18
Фалук так само стояв на колінах перед жертівником. Його голос звучав все голосніше і голосніше. Долоні стискалися в кулаки.
Багаття розгорілося до неймовірних розмірів. Від нього віяло жаром. Від цього, жертівник та стовпи, нагрілися так, що до них не можна було не те що доторкнутися, а навіть стояти поруч. Та Фалук, здавалося, на це не зважав.
- Духи води! Русалки! – Закликав він. – Прийдіть нам на допомогу!
Після цих його слів, багаття спалахнуло з новою силою.
З річки, по всій її довжині, почали підніматися водяні стовпи.
Їх було безліч. Від стовпів почали відділятися водяні клубки, в яких вгадувалися обриси жіночих фігур з синім волоссям. Від кожного стовпа відділялися десятки русалок. Вони, з дикими вигуками, літали над полем бою, збиваючи на своєму шляху жінок-воїнів, арів, горян та козаків. Після зіткнення з русалками, люди падали мертвими від сильних ударів цих водяних клубків. Після таких ударів у людей були переламані всі кістки.
Русалка летіла прямо на нього. Її обличчя переливалося у водяній масі. Роман впав на землю, уникаючи зіткнення. Русалка пролетіла над ним, обдавши Романа неприродно холодною водою.
Він швидко скочив на ноги. Два кочовики одразу атакували його. Роман, шаблею, зупинив меч першого кочовика, одночасно пірнаючи йому під руку. Різким ударом шаблі, він полоснув кочовика по череву. Не цікавлячись, що сталося далі з кочовиком,
Роман відскочив у бік, краєм ока побачивши русалку, що летіла на нього. Не зачепивши Романа, водяний клубок вдарив кочовика, який заніс над Романом меч для удару. Зі зламаною шиєю, той впав до ніг Романа. Злетівши високо в повітря, русалка тонко та голосно заволала від люті. Почувши цей моторошний звук, Роман фізично відчув подих пекла. В цей момент він побачив як по сходинкам храму піднімався вовкулака. Він тягнув за собою Ольгу…
Нестор пришпорив коня і помчав, через міст на поле бою. Одна з русалок кинулась йому на переріз. Пророк переклав свою палицю зручніше, кінець якої став червоним від жару, і відбив нею водяний шар. Від русалки залишилася тільки густа хмара пару, яка швидко розвіялась. Нестор вигукував якісь заклинання незрозумілою мовою.
На небі грянув грім та блискавка. Через чорну ковдру хмар пробилися вогняні шари. З великою швидкістю вони врізалися в русалок. Над полем битви залунали передсмертні крики русалок. Сіруватий туман окутував собою все навколо. Через нього було важко, щось розгледіти. Воїнам доводилось битися, майже наосліп. Вогняні стріли влучали у водяні стовпи. З відти доносилися моторошні завивання та вигуки. Від влучання стріл, водяні стовпи, мов переможені велетні, падали вниз, піднімаючи в річці високі хвилі, що виходили з берегів.
Вогняний шар зупинив русалку на відстані витягнутою руки від Романа. Його обдало гарячим паром. Роман намагався швидко рухатися в тумані, пробираючись до храму Молоха. Майже на кожному кроці йому доводилося битися або з вовкулаками або з кочовиками. Роман цього не бачив, але до храму також наближалися Ярич, Олеся та Нестор.
Не дивлячись на те, що Фалук продовжував гаряче молитися, вогонь за жертовником поволі зменшувався. Зрозумівши, що всі спроби марні, Фалук підвівся. На його обличчі читалися роздратування, невпевненість та страх. Піднявши очі, він побачив на порозі храму Лютого та Ольгу. Вони обоє ьули мокрі і брудні. Ольга вся тремтіла. Чи то від страху чи то від холоду. Але вона не відвела очей під поглядом Фалука.
- Слава Молоху! Ти її привів. – Задоволено посміхаючись, промовив Фалук.
На сходах храму, Романа зустрів Молота з десятком вовкулаків та жреців Молоха. Важка, занесена Молотом, сокира просвистіла над Романом. Той увіткнув шаблю Молотові в живіт. Вовкулака здригнувся. З його рота бризнула чорна кров. Проте він не впав. Молот з розмаху вдарив Романа в голову. Козак покотився по сходах. В очах все потемніло. Зціпивши зуби, Роман змусив себе швидко підвестися. В першу мить йому довелося наосліп відбиватися від вовкулаків та жреців, які його оточили. Тримаючи в кожній руці шаблю, Роман крутився на всі боки, намагаючись не підпускати їх до себе.
- Він мій! – Прохрипів Молот.
Вовкулаки та жреці зупинилися. Молот повільно наблизився до Романа. Він був увесь закривавлений. Кожний рух приносив йому біль. Але як тільки він опинився на достатній відстані для бою, сокира в його руках летіла в бік Романа з неймовірною швидкістю. Той ухилявся. Лезо сокири врізалося в сходи, висікаючи з них шматки граніту. Роман зміг рубонути Молота по нозі. Вовкулака впав на коліна. Роман заніс над ним шаблю. В цей момент їхні погляди зустрілися. Чорні очі Молота горіли лютою ненавистю. Більше Роман нічого не встиг побачити. Його шабля скосила голову вовкулаки. Інші його побратими кинулись на Романа…
Лютий дивився як Фалук схопив Ольгу за руку і потягнув до жертівника. Вона пручалася. Та Фалук був невблаганний. Він поклав Ольгу на жертівник, скувавши її руки та ноги важкими ланцюгами.
Лютий озирнувся назад. На сходах храму він побачив Романа, який бився з Молотом. Потім Лютий побачив як Фалук тримав в руках довгий ніж. За один стрибок він опинився біля жертівника. Рвучким рухом відкинувши Фалука до стіни. Ніж відлетів в інший бік від жреця Молоха. Лютий розрубав мечем кайдани на одній руці Ольги. Несподівано, якась сила схопила його і жбурнула на стіну. Від удару Лютий втратив свідомість. Отямився він від того, що Фалук однією рукою поставив його на ноги.
- Ти мій. – Зло шипів Фалук. – Я твій господар. Я вирішую, що ти маєш робити. Ще раз ти мені завадиш, я тебе вб`ю.
Лютий головою вдарив Фалука в обличчя і ногою в живіт. Фалук впав на гладку, мармурову підлогу. Лютий зробив крок до нього. Фалук витягнув вперед руку і зробив нею дугу в повітрі. Лютого підкинуло в гору а потім з силою вдарило об підлогу. Лютий спробував підвестися але його знову піднімало та кидало на підлогу. Так відбувалося поки він взагалі не перестав ворушитися…
Десяток мечів були спрямовані в бік Романа. Він спробував ухилитися але не встояв на слизькому мармурі і впав. До того ж, два вовкулаки змогли поранити Романа.
- Все. Це кінець. – Вирішив він подумки і звернув свій останній погляд в середину храму, туди де була Ольга.
В цю мить на допомогу Романові встигли Ярич, Олеся та Нестор. Зав`язується бійка. Яричу та Олесі вдалося відразу вбити жреця та вовкулаку. Інші відступили від Романа але продовжували
захищати вхід до храму. Нестор допоміг Роману підвестися.
- Ольга там? – Запитав пророк.
Роман кивнув. Вовкулаки відтискали їх вниз по сходах. Нестор підняв правицю до гори а потім опустив її перед собою. Невидима сила розкидала вовкулаків та жреців в різні боки.
- Вперед! – Скомандував Нестор.
- Чому так ви не зробите з іншими вовкулаками? – Запитала Олеся, швидко піднімаючись по сходам.
- Обережно! – Вигукнув Нестор.
Вовкулака заніс над Олесею меч. Дівчина миттєво виставила руку з мечем вперед. Вовкулака шиєю нахромився на гострий клинок.
- Бачиш? – Промовив Нестор. – Скільки б я їх не відкидав, вони все одно встають. Мечем надійніше.
Ярич та Роман пробиралися до входу, долаючи спротив декількох вовкулак.
- Біжи до Ольги! – Вигукнув Ярич. – Ми їх затримаємо!
Роман з Нестором зникли в середині храму. Ярич та Олеся загородили собою вхід.
Ольга безуспішно намагалася вирватися з кайданів. Вона з подивом та страхом позирала на Фалука та Лютого. Її серце стискалося а на щоках струмками текли сльози, коли вона бачила як Фалук жорстоко б`є Лютого. Вовкулака був увесь в крові. Підлога храму стала чорною від його крові. Лютий лежав нерухомо. Фалук підійшов і однією рукою поставив його на ноги. Добре перед тим струснувши. У вовкулаки з`явились ознаки життя. Він декілька раз хитнув головою а потім відсутнім поглядом подивився на Фалука.
- Ти будеш служити мені. – Тихо промовив головний жрець. – Ти виконаєш всі мої накази.
В цей час в храм забіг Роман. Зрозумівши, що його ніхто не помітив, він кинувся до Ольги.
- Ольга! – Полегшено зітхнув він.
Вона здригнулася від несподіванки.
- Роман! – Промовила Ольга радісно та розгублено.
- Слава Яхве. Ти жива. – Роман розрубав шаблею кайдани на ногах Ольги.
- Обережно! – Попередила княгиня.
Роман відскочив в бік. Меч Лютого вдарився об жертівник.
- Вбий його нарешті! – Вигукнув Фалук.
Лютий підстрибнув і вдарив ногою Романа в обличчя. Той відлетів назад, перевернувшись в повітрі. Він боляче вдарився об підлогу і посунувся на ній мов на ковзанці. За один стрибок Лютий опинився біля Романа. Меч вовкулаки зупинила шабля козака біля його грудей. Коліном Роман вдарив Лютого по ногам. За мить, і вовкулака і молодий козак вже підвелися…
Фалук підійшов до жертівника. Ольга повільно віддалялася від жерця але кайдани на руці не дозволяли їй втекти.
- Вам слід було вийти за мене заміж, пані Олю. – Говорив Фалук спокійним голосом. – Тоді б ви залишилися живі.
- Краще померти, ніж бути з тобою, гадюка! – Кинула Ольга.
- Я виконаю ваше бажання, княгиня. – Сміючись, промовив Фалук, вклоняючись з удаваною покорою.
Жрець підняв з підлоги ніж і різким рухом руки схопив Ольгу. Він намагався покласти її на жертівник. Ольга пручалася. Фалук зміг повалити її на вівтар. Вістря ножа блиснуло у відблисках полум`я.
Невидима рука схопила Фалука і відкинула його в багаття. Вогонь спалахнув з новою силою. До Ольги біг Нестор. Ударом своєї палиці він звільнив її від кайданів.
- Тікай звідси! – Наказав пророк княгині.
Проте вона не встигла ступити і кроку, як з багаття вилетів Фалук. Зовсім не ушкоджений. Він перегородив їм дорогу.
- Куди ж ви, пані Олю? – Промовив Фалук усміхаючись.
Нестор закрив її собою.
- О, Нестор! Давно я тебе не бачив, старий пеньок. Ну чому ти завжди плутаєшся в мене під ногами?
- В тебе нічого не вийде, Фалук. Тільки не сьогодні. – Відказав пророк, зручніше беручи палицю.
- Та невже! – Щиро здивувався Фалук. – Ну, то спробуй мені завадити.
Нестор махнув палицею, цілячись Фалукові в голову. Жрець перехопив посох а іншою рукою схопив Нестора за шию, відірвавши його від землі. Пальці Фалука повільно стискалися все міцніше. Нестор намагався звільнитися. Але це йому не вдавалося. Жрець відкинув пророка в сторону. Той вдарився об стіну. Фалук одним рухом легко зламав палицю Нестора. Пророк повільно підвівся. Він швидко підняв праву руку в гору. Фалука підкинуло до стелі і з усієї сили кинуло в низ. На тому місці, куди він упав, утворилася вибоїна. Деякий час, жрець не подавав жодних ознак життя…
Лютий та Роман повільно рухались по колу, пильно стежачи за кожним рухом один одного. Лютий блискавично ринув вперед. Роман блокував меч своєю шаблею і одночасно наніс удар кулаком в обличчя вовкулаці. Лютий впав на спину. І одразу ж штурнув Романа ногою в живіт. Козака відкинуло на декілька кроків. Шабля випала з рук Романа. Він спробував до неї дістатися. Але Лютий йому завадив, вдаривши ногою по обличчю. Романа перевернуло в повітрі. Він боляче вдарився об підлогу. Перед очима попливли барвисті кола. Крізь туман Роман бачив як Лютий підійшов і заніс над ним меч. Вістря наближалося. Роман заплющив очі.
- Лютий, нетреба! – Вигукнула Ольга.
Рука вовкулаки заклякла в повітрі. Лютий подивився на княгиню. В цей момент, Роман витягну з за поясу ніж і встромив його вовкулаці в бік. Роман наніс ще декілька ударів в живіт вовкулаці.
- Ні!! Ні!! – У відчаї закричала Ольга.
Вона закрила собою Лютого, захищаючи його від подальших ударів Романа…
Нестор підійшов до нерухомого Фалука. Пророк торкнувся рукою його плеча. Жрець не ворухнувся. Нестор спробував підняти голову Фалука. Аж раптом той схопив пророка за руку і піднявся над підлогою. В повітрі, Фалук почав розкручувати Нестора навколо себе. Коли розвинулась максимальна швидкість, жрець відпустив пророка. Нестор вдарився об стіну і впав на підлогу. Фалук підійшов до нього підібравши ніж, для принесення жертов, який він випустив раніше…
Роман здивовано дивився на Ольгу. Він не розумів, чому вона захищає вовкулаку? Лютий ліг на спину. Ольга поклала його голову собі на коліна. На підлозі розросталася чорна пляма крові. Лютий дихав важко та уривчасто.
- Ти його вбив! – Голосила Ольга. Рясні сльози лилися з її очей.
- Я вбив вовкулаку. Ворога. – Заперечив понуро Роман.
Ольга зірвала з шиї Лютого половину монетки і кинула її Романові.
Якийсь важкий тягар ліг Романові на плечі. В нього, вперше в житті заболіло серце. Перехопило подих. В очах запаморочилось. Ніж з гуркотом випав з руки. Роман опустився на коліна перед вовкулакою.
- Ти хто?! Хто?! – Кричав він, трясучи Лютого за плечі. Сльози стікали по його щоках.
Вовкулака схопився за Романів одяг.
- Ромцю, я не зміг тебе знайти. Ти добре сховався. – Прохрипів Лютий. – Пробачте мені. Фалук був сильніше за мене.
- Івась. - Роман з плачем притулив його голову до грудей.
- Допоможи мені встати. І подайте мій меч. – Попросив Лютий.
За допомогою Романа та Ольги він підвівся. Спершу Лютий похитнувся. Роман хотів йому допомогти. Але вовкулака, жестом зупинив його.
- Тікайте з храму. – Наказав Лютий.
- Що ти задумав? – Запитала Ольга.
- Настав час покінчити з усім цим. Я вб`ю Фалука. – Відповів Лютий.
- Ти поранений. Одному тобі не впоратися. Я нікуди не піду. – Промовив Роман.
Лютий схопив його і відірвав від землі, зазираючи в очі.
- Ніяка людина не може вбити Фалука. Це зможе зробити лише вовкулака. – Лютий відпустив Романа. – Бережи Ольгу.
Якусь мить Роман дивився на вовкулаку, який колись давно був його братом. Потім він схопив Ольгу за руку і потягнув до виходу. Княгиня блискавкою кинулася до Лютого і обійняла його.
- Дякую тобі за все. – Прошепотіла Ольга.
В цей час Фалук заніс над Нестором ножа. Лютий відштовхнув Ольгу до Романа. Одним стрибком він опинився за спиною у Фалука. Лютий всадив свій меч у шию жреця по саме руків`я. Вістря меча вийшло з грудей Фалука. Не встиг жрець щось зрозуміти, як Лютий підняв його над собою і кинув у полум`я. Звідти почулися страшні крики.
- Тікайте! – Вигукнув Лютий Нестору.
Вовкулака стрибнув на жертівник. Він став між стовпами і обхопив їх руками.
Ольга та Роман підняли Нестора. Він ледве стояв на ногах але був живий.
- Виходьте звідси! –Наказав Роман. – Я залишусь.
- Ні! – Заперечив Нестор. – Ти йому не допоможеш.
Роман безсило озирався на жертівник де стояв його брат. Він бачив як від сильних рук Лютого, стовпи захиталися. Будівля храму затремтіла. Зі стелі почали падати кам`яні брили.
Фалук вискочив з вогню. Його одяг та шкіра обгоріли. З грудей стирчав розпечений меч.
- Що ти робиш?! – Заволав з жахом Фалук. – Ти руйнуєш наш світ!
Він спробував скинути Лютого з жертівника але сили несподівано покинули його. Шкіра почала швидко зникати з тіла Фалука. Після шкіри зникли всі м`язи. Жахливий скелет метушився між жертівником та багаттям, безсило волаючи. Порожні зіниці з тваринним страхом зиркали в гору, туди де два стовпи підпирали стелю.
Лютий, зціпивши зуби, зробив останнє зусилля. З натугою, стовпи впали один за одним. Храм затрусило ще дужче. Велика брила накрила те, що залишилось від Фалука. Багаття погасло. Лютий повільно опустився на вівтар. У вухах шуміло. Перед очима пливли кольорові кола. Але він цього не помічав. Лютий бачив як по великому полю з високою зеленою травою, двоє маленьких хлопчаків біжать на зустріч чоловікові і жінці. Світить яскраве, літнє сонце. Всі сміються від щастя. Лютий теж посміхається. Він ліг на жертівник. Посмішка не сходила з його вуст. Очі Лютого поступово заплющилися…
Ольга, Роман та Нестор вибігли з храму. Землетрус набирав обертів. Земля хвилями піднімалася під ногами. Велика тріщина виникла під стінами храму. Вона розширювалась все дужче, поглинаючи храм, поки він остаточно не зник в глибинах землі. На його місці утворилася глибока воронка.
Дощ припинився. Чорні хмари розвіялись мов пар. На небі світився ясний, повний місяць. Вовкулаки натужно завили. Вони качалися по розмоклій від дощу землі, скавучи і підвиваючи. Так вони перетворювалися на звичайних вовків. Вони збивалися у зграю, боязко озираючись на людей.
- Бий тварюк! – Закричав хтось.
Мечі та шаблі заблищали при місячному світлі. Вовки жалібно заскавчали.
- Стійте! – Зупинив людей Роман, бігаючи між воїнів. – Згадайте як зникали наші близькі! Фалук перетворював їх на вовкулаків! Тепер вони стали вовками! Коли ви будете вбивати одного з цих вовків, подумайте, може ви вбиваєте свого брата, сина, родича, сусіда!
Воїни збентежено опустили зброю. Над полем бою повисла тягуча тиша. Вовки все ще насторожено дивилися на людей.
- Жителі Дулібії! – Вигукнув Князь. – Віднині я обіцяю: жоден з арів не торкнеться вовка в наших лісах! Цей закон буде виконуватися нами і нашими дітьми!
- Козаки теж будуть виконувати цей закон! – Гнат став поруч з князем.
До них долучився. Юрко.
- Горяни теж!
- Жінки-воїни теж! – Промовила Ядвіга.
Ніби відчувши, що їм нічого не загрожує, вовки всі разом випустили зі своїх грудей довгий та сумний вий і всією зграєю зникли в темряві нічного лісу.
19
На майдані, перед храмом Ієшуа в Арограді, зібралося безліч людей. Тут можна було побачити представників усіх племен. В руках вони тримали квіти. Звуки скрипок, барабанів, трембіт перемішувалися зі співами та веселими вигуками людей. У перших рядах перед сходами храму стояли Степан, Михайло, Олекса, Дмитро, Марко та Степанида.
- Занадто довга церемонія. – Промовив Олекса. – Коли вже вони вийдуть. В мене в горлі пересохло.
- Я знаю місце де нам допоможуть. – Підморгнув йому Дмитро.
- Справді? Ну, то ходімо. – Олекса протягнув сотникові руку. – Я, Олекса. З клану дикого кабана.
- Дмитро. Сотник князівського війська. А це мої воїни. – Вказав він на Степана та Михайла.
В чотирьох, вони попрямували крізь натовп у корчму.
Марко увесь час поглядав на Степаниду. Ні з того ні з сього на Марка напав страх. Він, хоробрий воїн, ніяк не міг приборкати тремтячі коліна. Біля цієї крупної жінки-воїна Марко відчував себе хлопчиськом. Степанида скоса зиркала на нього. Вона з усіх сил намагалася гамувати посмішку, яка виникала в неї при погляді на цього бородатого, коротконогого ара.
- Твій подарунок врятував мені життя. – Нарешті Марко наважився
заговорити з нею.
Степанида нічого не відповіла. Вона лише кинула на нього короткий погляд.
У храмі Ієшуа зібралися ватажки усіх племен. Марічка та Кий також були запрошені на церемонію. Вони стояли поруч, тримаючись за руки.
Нестор вінчав Ольгу з Романом та Олесю з Яричем. Наречені були вдягнені в строї своїх племен. Олеся вдягла коричневі шкіряні штани, вишиті золотом та кольоровими нитками. На ногах вона мала шкіряні чобітки також вишиті золотом. Під хутряною накидкою виднілась біла сорочка. Золота корона довершувала вбрання Олесі. Ольга була у червоній, гаптованій спідниці, червоних чобітках та вишиванці. Шию прикрашала золота пектораль, символ влади у арів. Всі четверо стояли на колінах. Нестор голосно читав обов`язки чоловіка і дружини.
- Будьте разом, у горі та в радості. Поки смерть не розлучить вас! – Закінчив Нестор.
Молодята підвелися. Роман взяв Ольгу за руку.
- Будемо разом… - Промовив він.
- …у горі та в радості… - Повторював слова Нестора Ярич, дивлячись Олесі в очі.
- …Поки смерть… - Вимовляла слова клятви Олеся.
- …не розлучить нас. – Закінчила Ольга.
Молодята, разом з батьками та гостями, вийшли на поріг храму. Побачивши їх, народ заголосив так, що здавалося стіни впадуть від такого галасу.
Навколо все вирувало. Люди у захваті вітали молодят. Степанида роззирнулася навколо. Ніхто ні на кого не звертав уваги. Зробивши глибокий вдих, вона схопила Марка за плечі і поцілувала. Коли Степанида його відпустила, Марко ошелешено кліпав очима. Та вже в наступну мить вони гаряче цілувались.
- Тільки не думай, що ти мною будеш командувати. – Промовила Олеся, махаючи рукою людям на майдані.
Ярич з посмішкою торкнувся її вуст своїми вустами. Олеся поклала голову йому на груди.
- Ну, хіба що трошки. – Прошепотіла вона.
Роман із задоволенням дивився на щасливе обличчя Ольги.
- Тепер ти щаслива? – Запитав він.
Ольга подивилася на нього усміхнено.
- Дулібія в безпеці. Наші племена живуть у мирі, єдності та злагоді. Зі мною поруч ти. Хіба може бути щось краще.
Роман ніжно обійняв її за плечі.
Отак і закінчилась історія про ніч Молоха, яка так ніколи й не настала. Після Романа, Ольги, Ярича, Олесі прийшли інші покоління. Вони боролися зі злом, любили і так само відходили у вічність. Залишаючи після себе легенди, що розповідають про їхню відвагу, честь та доблесть. Я, Гресь - пророк Бога Яхве, бачив усе це на власні очі і розказав цю історію, щоб ті хто прийде після нас, пам`ятали: поки є хоча б одна людина, яка бореться за правду, ніч Молоха ніколи не наступить.
