Ось тільки недавно ти спокійно ніжився у своєму ліжку, в будинку напроти театру «Аркадія», під теплою ковдрою, яку не знати навіщо натягнув на себе, адже за вікном + 30, але на диво було зовсім не жарко – а тут ти стоїш на зупинці, заспаний, з навушниками, недбало натягнутими на голову, та позіхаєш. Таке відчуття, що хтось спеціально витягнув тебе з ліжка, якоюсь невидимою рукою і сказав, що ти повинен поїхати на вокзал та зустріти свою двоюрідну сестру, яка їде до Києва на навчання. Цим кимось була мама Алана, Світлана Григорівна, і саме її рука ( зовсім не невидима, а навіть досить таки габаритна ) підняла сина за майку рано вранці.
Алан кинув погляд на годинник. Пів на сьому. Від цього його аж занудило, адже так рано він ще ніколи мабуть і не прокидався. На зупинці ще було досить таки мало людей, але відчувалося, що з хвилини на хвилину їх, як то кажуть, понесе.
- Понеділок…, - пробурмотів якийсь незнайомець позаду Алана, з аж занадто блідим обличчям. Здавалося, що від цього слова незнайомця зараз знудить, так шкода було на нього дивитись – товстого, з барсеткою в руках, які несамовито тряслися, а піт непомітно але виблискував на чолі у нього.
Алан зітхнув та смачно позіхнув. Хвилини за три приїхала маршрутка, в яку хлопець легко вскочив та навіть сів, в такий то день в такий то час.
В навушниках грало щось незрозуміле для оточуючих, але для Алана дуже навіть знайоме. То була пісня його власного гурту, який він створив три роки тому разом зі своїм товаришем – економістом за дипломом та металістом за стилем. Пісня була сповнена тяжких басів та пронизливих соло на гітарі, і навіть сам Алан, того не бажаючи, усвідомлював, наскільки їхнє творіння схоже на «Child in time». Але як тільки він ловив себе на цій думці, то намагався відразу перемкнути свою увагу на щось інакше, щоб не відчувати себе наглим плагіатором та абсолютною нездарою.
От і цього разу він хитнув головою та погледів у вікно, з якого аж занадто сильно світило вранішнє сонце. Алану було цікаво, як виглядає його двоюрідна сестра, яку він ніколи навіть не бачив. І чомусь сам факт того, що в його квартирі ( його мами ) житиме молода дівчина. Ця думка збуджувала його, але те, що це родичка трохи втамовувало його сексуальну тягу.
Алан посміхнувся сам до себе. Добре, що цього ніхто не бачив, адже усмішка була досить таки придуркуватою. І, сам того не бажаючи, хлопець поглянув на своє відображення у вікні. Русе масне волосся, чіткі скули та пронизливий погляд – такий собі Роберт Редфорд часів «Внутрішнього світу Дейзі Кловера». Досить таки симпатичний, проте досі цнотливий. В свої 19 з половиною років. Чому так – дивувався навіть сам Алан. Але зрештою, це було не від того, що він страшний чи прищавий розумник, від якого тягнуло потом за версту. Просто не настав ще час, саме так казав собі хлопець.
Маршрутка зупинилася і Алан вискочив з неї, вдихаючи носом свіже повітря. Осінь близько, це відчувалося. Легенька прохолода розтяглася над київським вокзалом та зачіпляла кожного, хто вдягнувся не по погоді. Дні були жаркими – це так, але ранки були прохолодними, але хитре сонце робило свою справу, освітлюючи все, але не гріючи.
Алан вимкнув музику, стягнув навушники та кинув їх до портфелю. Десь тут вона має чекати, біля Макдональдса, як і сказала йому мама. Серце чомусь почало шалено калатати, а шлунок бурчати. Нервово сіпнувшись, хлопець почав оглядати людей, а точніше – молодих дівчат, серед яких мала бути його двоюрідна сестра. Он стояла низенька брюнетка, з гарною фігурою та другим розміром, а ще далі – висока руса дівчина в рожевій футболці, яка курила та мрійливо дивилася на людей. Можливо, це вона? Алану аж перехопило погляд, наскільки та дівчина була гарною. І серце підказувало – це вона, твоя двоюрідна сестра, он бачив скільки сумок біля неї! І Алан повільно почимчикував до неї.
- Привіт, - кинув він несміливо.
Дівчина поглянула на нього та посміхнулася.
- Привіт!
- Еммм, чекаєш на когось? – Алану було видно її соски, які пробивалися крізь футболку. Вона була без ліфчика., його почало кидати в жар.
- Так, - знову посміхнулася вона та елегантно потушила цигарку об бордюр, при цьому нагнувшись так, що футболка відлягла від грудей і тут Алан відчув щось страшне внизу живота.
Він не знав, що сказати ще. Точніше, знав, але не міг нічого вимовити. Дівчина була непомірної краси. Тільки зараз він розгледів на тільки її груди, які були досить таки великими, а й тонкі риси обличчя, маленький носик та рум’яні щічки.
Вона дивилася на нього, а її зелені очі посміхалися.
- Хлопче, то що ти хотів? Просто привітатися чи як? – в неї був солодкий та приємний голос, не такий, як у більшості дівчат.
- Я…ти часом не на мене чекаєш? – нарешті видавив з себе Алан, а лише в наступну секунду зрозумів, яку дурницю він промовив.
Дівчина на цей раз відверто зареготала. Чорт, вона вище за мене на дві голови, крутилося в думках у Алана.
- Оу, дуже оригінально. Хлопче, вибач, але ні. Я чекаю на свого чоловіка, і він вже скоро має прийти, тож краще тобі піти.
- О, добре, - Алан скоромовкою промовив це, почервонів та розвернувся, щоб піти, але тут його вхопила рука цієї дівчини.
- Ти милий, - мовила вона, - і дуже симпатичний.
Вона знову посміхнулася йому. Алан нічого не сказав на це і просто пішов. Він почував себе ідіотом. Це було звичне його відчуття. Занижена самооцінка, яку ніщо і ніхто не здатен підняти.
- От бовдур, - тихо сказав він собі під ніс, відчуваючи незрозумілий гнів в середині.
Він зупинився біля маршруток до Рівного та дістав цигарку. Дим повільно наповнив його легені, а серце перестало так шалено колотитись. Він краєм ока глянув на русяву дівчину. Вона все ще стояла сама біля своїх сумок. Алан хотів, щоб вона поглянула на нього, але дарма. Не він один підходить до подібних дівчат, це чітко розумілося. А таких дівчат, це завжди веселило. Перед його очима постала картина, де її трахає її чоловік. Хлопець не бачив його, але уявляв – такий собі мажор, молодий, гарний, який має власну квартиру та машину, який може дати такій дівчині все, що вона бажає. В замін він отримує шикарний секс та незабутній мінет, на своїй, наприклад, яхті, десь посеред Дніпра. Від подібних думок Алана завжди ставало не по собі. Дівчатам потрібні тільки гроші. Він був впевнений в цьому.
- Агов!
Від несподіванки Алан здригнувся. Його цигарка вже дотліла, а він виринув зі своїх думок.
Перед ним стояв низенький хлопець, з валізою та рюкзаком за плечима. Він був коротко стриженим брюнетом в окулярах, натягнутій абияк чорній футболці, шортах, а на руках було повно різноманітних браслетів, які часто можна зустріти на морських ринках.
- Чого тобі? – він вже приготувався, що малий попросить цигарку або підкурити.
- Ти Алан? Я тебе впізнала по фотографії. Я Роксоляна. Можна просто Ляна.
Цей ранок був повний несподіванок, і Алан ще довго згадував його. Тому що цей ранок – був найкращим в його житті.
…вони сіли в маршрутку та поїхали до Алана додому. І це був зовсім не хлопець, як він вже зрозумів. Це і була його двоюрідна сестра Роксоляна.
З цього моменту все життя хлопця змінилося.
