LXXXVIII
Остапів загін, поповнений хлопцями Мальованого, йшов вночі берегом Кальміусу до мосту біля Роздольного. Мали завдання – знищити штаб полковника Соколовського, який відзначився каральними операціями в махновському районі.
Міст охоронявся «тридюймовкою» і двома кулеметами. Обома берегами на кілька миль тягнулася огорожа із колючого дроту вздовж якого постійно курсував кінний патруль.
Залишивши загін у ярку Остап з Агатандлом, Севою і Платоном проповзли під колючою огорожею, зайшли у річку і поплили до мосту.
Чатовий на мосту, обпершись спиною на перила, курив.
Хлопці вже лізли по опорах з ножами в зубах. Блискавично і тихо наскочили на обслугу гармати, потім на кулеметників, що вдалося без перешкод, бо солдати дрімали.
На мосту почулося кінське іржання, повернулася берегова варта. Хлопці зайняли місця убитих чатових.
З’явилося четверо вершників.
- Павле, чому вогонь потушили? – питав їздець.
- Демаскує, – глухо промовив Остап, ніби збираючись кашляти, низько опустивши голову.
- Яке ще демаскування? Махновці за тридцять верст.
Остап жбурнув ножі з двох рук. На двох інших наскочили Агатандел з Севою. Остап наказав вилучити все із кишень забитих.
При слабкому освітленні біля вогнища оглядав вилучені речі, документи і папери, серед яких знайшов світлину із зображенням молодої козачки і двох малих хлопців. Зітхнувши кинув фотографію до вогню.
Попереду хутір Роздольний, там штаб підполковника Соколовського.
Виявилося, що до гармати, на охороні мосту, лише два осколкових снаряди. Її потягнули на двох трофейних конях.
Пункти передової оборони проїхали без проблем. Остап начепив погони штабс-капітана. Грав роль офіцера-порученця Ставки у якого секретне розпорядження до підполковника.
Гармату підкотили до оселі Соколовського. За сигналом ракетниці інші хлопці увірвались у село зі свистами і пострілами. Сева вистрелив із гармати. Снаряд влучив у вікно, в хаті вибухнуло. Поспіхом зарядив знову. Другий постріл влетів у стріху. До хати вломилися Остап з Агатандлом.
Біля перевернутого ліжка лежав закривавлений чоловік із розірваним черевом, але ще живий.
- Соколовський? – спитав Остап.
- Я, – прохрипів поранений. – Застрель мене, або допоможи…
Остап вийняв із кобури підполковника «наган», звів курок, вложив йому в долоню.
- Отамане, село наше, – говорив Платон.
- Так-так, – Остап глянув на годинник, – тепер час його залишити.
LXXXIV
14 травня махновська бригада, переформована на дивізію, сумісно з червоногвардійськими загонами увійшли до Луганську.
Остап зміцнював позиції на станції Кутейниково, скориставшись трофейною артилерією. Всього захопили три гармати скопом з тією, що здобули на мосту.
Із різних бойових ділянок приходили невтішні звістки. Район Святодухово залишений 13-ю армією. Біля Авдєєвки шкурівці розбили полк Тура, самого командира винесли із бою з важкими шабельними пораненнями у голову.
На скликанні комскладу Нестор звинувачував у поразках більшовиків.
- Вони постійно переформовують свої частини, це якесь знущання. На передову кидають неоперених жовтодзьобиків проти професійних вояків. Якби ж то була одиночна придибачка, а так це системно.
- Ніякої алогічності, – говорив Остап. – Давно говорив у більшовиків постава свята, а нутро злодіїв. Вони забирають з фронту частини, бо вважають, що ті інфіковані махновщиною.
- Дурня все, маячня… – нервував Нестор. – Треба Святодухово чимось затулити. Доведеться знімати Ново-Михайлівський і дев’ятий кавалерійський.
- Гуляй-Поле залишиться без захисту, – зазначив Куриленко. – Фронт і так розтягнувся, щезла лінія. На одних ділянках ми заглибилися до них, на інших вони… А як тільки знімемо ці полки, то Гуляй-Поле постане перед небезпекою захоплення…
- Від перемоги у кількох кроках були… – Нестор стис кулаки. – Тепер Денікін перекинув на нас Слащева. Триватиме так і далі, то знімаємо війська і зосереджуємо навколо Гуляй-Поля.
Слово попрохав Білаш:
- Тут ще одне. Червоноармійці, що йдуть на Україну погано постачаються їжею. Можна сказати зовсім не постачаються. Це зумовлює грабунки і зрозуміло – зіткнення з нашими частинами.
- Нічого дивного, – говорив Остап. – Тут теж своя стратегія. Ось подивіться, мовляв, хохол-махновець глитай (Глитай – куркуль.) жирує, а червоноармієць який захищає революцію голодує. Менталітет у українців такий, на війну без сидору із хати не вийде.
XC
Девятнадцятого травня генерал Кутєпов (Кутєпов Олександр Павлович 1882 – 1930 – російський військовий діяч, генерал, активний учасник Білого руху.) розпочав наступ на ділянці де стикувалися махновська дивізія і тринадцята Червона армія, котру поповнили недосвідченими бійцями.
Червоноармійці побачивши дві танкетки почали масово тікати. Інтернаціональні полки, що складалися із росіян, латишів і китайців змела білогвардійська кіннота.
До Гуляй-Поля із Харківщини прибули анархістські загони Чередняка і Шуби, які заєдно нараховували півтори тисячі бійців. Озеров передав Несторів наказ зміцнити лінію Слав’янськ – Гришино. Але Чередняк із Шубою відмовилися виконувати наказ.
- Це не для нас, – говорив Чередняк. – Виступати на фронт – значить порушити анархічну традицію. Тобто виконувати накази новоутвореної влади більшовиків. Батько Махно збільшовичився раз у них на побігеньках, а ми приїхали захищати анархію, а не більшовизм.
Озеров повідомив про це Нестору, який у цей час командував двома недоукомплектованими грецьким і болгарським полками, які стримували натиск білих біля колонії Велика Янісоль, на річці Мокрі Яли.
Нестор прибув за три години на автомобілі.
Загони розквартирувалися у бараках де зазвичай живуть заробітчани-сезонники. Штаб Чередняка і Шуби тут же заарештували. Бараки оточили кулеметні тачанки, Сашко Пузанов наказав виходити і здавати зброю.
До роззброєних під’їхав верхи Нестор.
Саме запала темрява.
Декілька хвилин похмуро дивився на бійців. Ті стояли мов заворожені. У тремкому світлі цієї миті багатьом батько Махно позірнився містичною постаттю. «Люйсисти» особистої охорони стояли зі смолоскипами, довге волосся Нестора розвіювалося на вітру, а мерехтіння кидало на бліде обличчя відблиски вогників. Запанувала мертва тиша.
- Синки мої, – спокійно почав Нестор. – У той час, коли ваші брати проливають кров на полях битви, стримуючи навалу буржуазно-білогвардійської контри ваші командири мотивуючись якимись прозорими причинами відмовляються йти на фронт. І я хочу спитати вас – на який біс ви сюди приперлися? Яку анархію захищати? Чистоту анархізму? А що лишиться від тієї чистоти, якщо владу захоплять кадети? Вас розчавучать як жабенят. Тому я – батько Махно, закликаю приєднуватися до загальної справи – захищати надбання революції, а не ілюзорну владу більшовиків, яка на наші території не розповсюджується, і про це знає кожна гуляй-пільська псюка.
- Де ж наші командири? – почулося із з’юрмища.
- Чи правда, що ви більшовикам служите?
- Більшовики наш тимчасовий стратегічний союзник і не більше. Ми сила автономна, за нами наші знамена і внутрішній устрій. До нас щоденно переходять червоноармійці, бо їм не до вподоби політика їхніх вождів. Так хто із нас збільшовичився, а хто змахновщився то ще питання. А товариші Чередняк з Шубою невдовзі займуть свої посади. З ними ведеться штабна співбесіда.
Коли вже відпочивав дома завітав Остап.
- Ну, що я скажу Несторе, вітаю, це перший крок до конфронтації з «Набатом». Ці загони підготовані для їхньої особистої охорони. І готуйся, із Новомосковську прибула ще одна залога під командуванням Марка Мрачного.
- Друже мій, поїж трохи, – благала Галина. – Остапе, скажи хоч ти, інакше нанівець змарніє…
Нестор згодився узяти кілька бутербродів.
У штабі зібралися всі набатівці. Мрачний – єврей років двадцяти семи, вдягнений у англійський однострій глиняного кольору, з блискучою голомозиною (Голомозина – лисина.), на переніссі пенсне.
- Батьку, я з вами лаятимуся, – мовив Мрачний без тіні загрози.
- Навіть не пояснюйте, – Нестор жестом запросив сісти. – Загони Чередняка і Шуби вже на фронті.
- Ви переформували відділи, – втрутився Алий. – Цим руйнуєте анархістську солідарність, над якою ми так довго працювали.
- Політична спекуляція, – підтакував Барон. – Бійці піддалися вашій агітації.
- Вже неодноразово чую цю дурню про анархістську солідарність та політичну спекуляцію. Мені фронт закрити нічим, кожна людина на рахунку, а тут прийшло півтори тисячі живоїдів. Та ні панове, теоретичні чвари залиште для внутрішнього використання, у військові ж справи не лізьте. У мене все. Марку, розквартируй людей і зайди до секретаря.
ХСI
- Де Остап? Другий день не бачу, – питав Нестор Агатандла, який приїхав до штабу.
- З доповіддю від нього, – Агатандел простягнув лист. – Остап перебував у Санжарівці, вочевидь вже відступив до Туркенівки, до нас приєдналися хлопці Мальованого. Шкурівський отаман Соколовський не дає просипу, за сина мститься.
Нестор дав розпорядження надіслати Остапу в поміч сформований із розбитого полку Тура ескадрон.
Зайшов розвідник, повідомив, що на пологівському шляху біля балки Глибокої затримали чоловіка, який мав до батьки Махна листа.
«Будучи, як і ви, простим руським, який швидко висунувся із невідомості. Генерал Шкуро завжди із захопленням слідкував за Вашим скорим підвищенням, що рекомендує Вас неабияким руським самородком. Проте, нажаль, Ви пішли хибним шляхом, будучи залученим до кампанії з більшовицьким рухом, що губить Росію в ім’я якогось неймовірного інтернаціоналізму. Це завжди засмучувало генерала Шкуро. Але ось, цими днями він з радістю дізнався, що Ви схаменулися і разом з доблесним отаманом Григор'євим оголосили: бий жидів, комуністів, комісарів, надзвичайки! Інакше й не могло бути. Як талановитий руський, Ви повинні були рано чи пізно усвідомити свою помилку.
Генерал Шкуро вважає, що із прийняттям Вами цих гасел нам немає за що воювати. Якщо Ви визнаєте також, що наші політичні платформи близько стикаються, то Ви повинні визнати, що нам воювати дійсно немає за що. Генерал Шкуро пропонує Вам увійти у переговори, гарантуючи Вас та ваших уповноважених звільнити від всіляких репресій і переслідувань. Ім’я генерала Шкуро досить добре відоме і Ви можете йому довіряти».
Нестор відклавши листа, підійшов до вікна, закурив.
- Отже, із цього послання напрошується висновок, що Григор'єв таки має якісь стосунки з білими, а генерал невірно інформований стосовно наших розцурань із більшовиками, – Нестор перем’явся з п’ят на носочки, вернувся до Петра: – Що порадиш?
- Раз такі думки серед білогвардійців, то вочевидь це їм підсунули більшовики, аби знайти зайвий привід налаштувати проти нас громадську думку. Пропоную опублікувати листа.
- Добре друкуй, – Нестор звернувся до Озерова: – Які у вас новини?
Озеров надав повідомлення з фронтових ділянок. У Туркенівці хлопці Остапа відігнали білих за річку Мокрі Яли. У Луганську Кутєпов витіснив 13-ту армію, зайняв місто, а кіннота Шкуро заглибилася у Таврію. Та найгірша новина прийшла у вечорі – під Святодуховим загинула рота Вертельника разом із командиром.
- Що з Борисом? – спитав Нестор Зіньковського, який приніс це повідомлення.
- На ковлики порубали.
Нестор протер кулаками сухі очі. Хотілося плакати.
- Союзники драпають по всьому фронту, – Нестор вдягнув шапку, потім зняв. Почав ходити по кімнаті. – Од нас залежить доля революції. Так, від нас…
ХСІI
У зв’язку із тяжким становищем на фронтах Реввійськрада махновців оголосила по Павлоградському, Олександрівському, Маріупільському, Бердянському, Мелітопільському та Бахмутському повітах про екстрений гуляй-пільський військовий збір.
Відкривав скликання Нестор:
- Централізоване керування фронтом не виправдало себе. Те ми відчули на власній шкірі, підпорядковуючись єдиному командуванню, яке про фронтове становище орієнтується по застарілих повідомленнях розвідки. Життя бійців постійно залежить від якогось штабіста, часто нездари, котрому дідько знає що може забандюритися у макотирю. Полки краще воюють коли діють автономно і орієнтуються згідно бойової обстановки. Зв'язок налаштований за допомогою вістових собак, чи людей, так надійніше, надійніше від телефонних апаратів, від яких так сильно залежні більшовицькі штаби.
- Перепрошую, – озвався Барон. – Зараз, як ніколи, необхідна командна централізація. Те, що це змогли більшовики, не значить, що того не подужаємо ми! У більшовиків теж є дечому повчитися. Наприклад залучанню полонених військових спеціалістів, а не просто страчувати їх…
- І я б хотів доповнити, – узяв слово Алий. – Райони перетворилися на пугачовські станиці. Багато селян не знають за що воюють. Політичні орієнтації обмежуються – «прийде свій цар і все буде гоже». Треба щось віршувати із, так званим, «батьківством». Що не хутір, то «батько». І ви, Несторе Івановичу, всіляко гладите за шерстю. Саме поняття «махновщина» має бути викорінине, бо це взагалі заперечує зовнішній структурі анархічного устрою. Адже саме зараз постали перед можливістю оголосити на весь світ про створення першої анархістської колонії.
У штабі запанувала тиша, усі очікували реакції Нестора. Він посміхнувся і розвів руками:
- Вам і карти в руки. Беріть, організовуйте, а я поспоглядаю як то вам здолається впровадити подібний замір централізувати роздрібнені загони та перейменувати увесь рух. А мені й на фронті справ вистачить, то ж прошу за подібних нікчемниць більше не смикати.
ХСІІI
Остап привів своїх людей до гуляй-пільського лазарету вже переповненого пораненими.
- Тісніться братки! Хто крайній у черзі до пекла?
Ніс на руках пораненого Петра Лютого, тому осколком порвало груди, вже відходив із життя. Остап заніс до хірургічного відділення. Поклав на підлозі.
- Дивись мені, – Остап пригрозив Петру кулаком. – Тільки спробуй-но завчасно дуба врізати. Ображусь, сто гам на поминках не вип’ю. Тримайся, бовдуре.
У Петра почалася агонія.
- Добий, – прохрипів Петро. – Отамане, цигарник передай брату.
Остап повернувся до лікаря:
- Життя можна уможливити?
Лікар розвів руками.
- Що ж, – Остап витягнув «маузер».
Закляклий від страху лікар дивився, як махновський командир застрелив товариша.
- Таке селяві (C’est la vie – фр. Таке життя.), – тихо мовив Остап, наказавши Севі з Мальованим забрати тіло.
На дворі сів під тополиною.
- Хто Сидіру скаже? – спитав Агат, подаючи фляжку з горілкою.
- Мені Агафошо, більше нікому. Дізнайся де Сидір до нього рушимо.
- Так багато людей гине, стільки робочих рук.
- Що ж тут зробиш Агафошо, без покійників і Бог з Дияволом залишаться без роботи.
Остапу не довелося оповістити Сидору страшну новину, той вже знав, передав лише срібний портсигар.
- Мені часто думається, що останній рік увесь цей жах мні просто сниться, – Сидір закурив із братового портсигара. – Нас усіх кінчать Піко, не буде того благоденства, яке обіцяє батько. Принаймні ми не побачимо…
ХСІV
Нестор читав телеграму Скачко Раковському. Перехопили люди Лева Зіньковського, якого нещодавно призначили начальником Донецького корпусу контррозвідки.
«Секретно. Якщо командування Південного фронту та РВР Республіки вважає що зараз постав момент зближення політики між Махном і Радурядом заснованої на домовленості між нами, то рішучі накази про відміну переформування махновської бригади в дивізію є перший крок до збройного зіткнення з військами Махна».
- Яка нісенітниця! – Нестор відкинув папірець з повідомленням. – Скачко сам дав згоду на реорганізацію. Дибенко зі Скачком на словах запевняють у сповірянні, а за спиною шпетять на всю…
Нестор вийшов на вулицю сів під квітучу яблуню, де відпочивав Остап, чистячи «маузер».
- Сипняк починається, – Нестор хльоскав прутиком себе по чоботу. – Скоро бійців не залишиться.
- Гадаєш білі благоденствують? – Остап сховав «маузер» і витягнув із халяви ніж, який почав гострити мантачкою. – Кирпата їх косить не менше нашого.
- Я наказав залишити ділянку Слов’янськ – Гришино. Шкуро розосередив воїнство на ескадрони, так більш ефективно шарпати наші знесилені війська. А маємо зберегти кулак.
- Це значить слід очікувати офіційний розрив.
- Дибенко попередить, для нього і штабістів гроші обіцяні.
Зайшли до хати. До Остапа підійшов Сева, щось шепнув на вухо.
- Несторе, тут боєць моєї чоти Харитон. Треба від алкоголізму вилікувати. Допоможеш.
За десять хвилин завели вкрай схарапудженого бійця, якого хитало вже не від хмілю, а через слабкість зумовлену страхом смерті.
Нестор сидів за столом, а Остап стояв посеред вітальні.
- Значить п’єш? – спокійно спитав Нестор.
- П’ю, батьку, – зітхнув Харитон.
- І ніяк без сього?
Боєць ще раз зітхнув, розвівши руками.
- Бажаєш позбавитись? Щоб навіки відвернуло від горілки?
- Хочу батьку…
Нестор вилучив з-під столу пляшку, накриту склянкою.
Остап налив, узяв чарку на долоню лівої руки, а правою робив над склянкою колові рухи, скоромовно нашіптував:
- Заклинаю, проклинаю, забороняю кізяком, майдаком, гайдуком і псячим хвостом… – Простягнув бійцю: – Пий Харитоне.
Боєць узяв чарку тремтячими руками. Зиркнув на Нестора. Той тримав напоготові «наган».
- Пий-пий, – посміхаючись мовив Нестор, постукуючи рукояткою по столу, – се щоб майдак (Майдак – замовляння на горілку.) зміцнити.
Харитон випив і миттєво зблід, далі на обличчі виступили багряні плями. Остап поклав долоню йому на тім’я і знову щось шепотів. Виштовхав зціленого із хати.
- І тепер не питиме? – спитав Нестор.
- Ні.
- А коли заярижить?
- Помре.
Нестор здригнувся, зіщулившись.
- Ачей таки ліпше було б його просто відшмагати. Ти одібрав у нього традицію.
- Не нашу традицію Несторе, не нашу! Чим швидше ця істина вкарбується в нашій свідомості, тим швидше здобудемо свободу. Рабство у наших головах, мій друже…
ХСV
До кінця травня ситуація для повстанців склалася кепсько. Уздовж Азовського побережжя Денікін направив модернізовані частини з двома аеропланами розвідки і бомбардувальник. 2-га, 8-ма і 13-та армії під командуванням Ворошилова залишили Донбас.
31 травня 1919 року Виконавчий комітет Реввійськради Гуляй-Поля оголосив про екстрений з’їзд селян, робочих і повстанських делегатів де планувалася реорганізація військово-революційної ради, рішення про початок весняно-польових робіт, до яких мають залучитися більшість вояків. На з’їзді проектувалося залучити червоноармійських делегатів. Нестор розраховував загітувати роздрібнені загони розбитих армій.
3 червня до махновського штабу зателефонував Троцький.
- Дайте Махна, – прозвучало у слухавці Дерменжі.
Нестор, дізнавшись хто телефонує, навмисне не поспішав. Спочатку байдуже зиркнув на Артура, який тримав слухавку у простягнутій руці. Зробив вигляд, що дочитує важливі папери.
- Махно на зв’язку.
- Я голова Реввійськради республіки.
- Моя пошана, товаришу Троцький.
- Що це за бузувірство?! Чому оголена ділянка Слов’янськ – Гришино?
- А нікому там тримати оборону. Загинули усі.
- Що за жарти?! Негайно закрийте третьою бригадою!
- Яка до біса третя бригада? Немає такої, розбита до-цури! Ті, що залишилися воювати неспроможні. Голі-босі. Зброї немає. Почався тиф, лікувати немає чим. Від вас ніякої помочі. Із ким я затулятиму дірки? Де мають стояти ваші бійці?
- Лінію повинні закрити негайно, – монотонно наполягав Троцький, – це наказ. Застосуйте резерви.
- Які, до дідька, резерви?! – закричав Нестор, окреслюючи правицею наоколо себе. – Ви чи глухий, чи дурний. Немає чим прикривати! Чуєте, немає! Без допоміжного озброєння виконання вашого наказу значитиме неминучу гибель бригади! Чому ви, розраховуєтеся за боягузтво і внутрішнє банкрутство ваших командирів життям моїх хлопців? Восьма армія тільки шурхнула, ще й пил не опав, за нею тринадцята, друга… – три армії! Що я можу вдіяти? Од вас тільки відмови у проханні зброї і хоч якогось постачання.
- Та як ти смієш? – на іншому кінці Троцький од гніву багровів. – Ти розумієш різницю між тобою і мною? Я – головкомверх республіки! А хто ти такий? Таких, як ти я розстрілюю по кілька штук на день! Живцем згною!
- Та пішов ти на хер! У гузно мене поцілуй главкомверх лайножерів. Мухомор кудлатий, приїжджай до нас, бодай тобі хоч клозети довірили чистити, бо такі телепні навіть з гівнами не впораються. Ми тебе в клозеті поховаємо, там саме й посада твоя, таким пуделям місця в землі нашій немає, ми сцятимемо на твоє погане тіло…
Троцький кинув слухавку.
- Вітаю, мій друже, – Остап сміявся. – Троцький розстрілював лише за те, що ігнорували запрошення на його день народження, а подібних метафор ніколи не вибачить.
ХСVI
У ніч з 6 на 7 квітня на станції Цареконстантинівка у вагоні зібралися махновські командири.
Нестор тримав папірець.
- Товариші, вже давно склалася туманна ситуація у стосунках із більшовиками. Офіційний розрив нашого і без того хибкого союзу – справа кількох днів. Неофіційно ми вороги вже давно. Я підготував документ про складення повноважень командуючого бригади, – Нестор показав папірець. – Офіційно йду в низи, працювати з народом. У полках залишаються наші командири, на них основна ставка.
- Мені не зрозуміло навіщо ця паперова тулятня? – питав отаман Правда. – Зразу до дідька усіх, як то зробив Григор'єв.
- Тут політика, – пояснив Щусь. – Звісно бригада, чи то ж дивізія, нізащо не ляже під більшовиків.
Галина простягнула Нестору окуляри. Щусь подав гасницю.
- Се телеграма, копії якої завтра підуть Троцькому, Камєнєву, Зіновієву і Лєніну.
«Зараз я вважаю за необхідне дати пояснення своїй заяві, котра буде нижче.
Не дивлячись на те, що я вів жорстку боротьбу з білогвардійськими бандами Денікіна, проповідуючи народу лише любов до свободи і самостійності, не дивлячись на глибоко товариську зустріч і прощання зі мною відповідальних представників Радянської республіки, спочатку товариша Антонова-Овсієнка і потім товаришів Камєнєва і Ворошилова. Останнім часом офіційна радянська, а також партійна преса комуністів-більшовиків розповсюдила про мене неправдиві свідчення, які негідні революціонера і важкі для мене.
Мене виставляють бандитом, поплентачем Григор'єва, змовником проти Радянської влади і Республіки у розумінні поновлення капіталістичних порядків. Я цілком розумію ставлення центральної влади до мене. Я абсолютно переконаний у тому, що центральна державна влада вважає усе повстанство у цьому несумісним із державним будівництвом у тому його розумінні, в якому це будівництво проводиться державною владою. Водночас з цим центральна влада вважає повстанство невід’ємно пов’язаним зі мною. Існує недружелюбство і ворожнеча центральної влади до повстанства, значить ця неприязнь переноситься головним чином на мене. Прикладом тому є чисельні статті радянської і партійної преси. Відзначена мною ворожнеча, а останнім часом наступальна поведінка центральної влади стосовно повстанства, за моїм глибоким переконанням, з роковою неминучістю призведе до кривавих подій серед трудового народу, які виникнуть на внутрішньому фронті. Обидві ворогуючі сторони складатимуться із трударів і революціонерів. Я вважаю це великим, і ніколи не пробачним, злочином перед трудовим народом і його революції і вважаю за обов’язок зробити усе можливе для того, щоб запобігти цьому злу. Як революціонер-анархіст я протягом багатьох років боровся за ідеали соціалістів-революціонерів і за ці ідеали борюсь зараз. Найбільш вірним і точним засобом для запобігання злочину, що насувається, я вважаю звільнення. Центральна державна влада припинить підозрювати революційне повстанство у змові проти Радянської республіки і ставитиметься до нього з усією серйозністю, як до живого діючого творіння соціальної масової революції в Україні, а не як до підозрілого елементу, з котрим можна торгуватися через кожен набій. Наш важкий військовий стан просто саботувався у військовому спорядженні, обмундируванні. Завдяки чому повстанський фронт у всіх відношеннях потерпав від втрат, які можна було б не допустити.
Наполегливо прошу Вас звільнити мене з посади, яку займаю і надіслати спеціаліста для прийняття від мене усіх звітів.
Начдив: Батько Махно».
- Усе ж не зрозуміло, на який ляд військові спеціалісти? – знову питав Правда, розгладжуючи сиву бороду. – Бій так бій. Чи не думаєте з Мухомором замиритися?
Після знаменитої Несторової розмови з Троцьким серед повстанців назавжди причепилося до верховного головнокомандуючого прізвисько – «Мухомор».
Нестор прикурив від гасової лампи.
Заговорив приглушено. Ніби нишком, щоб не почуло стороннє вухо.
- Війну більшовикам можна було б ще три місяці тому оголосити. Я тисячу разів говорив і говорю, що з ними гратимемося в союзників доки не розгромимо паничів. Цією телеграмою я підкреслюю історичний висновок, який спливе у майбутньому – ми не зрадники. Гадаю, потрібно до Харкову послати делегацію. Можливо вдасться протримати формальний союз хоча б на місяць.
- Не хитруйте, батьку, – говорив командир Донецького полку Миргородський. – Привід потрібен, а не делегація. Самі розумієте, що після подібної телеграми за життя посланців не можна поручитися. Троцький неодмінно розправиться з ними, а вам зайве підтвердження вашого цього – «історичного висновку». Я згоден із Правдою – проти більшовиків потрібно виступати негайно, без всіляких телеграм-прелюдій. Денікін не піде зараз на Північ, йому конче потрібно об’єднання зі східними військами Колчака, лише тоді у нього виявиться перспектива наступати на Москву. Тому ваші авантюри слід розцінювати, як чергове загравання з більшовиками. Огляньтеся батьку, вони заколисовують вашу пильність, даруючи ордени, та командні посади.
Нестор, жмурячись від тютюнового диму, затиснувши у зубах цигарку, деякий час уважно дивився на Миргородського, потім довго тушив у попільничці.
- Моя пильність не похитнулася. Запевняю вас. Ще раз повторюю – привід до протистояння мають дати більшовики. Наша економічна база через війну ослабла, а більшовики щедрі на обіцянки. Народ має осмислити відмінності між нами і ними, а ця неоднаковість останнім часом згладжується. Хоча більшовики у пресі знайшли ярміз підкреслити цю різнацію, усе найгірше приписують нам. Люди ж мають знати, що ми, це – чітке життєве упорядкування, а більшовики – зрада, підступність, продзагони, надзвичайки, одним словом – біда. А з нашими людьми нічого не трапиться, це вже буде занадто.
ХСVII
Нестор сидів у купе штабного вагону, Галина допомагала з паперами. Зайшов Аршинов, кивнув Галині, прохаючи залишити їх на одинці.
Аршинов помітно нервував, збирався з думками.
- Не тягни Петю, знаю анархісти залишають мене, ти напевняка якусь поважну причину віднайшов.
- Барон їде у тили більшовиків, – говорив Аршинов, полотніючи від страху, бо знав цей нерухомий погляд ще з каторги, за яким могло критися що завгодно: спалах гніву, чи навпаки – сміх.
- А ти куди їдеш?
- Буду писати книгу. Історію махновського руху. Матеріалу накопичилося багато, потрібно знайти затишок, зосереджено попрацювати.
Нестор посміхнувся:
- Патетично.
- Ніяких хвастощів. Намагатимуся бути максимально об’єктивним. Можливо махновщина і не є чистою в анархічному розумінні, однак на сьогодні це єдиний у світі потужний форпост анархізму.
- Чому ж анархісти наче щури залишають цей форпост?
- Сам розумієш, з більшою вірогідністю твоє військо знову перетвориться на вільну партизанщину, а «Набату» потрібен надійний притулок. Такий можна знайти лише у підпіллі.
Насправді Нестору байдуже, що анархісти вибувають із Гуляй-Поля. Залишалися потрібні: Алий, Волін і Чорний.
Без стуку зайшов Остап.
- Ось, Остапе, Петро книгу починає, історію махновського руху, – у голосі чулася печаль.
У Остапа це повідомлення викликало сарказм, говорив із глумливою чемністю:
- Мої вітання Петре Андрійовичу. Історія махновського руху, кажете? Звучить. А я б на вашому місці якось по іншому підійшов би. Щось на кшталт – «Слово о полку махновськом».
- Подумаю, – Петро не образився на кепкування, йому хотілося швидше залишити махновську територію.
Нестор на прощання обійняв його.
- Їдь, усе розумію. Завжди можеш повернутися.
Потяг рушив до Полог, у купе зайшли Маруся з Бджойстеком.
- Що треба? – невдоволено спитав Нестор.
- У тебе більше немає зобов’язань перед більшовиками. Дай можливість сформувати терористичний загін.
- Тепер очікуються важкі бої, кожен багнет у знадобі, не до витівок.
- У такому разі, давай гроші. Я створю сама бойову групу.
- Спробуй без грошей.
- Потрібно купувати зброю, динаміт…
- Марусю, – Нестор наморщив лоба. – У мене армія на утримуванні, усіх треба нагодувати, вдягнути, захистити. Врешті бійці без зобуви. Скільки ж хочеш грошей?
- Два мільйони.
- Гм… А чому не двадцять два? Марусю, наша казна до двох мільйонів не дотягує.
- У мене є свідчення, що каса бригади має більше, – втрутився Вітольд. – У вас, товаришу Махно біля десяти мільйонів. До того ж у порогах приховане золото, яке у Денікіна відібрали.
- Он воно як… – Нестор зловісно посміхнувся. – Які розумні чужі гроші рахувати. То може почислиш у скільки обійшлася купівля зброї у Петлюри? Скільки коштувало обладнання лазаретів? Петлюра за зброю запросив п'ятнадцять мільйонів, хоча від поляків отримав її безкоштовно. Як ці розходи у вашому кредиті? Я можу взагалі ні копійки не дати.
- Якраз не можеш! – спалахнула гнівом Маруся. – Ти дійсно збільшовичився, немає уже анархічної жили…
Нестор вдарив кулаком по столу:
- Як же ж набридли з цією вашою жилкою, торочите одну байку. Остапе, викинь їх геть!
Остапу в поміч прийшов Сева. Марусю з Вітольдом виштовхали на малому ходу з потягу. Нестор жбурнув Марусі під ноги дві пачки грошей.
- Сто тисяч! Тільки тому, що колись дружили. Шукай печеного льоду без мене.
ХСVIII
На Несторову телеграму Троцький відреагував арештом махновської делегації на чолі з Озеровим. Махновців розстріляли без суду.
Тим часом із ростовського напрямку Добровольчеська армія розпочала наступ. Махновці розсіялися по селах, перетворившись на «мирних» селян.
Нестор зі своєю «батьковою» сотнею відійшов на пробуток у віддалені степові хутори, проігнорувавши наказ Дибенка відійти до Харкову, створити лінію оборони. На це відповів: «Денікіна битиму сам, вже до горлянки осоружила ваша бюрократія. І хлопців зі своєї землі нікуди не поведу».
Згідно рішення махновського штабу із підпілля мали вийти через три тижні після закінчення посівних робіт.
Нестору конче потрібні ці тижні, бо знаходився на межі фізичного виснаження і нервового зриву. Мобільними загонами, які шарпали денікінські фланги і обози керували Каретник з Куриленком.
Нестор цілими днями з хуторськими хлопчаками вудив на ставках рибу. Остап завжди поруч, теж з вудкою, але не ловив, зазвичай щось читав, або вовтузився з «маузерами».
- Як тут гарно Остапе, – говорив, жмурячись від задоволення. – Краса, хоч очі паси. Як мало потрібно для щастя. Чому ж знаходиться хтось кому наше щастя поперек горла? За час одруження із дружиною як чоловік тільки оце тут живу. Спимо на ліжку, роздягнутий, а не на тачанці між боями…
Остап закрив збірку Ніцше.
- Міг би Несторе відповісти, що доля наша така, але все прозаїчніше. У нас родючі землі і ми працьовиті, інші народи, котрі живуть на камінні мають рабовласницьке мислення, для них робота це війна. До того ж твоє щастя тут, це чиїсь незручності десь. Багато хто має чималий пожиток від того, що інші воюють між собою. Наприклад Жорж Максим, винахідник кулемета, зразок якого стоїть на кожній нашій тачанці вельми некомфортно почувався б, якби ми припинили вбивати один одного із його кулемета. Кожен наш труп, це чийсь прибуток. Війна мила тому, хто не йде воювати.
ХСIX
Після двотижневого відпочинку Нестор із сотнею отаборилися у колонії Марієнталь.
В обід від рибальства відволікли двоє хлопчиків:
- Дядьку Несторе, дядьку Несторе! – босоногий вістовий мчав з пагорба, спотикнувшись покотився прямо під ноги Остапу.
- Приїхали! – кричав інший хлоп’як.
- Червоний прапор, – додав перший, оправившись від падіння.
Нестор потріпав одного за чуприну, дав хлопцям по срібній монетці.
- Тепер Несторе, воюватимемо на три фронти, – Остап теж дав хлопцям по монетці. – Дибенко привіз попередження про твою позазаконність.
- Що порадиш?
- Об’єднуватися з Григор'євим. А я піду на альянс із Петлюрою, домовлюся про нейтралітет.
Нестор перекинув через лікоть сірий картатий піджак. Обидва пішли на пагорб. Остап у чорному мундирі контрастував із Несторовою білосніжною вишиванкою.
Спускаючись з пагорба Остап помітив у далині як блимнула лінза бінокля.
- Павло Юхимович нас розглядають, – Остап теж спинився щоб подивитися у бінокль. – Бронепоїзд або у Чаплино, або у Покровському.
Дибенко чекав на призьбі хати, де квартирували Нестор з Галиною і матір’ю, курив і бездумно спостерігав за двома червоногвардійцями, які лагодили коліща фургону, поруч стояв автомобіль з піднятим капотом, водій заливав у радіатор воду. Над головою начдива бовтався бінокль, почеплений на сухій гілці.
Нестор запросив Дибенка до хати, мати з Галиною приготували гречаники зі сметаною, насмикали гарбажійки (Гарбажійка – цибуля-сіянка.).
- Непогане у тебе життя, Несторе Івановичу. А наші війська голодують.
- Хто ж вам винен? Троцький розраховував, що в Україні його банди очікує мана небесна? Я про це неодноразово попереджав командування і тебе особисто, що недостатнє постачання призведе до грабіжництва і антагонізмів з українським селянством.
- Не про те зараз мова Несторе. Прийшов попередити…
- Деталей не треба, і так знаю, раз ти тут.
- Правильно зрозумів, від дев’ятого червня махновщина оголошена поза законом. Мандати на твій арешт маємо я і товариш П’ятков. У Чаплино бронепоїзд, завтра буду тут із двома каральними полками. Сподіваюся тебе тут вже не застану.
- Павле Юхимовичу, останню пораду вислухай. Доки не пізно тікай від більшовиків. Прийде час кишки випустять і також оголосять поза законом. Бо не вміють твої однопартійці цінити людей, ними керує жага влади. Якось пригадаєш моє слово, та пізно буде, уже матимеш якесь смішне звинувачення на кшталт мого (У 1938 р. командуючий Західного Чорноморського узбережжя, член ЦВК депутат ВР СРСР Павло Дибенко був звинувачений і страчений як агент США і Німеччини. Виправдовуючись, Дибенко запевняв у листі Сталіна: «… я американською мовою не володію») …
Дибенко нічого на це не відповів. Торкнувшись двома пальцями козирка, вийшов.
Нестор штовхнув Остапа, який задрімав на возу:
- От, Остапе, чом ніколи не віщуєш нічого доброго, – підійшов до Галини: – Сьогодні поїдеш до батьків. Феня з тобою. Матір теж десь сховаю.
- Я можу бути поруч тебе. Хіба не зугарна воювати? Кулемет знаю…
- Галю, – узяв її за руку. – Я маю шість поранень і не вгадати яке чергове, може і останнє. Це не природно жінкам гинути у боях, з мене Тіни досить.
- У тому, що чоловіки гинуть теж немає нічого природного.
Вона поцілувала його у щоку і відчула солону вологу.
C
За десять верст від Єлисаветграду з південного напрямку впродовж п’ятисот сажень махновці розібрали рейки. Операцією керував Пантелеймон Каретник. У деяких місцях закладали вибухівку і підривали. Подекуди рейки зав’язувалися вузлом. Таким чином перекривали шлях потягам із одеського і миколаївського напрямків звідки мали вирушити червоноармійські бронепоїзди.
Махновці без перешкод захоплювали невеличкі населенні пункти, змітаючи на шляху червоноармійські частини. Полонених рядових брали в полон, переправляючи на острів Хортицю, там формували нові частини і відправляли на білогвардійський фронт, теж саме робили з білогвардійськими полоненими, тільки ці йшли проти червоних. Комісарів і офіцерів у полон не брали.
Махновський польовий штаб розташувався у Добровеличківці. Розгортався наступ на Єлисаветград. Перед наступом Нестор наказав провести артпідготовку. Три далекобійні гармати протягом години обстрілювали укріплення. Затим у наступ пішли кавалеристи Щуся і Марченка. Піхотинці пересувалися на мажарах і тачанках.
Червоним після артобстрілу вдалося перегрупуватися, зміцнитися у центрі міста і контратакувати.
Каретник наказав відступити до села Компаніївка.
До махновського штабу прийшли посланці від Григор'єва, який із залишками військ перебував у селі Сентово, що неподалік Олександрії, де раніше була головна ставка отамана. Основне угрупування Григор'єва було розбите звідними силами Ворошилова і Пархоменка.
- Прийшов час, – говорив Остап як залишились на одинці. – Отаману конче потрібен цей союз. Однак, незважаючи на поразки, амбіційніший за тебе. І у нього одеська скарбниця.
- Завжди мерзоту пропонуєш, – відмахнувся Нестор.
- Нічого не вдієш, мій друже, це політика природного відбору. Не відкусиш палець ближньому, він тобі голову відгризе.
СI
Представник Григор'єва прибув на автомобілі у супроводі п’ятьох вершників. Зайшовши до штабу, намагався вгадати хто саме батько Махно. За описами нібито підходили усі – кожному приблизно тридцять років, невеличкі, у всіх довгі волосся. Погляд зупинив на Остапові і Несторі. Врешті обрав Нестора, підійшов козирнув і гучно відрапортував:
- Батьку Махно, отаман уповноважив передати, що на ваше запрошення прибуде на вечерю.
- Отаман сам прибуде, чи зі штабом?
- Так точно, зі штабом.
- Ти май колишній офіцер?
- Так точно. Прапорщик Бондар. Служив у Воронезькому корпусі Скоропадського. Після розформування примкнув до отамана.
- Значить вже і під петлюрівськими та червоними знаменами повоював…
- Так точно.
- То ж якщо отаман перейде до мене, то станеш махновцем?
- Так точно.
- Чарку оперезаєш?
- Так точно.
- Слухай, угавкався. Відповідай просто – «так», або «ні».
Остап підніс чарку і огірок. Прапорщик зняв картуза, перехрестився і залпом випив. Його відвели до інтенданта Данила Зотова, молодшого брата Лева Зіньковського.
Командири зібралися на нараду.
- Батьку, Григор'єв не чистий на руку, – говорив Щусь. – Ходять чутки, що він якшається з біляками, виконує потаємні директиви ставки генерала Романовського.
- Я теж так думаю, – погоджувався Чубенко. – Дарма не пустомолотимуть. Треба вкрасти отамана.
Нестор слухав ніби то неуважно.
- Все розмови… Звісно знаю про ці перегуди. Чи водиться отаман з кадетами чи ні зараз не важливо. Потрібні його люди, якщо їх візьмемо не ми, то візьме Троцький. А до прабатьків одправити завше устигнемо. Доки що для таврійських селян Григор'єв визволитель від надзвичайок.
До хати зайшов вістовий.
- Батьку, з вежі повідомили, їде блакитна тачанка, авто і три десятки охорони.
- Легкий на спомин, – Нестор дав знак усім виходити на зустріч гостям.
За півгодини ескорт Григор'єва спинився біля штабу. Зустрічати вийшов Нестор з Галиною, командири залишалися на порозі.
Із блакитної тачанки зійшов чоловік років тридцяти п'яти, невеличкий на зріст, широкоплечий, пригорблений. Вдягнутий у австрійську «союзницьку» уніформу, котру у свій час отримували петлюрівці. На лівому рукаві помітний слід шеврону, на грудях окрім портупеї перехрещувалися ремінці від планшету і кобури з «парабелумом», із халяви чобота визирала рукоятка ще одного револьверу.
Григор'єв зняв картуз, пригладивши долонею чуба. З отаманом вийшов високий чоловік у цивільному, але по виправці видно, що людина військова.
- Це Тютюнник, – шепнув Остап, який тихо підійшов, під приводом подавання Нестору окулярів. – Найрозумніший із усієї зграї.
Нестор порукався з Григор'євим.
- Отамане, радий бачити.
- І я батьку, не зменш врадуваний, – Григор'єв вказав на Тютюнника і на інших, що спішилися: – це мої заступники – Юрко Тютюнник, Горбенко і члени Реввійськради.
Пішли до хати де накрили стіл. Нестор представив свій штаб: братів Саву і Григорія, Білаша, Щуся, Чалого, Куриленка, Чубенка, Трояна, Лепетченка, Пузанова і начальника оперативної частини Чучко.
Нестор простягнув отаману папірець, копію «Універсалу».
- Я уважно ознайомився. Справедливо. Плануєте національне розмежування у правлінні і саме цей пункт йде врізнобіч з нашими анархічними позиціями. Для анархізму не існує націй, делегація обирається виключно за розумових ознак. Та ми дійшли висновку, що цей пункт свідчить, що на вас має вплив петлюрівське минуле.
Нестор говорив і глядів кудись над головою отамана. Григор'єв слухав дивлячись у тарілку. Тепер переконався, що у батьки Махна дійсно язик добре причеплений. Сам отаман перед масами ніколи не виступав, зазвичай мовлянами виступали командири, Григор'єв здебільшого займався складанням оперативних планів, де-інколи писав прокламації, які поспіль редагував Тютюнник.
Після третьої чарки усі стали більш розв’язними. Нестор з Григор'євим вийшли на ґанок. Григор'єв звернув увагу на Остапа і Агатандла, які сиділи на возу, ліниво грали в карти. Здивував одяг цих махновців, один в однострої офіцера капелівського полку, другий у мундирі кіннотника Сірожупанної дивізії часів догетьманської УНР.
- Бачу батьку, у тебе теж офіцери служать, а я чув ти їх як я жидів…
- Чому серед твоїх людей охижілий, розгнузданий антисемітизм? І, наскільки знаю, ти не лише не перешкоджаєш, а навіть потураєш.
- Ич, який ти батьку, хіба моя у тому провина, що жиди самі те провокують. Надзвичайки-катівні виключно жидівські, комісари – суцільна жидня. Один Лейба Троцький чого вартий. Тут уже ніякими універсалами не втихомирити. Знаю, що і у твоєму війську не все так гаразд… Але ж не про це тюльку ганятимемо, і не для цього я приїхав.
- Так. Маємо сокупити зусилля. Тим більше ворог у нас єдиний. Свого часу не підтримав тебе за стратегічних причин, мені конче необхідно тоді денікінський фронт утримати, а суперечка із більшовиками його б послабила. Скажу чесно, багато моїх командирів не у захваті від подібного союзу. Більшість хлопців симпатії більшовицькі тримають. Доки я для них авторитет. Уб’ють мене, підуть до червоних. Сьогодні отамане відпочиваємо, а завтра нарада, там і будемо домовлятися.
За плетінем двоє махновців зчинили сварку, погрожуючи один одному обрізами.
- А вони не постріляють один одного? – непокоївся Григор'єв.
Нестор махнув:
- Не постріляються. Це Качан з Торбою, вони родичі.
Куми клацали затворами, та, як і передбачав Нестор, далі мовної дуелі не заходило:
- Ось я тобі, паскудо, кулю та в пузо, – погрожував Качан.
- Ратиці із гузна витягни спочатку, я тобі туди оце дуло загоню, – відповідав Торба.
- Ти бурдюк басурманський, сурло собаче, я тобі шаблею пузо подіркую, та й піску насиплю…
- А я тобі, щуряче око, кишки на багнет накручу і на опудало почеплю, бо у мене ворони не годовані…
- А щоб твоя язібаба із чортом повелася!
- А щоб твоя срака по шву розійшлася!...
Нестор пішов, а Григор'єв ще довго стояв із задоволенням прислухаючись до колоритної сварки.
СІI
Згідно домовленості між Махно і Григор'євим командуючим зведених сил обраний отаман Григор'єв, начальником Реввійськради – батько Махно, начальник штабу – Григорій Махно.
Контррозвідка потаємно спостерігала за оточенням отамана, відділ Зіньковського займався збором компромату.
На підтвердження факту, що отаман має потаємні стосунки з денікінцями для махновців ставала відмова Григор'єва виводити своє військо на зіткнення з білогвардійцями. Резиґнацію (Резиґнація – відступ.) отаман мотивував тим, що ніби не бажає розбазарювати сили на мізерію, зберігаючи їх до головної битви.
Нестора розбудив Хома Качан.
- Батьку, – Хома прокашлявся і говорив тихо. – Там до вас прийшли…
Нестор зиркнув на годинник:
- Десята година, чому раніше не підняли? Так спатиму, то ворога просплю.
- Якраз не проспали, – у Качана на обличчі з'явився відтінок таємничості, підморгнувши, вийшов.
Зайшов Куриленко, який запросив двох у селянських подільських опанчах, але Нестору не важко визначити що то за селяни: харапутні руки, акуратні зачіски і виправка.
Один із прибулих, кивнувши на Куриленка, звернувся до Нестора:
- Отамане, до вас секретна справа.
Нестор дав знак Василю. Піднявся з лежанки, накинув на плечі кітель і взув без онуч чоботи.
- Пане отамане, – заговорив другий. – Маємо лист від начальника штабу Романовського.
Нестор поморщив лоба, намагаючись пригадати хто такий Романовський.
Перший тихо заговорив:
- Півтора мільйони карбованців два тижні тому, як і домовлено, переправлені вам із інструкціями. Ставка досі не отримала підтвердження про отримання.
Нестор відкашлявся. Підійшов до столу жестом запросив гостей сісти.
- Півтора мільйони значить… Гм… Отримав звісно, видко наш вістовий десь забарився. Де лист?
Офіцер вилучив із-за пазухи конверт.
Нестор розгорнув, вдягнув окуляри, пішов читати біля вікна.
«Полковнику, отаману партизанських загонів Таврії і Херсонщини пану Григор'єву. Від командуючого звідного полку отамана Шкуро, генерал-лейтенанта Романовського.
Наказую тримати фронт уздовж лінії Миколаїв – Одеса проти більшовиків і махновських червоногвардійських частин. За Махном по можливості не вступати у бойові дії, знайти компроміс, потім розглянути варіант заміни своєю людиною. Відомо, що Махно втратив колишню популярність серед селянства Катеринославщини. Пропонуємо цим скористатися. Подальші дії Вашого штабу обговорюються з інструкторами, котрі передали це послання.
Начальник штабу: підполковник Шифмер-Маркевич
Командуючий: генерал-лейтенант Романовський».
Нестор акуратно згорнув лист.
- Гм… Може що на словах звелів сказати? – спитав спокійно.
- Із більшовицької преси стало відомо, що Махно поза їхнім законом, пропозицію генерала Шкуро відхилив, а також дізналися про ваше об’єднання, тому генерал пропонує усунути махновський комсклад, коли батько залишиться без вірних людей, а там незабаром самого і ліквідувати.
- Ліквідувати… – знову мовив тихо, перем’явшись з п’ят на носочки. – Гм… Особисто ви, якої думки про Махна?
- Його злет пояснюється історичним збігом, напливом пугачовщини. Певно, свого часу він дуже вдало зробив ставку на політичній царині. Але його час поволі спливає.
- Він випадково став знаменом, – додав другий, дивуючись чому «Григор'єв» зблід, – на тлі мужицької вакханалії, а насправді звичайний розбійник.
- Ну раз так, – Нестор вихопив револьвер. – То по вашій вірі нехай вам і буде.
Стріляв по черзі то в одного, то в іншого. Коли вистріляв барабан, заскочили Качан з Куриленком і Чубенком. Офіцери лежали на підлозі стогнали. Револьвер Нестора лежав на столі, із дула цівкою дим, сам спокійно спостерігав за пораненими.
- Тихцем до Левка їх.
Нестор негайно скликав засідання командирів, ознайомив із листом.
- Григор'єву амба, – говорив Щусь. – Негайно оприлюднити перед григор’євцями.
- Не варто, – заперечив Білаш. – Цілком можлива провокація з боку більшовиків, або ж денікінців.
Остап підняв руку, прохаючи слова:
- Шановні, а чи нікому не спало на думку, що подібну писульку Григор'єв теж міг отримати тільки про нас. Маючи одеський золотий запас, спокусився якимись півтора мільйонами… Якщо так, то він зовсім дурний.
- Вкрасти отамана ще встигнемо, – Нестор закурив і звернувся до Зіньковського: – Спробуй дізнатися деталі, мо’ Остап вірно говорить.
СІІI
Антагонізм між махновцями і григор’євцями щодня зростав. Частішими ставали бійки, які інколи переростали у поножовщину і перестрілку. Григор'єв не проявляв себе як організатор порядку, часто перебував у запої.
За наказом махновського штабу були створені загони кінної міліції, яким дали право наводити порядки будь-якою методою. Порушників спокою сікли батогами і закривали у льосі.
СІV
У червні до села Піщаний Брід в’їхав військовий кортеж. Тачанка у супроводі двох десятків вершників.
Кортеж спинився біля будинку Андрія Кузьменка, колишнього жандарма. Із двору вийшла Галина.
Нестор сплигнув з тачанки, поправляючи портупею, підійшов до дружини, поцілував.
- Ось, приїхав Галю, – мовив дещо ніяковіло. – Веди з батьками знайомитися.
- Тато зачав’ядів, на двір не виходить зовсім.
Андрій Іванович Кузьменко приземкуватий літній чоловік з сивою бородою і довгими бакенбардами. У Галини його очі, уважні, трохи журні.
Нестор переступив поріг. Пішов до господаря. Під час кожного кроку дзвеніла амуніція.
Після рукопотискання Андрій Іванович вказав на стілець.
- Ось, значить який ти, – господар не приховував невдоволення. – Сідай раз прибув.
До хати зайшов Лютий, тягнучи великий кошик з харчами.
Хутко накрили стіл.
- За знайомство, – Нестор підняв чарку. – Приїхав за вашою дочкою.
Старий більше спохмурнів.
- Не хотів такої долі своїй дитині. Та видно то кара Божа, за гріхи мої… Що за життя у вас, ніби ті цигани по степах гасаєте. І не вінчані, хіба ж то сім’я. Страмота богопротивна…
- Ми сучасна родина, – Нестор, оперезавши чарку, почувався більш розкутим. – Єдине надійне вінчання – наші почуття.
- А я кажу, не називатиму тебе зятем доти, доки не поберетеся по-людськи у церкві. Не буде мого благословення цьому собачому пошлюбленню.
- Обережніше старий, можу й не зважити, що ти батько моєї дружини…
- А ти своїми горлорізами не лякай, вже заляканий.
Галина щоб запобігти конфлікту, обережно торкнулася Несторового плеча.
Нестор відмахнувся. Підвівся.
- Галю, збирайся.
Після того, як вийшов, до хати знову зайшов Лютий, тільки тепер з валізами.
- Це батько зібрав для вас деякі дарунки…
Старий поморщився. Його обійняла Галина.
- Тату, він усе робить щиросердно. Прийміть його.
- Обійдуся і без його гостинців.
- Дарма ви так. Його теж треба зрозуміти. Тепер усім важко, а йому як нікому.
- Немає мені до його справ ніякого діла. Сама обрала долю, сама і страждайся.
Галина на прощання поцілувала батька.
СV
Нестор з Григор'євим рибалили на річці Інгулець. Верхи під’їхав Чубенко:
- Товариші отамани, мерщій до села, шторм назріває. Хтось пограбував кооператив Шульца, якому Реввійськрада надала охоронну грамоту.
Нестор зібрав вудку, пішов до тачанки де сидів Остап, читав Канта.
Першою на сентівський майдан прибула Несторова тачанка.
Махновці і григор’євці розділилися, кричали один на одного.
Нестора з Григор'євим всадили поруч на стільцях. У середину кола вийшов Чубенко.
- Товариші, сьогодні фактично скоєний злочин проти Реввійськради. Двоє григор’євців, незважаючи на категоричну заборону чіпати господарства, які під опікою ревкому, пограбували крамницю ще й до смерті залупцювали господаря. Ми здали цих негідників ревтрибуналу, де керують все ті ж григор’євці. І щоб ви думали? Їх відпустили, а ще два дні тому отаман наказав розстріляти двох махновців лише за те, що ті викопали на попівському огороді відро картоплі. Бо піп, сплачує данину безпосередньо в казну Григор'єва, а не в армійську.
Григор'єв побагровів. Повернувся до Нестора:
- Батьку, як розуміти слова Чубенка? Це він каже чи Реввійськрада?
Нестор знизив плечима:
- Треба дослухати, а там з’ясуємо.
Олексій продовжував звинувачувати отамана:
- Григор'єв від першої миті об’єднання показував дволичність. Наші бійці гинули у боях з кадетами, отаман свої частини відводив подалі від денікінського фронту. Не надавав нам підтримки, а кидав військо на червоні ділянки звідки ніякої загрози. То може згадати варто Плетений Ташлик, де наші розвідники наткнулися на шкурівців, а отаман і тут не надав бійців, щоби узяти їх у полон, хоча мав сили. Григор'єв продав куркулям обозне продовольство: фураж і зерно, колоністу Шварцу за спирт віддав кулемет і підводу набоїв. То ж думаю усіх цих фактів достатньо, для оголошення отамана і його приспішників ворогами революції, білогвардійськими наймитами.
Григор'єв скочив, вихопивши «парабелум». Повернувся до Нестора:
- Батьку, поясни поведінку Чубенка. Чом мовчиш?
- Я від свого імені кажу! – говорив Олексій. – Повторюсь. Ви, Григор'єв, білогвардійська шоха.
Отаман направив на Чубенка револьвер, та у відповідь клацнуло кілька десятків затворів.
- Годі, – Нестор підвівся. – Ходімо гомоніти до штабу.
Григор'єв пішов у супроводі охоронця, кремезного грузина, з Нестором пішли Чубенко, Каретник, Колісник і Троян. Чубенко тримав за спиною зведений «біблей».
Стали по різний бік столу.
- Я вимагаю пояснень, – Григор'єв бив кулаком по столу. – Що це там Чубенко такого наговорив? Хіба мої люди не гинуть у боях з троцькістами? Те, що не пускаю своїх людей на білогвардійський фронт не значить, що і я з ними. Чому не скористатися слабкістю більшовиків і розгромити одним ударом? Опісля і з біляками розібралися б.
- Уточни отамане, – перебив Чубенко. – Більшовиків одним махом зібрався бити у союзі з Денікіним. Чи точніше до тебе звертатися – полковник Григор'єв?
- Мені твої звинувачення вже поперек горла, – говорив крізь зуби отаман. – Їхня оснівка у твоїй особистій неприязні до мене, та до мого штабу. Батьку, чому відмовчуєшся?
- Зважую, – сухо відповів Нестор.
- А це основа? – Чубенко кинув на стіл лист Романовського. – Адресувалося тобі, але потрапило до нас.
Григор'єв потягнувся до револьвера, що в чоботі. Та Чубенко випередив, вистреливши в обличчя. Куля влучила над лівою бровою. Отаман схопився за голову, стримуючи багряний струмок.
- Ох, батько, батько… – тихо і осудливо простогнав.
Відштовхнувши грузина-охоронця кинувся до виходу.
- Не упустіть! – крикнув Нестор. – Бийте отамана!
Навздогін Григор'єву полетіла злива куль. Куток одвірка розлетівся на щепки, поранило в плече, вдалося вибігти на подвір’я. У штабі залишалися Нестор, Колісник і грузин-охоронець. Страж направив револьвер на Нестора, та Хома устиг вибити зброю. Грузин з Колісником, зчепившись, каталися по підлозі. Нестор підхопив пістолет і зопалу розрядив обойму, цілячись у грузина.
Тим часом Григор'єв перетнув подвір’я. Наступна куля влучила у стегно. Тут хтось із-за плетіню вистрелив отаману в груди, той упав. Підбіг Чубенко, добив трьома пострілами.
Коли хлопці повернулися до штабу там все ще тузилися охоронець з Хомою. Каретник вистрелив грузину у скроню. Скривавлений Колісник виліз з-під убитого. Із шести вистріляних Нестором куль, лише одна влучила у григор’євського охоронця інші отримав Хома.
Підвівшись пригрозив Нестору кулаком.
- Дурень криворукий, щоб тебе..., стріляти навчися, а тогди за пістолет хапайся.
- Ну-ну, – говорив спантеличено Нестор. – Якби я йому у потилицю не влучив він би тебе задушив.
До штабу забіг Качан.
- Батьку, там оточили штаб отамана. Терещенко відмовляється здаватися. Засів із кулеметом. Остап питає може гранатою.
На вулиці чулися кулеметні черги. Терещенко з кількома штабістами зайняв колову оборону.
Оцінивши ситуацію, наказав Пузанову:
- Бий із гармати.
Осколковим пострілом покінчили з опором.
Зайшли до штабу.
Знайшли казну з грошима різних країн: французькі франки, англійські фунти, американські долари. Коштовності у вигляді золотих прикрас, камінців. Остап припустив, що все це колишня власність одеського банку.
Роззброєння григор’євців відбулося без кровопролиття. Більшість перейшла під махновські знамена. З’ясувалося, що Юрко Тютюнник з двома сотнями ще раніше пішов від отамана на з’єднання з Холодноярською республікою (Холодноярська республіка – нетривале державне утворення на території України в районі Холодного Яру, що в Черкаській області.). Бондарець утік із десятком бійців у невідомому напрямку.
Нестор наказав наступати на Олександрію. Червоні частини вибили однією атакою.
До Петрограду, Москви, Києву і Харкову махновський штаб розіслав телеграму:
«Всім! Всім! Всім! Нами убитий відомий отаман Григор'єв. Підпис: командуючий – батько Махно, начальник оперативної частини – Чучко».
СVI
Засідання махновського комскладу відбувалося у приміщенні Олександрівського театру. Стенографували, Галина і Федора Гаєнко – польова дружина Лева Зіньковського.
- На моє переконання товариші, убивство отамана Григор'єва виправданий крок і як ідейна необхідність, а також як історична акція. Відомо, що нас махновців неодноразово звинувачували і звинувачують в антисемітизмі. Прояви дійсно траплялися, однак подібне явище для нашого грандіозного руху невластиве. Діяльність Григор'єва від самого початку його перебування у Херсонщині та Таврії мала контрреволюційний характер. За благословення отамана здійснено сотні єврейських погромів. Тому всю історичну провину за покарання я беру на себе.
На цьому засіданні створений Статут Повстанської Армії України махновців, який розповсюдили серед бійців:
«Усім командирам по піхоті: бригадах, полках. По кавалерії: полках, ескадронах і взводах. По артилерії: дивізіонах, батареях. Усім без виключення революційним повстанцям:
1. Завдання нашої революційної армії і кожного повстанця, що до неї вступив, є чесно боротися за повне звільнення трудівників України від всілякого гноблення. Тому кожен повстанець має пам’ятати і слідкувати за тим, що серед нас не може бути місця особам, що прагнуть за спиною чесних революціонерів до всякої поживи, до розбою чи пограбування мирного єврейського поселення.
2. Кожен революціонер-повстанець повинен пам’ятати, що його особисті так і всенародні вороги є особи багатого буржуазного прошарку, незалежно росіяни вони, євреї, українці і т.п. Ворогами трудового люду є також ті, хто охороняє буржуазну несправедливість, пригноблення, себто – радянські комісари, члени каральних загонів, надзвичайні комісари, що їдуть по містах і селах і знущаються над трудовим народом, який не бажає підкоритися їхній продовольчій диктатурі. Представників таких каральних загонів ЧК та інших органів народного гноблення, кожен повстанець повинен затримувати і супроводжувати до штабу армії, а коли чинитимуть опір розстрілювати на місці. За насильство над мирним населенням, до якої б національності вони не належали, винуватців очікує ганебна смерть.
3. Всілякі самочинні реквізиції і конфіскації, а також обмін у селян коней і бричок без мандату начальника постачання забороняється під загрозою сурової відповідальності. Кожному слід пам’ятати, що самовільна реквізиція приваблює до лав Повстанської Армії пройдисвітів, що прагнуть власної наживи, дає їм можливість під іменем революціонера-повстанця коїти підлі справи, що ганьблять наш визвольний рух. Закликаю усіх повстанців-партизан самим слідкувати за порядком і честю істинно революційної Повстанської Армії. Боротися зі всілякими несправедливостями, як у своєму середовищі, так і середовищі народу, якого ми захищаємо. Не може бути несправедливості серед нас, не може бути од нас образи жодному сину чи доньці трудової людини. І хто покриє себе ганьбою, той накликає на себе кару Народної Революційної Армії.
4. В інтересах революції і боротьби за наші ідеали необхідна у всіх частинах сама серйозна товариська дисципліна. Необхідна повна повага і послух до обраних вами командирів. Цього вимагає вся серйозність справи, яку ми доведемо до кінця і яку ми, за відсутності дисципліни, можемо втратити. А тому наказую усім командиром в обов’язок вести разом з повстанцями най жорстку у своєму середовищі і у своїй справі дисципліну.
5. Пияцтво вважається злочином. Ще більшим злочином вважається показуватися повстанцям Революційної Армії у нетверезому стані на вулиці.
6. Під час переїздів з одного села в інше, кожен повстанець має бути у повній бойовій готовності. Ставлення до мирного населення у селах передусім має бути ввічливе, товариське. Пам’ятайте, товариші командири і повстанці, що ми діти великого трудового народу, кожен трудівник і трудівниця є нашими братами і сестрами. Справа за яку ми боремося – велика справа, котра вимагає від нас невтомності, великодушності, братерської любові і революційної честі. Тому, закликаю повстанців-революціонерів бути істинними друзями народу і вірними синами революції. У цьому сила і запорука перемоги.
Командуючий Революційною Повстанською Армією України – «батько» Махно».
Остап, Агатандел, Сева, Мальований, Туман сиділи колом на ряднині під грушею, їли. Остап дочитав Статут.
- Нестор утопіст. Зараз основний кістяк армії складається із гультіпак пропалених війною, вони живуть нею. Ось ти, Агате, повернеш після війни до плужка? Чи ти, Платошо? Отож. Про себе мовчу, бо великих труднощів завдає пригадування який вигляд мають граблі. Таким чином на жнива біля батьки лишаться кілька сотень головорізів на кшталт нас. Не буде війни ми підемо шукати її по світу, і не одмінно знайдемо, або ж створимо свою.
- Чом на мітингах не виступаєш отамане? – питав Мальований. – Навіть ловкіше паничів-анархістів говориш. Дядя Волін і той так не потягне.
Гнат показав зміст польової торбини.
Остап зітхнув:
- Батько Махно узяв на себе історичну відповідальність за усунення Григор'єва, то я відповім за ваші п’яні пики. Наливай.
СVII
Тридцятого червня Добровольчеська армія зайняла міста: Царицин, Катеринослав, Харків. Третього липня Денікін віддав наказ про загальний наступ на Москву.
Повстанська армія вкотре розсіялася, розчинившись у загальній українській масі. Нестор із своєю сотнею в районі Кічкаса перейшов на правий берег і отаборився в хуторі Мокроусово. Через вістових мав постійний зв'язок із загонами, серед яких розповсюдив наказ:
«Не давайте ворогу спокою ні вдень ні вночі, ні на хвилину, ні на мить. Громіть обози. Рішучий напад, потім відхід. І так постійно. Нехай золотопогонники не знають сну і нехай їхнім постійним супутником стане страх, утанаженість. Обстрілюйте авангард. Стріляйте із-за рогу, блокуйте в балках, кидайте на шляхах бомби».
За тиждень Нестор оголосив чергове об’єднання армії, бо білогвардійський тил послаб через постійні атаки партизан-махновців. До війська приєднувалися роздрібнені загони петлюрівців і червоних. Нестора зі своїм загоном залишив Остап, за його словами пішов до Петлюри.
Коли сотня проходила біля Піщаного Броду Нестор порадив Галині перевезти батьків до безпечного місця.
Сам не став заходити до будинку тестя.
- Тату, пожалійте себе і маму, – вмовляла Галина. – Прийдуть чекісти уб’ють вас.
- Через які радощі хату полишатиму? – гарячкував Андрій Іванович. – Я що циган який. То бандиту твоєму слід галасвіта тікати. А мені чого, я хіба винен, що моя дочка лигається невідомо з ким.
- Тату, чекісти навіть вагітних жінок ріжуть лише за те, що вони жінки рядових повстанців, що вже про вас казати…
- Не треба Агафіє, марниці теревенити, – Андрій Іванович відмахнувся і скривився. – Не може руська християнська душа такого скоїти, як ти кажеш. То твій бандит юдить, казна-що нашіптує, а мене хоч убий не повірю. То його харцизяки по селах ріжуть та грабують, хіба не знаю… А як прийдуть, я так і скажу – «я людина не військова, то нема чого до мене чіплятися». То ж доню, годі баляндраси точити.
- Татусю, рідний, то ж і не християни зовсім…
Та Андрій Іванович дійсно не хотів слухати. До неї підійшла мати, обійняла.
- Відчуваю доню, не побачимося.
На дворі почулося іржання коней, зайшов Харламов.
- Матінко, час їхати.
Галині вдалося умовити брата Степана з дружиною приєднатися до махновського обозу.
(далі буде)
