Історія четверта, несподівано музична.
Того суботнього ранку ясно світило сонечко. Коли Петрик прокинувся, Васько вже чекав його, сидячи на підвіконні, поруч з кактусом. Він гортав карту Львова, крутив її і розглядав з усіх боків. Щойно хлопчик розплющив очі, кіт затараторив:
- Баста! Досить вже нам виконувати забаганки Нептуна! Поглянь, що я знайшов! Петрик позіхнув, потер кулаками очі і заглянув в карту.
– Якщо чесно, не бачу нічого особливого, - зізнався він.
Васько аж підскочив:
- Нічого особливого? Нічого особливого?! А це ти бачив? Читай! Вулиця Сметани! Сме-та-ни!!! А ти ж знаєш, що вулицю так просто не назовуть! Значить, нам треба піти туди сьогодні ж і все з’ясувати. А про всяк випадок візьмемо з собою відерко.
Сказано-зроблено! Друзі захопили і відерко, і карту, й вирушили на пошуки вулиці з такою чарівною (на думку Васька) назвою. Дорогою вони заблукали і натрапили на будинок з табличкою «Суд». На сходах сиділи два коти – чорно-білий і біло-чорний.
– О! – сказав Васько, і пішов знайомитися. Він привітався і спитав як знайти вулицю Сметани.
– Ми не чули ніколи про таку вулицю! – хором відповіли коти. – Але можемо з тобою поділитись рибними котлетками. Ми охороняємо архів суду від мишей, а за це добрий архіваріус пригощає нас смачненьким.
– Архі… архіхто? – не зрозумів Васько.
Біло-чорний пояснив:
- Архіваріус – це людина, яка зберігає старі, але важливі документи. Якщо хочеш, залишайся з нами! Роботи тут на всіх вистачить!
– Дякую за запрошення, та ми все-таки продовжимо пошуки – рішуче відказав Васько.
– Щасти вам! – помахали лапками коти.
І це щире побажання спрацювало! Як виявилось, омріяна вулиця була зовсім близько. Там в затишку зеленіли дерева і співали пташки, але власне сметани ніде не було.
– Не може бути! – сказав Васько. – Давай оглянемо все ще раз.
– Давай. – погодився Петрик. Та все було марно. Ні-чо-гі-сінь-ко! Лише гладкий білий кіт грівся на сонечку. Почувши, що друзі шукають, він манув лапою, мовляв, тут сметани зроду-віку не було.
– Але моя бабця – сказав він, - (а вона була дуже мудрою кішкою), колись казала мені, що сметана, на честь якої названа вулиця, якось пов’язана з музикою!
Оце так! Пошуки зашли в глухий кут. «Треба якось підтримати друга» - подумав Петрик і запропонував:
- А давай ми попросимо допомоги у нашої каравели! Пам’ятаєш, русалка подарувала нам чарівний корабельний компас? Він сам може відшукати потрібну дорогу!
Васько зрадів і певна річ, одразу ж погодився.
Приємна і неприємна несподіванки
Завантаживши все необхідне на борт судна, друзі вирушили в дорогу. І куди б ви думали завела мандрівників їх вірна каравела у пошуках «музичної» сметани? В Прагу. Перик одразу ж впізнав шпилі башт, церков, довгий кам’яний міст через річку і зрадів.
– Тепер треба розшукати Рудольфа – сказав він Васькові, - Зможеш?
– Ще й таке питаєш! –образився той. – Авжеж, кого-кого, а мишу в місті я знайду, будь певен!
«Сметана» приземлилась просто на Староміській площі, якраз коло ратуші з астрономічним годинником. В ту ж хвилину заспівав півень, заграла музика. Маленькі дверцята на вежі відчинились, з них вийшли фігурки дванадцяти апостолів і рушили по колу. Зачаровані цим дійством Петрик і Васько не одразу помітили під ратушею дивного чоловіка. Його одяг наче зійшов зі сторінок історичної книжки … - І як же я міг так помилятися? – роздратовано буркотів він сам до себе. – Тільки подумати, цей Копернік таки був правий! Земля обертається навколо Сонця а не навпаки! Ех!
– А, - голосно зашепотів Васько, - то, напевне, карнавал! Це, вочевидь не сподобалось незнайомцю.
- Щооо?! – протягнув він, схопився за шпагу і обернувся. Його золотий ніс зблиснув на сонці.
Астроном, учений, забіяка
Хлопчик і кіт заклякли з жаху.
– Я – Тіхо Браге, королівський астроном! І, на ваше щастя, я не викликаю на дуелі котів і малих шибеників, а то б ви дізнались, як дорого можна заплатити за образу шляхетного ученого! (мимоволі Петрик згадав усіх шляхетних учених, з якими був знайомий – вчителів фізики, математики, директора школи, - та ніхто з них ніколи не ображався так сильно. «Бо в них немає шпаги, тільки указка», - подумав хлопчик. А тим часом королівський астроном змінив гнів на милість й поцікавився:
- Ви, панове, з якого століття?
– З двадцять першого! – жалібно нявкнув Васько.
– А, та ви вже все знаєте…- розчаровано сказав Браге. – Земля та інші планети кружляють навколо Сонця. А ось цей астрономічний годинник неправильний. Хто б міг подумати? Від моїх часів наука зробила гігантські кроки вперед!
«Напевне тому, що учені не ходять більше на дуелі, а сидять собі тихенько у бібліотеках» – подумав Петрик. А вголос сказав таке:
- Ясновельможний пане! Пробачте мені мою зухвалість, але чому у вас золотий ніс?
– Тому що я втратив справжній у чесному поєдинку, захищаючи свої наукові погляди! – з гордістю пояснив Тіхо.
– А все-таки добре, що у котів немає жодних наукових поглядів! – пробурмотів Васько, а вголос спитав: - Як таке може бути, ви, астроном з ХVІ століття і раптом потрапили у наш час? Тіхо Браге засміявся:
– А скажи-но мені, смугастий друже, чи там, звідки ви прилетіли, всі коти вміють розмовляти людською мовою? Ні? А чи багато кораблів можуть літати? Теж ні? То чому ти питаєш такі дурниці! Доречі, звідки ви і що шукаєте?
– Ми з України, - пояснив Васько. В нашому місті Львові є вулиця Сметани, але самої сметани на цій вулиці нема. Ходять чутки , що це якась чеська сметана, і пошуки привели нас в Прагу. Почувши це, астроном розреготався. Від сміху у нього на очах виступили сльози. Та врешті він опанував себе, і спитав:
- А скажіть-но, любі туристи, чи не було в назві вашої таємничої вулиці літери «Б»?
– Так, підтвердив кіт.
– І що це на вашу думку означає?
– Гадки не маю. Можливо, Б. Сметани – це скорочено Багато Сметани? – припустив Васько.
– Ну ви і кумедні! – Астроном зареготав знову. – Шкода вас розчаровувати, та мушу сказати, що ваша Б. Сметана це насправді Бедржих Смé́тана – улюблений чеський композитор! Він жив тут, у Празі, і це відомо всім, а тепер навіть і вам!
Васько помітно похнюпився. – Що ж, музику я теж люблю…- пробурмотів він.
- Не сумуй, смугастий! – спробував розважити його Браге. – А хочете, я складу для вас гороскоп? Недорого!
«А раптом він вирішив замовити собі ще один золотий ніс за наш рахунок? – подумав Петрик і швидко сказав: - у наш час в гороскопи ніхто не вірить!
- Що?!!! – заволав астроном. В гороскопи не вірять тільки невігласи!
– Не вірять, бо ніхто не зміг довести, що вони збуваються! – втрутився Васько. А для котів гороскопи і поготів не складають…
Та Тіхо Браге був геть іншої думки.
– Дурня! Гороскопи складають навіть для мостів! Колись давно, ще задовго до мого народження, Король Карл наказав збудувати міст через річку Влтаву. Придворні астрологи склали спеціальний гороскоп і вирахували, що будівництво слід починати 13 липня 1337 року. Зірки віщували: закладений в цей день міст простоїть багато віків. Минуло багато часу, а цей міст, – Карлів міст, - стоїть і до нині!
- То пррросто тоді вміли будувати, не те, що тепер, – мудро відповів кіт.
А Петрик спробував уявити собі свій гороскоп. От наприклад: «Сьогодні зорі віщують вам вдалий день. Дорогою до школи ви з Вітькою побуваєте в усіх іграшкових крамницях, але на заняття все одно прийдете вчасно. До того ж всі уроки скасують через приїзд до вашої школи збірної України з футболу. Вам нарешті посміхнеться Ірина з другої парти. Булочки в шкільній їдальні подешевшають, а повидла в них побільшає. На кабінет математики впаде комета.» - хлопчик мимоволі усміхнувся, а тоді відчув, що щось м’яке торкається його руки. Васько тицяв у нього лапкою і шепотів:
- Ходімо-ходімо, а то він ще про нас згадає…
Тіхо Браге і справді, зовсім стишився і заворожено спостерігав зорі, - а вони щойно почали з’являтися, - у свій старий телескоп. Здавалось, що він не помічає більше нічого і нікого.
- Ото справжній учений, - дивувався потім Петрик, коли вони з Васьком вже летіли над містом додому.
- Без сметани, але зі «Сметаною»! – Васько ніжно обняв щоглу вітрильника і потерся об неї, наче звичайний дворовий сірий кіт.
Внизу Прага світилась вечірніми вогниками, і пролітаючи над річкою Влтавою, Карловим мостом, старовинними баштами і шпилями церков, Петрик подумав, що це – по справжньому казкове місто.
