Вже скоро світанок та Данте все стоїть і вглядається у темряву, яка помалу зникає, як туман в похмуру погоду. Він ніколи не знав чому його приваблює ця місцевість, та прихов сюди доволі часто. Цієї ночі нічого не відбулося, і Данте був навіть засмучений, що в таку чудову місячну ніч не було ні одно бентежної душі, яка вирішила видати свою присутність в цьому світі. Таке враження, що всі вони поховалися від нього, для того, щоб в наступний раз напасти і покінчити з цим проклятим мисливцем на душі. Та Данте це не лякало, йому подобається, коли він відчуває, що може програти і приєднатися до цієї потойбічної бригади правопорушників. Сьогодні особливо важкий день, не тому що прийдеться висліджувати нового демона чи полтергейста, а тому що сьогодні він іде у школу. Дивно, враховуючи те, що мисливець на демонів повинен вчитися в школі, та це необхідно лише для прикриття, інакше в такому невеликому містечку можуть піти слухи, що є тут такий незнайомий підліток а в школі його ніразу не бачили, таким чином можуть початися небажані візити. Та на щастя, Данте вже пройшов шкільний курс навчання, але в коледж йому ще рано, тому проблем з успішністю не буде. В мить з лінії горизонту проблиснуло сонце, відчого Данте зажмурився і зкорчив смішну гримасу, та навіть вона не змогла зняти з його лиця всю його серйозність.
Пролунав дзвінок і всі учні за метушилися і почали розбігатися по класах, лише Данте йшов повільно, розглядаючи вивіски і стінгазети.
- Добрий день, - пролунав тонкий голос жінки за спиною у Данте.
- Добрий день, - автоматично відповів той.
- Ви, напевне, новий учень, про якого говорили в викладацькій?
- Так, це я, - з ноткою байдужості відповів Данте.
- Від Сьогодні я ваша вчителька, мене звуть Татьяна Миколаївна, ви будете навчатися у класі № 13, він знаходиться в кінці цього коридору.
- Чудово, - все ж з такою байдужістю відповів він.
- От і добре, ходімо, ато учні вже зачекалися.
Вчителька здалася йому не адекватною, ще втой момент, коли звернулася до нього за спиною, а в її тонкому, дзвінкому голосі, звучала якась прихована сутність.
Ось воно, двері в клас. Данте ніколи нічого не боявся, та комок всеж підступив до горла, і серце стало калатати сильніше. Це, черз те, що він не знав як відреагують на нього учні, і чи не стануть приставати з безглудими запитаннями. Двері скрипнули і Данте заплив у клас, саме заплив, адже його ходьба була настільки плавною і тихою, що нагадувала тихо плаваючу байдарку на озерному плесі. За лічені секунди з гармидру в класі залишився лише тупіт сердець учнів, який Данте, прекрасно чув. Зливаючись в одну ритмічну мелодію.
- Добрий день клас, - Піднявши голос, привіталась вчителька - Сьогодні в наш клас прибув новий учень.
Зразу після цього слова по класу прогудів шепіт, який заглушив ритмічний стук.
- Його звуть Віданте Альма, він прибув з Ватикану, по обміну і буде навчатися з нами протягом цього року, прошу привітатися.
В одну мить шепіт змінився на гучне:-привіт.
Через силу і знову ж з тією самою байдужістю він привітався з класом.
- Ти будеш сидіти разом з Анною.
Вчителька сказала це з якимсь божевільно-задоволеним тоном і попросила сісти Данте.
Він поплив до парти, яка знаходилася біля вікна в середині ряду, і так само тихо сів за неї.
Його сусідка по парті дивилася на нього не зводячи очі, він відчував її погляд, який з'їдав його живцем. Протягом уроку він зміг запамятати більшість імен однокласників і роздивитися клас. Дивно, адже він уявляв собі його інакшим. Він вважав, що стіни будуть пофарбовані в строгі кольори і і нічого, окрім дошки і парт в класі не буде. Та насправді, клас був блідо фіолетового кольору, добре освітлений, на стінах висіло багато плакатів і фотографій. Данте бачив, як дівчата розглядали його під час уроку і перешіптувалися між собою з посмішками на лиці, і він не міг ніяк зрозуміти через що вони сміються. Урок тривав вічність і за цей час нічого не відбулося, тому від скуки данте почав засинати, та всеж дотерпів до дзвінка.
На перерві, він вийшов на коридор і сів на підвіконник, включив телефон і робив вигляд що зайнятий, та всеж до нього підійшло декілька однокласників, на лицях, яких горіло бажання поставити на місце новенького.
- Ейти, - звернувся до данте найсміливіший зі всіх.- Ей, ти що, мене не чуєш. я до тебе говорю.
Данте підняв голову і подивився на нього. Його погляд заставив декількох з них зробити крок назад. Цей погляд лякав їх, і на рівні інстинктів вони розуміли, що краще відійти. Та не у всіх працює інстинкт самозбереження, і центровий все наполягав на своєму.
- Чого мовчиш, не привітаєшся з пацанами. Віданте, дивне ім'я. Мене звуть Іван, радий познайомитися.
- Можете називати мене Данте, і ятеж радий познайомитися,- його голос був рівний і безтурботний ніби він і не переживає за те що може зараз початися.
- Слухай, а я бачу ти тут зі себе крутого корчиш, тіпа альфамен. А з нормальними пацанами навіть не поздоровався, це не культурно.
- І що ти пропонуєш?
- Кароче, так ти зараз нам тихенько віддаєш своє бабло, і рахуй шо ти наш, окей?
- А якшо я не віддам гроші, то що з того?- з посмішкою на обличчі запитав Данте.
- Ну тоді ми будемо рішати наші проблеми більш брутально, тобі цього треба? Причому, шо нас є набагато більше, а пацани?- Задоволеним голосом і з відчуттям влади, Іван гадав, як зараз поб'є новачка.
Іван на мить озирнувся до своїх однокласників,а в другу мить кулак Данте добряче врізався в його живіт. Ніхто і моргнути не встиг, як Іван вже лежав на підлозі і корчився від болі.
- Хтось ще хоче поговорити, - все з таким ж самим спокійним голосом запитав Данте.
Та У відповідь нічого не почув, тільки матюки і стогін лежачого на паркеті Івана. Данте розвернувся і попрямував до класу. Він розумів, що вчинив погано, та тепер хлопці зі школи не будуть до нього приставати, та він не врахував того факту, що на коридорі були не тільки хлопці, а й дівчата, в очах, яких Данте був справжнім героєм. Ідучи по коридору не одна дівчина привіталася зним, у відповідь яким Данте просто кивав головою. Він ніколи не любив говорити зайвих слів, і взагалі говорити без причини, напевне через те що, завжди бачив людей наскрізь, в буквальному значенні цього слова. Він бачить душі людей. В його очах вони виглядають як невеличкі вогники в грудях, які горять вічним полум'ям. У кожного колір душі інакший і коливання вогню різне, по них Данте може побачити чи людина має чисті наміри і відверто говорить, або навпаки. І зараз у всіх дівчат у коридорі душі засвітилися яскравими кольорами, що означало, що Данте їм подобається. Та його це не дуже цікавило, адже його місія в Україні - це зменшення паранормальної активності у цьому містечку, яка за останні роки зросла до такої степені, що про неї почули у ватикані. Та важливості цьому завданню додає те, що Ватикан послав його на це завдання, який робить це тільки у випадках коли звичайні св'ященники не всилах щось зробити. Тому про стосунки можна забути. Та він розумів, що цей інцидент на коридорі розповзеться як компютерний вірус по всій школі от тоді буде проблематично залишатися осторонь всіх.
До початку уроку залишалося декілька хвилин і Данте вирішив сісти і зібратися з думками. та не встиг він і сісти за парту, як до нього підійшли дві дівчини, доволі симпатичних з білим волоссям.
- Привіт новенький, як справи, мене звуть Христя а це моя подруга Оля, знаєш ми бачили як ти дав Вані прикурити на коридорі і це було круто.
- Данте, приємно познайомитися,- на лихо, йому не вдалося сказати це своїм байдужим тоном і получилося, ніби він зацікавлений далі розмовляти, і вибору не було.
Він сів на парту, і скорчив міну ніби йому хочеться поговороти ні про що.
- Слухай, ми тут з дівчатами поспорили, що в тебе волосся біле, бо ти його фарбуєш?
- Ні воно в мене таке від природи, гени от і все.
- В тебе такий великий Хрестик на грудях, для чого тобі він.
- це подарок.- Данте почала нервувати допитливість цієї дівчини, та він мусів терпіти.
- А ти, я бачу, накачаний коли ти встиг накачати такі здоровезні м'язи?
-Просто треніровки і режим.
- О, я згадала, ти не хочиш сходити на вечірку до дому у Роми. Кажуть буде круто.
- Не можу обіцяти, але постараюсь прийти,- Данте не міг витрачати вечори на вечірки, адже саме в цю пору нечисть любить появлятися.
- От і добре буду тебе чекати, - наївним і заманчивим голосом,Христя підмигнула йому.
Зразу після цієї розмови пролунав дзвінок. Так протривало ще декілька годин, а після уроків данте попрямував додому, щоб змінити свій шкільний одяг на його робочий прикид.
Та все не могло бути так спокійно, проходячи повз парк данте почув чиюсь присутність. Він озирнувся і побачив банду яка бігла в його сторону, а очолював банду той самий Іван.
- Ану стій, падла, зараз ти получиш!- кричав той.
Їх було чоловік дванадцять, і з такою кількістю звичайними, людськими, силами впоратися буде трудновато, тому данте склав руки, як для молитви в прошептав:- "Зняття печаті обмеження до першого рівня", після чого від нього в одну мить подув вітер а потім зник. Тепер він міг з ними впоратися, але він зробив це не для них, а для двох демонів, які осіли верхи на двох хлопцях з банди. Це були шептуни, доволі слабкі біси, які можуть нашіптувати слабким духом людям погані думки і вчинки. Але так, як йому буде заважати банда хуліганів йому потрібно перейти у інший вимір, паралельний нашому виміру. Це вимір блукаючих. саме там він може битися з духами на фізичному рівні, та спочатку треба відірватися від хуліганів. В одну мить він рвонув з такою швидкісттю, що ті на віть і не думали його доганяти, а тільки кричали у слід, що він слабак і боягуз. зупинившись, Данте віддихався, і став на коліно і тоді промовив: "Силою даною мені, ворота душ відчиніться". Зразу після цих слів перед ним у просторі утворилася тріщина приблизно з його зріст, десь метр в ширину. Тоді він піднявся і пройшов крізь неї. Світ блукаючих відрізнявся від людського кардинально. Тут ніколи не світило сонце, але освітлення було, воно було схоже ніби жевріє стара лампочка. І колори в цьому світі були тм'яними і похмурими. У ватикані цей вимір називають Лімбом, я ж називаю його виміром блукаючих. В ньому живуть душі не грішних язичників, блукаючі душі померших, які не мають спокою, полтергейсти, не хрещені діти, і демони прислужники диявола, які полюють на душі живих. Та в цьому світі живі виглядають як тіні, видніються на запітнілому склі, одні лише силуети. Тяжко пояснити чому існує вимір Блукаючих, і чому він знаходиться так близько біля нашого, адже Лімб рахується першим кругом пекла. Та це не важливо. Данте нарешті знайшов тих двох хлопців і їхніх супутникиві яки не затикаючись вливають в їх голови самі намерзотніші думки.
- Ей ви,- Гукнув він до них.
Демони зупинилися ві озирнулися.
- Так, ви Нафнаф з Ніфніфом, я до вас звертаюся, ще не надоїло хлопців мучити, а?
- Ти хто такий, на душу ти не схожий, та й полтергест ти не кудишний, вали звідси поки можеш.
Біси заговорили на свомєу демонічному жаргоні, та Данте завжди розумів потойбічну мову ше змалку. І вирішив говорити з ними по їхньому.
- Ви порушуєте баланс сил своїми діями і владою даною мені я вимушений покарати вас вигнанням назад у пекло.
-Та хто ти такий, шоб вказувати нам шо робити, ти ж не хочеш сам опинитися на нижчих ярусах, там то тобі буде жарковато.
- Сил у вас маловато мені погрожувати, або ви самі добровільно покинете цей вимір, або я вас заставлю.
- ну давай, застав нас піти, та спочатку скажи нам своє ім'я душе.
- Я не душа і звати мене Віданте Альма, і це ваш кінець.
Він вхопився за свій хрестик, що висів на шиї, і промовив: "Боже дай мені сили і хоробрості, щоб подолати зло і принести мир, амінь". Тоді він зірвав хрестик з пов'язки і він перетворився на меч, не малих розмірів.
- Меч Михаїла?- переляканим голосом сказав один з них, - но ти не він, тоді звідки в тебе цей меч?
Данте не знав про що вони верзуть а просто накинувся на них. та вони і не очікували такого напору. Одног демона він розрубав на половину, ще під час перщої атаки, другий встиг відскочити в останній момент. Данте був швидкий як блискавка, здавалося що він взагалі не відчуває втоми. Та демон теж не стояв на місці він видовжив свої пазурі, і кинувся на данте, як свирепий пес, вони пересіклись в просторі на мить, зплиснули іскри і вони завмерли стоючи спинами один-до-одного. Через декілька секунд з живота демона хлинула фонтаном його чорна смоляна кров, помираючи він встиг викрикнути декілька непристойних слів, і просто згорів.
Та це не означало, що данте стер їх з лиця землі, він просто відправив їх глибше у пекло де їм і місце. Перевага битв у вимірі блукаючих, у тому, що ніхто з людей не спроможний побачити цей вимір і душі що в ньому знаходяться на це спроможний лише Данте, який ще з малку розказував, монахам, до яких він потрапив ще малим, що бачить в них вогники, і що він бачить привидів, тоді то вони і зрозуміли що він незвичайна дитина і що його роль у цьому світі дуже важлива. Тому вони і дали йому ім'я Віданте Альма, що з іспанської мови перекладалося як бачучий душу.
Меч знову перетворився на хрестик ы тоді він промовив :"зняття печаті обмеження закінчено" і він пройшов через щілину після чого махнув рукою, і тріщина почала затягуватися. На дворі вже була глуха ніч, та на сьогодні він свою роботу виконав, і можна було виспатися як слід, тому він попрямував до дому, його силует помалу розчинявся в покрові ночі, а згодом і зовсім злився з темрявою.
