Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2451
Творів: 43896
Рецензій: 85504

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза спогади

КПП

© Артур Сіренко, 18-07-2012
(Уривок з повісті "Батальйон смерті")

                                                              «Не бачив нічого більш потворного ніж цей заклад,
                                                                проте люди викликають ще більшу відразу…»
                                                                                                                         (Максим Горький)

Як і в кожній військовій частині в N–ській військовій частині було КПП – контрольно-пропускний пункт – місце зв’язку замкненого світу «батальйону смерті» з зовнішнім світом. Точка контакту. Місце де люди могли потрапити з одного буття в інше. Якщо в них на те було законне право – дозвіл. Тут відбувалась зустріч з родичами якщо вони приїхали з візитом. Вже по самій суті своїй місце було культове.

На КПП цілодобово чергували солдати. Причому цей наряд на КПП вважали якоюсь нагородою – в цей наряд рвалися, тут чергувати жадали. Заради призначення в наряд на КПП вислужувались перед офіцером, принижувались, випрошували. При цьому дозволяли чергувати на КПП тільки дуже вузькому коли «обраних». Заради того, щоб потрапити в це коло деякі солдати готові були відремонтувати що завгодно, затрати бозна які зусилля і працю. Більшість про наряд на КПП навіть і не мріяли – сприймали це як щось недосяжне і на коло обраних дивились з прихованою заздрістю і часто з показною зневагою.

За час моєї служби – а це було у 1983-1985 роках -  два роки я так ні разу не чергував на КПП і не прагнув цього. Чому деякі солдати робили з цього чергування культ я довго не розумів. Хоча служба легка – відкрити ворота, закрити ворота, козирнути начальству. Але сенс? Сидіти добу в маленькому приміщенні доволі холодному. Збігати в магазин? Зловить патруль. Посадять на «губу». Але несподівано мені став зрозумілий сенс цього жадання.

Якось я стояв на посту біля складів НЗ. Цей пост був розташований недалеко від КПП. Вечір. Біля дверей КПП нервово крутиться один солдат. Він був родом з одної південної країни де високі засніжені гори, тепле море і запашні квіти. І люди особливо гарячі і темпераментні. Назву його Гоча. Хоча ім’я його було, звісно, не таке. Це міг бути і зовсім інший солдат з зовсім іншої країни. Двері на КПП чомусь закриті зсередини. Гоча нервово смикає за ручку і стукає:

- Слухай, пусти! Я п’ять хвилин посиджу і піду.
- Гоча, іди звідси! Іди в казарму!
- Ну що тобі шкода чи що?
- Зараз офіцер побачить, що ти тут сидиш – на «губу» і тебе і нас посадять! Іди звідси!
- Ну не побачить! Чого він сюди піде?
- От приїдуть твої родичі, чачу привезуть – будеш тоді з ними на КПП сидіти. А так не можна.
- Ось ти який!

Тут із-за воріт пролунав жіночий голос:

- Солдатики! Ви здається щось хотіли?

На Гочу це подіяли як удар струмом. Він почав ломитися в двері:
- Я!!! Я хотів! Я дуже-дуже хотів!!! А-а-а!!! Пусти!
- Гоча!!! Іди звідси!

Гоча зрозумів, що його на КПП не пустять. Він обхопив голову руками. Здається було б у нього на голові волосся, а стрижка «під нуль» - він би його повисмикував:

- А-а-а!!! Я більше так не можу! Не можу!!!

І поліз через паркан. Не знаю чим для нього тоді кінчилась ця пригода.

Виявилось що на КПП інколи приходили дівчата відповідної поведінки і «спілкувалися» з чергуючи ми солдатами. На КПП була кімната відведена для зустрічі з родичами якщо вони приїжджають в гості. Саме цю кімнату і використовували для «спілкування». Дівчата приходили переважно нетверезі, «спілкувались» з солдатами безкоштовно – бо які в солдат гроші. Ще й приносили для солдат подарунки – горілку і дешеві цукерки. Чим пояснювалась така альтруїстична поведінка цих дівиць – незрозуміло. Один солдат висунув версію, що це вони чинять з патріотичних міркувань. Замполіт висловив якось протилежну думку, що цим дівчатам платить Пентагон і вини завербовані ЦРУ з метою розбестити, відволікти від служби радянських солдат і заразити їх поганими хворобами. І ще додав, що якщо когось зловить за процесом зради радянській Батьківщині, то віддасть під трибунал. Але чергові чомусь на цю погрозу не зважали. Так само не зважали на те, що дійсно можна було захворіти. І то не на одну, а одразу на кілька поганих захворювань одночасно. І один солдат таки захворів. Його відправили до шпиталю, але вся частина чомусь над ним сміялася – не розумію, що тут смішного…

Один мій знайомий – теж з тої самої південної країни – мельком бачив тих дівчат. Казав що на них дивитись огидно, не те що з ними спілкуватись. Розмовляють вони використовуючи приблизно тільки п’ять-десять слів відмінюючи їх і комбінуючи в різних комбінаціях виражаючи цим убогий спектр своїх думок та відчуттів.

Розповідають, що був якось на КПП курйозний випадок. Літній вечір. Приходить на КПП дівиця густо і яскраво намальована, в платтячку та в туфлях-шпильках. Каже, що дуже любить солдат, але тільки досить незвичайним способом і не роздягаючись. Солдатики, звичайно, здивувались, але все одно зраділи. Один навіть вигукнув: «Та яка різниця куди?!» Але чи то щось їм видалось підозрілим чи то просто вони звикли до певних традицій, але цю дівицю взяли і роздягли не дивлячись на її бурхливі протести. І дивляться, що то не дівчина, а хлопець. Можна тільки собі уявити які вони були шоковані. Більше ті двоє солдатів ніколи не чергували на КПП. А в одного стався навіть якийсь психічний зрив – він довго ходив як неприкаяний, щось бурмотів сам до себе, його погляд виражав розгубленість. Ніби життя раптом втратило сенс. Може він просто зрозумів, що світ в якому він живе огидний і оточуючі люди нічого крім відрази викликати не можуть? І внутрішній світ більшості оточуючих людей потворний і що інколи хочеться розрядити в цих людей весь магазин автомата, але вони теж люди. Хай навіть не люди, але живі істоти. І не мені судити, бо «не судіть і судимі не будете». І «мені отмщеніє і аз воздам!»

(Написано на основі реальних подій 1983 – 1985 років.)

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Любов, 18-07-2012
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.30506801605225 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Це Далі»: Книга-знахідка, що продовжує серію про геніальних митців
Зайве вкотре перераховувати чесноти Видавництва Старого Лева, яке знову зробило все, щоб ви придбали …
«Читець у ранковому експресі»: Роман-алегорія від Дідьєлорана
Французький письменник Жан-Поль Дідьєлоран, в першу чергу, відомий як новеліст. Але його дебютний роман …
Добірка книжок на літо для самовдосконалення
Літо — пора не тільки для відпочинку. Відпустка — це чудова нагода, щоб підготуватися до другої половини …
Іронічно і контркультурно – про сербські військові травми: “Три картини перемоги” Каранович
Не дивно, що нам тепер цікаво читати книжки, пов’язані з темою війни. І це посприяло інтересу до роману …