Сонце повільно ховалося за горизонтом і небо наповнювалося багряним відтінком. День видався доволі холодним, а надвечір почався сніг. Усе село повільно готувалося до ночі, годували домашню живність та розбрідалися по теплих хатах. Коли сонце остаточно заховалось за лісом із своєї хати вийшов Назарко. Це був невисокий на зріст хлопець років чотирнадцяти з округлим обличчям та русявим волоссям. Він швидко оглянувся по сторонах і помітивши що надворі нікого немає побіг у сторону лісу.
Десь за чверть години Назар дістався до лісової хащі. Хлопець подивився назад на село, навкруги була темрява лиш поодинокі вогники мерехтіли у вікнах хатин. Відпочивши від свого бігу, Назар побрів у хащі. У лісі все здавалося темним та непрохідним, та хлопець добре знав дорогу і такий нічний похід у нього не перший.
Він впевнено пробирався крізь кущі і здавалося , що йому нестрашно та серце все дужче билося у грудях, він був уже близько.
- Хто йде?!
Хлопець завмер на місці, серце ще дужче закалатало у грудях він підняв голову та побачив перед собою дві високі постаті.
- Це я Назар, я від діда Максима.
- Ти один?
- Так – відповів схвильовано хлопець.
- Підійди – сказав перший незнайомець.
Назар швидко підбіг до них. Другий незнайомець протягнув до нього руку з вузликом.
- Візьми передаси це діду Максиму.
- Нам потрібно йти, - перебив його інший.
- Будь обережним хлопче.
Назар не промовив ні одного слова, він стиснув вузлик у руці і швидкою ходою попрямував назад.
Його думки усі були відкинуті вбік, він думав лише про те як йому скоріше дістатися села. Він добіг до кінця лісу, знову зупинився перепочити і подивився на село з усіх будинків світилося тільки в одній, у його.
Назар подивився навкруги, все було тихо, але його хвилюванню не було меж.
- Чому дід не загасив світло, - промайнуло у голові хлопця.
Він зібравшись з силами та почав іти. Підійшовши він побачив багато слідів на снігу які вели до порога хати. Хлопець враз зрозумів, що відбувається і вже хотів бігти назад до лісу та іззаду почувся голос.
- Стій стріляти буду!
Хлопець застиг на місці він дивився на хату з якої вийшов чоловік у формі.
- Ми його взяли товариш майор.
Майор не відповів нічого він повільно підійшов до хлопця і запитав:
- Де вони?
Назар мовчав, він думав лише про свого діда Максима. Чи він ще в хаті чи його вже забрали енкаведисти, чи може … ?
Та в цей час підбіг якийсь солдат:
- Товариш майор сліди ведуть до лісу.
- Добре, цього везіть до нас у штаб і допитайте, решта за мною до лісу.
Двоє солдат посадили Назара до машини і від’їжджаючи він бачив як десь сотня енкаведисти прямувала його слідами до лісу.
