Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2476
Творів: 44505
Рецензій: 87038

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза спогади

Розмова без слів

© Артур Сіренко, 12-07-2012
(Уривок з повісті "Батальйон смерті")

                                                                        «Докучили мені слова, слова, слова…»
                                                                                                                (Арсеній Тарковський)

                                                      «Знайти б людину, яка забула слова і поговорити б з нею…»
                                                                                                                                            (Чжуан Цзи)

Спілкування людей – це необов’язково слова. Навіть інколи взагалі не слова – розмови бувають без слів. І в цих розмовах вдається інколи сказати про найголовніше, про найсокровенніше… У цьому я переконувався не раз. Але вперше це зримо і ясно я відчув одного дня на службі N-ській військовій частині у 1984 році.

Якось наказали мені, одному литовцю і ще кільком солдатам щось там робити в «ленінській кімнаті» - чи то стільці ремонтувати чи то вікна і «бойовий листок» заодно намалювати. Ленінська кімнати була вся завішена стендами на тему – як то погано служити в американській армії і як то добре в радянській. Щоправда, стенди про радянську армію мені нагадували якусь чи то казочку чи то утопію. А фотографії свавілля в американській армії мені чомусь надто нагадували те, що я щойно бачив в казармі… Згадався якийсь фільм про революцію, куди солдат поведи з виховною метою. Там були епізоди про те, яка погана була царська армія. Тільки нам чомусь вона здалась курортом в порівняно з нашим буденним життям. Ще згадався чомусь солдатський віршик – породження місцевого фольклору (певно перероблений з якогось зразка зовсім на іншу тему):

…Куди там Достоєвському з романами убогими
     Дізнався б він покійник як тут по морді б’ють…

Чому саме Достоєвський – для мене так і лишилось загадкою. Про армію він не писав…

Будь-яка робота в «ленінській кімнаті» вважалась свого роду відпочинком – ми насолоджувались теплом і безтурботністю. Хотілось поговорити, але мовний бар’єр дещо заважав – втрачались підтексти і натяки. Та й про багато речей говорити було небезпечно – могли донести.

Раптом я взяв в руки два олівці – синій та жовтий, і тримаючи їх разом на фоні плакату з червоним прапором сказав задумано:

- А раніше то було все зовсім інакше…

Литовець взяв зі столу три олівці – жовтий, зелений та червоний і відповів з акцентом:

- Так, зовсім було інакше…

Ми зрозуміли один одного без слів. Навіщо слова і запитання коли і так все ясно? Ми стали хорошими друзями. Не один раз виручали і допомагали один одному. Після армії я думав, що зустрітись вже не доведеться – адже в кожного свій шлях. І своя Батьківщина. Але ми зустрілись. У січні 1991 році на барикадах у Вільнюсі – щоб загинути «за нашу і вашу свободу» або здобути її.

(Написано на основі реальних подій 1983-1985 років.)

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.97696614265442 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Пол Бейті «Запроданець». Чорний роман під рожевою обкладинкою
Як воно — жити з усвідомленням власної чорноти? Чому ми досі ділимо людей за кольором шкіри? Запитання, …
«Лютеція» — еротичний роман-містифікація
Вже кілька років поспіль у вересні (до Форуму видавців) Юрій Винничук влаштовує справжнє свято для поціновувачів …
Вікторія Андрусів «Тринадцять жінок Івони»: фатум як спасіння
Свою дванадцяту книгу презентує широкому загалу відома закарпатська письменниця Вікторія Андрусів. «Тринадцять …
«Моє не надто досконале життя» (але майже)
Знову переповнений вагон, вже бачу це ще до зупинки потяга. Але я ж мушу потрапити на роботу на іншому …