ПЕРЕДМОВА Вся моя белетристика присвячена надзвичайно талановитим Аркадію і Маліці (Х-Фактор 2) Дуже хотілося розіграти дві карти: скрипку (Маліка) і доктора (Аркадій). Знову ж, само-собою написалося ... Але ніяк в сюжет не вписувалося нормальне співжиття лише цих двох головних героїв, тому, трішки поламавши принцип К.Дойля, я втулила ще одного персонажа. Над деталями я не дуже заморочувалася, бо мене цікавив лиш тандем скрипка-доктор, але старалася, як могла щоб було цікаво.
)))))))Ось що вийшло:
- Доброго ранку, місіс Холмс. Ранок таки справді чудовий. І після сніданку ми плануємо з містером Холмсом прогулятися, Ви до нас приєднаєтеся?
- Дякую, докторе Ватсон, але боюся прогулянка відкладається – щойно під’їхав кеб і з нього вийшла знайома нам кепка.
Ватсон виглянув у вікно і насмішкувато крякнув. Зайшов інспектор. Не дивлячись на ранній час, він мав зовсім змучений вигляд й тому без запрошення безсило впав у найближче крісло. Нещасний страж порядку не мав навіть сил відмовитись від келишка бренді.
- А де містер Холмс? Справа надзвичайно термінова і заплутана, як італійські макарони з сиром. І в мене вже в голові паморочиться – всю ніч бігав … ще й секретна, нічого толком не добереш … замотали мене в цьому міністерстві.
Місіс Холмс посміхнулася образності висловів інспектора Лестрейда і мовчки поставила на стіл ще один прибор. Тим часом з горішнього поверху спустився той, про кого вже двічі згадали. Шерлок Холмс, а це був саме він, привітався з усіма, запропонувавши залишити розмови про справи до чаю. Всі сіли за стіл. І, хоч якою була терміновою справа гостя, поки він жував - не зронив ані слова. Лише, коли перед ним поставили малесеньку чашечку з чаєм, інспектор вирішив, що інтригуючи пауза ним витримана до кінця
- З міністерства ще вчора підняли на ноги весь Скотланд-Ярд, - відкинувшись на стільці й задоволено витираючи вуста серветкою, почав розповідь інспектор, - пропав якийсь старий, виконував для них термінову роботу. Ми перерили його квартирку, обійшли весь район, допитали всіх сусідів. Фух. Я особисто, двічі ходив по сусідам – дохлий номер, вбив весь день на тих старушенцій. Був старий і зник. Жодної зачіпки, - інспектор широким енергійним жестом руки з серветкою підтвердив, що зниклого немає ніде, затим втупив погляд у чашку, ніби відшуковуючи на її дні зниклого джентльмена, пару раз глянувши з-за неї своїми хитрющими очицями на господарів, щоб перевірити ефект від своєї новини.
Доктор Ватсон, відклавши свіжу «Таймс», першим підключився до розмови:
- Ніяких заміток чи некрологів в пресі немає. Ви в лікарнях, моргах цікавилися?
- Я не сказав вам ще всього … Справа в тому, що це … військове міністерство, ну, ви ж їх знаєте. Вони всі ці процедури швидко й самі провели, по всій формі. Хотіли своїми силами, але куди їм? Нас запрягли в останню мить і ось бігай тепер, як ошпарений. Налякані вони там страшенно. Мені сам заступник міністра сказав, що знайти труп старого – це вже удача. Що він мав на увазі?
- Елементарно, інспекторе.
- Да? Ну може вам, місіс Холмс і елементарно, ви ж тут сидите, в задачки граєтеся, а нам бігати по всьому Лондону й околицям, допитувати, записувати - голова кругом. Ну я вже здогадуюсь, що він мав на увазі …, а яка ваша думка? Цікаво просто.
- Моя думка, що цей старий є носієм якоїсь важливої інформації, і в міністерстві дуже зацікавлені щоб вона не потрапила в чужі руки, тому труп для них бажаніший, аніж … живий зрадник.
- А, так. Я теж саме так і подумав. Вони так і сказали – справа виняткова, державної ваги. А то, за двадцять років моєї служби ще не було жодної нетермінової справи. - інспектор сердито потер тією ж серветкою лоба - рибка клюнула на наживку і тепер цей клятий зниклий старий знайдеться. - Не хочете поглянути на квартиру того старого? Свіжим оком. Може ми щось пропустили?
Холмс, поставивши чашку на блюдце, потягнувся за трубкою. Лиш затягнувшись, відповів інспектору:
- На квартирі були сліди боротьби чи чужої присутності?
- Та ні. Речей там і так небагато, або ж діяли дуже акуратно, або крім господаря до неї ніхто не заходив. Навіть близько 40 фунтів в шухлядці столу знайшли. Ніяких документів чи слідів того, чим він мав займатися ми не знайшли, або ж їх вже вилучили військові.
- Обов’язково глянемо, але з кимось із фігурантів і можливих підозрюваних теж потрібно влаштувати зустріч, чим швидше – тим краще.
- Ну я так і сказав серу Уоррісону, - Лестрейд знов обтер спітнілого лоба вже добряче пожмаканою серветкою, на допомогу бейкерських сищиків він дуже розраховував. – Якраз до обіду ми можемо застати його в міністерстві, а потім він їде на важливу нараду, тому спершу під’їдемо до нього, а вже потім я сам супроводжу вас на квартиру . Кеб чекає на дворі.
Заступник міністра при появі інспектора з двома джентльменами, задумливо дістав із сейфа папку, поклавши її перед гостями:
- Доброго ранку, джентльмени. Опустимо формальності, зараз не до цього. Ситуація критична. Мене попередив містер Лестрейд, що ви не візьметеся за справу, допоки не матимете всієї інформації. Ось вона, в цій теці. І я розраховую на ваше розуміння всієї делікатності…
- Так, сер Уоррісон, справи такого роду нам з доктором Ватсоном не новина, тож можете покластися на нашу скромність. Це креслення … зброї?
- Так. Абсолютно нова. Цей старий, що пропав – не простий старий. Це великий вчений, за яким полювала не одна військова розвідка, ми берегли його, як зіницю ока. Я особисто розпорядився щодо безпрецедентних заходів безпеки.
Поки Холмс допитувався подробиць проведеного слідства, Ватсон продивлявся креслення.
- Скільки людей обізнано з деталями співпраці?
- Не рахуючи вас з інспектором ну й самого старого – троє. Я, мій помічник, містер Кенворт і начальник секретної лабораторії, містер Дорсон.
- Добре, почнемо з вас. Як надійно охороняються креслення і коли ви востаннє бачили зниклого?
- Ну, креслення я отримав від мого помічника третього дня, між іншим полковника у відставці і кавалера трьох орденів – він і проробляв цю справу. З самим містером Моррісоном я не зустрічався … з півроку, мабуть. Сейф надійно захищений, ключ від сейфа маю тільки я. Мій помічник щойно повернувся з важливих переговорів, які вів за моїм особистим дорученням. Він і відправився туди відразу по тому, як передав мені ці документи. Зараз я не можу його відпустити – так склалися обставини, що він мені потрібен в іншому місці… Завтра він зможе відповісти на всі ваші питання. Я передам йому запрошення, ваше, щоб заїхав прямо до вас. Не заперечуєте?
- Абсолютно. Це було б дуже зручно і прискорить розслідування. Ви не можете сказати, коли він поїхав?
- В вівторок, того самого дня. Я зранку чекав тут ті, ось ці, документи. Він десь о восьмій годині отримав гроші готівкою, аванс для старого – це його вимога була, щоб готівкою ще й таку суму забажав – ми сказали, що готівкою поки аванс... Із старим він зустрічався неподалік під пильним оком наших співробітників, ми спеціально проводили із ним зустрічі поза міністерством, щоб його особа не зацікавила когось, бо тоді його легко було б ідентифікувати. Десь … о восьмій тридцять зустріч закінчилася і за 10-20 хвилин я цю ось теку вже поклав до сейфа. Мій помічник майже одразу поїхав на вокзал, щоб не запізнитися на потяг, звідки відправився … за межі Англії,
- Досить детально і, якщо час зафіксований вами більш-менш правильно, то …, - Холмс, записавши все, що його цікавило в блокнот, поставив крапку, - до завтрашнього ранку ми спробуємо знайти максимум інформації без вашої допомоги і без допомоги вашого помічника, сер Уоррісон.
- Ну, тоді вас проведуть. А, ще одне. Начальник лабораторії працює з матеріалами, але особиста зустріч його з Моррісоном виключена – це в інтересах справи і особистої безпеки.
- Зрозуміло. Начальника лабораторії теж не будемо поки турбувати. Прошу відповісти ще на одне запитання. Місце проживання зниклого вченого не могло бути великою таємницею, мабуть. І яку ціну ви запропонували йому за співпрацю?
- Квартира, в якій він проживав оплачувалася з особливого, приватного рахунку. Це моя ініціатива, щоб ніщо не заважало йому працювати і не було пов’язано з нашим відомством. В одному й тому самому помешканні він проживав не більше року під чужим ім’ям і фальшивими документами.. Останнє – в багатоквартирному будинку, адреса вже відома інспектору. За це замовлення він отримав щедру винагороду, дуже щедру. І виходить якраз напередодні зникнення мав отримати першу частину. Може це просте пограбування? Вбивство задля наживи? Це був би найкращий варіант.
Оспорювати позитивні сторони цього варіанту чоловіки не стали, а пройшли за напрямком погляду заступника міністра – в коридор.
Покинувши міністерство, троє нишпорок вирішили промацати другу ниточку в справі, а саме: поїхали оглянути помешкання зниклого вченого.
Трясучись в кебі, інспектор виклав всю інформацію щодо можливих підозрюваних.
- Джентльмени, думаю ніхто не заперечує, що заступник міністра – поза будь-яких підозр, крім того такі засоби безпеки …, - інспектор прийшов у цілковитий захват від вигадливості і передбачуваності сера Уоррісона. Ватсон, коли інспектор прикусив собі ненароком язика, прицмокуючи від захвату, нарешті обірвав ці улесливі дифірамби:
- Інспекторе, там було ще двоє. Як мінімум. Можете й про них щось сказати?
- Ну, начальника лабораторії я бачив – божевільний, абсолютно схиблений на своїх дослідах. Так я і уявляв всіх вчених. Містере Холмс, він мені чимось нагадав вас – коли я спитав його над чим він працює, він відповів … Знаєте, що він відповів?
- Ви мені лестите, інспекторе. Звісно, не знаю. Припускаю, щось, що вас дуже обурило… А як щодо помічника сера Уоррісона?
- А, так. Відповів, що поліція нічого не тямить але завжди пхає свого носа, куди не слід. Уявляєте? Помічник сера Уоррісона… Мало що можу сказати. Поки. Дуже мовчазний і пихатий. За чутками свою посаду отримав за особистим клопотанням самого заступника міністра – ніби колись містер Кенворт врятував його брата під час індійської кампанії. Або навпаки, брат його врятував. Це поки все.
- Дійсно, негусто. Здається, ми прибули на місце.
Квартирка була маленька, обставлена дуже мінімалістично. Великими були тільки стіл і шафа з книжками. Інспектор з жалем змушений був їх покинути, бо й так цілий день їздив по колу. Біля дверей чатував констебль, якому Лестрейд доручив очей з детективів не спускати. Вдвох Холмс і Ватсон облазили всі куточки, простукали всі стінки, що й казати – квартира вже й до них була прискіпливо оглянута, декілька вазонів з квітами були акуратно витрушені на газетку, матрац розпоротий, всі аркуші в книжках перегорнуті і не по разу … Констебль впевнено заявив, що все, до найменшої дрібниці залишилося на своїх місцях. Холмс присів на єдиний стільчик і задумливо закурив трубку. Ватсон же пішов шукати удачі по сусідам.
Навпроти квартири вченого жила літня жінка. Це повідомив констебль, як і те, що характер у неї, як у мегери. Двері довго не відчинялися, але врешті здалися. Жінка на обличчі зобразила крайню ступінь обурення, але змовчала.
- Місіс?
- Міс Бронсон. Мене що, весь поліцейський відділок допитуватиме?
- Перепрошую, міс Бронсон, я не з поліції, я – приватний детектив. Ви вже знаєте, що ваш сусід зник. Мені незручно вас турбувати, вкотре, наполягаю, щоб ви прийняли невеличку компенсацію за завдані незручності, – Ватсон дістав з гаманця пару купюр.
- Ви ще з порога, молодий чоловіче, примудрилися мене образити. Де поділися справжні джентльмени? Ходять, знущаються з літніх людей, топчуться і думають, що так має бути… Але бачу, що ви добра людина, тільки заради вас прийму це, щоб совість вас не мучила. Так надокучати бідній, старій жінці, - купюри були прискіпливо оглянуті та перераховані, після чого двері прочинилися для відвідувача.
- Дякую за делікатність, міс … Бронсон. Я не заберу у вас багато часу. Можливо пригадаєте, чи хтось навідував вашого сусіду? Чи говорив він вам щось?
- Та я вже вдесяте повторюю, що він – відлюдник! Ніхто до нього не приходив. Навіть мене на поріг не пускав, але до мене пару раз на чай приходив. Мій чай знаменитий на весь Лондон, ніде ви такого більше не зустрінете. - Міс замріяно поправила зачіску, згадавши певно ті часи, коли її чай смакували достойні кавалери, джентльмени та інші благородні особи, з відмінним почуттям такту. - Може вип’єте чашечку?
- Буду вам дуже вдячний, міс. Моя мати казала, що вже мало хто пам’ятає рецепти справжнього трав’яного чаю.
- Так, мало. Такий чай тепер мабуть лиш я і вмію заварювати. Всі бігають, п’ють бозна-що, вдягаються казна-як. А розмовляють?! Ні тобі пошани, ні уваги, як в старі добрі часи. Молодь жахливо вихована, жахливо. Пом’янете моє слово – це покоління вісельників і злодіїв, яких сам бог покарає. Добре, що я до кінця світу не доживу, - жінка трішки пом’якшала і поряд з чашечкою для гостя поставила піалу з джемом: як йому судилося пережити кінець світу – хай хоч справжнього джему поїсть перед смертю і тоді неодмінно згадає її добрим словом.
Чай і дійсно виявився надзвичайно смачним. Задоволений вигляд Ватсона справив на міс дуже гарне враження, вона вирішила розповісти цьому, хоч і погано вихованому, але дуже милому джентльмену все, що знає.
- Міс, щиро дякую за чай. Але змушений вас розпитати про сусіда – ви найближча сусідка, на вас вся надія.
- Так, так, молодий чоловіче. Але я мало що можу розказати. Сусід мій – людина дуже мовчазна. З ним ні про погоду не поговорити нормально, ні про життя. До нього ніхто не приходив, ну я таких не бачила. Чим він займався – навіть не уявляю, хоча був час, коли мені це було цікаво, але розгадати цього чоловіка-загадку мені не вдалося. І навряд хтось з інших мешканців цього будинку скаже вам щось інше. Мені дуже шкода.
- Ну що ж … дякую, міс Бронсон. Чай і дійсно винятковий.
- Та немає за що.
Вже біля виходу Ватсон звернув увагу на великий, старовинний годинник біля стіни:
- Місіс, ваш годинник зупинився. Може вам його підвести?
- Ах цей. Боже, так це якраз сусіда годинник. Я й забула, він вже з місяць тут стоїть. Сусід якось сказав, що хоче перекласти піч, боявся, що старовинний механізм не витримає бруду – а в мене тут якраз і місце є, і чистота. Але він же сказав, що бій у нього дуже гучний тому й не заводив, я його попросила – і так погано сплю.
- А ви комусь про нього розповідали?
- Ні, я про нього й забула, допоки ви не вказали.
Ватсон, акуратно відсунувши годинник від стіни, відкрив стінку корпусу, за якою був механізм. Майже не дивуючись, витягнув звідти сувій, перев’язаний мотузочкою.
- Міс, про цей годинник можете вже нікому й не розповідати, бо вас по новій почнуть допитувати поліцейські – я сам їм передам.
- Ой, молодий чоловіче, ви вже не кажіть, що і як, бо знов ходитимуть, питатимуть. А я ж забула просто.
Констебля поруч якраз не було – він був впевнений, що навіть знамениті детективи нічогісінько тут не знайдуть, тому вдало скористався можливістю відлучитись. Звісно, що Холмс з Ватсоном не заперечували і обіцяли не видати цієї маленької недбалості начальству.
Коли Ватсон повернувся, Холмс переписував в блокнот об’яви з газет, що були складені акуратною стопочкою на краю стола. Щоб не бути заскоченими зненацька, сувій Холмс заховав у складках свого широченного плаща. Дочекавшись охоронця, вони попрощалися з ним і поїхали додому.
- Знаєш, Ватсоне, не схоже щоб до вченого дібралася рука іноземної розвідки – це або ж чиста випадковість, або старий сам вів свою гру.
- Так, тут теж щось приховано, - Ватсон легенько постукав набалдашником по кишені плаща Холмса, - але щоб вияснити їх роль в цій грі – потрібно знайти слід старого.
- Лестрейд, старий лис, нас самих оголосить ворожими шпигунами і з задоволенням закатує, якщо ми не достатньо переконливо придумаємо, звідки воно у нас взялося.
- Ну, ми йшли за слідами старого і знайшли, наприклад в кебі, він їх там загубив, коли …
- Та це ж геніально, Ватсоне. Саме так. В кебі. Кожну вулицю обслуговують небагато перевізників, неважко буде знайти того, хто підвозив старого, здається цей очевидний слід пропустили обидва відомства. Ця ниточка має привести нас кудись, або до когось …
Вдома Холмс з Ватсоном детально вивчили свою знахідку.
- Знаєш, Шерлоку, - це такі самі картинки, як у теці сера Уоррісона, тільки з незначними відмінностями. І в заступника міністра їх було 6, а тут – 8.
- Впевнений?
- Абсолютно.
- Тоді боюся, що поки ми тримаємо це в себе, є вірогідність того, що наші життя впали в ціні. Що ж, відкладаємо обід і продовжуємо пошуки. Люба, тебе ми теж попросимо підключитися, - звернувся Холмс до дружини, що якраз внесла у кімнату величезне блюдо.
Ватсон, під обурливий крик місіс Холмс витягнув з-під кришки шмат м’яса і всівся з ним до столу. Холмс же встояв перед спокусою і спокійно дочекався, коли дружина повернеться. Місіс Холмс, яку ввели в курс справи, взялась за відтворення шляху зниклого від того часу, як його бачили на зустрічі. Вона зібрала ватагу хлопчаків з вулиці – своїх вірних помічників, розіславши їх із завданням, детально проінструктувавши, що мають шукати. Ватага юних слідчих, які чесно відпрацювали щедрий гонорар місіс Холмс повідомили їй всі подробиці, які досить швидко зуміли вивудити, чим заробили ще й тепле частування за кмітливість і винахідливість. І тепер загадкового у зникненні старого вченого вже майже нічого не лишилося. Але вирішили перевірити всі можливі варіанти.
Поки місіс Холмс вишукувала слід зниклого, Холмс з Ватсоном проробляли знайдені в його квартирі підказки:
- Джоне, версією про втечу теж не потрібно нехтувати. Ось тобі список оголошень про продаж нерухомості, які я повиписував з газет. Сходи в редакцію, можливо старий прикупив якийсь будиночок і вирішив розпочати нове життя. А я також прогуляюся – є одна задумка.
Ввечері всі троє зібралися і виявилося, що справа, вже можна сказати, розкрита. Оскільки до вечері залишився час, Холмс з Ватсоном прогулялися до Скотланд-Ярду щоб повідомити про це інспектору, а також запросити його на ранок до себе з підмогою.
Наступного ранку до будинку 22б на Бейкер-Стріт почали з’їжджатися екіпажі і першим, вірніше першими з інспектором і з пів-десятком його підлеглих. Він отримав інструкції від Холмса, як завжди сприйняв з недовірою, але добросовісно розставив пастки для особливо небезпечного злочинця, якщо він надумає тікати.
Нарешті прибули міністр із помічником. Вже немолодим, але високим і струнким чоловіком з військовою виправкою, худим видовженим обличчям, білявим і дуже акуратно й зі смаком одягненим. Після короткого знайомства та необхідних знаків гостинності, Холмс звернувся до присутніх:
- Пропоную перейти до справи негайно. Задля якнайшвидшого вияснення деяких деталей ми збирали інформацію у трьох напрямках і першою про все, що дізналася розповість місіс Холмс, а від того, що вона розповість ниточки ведуть до того, що стало відомо нам з Ватсоном і таким чином поєднаємо в одному флаконі три складові цієї справи, а от про причини того, що сталося можуть розповісти лише учасники, якщо забажають, але поки що вони не мають значення.
- Так, практично не виходячи з будинку мені вдалося повністю відновити маршрут переміщення нещасного містера Моррісона в той день, коли його бачили востаннє. З будинку, де проходила зустріч і де він передав креслення містеру Кенворту та отримав гроші за замовлення він, перерахувавши отримане, вийшов хвилин через 10 після вас, містере Кенворт. Потім спустився на вулицю і сів у перший же кеб. Кеб від’їхав квартал і там кебмен раптом зупинився і зробив вигляд, що на вимогу клієнта підсів до нього. Скоріш за все саме там кебмен вбив старого, забрав у нього гроші і залишив кеб. Жертву він обпер об дверцята, принаймні є свідки, які бачили старого в кебі, що чекав хвилин 15, і ззовні все так виглядало, що кебмен побіг кудись за дорученням клієнта. Повернувшись, кебмен повіз свого мертвого пасажира в бік мосту, і вже за 5 хвилин неподалік того місця повернув пустий кеб його власнику, в якого орендував його на півдня. …
Інспектор швидко віддав вказівки одному з своїх супутників, який вибіг на двір…
- Поки цей містер катав труп містом, з креслень було знято копії. І повернувшись до міністерства цей чоловік забрав оригінали, які віддав вам, сер Уоррісон, а копії забрав собі. З ними ж він чимшвидше відправився на залізничну станцію…
Заступник міністра і його помічник із здивуванням витріщилися на місіс Холмс, яка спокійно продовжила:
- Ось, інспекторе, опис тієї людини, яка орендувала кеб, складений кебменом.
- Високий, стрункий, немолодий, білявий …представився як містер Браун… ну це ще нічого не доводить, але … Томсоне, передай комусь з тих, що на вулиці, щоб знайшли цього кебмена й оглянули його кеб. Ти чув, що там мають шукати? Передай. І повертайся…
- На квартирі вбитого вченого, а я не сумніваюся, що все сталося саме так, як описала моя дружина, міс Холмс. На квартирі лежала купка газет з оголошеннями про продаж будинків у досить престижному кварталі Лондона, саме такі були обведені олівцем. Доктор Ватсон навів довідки, на той випадок, якщо містер Моррісон просто вирішив непомітно зникнути, придбавши будиночок на аванс – за двома з усіх оголошень мали зустріч з людиною, схожою на вбитого, але попри велике бажання придбати один з них, завдаток не був внесений. Зате з описом кебмена я відправився на вокзал, обійшовши всі банки, що трапилися по дорозі. І в останньому, який розташований біля вокзалу, мені посміхнулася удача. Співробітник банку якраз працював в той день і добре пам’ятав чоловіка, який дуже поспішав, переживав, що має велику суму готівки на руках і бажав якнайшвидше відкрити рахунок на пред’явника. Сер, ось опис цього чоловіка. Щодо рахунку й суми можете навести довідки в банку. І ще цікаво, що в тій самій валізі з грошима, банківський працівник помітив великий, пухкий конверт, містер Браун тут же в банку попросив ручку і надписав його, зазначивши чиїсь ініціали і адресу, зас ловами банківського працівника, німецькою мовою.
Заступник міністра мовчки взяв папірець, простягнутий Холмсом і начепивши пенсне підійшов до вікна.
- Ваші докази надто … надумані, я чекатиму результатів пошуків, це все?
- Ні, найцікавіше попереду, - доктор Ватсон перехопив естафету і підійшов до секретера, - мотиви містера Кенворта, які штовхнули його на злочин ще потрібно вияснити, але він не отримав того, що хотів. Вже не знаю чи запідозрив покійний містер Моррісон державного службовця в нечесній грі чи просто вирішив перестрахуватися, але передав він йому несправжні креслення, або ж частково несправжні. Вже не питайте, звідки ми отримали ось це – він відкрив секретер і дістав пакунок, який передав заступникові. Повірте нам на слово – це справжні документи, які нам з Холмсом просто пощастило отримати. Якщо звірите їх з тими, що лежать у вашому сейфі – відразу помітите різницю, але детально їх розглянувши під час нашої розмови я й так можу сказати, що обведені на цих кресленнях пунктирною лінією вузли механізмів на тих кресленнях, що зберігаються у вас взагалі опущені, або ж мають дефекти, непомітні на перший погляд…
Весь цей час містер Кенворт спокійно стояв трішки позаду свого начальника, але поглянувши з незворушним виглядом на пакунок креслень, на останніх словах Ватсона він втратив над собою контроль і впав так само, і в те ж крісло, як за добу до цього це зробив сам інспектор. Він обхопив голову руками, бурмочучи собі під ніс прокляття.
- … так, містере Кенворт, невідомо ще чого вам слід боятися більше – Британського правосуддя чи довгих рук тих, кому ви продали ті фальшивки…
Інспектор, який від появи креслень в руках Ватсон й до цієї миті не міг відвести від них підозрілого погляду все ж вчасно отямився і швидко клацнув, надівши наручники на руки злочинця, які дуже зручно для цього лежали на його голові. Помічник заступника міністра не звернув на це жодної уваги, як і свердлячого погляду свого недавнього начальника і покровителя.
Саме нагодилися відряджені Лестрейдом на пошуки тіла загиблого поліцейські, які доповіли, що тіло покійного вченого знайшли під мостом, в купі сміття…
Лестрейд вказав їм на затриманого і вони майже виволокли його, тримаючи попід руки, за ними вийшов сам інспектор, відкланявшись.
Сер Уоррісон нарешті згорнув отримані документи, і дійшовши до дверей, обернувся до детективів:
- Ви гідно попрацювали на користь Британії і Королеви, ваша робота не залишиться неоплаченою. Завтра вам доставлять чек. Думаю, не варто нагадувати, що ця справа і всі, хто в ній фігурують мають залишитися таємницею. На все добре, джентльмени, - він вдягнув капелюха і вийшов.
Коли почувся стукіт коліс останнього екіпажу, який від’їжджав із заступником міністра, напруга спала:
- Докторе Ватсон, як на детектива – ви дуже неуважний, - йдучи на кухню за столовими приборами для сніданку, сказала місіс Холмс, хитро мружачись,
- А що я пропустив?
- На вашому пальто, друже, вже третій день кишеня відірвана – можете розгубити всі докази і завалити справу, тоді лондонські злочинці будуть з вас сміятися. І матимуть рацію.
- Правда? А й точно – я і не помітив. Що б я без вас, грози злочинців і приватних детективів, робив?
- Робіть висновки. Вам давно вже пора знайти собі місіс Ватсон, яка б слідкувала за вашими ґудзиками і кишенями.
- Ах, мила місіс Холмс, нове пальто обійдеться мені значно дешевше, - Ватсон весело, по-хлоп’ячому стрибаючи через декілька сходинок, піднявся нагору, в свою кімнату, звідки вийшов з гітарою. Вдаривши по струнам, він заграв якийсь модний мотивчик і сам собі підспівував, виявивши дуже красивий баритон.
З кімнати напроти вийшов Холмс з саксофоном, перевдягнутий по домашньому. Намагаючись підіграти другові, він підбирав мелодію. Вгадавши її, підійшов до перил і зверху весело підморгнув дружині. Місіс Холмс нарешті теж не витримала і дістала з шафи футляр. І вже за мить в цей міні оркестр влилися ніжні звуки скрипки…
Крізь прочинене вікно на Бейкер-стріт рвався модний оперний мотивчик, який віртуозно, лиш трошки імпровізуючи, виконував новоспечений квартет. Так, саме квартет )))), бо якраз почався літній дощ, який в такт вистукував по бруківці, чудово справляючись з роллю ударника.
The end.
(в ролях: Місіс Холмс – Маліка Глущенко, містер Холмс – О.Глущенко, д-р Ватсон – Аркадій Войтюк)
