Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2435
Творів: 43520
Рецензій: 84801

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Мініатюра

Рішення

© Елен Тен , 02-07-2012
Кілька годин тому його дружину забрали до пологового відділення. А далі все відбувалося як у страшному, злому сні. З’явився лікар і, пояснюючи щось про важкі ускладнення, обережно повідомив, що їм не вдасться врятувати обох: і матір, і маля. Потрібно обирати, за чиє життя боротися далі,  і цей вибір мусить робити він, Святослав. Але як він може обирати між рідним і рідним?
З палати доносились крики Марини, які ехом відбивалися в стіни і, проходячи крізь його душу, летіли кудись вниз. А він стояв, прихилившись до дверей, і тремтів кожною клітинкою свого змученого тіла. Пояснивши, що зволікати не можна, старий сивоволосий лікар почав квапити його з рішенням. Святослав онімів. Кого? Кого обрати?
«Звісно, дружину», - нашіптувало серце. Але якби ж тільки не було тієї розмови… Кілька місяців тому вони говорили про подібну ситуацію. І Марина сказала, що для неї головне, аби жила їхня дитина. Але та розмова не була серйозною і ніхто не думав, що випадково кинуті тоді слова так безжально перетворяться на  дійсність.
«Я обираю дитину! Врятуйте дитину!» - крикнув Святослав, і щойно лікар пішов, почав сумніватися в своєму рішенні, і вже ладен був бігти за лікарем прямісінько до пологового відділення. Він би так і зробив, якби в той момент у лікарняному коридорі не з’явилася Маша – молодша Маринина сестра і майже точна її копія. Вона плакала і шепотіла якісь слова підтримки, про те, що треба вірити в краще, а Святослав боявся не тільки розповісти їй, як щойно обрав не Марину, а й навіть подивитися у вічі.
Чекання результатів зайняло ще одну безкінечну годину, протягом якої Святослав не відривав очей від дверей операційної, сподіваючись, що лікар вийде і повідомить, що все це якась помилка. Що його молода і здорова дружина в нормі. Що ті проблеми у когось іншого. Байдуже, у кого, але не у неї.
Всі мрії загинули в той момент, коли до коридору вийшов уже знайомий лікар. На запитання про Марину він тільки заперечно похитав головою і сповістив переляканого чоловіка про те, що у нього народився син. Із грудей Святослава вирвався пронизливий стогін відчаю. Ось вони, наслідки його вибору.
А потім час зупинився або Святослав просто потрапив в якесь замкнене часове кільце. Він сидів на стільці в лікарняному коридорі, підперши голову руками. Реальність не перестала зовсім для нього існувати, але набула якихось дивних, подекуди навіть нереальних форм, і він навряд чи точно усвідомлював, де знаходиться і що з ним відбувається.
Через деякий час в коридорі з’явився високий блондин в темному джинсовому костюмі. Деякий час він про щось розмовляв з тим самим  лікарем. «Схоже, у нього не менше горе», - слідкуючи за обличчям блондина, сповненим відчаю, і його нервовими жестами, подумав Святослав.
І тут зовсім несподівано той незнайомий блондин кидається на нього з кулаками.
- Як ти міг обрати дитину? – кричить він, дивлячись на Святослава майже божевільними очима. – Ти  убив Марину.  
Все ще шокований його словами, Святослав відпихнув від себе  типа, чиї руки вже тяглися до його шиї.
- Ти хто такий? І яке, яке тобі діло? – зривається Святослав.
Той засміявся. Слабкий, істеричний сміх.
- Я теж маю право тут бути. Можливо, навіть більше за тебе. Ми з Мариною кохали одне одного. І після народження дитини вона збиралася від тебе піти. Ясно?
В цей момент повернулася заплакана Маша. Здавалося, поява цього блондина її сильно налякала. А ще Святослав помітив, що вони, вочевидь, знайомі.
Швидко взявши себе в руки, Маша наказала блондину:
- Замовкни!
Та його вже було не зупинити.
- А дитина…, це не твоя дитина, - запинаючись, говорив він. – Ти хоч розумієш, що накоїв? Ти обрав не Марину, а чужу, мою дитину!
- Льоша, іди звідси, - попросила Маша.
Святослав бачив, що Маші щось відомо, а тому перевів на неї погляд запалених, червоних від сліз очей. Вона відвернулася, що й стало відповіддю.
- Це моя дитина. Мої слова підтвердять будь-які аналізи. Це моя, наша з Мариною дитина, і я її заберу, - кричав блондин, якого Маринина сестра назвала Льошою.  
- То забирай! – не стримався Святослав і, відпихнувши блондина з дороги, швидко попрямував до виходу.

Святослав повернувся додому, де в кімнаті Марини відшукав багато листів, адресованих тому Льоші. Листів його дружини, жінки, про яку він, виявляється, нічого не знав.
Це були жахливі листи. І основний їхній жах заключався в тому, що кожен з них сповнений ніжності і кохання.
Святослав сів на ліжко і в мертвій тиші перечитав їх усі. От тільки не міг зрозуміти, чому його дружина, кохаючи іншого, не подала на розлучення і не пішла. В кількох листах Марина прозоро натякала на якісь важливі причини. Хто знає, можливо вони співвідносились з нулями в його зарплатні і її безмежними бажаннями.
Викинувши ті листи у сміття, Святослав повернувся на вулицю. Темна осіння ніч зустріла його неприємною прохолодою і, відчинивши свої обійми, хоч на деякий час заховала від реальності і проблем, які принесе з собою новий день.
Блукаючи містом, він думав про те, що сталося. Думки, суперечливі і безкомпромісні, розривали голову, погрожуючи чималим вибухом. Ну чому? Чому все так? Хотілося плакати, кричати, тупати ногами і вити на місяць.
З першими променями вранішнього сонця Святослав опинився біля лікарняних воріт. На той момент думки в його голові встигли розділитися  на  кілька ворогуючих таборів і ладні були зчепитися в запеклій битві.
Дочекавшись, доки відкриють лікарню, Святослав повернувся до полового відділення. Відшукавши дівчину з медперсоналу, він запитав у неї, де тіло його дружини і коли його можна буде забрати. Вона попросила зачекати лікаря, який буде з хвилини на хвилину. А потім ненав’язливо  поцікавилась, чи хотів би він побачити свого сина. Святослав слабо кивнув, хоч і  не був впевнений, що хоче саме цього.
Медсестра видала йому білий халат і провела до палати, де тримали немовляти. Маринина дитина була третьою зліва. Гарний, рожевощокий малюк.
Святослав з цікавістю оглядав дитину. Дивно, але він не відчував до хлопчика тієї  ненависті, яку сподівався відшукати в своїй душі. Ні, в цей момент він думав про інше. Марину, жінку, яку він кохав понад життя, вже не повернеш. Де вона, хвалена справедливість? На згадку про неї той блондин отримає цього малюка, а він – нічого.
Медсестра дозволила Святославу наблизитись до дитини, а потім зауважила:
- У нього ваші очі.
- Мої, - кивнув він. – А чиї ж іще?
Це його, його син. Чому він збирається так легко відмовитись від того, що по праву належить йому? Для малюка в його домі вже готова кімната, придбано багато речей, підібране ім'я. Тільки тепер Святослав згадав, що Марина хотіла назвати сина Олексієм. В честь того негідника.
«Ні, назву його іншим, благороднішим ім’ям».
Святославу здавалося, що тепер він знає, що робити. Той Льошка відняв у нього не просто дружину, а ще й хороші спогади про неї. Все, у що він вірив, виявилось просто оманою, казочкою.
«Ні, він не відніме у мене ще й сина, - подумав Святослав. – В його свідоцтві про народження стоятиме моє прізвище. Байдуже, що мені доведеться для цього зробити: підкупити, заплатити, викрасти.
Святослав протягнув руки до дитини.
«Я тебе нікому не віддам. Обіцяю! Я не пошкодую на це грошей, які творять дива не гірше від Санта Клауса і Святого Миколая разом взятих».


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

шкода, що в нас не знiмають телесерiали

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Захар ван дер Бюйтен, 02-07-2012
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.26665496826172 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Книжки Ксенії Заставської: Жінка, що відкриває історію
У прозі Ксенії Заставської форма, що нагадує так званий «дамський роман», стає ключем до історичних …
Огляд “Жуйки” Марії Козиренко: Музика врятує світ
Якщо ви гадаєте, що антиутопія сучасної літератури за сюжетами переважно схожа між собою як шоколадні …
Огляд прози літ. угруповання “Свідки слова”: Шевченкові малята
На обкладинці антології зображений Тарас Григорович у плащі. Сидить за столом, на якому чашка кави, …
Огляд автобіографії засновника італійського фашизму Беніто Муссоліні
Перша половина ХХ століття було щедра на диктаторів та диктатури. Більшість з них, як от Ленін, Сталін, …