От що мене щиро обурює, так це коли нетямущі перекладачі в морських детективах Алістера Макліна перекладають cabin, як кабіна. Бо це таки каюта. Переконатися в цьому можна, вивчивши болгарську мову, якою каюта буде кабінка.
На судні розселяє людей по тих кабінках, тобто каютах, старпом. Є у нього чарівний ключ, який підходить до всіх дверей на пароплаві, так званий „всюдихід” або „генерал”. Хлопцям старпом Андрій Анатолійович призначив каюту кадетів, де вже мешкав згадуваний практикант електромеханіка Богданчик.
- Завалюй, піхото! – радісно зустрів їх Богданчик. Чомусь усі як один моряки геть на поважають піхоту. Ось і в старпома Андрія Анатолійовича найгіршою лайкою було: „Солдати!” Так він зазвичай присоромлював за щось проштрафлених матросів
- Рятувальні жилети під койками, рундук один на двох. Волога приборка щодня по черзі. Рукомийник за рундуками. В цій каюті не курять. Ця койка моя, три інших вільні. Розбирай гробики, кадети.
Койки моряків, з високими бортами, щоб ті моряки не вивалювалися з другого поверху на хитавиці, і фіранками, щоб співмешканці не заважали спати перед вахтою, і справді нагадували гробики. Обидва новоприбулих кадети, звичайно ж, обрали собі горішні койки. На нижній і вдома можна поспати.
В головах койки мали невеличкі світильники-надкоєчники, щоб почитати перед сном. На переборках – прозору пластикову рамку, в якій висіла таблиця з персональними обов’язками члена екіпажу по тривогах. За яким сигналом куди бігти, де збиратися і що робити. Втім, правильні бувалі моряки використовують цей плексиглас з іншою метою – вставляють фоти своїх коханих дівчат чи дружин з дітьми. Судячи з цієї надкоєчної фотки, коханою дівчиною практиканта Богданчика була Брітні Спірс.
Але більше всього Дениска вразив нашкрябаний якимось попередником-курсантом просто на стелі над головою напис. „Вішайтеся, собаки! Все одно скоро подохнете!”. Це був якийсь досі незнайомий йому різновид флотського гумору. Щоранку, прокидаючись, бачити над собою отаке? Втім, у закутку, непомітному з палуби, лише з самої койки, він побачив і декілька інших написів кульковою ручкою, більш практичних.
„Херсон-Маргера. 12 діб. На берег випустили, але валюту не видали. Джинси коштують десять інвалютних карбованців” і... рік Денискового народження.
„Хлопці, в Марокко треба таритися шкірянками”.
„Гоніть в три шиї боцмана Довгалюка, він ганебний дракон, відібрав кип’ятильник”
„ХМУ ММФ, 1996, 11 група, штурманська практика”
„Не отоварюйтесь у Греції, в Стамбулі значно дешевше”.
Ну і таке інше. Це був практикантський літопис пароплава „Таврія” чи не з часів його побудови на німецькій верфі. Попри притаманний геть усім практикантам чорний курсантський гумор, читати було дуже пізнавально.
Богданчик побачив, що Дениско ретельно вивчає написи і реготнув.
- Попереднім практикантам, одеситам, старпом наказав зафарбувати увесь цей наскельний живопис, бо не спише з судна. Так хлопці заклеїли усе скотчем, пофарбували поверх, здали старпомові каюту, а потім повернули все до первісного стану. Дивіться, не проговоріться.
- Могила, - пообіцяв за обох Сергійко. В нього „побудочний” напис на переборці виявився куди як оптимістичнішим. „Вставайте, графе! На вас чекають великі справи.”
Під самим ілюмінатором в каюті знайшлося місце для столу й невеличкого диванчика, на якому зручно було ганяти чаї, поки ще дракон Довгалюк не відібрав кип’ятильник. Але найбільша перевага будь-якої каюти над квартирою – вид з того ілюмінатора, завжди різний. Зараз за ним пропливали якісь хатки й дерева на березі. Хатки запалювали вікна, майже споночіло.
- Люмітер не віддраюйте, фуричить кондей, - попередив їх практикант Богданчик. А потім критично поглянув на їхні здивовані мармизи й переклав:
- Ілюмінатор не відкривайте, працює кондиціонер.
- Ну давайте, обживайтеся. Не буду заважати. Піду кіно дивитися. Якщо теж захочете – телевізор у кают-компанії.
Коли Богданчик вийшов, принагідно показавши ще їм, як ставити двері каюти „на штормовку” – спеціальний гачок, який тримає двері у напівпрочиненому стані, Дениско з Сергійком перезирнулися й, не змовляючись, загорлали:
- А-а-а-а! – інші фрази й навіть вигуки були нездатні повною мірою виразити їхні почуття. Вони пливуть на справжньому судні у справжній рейс у справжній каюті! І це не сон! І це ще тільки початок!
Дениско одразу поліз до ящиків під койкою приміряти рятувальний жилет, а Сергійко з ногами вискочив на диванчик, все ж таки відкрив ілюмінатор і висунув голову назовні. Дениско не втримався й відвісив йому пальцями „по натяжці”, по якій, як відомо, „бити не гріх”. Сергійко з несподіванки хрюкнув, схопив з койки подушку і став гамселити нею Дениска. Дениско запустив у Сергійка нерозібраною валізою. Вже через декілька хвилин каюта набула абсолютно обжитого вигляду. Бо каюта – єдине місце впродовж довгих місяців рейсу, де моряк може усамітнитися й побути самим собою.
Записничок Дениска Мамута
Каховський шлюз супроти нашого, як Джекі Чан супроти Шварценегера.
