Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2451
Творів: 43894
Рецензій: 85498

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Мініатюра

За день до тридцяти

© Елен Тен , 04-06-2012
Коли ти прокидаєшся з думкою: «Треба щось міняти!», то стаєш на слизький шлях, на якому запросто можна впасти і навіть сильно забитися. Мої справи були ще гірші. Отримавши в «подарунок» від природи справжню ослячу впертість, я вирішила, що міняти потрібно все! І це за один день до кругленької дати.
Завтра мені виповнюється тридцять, а ще жодна із вершин омріяного олімпу не підкорена. Мрії засипало горою щоденних «мушу» і «треба» і дістатися до них тепер дуже не просто. Потрібно негайно щось робити. Якщо не тепер, то коли? Скільки вже можна відкладати життя на потім?
Тоді я ще не знала, що коли нас відвідують такі думки, ми мусимо негайно бігти в душ і, у прямому розуміння цього слова, вимивати їх зі своєї голови.
Ще не відаючи, скільки можна накоїти за один день, я вирішила діяти. Ну, що там за планом? Змінити гардероб, вимагати у шефа підвищення по службі або хоча б збільшення зарплатні, і влаштувати коханому романтичну вечерю, урізноманітнивши в такий спосіб сірі будні спільного життя. І, звичайно ж, феєрично відсвяткувати свої «другі двадцять».
Це тільки програма мінімум. Так, для початку…
Прямуючи на роботу, я зупинилася біля одного крутого бутіка. Це ж тут у вітрині я бачила класний брючний костюм. Ціна змушувала довго до нього придивлятися, зважуючи всі «за» і «проти» придбання такої дорогої речі. А сьогодні, в день змін, я нарешті наважилась…
І не даремно. Костюмчик сидів на мені ідеально, роблячи фігуру стрункішою, а форми округлішими. А цей екзотичний колір морської хвилі. Як він личить до моїх очей!
- Беру! – крикнула я, але тут виникла одна зовсім несподівана проблемка. Коли я виклала на стіл потрібну суму, продавщиця здивовано на мене глянула.
- Щось не так? – здивувалася я у відповідь.
- Вибачте, але цей костюм коштує…
Зараза! Виявляється, на ціннику був ще один нуль. А цінник висів на манекені так, що цей нулик важко було розгледіти. Може, вони навмисне ховають  цінники, щоб завчасно не відлякувати  клієнтів? І що входить в таку нереальну ціну? Складається враження, що навіть повітря навколо костюму і мила  посмішка продавщиці.  
Як би там не було, але зараз я не мала часу виясняти всі їхні мотиви. На мені був костюм, який не хотілося знімати. І у мене були на нього гроші. Але не готівкою, а на картці. Не думаючи про те, що це практично вся моя зарплатня, отримана лише цього вівторка, і дещо з того, що відкладалося на «чорний день», я простягнула їй картку і промовила фатальне: «Купую!»
Тільки не подумайте, що я бездумна транжира. Раніше я ніколи не лишала тили неприкритими. Раніше…Мені дійсно був так потрібен цей костюм чи я просто не схотіла осоромитись в очах цієї продавщиці, здатися невдахою, неспроможною придбати собі таку річ?
Тепер єдина надія на підвищення зарплатні. Переходячи до пункту №2, я пішла штурмувати шефа. Добре, що хоч не в цьому крутому костюмі.
Він уважно слухав мою промову і мовчав. Мовчав, а я почала виходити із себе. Я пригадала всі заміни, позаурочну роботу, взагалі все, за що колись недоотримала.
Коли ж у нього вичерпався терпець, він сказав:
- Якщо вас на нашій фірмі щось не влаштовує, то вас ніхто тут не затримує.
Цей холодний тон міг налякати будь-кого, тільки не мене. Я знала, що схожу відповідь на схоже прохання отримали і Надька з Машкою. А потім їм  виплатили надбавки до премії.
Ще не святкуючи перемогу, але вже сподіваючись взяти в кінці тижня аванс, я повернулася на своє робоче місце. А по обіді отримала повідомлення про те, що потрапила у список працівників, які підлягатимуть скороченню.
- І навіщо ти до нього попхалася? – витираючи мої сльози одноразовою серветкою із запахом алоє, охала секретарка Аллочка.
- Але ж я не перша, хто просить у нього підвищення. Він же збільшив  зарплатню  Машці і Надьці, а Семенович, взагалі…
- Та коли це було! – перериває вона мене.
- Точно не пам’ятаю. А яка різниця?
- Велика! Тобі теж потрібно було просити тоді, а не тепер. Хіба ти не знаєш, що зараз у фірмі не найкращі часи? П’ять людей піде під скорочення. З вашого відділу мала піти не ти, а Ольга. Донедавна ти була у шефа на гарному рахунку.
У відповідь я тільки шмигнула носом.
- Зараз, коли настали такі непевні часи, кожен намагається сидіти як мишка у нірці. А ти попхалася просити надбавку. Ти ж сама його спровокувала!
Складаючи із наказу про моє скорочення літачок, я вперше шкодувала про те, що завжди пропускала повз вуха плітки, які ходили нашим офісом.
Додому я повернулася не тільки без романтичного, а, взагалі, без настрою. Замість того, щоб втішити і приголубити, мій Сергій почав мене підбадьорювати, натякаючи на те, що з такими зв’язками, як у мене, не пропадеш.
Я вийшла із себе. Що він має на увазі? Якщо той раз, коли моя тітка домовилась зі своєю знайомою з відділу кадрів фірми, до якої я йшла на співбесіду, щоб моє резюме не загубилося серед інших, а потрапило на очі шефу, то це правда. Але на цьому тітчина допомога завершилася. Далі я вже сама…
- Мені все набридло! – тупнула я ногою. – Я вже давно здогадувалась, а тепер точно знаю…
Не відомо, чи так  на нього подіяв мій загрозливий вигляд, чи тон, але спершу він почервонів, затим відразу побілів.
- Вибач, я не хотів. Це сталося лише одного разу.
- Що? – перепитала я, намагаючись уловити дивний хід його думок.
- Ми з Катьою… Повір, там нічого серйозного…Вона сама… Що саме  вона тобі розповіла?
Отакої! Говорячи, що я все знаю, я хотіла сказати, що він зовсім не поважає мої досягнення і, як наслідок цього, і саму мене.
Ось так одним махом я убила двох зайців, або, як у моєму випадку, втратила обох: коханого хлопця і найкращу подругу.
Проклинаючи цей клятий день, я пакую валізу і лишаю його помешкання. Здається, Катька якось згадувала, що хоче переїздити із зйомної квартири. Ну що ж, тут тепер звільнилося і так давно зайняте нею місце.

Увечері я прихожу з валізами до своєї «улюбленої» тітки. Вона єдина людина в столиці, до кого я можу піти.
Ні, вона мене не проганяє. Просто…
- Живи, скільки хочеш, люба, - говорить вона, усім своїм видом демонструючи, що «дуже» рада моєму приходу.
Стара заскорузла чапля! Ніби це не я збивалася з ніг, намагаючись допомогти її онучці вступити до вузу, у якому сама навчалася, і ніби не я стояла зимою о п’ятій ранку в кілометровій черзі під аптекою, щоб взяти їй по безкоштовному рецепту ліки в той час, як вона лежала вдома з легкою застудою.
«Нічого, прорвемося», - шепочу я, вмощуючись на скрипучому дивані. Батарейка терпіння сіла, акумулятор надії розрядився і у мене більше не було ні на що сил. Навіть думати про те, як би все склалося, якби я сьогодні вранці не захотіла усіх цих змін.

Увесь наступний ранок мене мучили три «без»: за один день я лишилася без роботи, без грошей і без коханого. Випивши «для натхнення» чашку гіркої кави, я їду в місто, яке хоч і не здається таким привітним, як раніше, але все ж посміхається своєю поважною, як і годиться столиці, і трішки лукавою посмішкою.
Програма мінімум на сьогодні: придбати газету з оголошеннями, в тому числі про здачу квартири. А ще купити маленький тортик і скромно відсвяткувати в новенькому, придбаному за нескромну ціну, костюмчику не тільки своє тридцятиріччя, але й початок нового, ще не відомого мені життя.


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Любов Долик, 06-06-2012

Так...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Надія Позняк, 06-06-2012

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Богдан Горгота, 05-06-2012

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Хоккуїст, 05-06-2012
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.39629602432251 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Читець у ранковому експресі»: Роман-алегорія від Дідьєлорана
Французький письменник Жан-Поль Дідьєлоран, в першу чергу, відомий як новеліст. Але його дебютний роман …
Добірка книжок на літо для самовдосконалення
Літо — пора не тільки для відпочинку. Відпустка — це чудова нагода, щоб підготуватися до другої половини …
Іронічно і контркультурно – про сербські військові травми: “Три картини перемоги” Каранович
Не дивно, що нам тепер цікаво читати книжки, пов’язані з темою війни. І це посприяло інтересу до роману …
Огляд збірки оповідань «Земля загублених, або Маленькі страшні казки»
Андрій Любка здивувався високим рівнем попиту на власну збірку оповідань. На його думку, коротка проза …