Під такою назвою була опублікована в журналі «Над Бугом і Нарвою»* (5/2003) стаття про долю уараїнської мови під російською окупацією з якої пропонуємо читачам обширні уривки в перекладі на українську мову.
«Важливим елементом уподобнювання «Малоросії» до «Великоросії» була ліквілація всяких інституцій і форм незалежного існування української культури як релігійної так і світської, через усування української літературної мови з церкви, судівництва, освіти і впроваджуваення російської.ж
...За панування Ніколая І посилилось змагання до національної росіянізації мешканців імперії Романових, в якій більшість населення не розмовляло російською мовою.
Якщо йдеться про Україну, то «укази» про ограничення чи пак заборону української мови мали на меті обмеження українського руху до середовищ інтелектуалістів, котрих позбавлено можливості впливу на широкі маси народу шляхом популярних публікацій,. Вже в 1862 році закрито всі українські недільні школи, а в Харкові і Київі проведено арешти найактивніших членів місцевих Громвд.
...Окрім голосних і знаних «указів» і фактів записаних в шкільних підручниках історії України, була також ціла низка інших заборон, ограничень і наказів, яких метою було утвердження дій влади на понижування української культури і мови і зміцнювання процесу росіянізації. Ось кілька прикладів:
1864-1874рр. - статут для народніх шкіл наказував вживати виключно російської мови; 1869-1886 рр. - введено для службовців і учителів росіян, які працювали на т.зв. Західній Росії, 50% додаток до зарплати за «обрусєніє края»; (Що відновили і продовжили московські большовики в УРСР)
1870 р. інструкція міністра освіти Росії про те, що головною метою шкільної діяльності є росіянізація інородцев; 1876 р. - указ про стосування «загальної засади: на українські землі призначати до праці учителів росіян, а українців висилати в землі російські»;
(Чи не пригадує це «командіровок» по центральному розжільнику часів СССР?).
1881 р. –заборона навчання в народніх школах і виголошування в церквах проповідей українською мовою; 1888 р. - заборона вживання української мови в державних інституціях; 1892 р. - заборона публікації перекладів з російської мови українською мовою» 1895 р. - цензорська заборона видавання літератури для дітей українською мовою;
...Горезвісною ілюстрацією дій російської адміністрації в Україні є «служєбная запіска» полтавського губернатора з 1914 року, у якій подавались заходи, які треба було стосувати в поборюванні українського руху:
- на посади учителів, а тим більше інспекторів шкіл та директорів шкіл призначати виключно росіян («вєлікороссов»);
- всіх учителів, які мають якісь прояви симпатії до українського національного руху негайно звільняти;
- приготовити правдиву історію «малоросійського народу», з якої виникало б, що Україна то тільки «окраїна» московської держави в минулому;
- ввести обовязкові екскурсії шкіл до Москви, Нижнього Новгорода і інших російських місцевостей, але в жодному разі не до Київа;
- звернути дуже увагу на духовенство на селі і його політичні переконання; деканів призначати з пильною увагою; на єпископів єпархій ставити виключно росіян, твердих і енергійних; вплинути сильно на тих духовних, які заражені українофільством; єпархіальних кураторів ставити тільки з росіян;
- звернути особливу увагу на учительські семінарії, а на ректорів їх призначати виключно рорсіян; треба взятись за семінарії і викорінити з них український дух.
- обовязково субсидіювати певні газети в Київі, Харкові, Полтаві, Єкатиринославі і т.д з ціллю боротьби з уккраїнцями; в газетах доводити тотожність великоросіян з українцями і пояснювати, що «малоросскій «язик» повстав через полонізацію «русского язика».
(А в Польщі писали, що українська мова постала шляхом росіянізації польської мови).
Пояснювати, що «україна» означає окраїну Польщі і Росії і що народу українського ніколи не було; пропагувати необхідність «вєлікорусского язика» як загальнодержавного і літературного, а також, що «малоррусскій язик», як мова простого люду, не має ані літератури ані майбутнього.
- на всі способи викорінювати слова «україна», «український»;
- робити все, щоб жиди не приєднувались до українського руху, виселяти їх з сільських місцевостей, не створювати нових містечок і запобігати економічному ростові жидівства;
- загально, недопускати до будь яких посад людей які будь коли, навіть в далекому минулому мали зв»язки з українським елементом».
І хоч цю «записку» написав тільки губернатор, то вона віддає всю суть політики Москви по відношенню до України і інших підбитих народів і була впроваджувана в дію з залізною рішучістю через насланих з Росії службовців, учителів, духовенство, які, як писав о.Ніканор Котович, «з шумним ім»ям руссофікаторів і просвітителів західнього края, прямували сюди з метою наживи і збогачення і відкрито глумилися з мови і звичаїв нашого люду, та старались ганьбити все, що українське. /.../ В народніх школах всіх типів і назв було заборонено згадувати саме слово «Україна». І все це з однією ціллю - щоб дорогою такого помішання і поділу забити в нашому люді всяку національну самосвідомість».
Цією публікацією не маємо заміру натякуваати до мовної політики теперішньої влади в Україні. Це просто урок історії
Підготував Степан Семенюк
------------------
*»НАД БУГОМ І НАРВОЮ» двомісячник Обєднання Українців Підляшшя»
