Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2466
Творів: 44274
Рецензій: 86450

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

OLA, BARSELONA

© Надія, 30-08-2012
        Нарешті наступила весна і люди, змучені революціями і нудним сидінням в остогидлих офісах звернули свої погляди на зголоднілі турагенства.
   Назбиравши грошенят, кожен видивлявся сайти у пошуках омріяної подорожі. Та нестабільне майбутнє і подорожчання валюти змушувало ще і ще раз перераховувати лаве а значить і відмовитись від деякого комфорту.
  Найдешевшими були автобусні тури з нічними переїздами. І, плюнувши на комфорт, я теж купилась на усміхненого гіда, що продавав путівку і відправилась в вирій.
  Якраз були дитячі канікули, тож відповідно, з нами їхала дитяча група і пара пенсіонерів.
Я ніколи не могла зрозуміти, чому вони тягають свої бренні мощі по нічних переїздах, мучаючись і мучачи всіх своїми артритами, колітами і іншими хворобами, щоб в перервах купити собі магнітик на холодильник і гордо казати близьким : Я там був!
    Ззаду мене якраз їхала одна старушенція з артритом, яка запропонувала мені не опускати сидіння, на що я порадила їй скористатись послугами аерофлоту.
  Інша 75 річна майбутня жертва маразму причепилась до дітей і почала кричати їм :
Слава Україні !
Діти йшли собі строєм, хто відповідав голосно, хто не дуже. Тих, що відповідали тихо, Ліза обізвала хохлами. Вона тішилась, будучи в гарному настрої.

  Барселона зустріла нас сонцем, новими, не схожими одна на одну будівлями, спорудами імпресіоністів типу покручених дротиків чи папірця на паличці, здалека видно було будинок – яйце а також колоритні будинки генія Гауді.  Це направду найкрасивіше місто, тут кожен будував своєрідну будівлю, не подібну на іншу. Музей Пікассо, роботи Далі, будинки Гауді піднімали настрій . Знаменита Cagrada famillia захоплювала дух. На автострадах масово пролітали рокери на мотоциклах.
   З розчаруванням ми дізнались, що матадорів і  кориди вже давно немає, залишились тільки давні арени. Фламенко ще танцюють, але не в Каталонії, де Барселона. Тут танцюють танець сардінію. Як на мене дивний танець – всі кладуть сумки в коло, беруться за руки і повільно танцюють, дивлячись на свої речі. Але, знаючи їхню вдачу, вже не так й дивно, типовий традиційний танець.
  Ми попрямували в готель, де наш гід чомусь забрав у нас паспорти. Ніде не забирав, тільки в Барселоні.
Рано-вранці, ситі й радісні після сніданку ми пішли в найближчий супермаркет, щоб порадувати рідних закордонними смаколиками.
   Ліза чомусь радувати ближніх не захотіла і залишилась в фойє стерегти свої сумки. Вона прокручувала в голові 100 і 1 план трати  зароблених грошенят на французькі духи для себе, любимої.
  Та фата моргана мала щодо неї свій розрахунок. Зайшли двоє іспанців, один з яких почав загравати до престарілої Лізи . Розімлівши від несподіваної уваги, кокетка на секунду упустила з уваги свою торбенцію. Цього було достатньо, щоб вона розчинилась в просторах Барселони разом з другим кабальєрос.
  Бідна Ліза, як героїня однойменного фільму почала прокручувати в голові 100 і один спогад про те, як треба пантрувати гроші. Але єврики а також майбутні наряди і французькі духи щезли без сліду.
  Прийшов гід, увага, роздав всім паспорти !!!. І ми попрямували на шопінг. Правда, мені шопінгувати було нічим, так як я купилась на неймовірні враження, за словами гіда, від платних екскурсій і тим долучила свою скромну лепту до поповнення його фінансового бюджету.
Після екскурсії в парк Гуель,  вдосталь надивившись на химерні будиночки і лавки Гауді, і з сумом згадавши ціни на екскурсії я все ж спробувала щось купити. Навкруг простягались численні магазини, серед яких були і магазини з марихуаною. Еспаньоли, як гнівно називала їх тепер пані Ліза, не додавали впевненості. Чорні, як цигани, з розтріпаними патлами, вбрані у всіляку хламиду, яка ідеально підходила хіба що до жебракування. Серед них, як білі ворони, виділялись українки і росіянки вбрані, як лялечки.
  Магазини аж ломились від дешевого і гарного краму всіх марок, а навколо ходили якісь бомжі і страхолюдини. Аборигени, для них якраз підходить це слово, якщо не бродили містом чи мчали на мопедах  ловили кайф, розтягнувшись на лавках або у підніжжя статуй.
  Відвідання дорогої і не надто цікавої подорожі на гору Монсеррат збагатило мене однак досвідом гіда, який був змучений десятирічним виживанням і думав їхати назад в Україну.
Так от, той гід, втомившись від вихваляння Чорної мадонни, тим більше що  до любої релігії обкурені марихуаною іспанці відносились прохолодно, навіть сам образ Чорної Мадонни в процесі історії хтось безслідно стибрив а на горі була тільки копія, дав нам декілька цінних правил:
- Купуючи щось в магазині, залишати в гаманці пару євро, решта заховати, інакше тебе будуть пасти злодії.
- Сумку носити під курткою, бо мотоциклетні рокери зривають все на ходу.
- Поліція з ними в долі.
- І ще не дуже гарні враження від своїх зустрічей з іспанцями.


  Після таких оповідей я вирішила обмежитись фотографіями будинків, які дійсно були дуже гарними і різними. Кепку я прикріпила до пояса, але і її ледве не позбулась, вчасно підняла.
  Мені щось було не кайфово, незважаючи на те, що   наїлась фруктів і морепродуктів в ресторані ВОГ. Там був шведський стіл і за 10 євро можна було набрати морепродуктів, їх зразу жарили і подавали, а також там було морозиво, тістечка і інші смаколики в необмеженій кількості.
За українською вдачею я набрала собі всього різного невідомого, понадкушувала, добре, що хоч не отруїлася.
А некайфово було мені через згадку про нічний переїзд. Нічні переїзди взагалі нагадують мені циганський табір на колесах. Сумно дивлячись на будки з біотуалетами, біля яких припаркувався наш автобус для трьохгодинного відстою, я згадувала свої подорожі літаком.
     Посидівши трохи в душному автобусі під хропіння одних і верещання інших я вирішила трохи погуляти. Було темно, я гуляла десь хвилин зо 20, але потім все-таки зайшла, пожалівши гіда, який тільки-но закінчив витягувати і рахувати дітей з біотуалетів а тепер мусів слідкувати за мною на випадок можливої пропажі.
    І тут в голову мені спав ще один парадокс – заставте когось весь день ( не кажу вже й за ніч ) їхати задушливим автобусом, щоб в кращому випадку прогулятись на 3-4 години.
- Заморений – скаже чемно він вам ( можливі нецензурні вирази тут пропускаються). А в екскурсійній поїздці, витримавши ще й пару нічних подорожей той самий заморений пенсіонер з захватом буде розказувати по телефону, як чудово відпочив.
  Правда, в моєму випадку ситуацію компенсував чудовий гід, який літав між нами, як метелик, чи то як фламінго на своїх довгих ногах, роздаючи всім безплатні посмішки і витягуючи зівак з усіх можливих місць.
    Крім того,  він ще пообіцяв навчити  танцювати фламенко за невелику плату. Але коли я натякнула, що на відміну від мене, гроші ще залишилися у пань   постбальзаківського віку, майстер-клас танців  так і не відбувся.
Тож , погулявши, я чемно зайшла в задушливий автобус, щоб продовжити екскурсійну поїздку “ Галопом по Європах…”

   Оповідання про Барселону я пообіцяла написати нашому гіду як рекламу їхньої подорожі. Та гід тільки признався, що  читав його з посмішкою…



Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

Це треба надрукувати !

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© , 01-09-2012

Це треба надрукувати !

© , 01-09-2012

Дуже сподобалось

© Оксана, 01-09-2012
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.42996382713318 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Постапокаліптика по-українськи: Огляд роману «Горизонти наших надій»
Для української літератури постапокаліптика — відносно новий жанр. Те саме можна сказати і про кіберпанк. …
Огляд книги Джорджа Мартіна «Лицар Семи королівств»
Я сумніваюсь, що ще існує бодай хтось, хто в епоху інтернету не чув про «Гру престолів». Вихід кожного …
Наївно про жорстокість: «Хлопчик у смугастій піжамі»
Вперше книга Джона Бойна «Хлопчик у смугастій піжамі» вийшла у 2006 році. І швидко стала бестселером …
Огляд книги Ельчіна Сафарлі «Про море мені розкажи»
Просто живіть, посміхайтеся і любіть. Це не складно. Ельчін Сафарлі «Про море мені розкажи» Відверто …