17.-26.04.2006 р. Де ж натхнення моє? Музо - приходь! І плюнь натхненням у моє вухо!
Ось, Великдень незабаром - будуть люди писанки писати та святити крашанки на святковий стіл. А може й щось цікавого вилупиться із яйцеподібного бовтуна мойого черепа!
Сиджу й слухаю пісень Шарла Азнавура... Робити будь-що „немає голови” - погода така, чи як? Читати нічого цікавого немає (була газета, але прочитав). Може б написати щось - знадобився б загнузданий пегаз, або хоч віслюк крилатий і муза - з цицькою розміром „в сам раз”!
Ох - ця анатомія! Кажуть, що вона - основа. От хоч би кістяк - коли б не він то „м’ясо впало б на землю”. Прийшлося б повзати пузом по піскові, як хробакові, а коли трапилося б каміння, то й жах подумати! Тому - кістяк хай буде. Хоч дехто переконаний, що без хребета легше - швидше й з меншим болем можна пристосувати свою особу до форм суспільного життя.
Дехто взагалі цього не досягає, як і цей горбатий, що його, як кажуть, виправить могила. Але ні, в цій приказці йдеться мабуть про те, що людина щойно в могилі може випрямити хребет, а може й виструнчитися морально. В житті людини є така одна особлива хвилина - філософи сказали про це короткою максимою: Люди народжуються рівні й вільні! І на цьому кінчається...
