9 частина
Луїза та її чоловік Андрес біля сімнадцяти років живуть у Мексиці. У них зростає син Роберт, якому вже п'ятнадцять років. Взагалі їхнє родинне життя можна назвати щасливим. Луїза реалізувалась як художниця і стала відомою на весь світ. Її картини охоче продаються і це дозволяє жити безбідно. Андрес також не відстає від дружини і став заможним підприємцем . Чого ще бажати від життя, якщо є любов та достаток ? Тільки Луїза сумувала за Батьківщиною. Чомусь її тягне у те місто в Америці, де вона народилася та виросла. Їй снилися сни, наче вона приїхала на Батьківщину і почала когось шукати, наче там щось загубила. Тому Луїза вирішила провідати матір та батька, а також влаштувати виставку у своєму рідному місті. Про свої наміри вона поговорила з чоловіком.
- Сподіваюсь ти поїдеш не на довго? – запитав Андрес. - Я та Роберто будемо сумувати за тобою.
- Я думаю,що не на довго. Тільки не поїхати я не можу. Так хочеться побачити своє місто, вдихнути тамтешнє повітря .
- Ти засумувала за рідними. Розумію. Шкода, що я не можу поїхати з тобою. Саме зараз так багато роботи. І все потрібно контролювати.
- Нічого страшного. Я сама поїду. Уявляю як батьки зрадіють і моя сестричка Діана. Звісно і я за ними сумую. Як інакше? Хоч ми щодня бачимось і розмовляємо, але так хочеться їх обійняти. Цього мені не вистачає.
- Тобі не вистачає живого спілкування і ніякі монітори не замінять теплоту, що йде від рідних, коли ми їх обіймаємо. Моя мати також далеко від мене і приблизно те саме я відчуваю, що й ти. Колись ми разом поїдемо. Тільки не цього разу.
- Я і до Ернести завітаю. Переконаюсь , що з нею все гаразд. На тебе поскаржусь.
- Он як? А яка причина скарг? Маю знати щоб виправдатись.
- Те що я так і не змогла тебе розлюбити і всі ці роки ми непристойно щасливі. Нехай Ернеста порадіє за нас.
Андрес залишив свої справи і наблизився до дружини і ніжно обійняв її та промовив:
- Тоді я можу бути спокійним за свою совість. І я також тебе кохаю. Навіть не уявляю як буду без тебе, Луїзо. Буду дуже сумувати. Але серцем і думками я з тобою…
**************************************
Алекс назначив побачення Дрю щоб поговорити і поставити крапку у їхній відносинах, які і так серйозними не назвеш. Він хотів бути чесним перед своїми новими почуттями, які дедалі стають сильнішими . На думку Алекса зустріч з Анжелікою перевернула його життя, примусила подивитись на все з іншого боку, а головне змінити своє життя.
- Я маю з тобою серйозно поговорити, - почав розмову Алекс, коли прийшла Дрю.
- Ти мене лякаєш, Алексе. Та я слухаю тебе. Хоча ми могли поговорити в більш інтимнішому місці. Наприклад у мене.
- Так тут справді багато народу. Саме така обстановка сприяє серйозній розмові. Що ж не буду тягнути і скажу, що нам не варто продовжувати стосунки, які не до чого не приведуть.
- Хіба нам погано разом? Ти хочеш це припинити? Але це нерозумно.
- Нам справді було добре, але я не відчуваю до тебе ніяких почуттів.
- Це означає, що у тебе з'явилась дівчина в яку ти закохався.
- Так і я б не хотів вести подвійну гру. Бути з тобою і з нею – це не правильно.
- З яких це пір? – здивовано подивилась Дрю на Алекса. – Раніше ти захоплювався якось дівчиною , зустрічаючись зі мною. А коли ти натішився з нової пасії, то повертався до мене і не мав бажання кинути мене.
- Я б хотів щоб ми залишилися друзями.
- Чула, що ти захопився дівчиною, що приїхала з Росії. Вона краща за мене?
- Це не просто захоплення. До зустрічі з цією дівчиною я наче не жив, а якщо і жив , то неправильно. Бажаю і тобі зустріти таке кохання. Ти дуже гарна дівчина і я впевнений, що ти знайдеш своє щастя .
- Замовкни ! Я не хочу цього чути , бо не вірю, що якась там дівчина тебе змінила і ти так просто попрощався зі своїм минулим. А воно у тебе було насичене, повне розваг, різних красивих дівчат, що самі на тебе вішались.
- Все змінилось . Я цього і не чекав. Ти тільки не тримай на мене образу.
- Я сподіваюсь ти одумаєшся, але може бути пізно, бо я вже не захочу ніяких стосунків з тобою.
- Я зараз твердий у своїх словах, як ніколи. Пробач, якщо мої слова завдають тобі болю. Але краще вже гірка правда ніж вести подвійну гру, яка принесе тільки нещастя нам усім .
- Краще я піду, бо ця розмова мене втомлює. Та й немає сенсу далі говорити. Я все зрозуміла , але не стану чекати, коли пройде твоє захоплення і ти повернешся до мене, - прокричала Дрю і пішла собі, ображена на весь світ.
********************
Як і раніше люди цікавляться мистецтвом. І великій успіх був , коли багато людей прийшли подивитись і придбати картини видатної художниці Луїзи Бернс – Родрігес.
Анжеліка мала декілька запрошень на виставку та агітувала Джіліан та Ненсі піти разом з нею.
- Ви отримаєте справжню насолоду , коли підете на цю виставку. Можливо я зможу особисто й наживо побачитись з Луїзою Бернс – Родрігес. Для мене це така честь.
- Хм, ти я бачу створила собі кумира. А я десь про неї чула, але мало знаю. Якщо ця Луїза така видатна, то я б точно все про неї знала.
- Вона живе в Мексиці, а починала в цьому місті. Тут вона народилася і здобула освіту. Маєш знати про неї. Ось в цьому журналі описана її біографія. А її картини, кожна з них – це шедевр. Вона має свій стиль і він мені подобається. То ви підете зі мною? Принаймні за компанію. Хоча вас має цікавити мистецтво, бо на скільки мені відомо в Університеті це спец предмет. Та й взагалі це така подія. Її приїзд справжня сенсація.
- Ти так красиво говориш, що нам не терпиться побачити її картини і дізнатися про неї більше. Нам задали написати реферат по мистецтвознавству про видатних художників сучасності, - сказала Ненсі.
- Чого ми чекаємо ? – спитала Анжеліка у подруг.
На виставці дівчата зустріли Алекса. Джіліан не була рада цій зустрічі, бо Анжеліка почала з ним спілкуватися і здавалася забула про виставку і про картини, жадібно дивлячись в його очі . Та й він радів їхній зустрічі і також нікого і нічого не бачив крім милої Ажеліки.
- Давай втечемо , - запропонував Алекс Анжеліці. – Тут так багато людей.
- Ні Алексе . Я прийшла на виставку і ще не все встигла роздивитися. Творчість Луїзи Бернс – Родрігес мене дуже цікавить.
- Я сподіваюсь тобі не заважаю?
- Звісно ні. Я рада тебе побачити і як завжди мені приємно з тобою спілкуватися. І наша втеча образить моїх подруг. Я ж з ними прийшла. Якось це негарно.
- Шкода. Та у нас ще будуть хвилини побути разом, поспілкуватися і більше дізнатися одне про одного.
Раптом до Алекса підійшла дівчина.
- О, Алексе. Як приємно тебе бачити. А це твоя нова дівчина?
- Привіт , Елісон, - поздоровався Алекс і трохи знітився. – Ти як завжди задаєш не очікуванні питання.
- Я запитала, бо ти вже перепробував усіх дівчат в нашому місті, а це я бачу «свіжачок» і до того ж дуже симпатичний. Ти ще її не спокусив?
- Вам не здається, що ви мене ображаєте ? – запитала Анжеліка у Елісон.
- Тобі , дівчино, варто бути з цим красунчиком обережною. Він такий ловелас. Це він може по – справжньому тебе образити .
- Не слухай її , Анжеліко. Вона не знає про що каже, ображаючи нас обох. Я здогадуюсь чому.
- Я кажу щиру правду, бо не бажаю щоб ця дівчина , яка спілкується з тобою стала твоєю жертвою.
- Пробачте та мені неприємно бути учасницею цієї розмови, - Анжеліка відійшла від Алекса та Елісон, бо їй справді було неприємно чути слова Елісон.
- Сподіваюсь вона почула те, що я сказала і усе зрозуміла.
- Браво, Елісон ! То ти так мені мстишся? – запитав Алекс.
- Я? Тобі? Просто дівчина не має потрапити в твої любовні тенета, бо заплутається й зазнає болю. Скільки можна розбивати серця дівчатам? І як Дрю все це терпить ?
- Ти просто зла і підступна. Мстишся мені за те, що у нас нічого не вийшло. Хоча може все на краще, бо твоє справжнє обличчя я давно побачив. Зараз ти підтверджуєш , що ти мерзенна і неприємна особистість. Мені гидко дивитися на тебе ! А ще гірше згадувати про те , що колись я по – справжньому в тебе був закоханий . Це ти розбиваєш серця .
- Тільки ти швидко ти швидко мене розлюбив .
- Бо ти безчесна дівчина і це м'яко сказано . Я ж себе не на звалищі знайшов щоб продовжувати стосунки з тобою. А будеш розпускати свого поганого язика, то знайдеться людина, яка його укоротить.
- Натякаєш на себе? – запитала Елісон , посміхаючись.
- Може і на себе. Анжеліка відрізняється від усіх дівчат з якими я колись зустрічався. І не лізь до неї , бо пошкодуєш, - сказав Алекс і відійшов від Елісон, з огидою подивившись на неї.
Джіліан роздивлялась картини і промовила :
- Де тут незвичайний стиль? Я і сама зможу таке намалювати.
- Ця картина намальована з почуттями. І не важливо який стиль використаний, - промовив жіночій голос позаду.
- Почуття… До чого вони ? Головне відчуття кольору і стилю, а також фантазія , що і дає можливість створити шедеври, - сказала Джіліан не обертаючись назад та навіть не здогадуючись про те що за її спиною стоїть Луїза Бернс – Родрігес.
- Без почуттів немає нічого . Бо коли тобі хочеться любити, ти бачиш цей світ прекрасним і малюєш картину яскравими фарбами, а коли ти пригнічена чи сумна, то фарби змінюють свій колір від сірого до чорного. Головне пишучи картину, художник хоче щось нею сказати, поділитися своїм внутрішнім світом, а кольори в цьому допомагають.
- Як ви прекрасно говорите, - сказала Джіліан нарешті обернувшись до співрозмовниці і одразу заніміла від не очікуваності .
- Як тебе звати , дівчино?
- Джіліан, - ледь промовила вона.
- Ти вмієш малювати ?
- Так , я навчаюсь в Університеті мистецтв і новітніх технологій.
- Цікаво. То тобі не подобаються мої картини ?
- Я б так не сказала. Ви визнана художниця, а хто я?
- Мені цікаво знати твою думку.
- У мене інший стиль , інше відчуття кольору .
- Я б хотіла подивитися на твої картини .
- Ви? – здивувалася Джіліан . – Це можливо ?
- Я дам тобі свою адресу за якою ти мене знайдеш і ми продовжимо розмову. Тільки не забудь свої картини. Тримай адресу.
- Дякую. Це для мене велика честь продовжити з вами розмову, можливо ви й мені щось порадите .
- До побачення Джіліан, - попрощалася Луїза.
Джіліан була ще в шоці коли до неї підійшла Анжеліка.
- Я бачила. Що ти спілкувалась з Луїзою Бернс – Родрігес. Як тобі розмова?
- Вона непогана і цікава. Я ще знаходжусь під впливом емоцій.
- Як тобі пощастило з нею познайомитись. Кажуть вона хороша людина.
- Я кілька хвилин з нею спілкувалася і вона мене запросила до себе. Я покажу їй свої картини. Все ж цікава її думка .
- Тобі пощастило. А де Ненсі?
- Розмовляє зі знайомим.
- Я хотіла попрощатися і піти додому.
- Вже?
- Так. Я вже все побачила.
- Алекс не збирається тебе проводжати?
- Ні . Я б цього не хотіла.
- Чому? Ви так мило розмовляли, наче голубки. Що сталося?
- Це не важливо .
- Напевно ти права.
- Знаєш , я подумала, ось про що. Ти б разом зі своїми роботами можеш місіс Бернс – Родрігес показати і мої картини, коли підеш до неї.
- Добре подружко . Тільки тобі варто занести свої роботи.
- Гаразд. Ти не йдеш ?
- Ні . Я ще побуду на виставці і Ненсі бачу не збирається нікуди іти.
- Тоді я сама дістанусь дому .
- Саму я не відпущу тебе. Стіве! – покликала Джіліан свого хлопця , що з кимось розмовляв .
- Так , Джіл, ти кликала мене ?
- Тільки ти можеш допомогти . Моїй подрузі погано і я прошу тебе доставити її додому.
- Добре. Без питань.
- Я буду дуже тобі вдячна, - солодко сказала Джіліан.
- Навіщо турбувати Стіва ? Я сам готовий її доставити додому, - сказав Алекс.
- Не потрібно. Я поїду зі Стівом. Так буде спокійніше, - заявила Анжеліка.
- Мені не складно , - сказав Стів. - Тим паче , що я все побачив.
- Вислужитись перед Джіліан кортить , брате ?
- Ходімо, Стіве, - попросила Анжеліка.
- Ти ж чув, Алексе, що Анжеліка не має бажання їхати з тобою. Двоюрідний брат Алекса , Стів, до нестями закоханий у Джіліан не міг проігнорувати прохання коханої. Хоча Джіл то підпустить до себе, то відштовхує. Але він ніколи не відмовиться від цих почуттів, хоч інколи вони завдають болю.
- Розумію , бо кохання це така пастка. Як потрапиш у неї, то вже надовго, - сказав Алекс.- Я вже потрапив у неї, - подивився на Анжеліку Алекс.
- Що ти знаєш про кохання ?– запитала Джіліан.
- Більше ніж ти. Повір мені .– відповів Алекс і також збирався піти з виставки пригнічений від змінного ставлення Анжеліки. Такого холодного і байдужого. Видно Елісон якось вплинула на Анжеліку, що вона навіть дивитися у його бік .
Анжеліка по дорозі додому запитала у Стіва:
- То ти кохаєш Джіліан?
- Так і давно.
- Ви зустрічаєтесь?
- Іноді. Взагалі у нас дивні відносини. Джіл буває крижаною царицею і гарячо – пристрасною тигрицею. І все ж вона мені будь – якою подобається . Напевно наші стосунки тримаються на моїх почуттях , а Джіл я так і не можу зрозуміти .
- Особисто я хочу кохати і бути коханою, впевненою у своєму обранцеві, що він ніколи мене не зрадить. Зі свого боку я буду вірною йому на всі сто відсотків.
- Що тобі заважає , Анжеліко?
- Заважає? Не правильне питання. Варто спитати чи досягну я такого колись?
- Якщо не будеш песимісткою, то звісно досягнеш. А як тобі мій брат Алекс?
- Він якраз з тих, що не шукає серйозних та стабільних стосунків.
- Раніше я б з тобою погодився та зараз він трохи змінився. Давно я його не бачив з дівчатами. І на тебе він не простим поглядом дивиться. Думаю ти йому не байдужа.
- Мені до цього байдуже, бо я приїхала у цю країну навчатися. А свого хлопця я залишила в Росії. Мені ніхто крім нього не потрібен.
- Думаєш він зберігає тобі вірність?
- Не знаю. Сподіваюсь , що наші почуття сильні і пройдуть усі випробування, - відповіла Анжеліка Стівові.
Стів тільки посміхнувся і нічого не сказав. Аеромашина приземлилась біля будинку, де зараз жила Анжеліка. Автоматично відкрились дверцята.
- Дякую, Стіве. Було приємно поспілкуватися.
- Взаємно.
Джеремі побачив Анжеліку і підійшов до неї.
- Привіт, Анжеліко.
- Привіт, Джеремі. Як справи? Як нога не болить?
- Ні все в порядку, завдяки тобі.
- Чудово.
- Я хочу запросити тебе на свій День народження , що відбудеться у неділю в нашому будинку.
- Добре, прийду .
- А Джіліан. Вона ще не запросила тебе?
- Ні, але я приймаю твоє запрошення і відкладу усі справи у цей день.
- Тільки приходь без Алекса.
- До чого тут Алекс? Це твій День народження і твоєї сестри. Лише у вас є права когось запрошувати та не запрошувати.
- Я не хочу бачити його на своєму святі та й сестра також
- Невже ви так посварились , що не бажаєте спілкуватись один з одним?
- Є деякі непорозуміння .
- Маю надію, що колись ви владнаєте конфлікт.
- Не впевнений в цьому. А я бачив Стіва. Він тебе підкинув додому?
- Так. Його Джіліан попросила. Ми усі були на виставці відомої художниці Луїзи Бернс – Родрігес. Рекомендую і тобі сходити виставку, яка триватиме ще три дні. Твоя сестра і Ненсі досі на ній присутні , а у мене трохи запаморочилась голова від такої кількості людей і я вирішила повернутись до своєї оселі.
- Ясно. А виставку я обов'язково відвідаю.
- А зараз я піду відпочину.
- Вибач, що затримав тебе.
- Нічого старашного. До зустрічі , - Анжеліка зникла за своїм парканом. Джеремі прошепотів:
- Ну що , Алексе, побачимо чия візьме.
*********************************
Наступного до будинку , де жила Анжеліка подзвонила Дрю з бажанням поговорити . Їй відчинила Анжеліка і запитала:
- Ви до кого?
- Я хочу поговорити з дівчиною на ім'я Анжеліка.
- Це я. Чим можу допомогти?
- Я прийшла до вас з метою поговорити. І розмова буде серйозною.
- Я вас не знаю , щоб вести серйозні розмови. Ви навіть не представились.
- Мене звати Дрю. Я дівчина Алекса.
- Гаразд. Я не можу запросити вас додому, бо моя бабуся ще відпочиває. Ходімо у парк і поговоримо, якщо у вас таке бажання.
Анжеліка і Дрю сіли на лавочку, що знаходилась у парку.
- Я почну з того, що кохаю Алекса, - почала Дрю. – і не хочу його втратити, бо яким він не був та все ж я не взмозі забути те, що між нами було, перекресливши найщасливіші миті нашого кохання.
- Не розумію навіщо мені ця інформація?
- Не будуйте на них ніяких планів, бо все закінчиться одним і тим же. Для мене не секрет, що він захопився вами і напевно домагається прихильності. Та як тільки він здобуде те, що хоче одразу вас кине і звісно повернеться до мене. Думаю вас не влаштовує така перспектива. Навіщо вам сльози та страждання?
- Я не будую ніяких планів щодо Алекса. Я так мало його знаю. І будьте спокійні він не цікавить мене як хлопець, бо закохана в іншого. Приїхавши в цю країну я прагну лише навчатися, а не крутити романи з будь – ким. Тож я не розумію ваших переживань. Взагалі Алекс не мій тип. Може я спілкуюсь з ним, але наші розмови не несуть романтичний характер.
- Тільки ви йому подобаєтесь. Тож автоматично стаєте його жертвою. Він так просто не відступиться. Я його знаю.
- Може не було ще дівчини , яка б відмовила йому? Тоді його чекає розчарування.
- Усі дівчата нашого міста не змогли встояти під його чарами. Він гарний і багатий, а ще вміє поводитись з дівчатами.
- Якщо ти його знаєш з цього боку, тоді чому його кохаєш і боїшся втратити. Я так розумію, що він навіть не любить тебе та й взагалі нікого. Прагне тілесних втіх з різними дівчатами. Навіщо тобі мучитись, Дрю ? Ти гарна дівчина і ще не пізно зустрічатися з іншим хлопцем.
- Я його постійна дівчина , а його захоплення недовготривалі.
- То це тебе влаштовує?
- Ні , але відмовитись від нього я не можу. Сама не без гріха .
- Що ж це твоя справа, врешті – решт твоє життя, щодо мене , то я не стану його жертвою ні за яких обставин.
- Якщо все так , як ти говориш , то мені нічого переживати.
- Я навіть можу пообіцяти , що менше спілкуватимусь з Алексом. Усі мене радять триматися від нього подалі. Тож я прислухаюсь до цих порад.
Дрю була задоволеною розмовою з Анжелікою. Але все одно дала собі слово, що не втрачатиме Анжеліку з поля зору, адже Алекс не здасться так просто. Він усіма способами буде добиватися прихильності. Тільки Дрю зрозуміла, що Анжеліка твердий горішок , не зіпсована, не пуста дівчина, якій можна запаморочити голову солодкими словами про кохання. Ця дівчина має чітку стежку у житті з якої не зверне . Таких на світі дуже мало. Ось чому Алексу вона сподобалась і він начебто закохався. В ту ж мить Дрю позаздрила Анжеліці, бо зрозуміла , що вона сама не така. І зовсім не потрібна тому кого кохає. Алекс не цінує тієї відданості, того чистого кохання , яке віддає Дрю. Може варто забути його? І справді знайти того , хто оцінить її. Адже нею багато хто цікавиться. Навіщо стукати у двері, які ніколи не відчиняться тобі? Скільки болю та жалю принесло кохання Дрю. А щастя можливо зовсім поруч…
Згодом Анжеліка дізналася від Джіліан , що Алекс погрожував Джеремі .
- Ти ж розумієш, що Алекс негідник і все хоче контролювати та усих. Та Джеремі його не боїться і може тримати удар, - сказала Джіліан і цим ще більше налаштувала Анжеліку проти Алекса.
- Не хочу більше слухати про Алекса. Набридло! Невже немає інших тем ? Ось, наприклад, у тебе скоро День народження .
- Так і я тебе запрошую.
- Твій брат першим мене запросив.
- Отже Джеремі випередив мене . Я ж навіть не почала займатися організацією вечірки і мені потрібна твоя допомога. Хочу піти по магазинам і купити усе для свята. Порада подруги мені не завадять.
- Гаразд. Ходімо.
Коли Анжеліка поверталась додому, то побачила Алекса, який чекав її , напевно щоб поговорити.
- Отже лев вийшов на полювання,- сказала Джіліан Анжеліці ,бо побачила Алекса.
- Тільки лев сам потрапить у пастку. Я тобі обіцяю, Джіл.
- Я піду до себе додому не буду заважати вашій розмові.
- До побачення, Джіл . - попрощалася Анжеліка.
- Побачимось .
- Що тобі потрібно, Алексе? – запитала Анжеліка з таким видом, наче не рада його бачити.
- Поговорити .
- Навіщо?
- Ще хотів побачити тебе. Бачу ти не в гуморі. Щось сталося?
- Я була в прекрасному настрої доки не побачила тебе. Мені більше не хочеться спілкуватися з тобою.
- Чому , Анжеліко? Тебе наче підмінили , а колись ми чудово , а раніше ми чудово спілкувалися . Хоча є деякі люди , що могли на тебе вплинути , але ти їх не слухай.
- А кого тебе слухати ? Поясни чому ти погрожував Джеремі і казав щоб він не спілкувався зі мною ? Що ти собі дозволяєш?! Я як спілкувалася з Джеремі , так і продовжуватиму з ним спілкуватися і він не перестане . Ти виявився таким…
- Я бачу, що Джеремі не байдужий до тебе. А як він тобі ?
- Не твоя справа , Алексе. Ми навіть з тобою не зустрічаємось, а ти, певно , вже собі щось намалював у своїх фантазіях .
- Анжеліко, вислухай мене.
- Я нічого не хочу чути. Нехай тебе Дрю вислуховує. Вона твоя дівчина, а ти як з нею поводишся?
- Між мною і Дрю все скінчено. Я з нею вже поговорив та пояснив , що кохаю тебе і тільки тебе .
- Не розкидуйся такими словами, бо тебе Бог покарає.
- Але я не боюсь покарання, боюсь втратити тебе.
- Бачу з словарним запасом слів щоб звабити дівчину у тебе все гаразд. Тільки слова ніщо . Я їм не вірю. До того ж я не твоя щоб боятись мене втратити.
- Ти віриш всьому , що каже Джеремі і його сестра? Тільки це погана компанія для тебе.
- Дозволь я сама обиратиму з ким мені спілкуватися.
- Добре , добре. Як знаєш. Тільки не відштовхуй мене, прошу. Я до тебе з відкритим серцем і з щирими почуттями, - Алекс взяв руку Анжеліки і поклав на серце.- Чуєш як б'ється? Поруч з тобою моє серце шалено калатає.
- Звернись до лікаря. Я тобі нічим не допоможу. Розмову скінчено. - Анжеліка забрала руку з області його серця і зникла за дверима будинку.
Алекс не здивований поведінкою, адже він був впевнений , що Анжеліка потрапила під вплив його недругів, але так просто він не здасться . Ця дівчина на стільки йому подобається, що він не відмовиться від того щоб здобути її прихильність, бо Анжеліка незрівнянна , така гарна і напевно не з тих дівчат , які легко доступні . Вона – його мрія, яка має бути тільки з ним не заради втіхи, а заради щастя , що триває вічність.
Тільки Алекс не один, хто бажає зустрічатися з Анжелікою. Джеремі є його основним конкурентом. І він не сидить склавши руки.
Наступного дня Джеремі , наче випадково , зустрівся з Анжелікою, що поверталась з підготовчих курсів.
- Як справи Анжеліко?
- Усе в порядку. А ти когось чекаєш?
- Тебе звісно.
- Невже?
- Я ще не віддячив тобі за те, що ти зробила для мене.
- Ти маєш на увазі, що я вправила тобі ногу? Це дрібниці. Я ж казала , що не варто за це дякувати.
- І все ж таки ходімо в кафе. Я знаю таке кафе, що тобі обов'язково сподобається. Тим паче тобі варто розвіятис, трохи відпочити. Напевно втомилась на своїх заняттях.
- Гаразд , ходімо.
Джеремі і Анжеліка непогано спілкувалися , не помітили як проговорили до пізнього вечора. Як справжній кавалер Джеремі провів Анжеліку додому. Було видно , як поруч з Анжелікою, очі Джеремі світяться від щастя. А прощаючись він сказав :
- Буду чекати наступної зустрічі. Я вважаю, що сьогодні особливий день.
- Більше нічого не кажи, - промовила Анжеліка і соєю рукою прикрила йому рота. – Я знаю , що ти хочеш сказати та не варто підганяти події. Сьогодні справді найпрекрасніший день , тож ми його запам'ятаємо на довго, - коли Анжеліка відняла руку, та швидко попрощалась, не давши можливості сказати Джеремі про найголовніше – про його почуття до неї.
*******************
День народження Джеремі і Джіліан прийшов і на їхнє свято прийшли багато друзів та знайомих з подарунками. Святкування було у розпалі, а Анжеліки все немає. Що могло її затримати? Адже вона найбажаніша гостя на цьому святі.
Анжеліка стояла перед дзеркалом не для того щоб чепуритись. Вона розмовляла з невідомою силою, голос якої вона чітко чула.
- Будь обережною , бо вони отримали сили щоб вершити зло. І ти не маєш виказати себе до того, коли прийде слушна година.
- Дивно, але Джеремі закоханий у мене, а я якось цього не прорахувала.
- Він хоч і має людські почуття та все ж небезпечний . А його почуття до тебе дають тобі козирі у руки. Ще хлопець на ім'я Алекс тобою цікавиться.
- Тільки заважає. Він не знає хто я і яка в мене місія. Дарма він закохався.
- А ти?
- Я? Я не маю відволікатися. Ще мені не можна робити помилок, адже Джеремі та Джіліан стали моїми друзями, яким не подобається Алекс і все через мене. Контакт не має порушитись.
- Так. Ти як магніт притягуєш хлопців своєю вродою та й розумом. Дивись сама не закохайся.
- Про це й мови не має йти. Бо я знаю заради чого живу і доведу справу до кінця, будь – якою ціною. Вже час . Я маю іти до них. Пороси для мене удачі на горі. Вона мені не завадить.
Анжеліці відкрили двері роботи – охоронці. І першим кого побачила Анжеліка був Джеремі, що по очах було видно як він на неї чекає. Він навіть не здогадується, що несе йому ця дівчина, від якої втратив розум.
- Я взагалі гадав, що ти не прийдеш.
- Я не могла не прийти. Мені подзвонили батьки і розмова затягнулась. Ти ж розумієш , що вони переживають за мене , тож розпитували про моє життя і взагалі про мої справи. Ще розповіли, що мій хлопець не сумує і знайшов собі дівчину з якою зараз зустрічається.
- Прикро щодо твого хлопця. Але це має зіпсувати твого святкового настрою, який все таки у тебе з'явиться.
- А це тобі подарунок від мене. З Днем народження, Джеремі.
- Дякую, Анжеліко. – Джеремі поцілував її у щоку в знак подяки .
- А де твоя сестра?
- Я тут. Дуже рада, що ти прийшла, - Джіліан обійняла Анжеліку.
- Це тобі , Джіл.
- Можна подивитись?
- Звісно. Для Джеремі я купила амулет, що приносить вдачу і щастя. А тобі , Джіл, як наймоднішій дівчині браслет, він змінює кольори, якщо так натискати, тож ти можеш його носити під будь – яке вбрання.
- Класно. Я ще такого не бачила. Дякую.- Джіліан одразу одягла його.
- Я одягну цей амулет зараз і буду його носити щоб прикликати вдачу.
- Я також, братику, -Джіліан знайшла рожевий колір під своє вбрання. – Мені подобається. Сподіваюсь він і мені принесе вдачу.
- Звісно. Нехай тільки вдача та щастя вас переслідує і не покидає. – сказала Анжеліка та посміхнулась.
- Це наче тост, тому варто за це випити. Ходімо веселитися, - запропонував Джеремі.
Джеремі весь час тримався поруч з Анжелікою. Усі танці танцював тільки з Анжелікою і якщо інші кавалери запрошували її, то він їх відганяв.
А під час повільного танцю він наче розчинився в почуттях, радів, що вона так близько, але дзвінок перервав усю неймовірність почуттів. До Анжеліки дзвонив Алекс.
- Що тобі потрібно, Алексе? Невже я не чітко сказала про те щоб ти тримався від мене подалі.
- Я знаю де ти і що ти веселишся на Дні народженні Джеремі та Джіліан, але я прошу виконати моє прохання. Більше я нічого у тебе не попрошу. Вийди будь ласка на вулицю за ворота будинку в якому ти знаходишся.
- Як ти мені вже набрид, але гаразд я вийду.
- Ти зараз з Алексом розмовляла?
- Так.
- Чого він хоче від тебе?
- Не знаю. Я зараз вийду на кілька хвилин.
- До нього?
- Інакше він не відчепиться. Обіцяв, що в останнє мене турбує.
- Але це для тебе може бути небезпечно . Не відомо , що у Алекса на думці. Я з тобою, Анжеліко.
- Гаразд , ходімо.
Алекс подзвонив знову і попросив поглянути на небо. На небі вогні виблискували різними кольорами і утворювали слова « Я кохаю тебе, Анжеліко»
- Дуже гарно, Алексе, але цим ти не змінеш мого ставлення до тебе, - голосно сказала Анжеліка, а поруч був Джеремі.
- Отже тобі сподобалось. Це все для тебе. Я можу більше. – показався на очі Алекс.
- Ти ж чув, що дівчина тобі сказала?! – втрутився Джеремі. – Може повторити? Ти ж наче не дурний, а відразу не розумієш.
- Марно стараєшся , Алексе. Я все про тебе зрозуміла, хоч і не так давно тебе знаю. Мені не потрібно твоє кохання. Ти ж не знаєш , що таке справжнє почуття, бо усе літаєш наче метелик з квітки на квітку. Хто такому як ти повірить у справжність твоїх почуттів? Може якась наївна дівчина. Тільки не я . Не втрачай даремно свого часу. Щодо мене , то я волію бачити поруч з собою Джеремі. Він мені по – справжньому подобається.
- Це твій вибір? – запитав Алекс.
- Так. Хоча обирати мені не прийшлось. Джеремі відразу сподобався мені, -Анжеліка поцілувала Джеремі , наче хотіла довести, що кохає тільки його.
Алекс нічого не сказав . Повернувся спиною і вперше сльоза впала на його щоку. Він побіг, що було сил подалі від болю, що йому завдає Анжеліка.
- Те що ти сказала, це правда? Чи все це було лише вистава щоб Алекс відчепився? – поцікавився Джеремі у Анжеліки, бо сумнівався в щирості проявлених почуттів
- Ніяка це не вистава. Ти справді мені подобаєшся. До того ж ти гарно цілуєшся . Вибач за таку ініціативність. Алекс мав знати хто насправді мені подобається
- Але спілкуватися нам ніщо не завадить, адже я також маю зізнатися, що ти мені не байдужа. Хочу знати чи є у мене шанс бути твоїм хлопцем?
- Шанс є завжди. Побачимо, що і як буде далі. Твоє свято продовжується. Ходімо танцювати, - сказала Анжеліка Джеремі , взявши його за руку…
- Ходімо.
****************************
Стів наважився поговорити з Джіліан серйозно, коли зустрів її після занять в Університеті.
- Пробач Стіве, але сьогоднішнє побачення відміняється. Я маю зустрітися з місіс Бернс – Родрігес. Ти ж розумієш на скільки ця зустріч для мене важлива? Тому не маєш ображатися. Бачу у тебе все ж сумне обличчя.
- Просто нам знову не вдасться серйозно поговорити. А я сподівався.
- Ти проведи мене . Хоч тут недалеко і ми можемо пройдтися пішки . Я сьогодні не на аєроавтомобілі. Він на ремонті. Джеремі мене підвіз на своєму, але у нього ще якісь заняття. Тому ми можемо поговорити і ти поясниш мені чому в тебе таке обличчя , неначе ти переїв гіркого перцю.
- Що у душі , те й на обличчі. Я такий, бо не розумію на якій стадії наші стосунки, вірніше розумію, але прийняти це не можу. У нас фізична близькість, але духовної я не відчуваю. Може я для тебе лише розвага? Хочу це зрозуміти. Ти що до мене відчуваєш?
- Стіве що з тобою? Ти напевно сьогодні не виспався, бо таке питаєш. Я ж не люблю говорити про свої почуття. Тобі мало того , що я з тобою ? Мені ж з тобою добре, тільки не тоді коли ти перетворюєшся в зануду, ось як зараз. Багато хто вважає нас чудовою парою. Якщо ж тобі зі мною погано, то ми можемо розлучитись і ти знайдеш дівчину, яка повністю тебе влаштує, з якою ти відчуєш , як ти сказав, духовну близькість? Мені буде шкода, але така вже я недосконала для тебе .
- Ти для мене багато що важиш і ти досконала. – Стів міцно обійняв Джіліан і додав, - Пробач, я іноді щось не те говорю. Я так боюсь тебе втратити .
- Не притискай так мене, бо мені боляче. Невже інших тем для розмови у тебе не знайшлось? Хочеш чути про те як я в тебе закохана ?
- Хотів би це знати .
- Це секрет .
- Не хочеш поділитися секретом ?
- Буде нагода поділюсь , але ми маємо бути тільки удвох .
- Он як ?
- Ніяк по – іншому , бо словами це не виразити . Зараз це буде недоречно .
Джіліан зустрілася з Місіс Бернс – Родрігес і показала свої картини та картини Анжеліки.
- Цікаво. Ці картини схожі на стиль однієї знаменитої російської художниці. Дуже талановито, - сказала Луїза про картини Анжеліки.
- Ще є ці картини. От подивіться.
- Хм. Схожі на ті які я малювала у юності. Птахи, квіти – все це тоді було актуально і я це любила. – сказала про картини Джіліан Луїза та розповіла про деякі тонкощі образотворчого мистецтва у дуже цікавій формі , що Джіліан відмітила, що так цікаво їй не розповідають в Університеті. Розмова затягнулася до пізньої ночі.
Крісті вийшла з кімнати і поглянула на Джіліан. Її очі округлились, наче вона побачила привида і цим поглядом всіх налякала.
- Мамо навіщо ти встала з ліжка? Лікар сказав щоб ти не робила зайвих рухів.
- Нічого зі мною все гаразд. Я бачу у тебе гості?
- Це Джіліан . Дуже талановита дівчина. Ми познайомились на моїй виставці.
- Справа в тому, що вже пізно і дівчині варто бути вдома. Невже її батьки не хвилюються?
- Я розпоряджусь щоб Джіліан відвіз робот – водій.
- Ні не потрібно хвилюватися. Мій друг мене відвезе. Я з ним зараз зв'яжуся .
Стів не забарився . Він забрав Джіліан, а Крістін поділилася думками з дочкою:
- Луїзо, навіщо ти привела цю дівчину в наш будинок?
- Вона дуже талановита. Я маю підтримувати талановиту молодь. І ти не хвилюйся, бо дівчина вже пішла і надалі ми не будемо тобі заважати.
- Сторонні не мають бути у нашому домі .
- Невже ти думаєш , що ця дівчина несе якусь небезпеку ?
- Можливо .
- Добре я не приводитиму сторонніх в дім .
Крісті відчула зло у домі і не зважаючи на погане почуття встала з ліжка. Тільки Луїза нічого не могла знати і не сприймала слова матері до уваги. Хвора і вже немолода жінка могла говорити дивні речі про незнайому людину . Яку небезпеку може нести Джіліан - ця молоденька , гарненька дівчина? Луїза не могла погодитись з матір'ю , але не сперечалась, бо не хотіла щоб її стан погіршився. Не могла здогадатися Луїза, що спілкувалася зі своєю дочкою. Цю зустріч подарувала їй доля і можливо вона відчула якийсь зв'язок , а Джіліан дуже раділа, що зустрілася з самою міс Бернс - Родрігес. Їй так легко і цікаво було спілкуватися зі знаменитою художницею, що у голові промайнула думка, що було б непогано щоб її мати була такою ж як ця мила жінка. Хто ж міг знати , що Луїза Бернс – Родрігес є рідною матір'ю Джіліан і Джеремі? Але правда не завжди може бути приємною, якщо не виключати ті обставини при яких з'явились двійнята у Луїзи. Добре чи погано , але Луїза не пам'ятає , як швидко народила завдяки стертій пам'яті.
***************************
Вночі коли заснула бабуся , Анжеліка стояла перед дзеркалом не
для того щоб себе розглядати. Вона розмовляла з голосом .
- Тобі варто погодитись на пропозицію бути дівчиною Джеремі. Таким чином ти триматимеш його на короткому повідку і він більше довірятиме тобі. – сказав голос з дзеркала.
- Якщо це потрібно я буду його дівчиною, тим паче я відчуваю , що він цього прагне . А коли прийде слушна мить, то і Джеремі , і Джіліан будуть знищені.
- Але не думай, що вони дурні . Будь дуже обережною, бо тебе можуть викрити. Не виключено, що застосують проти тебе сили. Та найнебезпечніша це їхня тітка, що має демонське коріння. Вона може відчути небезпеку, що насуваєься.
- Так, але вона нічого не запідозрить, бо у мене браслет Сфінкса, що не дасть мене викрити.
- А щодо Алекса? Він також не байдужий до тебе.
- Я не знаю чому все так, адже його особистість не фігурувала в нашому плані. Він дуже заважає мені.
- Бо він тобі подобається.
- Ні. Просто мені його шкода. Молодий хлопець може постраждати, адже Джеремі зі своїми ревнощами може навіть вбити його , скориставшись своїми силами.
- І ти переживаєш через це?
- Звісно, адже я не позбавлена людських почуттів.
- Хм, і ти заперечуватимеш , що не байдужа до Алекса? Не потрібно, бо ти знаєш з ким зараз розмовляєш. Мене не намагайся одурити, бо не вдасться. Що ж побачимо у майбутньому на скільки я правий.
Голос і облік розпливчатої маски зник з дзеркала, а Анжеліка лягла спати, тільки чомусь не вдалося спокійно заснути, адже голос мав рацію і було про що подумати. В неї немає вибору , бо місія на першому плані , а почуття … Можливо небо посилає ще одне випробуванні, яке має пройти Анжеліка.
