Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2554
Творів: 46328
Рецензій: 90462

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Призначена зустріч

© Наталка Ліщинська, 11-06-2012
Кілька годин тому поверхня даху пашіла розжареною пательнею. Та зараз на місто чорним кажаном налетіла задушлива сутінь - сонце зайшло,  тож нова, пофарбована на зелено бляха покрівлі вже не пекла, а дихала теплом.

На ледь похилій частині даху, розкинувши руки хрестом, лежав Гудз – прізвище «Гудзенко» друзяки-пацани обітнули до коротшого прізвиська.

Якщо погода дозволяла, то хлопець утікав сюди часто. А якби задощило, сидів би на горищі, у власноруч облаштованій криївці. Сюди Гудз позносив різноманітне дрантя: стару розкладачку з вицвілим коцом, хиткого із геть облізлим лаком журнального столика, два розпарованих крісла, на одному з яких можна сидіти лише з обачністю, бо воно розсохлося і хоча якось ще трималося купи, але вже на останньому пчиху.

Стах пишався своїм сховком, навіть прибив до балки саморобний транспарант: «В кожного є право на власний стрих!» Шкода тільки, що взимку на неопалювальному горищі незатишно, надто холодно, тому ліпше вештатися вулицями з пацанами, ніж клацати зубами на вимороженому піддашші.

Але зараз серпень. І найкраще отак валятися горілиць просто неба, бездумно витріщаючись на зірки.

- Гудз! Ти тут? – покликала Солька.
Йому не хотілося пронизувати густий афиновий джем темряви своїм голосом. Ковзнув правицею в кишеню джинсів, витяг звідти мобілку й увімкнув, щоб підтвердити свою присутність і присвітити Сольці шлях у пітьмі літньої безмісячної ночі.
- Привіт!
- Угу… - муркнув розімлілий Гудз до сусідки, а заразом і однокласниці.
- З мамою посварився?
- Ну … - безбарвним голосом підтвердив хлопець.
- Я чула через стінку…
- Як вона мене задовбала… У неї одне питання: «Ти їв?» І ще кричить: «Відірвися від комп’ютера!” А тобі класно… Ніхто не дістає.
- Ага, мені просто супер… То нічо, що мама вже сім років не може послати нафіг ту Іспанію… Останній раз я її на Різдво бачила. Ну й тато гульбанить. Якби не Юрко… Тільки він жениться через три тижні.  І фьють! Забереться брателло в Польщу, до своєї Баськи. А в астальном, прекрасная маркіза, всьо харашо, всьо харашо… - з гіркою безнадією проспівала останню фразу Солька і метнула білявими кучерями, немов витрясала з голови прикрі думки.

Шморгнувши змокрілим носом, дівчина тернула його долонею. Нестерпно запекло – ніжна біла шкіра вдруге за це літо згоріла. Вибралася, ідіотка, вчора з колежанками на пляж засмагати… Літо ж ось-ось промине і кортіло на повну використати останні дні перед школою. Озерце довкола оперізував майже голий піщаний берег, а біля кількох охлялих кущиків, що кидали мізерні острівці візерунчатої тіні, вже притулилися різнобарвні групи відпочивальників. Тому їхня дівчача щебетлива компанія  смажилася цілісінький день під палючими променями сонця. Іншим – нічого, бо наприкінці літа всі, крім Сольки, хизувалися шоколадною засмагою, а от білошкіра синьоочка до вечора набула кольору звареного рака.

«Мама намазала би мене кефіром…» - подумала Соля, пригадавши безсонну попередню ніч, коли її лихоманило і немилосердно горіли обличчя, плечі та литки.

Дівчина не втрималася й схлипнула: від жалю до себе, покинутої мамою, а за мить – і братом, який чкурне з молодою дружиною влаштовувати своє життя деінде; від болю, котрим щойно помстився обпечений ніс за її легковажність – без сонцезахисного крему та парасолі поперлася на озеро.

Зніяковілий Стах подумки обізвав себе придурком, але в чотирнадцять спочатку бовкнеш якусь дурницю, а потім думаєш і шкодуєш про необачно сказане. Той Сольчин схлип у відповідь на його тупу заяву «тобі класно… ніхто не дістає» зненацька шкрябонув кігтями, наче Пірат – бомжуватий кіт, що з’являвся інколи у дворі - міг несподівано дряпнути руку, яка всього-на-всього тягнулася, щоб почухрати одноокого бешкетника за вушком.

Хтозна, як так вийшло, але хлопець  нахилився до Сольки, щоб сказати: «Ну чого ти?.. Не треба…» І втрапив своїми губами прямісінько в її. Солоні, мокрі, гарячі.


                                                                             ♦

Блискавка пострілу на мить засліпила і оглушила всіх. Станіслав шарпнувся вперед, збиваючи з ніг чорну постать, що вихопилася навперейми. Знизу закричали: «Они здесь!»  «Наверх!»  «Живо!»  

Тих голосів було багато і Станіслав рвонув сходами вгору, щосили тягнучи за собою Соломію. Дівчина, підібравши вільною рукою поділ спідниці, летіла легконогою ланню, перестрибуючи по дві сходинки.

Мов гончаки, за ними мчали переслідувачі. «Брать живьем!» Станіслав перехилився через поруччя та вистрелив. І ще, і ще, і ще. Луна громами шугала по всіх закамарках під’їзду. Прозвучав зойк пораненого. Постріли у відповідь ляснули по вухах. «Стой!!!» «Не уйдут!» «Кваша ранен!» «Подожди! Подкрепление подойдет!» - загалайкали голоси.  

Її спідниця метлялася та хльоснула його обличчя, коли він ліз у отвір на горище вслід за дівчиною. Натужно застугоніла ляда, котру він з розмаху кинув за собою. Потому вибралися на дах, Станіслав метнувся до краю, роззирнувся.
- Не перестрибнемо, – проказала за його спиною Соломія.
- Задалеко… - відізвався юнак, оцінивши відстань до покрівлі найближчого будинку.
- Задалеко, - тихо повторила дівчина, - Нам не можна потрапляти їм до рук. З Одаркою таке вчинили… - затнулася, пригадавши понівечене дівоче тіло, вирізані груди, пусті очниці – чорною кров’ю запечені ями, - Ти ж знаєш, як вони збиткуються.  Закатують.

В її голосі не було напруги, не відчувалося й задишки від шаленої погоні. І не звивався в ньому зимною змією страх. Там панував спокій, який приходить після остаточного рішення. Соломія ступила на край. Стояли рамено до рамена. Станіслав взяв у свою правицю її вузьку гарячу долоню.

«Вот они!» - заволала тьмава постать знизу і враз на подвір’я повискакували ці чужі демони, вимахуючи зброєю, горланячи.

Обоє не хотіли дослухатися до тих, котрі захланним воронням рвали на шмаття тишу серпневої ночі. Двома струнами, напнутими у небо, чули стукіт серця поруч, теплий подих літа, дивилися у вічі зірок, які й собі здивовано ззиралися на безкрилих людей на даху. Тільки час розтягувався краплиною темного гречкового меду, а провалля попереду, отого налитого мороком яру, котрий зачаївся, чекав ще мить, ще трохи, вони не хотіли зараз помічати.

- Сташку… Я тебе прошу, запам’ятай, чуєш, так міцно, як тільки зможеш… Мене… і цю ніч. Цей дах. Обіцяй, що запам’ятаєш!
- Я тебе кохаю, Солечко-сонечко… І не забуду!
- Ми зустрінемося, Сташку… Колись потім, тільки не забудь. Поклади на спід душі, заховай той спогад і ніде нікому не віддавай! Проси в Бога, хай залишить, нехай не забирає його в тебе…
Позаду прогавкав хрипкий голос: «Сдавайтесь!»
Дві постаті злагоджено ступили вперед, у порожнечу, яка досі терпляче чекала на них.

«Сука… Красивая была, да я бы ее!.. Все рассказала бы! Оборвалась нитка… Как теперь выйти на  этого лесного сатану – Зубра?» - енкаведист копнув носаком чобота неживу голову з білявими кучерями і обернувся до своїх підлеглих, що згромадилися за його спиною.
- Упустили, сволочи! Как?! – люто вибалушив очі.
- Темно было, товарищ Кулачов… Этот, - дуло сіпнулося в бік розпластаного юнака, - застрелил Непоседова. И непонятно, как учуял засаду, волчье у них чутье…  Еще и Квашу подстрелил, гаденыш!

                                                                           ♦

- Соль… Солечко-сонечко… Господи… Я знайшов тебе! Бачиш, я не забув…
- Сташку… знайшов… не забув… І я, чуєш, і я теж!.. Не забула… - дівчина шепотіла, між словами торкаючись вустами рідних щоки, губ, чола. – Тепер, Сташку, тепер все буде добре…

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 13

Рецензії на цей твір

нарешті

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© VoronaINblue., 22-06-2012

Любов...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Лариса Омельченко, 21-06-2012

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Тала Владмирова, 20-06-2012

цікаво

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Зоряна Львів, 20-06-2012

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Victor Artxauz, 17-06-2012

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© коник єгор, 16-06-2012

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 5 відгуків
© Олексій Тимошенко, 14-06-2012

Містика почуттів, реінкарнація кохання

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Слава Світова, 14-06-2012

Вмієш так гарно

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Галина І, 13-06-2012

Своєрідний триптих...

На цю рецензію користувачі залишили 5 відгуків
© Микола Цибенко, 13-06-2012

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Любов Долик, 12-06-2012

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Сонце Місяць, 12-06-2012

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Nina, 11-06-2012

вітаю

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© George, 11-06-2012

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Граро Зуму, 11-06-2012

Мої вітання!

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Уляна Галич (Консуело), 11-06-2012

Сила кохання

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Галина Михайловська, 11-06-2012
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.77244901657104 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …
Книжковий МЕДВІН 2019
Друзі! Вже скоро розпочнеться весняний книжковий Медвін, звертаємо вашу увагу на зміну розкладу, ярмарок …
Поезія, яка пробуджує до роздумів
Поезія завжди була тою силою, яка змушувала рухатись далі, коли не було сил. Змушувала любити, коли …
Поклик минулого, заради порятунку майбутнього
Не дивно, що коли на вулицю приходить весна, та ранкове небо починає освітлюватись новим життям, у більшості …