Падав сніг, вкриваючи білою пухнастою ковдрою шпилі будиночків, дерева і дороги. Небо було сірим, але зовсім не похмурим. Коли зима приходила в місто, тут ставало ще гарніше, маленькі вулички здавались ще меншими і затишнішими.
Біля підніжжя гори, коло парку ліворуч від дороги стояв будинок. На його даху росла маленька вишенька. Тут, на горищі жила Нечупара. Хоча у неї було таке ім’я, вона дуже любила наводити лад у своїй маленькій кімнатці. Усі речі в неї лежали на своїх місцях, посуд був завжди помитий, а Пилюку Нечупара витирала так ретельно, що та одного разу образилась, і не з’являлась в Нечупари цілий тиждень. Довелось їй іти до сусідів, шукати там Пилюку, просити в неї пробачення і обіцяти не зачіпати її хоч по суботах. Можливо, це вам здастся дивним, але для Нечупари Генеральне прибирання було таким святом, як для нас, людей наприклад, Новий Рік! Після свята Великого Генерального Прибирання наступав День Народження. Правда, вона не знала точно скільки їй років, але ж це дрібниці! Поздоровити Нечупару з цим святом приходило багато друзів і знайомих, і всі вони приносили чудові подарунки, про які можна було тільки мріяти! А про що мріяла Нечупара після Великого Генерального Прибирання? Звичайно, про сміття, пилюку, павутину, брудні сліди на килимку і непомитий посуд! Адже нудьгувати і байдикувати наша Нечупара не любила. Тому гості приносили з собою хто що міг: трошки пилу, трошки бруду, котушку тоненької павутинки, два – три брудні горнятка, старі газети, які можна подерти на клаптики і порозкидати по усій кімнатці. Нечупара пригощала усіх тортом і варенням з горобини. А потім всі разом розкидали частину принесеного сміття по кімнаті, і розвішували павутинку, мов гірлянди, щоб іменинниці було що збирати за гостями. А той, хто не забував розлити трохи варення на підлогу одержував додаткову порцію торта, адже чистити килим Нечупара любила найбільше. Ох і веселі були Дні Народження!!!
Але якщо ви думаєте, що Нечупара вміла тільки веселиться, ви помиляєтесь. У неї була дужа відповідальна робота: Щоночі в холодну пору року вона обходила всі будинки, в яких жили діти і слідкувала, щоб вони не скидали з себе ковдру увісні. Адже досить було хлопчику чи дівчинці змерзнути, як одразу до них приходив вреднючий кашель, прогнати якого можна було тільки всякими мікстурами і градусниками. А щоб і самій не застудитись, Нечупара одягала теплий плащик, вовняні шкарпетки, в’язану шапочку, замотувалась в довжелезний шалик і лише тоді виходила на вулицю. Нечупара вміла ще й літати, але коли дув сильний вітер, вона швидко стомлювалась і вважала за краще ходити пішки. Зимової ночі, коли всюди лежить сніг, світить місяць, а сніг так приємно рипить під ногами одне задоволення прогулятись – казала вона.
Якось однієї такої ночі Нечупара завітала до малого Андрійка. А в Андрійка – такий розгардіяш! Іграшки розкидані, футбольний м’яч посеред кімнати, олівці на підлозі, розмальовка під шафою, олов’яні солдатики під крісло закотились… Та ще й одяг так-сяк кинутий. Самі розумієте, Нечупара спокійно повз такого безладу пройти не могла. Поправила Андрійкову ковдру і заходилась прибирати. Іграшки поскладала в кутику, туди ж м’яч футбольний закотила, солдатиків на столі вишикувала, одяг склала акуратненько, олівці і розмальовки в шухлядку заховала. А Андрійко знай сопе собі і на другий бік перевернувся. Тільки Нечупара прибрала усе гарнесенько, як зійшло сонечко. Усе поволі почало прокидатися, тож їй довелось вертатись додому.
Стомилась Нечупара, а скільки ще дітей не встигла вона обійти! Добре, що тієї ночі мороз був невеликий, тож ніхто і не захворів. А могли ж і нежить схопити, і кашель!
Тож якщо ви якось, тремтячи від холоду, прокинетесь уночі, а ваша ковдра лежатиме під ліжком, знайте: Андрійко знову не прибрав.
А може, серед вас є такі Андрійки? Діти, допоможіть Нечупарі, ПОПРИБИРАЙТЕ СВОЮ КІМНАТУ!!!
