Долорес тим часом сиділа в своїй горішній кімнаті на стільці, закинувши ногу на ногу, натягнувши високі батькові чоботи з шпорами. Вона вказувала невеличким горіховим патиком на підлогу, де валялися дві цвітасті шовкові сорочки і веліла братам вдягти їх. Чоловіки стояли, похнюпившись, жоден не зважався скинути сюртука, бо під ним були білі, але вже майже брунатно-зелені від цвілі погрібальні сорочки з грубим швом на всю спину. Долорес нервувалася, сипала бознаколишніми лайками, прочитаними в старих наївних книжках, щосили цвьохкала прутиком по ніжці стільця. Чоловіки ще більше ніяковіли і ховались один за одного. Все це могло скінчитися неабияким гвалтом, аби не скрипнули двері. Брати спритно шугнули до вікна і зникли. Двері відчинилися і до кімнати зайшли дві старі опасисті служниці. В однієї на руці висів невеликий кошичок з білизною, друга тримала високо над собою плечики з сорочками і сукнею. Долорес скинула чобота і пожбурила під ноги служницям. Але вони не злякались і поволі почали приступати до дівчини.
- Ось я тобі, ось я тобі, дурна дівко, вчиню… Шануйся, ведися тихо і терпи… Не намахуй, не намахуй, навіжена. Ми тебе, як і належиться, вберемо, і спровадимо до зали, до зали. До батечка й матінки, аякже. Там і гості чекають уже на тебе, малохольну. Хотять подивитись на таку прояву…
Долорес роззявила рота і слухала ті речі. Вони завжди якось збивали її з пантелику, заколисували. Тим більше, що Кончіта вже присіла перед нею навпочіпки і обережно стягала з її ноги другого чобота. Долорес не без лукавства чекала, чим це скінчиться. І тільки но вона витягла ногу, з чобота вискочив здоровий волохатий павук і поповз по білій манжеті служниці. Кончіта вискнула і струсила тварюку з себе. Павук поліз під ліжко, а Долорес ще довго витикувала тонесенькими пальцями на служницю і задоволено хихотіла. Служниця аж трохи почервоніла од того, що довзволила собі дурну слабкість повірити жартам божевільної. Але швидко оговталась, і, стиснувши губи, боляче розчісувала довгі пацьорки Долорес, вертіла з них дулі і викладала на голові, обплітаючи тоненькими кісками і вганяючи де треба тонкі мідні шпильки. Тим часом друга вже натягла на Долорес три однакові мережані батистові сорочки і сукню з гудзиками од коміра до самого долу. Взувати дівчину не стали, бо добре знали її норов – кидатися черевиками в гостей.
Гості внизу вже добряче захмеліли і наїлися м’яса. Тепер вони ліниво тикали виделками в солодкий рисовий пудинг, тягали срібними ложками турон, запивали хто чим, і вже не соромилися відпускати міцні жарти служницям. Часом вони навіть хапали наймолодших за подоли суконь, і забачивши білий спідник, вдоволено прицокували язиками. Молодий, щоправда, мало цікавився тими п’яними веселощами. Він тільки іноді якось презирливо і зверхньо на те осміхався, часто витирав лоба та розстібав пувиці сюртука. В його тарілках страви були хіба що ледве початі. На жарти господаря він уже мало реагував, тільки подеколи знехотя кивав головою, і зразу ж одвертався.
Долорес увійшла до зали з служницями попід руки. По її молодому лицю як завжди блукав вираз неуважної веселості. Вона хотіла звично роздягнутись, бо одяг її тільки плутав, але завважила, що сукня засупонена й застебнута в особливий материн спосіб, вигаданий нею вже давно для таких випадків. Дівчина плюнула на підлогу, лайнулася, підійшла до дона Ісидора і боляче вщипнула його за носа. Старий пирхнув, почервонів і ніяково засміявся. Долорес зачерпнула пальцем турону з найбільшої вази, облизала пальця і, розмахуючи руками, ледь торкаючись підлоги, пішла вистрибом навколо столу.
Її волосся набуло якогось дивно зеленуватого, притаманного морським водоростям, відтінку. Шкіра на обличчі і руках помітно посіріла, ніби од цілого року дощу і вітру. Вирячивши очі і вп’явшись пальцями в скатертину на столі, чоловіки дивились на той танець. Спершу вони хотіли дивитись на ноги, але їм було моторошно, бо здавалося, що тонкі ноги Долорес весь час залишаються на місці, а вони, здорові дядьки, танцюють. Танцюють разом з цілою веремією занедбаних кошлатих предків, які повиходили зі стін, мов старі трухляві пеньки, сточені термітами, і тепер скрипіли і танцювали. Танцюють з натовпом безсонь, епідемій і цілих поколінь вендети. Танцюють і танцем будять жінок, яких їм менше за все хотілося б розбудити.
А тоді, коли всі навколо повірили, Долорес вказала пальцем на своє обличчя. Гості і господарі, наче змовившись, перевели погляди і відчули полегшення, ніби замість похорону в залі почалося шкільне свято, де і школярочки ходять парами, і тістечка пливуть на великих тацях, і пахне цукатами… Танцівниця тим часом легко перекидала велику червону скатерть, ніби то була носова хустина. Збирала її в жмутки, в’язала вузлами і знову розмотувала, підкидала вгору і ловила, ненароком, непомітно переходячи блідими ногами з одногу сну в інший, з прокляття –в палку обіцянку вічної любові. Кінчиками пальців вона хапала думки прапрабабусь і легкома жбурляла їх у голови праправнуків, часом нарочито не потраплячи в ціль… Жили на в’язах здорових дядьків напиналися од люті, коли Долорес жартома підкладала в ліжка їхніх дружин ще одного коханця, і знову вирівнювались і світлішали, коли дівчина замінювала в колисці нещасливої матері маленьку потвору на доладного тугого хлопичка, що басовито ревів і шукав губами циці.
Дівчина захопилася своєю забавлянкою і навіть не помітила, що юнак, який сидить праворуч батька, весь час залишався таким же нечулим і байдужим до танцю, як її мати. Матері Долорес завжди боялася і не чекала од неї нічого доброго. Мати ненавиділа її і братів. Мати двічі згущувала курячу кров і прокрадалася вночі до спальні дочки, щоб намастити їй горло. Долорес ледве рятувалась тоді. Мати була скабкою в нозі, пилиною в оці, яка заважала Долорес повністю запанувати в домі… Щоранку – будь то зима чи гнила осінь, дівчина, кутаючись у плащ, виходила перераховувати могилки біля глухої стіни будинку. Вона скидала з хрестів слимаччя, зсувала сніг, павутину чи листя, відходила вбік і рахувала знову – могил було рівно дві. Завжди.
Поки вона на мить загаялась, батько встав із-за столу й заговорив. Долорес слухала неуважно й половини не зрозуміла. Спочату старий довго розводився про честь, якої він удостоївся від односельців і рідної держави. Він так часто повторював те кумедне слово, так при цьому завивав і витягувався, ніби хотів стати вищим ніж був, що їй дуже схотілося позіхати. Гості за столом теж мало не позіхали. Аж ось батечко почав казати про якогось Джібіто. Він стишував голос і піднімав угору пальця з відбитим чорним нігтем, коли говорив, що Джібіто послав їхній родині сам Хесус, не інакше, і це велике щастя, непомірно велике щастя для них.
Тоді ж батечко, ніби боячись самого себе, підійшов до Долорес, узяв її за руку і підвів до хлопця, який сидів за столом і неуважно дивився кудись убік. А коли він вклав її стиснутий кулачок у його мокру долоню й перехрестив їх, Долорес рвонулася, вислизнула і побігла вгору, незважаючи ні на служниць, які бігли за нею, ні навіть на грізне гримання матері. Зачинивши за собою двері, дівчина запитально подивилась на братів, які були вже тут і вичікували на неї. Та обоє хлопців стояли, опустивши голови, й мовчали, а по їхніх щоках котилися чи то великі сльози, чи то сповзали до підборіддя масні осінні слимаки…
