Ненависть...
Ненависть з’являється відразу після народження. У це важко повірити, але у верескливого, крихітного, потворно-милого створіння, тобто ще не сформованої особистості, вже є та закладена її батьками і світом агресія та злість до світу. Звісно, вона ще прихована і хто-зна коли відбудеться перший вилив її у навколишнє середовище. Також не є відомим, добре це чи погано, потрібне таке відчуття чи варто шукати способу уникнути прояву тої ненависті? “Любов – уміння ненавидіти все, що заважає сприймати світ, як щастя”, нажаль не пам’ятаю чиї це слова, проте варто замислитись над змістом, хоча б спробувати.
Згодом тебе виховують, піклуються, перебуваєш у режимі постійного тепла, ніжності, турботи і любові. Але знову ж таки, увесь цей процес виховання та вигодовування до періоду дитсадка або просто, більш-менш, самостійного пересування дитини у всіх побутових проявах є інколи агресивним. Виховання відбувається з усіма потрібними і не потрібними елементами, соціум і ви задоволені, повністю або частково залежить від становища. Безперечно, це все добре, радісно, приємно, а моментами навіть райське видовище створене Богом. У цьому початковому рівні виховання присутня агресія, якась злість і усе це відкладається у пам’яті малої людинки, підсвідомо чи ще якось, але воно проникло. Проникло і підживило те, що було від народження. Ненависть та агресія підживились та стали більшими у розмірах, радше маштабах світобачення. Почалося формування і зростання монстра, який у кожного в середині, згодом, навіть у не далекому майбутньому він нагадає про себе. Невидимий монстр.
Цим процесом (тобто проявом агресивності, озлобленості до оточуючого) далі керуватимите ви – це у кращому випадку, а у гіршому невидимий монстр вами. Більшість випадків доводить, що другий варіант переважає.
Роздратування, коли дитина плаче передається і їй, хоч ви того і не бажаєте, як і від одного члена сім’ї до іншого. Далі дитина навчилась ходити, почалися прогулянки з іншими дітьми, забавки різні, усе це мило та, беззаперечно, добре, прекрасно, - я б сказав. Без негативу нічого не буває. Забрали-не дали іграшку дитині або вона її відібрала у іншої, що тоді? – знову негативні емоції та відчуття, безневинність переростає у фізичний прояв. Ще одне з багатьох підживлень для монстра, з кожним таким підживленням ненависть стає сильнішою, сильнішою за вас, згодом і за інших. Ще далі, няня або садочок. Ціле поле бою агресії, ненависті і злоби, це вже навіть цілий полігон з справжніми бойовими діями.
Варіант 1. Няня: цей варіант привабливіший у плані зростання агресивності, присутня яка-не-яка влада над старшим, наголошую – над СТАРШИМ. Батьки платять гроші, працює значить на них, з вами і для вас, а також проти себе. Нерви дуже часто не витримують і відбуваються негативи, у наказово-примусовій формі, дитині звісноподобатись таке не може (поодинокі випадки не будуть братись до уваги, кому це потрібно), і вона в свою чергу, намагатиметься робити вчинки, які не будуть хорошими, а стануть своєрідною відплатою няні. Внутрішній монстр не може натішитись, що має владу над дитиною ще до шкільного віку.
Варіант 2. Дитячий садок: чимось схожі позиції, але одна важлива деталь, - дитина тут вже не має такої зверхності і такої-сякої влади, її навчають, проводять день за розпорядком, а головне те, що дітей багато. З іншого боку для ненависті це дуже добре, потенційних жертв стає набагато більше. Новий рівень прояву агресивності, більш виразніший. Впринципі приятелі стають фундаментом для експериментів монстра, який чекає свого часу. Різні приклиди прочву агресії залишимо на потім, це не так важливо.
Далі продовжуватиметься бородьба людини та її внутрішнього монстра, тобто почуттів ненависті. Все це виглядає ніби гра з рівнями складності, перемогами та поразками. Описано тільки крапельку, яка з часом впадає у океан ненависті, жорстокості та яскравого егоїзму. Мізерне дослідження, яке доводить щосекундну присутність невидимого монстра в кожного з нас від самого народження.
