За вікном шалено веселилась весняна злива, такою красивою і відчайдушною потугою впала вона на спрагле вологи і задушливе місто. Для нього ці її бурхливі веселощі були неабияким дивом і щастям: порпаючись і захлинаючись у своїй пилюці місто ніби здавалося вмирало від власної хирлявої знемоги і консервувалося у своїй насиченій бензином та чадом задусі. І тут вона, смілива, невблаганна, як чарівниця, безцеремонно, сміючись блискавками і голосними громами, затанцювала місто свіжими потоками живої і лагідної прохолодної вологи. Місто пило солодку вологу, вмивалося ним і відроджувалося. По новому виблискували проспекти, будинки ніби стали вищими і стрункішими, вікна грайливо обмінювалися сонячними зайчиками, що цілувалися на вмиваній свіжості дзеркального скла, а в асфальті плавало синє до потьмарення небо і в ньому кудись стрімко поспішали білі пера легких замріяних хмаринок. Місто по новому дихало, вільніше, швидше, на повні груди. Воно ніби звільнилося від тягаря усіх монотонних і насідаючих проблем і затанцювало, красиво, ритмічно, граційно рухаючись у такт весняного настрою. У вечері місто прокидалося, воно запалювало міріади вогнів, жовтих затишних ліхтарів і холодного рекламного неону. Вночі життя прокидалося, воно було динамічнішим і сміливішим, воно наповнювалося новим сенсом і створювало нові драматичні таємниці. Вночі місто жило своїм потаємним, наповненим блиском і шармом красивим життям, наповненим пристрастю і бажанням. Вночі місто віддавалося потягам своєї плоті і тягнулося до небезпечних інтригуючих пригод. Місто вимагало нової крові, нових жертв своїх кам’яних невблаганних пристрастей, котрим віддавалось з жагою вакханки. Воно видивлялось у власну красу, шукаючи себе у зірковому небі калюж і вмирало від самообожнювання. Воно наказувалося і корилося, звеличуючи одних і принижуючи інших. Його можна було ненавидіти, любити, але байдужим до нього було складно лишаися. Місто дихало пристрастю і жагою нових звершень.
