6 частина
Індігард за допомогою магічних сил, що давала йому магічна книга Аделаїди перемістився у лікарню, де лежала в одній з палат Елізабет. Вона зараз, наче спала, будучи без свідомості. Поруч нікого не було. Індігард підійшов , присів на стілець і взяв її за руку.
- Бідна моя Еллі. Не за таких обставин я хотів зустрітися з тобою. Але я зможу тобі допомогти. Я багато , що можу заради тебе. Ти не помреш.
Раптом Елізабет прийшла до тями і попросила склянку води. На тумбочці була склянка з водою. Але перед тим як дати випити, Індігард влив декілька крапель порошку , що надавали сил .
- Випий і тобі стане краще. Я знову тобі потрібен, Елізабет. Твій Індігард поруч .
Елізабет після випитого знову закрила очі. Вже немолода , сивочола, але досі йому дорога. Індігард і такою її любить. Він для неї, наче янгол – охоронець. Одного разу врятувавши життя Елізабет , Індігард поклявся бути відповідальним за неї ще до своєї першої загибелі і по його другому приходу на Землю він ще пам'ятає про слово дане самому собі.
Через декілька днів лікарі дивувалися , що Елізабет йде на поправку. Смерть була поруч, але хвороба наче відступила. Показники стали набагато кращими. Цю новину головний лікар сказав Ерікові.
- Це важко пояснити, але ваша дружина видужує. Її організм переборов хворобу, що могла привести до смерті. Проведені аналізи виявили в організмі невідомі сполуки, які виробляють імунітет. Ви ж не давали їй ніяких ліків?
- Якби я хотів це зробити, я б спочатку порадився з вами. Не став я ризикувати здоров'ям Елізабет.
- Тоді все це дивно. Ваша дружина однією ногою була на тому світі. Її запущена хвороба прогресувала. Надії на видужання зовсім не було. Цей випадок можна назвати унікальним в моїй п'ятнадцятирічній практиці.
- Це Господь вирішив , що моя дружина все таки має жити. Як я без неї? Стільки років ми жили щасливим життям, а якщо я втрачу її…
- Не думайте про погане. Нехай ваша любов допомагатиме їй надалі. Декілька днів нам потрібно поспостерігати за нею. І напевно їй корисні позитивні емоції. Ніяких стресових ситуацій. Якщо надалі стан моєї пацієнтки буде незмінний, то можете її забрати додому.
- Це б було чудово. Еллі ніколи не любила лікарень , а вдома рідні стіни допомагають. Зараз я можу побачитись з дружиною?
- Вона відпочиває. Думаю буде краще якщо ви прийдете до неї завтра.
**************************
Індігард не залишав палати , де лежала Елізабет. Браслет , знайдений в домі відьми Аделаїди робив його невидимим. Він так радів , коли Еллі стало краще. А ще більше від того , що він як і раніше їй потрібен.
« Я з тобою» ,- прошепотів Індігард. Елізабет раптово відкрила очі і оглянулась навкруги. У палаті нікого не було. Медсестра відкрила двері і занесла червоні троянди, які поставила у вазу.
- Для вас квіти . Такі гарні.
- Від кого. Є ще записка.
- Прочитайте мені її будь ласка, - попросила Елізабет у медсестри.
- Але це мабуть особисте.
- Я дуже прошу.
- Добре. Тут написано: « Я досі тебе кохаю. Без тебе моє життя – пусте. Заради тебе я існую». Як романтично! – з захопленням сказала медична сестра .
- Квіти, напевно від мого чоловіка. Як я хочу його побачити.
Елізабет помилялась. Квіти були від Індігарда в знак його кохання. Записка була не підписана, тому Елізабет зробила такі висновки.
Наступного дня Ерік прийшов з білими трояндами.
- Ти і сьогодні приніс мені квіти? Вчора я отримала червоні троянди, сьогодні білі .
- До червоних троянд я не маю ніякого відношення. Хто тобі їх подарував?
- Я думала , що квіти від тебе. Там ще записка була. Вона на тумбочці , можеш прочитати.
Еріка вразив зміст надрукованої золотими буквами записки .
- Вона не підписана. У тебе з'явився таємний залицяльник?
- Ти глузуєш з мене? Це точно якась помилка. Напевно переплутали палати. Якщо я побачу медсестру, яка принесла мені квіти, то обов'язково все з'ясую.
- Гаразд Еллі, а ти як себе почуваєш?
- Непогано.
- Лікарі прогнозують твоє швидке одужання. Нехай так і буде. Нам тебе не вистачає. А скільки сюрпризів тебе чекають вдома. Тільки б швидше тебе виписали.
- Сюрпризи ? Сподіваюсь приємні.
- Дуже. Це пов'язано зі змінами у нашій родині.
Через тиждень Елізабет виписали з лікарні і вона повернулась додому. Едвард і Крісті , а також Луїза чекали щоб привітати її зі швидким одужанням.
Раділа Елізабет з того , що в очах сина Едварда можна було розгледіти промінь щастя. Елізабет давно не бачила його таким життєрадісним. Раніше вона злилася на Крісті, що примусила страждати її сина, коли покинула його, а тепер бачить , що без неї він не буде щасливим. Його серце завжди належало Крісті і тут нічого не зміниш. Поспілкувавшись з Крісті, Елізабет зрозуміла, що наразі у неї серйозні стосунки з сином – їхнє кохання не померло. Не варто їм заважати будувати нові стосунки . Знайомство з онукою не мала межі радості. Луїза так схожа на Елізабет у молодості і вона така приємна дівчина, добре вихована. Тепер у Елізабет троє онуків, а вона щаслива бабуся.
Вся родина зібралася за великим столом і мала про що поговорити. Ед заявив про своє одруження з Крісті , що стало головною темою для обговорення. Закінчився вечір поздоровленнями та подарунками на честь ювілейної річниці Еріка та Елізабет. Відчуття, що погані дні пройшли, наповнювало душу кожного члена великої родини.
Коли Елізабет прогулювалась парком, що знаходився неподалік від дому зі своєю собакою , до неї підійшов хлопчина та простягнув папірець , супроводжуючи такими словами:
- Вам просили передати.
- Хто просив? – запитала Елізабет, але хлопець тільки знизив плечима та дуже швидко втік.
На папері було написано :«Чекаю на тебе у кафе «Серафим». Приходь зараз . Я буду тебе чекати. З коханням у серці і навіки твій темний янгол».
Від кого ця записка? Записка була написана від руки і це не Еріків почерк. Хто б міг її чекати у тому кафе? Треба піти і з'ясувати. Може це чийсь невдалий жарт? Зміст записки був дуже дивним. «Темним янголом» для Елізабет колись був Індігард. В думках промайнуло це ім'я. Але він був знищений і не міг тривожити спокійного життя Елізабет. Вона майже про нього не згадувала. Багато років промайнуло від тоді, коли він її врятував від смерті та його бажання бути з Елізабет коштувало Індігардові життя. Завдяки Рубіні та материній вірі , мужності Еріка , її було врятовано. А подарунок зілля з секретом вічного життя та молодості, яким Еллі користувалась, мало не привів до трагедії. Що робити? Невідомість її лякала. Та все ж Елізабет вирішила піти і покластися на Господній захист. Кафе « Серафим» дуже людне місце. Що з нею могло статися? Цікавість взяла гору над страхом.
- Вас чекають за тим столиком, - сказав хостес.
« За тим столиком», що показав робітник кафе, сидів молодий чоловік, повернений спиною, тож його обличчя можна роздивитися , тільки якщо підійти ближче і сісти навпроти нього. Елізабет вирішила ризикнути і коли підійшла ближче, незнайомець, не повертаючи до неї голови, промовив:
- Присядь Елізабет. Мені є про що з тобою поговорити.
- Я з вами знайома? – запитала Елізабет , сідаючи навпроти незнайомця. Але в його рисах обличчя було щось знайоме.
- Мене зараз важко впізнати. Я трохи змінився та й ти мене забула, тому не впізнаєш.
- Це від вас я отримала записку прийти в це кафе?
- Так і червоні троянди також від мене.
- Дивно все це. Я можу точно сказати , що не знаю вас. Ви зі мною граєте в якусь гру? Записки , квіти – це так дивно. Що вам потрібно від мене?
- Отже не впізнаєш? Хоча я і сам у дзеркалі себе не впізнаю. Подивись на мої руки. Вони зовсім нормальні , не схожі на лапи потвори, що тобі довелось бачити і шрами на обличчі зникли.
- Індігард?! – видавила Елізабет та злякалась.
- Нарешті !. Так я повернувся з того світу, як бачиш трохи вдосконаленим. А , видно ти не чекала й не згадувала мене.
- Як таке може бути ? Тебе було знищено. Я не вірю.
- Повір , Елізабет.
- Що ти хочеш від мене, старої жінки? Навіщо ці квіти , записки? Ти пришов знущатися з мене? Вся ця романтика не для мене. Мені б дожити своє життя спокійно.
- Бачу ти не рада мені.
- Просто я не знаю , що від тебе чекати. Не можу повірити у твоє друге пришестя. Не вірю щоб переді мною сидиш саме ти.
- З плоті та крові. І мені подобається життя серед людей. Я добре адаптувався. Не вистачає головного – коханої жінки поруч.
- Чим я можу тобі допомогти?
- Я повернувся через тебе. Бажання бути з тобою нікуди не зникло. Мої почуття не загинули . В моїх силах повернути тобі молодість, здоров'я та подарувати увесь світ.
- Не потрібно цього, краще дай мені спокій і зникни .
- Не можу, бо відповідальний за тебе з тієї миті як врятував тебе у лісі. І те , що ти зараз жива, ти маєш завдячувати мені. Я витягнув тебе з лап смерті. Мені багато що під силу.
- Я мала жити.
- Так, бо мала зустрітися з онукою на ім'я Луїза. Як вона на тебе схожа. Просто твоя копія. Ще вона дуже талановита.
- Бачу ти все знаєш. Від тебе нічого не приховаєш.
- Так знаю. Я також знаю, що ти зі мною будеш щасливішою . Твій чоловік постарів , що він може тобі дати? Діти виросли і у них своє життя. Я пропоную тобі інше, цікавіше життя поруч зі мною. Зі мною ти будеш іншою і у тебе будуть багато щасливих моментів. Найголовніше буде можливість повернути молодість. Подумай про це. Не відповідай зараз. Я не буду квапити тебе з рішенням.
- Якщо я вирішила нічого не змінювати і доживати свій вік зі своїм чоловіком , ти залишиш мене у спокої ?
- Тоді я вб'ю твою онуку,- спокійно відповів Індігард, наче говорив про щось просте.
- Це жорстоко ставити мене перед таким вибором.
- Я лише хочу щоб ти зробила правильний вибір. У лісі ти мало не стала моєю дружиною. Нам тоді завадили. Наразі я хочу будь що бути з тобою. Це мій сенс життя. Я переродився для цього.
- Божевілля. Невже не можна знайти собі інший об'єкт для знущань? Чому це відбувається зі мною? Краще б я не вижила в авіакатастрофі. Ти мені приніс стільки горя. Твоя смерть стала для мене спасінням, але твій подарунок вічної молодості мало не призвів до нещасть. Я маю відкупати мій гріх ціною життя, бо я пішла проти природи, проти Бога .Добре , що вищі сили оберегли їх . Я вже не приймаю цю отруту,- крізь сльози говорила Елізабет
- Тому ти була у такому стані між небом та Землею. Я б не хотів щоб ти померла.
- Тепер я не знаю, що для мене краще жити у страху або спокійно померти. Ти я бачу не залишиш мене у спокої.
- Не бійся мене, я тебе не скривджу . Хочу щоб ти була щаслива. Я все для цього зроблю, навіть неможливе. Не плач , бо це крає моє серце.
- У тебе є серце? На рахунок цього я дуже сумніваюся, Індігарде.
- Помиляєшся. Моє серце б'ється і страждає, бо ти мене ніколи не кохала , бо я не знав щастя. Та все ж обдумай мою пропозицію. Зважай на те , що у тебе є і на те, що ти можеш мати набагато більше. Зроби правильний вибір і не пошкодуєш.
- Скільки часу у мене на роздуми?
- Зустрінемось у цьому кафе завтра в цей час і ти скажеш чи пристаєш на мою пропозицію чи ні. І прошу тебе нікому нічого не говорити про нашу зустріч. Навіщо комусь знати? Ця новина може збентежити Еріка. Навіщо старому дідусеві зайві хвилювання? Адже його ця ситуація не має стосуватися.
- Що ж я обов'язково прийму рішення. А зараз я маю іти, бо мої рідні можуть хвилюватися за мене. Не знаю , що я їм скажу.
- До завтра, Елізабет.
**************************
Коли Елізабет пішла, перед Індігардом, неочікувано з'явилась дівчина. Вона настирливо хотіла поговорити . Її холодний погляд пронизував Індігарда.
- Я янгол смерті, - представилась молода та вродлива дівчина.
- Невже настав мій час. Прийшла за мною ?
- По твою душу я ще прийду, коли настане час і з радістю відправлю до пекла, де тобі місце, Індігарде. Ти заважаєш робити мені свою справу. Я маю забрати душу Елізабет, бо їй вже час на небо. Книгу буття не переписати. Ти не власний щось міняти.
- Але я витягнув її з твоїх рук. Я завжди буду боротися за життя Елізабет, бо кохаю .
- Боротися зі мною марно. Я лише виконую Всевишню волю. А ти не заважай мені, бо пошкодуєш. У тебе немає небесної влади і ніколи не буде щоб розпоряджатися хто житиме, а хто помре. Твоя Елізабет дуже скоро відправиться зі мною на небо.
- І все ж Елізабет не померла.
- Питання часу. Твоя Елізабет має відійти у кращий світ. Своє життя вона прожила, закінчивши своє призначення на Землі. Твої старання марні, Індігарде, і цей бій тобі не виграти, - після цих слів янгол – смерті зникла .
***********************
Елізабет відчула себе погано , а наступного дня її забрали до лікарні, бо її стан погіршувався щохвилини. Родина була здивована і стривожена такими різкими змінами. Кілька днів тому Елізабет почувалася добре, а зараз з'явилась загроза її життю. Індігард дізнався про це і перемістився у лікарню. Знову хотів допомогти, маючи при собі зілля, але янгол смерті не давала навіть наблизитись , створивши захисний кокон навколо помираючої, що відбивав спроби Індігарда на крок підійти до Елізабет. Він нічого не зміг зробити.
Індігардові захотілось з кимось поговорити. Він прикликав Глорію , що була довгий час кішкою і служила Аделаїді.
- Я не можу бачити , як помирає Елізабет і нічого не можу зробити , не можу протистояти янголові - смерті.
- Янголові смерті важко протистояти. Вона посланець з небес , що приходить за душею людини, коли настає час. Безглуздо з нею боротися.
- Невже немає виходу щоб вирвати Елізабет з її рук? Одного разу мені це вдалося.
- Не знаю , Індігарде, як тебе втішити. Тобі варто змиритися з цією втратою і попрощатися з Елізабет. Іди до неї та попрощайся.
- Сподіваюсь. Це єдине, що мені залишилось. Я так її кохав.
- Пробач, Еллі, я не зможу тебе врятувати , хоча дуже цього хотів.
- Індігарде, ти даремно повернувся на Землю,- прошепотіла Елізабет.
- Без тебе мені все одно не жити. Ти була і залишаєшся моїм сенсом мого життя.
- Я знаю , що скоро помру. Смерть близька і вона врятує мене від тебе. Твоє кохання нічого хорошого не мені , не тобі не принесло. А тебе чекає пекло. Рано чи пізно ти потрапиш туди.
- Мені все одно.
- Не чіпай моїх рідних. Благаю.
- Я так хотів бути з тобою,- сказав Індігард.
- Обіцяй , що не скривдиш мою родину.
- Чого я маю їх кривдити?
- Бо ти на це здатен. Це моє останнє прохання. Виконай його, - це були останні слова Елізабет. Її душа піднялась над тілом і зникла в яскравому світлі разом з янголом смерті. Індігард вперше заплакав. Солоні сльози текли по його щоках. Він сам здивувався, але не міг зупинитися. Глорія його намагалась втішити:
- Індігарде, ти маєш жити далі. Маєш пережити цю втрату.
- Як? Я не знаю як жити без неї. Вона знову покинула мене. Залишила страждати на цій Землі.
- Але ж вона тебе все одно не зробила б щасливим, бо не кохала тебе.
- Не важливо. Я її кохав.
- Пізно вже про це говорити. Не знаю як тобі допомогти і чим?
- Хочу повністю повернути свої сили. Я лише маю браслет ,що робить мене невидимим та магічну книгу. Цього замало. Все одно я залишаюсь простою людиною. Наче я - це не я. Книга Аделаїди також цінна, але це не той рівень до якого я звик. Мені потрібен сильний чаклун або чаклунка . Самостійно я їх не можу повернути.
Глорія розповіла , що не так давно бачилась зі сестрою Аделаїди, випадково зустріла її на вулиці і подумала , що знову перетвориться на якусь тварину, але ні . Хезер , сестра Аделаїди , вибачалась перед Глорією за те, що бідна дівчина стала жертвою сварки і була перетворена на кішку. Хезер знала , які знущання доводилось терпіти Глорії від Аделаїди і в знак примирення кликала дівчину знову працювати до себе. Глорія обіцяла подумати.
- Хезер поцікавилась у мене як Аделаїда загинула? Адже якщо я знову людина, то моя господарка, що перетворила мене – мертва. Я все їй розповіла . Не було сенсу брехати, адже їй відомі мої думки.
- То ти розповіла їй про мене? – стривожено запитав Індігард.
- Так, а що мені залишалося?
- Не думаю , що вона мені допоможе, але спробувати варто. Можливо і я буду їй чимось корисним. В принципі ми можемо домовитись.
- Я представила тебе з хорошої сторони, як останнього романтика, що закоханий у просту жінку. Вона була здивована і захоплена цією історією . Хезер – жінка сентиментальна. Тобі лише потрібно її переконати, що повернені сили не будуть служити злу.
- Взагалі я хотів знову усамітнитися у лісі. Там мені буде краще, ніж у цивілізації, хоча я трохи звик до сучасного світу, але без Елізабет я почуваю себе не зручно. Я все одно залишаюсь дикарем і звик до дикунського життя. Мені не потрібні зручності цивілізації, у лісі буде більш спокійніше.
************************
При зустрічі з Хезер , Індігард здивувався тому, що вона сама шукала з ним зустрічі.
- Не часто зустрінеш демона який здатен кохати, - сказала Хезер.
- Поправочка, я народжений жінкою , тому я ще наполовину людина. І ця моя частина виявилась сильніша . Коли в моєму лісі сталася катастрофа , з того часу змінилось моє життя. Я врятував життя дівчині, а вона зсередини змінила мене, відкрила в мені здатність кохати. А зараз мені важко знати, що її більше немає на цій Землі.
- Бачу , що ти хотів врятувати її . Та Небо кликало твою кохану до себе і вона залишила грішну Землю , відправившись до раю. Зараз ти хочеш повернути свої сили , чи не так?
- Саме так. Не знаю чи погодитесь в цьому мені допомогти? Зважаючи на те, що через мене загинула ваша сестра Аделаїда …
- Вона загинула через свою жадібність. До того ж вона ніколи не вирізнялась розумом. З Аделаїдою або ж , як її ще називали з народження Хелен ми рідні сестри, але з дитинства не розуміли одне одну і були дуже різними особистостями. Так сталося , що батько наш був добрим чаклуном , а мати – злою відьмою. Сестра вдалася в матір. Але навіщо про Хелен говорити? Її вже немає. Щодо тебе , то я звісно можу повернути тобі сили, але є умова. Ти маєш приготувати зілля, те особливе, що розкриває секрет вічності.
- Що ж я мав здогадатися . Усім від мене потрібно тільки одне. Від своєї сестри ви не далеко пішли. Як не оригінально.
- Не тобі мене судити, Індігарде ! Я дам тобі те що ти хочеш , витрачаючи свої сили, натомість зілля допоможе мені в одній справі. А якщо ти не згодний, тоді можеш шукати інших відьом чи відьмаків. Я не силую.
- Гаразд я згоден . Тільки потрібна кров демона. Тобі варто зайнятися поверненням моїх сил або шукати демона щоб взяти кров .
- Немає часу, я зараз поверну твої сили . Для мене це не важко, тільки якщо ти після повернення сил не захочеш мені допомогти, тоді мені вистачить сил тебе знищити.
Ритуал був проведений успішно . Хезер повернула Індігардові сили . Індігард , як не дивно виконав свою частину домовленості і приготував зілля, попередивши про його небезпечність, що воно могло принести. Хезер не лякали його застереження . Нарешті зілля було переміщене в колбу.
- Хочеш дізнатися для чого воно мені потрібно? – запитала Хезер і не дочекавшись відповіді, додала. - Твоє зілля може витягти мою дочку з пекла . Вона покінчила життя самогубством, а я не змирилась з втратою і ніколи не змирюсь. Уявляю як її душа страждає.
Звідкись взялась кішка і кинулась на Хезер з токою силою, що відьма впала і посуд з зіллям розбився .
- Дурна кішка ! Звідки вона взялась? Терпіти не можу цих створінь ! – закричала Хезер.
- Це моя помічниця, - промовила Глорія. – Я хочу врятувати вас від помилки, яку ви хочете зробити. Зілля Індігарда небезпечне. Використавши його ви відкриєте ворота пекла та випустите усіх демонів та іншу чортівню. Цього робити не варто. Я знаю, що ваша дочка Марібелла не в пеклі, а у чистилищі.
- Марібелла Томас? – перепитав Індігард.- Якщо мова іде про неї, то я з нею знайомий. Така мила дівчина. Я знаю, що їй дадуть шанс переродитися .
- Це правда, - сказала Глорія. – Тож ви, Хезер наробите тільки лихо. Ви добра відьма, тому задумайтесь, що ви могли накоїти.
- Отже моя донечка не у пеклі . Це добре.
Індігард швидко зник і не чув подальшої розмови Глорії з Хезер, бо вже отримав те, що бажав. Напевно Глорія переконала Хезер у хибності дій та Індігардові було байдуже. Його сили перемістили до могили Елізабет, де він міг покласти квіти на її пам'ятник і побути з нею наодинці. На могилу до бабусі прийшла Луїза, щоб покласти квіти. Вона була одна. Індігард не хотів щоб Луїза його бачила на кладовищі, тому одягнув браслет щоб стати невидимим і спостерігав за Луїзою.
Та скоро вони зустрінуться наче випадково. Індігард продовжував стежити за Луїзою, хотів знати чим вона займається і як живе. Неймовірна схожість з Елізабет була тим єдиним, що не давало йому спокою. Він постійно про неї думав і нарешті наважився заговорити з нею, прийшовши на виставку організованою у рідному місті Елізабет через пів року після гіркої втрати.
- Як живеш, Луїзо? – запитав Індігард, хоча знав про неї все.
- Непогано. Якось неочікувано тебе побачити, Солане, - здивувалась Луїза, побачивши Індігарда.
- В цьому місті у мене є справи. Я дізнався , що тут ти проводиш виставку і вирішив прийти. Твої картини такі живі і сповнені різних історій. А зустріти тебе ще більша радість для мене.
- Невже? Я гадала, що ти не хочеш мене бачити і спілкуватися зі мною. Остання наша розмова нічим не закінчилась. До речі мені цікаво чи знайшов ти свою кохану?
- Болісна для мене тема, але тобі скажу, що вона нещодавно померла. Мені важко змиритися і збагнути , що її більше немає серед живих.
- Виходить і у тебе горе. Моя бабуся померла - пів року вже пройшло. Я лише встигла з нею познайомитись. Нам так мало було відведено часу на спілкування. Але я встигла зрозуміти , що вона хороша людина – чудова дружина, дбайлива мати, прекрасна бабуся. Залишилась про неї світла пам'ять.
- Дуже важко втрачати рідних та близьких. Та треба жити далі. Сподіваюсь біль з часом пройде. Тільки від спогадів не втечеш.
- Пробач, Солане, та я маю йти. Пізніше продовжимо нашу розмову.
- Може зустрінемось завтра? Стільки маю тобі розказати. У мене так мало друзів в цьому місті. Та й ти не розказала як живеш. Поговоримо про щось більш оптимістичне.
- Давай зустрінемось післязавтра в кав'ярні « Бурітто», десь близька полудня і спокійно поговоримо. Ти знаєш де це? - дивно , та Луїза не могла відмовити Індігардові, якого називала Соланом у зустрічі, хоча могла прикритися справами, адже дівчина справді була дуже зайнята, тільки чомусь повернулось відчуття жалю до нього .
- Знайду,- відповів Індігард.
- Гаразд, тоді до зустрічі.
*************************
Андресові неочікувано подзвонила Роуз. Він не знав чи відповідати йому на дзвінок, та все ж наважився.
- Привіт Андресе. Як ти ? Чому так довго не дзвонив?
- Я був дуже зайнятий і я гадав , що ми все вирішили.
- Ми вирішили залишитися друзями, а не ігнорувати одне одного. Я дуже сумувала за тобою відколи ти повернувся до рідного міста.
- Не можу сказати про себе те саме. Пробач. Робота забирає так багато часу.
- Розумію зараз такий період, що кар'єра над усе. Ти чоловік і маєш себе реалізувати професійно та невже ти ніколи не згадував про мене?
- Чому, згадував, тільки яке це має значення? Ми вже не пара.
- Для мене велике. Обернись і буде тобі сюрприз.
Андрес обернувся і побачив Роуз. Чому вона тут? Навіщо? Вона остання людина , яку Андрес хотів зараз бачити. Раніше, коли він вперше її побачив, то здавалось кохання застелило йому очі. З такою дівчиною, хоч на край світу та її дивна поведінка , іноді вульгарна відштовхнула від себе хлопця . Перекреслила той образ, що Андрес намалював у своїй уяві. Дочка багатія могла будь-що собі дозволити : ображати людей , багато пити, а коли чимало випивала, то не контролювала себе, за словом у карман не полізе, але ці слова не мали нічого спільного з добрими вчинками. Роуз могли вигнати з Університету за не здачу іспитів. Її батько мав великий вплив та завжди згладжував ситуацію, але не міг контролювати свою дочку.
Одного разу Андрес побачив як Роуз цілується з іншим і це стала останньою крапкою у стосунках. Його дівчина не мала так поводити. Краще все припинити , бо хто знає до чого ці стосунки приведуть? Справжнім коханням для Андреса стала Луїза - протилежність Роуз. В Луїзі він бачить майбутню дружину і вже заручився з нею. Ніщо і ніхто не має йому завадити бути щасливим з коханою.
- Справді сюрприз. Як ти знайшла мене?
- Не буду я розкривати своїх секретів, тому не питай. Краще обійми мене, я так за тобою скучила, стільки кілометрів подолала заради тебе на своїй аеромашині ( повітряний транспорт).
- Навіщо? Я не просив тебе цього робити.
- Але так підказало моє серце. Я не могла тебе забути. Між нами стільки хорошого було. Невже ти усе забув? Не можу повірити .
- Я маю наречену, – зізнався Андрес, - тому наша з тобою розмова пуста і ні до чого не приведе і нічого не змінить.
- Але ти можеш ще передумати. Згадай все, що між нами було, – жалібним голосом промовила Роуз і додала. – Якщо ти хочеш, то я заради тебе готова змінитися.
- Я не передумаю, бо кохаю дівчину, з якою хочу побратися. А ти якщо справді кохаєш мене , не заважатимеш бути щасливим. Я прошу тебе не руйнуй те, чим я так дорожу. І ти ще зустрінеш хорошого хлопця, який підходитиме тобі на всі сто. Ти і я такі різні люди , навряд ми будемо разом .
- Знай ,я зупинилася в готелі «Берналь». Запитай у робота - портьє, де зупинилась Роуз Морейн ? Тобі обов'язково він скаже. Я буду чекати тебе сьогодні та завтра. Приходь не пошкодуєш.
- Бувай Роуз,- попрощався Андрес.
Вся ця вистава приготована Індігардом. Роуз, що кілька хвилин назад розмовляла з Андресом - насправді це демониця на ім'я Алкінара, яка лише зіграла роль Роуз, прийнявши її облік. Справжня Роуз нічого про це не знає і зараз знаходиться в реабілітаційній лікарні, куди помістив її батько, не бажаючи спостерігати за тим, що його дочка алкозалежна .
- Чудово зіграла свою роль, сестричко,- похвалив Індігард Алкінару.
- Для тебе старалась, але цей Андрес не спокусився на мої слова про кохання . Йому не потрібна Роуз. Це я бачила по очах.
- Побачимо. Але ти все правильно зробила та сказала. Тепер їдь в готель « Берналь» та будь там . Може Андрес передумає і захоче розважитись перед весіллям, так би мовити попрощатися зі своїм парубоцьким життям. У твоєму розпорядженні номер – люкс. Будь який каприз буде виконано, але заборонено вбивати людей. Коли твоя місія буде виконана , ти отримаєш свою винагороду, яку запросила у мене.
*********************************
Індігард так чекав зустрічі з Луїзою, що коли її побачив , то засвітився від радості. Аеромашина приземлилася на стоянку біля кафе. А Індігард подумав , що богиня спустилась з небес. Він хоч адаптувався до життя у невідомому світі, та ще важко звикнути до технічного прогресу, що створили люди. І аеромашини , що літають у небі , це маленька частинка того , що винайдені науковцями . Все ж Індігардові краще усамітнитися у лісі та є ще незавершені справи, які не дають йому спокою.
- Луїзо, я так радий бачити тебе. Ти неймовірна.
- А ти загадковий і тебе важко розкусити. Це мені подобається. Мабуть тому ми з тобою спілкуємось.
- Ти знаєш я хочу поговорити про твою виставку. Усі картини незвичайні. На деякі хочеться дивитись нескінченно довго, деякі заспокоюють, деякі збуджують уяву. Особливо мені сподобався автопортрет . Тому я хочу його придбати.
- Я не малювала свій автопортрет. Це портрет моєї бабусі у молодості. Я на неї дуже схожа, хіба що у неї волосся світліше ніж у мене. І ця картина не продається. Можеш обрати будь – яку картину ,тільки не цю. Я залишила її собі і не виставила на продаж. Це пам'ять про бабусю .
- Дуже шкода,- засмутився Індігард.
- Чому ти саме нею зацікавився?
- Просто дуже сподобалась. Але якщо ні, то ні, - сказав Індігард і помітив каблучку на безіменному пальці у Луїзи , - Ти заручена?
- Так я заручена,- Луїза доторкнулась до обручки і покрутила її.
- І хто цей щасливчик ?
- Андрес. До цього все йшло , бо ми закохані одне в одного. Я хочу бути з ним.
- Андрес? Дивно. Бо я не так давно бачив його у компанії красивої дівчини і вони так мило спілкувалися .
- Ти мабуть помилився.
- Ні я знаю Андреса, бо на пам'ять не скаржусь. Звичайно я бачив його лише раз та його зовнішність непересічна . Хоча особисто я не розумію навіщо йому все це ? Якби у мене була така наречена , я б остерігався того, що у мене можуть її вкрасти , а не піддавався спокусам. Напевно у кожного своє поняття життя.
- Коли ти його бачив з дівчиною ?
- Позавчора .
- Сподіваюсь ти помилився. Я довіряла Андресові. Я бачу, що він кохає мене, тому твоя інформація мене здивувала.
- Не люблю наговорювати на людей. Може не потрібно було про таке говорити та я хочу щоб ти була з хорошим чоловіком, щоб кохав тільки тебе і не дивився на сторону. Ти варта того щоб кохати та бути коханою. От і я мрію зустріти дівчину з якою буду щасливим. Це буде важко , оскільки ще свіжа рана втрати коханої. Тільки я не втрачаю надії , - сказав Індігард дивлячись в очі Луїзі, ніби хотів зачарувати її.
- Час вилікує усі рани. Ти , Солане , просто повір, що ти маєш бути щасливим і щастя не забариться. А щодо того, що ти бачив Андреса з якоюсь дівчиною, то напевно ти все не так зрозумів. Я знаю Андреса . Він не буде вести подвійної гри . Якби у нього були якісь почуття до іншої дівчини, він би все мені чесно сказав.
- Я вже жалкую, що був з тобою відвертий в тому, що побачив. Бачу, що трохи тебе засмутив, але якщо ти впевнена у своєму нареченому, то не варто і надалі сумніватися в його вірності. Забудь все те, що я тобі сказав. Ти права в тому, що ти краще знаєш Андреса . Я ж його зовсім не знаю, як людину. Тільки я б ніколи не стверджував, що повністю знаю людину з якою ще не починав жити. Тобі потрібно кілька років щоб зрозуміти, що за людина твій Андрес. У тебе буде така можливість, бо скоро ви станете чоловіком і дружиною. Я хочу побажати вам щастя .
Індігард говорив здавалося від щирого серця. Його дружелюбний погляд не віщував нічого лихого. Не знала Луїза, що це всього на всього була маска . Ціль Індігарда було викликати сумніви у дівчини щодо вірності її нареченого. Йому це вдалося. Адже Луїза трохи засмутилася тим , що почула про Андреса. І це тільки початок. В паутину , яку плете Індігард легко потрапити і важко вибратись. Його жертва була підготовлена до пастки.
Розмову Індігарда та Луїзи перервав Андрес , зв'язуючись зі своєю нареченою по мікросмартфону, та нагадує, що вони мають купити подарунок на День народження його двоюрідній сестрі .
- Вибач, Солане, мушу перервати нашу розмову. І вже запізнююсь. Може ще зустрінемось. Ти ж іще будеш у цьому місті?
- Так я ще не закінчив свої справи. Візьми номер мого мікросмартфону. Якщо захочеш поговорити , або я буду тобі чимось корисним, тоді дзвони.
- Добре, а наразі , до побачення.
Знову якісь справи і так мало часу на розмови . Луїза сідає у свою аєромашину та підіймається в небо.
Скоро ця дівчина буде його назавжди та ніщо цьому не завадить. Індігард не хотів ні на мить випускати Луїзу з поля зору. Його сили дозволяли непомітно слідкувати за нею – бути там , де зараз вона.
Луїза зустрілася з Андресом. Хлопець захотів обійняти кохану. Але вона якось холодно поставилась до проявлення почуттів .
- Люба , що з тобою ? Чому ти така не привітна?
- Пробач , що спізнилась.
- Нічого , буває . Я не довго тебе чекав. І все ж ти можеш сказати мені чому на твоєму обличчі я бачу сум, можливо тримаєш образу на мене?
- Ти непогано розумієшся на людях. Та перш ніж я буду говорити про причину свого смутку, може ти щось хочеш мені розповісти?
- Що саме тебе цікавить , Луїзо?- Андрес здивовано дивився на Луїзу , все ще не розуміючи, що від нього вимагається.
- Проведення часу з якоюсь дівчиною ти не вважаєш цікавою темою для розмови ? Мій знайомий бачив тебе там у вівторок. А ти досі мені не розповів про свою зустріч .
- Не було про що розповідати. Я зустрів свою колишню дівчину, ми поговорили і попрощалися . Я розповів їй про нас. Не буду приховувати того , що Роуз хотіла повернути стосунки , але я нічого не хочу змінювати у житті, бо кохаю тебе і ніхто мені не потрібен. Знову входити в одну і ту ж ріку якось не хочеться, тим паче наші стосунки з Роуз, ще до наших з тобою стосунків повністю вичерпали себе. Роуз – моє минуле , а ти - теперішнє і сподіваюсь майбутнє.
- Але ти міг мені розказати . що бачився з колишньою. Не дуже приємно було з чужих вуст почути про твою зустріч , тим паче з дівчиною, яку ти колись кохав. Не думай, я не ревную, просто я не люблю коли від мене щось приховують. А ти поставив мене у незручне становище і дав привід сумніватися у тобі.
- Я не хотів розповідати про свою колишню, бо те що було у минулому для мене не важливо. Я не люблю говорити про неважливе для мене. Але я виправлюсь і ти ніколи не засумніваєшся в моїх почуттях до тебе.
- Сподіваюсь, інакше нечувайся, - Луїза обійняла і поцілувала коханого і вони пішли обирати подарунок для родички Андреса.
За усім цим спостерігав Індігард . Його не тішило таке закінчення розмови між Луїзою та Андресом. Та існують багато способів роз'єднати закоханих. Без магії тут не обійтись. А він будь яким способом хотів щоб Луїза була з ним , навіть проти її волі, адже вона продовження Елізабет , з якою так і не судилося бути разом. Потрібно діяти жорстко і швидко , бо весілля Андреса і Луїзи не за горами.
Луїза вже купила весільну сукню і збиралася додому, аж раптом побачила Індігарда :
- Скажеш, що наша зустріч випадкова? – запитала Луїза.
- А ти не рада мене бачити?
- Схоже , що ти переслідуєш мене і це мене лякає. Ми не так давно бачились, розмовляли. Я щось не розумію. Навіщо все це ? Зараз у мене не має часу приділити тобі увагу. Ще так багато справ,- після цих слів Луїза хотіла пройти до свого аєроавтомобіля, не бажаючи продовжувати розмову з Індігардом , але Індігард перегородив їй шлях .
- Що з тобою , Солане? Дай мені пройти .
- Не можу. Я без тебе не можу, Луїзо. Зрозумій це.
- Це звичайно приємно чути , але ти запізнився. Я покохала іншого і хочу бути з ним.
- На стільки, що ти не хочеш бачити мене?
- Я такого не говорила. Я справді поспішаю і давай поговоримо іншим разом .
- Ні , Луїзо, ми поговоримо зараз, але в іншому місці, - Індігард обійняв дівчину і вони перемістились до лісу, де почалась історія кохання , лісового злого духа і прекрасної дівчини , Яку він врятував.
- Де ми? І як тут опинились, Солане? – запитала Луїза, злякано подивившись довкола.
- Ми вдома. Тепер ми вічно будемо тут жити і ти станеш королевою моїх володінь – моєю дружиною. І називай мене Індігардом. Це моє справжнє ім'я.
- Не знаю хто ти або що , але ти точно не людина. Від тебе завжди віяло таємничістю. Але я не думала , що все на стільки …
- Так я не зовсім людина, бо маю багато надприродних здібностей . Але я не завдам тобі шкоди, якщо ти поводитимешся правильно.
- Чому я ? Бо я схожа на твою кохану?
- Так , ти схожа на мою Елізабет, до речі вона твоя бабуся. І її я нещодавно втратив, хоча боровся за життя як міг. Хіба підеш проти вищих сил? Нажаль Еллі мала померти.
- Важко збагнути твої слова. Ти кохав мою бабусю?
- Так . Це тебе дивує ? Колись Елізабет була молодою і гарною , схожа на тебе . З нею я міг зв'язати життя , але не судилося. Тепер моє майбутнє – це ти .
- Моє майбутнє я бачу лише з Андресом.
- Тепер я буду з тобою навіки чого не зміг зробити з Елізабет .
- Не розумію , що зв'язувало тебе і мою бабусю?
- Я врятував її від смерті. В цьому лісі сталася авіакатастрофа . Померли усі, але у Елізабет сильний дух. Вона змагалась за життя, а я лише допоміг їй та вилікував. Еллі розбурхала у мені такі великі почуття, що я готовий на все щоб вона залишилась і була щаслива зі мною навіки. Та у мене її забрали і моє життя також. Тільки я повернувся щоб бути з нею. Шкода, що так все вийшло.
- Але я не моя бабуся, а інша людина. І мене звати Луїза.
- Я буду називати тебе Елізабет. Це таке прекрасне ім'я.
- Господи за що мені такі муки? Нехай буде це сном.
- Ні це все відбувається на яву. Я довго до цього йшов. І якщо ти добровільно не хочеш бути моєю, то тоді будеш проти своєї волі. Ти кохатимеш тільки мене!, - сказав Індігард і доторкнувся до чола Луїзи. Дівчина впала на його руки.
- Ти ніколи не покинеш мене,- прошепотів Індігард і поклав Луїзу туди, де раніше лежала Елізабет, але там були на нові , м'які шкіри.
