Уявіть собі, що ви голі. Отак собі вирішили прогулятися вулицею голяка. Усі дивляться на ваші принади: хтось підсвистує чи аплодує, хтось червоніє і прикриває очі, хтось сміється, бо, мовляв, щось там у вас завелике, щось замале, щось зайве, а щось можна було б і доліпити.
Некомфортно, еге ж? Так почуває себе й автор, коли читач торкається до тіла його твору. Тож сиджу я оце перед вами, вважайте гола.
Але не відволікайтесь, бо говоритиму я про серйозні речі.
Був собі чоловік. Звідкіля взявся, не знаю. Це неважливо. Він просто був. Існував, як існує в природі ніч чи день. Звали його Чорний. Дивний був чоловік: ніколи не посміхався, завжди був суворий і спокійний. Завжди стриманий . Ходив, як примара. Не знати, чи й уміє говорити. Нічого його не цікавило, та й до нього нікому не було діла. Такий він був, цей чорний. І ніхто б його, може, й не помітив його, якби поруч не з'явилася жінка. Чиста і незаймана. Відкрита і щира, вона одним своїм поглядом змушувала повірити в щастя. Біла. так її звали. Як вони зустрілись і з чого почався той дивний союз – не відомо. Може, десь на зелених вулицях міста серед рожевого натовпу ці двоє – такі різні і водночас подібні – просто зустрілися поглядами. Не знаю. Але відтоді Біла завжди була поруч. І всі знали , що їх є двоє.
Ніхто не бачив, щоб вони зливалися в обіймах, обмінювалися ніжними поглядами, і уявіть собі,навіть трималися за руки. Було щось у неї від «тургеневской барышни», у нього – від Доктора Комахи. Але, бачте, природа бере своє. «Кохання!» – думала вона! «Непогана ніч» – думав він... І сталося. Що, як гадаєте? Холодно, тепліше... жарко... точно! В ціль – дитина! Хлопчик, дівчинка? Ніхто не знав, що то воно вийшло, але всі чомусь почали називати йог Сіре.
Чорний і Біла десь зникли. Може, виконавши обов'язок дітонародження самоліквідувалися, або злилися воєдино у своєму чаді. Просто розчинилися. Сіре осиротіло. Хто тільки не брався за виховання. Няньки змінювалися, як місяць міняє фази. Бо Сіре таки було дивною дитиною. Рожевий говорив, що воно занадто нудне, його сестра Голуба закидала, що надто песимістичне, Зелений відмовився від участі вихователя, бо йому, бач, охота до життя пропадала від одної присутності Сірого. І всі так собі й забули про нього, десь вешталося, губилося в яскравій палітрі днів. Ніхто й не помітив того зникнення (от вони – гени: адже це в Сірого від батька. Пам'ятаєте так було і з Чорним). Без Сірого всім було комфортно. Тільки одного разу на вечірці на честь ювілею Фіолетового щось не поділили між собою Жовтий та Помаранчеве (здається, хтось когось в плагіаті звинувачував) Зав'язалась бійка, крик, галас, повний армагедон. Хаос. Гості змішалися у невгамовний спектр. Аж очі виїдало на них дивитися. Тиші! Тиші! Спокою! Спокою! Спокою! І тільки тоді всі чомусь згадали про Сіре...
Це все я, звичайно, вигадала. І речі, про які розповідала вийшли несерйозними, як обіцяла. Збрехала, отже. Тож даремно я, мабуть, так оце, голяка. Тут вам нічого й роздивлятись. Ніяких вражень, ідей, думок? Геть нецікаво? А, може, ви страждаєте на дальтонізм?
