Смачна Скандинавія
Отож, мандрівники поплили в Данію. Тепер вони стали навіть чимось схожі одне на одного – смугастий кіт Васько і хлопчик в смугастому шалику. Копенгаген, - а саме так називалось місто, куди вони прямували, виявилось напрочуд милим і затишним. Тут було багато зелених дерев, старовинні будинки і шпилі набережної віддзеркалювались у воді. Петрик вже здогадався, до кого вони пливуть. Він колись читав про Русалоньку – героїню з сумної казки Андерсена, яка сидить на березі і вдивляється в далечінь.
– Сподіваюсь, подарунок хоч трохи її розвеселить, – сказав він Васькові. Але коли на горизонті з’явилась тендітна, знайома з фото у журналах скульптура, їх чекала несподіванка. “Сметана” наблизилась до берега, наші герої зійшли на землю, і побачили, що Русалонька радісно і привітно махає їм рукою. До їх великого здивування вона була у фартушку і саме місила тісто.
– Привіт, - сказала вона, - ви якраз вчасно. Зараз печиво буде готове. Датське печиво знамените у всьому світі, і ви мусите його скуштувати!
“А де ж вона буде пекти?” – подумав Петрик і одразу ж помітив маленьку сучасну пічку, сховану в камені, на якому Русалонька, зазвичай сидить. Раптом підлетіла товста морська чайка, сіла зверху на пічку і без зайвих церемоній почала розповідати Русалці якийсь рецепт:
- Сьогодні я підглядала за фрау Ольсен, вона таки додає лимонну цедру до тіста, а потім вимішує і дає трішки ванільного цукру... Ой, люба, а чи не забагато ти даєш какао до цього печива? Дай скуштую – і чайка, клюнувши щойно спечене печенько, замовкла. І тут на Русалоньку посипався град запитань.
– Ви вмієте пекти? Як це може бути? – Питав Петрик. – А я гадав, що ви завжди сумна і просто сидите на березі.
– А рибні пироги ви вмієте готувати? – питав кіт. – А хто така фрау Ольсен? А гречаний пиріг із сметаною ви куштували? – не вгавав Васько.
– У вас мука на носі, - навіщось сказав Петрик.
– Ой, - знітилась Русалонька. А тепер давайте по черзі. Звичайно, я вмію пекти. У нас в Данії всі полюбляють тістечка. А постійно сидіти на березі – це так нудно! А сумую я лише тоді, коли тісто не вийде, або печиво підгорить! І тому я сумую. Але тільки іноді, бо насправді, я весела дівчина!
– І справді, не варто сумувати, ось подивіться, який ми подарунок привезли для Вас! – кіт подав Русалоньці прикраси з перлинок.
– Яка краса! – замилувалась морська принцеса.
– Так, - поважно сказав кіт. – Вашій фрау Ольсен і не снилась таке кольє. Петрик штовхнув Васька під лікоть, - мовляв не дуже гречно говорити таке доньці морського царя! Але цей конфуз залишився непоміченим, бо товста чайка нарешті проковтнула печиво.
– О, чарівно, чарівно, як завжди! Какао якраз стільки, скільки треба! Ти неперевершена в печиві і в цій прикрасі! – закричала вона.
– Ох, я забула представити вам свою помічницю Терезу. – посміхнулась Русалка. Чайка поклонилась, і в поклоні непомітно підхопила ще два печенька. Русалка вдала, що не помітила цього і підморгнула Петрику з Васьком.
– Тереза збирає в місті нові рецепти і приносить мені, а я вже їх випробовую.
– О, так, я спостерігаю за господинями, коли вони пораються на кухні, і розкриваю їх кулінарні секрети. Це дуже небезпечна робота, бо фрау гадають, що я хочу вкрасти їхнє печиво! Ох, я чесна чайка, ніколи не беру чуже! І вона ще раз поклонилась, підхопивши на цей раз вже три печива.
– Звичайно, ти чесна, авжеж, ти моя найкраща помічниця! – всміхнулася Русалонька. Ось я приготувала для тебе твої улюблені датські булочки і ще рулет, – вона подала три великі пакети Терезі.
– О, не треба було, не варто так турбуватись через мене, - скромно відмахнулась крилом чайка, але міцно схопила пакунки дзьобом. – Опобафення – ледве сказала вона, бо пакунки заважали говорити; махнула крилом і полетіла. Від такого тягара її трохи занесло вбік, але вона опанувала свій політ і згодом зникла на горизонті.
- Нам теж час вирушати в дорогу, - сказав Васько.
По дорозі до Швеції мандрівники куштували всілякі смаколики, які щедро запакувала датська русалонька. Усе йшло як по маслу, адже третю доньку морського царя не довелось довго шукати. Не встигла «Сметана» підплисти до берегів Стокгольму, як із води вигулькнула русалка. В руках у неї була старовинна підзорна труба.
– Привіт! – сказала вона. – Нарешті! А де мій подарунок? Кіт витяг два намиста і показав дівчині. Та ні хвилини не вагалася:
- Давайте те синеньке.
– Так швидко вибрали прикрасу, ви що кудись поспішаєте? – не втримав цікавості Петрик.
– Авжеж, я полюю за скарбами! На таку відповідь ніхто не сподівався.
– Полюєте? За СКАРБАМИ? А де? – На дні морському, де ж іще! – знизила плечима русалка. А чого ви так дивуєтесь, ви що у школі не вчили?.. А, так, я ж забула, що ви іноземці! Що ж розповім вам історію, а ви слухайте і не перебивайте! Сотні років тому нашою країною правив король на прізвище Ваза. – Смішне прізвище, - пхикнув Васько. – Він, напевне, дуже любив квіти?
– Ні – відповіла русалка. Над усе Його величність цікавили кораблі. У той час у Швеції був могутній флот. Одного дня король наказав побудувати найбільший і найгарніший корабель. Для цього в шведських лісах зрубали тисячу дубів, а в майстернях відлили кілька десятків гармат. Величний галеон назвали іменем короля – «Ваза». Та він затонув одразу в порту, так і не вийшовши в свій перший рейс. Бідолашний корабель мав на собі забагато гармат, і, не витримавши їх ваги, пішов на дно.
– То цей корабель зараз просто під нами? – запитав Васько.
– Ні, «Вазу» давно вже дістали з дна і виставили в музеї. Так шведи ніби вибачились перед судном за витівку короля з гарматами. Але і сьогодні море ховає в собі його скарби. Тож за те, що ви привезли мені прикрасу, я вам також щось подарую. І вона простягнула мандрівникам старовинний компас. – Це компас з «Вази». Я трішки відремонтувала його, і тепер вам не доведеться блукати у морях. Він сам знайде потрібну дорогу.
***
Небезпека близько!
Русалка казала правду. «Сметана» сама взяла курс на узбережжя Італії. Тепер не треба було марудитися з картами, адже чарівний компас сам знаходив дорогу. З такими зручностями мандрівка стала просто казково приємною. До того ж запаси солодощів з Данії ще не закінчились. Та раптом море спохмурніло, знявся шалений вітер, піднялись хвилі і вони почули якісь пронизливі звуки, схожі на спів.
– Що трапилось? – крикнув Васько.
– Ой, здається я знаю! – Петрик був не на жарт переляканий. – Колись я читав про Сирен – русалок, які співають дивні пісні. Якщо їх слухати, можна втратити слух!
- Ой-ой-ой! Що ж нам робити? – Васько спробував затулити вуха лапками, та даремно, - звуки ставали все голоснішими.
– Повертаємо назад, - крикнув він.
– Ми не можемо, ще одне намисто залишилось!
– Та що там те намисто! Віддамо Нептунові, хай сам навідає свою доню!
– Ти не розумієш, поки прикраса в нас, хвилі самі несуть корабель до Сирени. Не віддамо подарунок – не повернемось додому! – Ну вигадай щось, ти ж розумний, до школи ходиш, а я простий вуличний кіт, - благав Васько. Почувши про школу, Петрик засмутився ще більше. Адже він з однокласниками сьогодні збирався піти на футбол. Навіть дудку взяв… І тут хлопця осінило. Він дістав свою дудку і дунув в неї щосили. Звук був такий голосний, що навіть заглушив спів Сирени.
- Ур-р-ра!!! Ми врррятовані! – Васько на радощах підкинув і впіймав намисто. А Петрик заспівав:
- Гей догори, гей догори зелено-білі прапори! [*пісня вболівальників львівських «Карпат»]
І раптом вони побачили, що Сирена більше не співає. Вона зручно вмостилась на камені і спостерігала за «Сметаною». А коли Петрик доспівав пісню, вона радісно заплескала в долоні. Петрик артистично вклонився. – Не хотілось би підпливати ближче – тихо сказав він Васькові. Але той не чув хлопця. Він дивився кудись у воду. А там плавала гарна блискуча рибка, раз по раз виринаючи з води. Їй теж було цікаво подивитися на «Сметану».
– Ох, - замріяно сказав Васько, - вечеря моя плаває!
– Нахаба! – раптом відізвалася риба і пірнула на глибину.
– Ой! – здивувався кіт. Риба розмовляє!
Та знову вискочила і процідила:
- Щоб ви знали, я завжди розмовляла, це просто ви тільки тепер навчились розуміти нашу мову!
– Пробачте, ми не хотіли Вас образити! – вибачився Петрик. – А чи не могли б ви передати цю прикрасу для доньки морського царя?
– Звичайно, - рибка махнула хвостом і вправно впіймала коралі. А «Сметана» тим часом поплила далі.
- Уф! Наче з плеч гора звалилась! – стер піт з лоба Петро.
Васько подумав хвильку і сказав:
- Усі русалки щось нам дарували, а ця – нічого!
Та раптом Сирена знову заспівала. На цей раз звуки були добре знайомі і приємні для вуха мандрівників, адже русалка співала: «Ще прийде час, ще прийде час, Карпати виграють не раз…»
- Чуєш? усміхнувся Петрик. – Це і є найкращий подарунок від русалки.
