Сонечко пробивалося крізь затулені штори тисячами витканих з золотих ниток променями. Те сяйво дерлося далі, аж засліплювало затулені повіками очі. Пора прокидатися. Вона потягнулась, мов кішечка, та ні, яка ж там кішечка на сьомому місяці вагітності? Бегетмотиця! Оком ковзнула по дзеркалу і скептично оглянула свої товсті- товсті ноги, що зрадливо висунулись з під ковдри. Зітхнула. Потім усвідомила, що на отому широчезному ліжку лежить одна, а за чоловіком довно й слід простиг. Насупилась. Схопилася з ліжка, почула шарудіння на кухні. Посміхнулася. Розтулила штори, застелила ліжко, і навіть зовсім з хорошим настроєм повертілася біля дзеркала, обнімаючи свій животик. Щось там наспівувала поки одягалася, і стрімголов побігла на кухню. Чоловік саме готував сніданок.
- Проснулася? – його очі блистіли іскринками, у кутиках очей і вуст залягли смішинки, що й годі було втриматись, аби не поцілувати. Він обережно відсторонився, посуваючи чимдалі гарячу сковороду.
- Ти не хочеш мене поцілувати? - ображені нотки вже вчувалися у її голосі.
- Чого ж ні? – чмокнув він її у щічку.
- А ще раз?
- Цибуля згорить. – відволікся він помішати щось в каструлі. Вона ще незграбно тулилася своїм не маленьким животом до його бедра.
- Ну чого ти? Чисто, як дитина, ще ненароком штурхну тебе в животик. – бурмотів чоловік незадоволено. – Сідай будемо снідати. У мене обмаль часу, я маю піти. Обіцяв Петру допомогти…
- Не хочу, я не голодна. Я ліпше кефірчику.
- Як знаєш.
- І ти залишиш мене саму? – ні з того ні з сього пронила вона, закусивши нижню губу.
- Ну ж я не можу бути постійно біля тебе.
- А чому ти мені вчора не сказав, що в тебе є якісь інші плани?
- Я казав.
- Ні не казав, якби казав, я б запланувала що робитиму сьогодні, чого сидіти в чотирьох стінах? – спитала радше себе. – я б поїхала додому, до мами.
- Я казав, ти просто не пам’ятаєш. А потім, пора якось звикати до того, що ти живеш не в мами, а тут.
- Звикати бути одній? Я все життя одна, не для того виходила заміж, щоб далі залишатися одною. Ти знаєш, як я не люблю прокидатися без тебе, чому ти не збудив мене зранку? – посипались скоромовкою слова.
- Ти так солодко спала…
- А мені пусто без тебе, без тебе мені погано, у мене одразу псується настрій. Ти дограєшся, що я звикну до того що тебе нема поряд, і ти мені станеш не потрібен тоді я подам на розлучення. – вибухнула вона втримуючи плач і побігла у спальню.
Напевне від її хвилювань прокинувся малюк і штовхнувся в животику. Хе, хе, вона не сама! Вона тепер далеко не сама! Коли чоловік заглянув у спальню вона перегортала товстелезну книжку і посміхалася.
