14
Вже другий день Ольга знаходилась в Одноокого Алі. До неї ставились добре. Вона смачно поїла, прийняла ванну з пахучою водою. Перевдяглася в чистий одяг. Ольга жила в жіночій половині будинку. Крім неї, там були ще декілька дівчат. Між собою дівчата майже не спілкувались, оскільки вони належали до різних національностей. Там зокрема були, дівчата з далеких північних земель вікінгів, чорношкірі красуні з країни слонової кістки, а також
дівчата з країни за великою стіною, що знаходилась далеко на сході.
Ніч вкрила своєю зоряною ковдрою всю землю. У маленькому фонтанчику, посеред двору, булькотіла вода. Ольга сиділа під деревом з широким листям, яке називали всі пальмою. Вона байдуже дивилась на все, що відбувалося навколо. З кожною хвилиною Ольга втрачала надію на порятунок. Їй здавалося, що вже нічого не може змінити її долю. В цей час до неї підійшов Махмуд.
- Господар хоче тебе бачити. – Промовив він. – Ходімо!
Ольга слухняно пішла за старим. Вони пройшли терасу, що розділяла жіночу та чоловічу половини дому. Старий привів її в кімнату заслану різнокольоровими килимами. В дальньому кінці кімнати знаходилось підвищення вкрите барвистими покривалами, на якому напівлежав Одноокий Алі. Біля його ложа стояв маленький столик. На столику знаходилась ваза з різними фруктами та глечик з високою шийкою. Від якого тяглась гнучка трубка з мундштуком на
кінці.
Ольга зупинилась на порозі. Вона спробувала приховати страх та хвилювання, що несподівано з`явилися. Алі підвів на неї очі. Він вийняв мундштук з рота і випустив дим.
- Сідай! – Вказав Алі на місце біля столика. – Сідай, сідай! Я тобі нічого не зроблю. – Заспокоїв він Ольгу, побачивши, що вона вагається.
Ольга боязко підійшла і сіла. Алі знову ковтнув дим з глечика, пильно дивлячись на Ольгу. Вона намагалася не відводити очей.
- Пригощайся. – Алі вказав на фрукти.
Ольга навіть не ворухнулась. Алі продовжував роздивлятися її.
- Ти знаєш, чим я займаюся? – Порушив він мовчанку. Ольга промовчала. Тому він продовжував. – Я торгую дуже рідкісним товаром. І цей товар називається – жіноча краса. Ти бачила тих дівчат в гаремі? Це найкращі представниці всіх племен та народів. Вони обійшлися мені дуже дорого. Але повір мені, вони коштують набагато більше.
- Для чого ти мені це розказуєш? – Запитала Ольга.
- Тому що серед них ти найкраща.
- Найкраща, за яку ти заплатив сімдесят п`ять гривень. Зовсім недавно за мене вимагали два мішки золота.
Випустивши дим, Алі хрипло засміявся, виблискуючи єдиним оком.
- Я ділова людина. І заплатив Ксенії стільки, скільки вона хотіла. Тому що вона дурна і не бачить далі свого носа. А два мішки золота за дочку князя арів гарна ціна.
- Ти знаєш хто я?! – Здивовано вигукнула Ольга.
Алі, усміхаючись, кивнув.
- Так, знаю. Я бачив тебе в Арограді.
- Мушу тебе розчарувати. У князівській скарбниці не знайдеться
такої кількості золота, яку ти хочеш попросити.
- Я не збираюсь просити золота в твого батька. – Заперечив Алі.
Ольга знову здивувалась.
- Тоді чого ж ти хочеш?
Три тіні в балахонах підійшли до паркану Одноокого Алі. Озирнувшись навколо, вони підстрибнули в гору і перелетіли через високий паркан. Вони беззвучно опустились у вже знайомому нам, дворі. Тіні відкинули капюшони. Це були Лютий, Молот та ще один вовкулака. Вони пішли до будинку. Їм на зустріч вийшов Махмуд.
Побачивши вовкулаків, він зблід та затрясся.
- Охорона!! – Заволав він. – Охорона!!
Лютий його наздогнав і схопив за шию, відірвавши Махмуда від землі. Той безпомічно задриґав ногами.
- Де дівчина яку продала Ксенія? – Прохрипів Лютий.
Махмуд нічого не відповів, безрезультатно намагаючись вирватись зі сталевої хватки Лютого. Зрозумівши, що старий нічого не скаже, той кинув Махмуда об стіну. Старий вдарився головою і замертво впав на підлогу. З обох боків на вовкулаків бігли охоронці Одноокого Алі. Молот та інший вовкулака взялися їх затримувати. Лютий пішов уперед. На нього напала третя група охоронців. Першого нападника Лютий вбив ударом руки. Іншою рукою він дістав меч і відбив удари двох мечів. Наступним рухом Лютий покінчив з останніми нападниками. Переступивши через їхні трупи він пішов далі.
- То чого ж ти хочеш? – Перепитала Ольга.
- Стань моєю дружиною. – Промовив Алі, пихкаючи димом.
- Що?! – Такого Ольга не чекала.
- У мене десять дружин. – Продовжував Алі. – Ти будеш одинадцятою. Але в моєму серці ти будеш першою.
- Нізащо! – Ольга підхопилася на ноги.
Алі теж підвівся.
- Дурна. Погоджуйся. – Вмовляв він Ольгу, наступаючи на неї. – Інакше мені доведеться продати тебе. І не відомо до кого ти потрапиш.
Ольга поволі відступала. Її думки проносились мов у лихоманці, намагаючись знайти вихід з цієї ситуації. Раптом за дверима піднявся якийсь шум. Алі зупинився. На його обличчі з`явилося невдоволення.
- Махмуд! – Вигукнув він. – Махмуд, що там?!
Двері, з гуркотом, відчинилися. На порозі стояв Лютий. Ольга злякано скрикнула. В її душі змішалися почуття радості, від того, що її звільнять від Алі, та страху, від того, що вона знову потрапляє в руки Лютого та Фалука.
Алі не злякався, він просто дуже здивувався.
- Тварюка, що ти робиш в моєму домі? – Спокійно промовив він. – Ану геть з відси.!
Ясна річ, Лютий його не послухав. Він підійшов до Алі і проколов того мечем. Алі здригнувся і захрипів. В його єдиному оці поступово згасало життя. Лютий відштовхнув мертве тіло Алі і повернувся до Ольги. Не промовивши й слова, Лютий пішов до виходу.
Ольга стояла посеред кімнати, розгублено переводячи погляд з мертвого Алі на Лютого. Вона не розуміла, чому Лютий дає їй можливість вибирати? Та й з чого власне вибирати? Або вона залишається сама, далеко від дому, або добровільно здатися в руки Фалука.
- Стій! – Вигукнула Ольга. – Стій! Я піду з тобою.
15
Князь Максим та Нестор з Гресем йшли на зустріч Гнатові, Ядвізі та іншим. Коли між людьми залишилася відстань у дві витягнуті руки, вони зупинились. Запанувала напружена мовчанка. отаман та Ядвіга з недовірою дивилися на Максима.
- Я прийшов з миром. – Заговорив першим князь. – Все своє життя я мав мрію. Мені дуже хотілося об`єднати Дулібію. У певний момент, я забув, що єдність, яка досягається насиллям, перетворюється на рабство. – Князь помовчав. – В глибині душі я хотів панувати над вами. Чари Фалука просто побачили моє темне бажання. Але слава Ієшуа, він звільнив мене. Для мене головне зараз, звільнити мою Ольгу. Тому, - Максим став на коліна, - я вас прошу. Допоможіть мені відбити її у Фалука.
Ядвіга та Гнат не чекали такого вчинку від князя. Вони знічено перезирнулись.
- Іще вчора, князю. – Промовила Ядвіга. – Я б тебе вбила. Проте сьогодні мені зрозумілі твої почуття. Мої жінки-воїни готові хоч зараз вийти в похід.
Князь вдячно кивнув і подивився на Гната. Той мовчки підійшов до Максима і допоміг йому встати.
- Один вовкулака вартий п`ятьох людей. – Почав отаман. – Я бився з ними. Вони будуть стояти до кінця. Ми їх зможемо перемогти лише великою кількістю війська.
- Ви їх переможете силою Божою. – Втрутився Нестор. – Яхве на вашому боці. А щодо кількості війська… Ярич! – Гукнув пророк. Той підійшов. – Скільки потрібно часу, щоб привести сюди військо горян?
Ярич замислився.
- Два дні, щоб мені дістатися до дому і три дні для війська. Але навряд, щоб мій народ погодився. Ми вже декілька столітть не спускалися з гір.
Нестор поклав Яричу руку на плече.
- Ти маєш впоратися з усім за три дні. Саме через три дні наступить ніч Молоха. Я знаю, ти зможеш вмовити голів кланів вступити у війну. Яхве тобі допоможе.
- Гаразд. Я спробую. – Кивнув Ярич. – Куди мені вести військо?
- До храму Молоха. – Відповів Нестор.
- Жоден горянин не знає де він знаходиться.
- Я знаю де храм. – Подав голос Гресь. – Я приведу горян туди.
Лютий привів Ольгу в якусь печеру, що знаходилась в скелі, яка одиноко стояла в гущавині лісу. Вони дісталися печери пізно в ночі. Ольга настільки втомилася, що відразу ж заснула на засушених, духмяних травах. Прокинулась вона вже тоді, коли настав ранок. Сонце піднялось над вершечками дерев. Хор пташиних голосів, дзвінким щебетом вітав новий день.
Тепер, Ольга могла розгледіти те місце де вона знаходилась.
Печера була просторою, з гладкими, сірими стінами. На долівці лежав шар сіна. Біля протилежної стіни спав Лютий. В Ольги блиснув промінь надії на втечу. В печері можна було стояти лише напівзігнутим. Ольга обережно підійшла до краю. Печера знаходилась на висоті декількох десятків ліктів від землі. Стіна була прямовисна і без жодного виступу. Спуститися Ольга не могла. Вона розчаровано повернулася назад.
Лютий продовжував спати. На його шиї, Ольга помітила мотузку з якимось медальйоном. Вона опустилася біля вовкулаки на коліна. На мотузці висів не медальйон а половина арабської монети. Такої ж самої як і в Романа. Обережно, двома пальцями, вона взяла половину монети. Вона була теплою від тіла Лютого.
Несподівано він прокинувся і швидко сів. Їхні обличчя опинилися зовсім поруч. Ольга змогла розгледіти всі татуювання на його обличчі. Вона незчулася, як Лютий її поцілував. Саме тому, поцілунок вийшов довгим. Занадто довгим. Ольга відштовхнула вовкулаку, відсунувшись до протилежної стінки.
- Більше так ніколи не роби. – Промовила Ольга дещо згодом.
- Чому?
- Між нами не може нічого бути.
- Тому що я вовкулака? – В голосі Лютого почулася безнадія та гірка насмішка.
- Ні… - Ольга ніби виправдовувалась. – Я кохаю іншого.
Лютий пильно дивився прямо на неї. Ольга намагалася не зазирати йому в очі. Так продовжувалось деякий час. Потім Лютий вискочив з печери. Він довго не з`являвся. Тепер Ользі стало страшно від того, що вона залишилась сама. І тоді, коли вона готова була розплакатися від самотності, повернувся Лютий. Коли Ольга його побачила, їй стало набагато легше. В руках він тримав букет різнокольорових квітів та трав. Сівши напроти неї, Лютий обережно протягнув Ользі букет. Спочатку, вона думала, що це їй сниться. Але Лютий справді дарував їй квіти. Ольга їх узяла.
- Хто він? – Продовжив почату розмову Лютий. – За що ти його кохаєш?
- Його звати Роман. – На деякий час Ольга замовчала. Ніби збираючись з думками. – Ми побули разом всього один вечір. Але так добре і затишно мені ще ні з ким не було.
- А мені добре і затишно з тобою. – Просто сказав Лютий.
Від цих слів Ольга зніяковіла.
- Та монета. – Промовила вона, міняючи тему розмови. – Вірніше половина. Звідки вона в тебе?
Лютий помовчав, потім відповів.
- Не знаю. Скільки я себе пам`ятаю, вона завжди була в мене.
- Але ж ти не завжди був вовкулаком. Може монета пов`язана з твоїм минулим життям?
- У мене немає минулого. Я, вовкулака. – Зі злістю відрізав Лютий.
Ольга здригнулася. Вона злякано дивилася на Лютого. Він винувато опустив очі.
- Іноді. – Промовив він. – Мені сниться сон.
Ольга зацікавлено подивилась на Лютого.
- Що саме тобі сниться?
Лютий замислився. Його погляд блукав десь далеко.
- Я бачу білу хату під соломою. Двох маленьких хлопчиків. Жінку й чоловіка. Діти біжать до річки гратися. Потім я бачу як маленького хлопчика посвячують у вовкулаки.
- Я бачила таку ж монету в одного чоловіка. – Сказала Ольга. – Може ви з ним якось пов`язані?
Лютий відвів погляд.
- Ні. Це не можливо.
Запанувала довга мовчанка. Ця тиша гнітила їх обох. Вони були абсолютно чужими один для одного. Але Ольга розуміла, що Лютий ставиться до неї якось по особливому, не як до звичайної полонянки.
- Чому ти мене поцілував? – Наважилась запитати Ольга, вже знаючи відповідь наперед.
- Бо я тебе люблю.
- Це неможливо. – Промовила Ольга. – Ти мене зовсім не знаєш.
- Його ти теж бачила всього лише раз у житті. – Заперечив їй Лютий.
Ольга не знала, що на це відповісти.
Раптом Лютий відскочив назад і закричав, схопившись за голову.
- Ні! Я не хочу! – Волав він, качаючись по долівці. – Я не хочу!
Ольга злякано дивилась на нього. Вона намагалась зрозуміти, що відбувається. Нарешті Лютий заспокоївся. Він лежав горілиць і дивився в гору перед собою.
- Що трапилось? – Несміливо запитала Ольга, витираючи його спітніле чоло.
- Я повинен відвезти тебе до Фалука. – Не дивлячись їй в очі, промовив Лютий. – Він мені тільки що наказав.
Ольга завмерла. Потім вона швидко відсунулась від Лютого.
- Ти не можеш так зі мною вчинити. – Заплакала вона. – Я тобі повірила. А ти… ти… Ти просто тварюка!
З грудей Лютого вирвався, повний безнадії та туги, вий.
