Любі мої, вас так багато навколо і ви такі різні...
Ти часто виходила на кухню в своєму коротенькому шовковому халатику, а я любив спостерігати як ти готуєш їжу, така витончена і чарівна...
Ти брала до рук з тонким зап’ястком сіль і кидала її до супу. Потім йшла назад до своєї кімнати і я спостерігав як халат, що ідеально схоплював молоді форми погойдувався нижче сідниць гіпнотизуючими рухами. Ніжки ступали по підлозі і я млів від ніжності шкіри з голубими судинками зі зворотного боку колін. Тонкі ікри, кісточки на ногах взутих у капці – краса простоти...
Ти підносила паруючу ложку до пелюстків своїх губ, втягувала до легенів повітря і дмухала на гарячий метал. Єдина мить єднала краї солодких губ, змочених висунутим крізь них язичком, з розпеченою юшкою...
Коли чистив картоплю, а ти проходила поруч, невидимими часточками проносився запах хвилястого каштанового волосся і я збентежено і квапливо хапав ніздрями повітря, фільтрував його від сторонніх домішок - пахощів їжі, картопляних лушпайок, розігрітої олії і діставав витримку з моєї кароокої, моєї весняної лісової німфи.
Скільки себе я готовий був віддати, щоб вона завжди була поруч...Проте не давав майже нічого.
Ти йшла, а я знову і знову уявляв гладенькі швидкі ноги з рухливими пальчиками, по-жіночому вправні рухи і несвідомо кокетуючий нахил голівки, а ще погляд, простий і прозорий по-сестринському.
***
Вертаючись до гуртожитку, він помітив, коли проходив коридором, напіввідчинені двері комірки в якій сушився одяг. Звідти пахло сирістю і пральним порошком і там був протяг...
Прокинувшись о 5-й ранку він справив нужду в туалеті і вже збирався залазити назад під ковдру, але всередині нього раптом запанувало, знайоме йому вже давно, відчуття внутрішньої непевності і незадоволеності, яке вимагало свого погамування при чому прямо зараз. Він знав, що поки ЦЕ не задовольнити, воно не дасть заснути і не дасть спокою. І ЦЕ зупинило його, повело по коридору аж до комірки.
***
Він стояв одним капцем у калюжці води, що скапувала з одягу, а обличчя було сховане у темній блузочці. Вгрузнувши в тканину, ніс намагався всотати молекули того чисто випраного одягу, де на задньому плані чувся аромат бісквітного тіла і молочних грудей. Десь там, де шорсткість тканини липла до мокрості хижо випущеного язика мав звишуватись рожевий сосок. Краплі слини були покладені до підніжжя гір похоті.
Раптом скрипнули двері. ”Від протягу? ”- подумав він. Гуртожиток поволі оживав: хтось повертав ключ у замку, десь відкрили кран, там спустили унітаз.
Треба було забиратись, швидше тікати до своєї кімнати, щоб не бути поміченим. На шляху позаду нього підступно його викриваючи тягнувся мокрий слід капця...
Коли наступного разу він підкрадався до комірчини, згоряючи від хвилювання і кожного шереху, скрипучі двері стояли, здавалось, нездоланною перешкодою. Але попереду була радість і відчуття невідворотної насолоди, вищого блаженства доторкатися і володіти бажаним, нероздільного панування над захопленою річчю, бодай на кілька секунд. Цього б вистачило, щоб запустити процес візуалізації і ткання з невидимої матерії довершених форм молодості, забарвлення їх в теплі кольори незайманості, затвердіння нігтиків і розпушення вітрограйливого волосся. Достатньо, щоб налити губи вогняними вишнями і вирізьбити зуби, що виступали і іклились неприкриті у посмішці.
За оболонкою уявного приховувався зміст. Фантазія розпорошувалася з першими променями холодної дійсності, і на місці, де за задумом мала бути душа, насправді пустка, пил і сміття в якому ворушились і возькались самі лиш пацюки. Звалище пороків, самообману і спокус.
***
Темна блузочка. Прозорі сітчасті рукава, що показували округлість плечей, та сама сітка замість вирізу на грудях. Купа вузлів і ниток, що були так близько до волосків на її тілі, плаского живота і гарненького пупочка горошинкою.
Він розумів, що приречений ховатися за спинами і між мотузок для білизни. А вона, власниця одягу і всіх його думок, ніколи не зможе і не захоче побачити який він насправді, коли вийде на сонячне світло і скаже тихо “Привіт”...
Марно було сподіватися на щось більше, ніж коротка розмова на кухні і безбарвні вітання при зустрічі де-інде.
Вся невитрачена енергія концентрувалась в нервовому тілі, сила потягу розряджалась на ковдрі і подушці. Джерелом тепла ставала батарея пофарбована білим, який так добре маскував виплески переповнених залоз.
А за дверима і за вікном був інший світ, де нормально трахались попискуючи і покректуючи або мовчки
***
Такі як ми пізно втрачаємо незайманість і після 30 сприймаємо жінок лише тим боком, яким вони для нас є втіленням земної краси і блаженного поклоніння.
Так, ми збочені – фанатики уявного божества, але це не робить нас злодіями, а робить відлюдниками.
Ми назавжди приречені одне за одним ховати в домовинах забуття образи наших нездійснених кохань.
Колись, прокравшись до комірки він не знайде її одягу, а на кухні стоятиме інша і він залишиться сам на сам зі своїм горем, яке нікого не *бе і, повірте, він ненавидить себе за це.
