Любов двох великих.
В історії моєї батьківщини були лише двоє великих людей, що її створили. Богдан Хмельницький, що створив першу українську державу, що була справді українською і справді державою І Йосип Сталін, який ціною двадцяти мільйонів українців створив Україну такою, якою ми її бачимо сьогодні. Усі інші діячі історії України так, статисти. Вони в чомусь навіть схожі: і той і той носив вуса, любив потягувати люльку і м’яко кажучи вони двоє людей не жаліли. Ні своїх, ні чужих. Хмельницький поклав бісову хмару людей на побудову козацької держави, так і Сталін поклав бісову тьму у квадраті людей для побудови світового комунізму. Вони не гребували терором проти своїх. Вони були старими хитрунами, що вибудовували хитромудрі комбінації коаліцій, клялися у вірності і тут же порушували клятви, не рахуючись ні з людьми ні з наслідками на шляху до своїх цілей. І двоє пристойно обробилися, намагаючись здійснити свої мрії. Ні Гетьманщина ні Союз не пережили набагато Хмельницького і Сталіна. Перший так покозачив українців, що вони за триста років після залишаються анархістами в душі, готовими перерізати горло своєму сусіду без особливих докорів сумління. Другий – так радянізував Україну, що тепер щонайменше ще два три покоління українців будуть радянськими людьми. У Хмельницького і Сталіна була платонічна любов крізь час. Хмельницький не підозрював, що через триста років новим не коронованим самодержцем буде Йосип Віссаріонович. Але Богдан-Зиновій любив сильних владних чоловіків. Це була його слабинка. Він косився на російських царів. То були не польські безхарактерні королі, яким давай лише підписувати декларації та угоди. Царі не любили гратися у політику, коли це стосувалося влади. Їм подобалося вказувати усім навколо хто тут має абсолютну необмежену владу. Він боявся що такий самодержець рано чи пізно вирішить і йому показати хто головний у сімї двох братніх народів. Але як маленькому деспотові Хмельницькому подобалася абсолютна влада в усіх її проявах. Якщо б він дізнався про Йосипа Джугашвілі Сталіна, він напевно був би у захопленні. Вусатий грузин, що навіть не закінчив духовну семінарію, очолив найбільшу державу і ціною кілька десятків мільйонів життів створив велетенську державну і військову машину,що поділила Європу і ще сорок років після смерті батька продовжувала лякати увесь світ. Чи ця історія не схожа із історією дрібного православного шляхтича, сина якого забили, а жінку украли. І він щоб помститися створив військову машину, що ледь не поховала державу, яку він, судячи з усього, вважав своєю батьківщиною. А от Сталін, судячи з усього, був байдужий до Хмельницького. То був єхидний і по східному підступний чоловік. Віссаріоновичу ставало розуму нікого не любити, лише усіх використовувати. Що поробиш. Така уже у нього була паскудна натура. Хмельницький, як людина далекоглядна, глибоко в душі відчував, що воно так усе і буде, а тому віддав перевагу дочасно померти. Через кілька сотень років помер і Сталін. Що було далі? Невідомо. Історія це замовчує.
