5 частина
Для Крісті день сюрпризів продовжувався. Прийшовши додому, вона побачила як Едвард на кухні розмовляє з Луїзою. Він так швидко приїхав. Це було не очікувано .
Ед трохи змінився, сивина зачепила волосся на скронях, але його чудовий смак в тому , як він одягався , який парфум вибирав чи аксесуари, залишався незмінним.
- Едварде, я не очікувала , що ти так швидко приїдеш.
- Привіт, Крісті. Скільки ми не бачились? Добре, що ми знайшли одне одного і я дізнався, що у мене дочка. У нас дочка .
- Я відкрила двері і побачила батька, але сприйняла його за кур'єра, що приніс квіти мені або тобі, мамо. Кумедно вийшло.
- А я , коли побачив Луїзу, онімів від здивування. Ти почала мене щось питати, а я стою як німий дивак і не знаю, що й сказати. Луїза так схожа на бабусю . Просто її копія , чи не так ?
- Звісно є схожість . А твоя дружина знає, що у тебе є дочка? – раптом запитала Крісті.
- Дружина? – здивовано запитав Едвард. – Я не одружений . Із – за цього стільки проблем , але не будемо про це. А щодо моєї родини, то вони мають знати . Сестра, батько, мати усі здивуються та зрадіють , коли познайомляться з Луїзою.
- А як там Елізабет?
- Дуже погано. Вона зараз у лікарні і лікарі нічого втішного не прогнозують. Боюсь, що вона так і не познайомиться з онукою.
- Будемо сподіватися на краще.
- Так, нічого більше не залишається,- після кількох секунд мовчання Едвард додав . - Хоч Луїза схожа на мою матір , але талант художника у неї від дідуся Еріка. Коли ти з ним познайомишся доню, то одразу знайдеш спільну мову. З ним не засумуєш. Цікаво побувати на твоїй виставці. Що головне, так це те , що у мене вродлива і талановита дочка. Про таке я і мріяти не смів. Я радий зустрічі з тобою , Луїзо.
- Я також, батьку. Таке відчуття , що ми багато років знаємо одне одного. Здається хтось дзвонить . Піду візьму слухавку. А ви тут чемно поводьтеся.
Коли Луїза залишила Крісті і Едварда наодинці, то близько хвилини було мовчання. Нарешті Едвард обірвав тишу запитанням:
- Сьогодні та мить, найщасливіша у моєму житті, коли я побачив дочку. Яка вона доросла, самодостатня. Шкода, що я не мав можливості бачити як вона зростає.
- Але інакше бути не могло, Едварде, оскільки ти знаєш , що я не зовсім звичайна жінка. Хіба я могла зробити тебе щасливим?
- Тільки без тебе, Крісті , я так і не став щасливим. Все повертаюсь до тієї ночі , де ми були по – справжньому щасливі. Та це щастя довго не триває.
- Ти ще тримаєш на мене образу?
- Ні Крісті. Я не можу, якби і хотів,- відверто сказав Едвард і посміхнувся .
- Знай, що Луїза не все знає про мене. Я оберігаю її від усього надприродного. Тому хочу попередити тебе, щоб ти нічого не говорив про мої над здібності.
- Не питання. Та невже вона не здогадується?
- Вона знає, що у мене сильна інтуїція. А більше їй нічого знати не треба. Гадаю не варто продовжувати цю тему. Скажи краще , де ти зупинився?
- У готелі «Маріано», але приїхав не на довго. На мене чекають справи. Хотілось ніколи більше не розлучатися. Зараз я маю іти облаштуватися у готелі і зробити деякі покупки. Тільки з дочкою попрощаюсь.
Луїза так не хотіла щоб батько йшов, бо боялась , що він більше не прийде. Вона міцно його обійняла. І ледь справилась з почуттями щоб не заплакати. Такий важливий і водночас радісний день не повинен закінчуватися.
- Я також піду, бо Андрес запросив мене на прогулянку.
- Андрес – це твій хлопець?- запитав Едвард.
- Ми лише друзі дитинства.
- Пам'ятаєш Ернесту, мою подругу?Так це її син на ім'я Андрес, чи як ми його іноді називаємо Ендрю. Він хороший хлопець і можливо в майбутньому стане трохи більше ніж просто другом для Луїзи.
- Мамо, не варто пришвидшувати події.
- Скільки цікавого за один день. Думаю ми ще продовжимо розмову вже завтра. Я не прощаюсь з вами , а скажу до скорої зустрічі. - сказав Едвард і пішов купувати подарунки для улюблених дівчат.
Луїза при зустрічі з Андресом поділилась своєю радістю. Вона раділа, що її батько виявився непоганою людиною. З ним цікаво спілкуватися. Про такого батька дівчина мріяла. В дитинстві Луїза спостерігала , як чужий батько обіймає дочку, її подругу . Так стискало серце, бо не вистачало батьківського тепла і хотілось плакати. Вона плакала , але ніхто не бачив. Навіть мати не знала. Сьогодні все змінилось . Хоч Луїза така доросла, але раділа, як дитина. Її дивувало одне, чому у матері з батьком нічого не склалося. Він розповів, що не зустрів іншу жінку для життя. Мати також самотня. Доля подарувала їм зустріч. Можливо вони заповнять пустоту одне одного, якщо вирішать бути разом?
- А мій батько загинув , коли я був маленький. Я його майже не пам'ятаю. Тільки залишились фотографії та відео , де вся моя родина разом,- сумно сказав Андрес.
- Я сподіваюсь не втрачу свого батько, бо тільки що зустріла. Це було б не справедливо втратити його. Я багато що зроблю щоб ми і надалі спілкувалися. Ми з ним дуже схожі, одразу знайшли спільну мову. Батько такий класний, кращого не потрібно.
- Тоді давай відсвяткуємо твою зустріч у кав'ярні.
- Я не проти. Знаю одне хороше місце. Ходімо.
*********************
Саме в цей час Індігард блукав вулицями. На очі потрапила голосова афіша з портретом Луїзи , що закликає прийти на виставку молодої художниці. Індігард довго дивився на афішу. Ні це не Луїза Сміт, а Елізабет – моя кохана. Чому вона змінила ім'я? Хоча вона мала підстави,- подумав Індігард.
Луїза дуже схожа на свою бабусю у молодості – просто її копія. Тому це збило з пантелику Індігарда . Він знав , що час для Елізабет міг зупинитися, адже його подарунок вічного життя , можливо досі знаходиться у неї і відьма сказала не правду, що його у неї відібрали . Еллі така ж гарна , як і була.
- Ти що хлопче приклеївся до афіши? Напевно сподобалась дівчина, молода та талановита художниця,- промовив до Індігарда незнайомець. – Розумію.
- Я її знаю і вона не змінилась.
- Дівчина й не мала змінюватися, бо ще молода. Їй не час жиріти та заводити дітей. У неї все попереду. Жінки в нашій країні так рано не одружуються. Усі спершу кар'єру налагоджують, а потім думають про сім'ю, десь у тридцять.
- Вона незаміжня? Отже вільна.
- Вона давала інтерв'ю і сказала , що весь її вільний час займає мистецтво. Дивний ти, хлопче. Але у мене є запрошення на її виставку. Я все одно не піду, бо маю справи, а от ти бачу хочеш піти на виставку.
- Справді хочу. Я трохи цікавлюсь мистецтвом.
- Тоді тримай запрошення.
- Ви не знаєте як мене виручили. Скажіть де я можу переночувати, бо я не місцевий?
- Є поблизу дорогий варіант – готетель-хмарачос «Золота зірка», бачиш за цим домом. А є і дешевий варіант. Перейдеш через дорогу , побачиш дім з коричневим парканом. Там живе стара бабуся з дочкою. Вона здає кімнати недорого. Є там ще послуга , звісно за бажанням , ніч з молоденькою дівчиною. Мої друзі зупинялись там і були задоволені.
- Мене цікавить тільки пристанище. - сказав Індігард, згадавши свого батька, що мав багато жінок ,але не був здатен на високі почуття . Демони взагалі не здатні кохати. Він же на половину демон, а на половину людиною себе таким не вважав. У серці Індігарда жило кохання до Елізабет і воно як раніше горить незгасимим вогнем. Заради нього він існує. І може загинути заради цього почуття, тільки б побачити її. Може вона не відштовхне його, а повірить у щирість його кохання. А якщо ні, то …
- Як знаєш хлопче. Я у твої роки був спритніший і не впускав можливості розважитись. Романтизм мені був не властивий.
- Ви що ніколи не кохали?
- Наче кохав свою дружину, а з роками прийшла звичка. Ну а на старості літ не хочеться залишатись самотнім, адже діти повиростали і вже мають своє життя. Кому я потрібен?
- Якесь прісне життя у вас. Я так хочу прожити своє інакше.
- Нехай щастить. Бувай здоровий.
- Бувайте, чоловіче і дякую за запрошення.
Індігард подумав, що йому краще обрати дешевий варіант , де малолюдно і можна залишитись наодинці зі своїми думками. Хоч би ніхто не заважав. Жінка похилого віку відчинила ворота. Індігард звернувся до неї:
- Чи можна у вас зняти кімнату на кілька днів?
- Якщо грошова картка при тобі , то заходь.
- При собі я маю грошову картку. Покажете мої апартаменти і ми тоді відразу розрахуємось.
- На твоєму рахунку багато електронних грошей,- сказала господиня.-Дивно, що ти обрав мою скромну оселю. Міг би обрати наприклад апартаменти у «Золотій зірці», що поблизу.
- Я хочу побути на самоті , тому велике прохання не турбувати мене.
- Зрозуміло. Що ж твоє бажання юначе – це найцінніше для мене. Але якщо щось інше забажаєш ,то я до твоїх послуг. У кімнаті над ліжком є пульт , натисни на зелену кнопку і я до твоїх послуг..
- Гаразд , а тепер я піду до себе .
Коли Індігард прийшов до кімнати, він провів ритуал на воді, де побачив Луїзу, сприйнявши її за Елізабет. Поруч з Луїзою стояв хлопець і вони розмовляли та посміхались один одному. Ревнощі полонили серце Індігарда . Він одразу припинив ритуал. Така довга ніч , тягнулась наче вічність. Лише завтра на яву Індігард зустрінеться з нею, а тоді все вирішиться.
******************
На виставці Луїзи зібралось багато людей. Цікавитись мистецтвом завжди було модно. А реклама виставки привернула багато зацікавлених. Системи масової інформації не залишали Луїзу у спокої . Видатні критики країни також були присутні на виставці. Пізніше вони напишуть про надзвичайний талант молодої художниці.
Деякі картини продадуть на аукціон, а виручені гроші підуть на благодійність.
Усі рідні та близькі були поруч. От і Альберт , як обіцяв прийшов на виставку своєї похресниці. Індігард не запізнився і також прийшов. Він розглядав картини та скоса поглядав на Луїзу, що давала інтерв'ю на фоні великої картини , з зображенням натюрморту.
- Дивний той молодий чоловік,- сказав Альберт.
- Котрий? - запитала Крісті оглянувшись довкола.
- Що стоїть біля картини «Дівчина – осінь» у коричневому піджаці. Альберт вказав на Індігарда – Від нього іде загроза. Пахне нечістю.
- Я бачу як він поглядає на Луїзу. Нехай тільки наблизиться до неї, - прошепотіла Крісті.
- Магію будемо застосовувати в крайньому випадку. Якщо я помічу різкі рухи цього чоловіка в сторону Луїзи , є й інші способи нейтралізувати загрозу.
Розмову Крісті та Альберта перервав Едвард, що тільки закінчив розмову по мікросмартфону ( сучасний телефон , що має малі розміри, але зручний у застосуванні ; можна бачити відображення співрозмовника в повітрі , наче проекцію - це новітні технології ) .
Крісті представила Едварда Альбертові, як батька своєї дочки, а Альберта, як свого начальника і друга і хрещеного Луїзи. Чоловіки потиснули одне одному руки, але видно , що в повітрі вітала напруга.
- Отже мені пощастило познайомитись з батьком своєї хрещеної. – сказав Альберт.
- Я щасливий, що у мене є дочка від коханої жінки. Якби я про це знав раніше, можливо все по - іншому склалося.
- Видно така доля. Вона мінлива, з крутими поворотами . Іноді ми залежимо від неї .Чи не так?
- Бачу , що так ,- погодився Едвард з Альбертом. – Але доля дає шанс усе виправити. Потрібно вміло використати цей шанс.
- Сподіваюсь ви використаєте правильно свій шанс . Може вип'ємо за вашу доленосну зустріч? І ще за вродливу, надзвичайну жінку на ім'я Крісті , матір не менш прекрасної дочки ,- беручи до рук бокал з шампанським запропонував Альберт.
- Ти щедрий на компліменти,- сказала Крісті. – Мені навіть, незручно.
- Ні це не комплімент. Це щира правда і це тост.
- Гріх не випити. Я приєднуюсь до ваших слів, - промовив Едвард і трохи пригубив вина.
- А ви на довго приїхали до нашого міста? – раптом запитав Альберт у Едварда.- Чи може бажаєте тут оселитися ?
- Мені подобається ваше місто та час покаже , як діяти. Не буду поспішати з рішеннями. Та точно знаю, що зі своєю дочкою та її матір'ю я не буду розлучатися.
В цю мить Індігард перечепився за робота – офіціанта та впав, забивши голову. Першою до нього підбігла Луїза та наказала охороні вивести до однієї з окремих з кімнат, що були у приміщенні, де проводилась виставка. Преса хотіла піти слідом, але охорона не пустила , виконуючи вказівки. Луїза особисто обробила рани Індігардові спеціальною маззю, що була в її сумочці. Потерпілий сидів спокійно і з ніжністю дивився на Луїзу.
- Ви сильно забилися? – запитала перелякано Луїза, дивуючись поглядові незнайомця.
- Я так мріяв про нашу зустріч і нарешті ти так близько.
- Про що ви , чоловіче? Вам напевно потрібно викликати медичну допомогу?
- Луїзо, ти його знаєш? - запитав Адрес.
- Вперше бачу.
- Але цей чоловік так на тебе дивиться, наче закоханий.
- Він в такому стані, що і за матір мене може сприйняти.
- Я добре себе почуваю, тільки не розумію чому тебе називають Луїзою. Ти ж Елізабет. А твоя картина , де ліс та печера у ньому. Невже ти все забула, Елізабет?
- Елізабет? – ще більше здивувалась Луїза, коли її назвали цим ім'ям. Так звати її бабусю.
- Видно він добре вдарився головою, - сказав Андрес.
- Постривай , Андресе. Ти можеш вийти щоб я наодинці поговорила з цим чоловіком? І вийдіть всі.
- Луїзо, це може бути небезпечно, - занепокоївся Андрес.
- Не хвилюйся. Зі мною все буде добре. У мене є про що поговорити з цим чоловіком. Я впевнена в цьому. Скажи моїм рідним , що я скоро підійду, нехай не хвилюються.
- Я буду поруч. Якщо ця людина заподіє тобі лихо, то …
- Не заподію, - запевнив Індігард, перервавши слова Андреса. – У вас хороша уява, Андресе.
- Не знаю я яка у тебе уява. Тільки спробуй її хоч пальцем зачепити ,- з цими словами Андрес вийшов.
Коли Луїза та Індігард залишились наодинці, то обидва близько хвилини поглядом вивчали одне одного. Раптом Індігард сказав , дещо розчарованим голосом:
- Ти не Елізабет. Я це відчув, але чомусь не одразу. Ти так схожа на неї.
- Я досі не знаю твоє ім'я.
- Називай мене Солан. А ти звичайно Луїза.
- Розчарований?
- Трохи.
- Дивно, але мою рідну бабусю звати Елізабет. І їй близько вісімдесяти років. Я дуже схожа на неї , принаймні про це каже мій батько, але я досі її не бачила. Чомусь так склалося у житті. Іще дивує, що ти сказав про цю картину, де ліс та печера , а біля печери людина без обличчя з пораненою дівчиною на руках. Бажання намалювати її прийшло зі сновидінь.
- Розкажи мені про свої сновидіння.
- Я бачила ліс. Він такий похмурий , як і на моїй картині. Істота несла дівчину на руках. Дівчина поранена . Далі я бачила, як істота лікувала поранену травами та піклувалася про неї. Ти щось казав про цю картину. Вона тебе вразила?
- Не зважай на моє базікання.
- Ні ти не хочеш мені всього говорити. Твої слова – не просто викид фраз у повітря.
- Я просто помилився, прийняв тебе за свою кохану.
- Можливо є дівчина , що так схожа на мене на ім'я Елізабет.
- Чому ні? Ну не в твою бабусю я ж закохався. Моя Елізабет молода , вродлива. І я не стариган, як бачиш.
- Ти тут живеш чи приїхав з далеких країв?
- Не важливо. Важливо те, що я шукаю своє втрачене кохання. Моє життя без моєї Елізабет – пусте. Я нікого ніколи так не кохав. Володарка мого серця повністю змінила мене, хоча раніше я був відлюдкуватим і почувався самотнім. І коли ми вже збирались одружитися, то нам завадили це зробити її родичі та забрали її від мене. Десь заховали щоб ми ніколи не були разом. Я не зміг її забути, а побачив тебе і все перевернулось у душі. Ви так схожі. Пробач за те, що я все це розповідаю тобі, і за мою незграбність. А ще я забираю твій час , Луїзо. До речі усі за тебе хвилюються, особливо твій хлопець. Здається його звати Андрес.
- Він мій найкращий друг, - наче оправдуючись сказала Луїза,- і додала.- Може твоя кохана вже з іншим?
Індігард нічого на це не відповів, бо вважав, що має право хоч побачити свою Елізабет, з'ясувати як вона живе і чим. Так хочеться бути їй корисним , але свого майбутнього він не бачив, тому не знав як складеться. Він сподівався на краще.
- Я б хотів піти. Прошу щоб ти показала мені вихід , тільки щоб ніхто мене не бачив.
- Гаразд, я покажу тобі чорний хід , але ти скажи свою адресу, де ти живеш. Я хотіла б дізнатися, як ти себе почуваєш і, можливо, ти все мені розкажеш більш докладніше. Відчуваю, що ти не все мені розказав, а ще між нами є невидимий містичний зв'язок. Це важко зрозуміти, але я його відчуваю. Коли ти будеш повністю зі мною відвертим , тоді я тобі зможу допомогти. У мене з'явилось таке бажання. Ще я б хотіла намалювати твій портрет.
- Звичайно я скажу тобі адресу. Ти приємна дівчина і я хочу продовжити з тобою спілкування. Я буду радий ще одній нашій зустрічі. Тільки не потрібно мені допомагати. Я сам знайду Елізабет . Щодо портрету , то я не проти .
- Добре . Я не лізтиму у твої справи. Ми так мало знайомі , але я наче десь бачила тебе .
- Не може бути , - запевнив Індігард.
Індігард сказав місце , де зараз проживає. Луїза провела його чорним ходом і попрощалась. Він такий таємничий і це приваблювало молоду дівчину в незнайомцеві. В його очах – уся трагедія людства. Це надає йому романтичного образу. З яким трепетом він говорить про кохану. Така людина не може бути поганою, а його риси обличчя спонукали до написання портрету. Або ж це привід ще раз зустрітися? В будь якому випадку Луїза хотіла ще раз його побачити. Зрозуміти все, що з ним коїться і розібратися з самою собою. Почуття жалю до Солана вмить стало глибоким, але можливо він викликав інше почуття?
Андрес справді хвилювався за Луїзу не менше ніж її мати. Хотів дізнатися про що вони говорили так довго, і взагалі , де подівся постраждалий. Луїза лише сказала , що провела постраждалого через чорний хід.
Про зміст розмови дівчина не вважала за потрібне розповідати своєму другові. Вона взагалі хотіла змінити тему розмови , але Андрес не заспокоювався. Він з докором сказав їй:
- Я гадав , що ми довіряємо одне одному. Можливо я помилявся. Ти вибач за мою таку турботу. Я також напевно піду , як і твій новий друг. А ти якщо захочеш поговорити відверто, то знаєш, де мене знайти, - сказав Андрес і швидко покинув виставку, що стало шоком для Луїзи , її матері , а також для Ернести.
Луїза заспокоїла присутніх на виставці людей, представників преси та телебачення тим, що постраждалий добре себе почуває. Йому надана медична допомога . Цей інцендент , як переконувала Луїза трапився через робота – офіціанта, що зачепив людину . Робота буде віддано на ремонтування.
Після виставки Крістін похвалила дочку за гуманність, що вона проявила до постраждалого і звела усю вину на несправного робота, але те , що Андрес раптово і швидко пішов, стало причиною серйозної розмови.
- Сподіваюсь , доню, ти все виправиш. Андрес – син моєї найкращої подруги. Він хороший хлопець і видно ти його чимось образила , що він покинув твою виставку з сумним виглядом , нікому нічого не пояснивши. Що ти йому такого могла сказати ?
- Я сама не розумію, що його так образило та я помирюсь з ним, от побачиш. Можливо він приревнував мене до постраждалого незнайомця . Точно не знаю. Та я ще вільна робити те, що вважаю за потрібне. Ми з Андресом тільки друзі , а він дуже багато на себе бере.
- Хіба не видно, що він закоханий у тебе? І ти говорила , що він тобі подобається.
- Подобається, як людина, інакше я взагалі б з ним не спілкувалась.
- А цей постраждалий незнайомець, я бачу, сподобався тобі. Ви з ним довго розмовляли наодинці. Видно швидко знайшли спільну мову. Але постраждалий здався мені дивним. Чомусь назвав тебе Елізабет ?
- Я дуже схожа на його кохану на ім'я Елізабет. Він її шукає, приїхавши здалеку…
- Все одно не розумію твоєї безпечності. Він міг заподіяти тобі лихо. Може він ненормальний?
- Він нормальний , я в цьому впевнена. Солан цікава особистість і як бачиш зі мною все гаразд після нашої розмови.
- Він мені не подобається. І це не через його незграбність. Він таїть небезпеку.
- Звідки ти взяла, мамо ?
- Я знаю про що кажу .
- Не побачила я в ньому небезпеки . Можливо я ще навідаю його і поцікавлюсь його здоров'ям, - сказала Луїза. Вона сподівалась ще раз зустрітися з Соланом, бо він чимось її зачепив .
- Не варто , доню . Це зайве .
- Але я мушу .
- Не твоя провина в тому , що він якийсь незграбний та зачепився за робота . І все начебто гаразд . Ти надала йому першу допомогу . Що ще від тебе потрібно ?
- Мені потрібно намалювати його портрет .
- Навіщо ?
- Раптом виникло таке бажання.
- Ох , Луїзо , ти ж його зовсім не знаєш .
- Це не важливо . Його мужні риси обличчя варто відтворити на холсті.
************************
Індігард дочекався ночі щоб розпочати ритуал, але його дії перервав стукіт - дзьобом у вікно постукав чорний ворон. Може Індігард проігнорував це, але ворон був занадто настирним і йому прийшлось відчинити вікно. Чорний ворон влетів до кімнати та зробивши коло по кімнаті, нарешті сів на спинку крісла.
- Не люблю неочікуваних гостей ,- напівголосно промовив Індігард . - Тим паче якщо вони посланці пекла.
- Ти син демона , але забуваєш про це , йдучи невірним шляхом, - раптом ворон заговорив людською мовою. – Врешті решт ти знайдеш свою смерть.
- Я побував у лоні смерті і не боюсь її. Наразі я отримав другий шанс на життя і використаю його, так як вважаю за потрібне. Ти прилетів щоб повчати мене?!
- Твій батько просив тебе схаменутись і зайнятись більш серйозними справами. А ти забив свою голову коханням до дівчини, яка зараз більше схожа на зморшкувату бабусю, що знаходиться у лікарні і стоїть на краю смерті. Її не врятувати. Ось дивись – на стіні заграли тіні і перетворились в екран , що транслював життєві події сучасності. Індігард побачив справді жінку похилого віку, риси якої трохи нагадували Елізабет . Старість і хвороба стерли її квітучу красу.
- Ну що надивився на свою кохану? - саркастично запитав ворон.
- Те що я побачив не змінить мого ставлення до неї. Я навіть таку буду її кохати.
- А про свого батька ти зовсім не думаєш. Не думаєш як йому допомогти щоб витягти з пекла.
- Мій батько там , де йому місце. Я не збираюсь його витягувати. Він , що думає, якщо повернеться на Землю поповнити список коханок?
- Зовсім ні . Він хоче більше з тобою спілкуватися, стати тобі ближчим, адже він гордиться таким сином , як ти і гадає, що саме ти обраний змінити світ, повернувши його у темну сторону. Для цього у тебе усе є, особливо те особливе зілля, що ти зробив, може стати у нагоді для звільнення твого батька та багатьох демонів, що стогнуть у пеклі. Утвориш свій клан та правитимеш світом.
- Я не потребую навіть бачити свого батька . Якщо йому вдасться вилізти з пекла, то це не буде моєю заслугою. Знати його не хочу. І правити світом – це не для мене. У мене інша мета.
- Ти тюхтій і дуже пошкодуєш, що витрачаєшся на пусте, а міг би багато чого досягти. Можна було це передбачити. Напівкровки часто виявляють людську слабкість. Доля розставила для тебе пастки, Індігарде, в які обов'язково потрапиш. Видно нормальної розмови у нас не вийде. Що ж я не бачу сенсу тебе переконувати.
- За інформацію про Елізабет я тобі дуже вдячний, а тепер повертайся в пекло і передай моєму батькові, що я йому не помічник. – Індігард відкрив вікно щоб ворон вилетів та відразу зачинив його за посланцем з пекла.
На ранок до кімнати постукали. Індігард з незадоволенням сказав:
- Я ж просив не турбувати!
- Я б не турбувала, але до тебе прийшла дівчина, яку звуть Луїзою, - сказала господарка. – Вона говорить , що ви домовлялись про зустріч.
Двері відчинилася і Індігард побачив копію своєї коханої – серце знову зжалося від болю.
- Проходь. Не чекав тебе й не думав , що ми так скоро зустрінемось, але я дуже радий бачити тебе.
- Я прийшла щоб намалювати твій портрет.
- Бачу у тебе все з собою. Хоча чесно кажучи у мене були інші плани на цей день і я не можу їх відмінити. Сьогодні напевно не вдасться реалізувати твій план, бо я знаю, щоб позувати потрібно багато часу, а я його не маю. Я потрібен в іншому місці.
- Варто мені було попередити про свій візит , та ти мені сказав лише адрес твого проживання.
- Якось іншим разом, якщо доля нас зведе.
- Ти добре себе почуваєш ?
- Так , Луїзо, і я не хочу запізнитися на зустріч, - усім своїм видом показував Луїзі що вона має піти.
- Добре. Але тоді ми можемо зустрітися коли ти скажеш , якщо сьогодні тобі не зручно, тоді…
- Краще забудь мене, Луїзо. Ти зараз даремно прийшла і гаєш на мене свій час.
- Це ти кудись поспішаєш , Солане, і я забираю твій час. Ти не даєш мені сказати найголовніше, що ти мені не байдужий . Твоя доля мені не байдужа. Я не знаю, що діється зі мною, відтоді коли я тебе побачила. Важко пояснити та й часу буде мало висловити те , що я відчуваю до тебе, - Луїза наблизилась , хотіла обійняти Індігарда, але він відвернувся від неї.
- Луїзо, я справді поспішаю. Я не зможу відповісти на твої почуття, тому нам краще не бачитись. Твоє щастя ходить зовсім поруч. Варто його розгледіти у іншій людині, а я повторюсь , що не вартий тебе. Ти про мене багато чого не знаєш. Та й не варто. Зараз я справді поспішаю. Може зустрінемось, а може й ні. Прощавай, - Індігард швидко вийшов з кімнати , а потім з будинку і швидко кудись попрямував.
- Ненавиджу себе, - прошепотіла крізь сльози Луїза. - Як я помилились, зробила з себе дурепу. Я не варта такого відношення, але я винна в цьому, бо вішалась на шию малознайомій людині. Так мені і треба.
Пройшов час і Луїза справилась зі своїми почуттями , що виявились лише – облудою. Поруч з Андресом Луїза зовсім забула про всі незгоди, зрозумівши , що почуття , які вона відчувала до Солана були лише жалістю, спричинені його розповіддю про кохану, яку він шукав, можливо вже знайшов і все склалося як у казці зі щасливим кінцем. А її історія кохання тільки зараз розпочинається.
Батьки також змогли порадувати Луїзу, будуючи нові стосунки. Їх почуття розпалились з новою силою. Потрібно робити вибір: залишатися тут чи їхати до міста , де у Едварда великий будинок і перспективна робота. Крісті твердо вирішила змінити своє життя. Але покінчити зі старим буде важко . Невідомо як відреагує Альберт, коли дізнається, що Крісті – його найкраща учениця вихолодить з таємного товариства.
- Ти зовсім закинула роботу, - почав дорікати Альберт Крісті. – Хіба так можна? Твоя подруга Ернеста бере все на себе. Звісно я чув , що ти зараз щаслива з Едвардом, але твої обов'язки перед організацією нікуди не зникли. Куди поділася твоя самовіддача і бажання зробити цей світ кращим?
- Тільки сама я чомусь не була щасливою , коли бажала змінити світ. Наразі все має змінитися і я прийшла сказати, що виходжу з «Дельта шторм», бо хочу кардинально змінити своє життя. Я поїду з Едвардом куди він скаже.
- Що!? – видно така заява приголомшила Альберта.- Ти так просто хочеш зректися свого призначення?
- Моє призначення наче покарання – довгі роки воно не давало жити мені нормальним життям. Набридло мені бути прив'язаною до товариства. Мій дар може допомагати людям і в іншому місті чи в іншій країні. Зло по всьому світі пустило своє коріння. Повністю нам його не знищити. Це лише у владі Господа Бога. Я хочу бути поруч з коханим і тому прийняла таке рішення.
- Шкода, що ти все вирішила саме таким чином. Я тебе трохи розумію, але закони нашої організації суворі. Просто так ніхто не виходить з нашої організації. Ти маєш віддати свої сили і обіцяти мовчати про нашу організацію, адже вона таємна.
- Знаю і готова до цього.
- Без твоїх сил тобі буде краще жити. Принаймні спокійніше.
- Це жорстоко щодо того щоб забрати мої сили. Адже не ти їх мені давав .
- Винятків не робитиму, навіть для тебе, Крісті. Ти знаєш мою принциповість. І наша дружба тобі не допоможе. Двадцять років тому, коли ти вступила до « Дельта шторм» ти промовляла присягу разом з іншими, в якій ти до кінця життя обіцяла бути відданій справі у боротьбі зі злом. Ти була посвячена Богом , а зараз ти обрала інший шлях у житті, видно забула ті священні слова, які зараз перетворилися на попіл і зрадила мою довіру до тебе. Навіщо тобі сили ? Вони тобі лише заважатимуть .
- Я вже не впізнаю тебе. Ти, Альберте, завжди мене розумів, а зараз такий холодний і чужий. Видно тобі не подобається , що я нарешті щаслива.
- Будь щасливою, Крісті. Хіба я проти твого щастя ? Ні. Я дію як голова організації і згідно нашим законам з якими ти ознайомлювалась , коли вступала у її члени. Цей пункт я не змінив, коли став на чолі. Тому це неминуче . Ти мусиш віддати мені всі свої сили.
- Гаразд забирай їх і покінчимо з цим . Я нарешті стану вільною.
Альберт підійшов близько до Крісті і став за її спиною. Далі він проказав закляття і доторкнувся до неї. Тепер її сили належали йому.
- Чому ти плачеш? Все позаду. Бачиш як все просто. Тепер ти вільна .
- Що тут сталося? – запитала Ернеста, коли зайшла до кабінету щоб прозвітувати Альберту за виконану роботу.
- Нічого, - випалила Крісті та вибігла з кабінету.
- Ти до мене зі звітом?
- Так , Альберте, але я не розумію, чому Крісті вся у сльозах. Це тому, що вона хоче вийти з нашої організації? Ти її не відпустив?
- Я її відпустив,- спокійно відповів Альберт.
- Тоді чому вона плаче?
- Закони наші жорстокі – ось чому. Ти ж знаєш, що хто виходить з « Дельта шторм», хоча таких випадків дуже мало, залишають свої сили мені. Я забрав магічні сили у Крісті.
- Тоді ти жорстокий, бо це якось не правильно.
- Ернесто, ти прийшла читати мені мораль? Чи може поговоримо про справи.
- Крісті видно дуже на тебе образилась.
- Я не міг вчинити інакше.
- Ти міг зробити виключення. Вона ж тобі досі не байдужа. Може це така твоя помста ?
- Я не буду з тобою це обговорювати. Краще поговоримо про справи . Ти ж для цього сюди прийшла?
- Так, але мені неприємна вся ця ситуація. Мені дуже шкода подругу. Вона така здібна, так багато хорошого зробила.
- Навіть не боролася за свої сили, не протистояла мені і це мене здивувало. Я вважаю її зрадницею і не хочу про неї говорити. Тема про Крісті зачинена для мене. Я б просив тебе про неї не згадувати у моїй присутності. Я саме збирався поговорити про інше. Хочу усамітнитись та набратися сил. Керування «Дельта шторм» на деякий час я вирішив передати тобі. Знаю , що ти з усім впораєшся.
- Дещо не очікувано. Це дуже відповідальне завдання для мене.
- Достойнішої кандидатури я не знайшов і не знайду. Твоє нестандартне мислення завжди ставало у пригоді в багатьох справах. Ти цілеспрямована і сильна. На кого ще мені покластися? Тому зараз нарешті поговоримо про справи .
