Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2483
Творів: 44783
Рецензій: 87673

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Історія

Кам'яний воїн (закінчення)

© Аркадій Поважний, 31-05-2012
VII
Зустріч із румунськими розвідниками мала відбутися 12 березня. До готелю під’їхав автомобіль, але Галині стало зле. Нестор скористався прибулим авто, щоб відвезти дружину до лікарні. Галинина недуга неабияк налякала, тому сказав водію, що на засідання не поїде, нехай проводять без нього.
Протягом години, доки чекав пояснення лікаря, викурив пачку цигарок. Коли вийшла Галя кинувся розпитувати:
- Розказуй, що трапилося? Хвороба? Перевтома? Благаю, тільки не мовчи.
Вона посміхнулася:
- Так, перевтома… у моєму становищі природно…
- Як?! Невже!
Галя знову посміхнулася:
- Так і є.
Дорогою додому на останні гроші Нестор купив пляшку вина і солодощів. Завітав Вася Харламов, поцікавився з якого приводу веселощі. Дізнавшись про Галинину вагітність, поцілував їй руку.
- Нове життя – дарунок долі. Шкода, що виросте на чужині.
Ідилію порушили двоє офіцерів, які викликали Нестора в коридор.
- Командире Махно, скоїлося нещастя…
Нестор був настільки щасливий. Здавалося ніщо не затьмарить його радощів, навіть якщо повідомлять про негайну видачу радам.
- Сьогодні у Бандерах перебили усіх, хто був на засіданні.
- Невже? Є припущення хто?
- Не можемо знати…
- Я попереджав, – зітхнув Нестор. – Не слід недооцінювати чекістів (Теракт здійснив чекіст Д.М. Мєдвєдєв, у майбутньому партизанський керівник у роки Другої Світової війни, Герой Радянського союзу.).
- Схоже полювали на вас.
- А Іона?
- Вбитий.
Нестор повернувся до номеру.
- Ось, що друзі. Треба забиратися. Сьогодні чекісти, полюючи на мене, перебили румунів. Потьопаємо до Польщі.
- Коли ж підемо? – спитала Галина.
- Чим швидше, тим краще. Впевнений, румуни особливо не перейматимуться. Ми для них тепер зайвий головний біль.
VIII
Укупі з Нестором побажали піти Василь Харламов, Олексій Хмара, Яків Домашенко, Сашко Мельник і Василь Бут. До кордону йшли лісом. Вночі замерзли, бо не розпалювали багаття. До ранку зголодніли, припасів узяли мало.
На лісовій галявині наткнулися на кобилу.
- Либонь побережникова, – сказав Харламов. – Давай реквізуємо, невідомо скільки ще бовтаться у лісі, а запаси нам потрібні.
Нестор погодився.
Харламов з Бутом відвели кобилу в глиб лісу, де забили. На багатті смажили м'ясо. Та поласувати свіжиною не вдалося. Несподівано оточила поліція, яку по сліду привів лісник. Усім зв’язали руки, навіть Галині, відвели до заїмки. Слідчий склав протокол, він гадав що затримали групу карних злочинців із Росії. Того ж дня відвезли на станцію, а звідти потягом до Бухаресту, де посадили до в’язниці.
Нестора викликали на допит, але замість слідчого очікували офіцери сигуранці.
- Як це розуміти, командире Махно? Ми не очікували, що ви і ваші люди займуться дрібним злочином.
Нестор попрохав цигарку.
- Ми просто хотіли перейти кордон. Після провалу в Бендерах немає ніякої впевненості у нашій безпеці, а у мене дружина вагітна.
Офіцери про щось тихо перемовлялися. Невдовзі всіх відпустили. Нестор з Галиною повернулися до готелю.
Спозаранку прийшов офіцер.
- Командире Махно, найближчим часом вас переведуть через польський кордон. Звісно, потаємно. Передайте також своїм людям, тікати не слід.
ІХ
У квітні румунські офіцери провели до польського кордону групу махновців із сімнадцяти чоловік. Поляки під конвоєм відвели до табору інтернованих у Шалково, який різнився від румунського і не на кращий лад.
Озирнувшись Харламов зазначив:
- Типова в’язниця.
Табір огороджений колючим дротом, на кутах вежі з чатовими. Галину відокремили до жіночого сектору. У бараку домінували петлюрівці, були і білогвардійці.
Нестору надали ліжко під стіною.
Тільки-но розклав речі у шафці, як зайшов черговий оголосив «шикуйся». З’ясувалося у таборі кожні п'ять годин перекличка.
Підійшов сусід по ліжку.
- Лимаренко Микола, ваш земляк із Павлограду. Дуже радий знайомству із самим батьком Махном.
- Який до дідька я батько, – відмахнувся Нестор. – Вже немає ніякого батька, самий пил. Давно ви тут?
- Майже рік.
- Немало, як для інтернованого. Чому така пильність, немов фурдига (Фурдига –в’язниця.)?
- Бояться радянських агентів і повстання на Галичині, де наших багато.
Нестор зрозумів, що під «нашими» розуміються петлюрівці.
- А до вас Несторе Івановичу, особлива увага, як до одного із масштабних провідників. Тут багато офіцерів, які ненавидять Махна.
- А ви?
- Що я, мені довелося і під вашими знаменами гуляти.
- Вирватися відсіль можна?
- Охорона посилена, табір на відкритій місцині, стрільці на вежах. Але й на волі потрібна підтримка.
- Ще дружина вагітна тут…
- У жіночому секторі не такі жорсткі правила. Тим більше вагітна. Вона упривілейована, про неї не бентежтеся.
- Слухай, Микито, а серед ваших не виникало ідеї вирватися до Галіції?
- На рівні прожектів звісно. Кошти потрібні.
Х
Із Галиною зустрівся на будівництві де працювали інтерновані. Постійно супроводжував охоронець. Нестор зміркував, що до обов’язків вартовика належить не лише конвоювання, а більше спостереження за контактами піднаглядного.
- Важко, – говорив Галині. – Тяжко на душі від думки, що тебе у все це втягнув. Потрібно було лишити в Україні, зреклася б мене і жила б на волі.
- Не переймайся Несторе. Навряд чи б чека дала спокійного життя.
- Кожночасно думаю як вискочити звідси. Поляки теж отримають вимогу нашої видачі. Ідею про Галичину навіяли, там є можливість підняти повстання українців проти Польщі. Тут можна зібрати чоловік десять, тільки союзник на волі потрібен.
- А щодо радянської дипмісії?
- Думав. Можна пообіцяти радам припинити серед селян збройні виступи.
- Я можу вільно виходити із табору до лікаря.
Охоронець гукнув Нестора, показуючи на годинник. Повернувся до роботи. До його обов’язків входило прибирання майданчика від будівельного сміття.
- Несторе! – почувся голос із гурту польських вільнонайманих.
Підійшов Ягудзинський, товариш по каторзі.
- Яшо? Яким вітром?
- Вже ніяк не сподівався із тобою пересіктися ще й у мене на батьківщині. А я брате, у дев’ятнадцятому перекинувся воювати проти Будьоного і Тухачевського.
- Чекай, але ж в останнє як стрітилися в Москві, ти у міліції служив?
- Служив… Випала нагода, зробив документи.
- У тебе є можливість навідуватись?
- Звісно, – Яків обійняв його і заговорив тихо. – Знаючи твою вдачу, подумав би, що чергову втечу готуєш. Пам’ятаю фанатичну невгамовність.
У вечорі Нестор поділився з Домашенком і Хмарою про наміри стосовно зв’язків із радянською дипломатичною місією.
- Бебехів можна скуштувати, – сумнівався Хмара.
- Знаю, – зітхав Нестор. – Але очікувати мани небесної ще гірше…
ХІ
Перед сніданком до Нестора підійшов охоронець, нишком передав цидулку.
- Від Яківа, – прошепотів. – Я Адам Красновольський.
Ягудзинський писав:
«Цей товариш допоможе зі зв’язком. Через нього, або Шуляка, його зміна наступна».
На будівництві зустрівся з Галиною, розповів про Ягудзинського і зв’язкових.
- Гадаєш ці охоронці надійні люди?
- Звісно ні. Тому по справі тільки від мене, у листах ні слова.
Після роботи Нестор багато лежав. Останнім часом турбував лівий бік, мацав застарілий післяопераційний шрам. Боліло десь усередині, ніби голка між ребер застрягла. Нило і раніше, та якось уваги не приділяв. Тепер у більш-менш спокійному середовищі несподівано давалися взнаки усі болячки.
Намагався почитати, витягнув із шафки газети, якими постачали польські анархісти – «Руль», «Діло Труда», радянська газета «Комуніст».
Хвилювався. Цього вечора Галина мала передати радянському послу його звернення, де прохав кілька мільйонів злотих і шість револьверів.
Галина повернулася без відповіді, про це повідомила шифрованим листом через охоронця Шуляка.
Наступного дня після обіду Адам передав цидулку де писалося: «Ваша справа вирішується позитивно. Зброю і гроші невдовзі отримаєте».
Нестор вилаявся і мерщій спалив послання.
- Що трапилося? – питав Домашенко.
- Провокатори наші зв’язкові… Мене сьогодні заарештують.
О сімнадцятій годині до бараку зайшли троє, двоє солдат і капрал. Зробили обшук у Нестора, Домашенка і Хмари. В окремій камері обшукали кожного особисто.
Пізніше Нестор дізнався, що арештували і Галину.
ХІІ
Їх відвезли до Варшави де заточили у Мокотовській тюрмі. Галина потрапила до жіночої в’язниці «НАМ».
Нестор перебував у маленькій камері з ліжком, письмовим столом, рукомийником і унітазом.
Прийшов адвокат, лисий гладун.  
- Стефан Пасхальський, – відрекомендувався. – Мене найняв ваш друг Яків.
- Він не заарештований?
- Ні, прохав передати, що був ошуканий як і ви. У вашої дружини теж адвокат – Ян Лейпунський. Вам вже висунули звинувачення?
- Так. Підготовка збройного повстання.
- Тут, пане Махно, є деякі ускладнення. Обвинувач має докази про те, що ви шукали зв’язків із радянським консульством у якого прохали засоби для збройного повстання на Галичині.
- У них не може бути прямих доказів, – твердо мовив Нестор. – Якщо нададуть свідків, то я можливо щось висловлював, але лише в усній формі і то, як припущення, а не у вигляді заклику до якихось дій. Тут замішані радянські спецслужби.
- Обвинувач акцентуватиме на вашому зв’язку з радянською місією і раз ви стверджуєте, що документальних підтверджень не може бути, то є надія на позитивне вирішення проблеми.  
- Звісно не може, якщо щось і покажуть, то фальшивку Можете на словах дещо переказати дружині? Скажіть нехай від усього відмовляється, стоїть на тому, що на політиці не розуміється.
- Знаєте, стосовно вас вже почалася політична баталія. Анархісти розповсюдили по багатьох виданнях звернення до європейської громадськості.
ХІІІ
Жовтень 1922 року Нестор майже не бачив Галину, вона перебувала на карантині, спілкувалися через цидулки.
Одного разу Стефан приніс звістку, що Галина спробувала втекти. Витягла ґрати. Її знайшли на вокзалі. Дійство пов’язали із непередбачуваністю вагітної жінки.
Від слідчого Нестор дізнався, що у Німеччині вийшла книга Петра Аршинова – «Історія Махновського руху».
30 жовтня прийшла найкраща у житті звістка – народилася донька. Галина назвала Лєною. Однак через загострення туберкульозу маленьку зміг побачити лише через місяць після народження.
Переступив поріг камери для побачень. Галина посміхаючись простягнула немовля. Він обережно взяв безцінний згорток. Поцілував Галину, хоч вийшло неприродно, бо не знімав марлевої пов’язки. Довго погойдував доньку, промовляючи:
- Моя манюся… Ленуся, Люся-манюся. Так я тебе завжди називатиму.
ХIV
8 червня 1923 року почалися перші судові слухання справи Нестора Махна, Галини Кузьменко, Якова Домашенка і Олексія Хмари.
Прокурор Вассенберг висунув звинувачення у підготовці збройного повстання у Східній Галіції з метою її подальшого приєднання до Радянської України.
Прокурор півгодини монотонно читав звинувачення. Окрім підготовки повстання інкримінувався антисемітизм в Україні, війна проти польських поселенців, пропаганда антидержавних ідей серед інтернованих.
Коли Нестору надали слово він через біль у нозі попрохав виступати сидячи.
- Мене звинувачують у тісних стосунках з радянською Україною. Пан Вассерберг надав якісь листи від більшовицького уряду де начеб то є підтвердження такого зв’язку. То думаю із цього приводу моєму адвокату не буде багато докуки, варто переглянути радянську пресу де згадується про мене. Уряд, який так висловлюється про людину навряд чи підтримуватиме з нею якісь потаємні зв’язки, до того ж моє ім’я у списку затятих ворогів радянської влади. Я категорично відкидаю звинувачення ніби отримав від дипмісії сто тисяч марок. Ці звинувачення базуються лише на свідченнях сумнівних персон, які через особисту неприязнь намагаються мене скомпрометувати. Де ж самі гроші? Може я встиг у таборі їх витратити? Тому стверджую, що стосовно мене підготована ретельна фальсифікація. Я переходив польський кордон із надією, що стріну серед братів-слов’ян братню підтримку і порозуміння.
Затим виступав адвокат, який пред’явив акт експертизи, що листи із дипмісії написані не Несторовою рукою.
Дорогою до в’язниці Стефан говорив:
- Вассенберг розуміє, що справа розсипається. Тому тиснутиме в іншому, та не хвилюйся. Залучимо громадськість, книга Аршинова вже перекладена польською. Слідство далі того, що Галина була поруч дипмісії не пішло.
Наступного дня у анархістській газеті Нестор прочитав статтю «Суд над Махном»
«Товариші. Повідомляємо вам, що 8-го червня судовий пристав Гжибовський вручив Махно звинувачувальний акт. Звинувачують його у тому, що він начеб то організував у Білорусії на більшовицькі гроші повстання проти Польщі.
За свідченнями польських газет суд над Нестором Махном триває у Варшаві. Як редакційний, так і соціал-патріотичний друк замовчує всю правду і виставляє Махна – цього борця за українське селянство, як грабіжника і вбивцю.
Ми закликаємо всіх товаришів революціонерів застосувати широку і активну агітацію за Махна і його товаришів (разом з Махном сидять його дружина, що народила у в’язниці і його товариш Хмара). Ми повинні відкрито оголосити, що Махно є політичним в’язнем і ідейним борцем.
Товариші! Влаштовуйте демонстрації перед польським представництвом у вашій країні! Надсилайте туди резолюції протесту. Застосовуйте най рішучі способи.
Революційний пролетаріат не повинен допустити, щоб хоробрі борці за свободу і за Анархію гинули в польських в’язницях. Лише енергійне втручання може врятувати Махна.
З братнім привітом група анархістської молоді Варшави».  
Нестор посміхнувся і подумав: «Рано товариші більшовики записали мене у політичні трупи».
ХV
Вассенберг спробував висунути друге звинувачення. Вимагав засудити Нестора за бандитизм, покарати як ватажка злочинних банд. На це Пасхальський відповів, що Україна завжди була колискою для повстанських рухів і отаманів всілякої масті.
- Якщо злочини з боку підзахисного і мали місце, – завершував промову адвокат, – то вони аж ніяк не були спрямовані проти Польщі. За звинуваченнями пана Вассерберга його має судити інша країна.
Нестор теж визвався зробити доповнення:
- Мене радянська преса завсігди цькувала, навіть коли очолювана мною армія була з більшовиками у військовому союзі. Так я воював, так за мною кровопролиття. Але то кров ворогів селянства, ворогів усього трудового люду. Хочу зауважити на словах пана адвоката, я дійсно ніколи не воював супротив вашої країни і польських поселенців, хоча отримував безпосередні накази поляка Дзержинського виступити проти Польщі. Наголошую на тому, що якби восени двадцятого року я не затримав Першу кінну армію на два тижні, виснаживши її боями, то головорізи Будьоного потопили б Варшаву у крові, як це вони робили на захоплених територіях.
- Але на тобі кров Григор'єва! – вигукнув хтось із залу.
- Особисто я Григор'єва не вбивав, він був страчений на підставі рішення Реввійськради. Мене тут неодноразово звинувачували в антисемітизмі. Григор'єва стратили саме тому, що був затятим антисемітом. За його бузувірства у Єлисаветграді загинув квіт єврейської анархічної молоді.
Засідателі вийшли для обговорення.
Через дві години суддя оголосив, що провина Нестора Махна, Галини Кузьменко, Якова Дорошенка і Олексія Хмари не доведена і вони мають бути звільненні з-під варти.
Кореспонденти намагалися підійти ближче до Нестора. Адвокат Хмари Шепельський вивів недавніх підсудних через задні двері на подвір’я, де чекав автомобіль. Галину вивезли окремо.
Нестор повернувся до камери, на другий день ранком його мали звільнити.
ХVII
Зіновій Арбатов, кореспондент газети «Руль» колишній білогвардієць домігся дозволу на це інтерв’ю. Перепустка на ніч, бо пораненьку Махно звільняється.
Зіновій хвилювався. Ще свіжі катеринославські спогади, коли він у місті зайнятому махновцями робив розвідку і особисто стикався з батьком Махном на квартирі.
Піднявся сходинами за наглядачем. Камера ледь освітлювалася.
Очікуючи Махна перевірив зміст кишень: скромна передача – кілька пачок чаю і цигарок.
Очікував біля двадцяти хвилин. Нарешті, у коридорі почулися важкі кроки. Двері прочинилися, кореспондент підвівся.
Із темряви виплила темна фігура у сірому в смугу піджаці, військовому галіфе.
Нестор шкутильгаючи підійшов до столу.
Арбатов бачив, що від грізного батька залишилася примара. Зовсім інша людина – кволий від поранень і хвороб чоловік. Здавалося, увесь харизматичний потенціал сконцентрувався в його стомлених від життя очах у яких ще читався магнетизм.
- Хто ви такий? – спитав Нестор. – Мені знайоме ваше обличчя.
- Я Зіновій Арбатов, кореспондент газети «Руль», – відповідав кореспондент, дивуючись феноменальній пам’яті Махна.
- Читав. Ви здається підписуєтеся «З. Арбат»?
- Так точно.
Арбатов поклав перед Нестором чай з цигарками.
- Для вас.
Нестор тут же закурив, розкривши подаровану пачку.
- Пане Махно, почну без зайвої прелюдії. Газети багато освячують про Махна, смакуючи всілякими легендарними подробицями, якими ви густо обросли протягом війни. Тут і приховані скарби, і безліч дітей, яких вам народжували жінки по всій Україні. Я хочу написати про справжнього Махна.
- Говорите без прелюдії, а почали з дипломатії, – Нестор з хитринкою дивився на гостя. – Питайте, відповім. Хоча, думається, вашим читачам більше цікавий Махно, як ватажок головорізів. Ось ви, свідок тодішніх подій у Катеринославі, були на параді. Хіба творили ті безчинства про які так багато пишуть? Звісно, наше військо мало свої негативи, але ж я всіма силами боровся з мародерами, погромниками та всяким-ріжним набродом.
Арбатов ще більше дивувався пам’яті Махна.
- Розкажіть про майбутні плани.
- Питання делікатне, – Нестор підвівся, пішов до темного кутку.
Кореспондент бачив, що Махно силкується зробити тілом якийсь рух, але каліцтво на заваді.
- Не знаю на скільки у цьому питанні можу бути відвертим, особливо з кореспондентом. Я багато чого запланував, але важко щось здійснити знаходячись тут.
- Суд вас виправдав, тепер ніщо не заважає.
Нестор довго товк у попільничці цигарку. Вів далі з нотою роздратування:
- У першу чергу на заваді те, що я не на батьківщині.
- А вдома здійснення цих планів реальне?
- Вдома все можливо.
- Маєте якісь зауваження до тюремної адміністрації?
- У порівнянні з Бутирками тут санаторій. Одне погано – не можу вільно бачитися з дружиною і донькою.
- Скажіть, а хто за національністю ваша дружина?
- Знаю-знаю з якої пісні співаєте, – Нестор криво посміхнувся. – У мене в камері ця нісенітниця є – стаття Герасименка. Людина в часописі розміщує надуману інформацію, взявши за основу чутки, і стверджуючи, що користувався надійними джерелами. Хоча б те, що моя дружина єврейка. Чомусь назвав її Федорою. Насправді моя дружина Галина Кузьменко, вчителька української мови. Тут у тюрмі вона народила доньку, вони тепер на волі. А щодо Герасименка та інших писак, тут вже зло бере, тому, що цю писанину дехто сприйме за чисту монету. Писали навіть, що і я єврей, мабуть тому, що не ходжу до церкви.
- Розкажіть про ваші дії, як тільки повернетеся до України.
- Єдине – боротьба з більшовиками. Це основна дія.
- Напевне ваших прихильників достатньо і в Росії.
- Так, але моє серце в Україні.
- У вас є спорідненість із Петлюрою?
- Із самим отаманом був нейтралітет, а загалом у нас ріжні політичні позиції. Петлюра державник, а я анархіст. Мені байдуже якою мовою говорять люди, для мене головне – нагодований простий роботяга.  
До камери зайшов наглядач:
- Панове, час спливає.
Арбатов простягнув на прощання руку.
- Ви так і напишіть, що я – Нестор Махно, до останнього поштовху серця боротимуся з більшовизмом і з усім, що гнобить чесну працьовиту людину. Вже занесений над їхніми головами сокира помсти.
- Прощавайте, Несторе Івановичу.
- І вам усього найкращого.
ХVII
Нестор з родиною оселилися в Торуні, де мешкало багато емігрантів.
Як і в Румунії оселилися в дешевому готелі, поруч чоботарської майстерні, якою завідував високий худий чоловік років тридцяти п'яти, він перший прийшов знайомитися із сусідами.
По виправці і поважних манерах не важко вгадати колишнього офіцера.
- Дозвольте відрекомендуватися, Лісневич Петро Олексійович, – знявши капелюх, поцілував руку Галині, додав: – Колишній підполковник, командир третього кавалерійського полку, корпусу Барбовича.
Нестор потис руку і теж відрекомендувався:
- Нестор Іванович, він же батько Махно, колишній командарм Повстанської армії.
Лісневич на мить знітився, дивився Нестору у вічі намагаючись вгадати чи не жартує бува новий сусід.
- Чесно кажучи, зовсім по іншому вас уявляв. Що ж, я дійсно радий особистому знайомству. Бачу ви скалічений, то ж вам складно буде знайти легку роботу. Пропоную до мене підмайстром. Із чоботарством знайомі?
Нестор здивований і спантеличений несподіваним співчуттям булого ворога, відповідав ніяковіло:
- Ще у Бутирках доводилося практикувати, тільки забулося. Останні чотири роки самі розумієте…
- Пригадається Несторе Івановичу. І пригадається махом, у вас дитинка, а злидні мають властивість загострювати пам'ять.
Нестор узяв Лісневича за руку.
- Ми з дружиною припасли пляшку вина, то ви завітайте.
- Зі свого боку відвзаємлюсь банкою оливок і білим хлібом.
Лісневич приємна компанійська людина. Протягом вечора згадували громадянську війну. Полковник особливо яскраво описував останні дні існування Білого руху.
- Багато офіцерів пострілялися, прямо в окопах, як зрозуміли, що справі квит.
- У вас такої спокуси не виникало?
- Що ви. Я люблю життя. Та й із Росією вже ніщо не поєднує. Тут вже одружився на німкені. Дружина, скажу вам, золото. Глухоніма сирота. Уявляєте як мені поталанило. Німа жона і тещі немає.
Нестор з Галиною розсміялися.
ХVIII
У травні із Парижу приїхав Волін.
- Треба Несторе Івановичу, їхати звідси. Тут вас чекісти дістануть, або ж місцеві бандити. Виїзд організуємо через Берлін. Німецькі і французькі товариші нададуть поміч.
- Знову тікати…
- Там Несторе, є вихід на зовнішній світ. Тут із гопаками зачахнеш, як політична особистість.
- Переправте, спочатку, Галю з Люсею.
Галина з донькою поїхали наступного дня, відзначившись перед цим у поліції. Він на другий день. Таким чином розраховував, що поліція буде шукати родину. Хоча не мав сумніву, що через нього поляки не кинуться перекривати кордони.
ХІХ
О 13.00 на берлінський вокзал прибув потяг із Варшави. Нестор вийшов на перон, тримаючи в одній руці валізку, другою спираючись на ціпок. Криси капелюха і широкий шарф майже ховали обличчя.
Зустріли Волін з Аршиновим. Петро підхопив валізу.
- Із Берліну виїдеш завтра, – говорив тихо Петро. – Документи майже готові.
- Чому не можу відразу поїхати і за своїми документами?
- Ім’я Махна відоме і тут. До того ж німці до тебе мають свої рахунки.
Біля автомобілю до трійці підійшло п’ятеро. Один ламаною російською звернувся до Нестора:
- Я розмовляю з Махне?  
- У чому справа? – Петро спробував заступити Нестора, та його відштовхнули.
- Ми вас арештовувати.
Нестор посміхнувшись, зняв капелюха:
- От тобі й поляки, – Нестор покуляв за поліцейськими.
Через дві години після арешту прочитали звинувачення: «Військові дії проти німецьких поселенців в Україні у 1917-1920 роках».
Німецька камера обшита деревом, настільна лампа, біля рукомийника рушник з милом. Перед сном зайшов наглядач поцікавився чи не бажає пан Махно, ще одну ковдру, бо ночі холодні.
Нестор заперечливо кивнув. Коли наглядач прийшов, про себе мовив:
- Це ганьба усіх в’язниць. Ще б колискову заспівав.
ХХ
Аршинов прийшов через три дні. Щоб не розумів охоронець, розмовляли грецькою.
- Не хвилюйся. Завтра прийде чоловічок, він наглядачем тут, принесе одяг. Проведе через контроль. Поводься ніби адвокат. Вийдеш, зустріне Ягудзинський, він передасть документи і відвезе до вокзалу, там чекатиму я. Квитки до Парижу вже куплені.
- Ловко придумано… А що з Галею?
- У Венсені у Воліних живе. Сподіваюся за два дні з’єднаєтеся.
Цієї ночі Нестор не спав, навіть курив мало, щоб несподівано не напав приступ кашлю.
О четвертій ранку почалася перезміна. Зайшов наглядач, поклав на ліжко пакунок і ціпок.
- Тут для вас. Будьте напоготові через п'ять хвилин.
Окрім костюму товариші передали ще накладну бороду.
За дві години опинившись у потязі Нестор нервово дивився на годинник. О 7-й перевірка, коли його хватяться почнеться тривога, зателефонують на вокзал. Ось тоді ще довго не побачить доньку з дружиною, якщо взагалі коли повидаються. Аршинов поїхав до Франції на автомобілі. Нестора не взяли через те, що на шляхах більш прискіплива перевірка.
Як тільки потяг рушив Нестор миттєво заснув. Прокинувся на кордоні. Німецькі прикордонники неуважно перевірили документи «польського емігранта».
ХХІ
Перші дні з родиною тіснився на квартирі Воліних, доки Петро не знайшов у передмісті Парижу квартиру.
- Бажано змінити прізвище, – радив Петро. – Ти серед політичних супротивників.
- Не звикати, я все життя серед ворогів…
- Але тепер з тобою родина. Не виключно, що наткнешся на маніяка-месника. Таке трапляється.
- Ну що ж… тоді стану Міхненком, як брат Карпо був записаний.
Родина Міхненків оселилася на вулиці Де ла Джаррі неподалік Венсенської цитаделі. На території фортеці парк, де Нестор часто прогулювався з донькою. Галина влаштувалася пралею у пансіонаті. Нестор тиждень працював на консервному заводі, та довелося звільнитися, бо неспроможний вистояти зміну біля конвеєра, перегодя влаштувався на кіностудії помічником декоратора.
- Ось так друзі, – говорив Нестор іншим емігрантам співробітникам. – Не захотів комісарити і ось маю. На четвертому десятку хлопчиком працюю, як колись у Тупікова.
Вечорами у нього на квартирі збиралася анархічна молодь. Пили чай, дискутували. Якось йому запропонували написати статтю в газету «Діло труда» про становище селянина-анархіста в Україні. Нестор охоче погодився.
- Знаєш Галю, – говорив після прогулянки з донькою, – не можу на вулиці довго бути. Ці прокляті автомобілі душать. Віддав би залишок життя, щоби хоч останній день у житті почути шум дніпрових порогів, побачити як чересло (Чресло – різець у плугу.) врізається у землю, босоніж пройтися по ріллі, по яловій землі (Ялова земля – незорана земля.) … , чути кудахтання курки коли знесе яйце, прокидатися під спів півня, відчути запах трандафилі (Трандафиль – троянда.), які росли під вікнами. Так часто сняться урми (Урма – місце по якому женуть худобу, покриту слідами ніг.) в балках.
ХХІІ
Нестор поприятелював із бувшим полковником корпусу Юденича Яковом Карабанем. З яким часто сидів у кафе. На політичні теми розмовляли мало, здебільшого згадували батьківщину. Карабань сам із Харківщини.
У вересні до Парижу приїхав Вася Харламов, оселився у Нестора. Галина з донькою вже мешкала в іншому місці. Працювала в пансіонаті для дітей російських емігрантів, там же отримала кімнату і можливість виховуватись донці. Пансіонат знаходився в іншому кінці Парижу. Бачилися лише на вихідних.
Нестор почувався морально легше, що поруч жив бойовий товариш, хоча із колишнім писарем майже не згадували бойове минуле.
ХХІІІ
Одного вечора до Нестора завітало троє молодих людей – два хлопці і дівчина. Хлопців знав, а дівчину бачив уперше.
Відразу помітив, що вона дивиться на нього якось особливо, вивчаюче. Здогадувався, що може приховуватися за цим поглядом. Вочевидь багато чула про батька Махна і створила собі образ народного вожака, та видно оригінал вельми різнився від намальованого уявою.
Ідда Метт, анархістка із Прибалтики дійсно начиталася про українського керманича анархістського війська. Свого часу навіть планувала поїхати до України і приєднатися до махновського руху. Уявляла батька Махна міцним високим чоловіком, із засмаглим від степового сонця і вітру обличчям, але побачила блідого, виснаженого інваліда.
Протягом вечора розпитувала Нестора про громадянську війну. На подив Харламова, Нестор «розговорився».
Коли вже розходилися Ідда довго зав’язувала шнурки, молоді люди поспішали на останній трамвай, тому не стали її чекати. Нестор визвався провести її до таксі.
- Розумієте, – говорив дорогою. – Нам з Васею вельми важко тут. І зовсім не матеріальна скрута причиною. Більшість із нас виросли у злигоднях. Відчуваю, як із кожним днем втрачаю сили. Усе думається – хоч кухоль із гуляй-пільської криниці… Та що там із криниці – із калябури (Калябура – калюжа.) б напився. Це надало б сил для життя… Так, для життя і боротьби.
Ідда тримала його під руку. Майже на голову вища за нього.
- Несторе Івановичу, на тому тижні засідання анархістів-синдикалістів, бажаєте я супроводжуватиму вас?
- Я з великою охотою.
- Стану перекладачем. Володієте мовами?
- Ну як володію… німецькою говорю з дитинства, бо у колоніях працював, можу спілкуватися болгарською, грецькою, навчився трохи румунської з польською.
Перед тим, як сісти в таксі Ідда потисла руку, але Нестору здалося – вона очікувала, що він її поцілує.
Біля дому на лавочці курив Карабань.
- А що Несторе Івановичу, вкотре переконуюся, що селянська безпосередність має успіх у жінок.
- Облиште, – відмахнувся Нестор, червоніючи. – Вона просто зголосилася бути моїм перекладачем.
- Гм… Щось до мене ніхто у перекладачі не напрошується… Та й забув як дівчата джеджуляться (Джеджулитися – кокетувати.). А знаєте кого сьогодні бачив? Петлюру з родиною. У кафе зіткнувся.
- Нам так жодного разу і не довелося поспілкуватися… Знаєш Якове Пилиповичу, вчора познайомився із доволі дивним молодим чоловіком. Дзигмайстер (Дзигмайстер – годинникар.), здається Самуїлом назвався. Усе вивідував про єврейські погроми в Україні. Про петлюрівщину з махновщиною розпитувався.
- Щось не сподобалося у ньому?
- Хоча б те, що він патологічно ненавидить Петлюру.
ХХІV
Ідда знайшла Нестора на іподромі. Спочатку здивувалася, бо аж ніяк не сподівалася, що Махно гравець. Він стояв впершись на огорожу, плакав.
Вона обережно торкнулася плеча.
- Що трапилося?
- Вибач Іддо, проходив неподалік почув запах кінського гною. Згадалася батьківщина. Усе найкраще, що було у житті супроводжувалося цим запахом. Це запах волі. Змалечку, як тіко зняв репеху (Репеха – довга сорочка яку носили 10-річні хлопчики, коли ходили без штанів.) пішов працювати, завжди коні…
Зайшли до найближчого кафе.
- Вдома мати лишилася, очевидьки вже й не побачу. Листувався з невісткою Варею і колишнім ад’ютантом, та схоже наше листування може їм нашкодити. Я Лепетченку надіслав своє фото, а воно опісля у радянському «Огоньку» опубліковано.
Ідда показала радянські газети «Ізвестія» і «Правду». На перших шпальтах зображення Ворошилова.
- Якби не обставини, вірніше аби обрав би інший шлях, то теж би був радянським генералом.
Нестор глянув на вхід і насупився. Ідда обернулася. Зайшов годинникар, який назвався Самуїлом Шварцбардом.
- От принесла нелегка дурня… Чесно кажучи потрапив би на очі вдома не роздумуючи поставив би до стінки. У нього типові нахили провокатора.
Шварцбард підсів без запрошення.
- А я вас шукав. Хотів розпитати чи чинили петлюрівці погроми у Гуляй-Полі?
- У нас їх практично не було. Інциденти стрічалися з боку білих і червоних, а петлюрівці євреїв не чіпали. Наскільки пам’ятаю у Петлюри щодо цього свій універсал був.
- А я маю іншу інформацію…
- То ви маєте те, що хочете слухати. Ви там не були, а я був. Вас нагодували більшовицькою пропагандою, а ви й глимнули. Тому більше не лізьте з дурними питаннями, інакше по яндолі уперіщу ціпком і тільки так…
Шварцбард пішов.
- Він готує убивство Петлюри, – зазначив Нестор.
Коли вийшли на вулицю, Нестор запропонував посидіти на лавочці під квітучими яблунями.
- Знаєш, а у нас вже картоплю закінчили садити. Травень. А яблуні як квітнуть, не те що ці дички. В Україні  моя перша дружина Настуня. Війна нас розлучила. Хто знає, як би повернулося якби із нею залишився. Може, як не з нею то одружився б з іншою… У нас багато працьовитих дівчат. Трудився би в комуні, а на вихідні їздив би з дружиною на ярмарок продавати городину, додому б поверталися, накупивши ріжних гостинів…
- А як же Галина?
- Вона була доброю бойовою подругою. Завинив перед нею, втягнувши у все це. Тепер тягнутиме мій хрест до кінця віку. Під час мирного життя ми з нею не уживаємося, тому й намагаємося спілкуватися не так часто, аби вкрай не зламати те мізерне, що зосталося. Принаймні у нас лишилася взаємна повага…
ХХV
О вісімнадцятій годині 25 травня Нестор сидів у редакції газети «Діло труда», правив свою статтю. Поруч бавилася Оленка, яка весь час заважала батькові. Позаштатному фотографу сподобалася ця ідилія.
Магнієвий фотоспалах змусив Нестора здригнутися.  
- Тобі зайнятися нічим? Геть іди! – гримнув на фотографа. –  Тепер ні дідька не бачу…
- То для історії, Несторе…
До редакції увірвався кореспондент.
- Надзвичайне повідомлення! Петлюру застрелили!
- А вбивця? – спитав Нестор.
- Спіймали на місці. Розрядив обойму. Юдей якийсь.
Нестор, осудливо киваючи, тихо говорив про себе:
- Симоне, Симоне, чом не берігся? Попереджали ж…
Коли привів доньку Галина помітила його стривоженість.
- Петлюру вбили. І як гадаєш хто?
- Чорна борода? («Чорна борода» у перекладі на нім. Schwarzbart.)
- Схоже на те.
- Я давно говорила він навіжений.
- Карабань каже усе це не випадково… Йому штучно нав’язали маніакальну ідею. Він знаряддя чекістів.
ХХVI
Суд над Шварцбардом відбувся через рік після убивства Головного Отамана. Тривав від 16 до 26 жовтня 1927 року.
Нестор приїздив на засідання. Слухав промови Анрі Тореса – адвоката Шварцбарда.
- Тут тонка політична гра, – казав дома Василю. – Суд куплений радами.
Харламов на це зазначив:
- А я не вірю у змову. Просто психічний здійснив свої бажання. В одному згоден, єврейська світова громадськість від цього убивства матиме деякі зиски. Черговий додаток до ореолу, який так заповзято створюють, ореол «постраждалого народу».
ХХVII
У січні 1934 року Нестора поклали до лікарні. Виявили туберкульоз ребер.
- Геть розвалився, – говорив Галині. – Був би тут Шевчуков, той би упорався б із моїми болячками, а не те, що ці картаві. Кажуть вдома страшний голод. Мені слід було залишитися в Україні. Чому вони не захищаються? Адже зі мною на смерть йшли… Що їх змінило?
- Петру дозволили повернутися до Радянського союзу.
- Принаймні розстріляють удома. Я б теж хоч у такому стані згодився, аби тільки востаннє побачити, вдихнути рідне повітря…
ХХVIII
- Не можна, він у тяжкому стані, – говорила медична сестра якомусь відвідувачу.
Той, хижо посміхаючись, відсторонив її.
- Tous droits! (Tous droits! (фр.) – Все гаразд.), – говорив нахаба. – Je suis son frere! (Je suis son frere (фр.) – я його брат.).
Через вузенький отвір у ширмі Нестор не міг роздивитися хто то, та почувши голос від хвилювання частіше задихав.
- Остапе? Брате, ти?
Бойовий товариш підійшов до ліжка. Поцілував.
- Мої вітання, батьку.
- Як ти тут опинився? Хоча… дурне питання, ти де хочеш пролізеш… химородник… Що вдома?
- Вдома край погано. Та революційна ситуація, про яку ти пророчив так і не визріла.  Проти нас відбулася широкомасштабна військова операція. Більшовики виморили голодом майже усіх українців. Володарюють жидо-комісари.
Нестор заплакав.
- Остапе, як же так? Чому так? Хіба немає прихованої зброї?
- Вони Несторе, виховують собі рабів. Увесь цвіт нації виб’ють, кого зламають, притиснуть до нігтя. Лишилися одиниці. На них сподіваємося, колись таки покажуть себе, як ми показали.
- Скажи брате, я чув із Дніпром не все гаразд. Чи чутно ще дніпровські пороги?
- Забудь. Порогів немає, немає острівців, немає сіл, церков, Кічкас – усе під водою.
- А чи цілий наш штаб, що в узгір’ї Піщаної балки, де починалося дитинство?
- Немає Несторе.
- Пам’ятаєш, якось ти говорив про добрі спогади, які стануть фундаментом майбутнього життя. Скажи, бойовий побратиме, чи побачу я за Чорним каменем наш штаб, наш степ, наше Гуляй-Поле?
- Повір, доки існує степ, покіль гуляє вітер, допоки ім’я батьки Махна мандруватиме містами і селами, полями й річками, лісами й лугами.
У Нестора не було сліз, хоча хотілося ридати.
- Остапе, обіцяй не завершувати моєї справи.
- Будь певен, батьку…
- Дай обійму тебе на прощання…


ЕПІЛОГ

                                               Проклинайте мне, проклинайте
                                              Якщо я вам хоч слово збрехав
                                               І згадайте мене, ви згадайте
                                              Я за правду, за вас воював

                                                Все за тебе – пригноблене братство,
                                                За обдурений владою народ
                                                Ненавидів я чванство і барство
                                                Був заєдно зі мной кулемет

                                               І тачанка як куля свистіла
                                              Шаблі блиск небеса заливав
                                              То чому ж ви мене залишили?
                                              За кого я життя віддавав

                                             У цій пісні ні слову докору
                                             Не насмілюся вам докоряти
                                             То чому ж мені так одиноко?
                                             Не збагнути і не розказати.

                                             Ви простіть мене, хто в атаки
                                             Йшов зі мною й загинув в боях
                                             Мені б треба за вами заплакати
                                             Бачу горе в жіночих очах

                                             Ось вони відспівають, відплачуть
                                             І лампади не будуть гасити
                                             Ну а батько не може інакше
                                             Він уміє не плакать а мстити

                                             Ви згадайте мене, ви згадайте
                                            Я за правду, за вас воював…
                                                               (Нестор Махно  )

Нестор відчув пекельний біль у всьому тілі.
Із грудей вирвався стогін – передсмертний.
Останнє, що чув, це гомін лікарів, які не вбагнули звідки в палаті взявся пугач.
Скажено закалатало серце і зупинилося.
Біль щез. Усе щезло. Страх, душевний тягар – немає нічого. Лише чисте – «Я».
Загриміло. Ніби залп тисячі гармат.
Запанувала тиша…
І з’явилося сліпуче сяйво.
Маленький Нестор посеред хати, бачить матір. Явдоха зовсім не стара, вона жвава молодиця, яка керує п’ятьма синами. Стоїть посміхається, простягає руки, хоче обійняти наймолодшого, невгамовного.
«Мамо» – намагається сказати, але не може.
Йому так добре, що на мить забулося душевне тяжіння, забулося бунтівне життя з каторгою, революцією, провиною за смерть братів. Це ще буде попереду, якщо він не змінить… Так тепер житиме по-іншому.
Усі брати тут, біля матері.
- Простіть мене, брати мої милі, – спромігся мовити.
І щезає все.
Його обволікає сірий туман. Несподівано задзвеніло тисячі дзвіниць. Навколо кружляють постаті зі скляними очима мерців – ті, хто загинули через нього, від його руки, за його наказом.
Замріла в тумані світла фігура. Поволока перетворюється на священика. Це панотець Микола, якого наказав живцем спалити у топці паротягу.
- Прости мене, була війна…
Отець Микола перехрестив його, перетворився на білу хмару.
Щезає все…
Нестор біля кам’яного воїна, бачить Чорного Монаха, він забирає золотий акінак.
- Мені – моє, тобі – твоє, – говорить Калугирь (Калугирь – монах.).
Вони перед брамою до країни характерників.
Навколо степ. Нестор в оточенні  бойових командирів. Усі тут: Щусь, Каретник, Лютий, Марченко…
Федосій обіймає, підводить Марса, бойового коня.
- Батьку, тут твої люди, твій кінь…
Нестор бачить свою багатотисячну армію.
- Ми клялися того дня, – говорив Щусь і голос розлогою луною рознісся по степу. – Обіцяли бути поруч тебе до кінця, а тепер і кінця немає – попереду вічна свобода і ми поруч. Веди батьку, за небокрай до вічного степового щастя!
Нестор на вороному.
Душу переповнюють радощі. Ніздрі приємно лоскоче майже забутий запах весняного степу, заколихує іржання коней…
- Сини мої! – розлився степом голос батьки Махна. – Ми здобули волю. За мною синки, за мною…
І помчали вершники…
Степовий пил піднявшись до неба, поглинув махновську армію.
***
Козак Волемир Ківш спочивав під копицею сіна, замислено дивився в небо. Ось зірвалася та полетіла зірка, заяскріла, спалахнула і згасла.
Старий схилив голову.
- Усе завершення має. Ти у подорожі. Мир душі твоїй, лицарю.
Цієї миті у далекому Парижі пішов у засвіти Нестор Іванович Махно.


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Мигунець

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Мисковець, 03-07-2012
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.3881311416626 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Гемінґвей правдивий
Я не знаю формули успіху, зате я знаю формулу провалу — це спроба сподобатися всім. Ернест Гемінґвей …
Служниці Республіки Гілеад
«Оповідь Служниці» Марґарет Етвуд — роман-антиутопія, де на прикладі тоталітарної Республіки Гілеад …
«Блискучий розум»: геніальність, що межує з божевіллям
Чи існує зв’язок між геніальністю та безумством? Це запитання вже десятки років залишається відкритим …
Аґата Крісті: Стати свідком чужих обвинувачень
«Ця жінка заробила на вбивствах більше, ніж будь-яка інша, включаючи Лукрецію Борджіа». Вінстон Черчилль …