8 частина
Джеремі і Джіліан – так назвали двійнят , брата та сестру, що народила Пуїза від Індігарда. Вони виховувались у родині Шенен і Джастіна Гріна. Джастін був одним з найбагатший людей міста, бо його бізнес процвітав і давав непоганий дохід. Він займався виробництвом стильного одягу та мав кілька магазинів для його реалізації.
Коли Шенен принесла дітей і сказала , що вони мають жити у повноцінній сім'ї, адже їхній батько - її брат загинув . Джастін не сперечався з дружиною, бо дуже кохав її та й з появою дітей великий дім наповниться дитячим сміхом , коли малеча трохи підросте . До того ж ці діти для Шенен не були чужими і являлись для неї племінниками. Такі гарненькі , наче двоє янголяток. Хіба можливо відмовитись від них? Про їхню матір Шенен вигадала історію і остаточно розчулила Джастіна.
- Бідні дітки. Такі маленькі і беззахисні. Їм потрібна наша турбота. Ми маємо їх всиновити. Адже крім нас у них нікого немає, - промовила Шенен.
- У нас їм буде добре, - сказав Джастін і взяв маленького хлопчика на руки . – І я хотів ще дітей , але ти не хочеш , тому я не проти виховувати Джеремі та Джіліан .
- О , то ти вже дав їм імена . Прекрасно ! Мені подобається .
Діти Індігарда ні в чому не відчували нестачі – ні у турботі, ні у
матеріальному забезпеченні. А правду про те, що вони не рідні діти
дізнались випадково з розмови своїх названих батьків .
- Джіл та Джеремі вже дорослі і мають знати правду , - сказав Джастін.
- Що дасть їм ця правда? Не завжди , знаючи правду можна щось змінити. А тут вже нічого не зміниш . Діти живуть в хороших умовах у них є все. Може не варто каламутити їм життя подробицями їхнього народження?
- Ти взагалі не збираєшся говорити, що вони нам не рідні?
- Гадаю не прийшов цей час, коли варто говорити з ними про це. До
того ж мені вони рідні , бо діти мого брата , а отже мої племін
- Тоді за тебе це зроблять інші люди, які скажуть їм правду.
- Досі ніхто нічого не говорив. Кожен з наших сусідів живе своїм
життям і не втручається в чуже.
- Добре, Шенен , роби як знаєш, побачимо до чого твоя таємничість призведе.
- Не турбуйся, Джастіне , усе у нас буде добре. У цьому питанні покладись на мене. Я відчую коли усе їм усе розказати. Ходімо спати.
Джеремі і Джіліан , довго дивились одне на одного не в змозі щось сказати, бо шок від почутого був сильний. А наступного дня брат та сестра потребували пояснень .
- Ми знаємо , що ми не рідні ваші діти. Хочемо знати правду про наших рідних батька та матір ,- сказала сімнадцятирічна Джіліан.
- Ми маємо право знати,- підтримав сестру Джеремі.
- Гаразд, я все вам розповім. Тільки ви маєте знати, що ви нам такі ж дорогі як і наша дочка Синтія. – сказала Шенен і далі у своїй розповіді трохи вигадала події і опустила містичні подробиці їхнього народження. – Я ваша рідна тітка, тож я вам не така вже не рідна . Про стосунки ваших батьків можна сказати так. Це було справжнє кохання, але ваша мати , була занадто молода щоб брати на себе відповідальність тож одразу відмовилась та покинувши вас маленькими. Це було так жорстоко з її боку. Ви залишились з батьком, а коли він захворів невиліковною хворобою, то попросив мене виховати вас і не кидати , як ваша рідна мати.
- Все одно я б хотів поглянути на ту жінку, яка народила мене, - сказав Джеремі. - Ти щось про неї знаєш?
- Кажуть вона померла у катастрофі.
- А як її звали? – запитала Джіліан.
- У тієї жінки , що вас народила немає імені , бо так поступити і тварина не змогла. Я про неї взагалі не хочу говорити. Через неї загинув батько, який помираючи все ще кохав її.
- Тоді розкажи про нашого батька яким він був?
- Ваш батько був дуже розумним. Цікавився різними науками. Ще його цікаво мистецтво. Він такі речі з глини та дерева. Деякі я ще зберігаю на згадку про нього. Його звали Солан. Як боляче про нього згадувати. Він стільки корисного міг зробити на цій Землі, але…
- Яке гарне ім'я у нашого батька. А від нього у нас такі здібності : я займаюсь художньою творчістю, а ти братику, дуже любиш зубрити різні науки. – підмітила Джіліан . – Джеремі тому такий нудний .
- А тобі не нудно морочити хлопцям голови? Навчання зовсім закинула. Цікавіше по різним магазинам ходити і кожного разу за тобою плетуться хлопці несучи пакунки.
- Чи я винна , що багатьом подобаюсь? А у тебе взагалі немає дівчини. Невже жіночій рід тебе не цікавить?
- Не твоя справа.
- Тоді і ти не лізь у мої справи, братику.
Були ще кілька гострих слів кинутих одне одному, що Шенен не витримала.
- Годі! – закричала Шенен.- Набридло слухати ваші суперечки, які виникають на пустому місці. Ви рідні люди , а як ви себе поводите один з одним. Може ви вважаєте, що рідні люди створені лише для того щоб сваритися. Тоді кому ми потрібні , якщо родичі не розуміють одне одного? Мені огидно дивитися на вас. Як ви можете так розмовляти один з одним ?
- Ми просто різні , - почав виправдовуватися Джеремі.
- Але у ваших жилах тече одна кров. Ви вже дорослі, навчаєтесь у вищих навчальних закладах, а поводитесь як діти, не розуміючи цінності родинних стосунків. Хіба так має поводитися брат та сестра? Я розчарована. Дуже розчарована. Не знаю ким більше собою чи вами. Я вас цьому вчила? Як мені соромно. А вам не соромно так себе поводити?- по щоках Шенен покотилися сльози.
Джіліан і Джеремі ніколи не бачили , що Шенен такою пригніченою. І сліз її ніколи не бачили .
- Не переживай , мамо, ти наша мати і іншої не треба. Твої слова дуже слушні. Не знаю як братові та мені справді за себе соромно. Я не хотіла тебе засмутити і також хочу вибачитись перед тобою та Джеремі. Давай , брате , не будемо більше сперечатися і говорити одне одному неприємні слова.
- І ти мене вибач ,Джіл . Я також іноді буваю різким у словах. Пробач.
- Сподіваюсь ви щирі один з одним та головне перед собою.
Шенен змогла достукатись якщо не до сердець брата та сестри , то до їх розуму. Адже що може бути цінніше за родинні стосунки?
Джеремі та Джіліан не хотіли бачити Шенен засмученою, бо вона саме та жінка , що виховала їх як рідних і зараз вони знаходяться у найкращих умовах життя. А їхня рідна мати покинула їх , відмовилася брати участь у долі своїх дітей. Не здогадувались вони , що це всього лише вигадана історія і що насправді усе було не так, як каже Шенен.
***********************
До кімнати Джеремі якось постукала Джіліан
- До тебе можна ? Я б хотіла поговорити.
- Заходь , Джіл. З чим прийшла ? Потрібно допомогти з якимсь предметом?
- Ні, братику. Мені якось неспокійно на душі. Ти як гадаєш Шенен усе нам розповіла про наших батьків? Невже наша рідна мати могла таке вчинити з нами ?
- Таких випадків чимало. Я чесно кажучи не хочу копирсатись у минулому. Мене влаштовує теперішнє життя . Нам з тобою гріх скаржитися, адже у нас усе є . Джастін та Шенен створили усі умови для нашого розвитку і в усьому нам допомагають. Що тебе не влаштовує?
- Шенен дуже мало розповіла нам про матір. Я б хотіла знати більше і чому у неї немає батькової фотокартки чи портрету. Вона ж його сестра, як вона каже.
- Якби ми не почали сваритися, то можливо дізналися більше, а так маємо те що маємо.
- Ми маємо знати де поховали наших батьків. Чи ти так не вважаєш? Ти взагалі слухаєш мене,- Джіліан помітила , що її брат відволікається від розмови . Джеремі одягнув свої супер окуляри , що дають йому можливість бачити усе довкола і навіть на великих відстанях. Варто лише вручну скоректувати відстань, збоку натиснувши на певні кнопки. Джеремі щось зацікавило за вікном своєї кімнати , адже він на щось довго дивився, не відводячи погляду.
- Я бачу у тебе є справи важливіші ніж наша розмова.
- Ага, - тільки відповів Джеремі.
- Якось не зручно звертатися до того , хто мене не чує або не хоче чути.
- Саме зараз вона стоїть біля вікна.
- Хто вона? На кого ти дивишся? Відповідай .
- Імені я не знаю. Це наша нова сусідка . Я за нею вже кілька днів спостерігаю.
- Бачу вона тобі цікавіша , ніж наша розмова. А я тобі про серйозне намагаюсь розказати.
- Не зараз, Джіл. Ця дівчина в один і той час виходить на балкон будинку. Легкий вітерець розвіює її каштанове волосся. Наче цариця Естер, що виходила на балкон і розмовляла з місяцем. Це дивовижно бачити її.
- Дай мені поглянути на цю красуню. Я заінтригована, братику.
- Бери і дивись.
- Хм, дівчина як дівчина і я її не знаю. Вона стоїть на балконі місіс Джейкобс. Це її родичка? Я гадала , що у цієї старенької нікого немає крім тварин. Не зайве було познайомитись з новою сусідкою. А що ця дівчина тобі сподобалась?
- Не знаю, що і сказати. Я зовсім її не знаю, але так вона мені дуже подобається.
- Тоді чому сидиш склавши руки? Чи гадаєш , що дівчина сама до тебе прилетить на крилах любові. Що за хлопці пішли? Не дочекаєшся від вас ініціативи.
- Ти звісно права та якось нагоди не було хоч випадково зустрітися і почати розмову.
- І довго ти будеш чекати слушної нагод ?
- Може ти дізнаєшся , сестро що та як? Ти у нас розвідниця вищого гатунку . Спробуй щось дізнатися про неї .
- Звісно я спробую. Моя подруга – базікало усе мені розповість.
- Ти про Ненсі?
- Так про неї. А про кого ще ? Але ти допоможеш мені з завданням з вищої математики. Мені нудно з цими дурними прикладами. Я хочу піти по магазинам і обрати сукню до дня народження. Хочу бути неперевершеною на своєму святі.
- До речі це і моє свято.
- То ми домовились? Ти ж допоможеш мені?
- Давай свої завдання. Тільки дізнайся про незнайомку як найбільше.
Робити покупки Джіліан пішла не сама , а з Ненсі. Джіліан і розпитувати не довелося, бо говірка Ненсі розповіла про нову сусідку, яку звати Анжеліка. Дівчина приїхала з Росії вступати до пристижного Університету , в якому навчається Джіліан та Джеремі. Місіс Джейкобс надала прихисток своїй двоюрідній унучці. Ненсі у знайомстві з Анжелікою зрозуміла, що це непогана дівчина, проста і разом з цим розумна і гарна.
- Познайомиш мене з нею? Може і я знайду з нею спільну мову . Вона все ж таки сусідка і ми приблизно одного віку . Впевнена , що знайдемо спільні інтереси. До того ж ти мене заінтригувала своєю розповіддю про Анжеліку. Варто побачити її і поспілкуватись щоб впевнитись , що вона настільки хороша.
- Чому б не познайомити. Я гадаю було б не погано подружитися з нею. Все , що я тобі сказала – правда. Залишилось тобі особисто в цьому переконатись. Завтра я обіцяла Анжеліці показати місто. Можеш приєднатися до нас. Утрьох нам буде веселіше і ти матимеш нагоду познайомитись з нею .
- Чудово. Я цього дуже хочу.
*****************************
Джеремі з нетерпінням чекав повернення сестри. Він хотів знати усе про об'єкт своєї симпатії і навіть більше. Не встигла Джіліан переступити поріг дому, як Джеремі нетерпляче став допитувати її, про те що вона дізналася. Джілан розповіла небагато , але все , що встигла дізнатись .
- Інформації замало щоб створити повний її портрет, але й за це я тобі вдячний.
- Це ще не все. Завтра , я та Ненсі показуємо місто твоїй Анжеліці. От тут я особисто матиму змогу поспілкуватися з цією кралею і сама зроблю висновки щодо неї.
- Може мені приєднатися до вас? – запитав Джеремі.
- Це буде зайвим. Ні, це погана думка.
- Чому?
- Бо ми ж не знаємо , може дівчина сором'язлива і присутність хлопця не дасть можливості їй відкритися.
- Хіба на світі залишились сором'язливі?
- Їх дуже мало, але вони є, братику. Може Анжеліка одна із них. Коли познайомлюся з нею , то все зрозумію.
- Дізнайся чи є у неї хлопець?
- Це буде важко, але до цього питання можна підвести. Бачу грають у тебе гормони, не дивлячись на те, що ти зайнятий наукою, все ж дівчата тебе цікавлять. Це непогано. До речі тобою також багато дівчат цікавляться, а ти наче затвірник, сидиш вдома і поглинаєш науку.
- Колись все зміниться. Припускаю, що саме Анжеліка змінить моє життя і я сам змінюся.
- Станеш менш розумним, адже почуття відключають розум.
- Невже ти про це щось знаєш? – поцікавився Джеремі у сестри.
- Я звісно не страждала цією хворобою, що зветься коханням, але чула що від нього зносить дах. Люди роблять такі вчинки на які раніше не наважувались, стають божевільними і не контрольованими. І ліків від нього немає.
- Ліками можуть бути тільки взаємні почуття.
- Романтиків вже не залишилось, братику. Два століття назад вони зникли з лиця землі. Досі шукають, - пожартувала Джіліан.
- Звісно зараз панує безчестя і розпуста. Чому я народився у цьому столітті?
- Бо так мало бути.
- А я от що хочу запитати тебе , бо раптом стало цікаво. Ти наче зі Стівом зустрічаєшся. Невже ти нічого не відчуваєш до нього? Він просто сохне за тобою.
- Якщо зовсім висохне, то стане не потрібним мені.
- Знову жартуєш, Джіл, хоча все ясно, ти ще така молода , а отже не зовсім зріла – не здатна на почуття .
- Я вільна від цих почуттів, які тебе турбують. Хоча, може, колись я відчую їх і все зміниться. Тільки не зараз. Годі про мене. Це я тобі хочу налагодити життя, а то будеш без настрою ходити, що квіти вдома усі пов'януть і ще мені настрій псуватимеш.
Брат та сестра ще кілька годин розмовляли, згадували дитинство, які ж вони були бунтарями та хуліганами. Вперше розмова не супроводжувалась взаємними образами. Було про щось згадати і лунав сміх. Здавалося, що братерсько – сестринські стосунки перейшли на рівень взаємодовіри, взаємопорозуміння та поваги.
Шенен проходила повз кімнату і почула як приємно розмовляють Джеремі та Джіліан. Це її порадувало, адже вона знала , що на них чекають життєві випробування, тож братові та сестрі варто триматися разом.
**********************************
- Познайомся Анжеліко з моєю подругою та сусідкою Джіліан. Ще ми навчаємося у одному навчальному закладі, - познайомила дівчат Ненсі.
- Приємно познайомитись, - сказала Джіліан. – У тебе таке гарне ім'я. Ненсі сказала, що ти з Росії.
- Так , це правда. Мені також приємно з тобою познайомитись. Ти живеш десь недалеко?
- Бачиш навпроти будинок з коричневим парканом ,там я живу зі своєю родиною.
- І велика у тебе родина? - запитала Анжеліка.
- Старша сестра вийшла заміж і переїхала до чоловіка. У батьків залишились я і мій брат.
- До речі Джіліан і її брат Джеремі – двійнята.
- Добре мати брата.
- Ну не знаю. Останнім часом ми поладнали, а раніше постійно гризлись. Може трохи подорослішали і зрозуміли цінність родинних стосунків. – відповіла на запитання Анжеліки Джіліан.
- А у мене немає брата чи сестри. Я одна у батьків.
- І вони з легкою душею відпустили тебе в іншу країну ?
- Я приїхала навчатися , адже вищий навчальний заклад , до речі в якому ви навчаєтесь, має хорошу репутацію. І тільки цей Університет дає можливість поступити безкоштовно.
- Шансів мало, але якщо ти впевнена в своїх силах, то ,можливо, пощастить.
- Я і Джіліан навчаємось на платній основі, - сказала Ненсі , наче бажаючи доповнити Джіліан.
- А твій брат також навчається в Національному Університеті новітніх технологій ?
- Так , але на факультеті робото – технології, - відповіла Джіліан.
- Твій брат , Джіл ,колись зробить робота – монстра , що знищить світ.
- Годі , Ненсі, про мого брата. Давай краще покажемо Анжеліці місто. Почнемо з Університету.
Утрьох дівчати на аеромашині полетіли і це дало їм можливість прибути до Університету дуже швидко. Одногрупник на ім'я Алекс підійшов до дівчат і привітався.
- Привіт дівчата. Про що говорите ? А чому вас сьогодні не було на останніх парах ?
- Не твоя справа про що ми говоримо, а якщо відповісти на друге питання, то знову ж таки не твоя справа. Чому ти цікавишся ?
- Я просто поцікавився.. А ще я не знайомий з вашою подругою. Хочу виправити це непорозуміння і представитись. Мене звати Алекс, а як вас звати , мила дівчино?
- Анжеліка.
- Дуже приємно. Я ніколи не бачив такої красуні. Чому я ніколи раніше вас не зустрічав?
- Алексе не чіпляйся до дівчини. І взагалі зроби так щоб тебе і видно не було. У нас дівчача розмова, - попросила Ненсі.
- Шукай собі іншу жертву , а нас залиш у спокої. Тобі що , зайнятися нічим?
- Якось грубо, Джіліан. Ми ж все ж таки одногрупники. А ти якось з неповагою зі мною говориш. Але я не серджуся на тебе, бо чудово тебе знаю . Я так розумію, що Анжеліка не місцева, бо тут про всіх все знають. Звідки такі гарні дівчата беруться?
- Я приїхала з Росії і планую навчатися в цьому Університеті. Ненсі та Джіліан показують мені місто.
- Ви добре знаєте місто, дівчата? – запитав Алекс і не дочекавшись відповіді продовжив.- Але ви не знаєте його краще за мене. Я стану кращим гідом та водієм для усіх, тільки поїдемо на моєму надпотужному аеротранспорті. Ваша літаюча залізяка не зрівняється з цим красенем, - Алекс вказав на свою нову машину останньої моделі, що усі дівчата були вражені її красою. – Що скажете, дівчата?
- А як же моя аєромашина? Я її тут не залишу.- занервувала Джіліан.
- Поставимо її на стоянку, а місце я оплачу. Не переживай Джіліан. Усе буде чудово.
- Гаразд ми полетимо з тобою . Цікаво подивитися і послухати який ти гід,- сказала Джиліан. - Якщо усі згодні.
- Я не проти , - першою сказала Ненсі.
- Я з вами,- сказала Анжеліка.
Алекс виявився непоганим знавцем міста, в якому народився та виріс. Він трохи знав російську мову і намагався розмовляти з Анжелікою, що Ненсі і Джіліан інколи їх не розуміли. Алекс чудово знав історію міста і розповідав так, наче фантастичну казку. Але нудним він точно не здавався. Де потрібно випускав жарти, щоб дівчатам не було нудно. А його м'який чоловічий тембр голоса був приємним , що можна його слухати та слухати , наче безкінечну пісню. Як не дивно він міг співати і в кав'ярні навіть заспівав пісню про кохання найвідоміший хіт у світі. Його знала Анжеліка і дуетом з ним заспівала. Два чудові голоси , наче злились в один і утворили гармонію навкруги. Коли закінчилась пісня , усі плескали стоячи.
Зараз мало співаків, які розважають своїм живим співом. Їх замінили роботи, які так схожі на людей , але ніколи ними не стануть.
Такий чудовий день, не міг так швидко закінчитися , але на привеликий жаль, особливо для Алекса прийшов час розтавання. Сьогодні у нього стільки позитивних емоцій від зустрічі з Анжелікою. Ця дівчина , наче прийшла з його мрій. Раніше він так добре не почувався , але саме зустріч з Анжелікою змінила його світобачення, а можливо його самого.
- Сподіваюсь у нас ще не один буде такий чудовий день,- сказав Алекс.наодинці з Анжелікою. -Тільки вже без Ненсі та Джіліан.
- Побачимо, Алексе. Я вдячна тобі за такий чудовий день. Я дуже рада , що познайомилась з тобою. Ми будемо друзями? Я тут новенька і іще один друг мені не завадить.
- Звісно не завадить, - сказав Алекс, якому невідомо, що таке дружба з дівчиною.
- До побачення.
- До скорого побачення , Анжеліко. До побачення дівчата.
- Бувай Алексе, - в один голос попрощались Ненсі та Джіліан.
- Будь з ним обережна, Анжеліко. Він такий ловелас. Він хоч і красень і його батько поважна людина у нашій державі та не варто довіряти його словам. Алекс не одній розбив серце, - попередила Анжеліку Джіліан.
- Так . Він такий. І можливо, ти його наступна жертва, - додала Ненсі. – Сьогодні він просто поїдав тебе очима. Це було дуже помітно.
- Побачимо,- лише сказала Анжеліка. - І не така вже я наївна. Тим паче у мене є хлопець в Росії. З ним ніхто не зрівняється , навіть ваш красунчик Алекс.
Ця новина трохи збентежила Джіліан. Вона знала як ця інформація не сподобається її брату. Але хлопець Анжеліки далеко, а Джеремі , якщо буде діяти, ще матиме можливість домогтися її прихильності.
******************************
Джіліан пізно повернулась додому за що отримала виговір від Шенен. Джеремі ще не спав, бо не міг заснути . Нетерпляче чекав сестру з новинами про Анжеліку.
- У тебе непоганий смак, братику. Анжеліка класна дівчина. Та у інших також слина тече. Хлопці задивляються на Анжеліку. Навіть Алекс , думаю, втратив через нею голову. Він причепився до нашої дівчачої компанії і його неможливо було відігнати. Коротше кажучи , Алекс прибився до нас і ми навіть непогано провели час. Виявляється він не такий вже ідіот , як я його вважала. Думаю він сподобався Анжеліці, але ми попередили її про його вітряність. Та є і інша неприємність, що зможе тебе засмутити.
- Яка ще неприємність? – нетерпляче запитав Джеремі.
- У Анжеліки вже є хлопець. Заспокоює лише те, що він далеко. Тобі варто діяти братику самостійно. В подальшому я тобі не помічник. Борись за неї , якщо вона тобі на стільки дорога. А я піду спати, - зівнувши , сказала Джіліан і пішла до своєї кімнати.
Джеремі почав продумувати план зустрічі з дівчиною своєї мрії. І здається дещо придумав. Залишилось лише реалізувати його.
Джеремі спостерігав за тим як Анжеліка займається бігом кожного ранку . Взявши суперскейтборт , хлопець відправився зранку кататися. Суперскейтборт підняв Джеремі над землею, близько одного метру. І пролетівши якусь відстань Джеремі падає перед тим як Анжеліка пробігала по цій доріжці. Анжеліка не могла пробігти мимо й підбігла до хлопця, що лежав на землі та корчився від болю.
- Що з вами? – запитала Анжеліка.- Хоча чого я питаю все і так ясно.
- Все нормально , думаю пройде.
- Можете встати? Я допоможу,- Анжеліка подала руку помочі Джеремі і він , хромаючи та тримаючись за симпатичну дівчину, дійшов до ближньої лавки.
Анжеліка торкалася до його ноги , наче лікар запитувала:
- Тут боляче ?
- Ні, а ось тут дуже.
- Потрібно вправити. Я це зможу зробити, а вам потрібно потерпіти, бо буде боляче, - і не чекаючи що скаже Джеремі зробила як вважала за потрібно. Хлопець не встиг крикнути.
Тепер Джеремі не відчував болі і не було проблем з тим щоб встати та піти.
- Класно. Я не відчуваю болю. Ви молодець. І як же звуть дівчину , яка мене врятувала ?
- Анжеліка, а вас врятований як звати? І чому ми на ви. Ми ж наче одного віку?
- Мене Джеремі. А я так розумію ви , тобто ти не місцева. Ти розмовляєш з акцентом. І я раніше ніколи тебе не бачив.
- Я з Росії . Приїхала навчатися у вашому престижному Університеті. Слухай , а ти не брат Джіліан ? Вона казала ,що має брата на ім'я Джеремі і ти ж живеш у тому домі , де коричневий паркан ? Я знаходжу деяку схожість між вами.
- Все правильно . Я її брат. А ви як познайомились? Чому вона нічого мені не розповідала…? Хоча Джіл сказала , що у нас з'явилась нова сусідка. Я не надав цьому значення.
- Так я живу навпроти. Нас познайомила Ненсі. Вона живе поруч.
- Зрозуміло . Може підемо у кафе ? Не знаю як і віддячити за те , що ти мене вилікувала і так швидко.
- Іншим разом. Маю купу справ. І дякувати мені не потрібно . Я була рада допомогти.
- А мені приємно було познайомитись, хоч і при таких обставинах.
- Мені також приємно познайомитись , але мушу йти .
- Добре, побачимось.
Джеремі дивився як швидко зникає фігура Анжеліки. Яка ж вона гарна! Нарешті йому вдалося заговорити з нею, почути її милий голос. Він вже уявляє її поруч собою і як усі заздритимуть йому, що така дівчина як Анжеліка кохає тільки його. В шлунку Джеремі запурхали метелики. Але його мрії перервав Алекс.
Алекс спостерігав за тим , як мило розмовляють Анжеліка і Джеремі і йому це не сподобалось, а коли Анжеліка пішла, то підійшов до Джеремі.
- Що вже познайомився з Анжелікою? Як ти дивився на неї . Тільки вона не буде твоєю. Та не варто будувати ніяких планів, друже, бо я її перший побачив і врешті завоюю її серце рано чи пізно.
- Он як? Що ж завойовуй. Чого ти боїшся, що вона вподобає мене?
- Тебе?! Ти себе переоцінюєш. Просто хочу попередити, щоб ти не ставав на моєму шляху.
- О, то ти в мені бачиш супротивника? Але дивно. Як же Дрю? Ти ж зараз з нею зустрічаєшся? Чи я щось плутаю?
- Не твоя справа.
- Не думаю, що у тебе вийде зустрічатися з обома. Анжеліці це точно не сподобається. Я в цьому впевнений.
- Замовкни! Я тебе роздавлю як черв'яка, якщо будеш втручатися в моє особисте життя. Не лізь куди не просять,- захватив за плечі Алекс Джеремі, але Джеремі відштовхнув його.
- Я тебе не боюсь, Алексе. І також як і ти я вподобав Анжеліку і не поступлюсь тобі.
- Добре, тоді Анжеліка сама зробить вибір. Ми не вправі її до чогось примушувати. Адже дівчата нас вибирають. Впевнений вона буде зі мною.
- Чому ти такий впевнений? Або у тебе великий досвід поводження з дівчатами. Тільки це нічого не означає. Ми ще побачимо чия візьме.
- Краще я піду , бо за себе не відповідатиму. Так хочеться натовкти тобі пику. Просто не хочу бруднити руки. Та попереджаю щоб ти і не мріяв про Анжеліку, бо тоді справді порахую тобі ребра.
- Невідомо хто кому. Тільки силою цю суперечку не вирішиш. Ти правильно сказав, що Анжеліка сама обере з ким їй бути.
Алекс лише посміхнувся у відповідь, а потім його відволік дзвінок і розмова на цьому закінчилась. Тепер Джеремі знав з ким прийдеться боротися за дівчину його мрії. Злість на Алекса зростала, хоча раніше вони не були ворогами . Навіть непогано спілкувалися, мали спільну компанію. Тепер все зміниться і всьому причина дівчина, яка забрала серце як мінімум двох молодих хлопців. Її прихильність має належати тільки одному. Джеремі боявся подумати, що Анжеліка надасть перевагу комусь іншому. Іще він не забув, що у Росії на неї чекає хлопець. Так багато суперників, яких прийдеться подолати і гнів його став ще сильнішим. Раптово в руках Джеремі з'явилась енергетична куля , яку він готовий кинути у Алекса, але його здивування все ж подолало гнів. І цьому не було пояснень.
Саме в цей час Джіліан сварилась у салоні краси, бо адміністратор не хотів записати її на стрижку у зручний для неї час. І Джіліан прийдеться чекати у черзі або записатись на інший день.
- Я постійна ваша клієнтка. І до мене таке ставлення?
- Ставлення до всіх однакове, міс. Нажаль саме зараз у майстра манікюру та педикюру клієнтка і вона записана на цю годину. Але є інший вихід. Пропоную вам скористатися послугами іншого майстра. Так як багато клієнтів у нас з недавніх пір працює місіс Брауні. Через дві хвилини вона звільниться,- сказав адміністратор.
- Це не вихід. Я звикла до місіс Шеперт.
- Шкода та вам варто було записатися раніше, тоді не було непорозумінь.
- І мені також дуже шкода, бо я зміню цей салон на інший.
- Ваше право ,та у нас є правила, і як наша постійна клієнтка ви маєте про них знати. Потрібно регіструватись хоча б за три дні.
- Варто і без регістрації знати , що кожний тиждень я роблю у вас манікюр чи педикюр. Як все строго. Мені це набридло. І скоріше у вас волосся на голові запалає, ніж я ще раз сюди прийду.
Коли Джіліан вийшла з салону, то у адміністратора раптово загорілось волосся. Коли Джіліан повернулась за забутою сумочкою, то стала свідком цього дива. Звісно полум'я на голові швидко загасили , але усі косо подивилися на дівчину, що прийшла по забуту сумочку. Немов вона в усьому винна. Джіліан швидко вибігла з цього салону та почула як шепотілися дами, яким робили зачіски і які стали свідками всього, що тут відбувалося:
- Невже ця дівчина зробила таке? – прошепотіла одна дама похилого віку. - Як можна це пояснити ?
- Гадаєш вона має незвичайні здібності? – запитала друга. – Цієї ж дівчини не було як все сталося, але чомусь я думаю вона до цього причетна.
Джіліан сіла у аеромашину і полетіла додому. Джеремі наче чекав її, бо коли сестра припаркувала машину у гараж, він просто кинувся до неї, бо хотів поговорити про щось важливе.
- Джіл, як добре, що ти так швидко приїхала. У мене до тебе є невідкладна розмова.
- І як не дивно у мене до тебе також. Та якщо це стосується Анжеліки, то я поза грою. Сам з нею розбирайся. Я не купідон.
- Річ не в ній. Хоча вона трохи до цього причетна, - Джеремі розповів сетрі, що бачився з Алексом, про його розмову з ним і головне про силу , яку він відчув у руках. – Ось дивись,- сказав Джеремі і в його руках з'явилась куля, що виблискувала енергією. - Я хотів метнути її у Алекса та стримався, бо здивувався цій силі, можливо трохи злякався, адже цього не пояснити на науковому рівні. Коли мій гнів спав, то і куля щезла.
- Сподіваюсь тебе ніхто не бачив?
- Ні ніхто. Я б помітив.
- Зі мною також відбувається дещо дивне, - Джіліан розповіла свою ситуацію, в яку вона потрапила у салоні.
- Нарешті ваші сили визріли для того щоб ними ви могли скористатись,- промовила Шенен, неочікувано з'явившись, наче виросла з – під землі.
- Навіщо вони нам? - запитав Джеремі.
- Нам без них і так клопоту вистачає, - наче поскаржилась Джіліан. – Зрозуміло одне, що я і Джеремі не зовсім звичайні люди. Що з нами відбувається?
- Ваші сили дісталися вам від батька напівдемона, а йому від батька – демона. У ваших жилах тече демонська кров і цього не змінити. Я також володію силами і стану вашою наставницею щоб ви могли не тільки володіти ними , а і контролювати їх. Ти Джеремі вмієш утворювати енергетичні кулі і знищувати ними свїх ворогів, а ти Джіл володієш стихією вогню. Та варто бути обережною, інакше спалиш усе місто.
- Але ці сили не від добра, - сказала Джіліан. – Демони – це зло. Я читала про них і бачила фільми . Отже це не вигадка .
- Звичайно, Джіл. Саме енергія зла живить нас злих істот і надає неабияку владу. Бідолашні наші вороги і ті хто стане у нас на нашому шляху. Тільки не все так просто, добрі сили заважають нам чинити на наш розсуд і знищують нас , але ми не такі вже здоланні. На Землі споконвіку точиться боротьба добра та зла, в якій ми часто виграємо битву… – Шенен багато чого розповідала і роз'яснила своїм племінникам щоб вони розуміли , яку нішу займають у всесвіті , а потім приступила до практики, тільки як прийшла ніч. Адже вночі зло стає могутнішим .
- У мене є питання до тебе, мамо,- звернулась Джіліан до Шенен, все ще називаючи її матір'ю. – А наша старша сестра , Карен, чи володіє вона силами? Адже вона твоя дочка.
- Коли Карен відчула в собі сили, то не на жарт злякалась. Я все їй пояснила і могла навчити як ними користуватися, але вона попросила зв'язати їх щоб жити спокійним життям – людським. Я змирилась і виконала її прохання. Вона щаслива зі своїм чоловіком та дітьми, живучи без сил. Напевно вдалася в батька, що любить життя таким як воно є і не хоче знати про надприродне. Цим вони обмежені.
- Тобто Джастін нічого не знає про твої сили і ким ти є ? – запитав Джеремі .
- Йому і не варто цього знати. Навщо? Щоб збожеволіти ?Я рідко користуюся своїми силами, але при ньому - ніколи. Він вірить в мою інтуїцію, яка допомогла йому стати поважним чоловіком. Добре, що він прислухається до мене і досі . Це йому та мені на користь .
- Але чому ти не з таким як сама. Чому ти не з демоном ?
- О ні. Краще жити з простим смертним чоловіком, ніж з демоном. Я звичайно спробувала, але зрозуміла, що з Джастіном мені комфортніше та спокійніше. Тим паче, що стосунки з демонами недовговічні, а мій чоловік завжди поруч. Джастін вірний мені і я це ціную. Знаю лише , що він мене кохає, довіряє мені та цінує як дружину .
- Тобто ти непогано пристосувалась, - сказала Джіліан , зробивши висновки зі сказаного Шенен .
- Можливо ти права, але це мій спосіб життя і я не збираюсь його змінювати.
- Може ти його кохаєш?- поцікавився Джеремі.
- Скоріше я звикла до нього і буде тяжко розставатися з ним , коли він помре, бо він людина. Злі істоти не вміють кохати, бо кохання – це світле почуття, народжене від добра. Не кожна людина здатна кохати , не кажучи про демонів.
- Але я відчуваю його до дівчини. І це наче хвороба, від якої немає ліків, - сказав Джеремі.
- Не дивно, бо в тебе тече ще людська кров. Твій батько кохав просту жінку, але так і не зазнав з нею щастя.
- Це наша мати?
- Ні , Джіл. Це інша жінка. Ваша мати була схожа на неї . Але саме його кохання робило слабким та безсилим. Краще не знати його. Саме від нього він постраждав. Я розкажу вам цю історію, а ви зробіть висновки , особливо ти Джеремі, бо ти потрапив у ту ж пастку, що і твій батько Індігард. Сподіваюсь ти будеш більш хитрішим у стосунках і не розчинятимешся у своїх почуттях. Оскільки тебе чекатиме така ж сама доля. Добре якщо твої почуття виявились простим захопленням , яке скоро мине .
