Місто шуміло. Вирувало. Люди поволі наповнювали собою тротуари. Автівки голосно снували павутиною доріг. Повітря пахло ранковою свіжістю і мільйонами думок перехожих. Місто прокидалося. Міцно стиснувши долоньку у кулачок, вулицею йшла маленька дівчинка. Сама-самісінька. Бадьоро і впевнено крокувала вперед, роздивляючись все довкола. На перехресті вулиць пригостила замурзаного жебрака шоколадною цукеркою. Ще погладила кудлатого дворового собаку за велюровим вухом. [ДЕ ТВОЯ МАМА?] Бережно розтуливши долоньку, малеча показала місту свій скарб – кольорове скельце. І помандрувала собі далі. Там, угорі, посеред блакиті неба, на подушці білої хмарини сидів Ангел. І спостерігав за нею. Маленька дівчинка роздивлялася його крізь рожеве скельце. І посміхалася. Місто вирувало.
