Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2635
Творів: 48245
Рецензій: 92943

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Пригодницька проза

Турне

© Ольга, 20-08-2012
Одеса. Ніч.

Звірячий інстинкт гнав мене подалі від небезпеки, від запахів, від гучних звуків, від спалахів вогнів, від чужих істот, від зграї галасливих самиць. Почуття самозбереження підказувало, що треба залізти в нору, перечекати цей галас, лемент, печію від вогняної води. Ще щось, що бентежило невловимо, але досить відчутно.

Загроза! Де ж моя нора? Де печера, в якій затишно горить полум'я, в кутку навалено запашних трав, а на стінах можна відмічати динаміку мисливства: скільки мамонтів впольовано за поточний період, які плани на наступний квартал, які технології застосувати для підвищення мамонтополювання. А також можна записати тези для семінару. Місця багато, навіть стирати не треба.

Вийшов на доволі рівну місцину, принюхався, потупотів ногами — твердо. Помітив територію, дурненько посміхнувся, подивившись на місяць. Хотілося завити, але стримував все той же страх. Десь вдалині щось зло загарчало, глипнув, обдивився навкруги. Позаду була печера з якої він виліз, звуки і запахи пробивались досить відчутливо. Попереду  рівним світлом горіли вогні, треба роздивитись що там і чи нема поблизу мамонтів або якихось хижаків.

Підкрадався потихеньку, у голові кружляли вогняні кільця, заважали чигати на небезпеку. Сахався від кожного звуку. Та ніч - вона завжди ніч, загострює всі відчуття, посилює їх, збуджує в нас те, що ми пильно ховаємо вдень. Тому ступав  впевнено, як належить воїну, тихо, як личить мисливцю. Вогні наближались. Загроза відступила. Ніч тепла наганяла сон. Ось останні кроки до тієї межі, де вогні відвоювали територію у ночі і розфарбували її у копію сонячного світла.

Несподівано ліворуч донеслось тихе гарчання, він пішов на звіра, гарчання посилилось. Не простий той звір, ослабленому мисливцю голіруч його не приборкати. Гарчання перейшло в ревіння, і він з розгону кинувся у печеру, у маленьку нірку, щоб перечекати, коли звір піде своєю стежкою. Упав на щось біле і слизьке, думав камінь, але не забився, охопив міцно це щось і затаївся. Рев не вщухав, прийшлось заплющити очі і закрити вуха руками. На якийсь час допомогло. Земля задрижала спочатку мілко, потім загойдалася. Розплющив очі, але темрява не відступила. Додався ще сморід якогось болота чи багнюки. Сил боротися з маною не було. Заснув. Дочекатися б ранку!

- Стоян, видя ли че пиян, че използя от кафе през паркинга?
- Не!
- Погледни под колелата! ни притесняват за нищо!
- Никой не там!
- След това продолжи още три митнически идват!

І два болгарських водія, перевіривши чи немає під колесами п'яного парубка, що тільки що смішно петляв по пустій стоянці біля торговельного центру, повели як і обіцяли свій туристичний автобус, повний пасажирів, через три митниці. Вони звичайно знали, що багаж вночі не перевіряють, то і заштовхали до вільного резервного багажного відділення два мішки цукру. Цукор на батьківщині дорогий, здадуть по мішечку знайомому торгашеві, то й будуть непогані добові за відрядження.

А разом з цукром, вірніше на цукрі, поїхав до Болгарії і наш герой, Андрій Шибка, колишній менеджер зовнішньо-економічної діяльності товариства з обмеженою відповідальністю “Міст”, звільнений вчора за згодою сторін, а насправді просто вигнаний директором за провалений проект.

Варна. Ранок.

- Тисяча котів! - у роті було так гидко, ніби там вся та тисяча відмітилося. Бамц! І тут же котячий бог покарав влучним ударом по голові за згадування котячих особин у лайливому контексті.

Де це я? Темно і смердить як у багажнику машини. Ще й гуде. Ну, Петрович звичайно обіцяв вчора закатати в бетон, але, нібито ж, розпрощалися мирно, тобто мені кинули мої документи: трудову книжку та закордонний паспорт. Моє відрядження і подальша робота виявились непотрібними. А що я винний, що там у Молдові якийсь вася звільнився і всі наші перемовини пішли коту під хвіст? Бамц! Котячий бог не дрімав. Якісь мішки піди мною - може і справді цемент. Руки-ноги нібито не зв'язані, треба тікати щодуху, як тільки відчинять багажник.

І, о диво і котячий бог на додачу, машина зупинилася! Загомоніли люди, я згрупувався і тільки-но вуха мої почули скреготіння, а очі побачили світло, я чкурнув з цієї дірки. Впав на коліна, швидко піднявся і погнав до скверу, перетнув його та  дорогу і потрапив у якісь провулки. Ще трохи відбіг, але за мною ніхто не гнався.

- Стоян, какво беше това?
- Това е пиян от Одеса ...
- Лихо!

Водії мудро вирішили, що шукати нелегала і пояснювати щось представникам влади не входить у їхні плани та, відвантаживши цукор друзяці Цвяту Цвяткову, поїхали далі до Бургаса.

Я сів на лавці перед будинком, пити хотілося більше за все. День обіцяв бути спекотним. Дивно, що мене завезли у якесь передмістя. Що це Ізмаіл чи Рені? Постукав у віконце першого поверху. За декілька хвилин висунулась бабуся типово заспаного циганського виду.

- Бабуся, дайте попити, будь-ласка! Я тут заблукав.

Бабуся забурчала щось віддалено зрозуміле, напевне стареньку параліч розбив, мову нормальну відібрало. Воду однак подала. Напився з жадністю. Смачна, як у дитинстві!

- То де це я? Я тут трошки з друзяками загуляв, - винувато зиркнув на бабцю перевіреним на жіночках поглядом, що діяв безвідмовно на осіб жіночої статі будь-якого віку.
- Туристи, пияници... Варна!
- Що, що?

Та бабуся вже зачинила вікно. Я змушений був плентатися далі. Перевірив по кишенях документи: трудова та паспорт на місці, розрахункових грошей відчутно зменшилось, але на таксі повинно вистачити. Або ще краще треба відшукати автовокзал і поїхати на автобусі. Роботи немає і грошей теж не густо. Вийшов на вулицю Суворівську, дійшов до двірнички, щоб запитатись де автовокзал.

- Стоянка? Автогара?

Тьфу, чи білини всі пооб'їдалися? Он же російською мовою написано: ”Щори”

- Що-ри? Похоронбюро “Заг-реб”? Дурдом “Куль-бабка”...

Сів і почухав потилицю.
Варна. День.

- Гарна-варна! Єдрит-мадрид! – ще раз перечитав меседжі від телефонного оператора. Той тричі повідомляв, що вітає  мене у Молдові, Румунії і Болгарії. Похмільний дурман притуплював мозкову діяльність, лише організм подавав сигнали про голод, неприємний запах і спрагу.

Треба кудись йти, стає спекотно. Мабуть шукати пляж – то найкраща думка, десь же тут поруч море, а там і душ, і шезлонги, і документів ніхто не спитається, бо наскільки він пам’ятав, у Болгарію потрібна була віза, якої в нього не було. Поглядом досвідченого моремана і одесита визначив куди чимчикують  ранкові туристи, ті хто полюбляє купатися до сніданку. Прилаштувався у  вервечку таких припечених сонцем, обмотаних  кольоровими ганчірками, які манірно називають «парео», і поспішаючих туристок середнього віку, невизначеної національності, бо мова їхня знайомою не видавалася, та й мовчали вони більше. За блондиністістю відніс їх до якихось скандинавів, їхні пики не звикли до пекучого чорноморського сонця і обурювались, аж червоніли.

Море не примусило на себе довго чекати, розкинулось, ліниво перебираючи пісок золотавого кольору. Те ж саме Чорне, що і в Одесі, але тут воно було вже не таке звично-рідне. І шезлонги, шезлонги, шезлонги навколо.

Ще одне відкриття: грошей у нього два долара однією купюрою, на удачу подаровані, нерозмінна монета, прийшов час випробувати удачу. Інше - лише кольорові папірці, рідні гривні не спасуть шибеника цього разу. Не накормлять, не зігріють. А курс місцевого лева до долара такий, що в нього аж три лева. Хіба що на шматок піци вистачить. Добре, що хоч курити покинув, а то б взагалі гаплик йому був. Було б смішно, аби так не хотілось їсточки, і в пузі не бурчало , як в пустому холодильнику його сусідів по комунальній квартирі.

Скинув одяг і шубовснув у море, море тільки глузливо окотило його теплою хвилею. Звідки ж ви такі відчайдухи беретесь? Тут до глибини треба йти з половину морської милі. Навприсядки, як справжній козарлюга, що танцює гопак, пішов далі, підстрибуючи на хвильках. Гей-гоп! Картинно позирав то через ліве плече, то через праве на купку свого одягу, що залишився на крайньому шезлонгу. Гей-гей! Водичка гарна, бадьорить! Чиста, як сльоза. Востаннє це порівняння застосовувалося до випитої горілки. Того вечора він запивав своє несправедливе звільнення, ось і дозапивався. А казав же: «От закордоном так людей не звільняють, а ми тут безправні, зобижені. Мама народи мене знову, закордоном!» Отримайте і розпишіться!

Чергового разу повернувшись, щоб зиркнути на свій уже вирішений шматок піци у вигляді двох долярів, відзначив загрозу своєму матеріальному благополуччю. Біля шезлонгу товклися двоє: біндюжник у голубій футболці та краля у білому платтячку. Почалося! У воді залишатися ніякої можливості довго немає, бо крім нього нікого у морі немає. А, ти диви, він уже й махає, мовляв: «ходи сюди, зараз буде тобі закордонна справедливість і суд, ми тебе знайшли, нелегал, руберойд український!» Хоча, стоп, що вони мене по штаням і слідам на піску вираховували?  Треба йти!

- Сем лєвов!
- Ніц нє розумєм! – перше що спало на думку.
- Защо да ползватє шезлонг? Платєна услуга! Дама плаща!
- Дама плаща? Та хоч кінь в пальто! – згріб свої пожитки і гордо, як королівський пінгвін, почимчикував у пошуках роздягалки, куди і страх подівся.

Роздягалок поблизу не було, куди не кинь  зором – шезлонги і парасолі, білі і пусті  у очікуванні натовпу. Аж ось нарешті щось схоже, навіть з душем. Правда душ не працює, а саму роздягалку забули прибрати. Тут поміж чіткими слідами ніг, знічено лежали декілька використаних презервативів. Один рожевий, інший з пухирцями і вусиками, останні без особливих прикмет. «Презерватив – твоя надійна броня, непотрібний лише на безлюдному острові»! А на відпочинку ще й як потрібен! Де б знайти таку броню, щоб захистила мене зараз?

Сиротливо приткнувся поруч тих використаних гумових виробів, декілька разів спробувавши умовити  душ явити чудо і замість повітря випустити воду. Але навіть болгарський душ – це вам  не месія, що перетворює воду на вино. На тім і порішив: перевдягнуся і гайда на шопінг - вибирати який шматок піци більше личить моєму шлункові.

І от тільки я незграбно став натягати штани, як позаду прозвучало:

- Чи пан поляк?

Я крутонувся і мало не впав, там стояла «дама плаща».

- Яка різниця?
- Перепрошую пана, фото! – і вона жалібно показала в сторону моря,- ніц нєма, самотнє…
- А я чим тобі допоможу, якщо ти самотня?
- Фото!
- А! Клац-клац? – і я склав пальці, імітуючи фотоапарат. «Це ж відпочинок і люди тут фотографуються, купаються у морі, п’ють у барі, займаються  сексом у роздягальні». – промурмотів неначе до себе.
- Зараз! – це вже вголос до неї.
- Дзенькую!
- Ага, подзенькай, бажано грошима,- пробурчав я і поплентався слідом, на ходу обдумуючи перспективи фінансових махінацій. Десь майнула думка про утримання за рахунок ось такої самотньої панянки.

Панянка до речі була  вродлива, доладна така і проста. Може попрохати її про допомогу? Сфотографував, вийшло гарно – чистий горизонт і море лягло лише до її ніг. Віддав фотоапарат, крадькома глянув на пакунок винограду у прозорій пляжній сумці, і зібрався кудись йти.

- Борзо дзенькую! Моє ім’я Лодзя! А ти?
- Андрій!

Курорт тим часом оживав, заметушилися ситі туристи, транспорт забігав жвавіше, агенти заспаними голосами, але досить голосно запрошували в аквапарк – проїзд безкоштовний, а вже там з вас здеруть три шкури. Цигани-двірники старанно прибирали алеї, прополювали клумби з яскравими і соковитими квітами. Хоча, може то й не цигани, але ж з виду схожі дуже на наших замазур-ромів. Он якась дивачка-туристка, викрапана бабуся з журналу, багатенька пенсіонерка просить у садівників розсаду якоїсь квітки. Нащо вона їй тут? Спишемо на дивацтва. Цікаве місто, вітер доносить запах моря, запах порту. Але запах цей не є запахом роботи, а нагадує запах свята, аромат відпочинку. Білі вітрила яхт і смугасті пляжні костюмчики курортників. Цікаво спостерігати. Та  дав би хтось попити, бо так їсти хочеться, аж переночувати ніде!
(далі буде)

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© krzysztof sepowski, 20-08-2012
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.83484482765198 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …