Після нескладеного заліка з логіки та трьох літрів йоржа з пива «Оболонь» та ром-коли студентка Трахач, трохи не вписавшись у комендантську годину, розбудила півгуртожитка в особі буркотливої вахтьорші і нарешті потрапила досередини. Пританцьовуючи і похитуючись, вона сперлася руками на неслухняний ліфт.
Вдома на неї чекала тиша. Нестерпна зануда-незайманка Таня Грушицька (або ж Груша коротше) достроково вже склала сесію і поїхала в село до бабусі; а Олля…
Олля, мабуть, поїхала до свого стінгоподібного в училище – розповідати про К’ю. Стінгоподібний, звичайно, дуже зрадіє. Скільки це йому залишилося до залізних крилець?
Студентка Трахач впала на зсунуті ліжка і на кілька хвилин завмерла. Знову повернулася нескладена логіка. Так, він же обіцяв… ще на самому початку семестру. Але хто ж міг подумати, що отой злидень так перейметься глибиною логічного мислення студентки Трахач, що…
Чомусь пригадався вірш ранньої Олександри Оленєвої – із тих, що не ввійшли до хрестоматійних видань. Не міняючи пози, студентка Трахач почала декламувати уявній постаті логіка:
Студенткам вы вообще не мстите.
В моей душе такая боль…
И, значит, вы меня простите,
Что я сегодня полный ноль.
У нас вчера была попойка,
Совсем не варит голова.
Вы обещаете мне двойку –
Я знаю, это все слова.
Меня пугаете зачетом,
Что я приду к вам десять раз.
Вы выглядите идиотом,
Вам это имя в самый раз.
Вам незаметны мои муки?
О вас мечтаю напролет…
И как не дрогнут ваши руки,
Чтоб мне поставить «незачет».
Ведь я мечтаю, как мы вместе
Разделим радость и слезу.
Я к вам приду не то что десять,
Я сорок раз к вам приползу –
Чтоб только слышать ваши речи,
Вам слово молвить, а потом
Все думать, думать об одном
И день и ночь до новой встречи…
Раптом шлунок здригнувся і забурчав. А, я ж сьогодні зранку нічого не їла, згадала студентка Трахач. Тяжко підвівшись, вона потягнулася до заманливої шафи – і…
Торбина з борошном. Сільничка. Сода побутова в пакетику. І багато-багато баночок із різними крупами та спеціями, але ж…
Але ж плити по всій території гуртожитку вимикали з останніми звуками гімну; тому, потицявшись у всі полиці – розкусила макаронину («фу, пластмаса; вони що, надумали потруїти народ?»), гризнула сиру картоплину – і, вже збираючись впасти в маразм і фрустрацію, студентка Трахач раптом зауважила цукерницю на столі…
Виголошуючи в думці вдячні молитви святим усіх світових релігій, студентка Трахач із цукерницею та ложечкою повальсувала до вікна. Запахуща травнева ніч рвонула рами – і студентка Трахач відважно сіла на підвіконня, звісивши ногу в чорному черевичку з восьмого поверху.
В Юрочки з третього гуртожитку світилося.
Студентка Трахач проковтнула першу ложечку цукру. Мерзота. Яка мерзота. Але ж голод не займав ніякого місця в генеалогії студентки Трахач.
А чому, власне, Трахач?
Вона спробувала пригадати, після яких саме лексично-семантичних перетворень її прізвище набуло такого вигляду на вправних язичках сусідок по кімнаті. Так, проти її нещасного прізвища об’єдналися навіть такі непримиренні партії, як Груша та Олля. Бо у всьому іншому студентка Трахач і Олля складали свою імперію і знаходилися з Грушею у стані холодної війни.
Студентка Трахач обливалася холодним потом, коли уявляла, що могла б (ну, в принципі) стати такою, як Груша, – якби одного чудового дня її розвиток не звернув на іншу гілку. Бр-р, подумати тільки – Груша не дозволяє сідати на її ліжко, брати її продукти, і – ніяких гостей і музики після десятої вечора! Груша регулярно відвідує всі лекції і завжди готова до всіх семінарів; а від осіб як протилежної, так і своєї статі шугається і нікого не підпускає ближче ніж на три з половиною метри. Ну зовсім як Юрочка.
Студентка Трахач зареготала і захлинулась липкою цукровою масою. Постукавши саму себе по шиї, вона нарешті продихнула і вирішила більше так не робити.
У Юрочки все ще світилося.
Студентка Трахач поглянула донизу – там блукали якісь нікотинові потерчата. А, правильно, третій гуртожиток ніколи не зачиняють. Якби вона не кинула курити, то з яким задоволенням сплюнула б тютюном на їхні голови! Може, Олля залишила щось із своїх запасів… та ну, знов починати.
Цікаво, що може робити в такий пізній час Юрочка-хороший-хлопчик? Мабуть, вчиться (сесія ж близько). Або вкушає кращі зразки медитативної літератури. Або трахає якусь подружку.
Хіба я багато хотіла? Я ж лише попросила дозволу покусати його руки. Обурився і перестав помічати. Зовсім. А колись же…
Олля, мабуть, зараз дрихне в потягу. Завтра вранці вона побачить свого стінгоподібного… чи вже не свого? «Вибач, але ти ж сам розумієш. Ти мені як брат, але… не більше. Я зустріла своє кохання, тож привітай мене і залишимося друзями». Цікаво, чи видають у їхньому військовому училищі зброю? Якщо видають, то стінгоподібний застрелиться найближчої темної ночі.
Ла ньї.
Ла ньї.
Ла ньї.
А все-таки – який же ти придурок, Юрочко.
Студентка Трахач уже не так часто запускала ложку до цукерниці, і цукор набагато повільніше хрупав на її зубах.
Студентка Трахач подумала, що непогано було б зателефонувати К’ю – хто б він там не був. Дивно, Олля зустрічається з К’ю вже два місяці, а студентка Трахач ще ні разу його не бачила. Тільки телефонувала кілька разів – повідомити, що Олля захворіла-запізнилась-поїхала. А сама Олля рідко розповідала про нього; хіба що вивела маркером на дверях кімнати велику Q.
А Юрочка… Юрочка завжди говорив такі дурниці, що студентка Трахач після розмови з ним відповзала геть, як побита собака. Він говорив їй.. але іноді ненароком торкався – ну так, надмір жестикуляції – і просив пробачення: «Не можна торкатися іншої людини, якщо вона цього не хоче». «А якщо хоче?» – схамила вона останнього разу. Він замкнувся…
Іноді вона ледве стримувалася, щоб не закричати: «Але мав же ти колись жінку! Чому ж ти…» – і подумки замовкала, затуляючи собі рота, бо виходило якось цинічно і по-чоловічому.
Із гидотно-індустріальної панорами, що відкривалася з вікна другого гуртожитку, виокремилася машина і, посигналивши, вигукнула хрипким баритоном кілька припущень на предмет того, щó могло б мати місце, розведи студентка Трахач свої чорні ноги; та вона, нагадавши машині, що історія не терпить слова «якби», лише похитала черевичком у повітрі.
Ми мусимо бути мудрішими… так, трішечки мудрішими. Ех, Юрочко, якби ти знав, які липкі руки у викладача логіки, ти б не читав мені своїх лекцій.
Я його вдарила – саме так, ударила, і він пообіцяв… пообіцяв. Ми потім весь семестр мінялися шпильками на парах – всім дуже подобалось.
Студентка Трахач уявила цукрову корозію своїх зубів – а потім шлунок, уже достатньо скатований пивом та ром-колою – а потім цукрова маса пухне на стегнах і животі, відвисає другим підборіддям…
Т а п р о п а д и т и п р о п а д о м, Ю р о ч к о.
Студентка Трахач, погáнячи тишу на блоці, засунула два пальці до рота і довго-довго сповідалася унітазові. Нарешті очистивши душу, вона вмилася, почистила зуби і лягла спати.
Вікно у Юрочки з третього гуртожитку перестало світитися.
