Пишні верхівки карпатських гір, дикі нескорені ріки, затишні будиночки і ковток свіжого повітря… ліси, ліси, лісостеп і трохи води на склі, печалі в душі… Львівський вокзал зустрічав з розпростертими обіймами ностальгії: аристократична пишність, меланхолія з нальотом плісняви, кава, вулиці, як ідеали мого серця… Декілька десятків кілометрів на південний схід, кава по-віденські (найсмачніша у моєму житті!), Бетховен в динаміках пронизує нотами наскрізь, подібно тим блискавкам за вікном… ніч колихає на руках свідомість… темінь…
Циферблат, стрілка добігає четвертої ранку, знайомі риси за вікном, останні царства нічних вогнів…
Кроки втомлено відміряли три сходинки вниз… тужливе небо з важкими синіми хмарами, насупило свої сиві брови… Про що ти думаєш?..
Ковток холодного повітря і тиша…
Привіт моя рідна, вічно заплакана і дещо втомлена, з тужливо-сірими імлистими очима…
