***
Морський кіт
А ввечері Петрик задумався. От якби вирушити у мандри на справжньому, дорослому кораблі! Але до цього ще рости і рости! Петро твердо вирішив з завтрашнього дня почати їсти вівсяну кашу зранку, і в майбутньому вивчитись на капітана. Та скільки ще чекати до здійснення його мрії… - Ох! – зітхнув він. Потім ще раз зітхнув і відставив корабель убік.
- Нащо тобі цей іграшковий кораблик, коли в тебе під носом є справжній?
Хлопчик аж підскочив від несподіванки. В кімнаті він був сам, батьки пішли на чай до сусідів, до того ж вони жили на четвертому поверсі, а голос лунав з вікна. Петрик роззирнувся і раптом побачив на підвіконні смугастого кота, який хитро мружився.
– Дозвольте відрррекомендуватися, - промуркав він, мене звати кіт Васько. І мені дуже подобається це ім’я, бо воно римується зі словом МОЛОКО. А ви, напевне, Петрик.
Хлопчик з подиву роззявив рота, не знаючи, чому дивуватися більше, - тому, що кіт знає його ім’я, чи новині про справжній корабель «під носом», і навіть забув здивуватися тому, що кіт розмовляє.
- Я знаю, що тебе звати Петрик, бо я підслухав розмову твоїх тата і мами, коли вони йшли на роботу. Знаю, що це нечемно, але все трапилось випадково. Я пішов за ними, бо почув чаррівний запах моєї улюбленої ковбаски з торбинки… («Це були, напевне, таткові бутерброди» - подумав Петрик). – Та коли я почув, про що вони говорили, - продовжив кіт, - я забув навіть про ковбасу! Подумати тільки, нарешті в цьому місті з’явився хтось, хто цікавиться вітрррильниками!
– Так, я вирішив стати капітаном! – сказав Петрик. Я прочитав багато книжок про моря, океани, піратів і безлюдні острови!
– Книжка – це добре, але вони не розкажуть тобі стільки, скільки знаю я, морський кіт!
– Морський кіт? –перепитав Петрик. – Дивно, про морських вовків я чув, а про морських котів чую вперше.
– Що?! – Васько спершу образився, та потім змінив гнів на милість. – Спрррава в тім, що нас, морських котів не так вже й багато. У Львові, наскільки мені відомо, я один, а мій друг, рудий Лоцман, живе в Одесі. Напевне, є ще десь, та я про це не знаю. Та годі балачок, я покажу тобі «Сметану»!
– Яку сметану? – здивувався Петро.
Замість відповіді Васько рвучко відсунув штору убік. За вікном, на даху сусіднього будинку в повітрі завис справжній корабель! На його борту золотими буквами було написано «Сметана», а білі вітрила майоріли на вітрі.
Це, – з гордістю сказав кіт, - каравела!
– Така ж як була в Христофора Колумба?
– краща! – запевнив Васько. Колумб на своїй «Ніньї» міг плисти лише по воді, а ми на «Сметані» ще й літати можемо!
– Оце сусіди здивуються! – зрадів Петрик.
– Е ні, - захитав головою кіт. В повітрі «Сметана» невидима. Бачиш, тітка Василина дивиться на дах? А бачить вона там тільки ворон і антени. Та досить вже балакати, давай вже кудись помандруємо! – кіт Васько першим піднявся на борт каравели. Петрик, все ще не вірячи в свою удачу, поспішив за ним. «Сметана» плавно піднялась в повітря, пропливла над дахами будинків, а потім…
…
У відкритому морі
… а потім перед ними відкрилось безкрайнє синє море. Вітрила, повні попутніх вітрів, легко несли корабель по хвилях. Рибки виплигували з води щоб помилуватись красунею-каравеллою, але, побачивши, що ними милується кіт Васько, швидко ховалися назад у воду.
– Куди ми прямуємо? – спитав Петрик.
– На кокосові острови. Мені заманулося спробувати кокосового молока – відповів Васько. – Це моя давня мрррія. До того ж, якщо є кокосове молоко, то має бути ще й кокосова сметана, кокосовий сиррр і кефіррр, а це, напевне, дуже смачно – облизнувся він. – Поглянь яка краса навколо!!!
– А й справді – погодився Петро. Навколо не було видно ані клаптика землі. Ясно світило сонечко, у прозорій воді весело плавали кольорові зграйки. Плисти на справжньому кораблі, під білосніжними вітрилами було просто неймовірно!
Неймовірно, але трохи довго. Час минав, а острови так і не з’являлись на горизонті. Виявилось, що морський кіт не вміє вправлятися з морськими картами, тож мандрівники трішки заблукали. У Васька і Петрика почало бурчати в животі.
– Та що там ті кокоси! – махнув лапкою кіт. – Найкраща у світі сметана – у нашому молочному магазині! Повертаємось!
– Ага! – погодився хлопчик. – Нас вдома чекають котлети і моя домашня робота з математики.
Кіт облизнувся: – Як добре, коли вдома на тебе чекає не тільки вівчарка з другого поверху, а ще й котлетки…
Раптом у воді зблиснуло щось золоте. Та Васько і Петрик цього не помітили, вони мріяли про вечерю. Сонце червоніло і ховалось за горизонтом. «Сметана» розвернулась і піднялась над морськими хвилями. Це був лише початок неймовірних пригод...
