Жовті подерті стіни тиснули і на них малювались картини фрагментів з минулого, а може то просто підсвідомість жорстоко забавлялася зі своєю жертвою... Вона щось намагалась згадати, веь час намагалась спіймати те, що непокоїло її, але все ніяк не хтіло відтворюватись у послідовні алгоритми подій...
На холодній підлозі маленької кімнати-камери без вікон і меблів сиділа жінка. На її блідому витягнутому обличчі глибоким відбитком лягли її самозречені тортури пошуку крихт свідомості у своєму темному світі напів-спогадів напів-забуття. Щільно притиснувшись до колін, вона похитуючись в такт беззвучним мелодіям, щось зосереджено вишукувала у мозкових архівах загубленого духу, сконцентрувавши стерильно-відсутній погляд у точці протилежного кутка.
Несподівано смілива смуга теплого світла порушила сувору безнадію карцерного запліснявілого простору за якою невпевнено з пересторогою, покріхтуючи увійшов низький кострубатий чоловічок з якимись неприродньо незграбнисми, але нахабними рухами і щільно втиснутою в плечі головою, що робило його смішним і жалюгідним. Він весь час потирав долоні о тканину засмальцьованого, колись білого, медичного халата, все ще побоюючись підійти надто близько. Доктор надривисто вдивлявся у очі пацієнтки, намагаючись привернути її увагу, що вже хвилин 10 ніяк йому не вдавалорсь. Тепер, розуміючи, що це марно, він нахабно почав очима нишпорити по її тілу, відчуваючи теплий прилив сили і смакуючи жовтуватий бархат її шкіри фібрами своєї безцеремонно нахабної фантазії. Через напівпрозору бузкову комбінацію солодким теплом струмем лилась ще не випита краса вже довершеного, але, ще не виснаженого старінням тіла жінки років тридцяти з по-дитячому ніжним обличчям у безглуздому обрамленні попелястого коротко і кострубато обрізаного волосся ,на тлі якого неприродньо виразно гостро виділялися великі скляні сіро-блакитні очі з субтитрами невимовної туги. ЇЇ тіло пахло медом та мигдалем!
Чоловік підійшов ближче і торкнувся її плеча. Пересіпуючись, ніби від протягу, вона все ще невідривно читала зі стін таємні повідомлення, ігноруючи присутність цього неіснуючого безглуздого створіння, що неймовірно теплим і мелодійним, ніби окремо від нього існуючим голосом м яко повернув її до цього світу:
-- Пігулочки, моя люба, час приймати ліки! Дивись які веселі - посміхаються тобі, а ось ця ручки до тебе тягне!..Ось Так...ще одну,!..ковтаємо,- квіточка!!! - мяко промуркотів лікар, коли вона байдуже проковтнула чергову порцію звільнення від напруг намагання згадати!...те, чого більше ніколи і нізащо не хтіла згадувати!
-- Ну квіточко...і як ми себе почуваємо сьогодні?..
-- Добре,- сухо відповіла жінка і повернулась у роздуми!..
-- Звичайно, я ж обіцяв - все буде добре, буде не боляче і спокійно , тільки вір мені, вір мені і я допоможу тобі! Ти повинна мені вірити! - каже він з натиском і підводить її маленьке тільце з підлоги, що легко піддається експансії і лише відсутній погляд засвідчує її холодну байдужість.
-- Ти сама винна, ти не хочеш аби я тобі допоміг, ти не допомагаєш мені,-- приглушено, задихаючись від збудження його мякий баритон перерився майже у крик.
Він проводить незграбними пальцями по її повних, блідих вустах, нахабно і жадібно вдихаючи пянкий, солодкий аромат її невипитої ніжності її тіла. Відхиляючись і ковзаючи по стіні, потралена в пастку як необережна жертва, вона намагалася відсторонитися, але його камяні руки різко, завдаючи болю відшарпнули її назад, не втрачаючи контролю над її ніби іграшковим , піддатлиим тілом....
Йог жертва понуро обмякла, стиснута залізною хваткою хижака, ніби змирившись з вердиктом.
Користуючись покорою, він стрімко задер їй сорочку і його пальці відчули тепле бархатисте пульсування, що довго не давало спокою його снам.
Але раптом вона вся напружилась, підняла високо, ще декілька секунд тому жертовно схилену голову, і подивилась йому в очі. Гостро так, пронизливо, зі сміливими іскрами насміху і зверхності, ніби то не вона щойно билась в агоніях безвихідності, ніби то не її очі блукали в туманах несвідомості, ніби то не вона була смертельно зранена і спустошена болем минулого. ЇЇ голос несподівано жваво порушив таємницю зчинення нової, чергової жорстокості яскравим недоцільним, заливистим сміхом. Вона вся здригалась від конвульсій голосного розкоту , що відлунюючись падав камінням зі стін і стелі на зляканого, розгубленого лікаря, що невпевнено задкував і шукав руками вже не її, а опори протилежної стіни.
Зловіще проникав її сміх у темні і глибокі закутки, що берегли кожен свою страшну таємницю, цвілих, смердючих вод тихої пристані.
Палаючі, дикі очі дихали вогнем і небезпекою, жінка граційно, похитуючи мяко стегнами, ніби кішка готуючись до стрибка, посунулась на лікаря, що зосереджено вичікував, коли його сіра речовина намагалась вирахувати послідовну логіку її поведінки. Грайливо усміхаючись, вона підійшла в притул і потяглась до поцілунку. Обережноі все ще занепокоєно лікар схилився аби відповісти на її пропозицію і несподіваний різкий біль туманом покрив усвідомлення того, що сталося. Він відчув солонуваий присмак рідини, що швидко, потоками заповнювали його рот.
Різко стиснувши зуби, жінка кинулася в бік...її обличчя і вуста були вкриті кривавими мазками...
Лікар нахилився і рурою витер кров, що знову стрімко виступала і падала на його затертий халатик, а вона знову кинулась до нього вже не приховуючи наміру, зненависніло впиваючись нігтями в обличчя і шию...
Широкий, розмашистий рух без особливої напруги відкинув її тендітне тільце, легко відірвавши від підлоги, що важко і вдарившись об камяну жовту стіну, безсвідомо сповзло на підлогу...
-- Сука, клята сука! - з шипінням процідив кріз зуби лікар, обережно торкаючись до червоно-синіх виступів свідчень його поразки.
Несміливий потік світла знову з острахом зазирнув за відчинені двері жовтохолодної могили, залишаючи по-дитячому ще тендітну жінку саму...
Раптом стало темно, темно і глухо, вона поринала у цю темряву все глибще і глибше, ніби повільно опускаючись на дно у холодні і густі води, де з кожним сантиметром їх товща, змикаючись над нею, тисла все більше..Десь здалеку, ледь чутно, линув безтурботний, світлий, радісний сміх. Спочатку він був схожий на плескіт води, але з часом він ставав все ближчим і розбірливішим, і вже не могло виникнути сумнівуо, що то був саме щирий, схожий на дитячий , сонячний сміх, що хтілося слухати і слухати і слухати...
Раптом темрява скінчилась, її ніби виштовхнуло з неї і вона вже бігла -- швидко- швидко, раз у раз озираючись і захлинаючись від теплого терпкого аромату полину і щастя. Ледь торкаючись босими ногами прохолодище не випитої з високого різнотрав`я вологи, вона летіла назустріч свому щастю і гарячеі потоки густого терпкого повітря впевнено, але турботливо впліталися в пасма довгого попелястого волосся.. Раптом вона втрачає землю під ногами і летить у повітрі, підхоплена зграбним сильним рухом... І очі --єдині у цілому світі очі, без яких увесь світ стає схожий на окремі літерки, що коли їх не з єднати, не маюсть в собі суті і змісту...Єдині очі - які, здавалось, ще з дитинства бачила в своїх снах, найрідніші, найніжніші, найнезабутніші... Вона дивилася в їх бурштиново-смарагдову мудрість і боялась, налякана, що колись її казка скінчиться. А він сміявся з її смішного вміння нафантазовувати собі примарні небезпеки.
Вона поблідла і на очах вологим питанням жевріло мовчазне благання:
-- Я вмру без тебе, як зЗемля без Сонця,
зав яну як рослинка без води,
Куди покличеш,- я прийду туди,
щоб стать рабинею, слугою, охоронцем.
З її очей вологими гарячими діамантами, висипалися слози, обпікаючи його долоні., його обличчя, а ще більше - його серце. І він ціліуав її очі, аби вони не губили дорогоцінні камінці її гарячого серця.
--Не плач - твій біль - тортури мого серця,
ти ранок, що збудив мене зі сну.
Ти все, без чого жить немає сенсу,
я в вічність перетворю цю весну.
-- Коли ти раптом покохаєш іншу,
я кинуся з висот і розіб юсь,
Ти, знаєш, та не смерті я боюсь,
лише життя, де ти мене не кличиш.
