Це розповідь про друзів, що дотепер живуть у Ніжині. Більшість із них живе у Кублі на вулиці Задовій. І їм це подобається. Ті, хто не жив з ними у Притоні, дуже багато втратили. Живуть справжнім студентським життям: сплять на підлозі, їдять руками, над столом завжди літають мухи... А ще вони мають поламаний телевізор та бабцю-хазяйку, що „ходить” під себе, матюкається та п’є горілку так само, як і хлопці з дівчатами. А багатьом із хлопців вже далеко за двадцять, вони не вчаться, не працюють – хочуть ще хоча б один день побути студентами. І цей „один день” триває вже декілька років. Життя тримає їх у легендарному місті Ніжині. Є одна річ, яка об’єднує всіх дійових осіб. Ви здогадаєтесь самі, яка саме.
Увага! Багато з викладених нижче фактів справді мали місце у студентських життях містечка Ніжина. Прізвища – реальні та правдиві. Якщо протягом драматичного твору я, можливо, „зачеплю” реальних аналогів дійових осіб драми, то вибачте ;).
Дійові особи
Бойко – поет-бунтар, любить випити
Гоча – виходець із армійських низів, регоче голосніше від усіх, любить випити
Цех – ліпший друг Бойка та Гочі, які люблять випити
Ярик – заочник, любить випити
Приффіт – приффіт, любить випити
Булда – відмінник, любить випити
Льолик та Болик – першокурсники, сучасні сіамські близнюки, мають лише одну робу на двох, прикуті одне до одного спинами, люблять випити
Історик – алкоголік, не лише любить випити
Іллюша – друг Історика, любить випити
Підростаюче покоління – друзі Клею, бажано – не менше 2-ох осіб
Клей – розмовляє лише тоді, коли його нюхають
Урванов – не дуже розумний, термін придатності вичерпаний, кохає Клей
Ілько – студент нещасний, недорозвинений індивідум, про термін придатності якого навіть мова не йде
Наомі Кемпбелл – вважає, що вона – Наомі Кемпбелл- пити не любить, але змушує себе
Баба Муха – володарка „Точки”
Стара краля – хазяйка
Вахтерка та її Чоловік
Наряд „Беркута”
Примітка. Усі юнаки, які люблять випити, – не алкоголіки. Вони просто люблять випити.
Підсумовуючи цей факт, алкоголіком можна назвати лише Історика, бо він не лише любить випити.
Дія 1
8.30 ранку. Гуртожиток №2, кімната 4. Біля зашмаганого брудного столу, над яким літають мухи, товчеться натовп. Натовп: Цех, Бойко, Ярик, Приффіт, Гоча, Іллюша, Льолик та Болик.
- Що це, що це?
- Черга!
- За сосисками?
Гоча. (голосно регоче) За виделками!
Студенти не можуть сісти за стіл, оскільки немає жодного стільця (всі зламані). На столі стоять шість мисок. Цех залазить на стола, стає на карачки.
Цех. Дай м’ясця!
Брудною рукою Цех хапає залишки м’ясця із тарілки Ярика, обгризає та кидає кістку назад у таріль.
Ярик. (мовчить, тримаючи зло при собі)
Приффіт. Хлопці, сьогодні п’ємо?
Гоча. (голосно регоче) Га-га-га!
Іллюша. (Приффіту) Ти спочатку від учорашнього відійди, бо ми не хочемо, щоб ти нам знову показував, що ти вчора їв.
Гоча. Та пив! (голосно регоче)
Бойко. Пожрали, посрали, поспали...
Гоча. Пішли затарюватися. Скільки в кого?
Усі мацають себе по кишенях. Від гуркоту та крику прокидаються ще сп’янілі Льолик та Болик.
Льолик та Болик. Їжа! (підхопилися, дивлячись на миски із надією, буцімто ще щось залишилося)
Льолик та Болик. (із сумом, втраченою надією) Це як ранок у циганській родині. Хто раніше від усіх прокинувся, той краще від усіх одягся. От тільки в них їдять...
Бойко. (радісно) У нас – прихід! Ще п’ять нових акцизок!
Гоча. Наклей на стіну чи на шафу. Вирішуй сам. Це буде гарним доповненням до нашої колекції.
Дія 2
Літо. Гуртожиток №4. На підлозі дев’ятий день підряд сидять Урванов та Підростаюче покоління. Нюхають Клей
Урванов. От скажіть ви мені, панове, як ви всі тут опинилися?
Підростаюче покоління. Так само, як і ти.
Урванов. Панове, а як тут опинився я? Чи в мене знесло дах? Чи це наш світ з’їхав із розуму? (роздягається та вибігає з кімнати) Я- Бог! Я вас усіх врятую! (вибігає до „Вічного вогню”, хапає із землі затягану квітку) Я вас врятую!.. Я врятую всіх!..
Урванов мочиться на „Вічний вогонь”, стоячи при цьому спиною до залу. Вогонь не гасне. Тоді бравий молодець параноїдально бігає по клумбах, вириває квіти та кидає їх до вогню. Підростаюче покоління досі сидить, понюхуючи при цьому клей.
Урванов. Я- Бог! Я врятую всіх!
Дія 3
Та ж сама злощасна 4-а кімната гуртожитку №2. Але сьогодні тут зібралася інша компанія: Історик, Іллюша, Ілько, Льолик та Болик.
Історик. Хлопці, може семчику намутим?
Льолик та Болик. Гівно-питання!
Історик. Давайте по 25-ть КОП!
Іллюша. Давай вже по 40. Умовив! Ще й півхлібини купи.
Ілько. А в мене стільки немає...
Історик. Добре, я ще в дівчат трохи підмучу. (щасливий біжить на „точку”)
Ілько. Хлопці, а це він куди побіг?
Льолик та Болик. На точку!
Іллюша. Зараз підсумуємо, скільки ти нам винен. (біжить до хлопців із фізмату, щоб ті порахували)
Льолик та Болик. Знову до фізмату побіг!
Ілько. А це як виходить? Він що, рахувати не вміє?
Льолик та Болик. Вибирай. (показують дві чарки)
Ілько. Та я ж не цей. Та я ж не той. Не п’ю сьогодні.
Льолик та Болик. Ти завжди так кажеш. А потім що? Нам за тебе скидатися? Біжи краще стрельни в дівчат цигарок. І так на дармових харчах живеш. Піди-піди. Гуртожиток-бо не даремно ЦПХ-овий.
Дія 4
Середина дня. На сцені Ярик, Бойко, Цех та Гоча. Чекають на приїзд Наомі Кемпбелл.
Ярик. Сьогодні Наомі приїде. Потрібно зустріти.
Бойко. Вона тут заночує?
Ярик. Якщо розкручу! (виходить)
Цех. (Бойку) Не хвилюйся, твоя теж обіцяла на днях зайти.
Гоча. Знову нічого жерти.
Бойко. Хлопці, це не діло. (дістає із шафи диню)
Усі дивляться на диню, як на скарб, що впав із Космосу. Потім із недовірою обнюхують, лише потім починають їсти.
Цех. Ну й добре, якщо приїде. Буде весело.
Гоча. А нам колись не було весело? (регоче)
На сцені з’являються Ярик із Наомі.
Наомі. А от і ми! Ги-ги!
Ярик. Що, зачекалися?
„Залітає” Стара краля, починає „кудахкати”, як квочка.
Стара краля. Шо ви, суки, блядей понаводили. Зовсім прихуїли, чи що?
Цех. Збісилася стара.
Бойко. Та не звертай на неї уваги. Вона така завжди.
Гоча. (встає із ліжка, підходить до бабці) Верко! Все нормально, Верко. Все хорошо. (обнімає її правою рукою)
Стара краля. Фу, від тебе перегаром пре. Від тебе такий запах, наче в сральні, що надворі.
Бойко. Може, це від вас?
Стара краля. Шо-шо ти, падло, сказав? Ану давай голосніше. (підходить до центру кімнати, де стає гидко дихати). Ану скажи старій!
Гоча. (знову підходить до бабці, обіймає) Віруню, все буде Тіп-топ, Чикі-пикі, чи як там у тебе? (виводить її із кімнати)
Бойко. Провітрити треба. (відчиняє хвіртку)
Цех. Оце бачите, що з нею? Бачите? І отаке буває.
Ярик. Невже і з нами таке буде, коли смоктатимемо горілку?
Наомі. Ги-ги.
Ярик. (до Наомі) До речі, мені дуже подобається слово смоктати. А тобі?
Наомі. Це залежить від твоєї поведінки.
Заходить Стара краля. Вона дико чхає, а потім злісно регоче.
Дія 5
Хлопці зібралися на День народження. Гуртожиток №2, кімната №3. На сцені Бойко, Цех, Урванов, Наомі Кемпбелл. Заходить Приффіт.
Хлопці. О-о-о!..
Приффіт. Бачу, стіл накритий. В когось іменини?
Булда. Та ні. Це ми вечеряємо.
Приффіт. Взагалі-то у вас немає чого їсти, тим більш у п’ятницю. А тут... Ну ж бо коліться, хто іменинник.
Усі. Гоча!
Заходить Гоча. До нього „підлітає” Приффіт та тисне Гочі руку.
Приффіт. Щиро вітаю тебе із Днем народження. Вибачай, що без запрошення.
Усі регочуть, особливо Гоча.
Приффіт. Що? Не він?
Усі. Іменинник – Цех!
Приффіт. Це вже не смішно.
Гоча. (Приффіту) А добре ти мене привітав зі святом. Мені сподобалося.
Заходить Ярик.
Приффіт. Я вже Гочу привітав зі святом. А чиє воно, свято це? Твоє?
Ярик. Ну так.
Приффіт. Тоді вітаю. (сідає)
Бойко. (встає, бере чарку до рук)
Гоча. (усім, показуючи на Бойко) Кстаті, він не п’є.
Бойко. (урочисто) Засідання з нагоди дня народження оголошується відкритим!
Усі встають, беруть „келихи” до рук та гучно аплодують. Бойко завжди відкриває з’їзди з нагоди різних там свят. Дуже гучно хлопці святкують неділю.
Гоча. (роздумує над повною чаркою, яку тримає у руці) Кстаті, я тоже не п’ю! („глушить”)
Після того, як Гоча опорожнив стопку, усі чокаються та випивають.
Ярик. Кушайте, лопайте. От бачите, я друзям навіть картоплі приготував. А ще дівчаткам спасибі, що понароблювали там усякої фігні.
Усі клюкають горілку, а Ярик п’є „Просто додай води”. Невідомо, що гірше.
Цех. А давайте вчинимо бойкот чи страйк та перестанемо хиляти. От візьмемо до прикладу Ярика.
Ярик. Краще перестаньте їсти, бо нічим буде закусювати.
Урванов. (до Наомі) Я є Бог! Дай цигарку, бо я тебе трахну.
Наомі зі страхом в очах і тремтячими руками обмацує себе по кишенях, потім дістає цигарку.
Урванов. А краще – дві, бо я – Бог! Вже як трахну, то мало не буде. (забирає у переляканої Наомі пачку „Біломор-каналу”)
Гоча. (до Наомі) А я думав, що ти не будеш проти.
Наомі. (нервово) Гі-гі.
Гоча. А ти відмовила йому у наданні статевих послуг. Як могла? Та він же Бог. Хіба не чула ти, як ці слова злітали з його вуст. Та будь ти проклята! Амінь!..
Урванов. (пережовуючи останню котлету) Богу потрібно їсти, аби мати можливість мати всіх. Недаремно є така приказка: „Хто рано встає, тому Бог дає”. Я, Бог, маю їсти, щоб спозарання всім давати.
Приффіт. (до Гочі) До речі, чи можна мені до завтра перекантуватися у Притоні?
Гоча. Звичайно можна. Кстаті, я казав тобі, що мені дуже сподобалося, як ти привітав мене зі святом.
Цех. Скоріше „ні”, аніж „так”.
Гоча. Та ночуй без проблем.
Цех. У нас у домі труп.
Гоча. Справді?
Цех. Ти ж бачив, що хазяйка померла.
Гоча. (Приффіту) Та не хвилюйся, приходь. Вона лежить у іншій кімнаті. Я певен, що вона нам заважати не буде.
Цех. (панікує) У нас труп! Завтра похорон.
Гоча. (Цеху) А в тебе ніхто нічого не питав.
Приффіт. Похорон?
Гоча. Завтра бабцю захоронимо, нашу Стару кралю.
Приффіт. У дворі?
Гоча. На скотомогильнику. Син її, алкан, приїде.
Цех. А ми нестимемо труп. У гробу! Труп! О Боже! (зникає нажаханий)
Бойко. Цікаво, її син продаватиме будинок?
Гоча. Будинок! (регоче)
Ярик. Звичайно продаватиме, там же землі повно. А ще є сарай. Тим паче, на будинку „висять” борги за газ.
Приффіт. Якщо за безцінь віддаватимуть, то я заберу дім. Не буду більше квартиру знімати. Дешевше вийде.
Гоча. І буде в нас особистий Притон.
Дія 6
Той самий день народження. Ярик стоїть у кімнаті Вахтерки.
Ярик. Чого очі вилупила?
Вахтерка. Що? Ти взагалі розумієш, з ким мову ведеш.
Ярик. Та хоч із царем Посейдоном.
Вахтерка. (іронічно) Що ще?
Ярик. (не витримує) А це бачила? На!.. (показує жест, хапає її за барки) Я тобі покажу, як зі мною балакати.
Ярик починає тягати жінку по кімнаті. Товче то об одну стіну, то об іншу. Вахтерка непритомніє. Ярик весь білий від крейди заспокоюється та сідає на підлогу. Від гуркоту до кімнати забігають хлопці.
Хлопці. (хором) Що ти накоїв?
Гоча. Ти її вбив?
Ярик. Круто!
Булда. Швидко думайте, куди сховати труп.
Прокидається Вахтерка.
Вахтерка. Хто? Де? Ви? Ти? (висолопивши від гніву язика, дивиться на Ярика)
Жінка біжить до телефону, викликає чоловіка. За декілька хвилин у кімнату №3, де хлопці все ще хиляють, забігає обілений Чоловік Вахтерки.
Чоловік. Ану! Що ви понароблювали? Хіба не бачите?
Хлопці. Чого треба? Сідай до столу.
Чоловік. Бач, які паразити! Ану ідіть, ідіть звідси!
Бойко. Чоловіче, не заважай. Ти або з нами, або проти нас.
Гоча. Геть зі святої землі. (зачиняє двері перед носом Чоловіка)
Наляканий Чоловік із виском біжить до телефону. Усі прудкі хлопці вибігають із кімнати №3 та розбігаються по гуртожитку. Залишається лише Цех. До кімнати залітає Наряд Беркута.
Наряд Беркута. (до Цеха) Хочеш ніжного кохання?
Цех. Я хочу?
Наряд Беркута. Ти дурачком не прикидайся!
Булда. А чи потрібно?
Наряд Беркута виводить Цеха із кімнати.
Вахтерка. (до Беркута) Ходіть сюди. Осьо!
Наряд Беркута. Що ще? У нас мало часу!
Вахтерка. Дивіться, в мене є фотки цих бандюків.
Наряд Беркута. Де?
Вахтерка. Осьо! (тикає пальцями по посвідченнях, які хлопці залишили на вахті)
Наряд Беркута. Зараз ми виведемо звідси цих шалупанів.
Дія 7
На сцені Історик та Іллюша.
Історик. Друг, пішли на Точку. По 25-ть коп.!
Іллюша. Немає сьогодні. Піду першокурсників потрушу.
Історик. (віддає Іллюші помаранчевий шарф) Іди, продай комусь. Тоді в нас буде свято! Тоді в нас буде закуска – майонез та хліб.
Іллюша. Вже пішов. (виходить)
Історик. От тільки старого майонезу не бери, бо буде в нас гульня у туалеті.
Іллюша. (повертається) Іди сам купуй. Бо будеш мене знову своїм дзьобом клювати. Згадай тільки, як зранку коменда (комендант гуртожитку – Авт.) воняла, коли побачила в сортирі, що ти позавчора їв.
Історик. Ох уже ці клозети. (тяжко видихає повітря, виходить)
Іллюша. Пити чи не пити? Це вічне питання тривожить мій розум. Забутися? Воскреснути? І хто її придумав, цю зелену радість, від якої тягне до сортиру, паморочиться в голові та хапає білка?
До кімнати №4 забігає Історик із балсанкою.
Іллюша. А де ж хліб? А майонез?
Історик. Я порадився із володаркою точки та вирішив взяти лише мою маленьку.
Іллюша. Хай тобі грець! Наливай.
Історик наливає, хлопці випивають.
Історик. А давай пограємо у гру!
Іллюша. Яку?
Історик. Веселу. Уяви, що ти міліціонер, а я – хуліган.
Іллюша. Добре. Хулі-хулі-хулі.
Історик. Я не голуб, мля! Я – хуліган.
Іллюша. (скиглить) Стоп! Ти вчора був хуліганом. Сьогодні моя черга.
Історик. Ти на Точку ходив? З Бабою Мухою розмовляв?
Іллюша. (винувато) Ні...
Історик. Тоді і правила гри вигадую я.
Історик підбігає до столу та починає на нього мочитися. До нього підбігає Іллюша, який хапає „на гарячому” Історика за плече.
Іллюша. Ти що це тут робиш?
Історик. Все нормально! Я із міліції! Мене звати Саня Нахиляйло!
Іллюша. (прибирає руку) Все гаразд! Я тебе знаю!
Дія 8
Похорон. Хлопці(Гоча, Бойко, Ярик і Цех) несуть труну із Старою кралею. Посміхаються мало. Думають, либонь, де вони бомжуватимуть опісля смерті хазяйки.
Гоча. Дуже ймовірно, що спадщину вона заповіла не нам.
Бойко. Та в неї ж син – алкоголік.
Ярик. Продаватиме за безцінь дім – куплю. Буде в нас, дружбанів, особистий Притон.
Цех. А я думав, ми її у дворі прикопаємо.
Гоча. Та ну!
Цех. Ага. Так потрібно було б і зробити. Зараз би жили на дурняк.
Ярик. (сміється) Типу ми колись їй щось платили. Хоча ні, мабуть, що колись-таки щось платили.
Бойко. Да. До неї тоді ще син заїжджав.
Гоча. А до обісраної перестав. Га-га-га-га.
Ставлять труну на підлогу. Із кімнати вони його так і не винесли.
Гоча. Важка стара.
Бойко. Да-да. Ти правий.
Цех. Сядьте, друзі. Я тут осьо трохи взяв. (дістає пляшку)
Гоча. Ах ти, паскуднику! Люблю тебе, не знаю за що.
Ярик. (Бойку) Відкривай уже сьогоднішнє засідання, бо аж у носі дзижчить.
Цех. Дзуськи! Сьогодні відкриваю я.
Гоча. (дає Цеху підзатильник) У нас правило. Забув? Лише наш науковий керівник, газетяр, людина року Борзнянського району містер Бойко має моральне право відкривати засідання.
Цех. Та я ж хотів відкрити пляшку, а отримав ні за що.
Гоча. Таке воно життя.
Щойно Цех ставить пляшку на труну із бабцею, як хлопці починають клюкати. Точніше, продовжують учорашнє.
Цех. От я – майстер по відкриванню пляшок. А ви – що?
Бойко. Ми не що, а хто!
Цех. Ану докажіть.
Гоча. (Бойку) Пограємо у майстра на розрізання пляшок? Цехова голова просить.
Ярик. Та ну його на... Хай стрибає.
Наливають по другій. Швидко випивають (без тосту).
Бойко. Друзі, от мені тут цікава одна штука.
Гоча. Яка?
Бойко. Хтось із вас мав Наомі?
Усі, окрім Бойко, гучно регочуть.
Ярик. А ти що не знав? Вона всім дає. Навіть тим, хто не просить.
Гоча. Іноді бере навіть силою. Але я – сильний. І вона мене, старого вояку, не проведе. Я сто від цицьок натаскую.
Ярик. От саме це слово „натаскую” найбільше підходить до міс цнотливість Наомі. (посміхається)
Бойко. Фу, які ви. Розпаскудили Я ж хотів сказати, чи мав хтось її на увазі, бо мені вона подобається.
Гоча. Забирай! Ми ще й доплатимо. Можеш сьогодні більше не скидатися. Ярик, наливай.
Цех. Тож вип’ємо за...
Гоча. (перериває на півслові Цеха) Та випиваймо вже без тостів. Не будемо ж ми церемонитися, наче дівчатка. Вірно, друзі?
Наливає кожен собі. Випивають.
Бойко. (Гочі) От скажи мені, друже, ти мене поважаєш? От тільки без гівна давай. На чисту воду скажи, поважаєш, чи ні?
Гоча. Звісно поважаю!
Бойко. Не вірю. В очі дивися.
Гоча. Відчепись! Поважаю, кажу.
Бойко. Не дури. Я сказав „дивися в очі”.
Гоча. Не зрозумів.
Ярик. Що-що-що? Тихіше. Бабця спить. Не будіть її.
Гоча. Чому. Давайте розбудимо, вона повеселиться разом із нами. Пограємо в якусь гру.
Ярик. (Гочі) Ти що, некрофіл?
Гоча. Зараз в мене обоє отримаєте. Битися надумали?
Ярик. Та тихіше ви, бабуся спить. Від ваших балачок вона в труні перевертається. Бабуся теж вас всіх поважає. Не сумнівайтеся. А хіба може бути щось краще за повагу жінки у віці?
Гоча. Та вона ж старезна як світ...
Ярик. (перебиває) Була – мусив поправити. Не даремно ж я філолог.
Бойко. Поважайте мертвих і хай славиться філологія!
Гоча. За філологію!!!
Наливають та випивають. Потім хлопців „хапає” білка. Із труни вилазить Стара краля.
Стара краля. (хлопцям) Мої маленькі. Чи знаєте ви, що таке справжнє щастя? Думаєте, горілка? Ні! Справжнє щастя – це я!
Перелякані хлопці розбігаються. У ступорі біля труни залишився сидіти лише Гоча. Стара краля цілує Гочу „в засос”. Той непритомніє.
Стара краля. (сидячи на труні) Що таке життя? Життя – це гра ілюзій, які то народжуються, то вмирають.
Завіса
(Це цікаво) Примітка. Після написання мною цієї драми (точніше - протягом написання) з моїми героями в справжньому житті стали траплятися дійсноі дивні речі. Полтергейст! Стара краля (хазяйка будинку, в якому знаходився Притон) померла десь у 20-х числах вересня. А от Урванова зам ректора запер до Халявина (це психіатрична "лікарня" за Черніговом).
П.С.: Прочитали - спасибі. Я писатиму ще.
Отож, читайте та робіть висновки...
