Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2489
Творів: 44915
Рецензій: 87891

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза спогади

Про тих, хто не може

© Артур Сіренко, 03-07-2012
(Уривок з повісті "Батальйон смерті")

                                                                          «…Яка вже там свобода,
                                                                                Коли зима в гаю.»
                                                                                                          (Арсеній Тарковський)

Різні люди служили в батальйоні, різні… Представники найрізноманітніших народів, в тому числі і досить екзотичних про які я раніше і не чув. Але про яких було цікаво дізнатись, зазирнути в їх дивний світ.

Серед представників різних кавказьких народів був серед солдат один нохчо. Щоправда, один ґурже казав, що він не нохчо, а ґалґа. Але я я в тому сумніваюсь. То, певно, чисто сусідські репліки – нохчо, ґалґай та ґуржей сусіди. Яке було його ім’я  – я не пам’ятаю. Називали його Кортамукале. Чому до нього причепилось таке назвисько я не знаю. Кажуть, що з того часу як він побачив пачку з-під цигарок «Казбек» і сказав, що не знає такої гори Казбек, знає тільки гору Бешлоамкорта.* Але який тут зв'язок з його назвиськом – я не розумію досі.

Якось відправили нас в караул на «Пиру» - зима, сніги, мороз… Видали нам автомати та набої. Черговим по роті був якраз сержант теж десь з Кавказу – тільки не знаю якої народності. Видаючи йому автомат він сказав:

- Хо ханз чарахь духа бакдар алча а лехар.**

Чи щось таке… Не знаю чи з граматичної точки зору ця фраза була побудована вірно, але як мінімум троє присутніх її зрозуміли. Вимову, звісно, неможливо передати на письмі.

Приїхали на «Пиру». Порожнечу нескінченної зимової тайги навіть важко описати. Спокій стояв глибокий. Цей спокій порушила зграя ворон – певно прилетіли на покидьки солдатської польової кухні – на «Пирі» навіть взимку готували їсти на вулиці в польовій кухні. Своїм лементом ворони порушили тишу снігів та своєю чорнотою заплямили нескінченну білу порожнечу зими.

Сидимо в караулці. Раптом чуємо – «та-та-та-та!» - автоматна черга. На посту якраз стояв наш герой. Караульні на «Пирі» інколи стріляли  - коли приходила зграя голодних вовків і нападала на вартового. Ми подумали, що це саме той випадок. Вибігли. Солдат-нохчо чергами стріляв по воронах. Коли чергова черга затихла ми спитали:

- Ти навіщо стріляєш?
- Не можу я, розумієш, не можу!!! Більше не можу!!!

Ми навіть не спитали, що саме він «більше не може». І так було все ясно…

Примітки:
Написано на основі реальних подій 1983 – 1985 років.

* - Бешлоамкорта – гора, що плаче (ґалґай).

** - Тепер ти мисливець за істиною, або просто шукач її (ґалґай).

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Залєвський Петро, 05-07-2012

Важко закинути літописцеві...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Цибенко, 04-07-2012

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Граро Зуму, 04-07-2012
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.80502390861511 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Для чого бізнесменам «Мистецтво війни»?
Може видатися дивним, що трактат, якому більше, ніж дві тисячі років, допоможе нам навчитися бізнесу. …
«Культ предків», або Повернення спадщини
Чи про всі українські звичаї знає сучасне покоління українців? Та й чи правильно дотримується тих, про …
«В’язень неба»: роман про справжню чоловічу дружбу
Цвинтар забутих книжок — це місце, яке минулого року зачарувало багатьох читачів. Хтось вкотре пересвідчився …
«Привіт, це Чарлі, або Переваги сором’язливих». А кому б ви написали листа?
Хотіли б дізнатися, що у -надцятилітніх відбувається у голові? Що вони відчувають, чим цікавляться і …