LXVI
На засіданні комскладу виступав начштабу куриленківського полку Озеров, вказуючи понівеченою кистю на мапу, що висіла на стіні.
- Наші війська підійшовши до річки Міуса, значно віддалилися від тилових баз. Після контратаки змушені відступити, бо не отримали вчасно набоїв. Наступного дня о четвертій ранку дев’ятий полк почав наступ із заходу. На станції Сарни нами захоплено біля п’ятнадцяти мільйонів пудів вугілля, привезених із Донбасу для французьких кораблів. Червоне командування вимагає здати, бо на нього вже претендує Балтфлот. То ж питання – чи зобов’язані ми віддавати здобуте?
- Ні в якому разі! – Нестор стрімко підвівся, теж підійшов до мапи. – Вугілля можемо на щось обміняти, хоча б у французів. Бо наші союзники зовсім не виконують зобов’язань по постачанню. А про трофеї нічого не вказано у домовленостях. Як у нас зі зброєю?
- Набої, – відповідав Білаш. – До тих італійок, що дали більшовики стандартні не підходять. А що таке п'ять набоїв, якими спорядили кожну одиницю? Тому виходить армія фактично роззброєна, необхідне повне переоснащення. Нехай Дибенко піклується…
- Йому ніколи, – у Нестора нервово заграли жовна, переминався з п’ят на носочки. – Комдив захопився наступом на Крим, а нас залишив у Приазов’ї самих.
Глазгон приніс Нестору записку підписану новим помічником Голика – Левом Зіньковським, який займав посаду начальника політвідділку. Нестор пригадав кремезного єврея із групи Черняка.
«Товаришу Махно, нещодавно у Токмаку нами викрито чотирьох чекістів, котрі робили розвідку. Також виявлені осередки антимахновського заколоту, підготованого харківським ЧК. Керівник заколоту – командир 1-го Донецького звідного полку Падалака. Стало відомо, що ним готується напад на Гуляй-Поле коли ви зі штабом туди прибудете. Серед бійців полку відкрито розповсюджуються листівки, що змальовують махновщину у стидких тонах. Зокрема експлуатується тема про потаємний альянс Петлюри з батьком Махном. Начеб то руками повстанців-махновців Петлюра планує повернути панщину. У якості доказу демонструється копія старої угоди, підписаної полковником Самокишем і Куриленком. Заарештувати Падалаку доки немає можливості, зараз він перебуває у Копанях, із Оріхово йому на підмогу вирушив чекістський загін із Харкова.»
Нестор передав записку секретарю, наказавши озвучити. Сам вийшов, кивнувши Остапу.
- Треба там терміново туди дістатися, доки чекісти у поміч не підійшли. Думай щось, Остапе, думай.
- Ну, навіть якщо і коней міняти та чвалом, то трюхикати все одно довго… Ми тут аероплан захопили. Проблема за пілотом.
Нестор поцілував Остапа і плескаючи долонями промовляв:
- То вихорцем-вихорцем! Шукай хоч під землею.
LXVII
Коли літак піднявся у повітря Нестор радів ніби хлопчик. Вони з Остапом сиділи попереду пілота.
- Остапе, згодом треба неодмінно влаштувати свою школу авіаторів! – перекрикував ревіння мотору. – Це ж зручно для розвідки. Агов, Сашко! А підбити цю штуку складно?!
Авіатор не розчув. Питання Нестор повторив вже на землі:
- Якщо у мотор влучать і заклинить.
Літак приземлився у полі за хутором. Першими дивовижну машину оточили дітлахи. Нестор з Остапом вирушили до штабу Падалаки.
Падалка саме висипав у ясли зміст теребки (Теребка – торба, в яку насипають овес для корму коня.), готувався пошкребти коня щіткою, коли несподівані гості з’явилися на дворі. Він бачив аероплан, але і подумати не міг, що то сам Махно завітав.
- То значить тут штаб заколотників? – питав розважливо Нестор, нібито дружньо шарпаючи комполку за плече, ігноруючи простягнуту для привітання долоню. – Що ж, я осьо тутечки. А мені шепотники у вухо надули, щось, мовляв, комполку Падалака за моєю спиною мудрує, то й прийшов як із приятелем погомоніти. Чи мо назлорічили, га?
- Батьку… – Падалака спочатку зблід, помітно затремтів. Схопив Несторову руку, поцілував. – Я лише наказ виконував, а насправді я б ніколи…
- Давай босяче, не мочись. Веди до штабу заколотників, – Остап теж говорив мов би дружньо, але боляче схопив за плече штовхнувши до ґанку.
У хаті зайнятій під штаб смерділо недопалками і горілкою. На столі жужмом заталапані божники (Божник – вишитий рушник на іконі.), які штабісти використовували як серветки. Нестор поморщився:
- Скрізь одна і та ж картина, як отакий свинарник то неодмінно махновці. Встати!
Двоє злізли з печі, а троє лежали долі на матрацах. Остап пнув їх ногою.
- Підйом-підйом, батько перед вами.
Штабісти піднімалися і косилися на стіл, припертий до стіни, де лежала зброя. Остап вишикував усіх опліч із Падалакою посеред кімнати. Нестор став перед ними, тримаючи руки за спиною. Дивився кожному в обличчя, а штабісти ховали очі.
- Значить надумали змістити мене? – Нестор вихопив револьвер, подав Падалаці. – Ось, бери стріляй.
Падалака плакав.
- Не хочеш. Що ж, я можу багато чого амнестувати, окрім удару ножем у спину.
Останні слова були сигналом Остапу, той вихопив «маузери». Нестор стояв не ворухнувшись, хоча біля голови свистіли кулі. За мить заколотники лежали на підлозі.
На дворі тим часом збиралися солдати. Нестор вийшов на поріг.
- Ви знаєте хто я? – говорив дещо гучно через оглухлість після стрілянини над вухами.
- Знаємо! – вигукнув десяток голосів.
- Ваші командири страчені за зраду революції. Оберіть собі нового командира.
Біля літака Нестор попрохав Остапа залишитися.
- Організуй тут зустріч чекістам. Попрацюй із людьми, збери нову команду. А я небавом людей пришлю.
LXVIII
У маріупольському штабі командування Третьої бригади обговорювали наказ Антонова-Овсієнка про перехід бригади до складу Другої Української дивізії.
- Пропоную позачерговий з’їзд, – палко говорив Нестор. – Винесемо на порядок денний питання про більшовицьку аграрну політику, питання про каверзи чекістів. Вони руйнують фронт більше ніж Корнілов з Денікіним і Красновим. Що значить директива Лєніна про вилучення у селян залишків хліба? Оголодили Поволжя, а тепер зазіхають на хлібну Україну. Я з цим рішуче боротимусь, навіть ціною розриву з більшовиками. А із кадетами-золотопогонниками вже якось і самі упораємося.
З цього приводу штабний комісар більшовик Петров тихо мовив:
- Главкомверх ваші витівки оголосить провокативними і контрреволюційними…
Нестор зробив вигляд, що не почув.
LXIX
Нестор їхав до Гуляй-Поля із Тернуватого де інспектував полки Трояна і Тура. У Маріуполі отримав повідомлення про приїзд Марусі Никифорової.
- Вона спробує об’єднати навколо себе колишню шушеру, – говорив Остап. – Їй конче потрібно відновитися як лідеру.
- Доручу агітвідділок. Головне щоби завчасно не розсобачила нас із більшовиками.
Маруся оселилася на квартирі Пантелеймона Каретника, з нею приїхав Вітольд Бджойстек. Обидва напідпитку. Вітольд налив Нестору з Остапом, але ті лише пригубили.
- Чула Несторе Івановичу, ти теж до Москви паломництво здійснив. Вдало?
- А як же, поїхав за вовною та повернувся стриженим. Як там бутирська академія, чи багато змін за нового керівництва?
- Тварюки кляті! – Маруся вдарила кулаком по столу. – Царські сатрапи і ті так не чинили. Нас по кілька днів не годували, потому дадуть оселедець і не дають води. Я б їх усіх на шибеницю і Лєніна, і Троцького, Зіновієва, Меркаліна. Усіх! Усіх! Більшовики це трутні революції!
Нестор стурбовано глянув на годинник, показуючи, що радий би ще послухати, та треба йти.
- Ось, що Марусю, пропоную тобі очолити ініціативну групу при Чорній гвардії.
- Чорна гвардія… – Маруся п’яно і гірко посміхалась. – Це, так звана, «Батькова сотня». Значить на більше я вже не варта ніж бути у тебе на побігеньках.
- Вибач, але бойову групу доки довірити не можу, кожна людина у справі. У нас два фронти, зі сходу добровольці, із заходу Петлюра.
- Розумію. Мене випустили з категоричною забороною займати будь-які військові і громадські посади, а ти тепер їхній союзник, то й не бажаєш псувати відносин.
- Повір, запропонована посада не менш серйозна і першій-ліпшій людині я б її не просоглашав. Із більшовиками ще встигнемо звести рахунки. Тому закликаю бути стриманішою у відношенні до них. Дамо їм час для політичного самознищення. У нас скоро буде друкований орган, теж залучишся.
- Чи не забагато ти їм часу відпускаєш для самознищення? Вони як ніхто вміють вигравати час.
- Однак воювати із ними ранувато.
У розмову втрутився Вітольд:
- Ти, товаришу Махно, відступив од священних принципів анархізму. Навіщо допустив комісарів? Навіщо дозволив примусову мобілізацію?
Нестор навіть не глянув у бік Бджойстека. Підвівся, поправляючи портупею. Однак Вітольд не вгамовувався:
- Ти розігнав комітет бідноти, встановив каральні органи. А сьогодні біля ревкому що я узрів? Жовто-блакитний прапор – ось, що я побачив! Поруч будинок з червоним. Може у тебе й білогвардійський триколор де прихований?
- Відпочивай Марусю. П’єте тільки сьогодні, надалі забудьте. Хто буде помічений того розстріляю. Завтра із цим оратором до ревкому, отримаєте картки на харчування.
LXX
Вранці Нестор прочитав повідомлення з фронту. Дибенко зав’яз під Перекопом, кавалерія Марченка пішла на підтримку. Олексій зробив рейд за лінію фронту, у селищі Асканія-Нова розгромив ескадрон під командуванням полковника Гершельмана. У самому Криму в Євпаторії діяв анархічний загін матроса Петриченка, який йшов на з’єднання з Дибенком.
«Перекоп Дибенко не візьме, – думав Нестор. – Запропоную план Сірка».
Під «планом Сірка» малася на увазі оповідь діда Волі про те, як отаман Сірко проникнув до Криму через Сиваш.
Прийшов чатовий.
- Батьку, там телігент прийшов, до тебе проситься, зараз у контррозвідці.
- Приведіть.
За двадцять хвилин привели молодого чоловіка років двадцяти, худорлявого в окулярах, через які його охрестили як «телігента».
Хлопець потис Нестору руку, простягнув посвідчення головного редактора газети «Стрілець» і перепустку по петлюрівській території. Документ виданий на ім’я Мирослава Сірчана (Мирослав Ірчан (Андрій Дмитрович Баб’юк) – 1897 – 1937 – письменник, поет, публіцист, драматург, перекладач, журналіст, історик, видавець.).
- Вам потрібна така ж перепустка по наших територіях? – спитав Нестор. – У такому разі можна було б узяти в ревкомі.
- Ні. Я прошу деякий час побути у вашому районі. Розумієте, я збираю матеріял для майбутнього твору. Маю замір історію про Повстанську армію махновців писати. Я не розвідник, як речив той чоловік.
- Якого роду матеріал вас цікавить? Йде війна і не всяка інформація може бути безпечною. Чому саме наша армія?
- Я безумовно узгоджуватиму усе з вами. Розумієте, як на мене, то саме у рухові під вашим керівництвом багато спільного із Запорізькою Січчю. Адже кістяк махновців це у третьому-четвертому поколінні прямі нащадки козаків. Воїн і трудівник в одній особі, це притаманно рядовому махновцю.
- Мені думається Петлюра більше паралелей проводить між своїм військом і Січчю.
- У Петлюри це політика, а у вас стан душі.
- Значить ви письменник?
- Зараз журналіст, – молодий літератор почервонів і додав: – Вірші пишу.
- Ви сьогодні щось їли?
- Загалом хотів би розпочати… – питання батьки Махна збило літератора з пантелику.
- Важко починати працю із пустим шлунком, – Нестор знаком запросив Ірчана йти за ним. – Хоча, можливо літературний працівник має бути завжди голодним, так ніби то працює якісніше. Та я відчуваю за собою обов’язок нагодувати майбутнього письменника і дати прихисток. Поступаєте у розпорядження мого військового дорадця (Дорадець – радник.).
Нестор доручив Ірчана Остапу. Той повів літератора до марнополії Альтгаузена.
Ірчану після тривалого голоду, подані страви здавалися чимось надзвичайним, хоча харчі звичайні селянські.
Остап, помітивши із якою жадібністю їсть хлопець, застеріг:
- Не налягай, бо можеш ніколи про нас не написати. І це не проста обава (Обава – застереження.), знаю про що повістую.
- Мені б яку роботу у вас, не хотілося дармоїжкувати.
- Було б бажання. Працюватимеш у школі.
LXXI
До штабу Дибенка Нестор прибув у супроводі посиленої охорони – шістьох кремезних люйсистів, хлопців з довгим волоссям, перев’язаними червоними хустинами. Дибенка застали за обідом, він саме обгризав свинячий окіст.
- Невже так погано усе? – комдив кивнув на охорону, витираючи об газету руки. – Навіщо стільки корсарів?
- Знав би Павле Юхимовичу, скільки лихих харцизяк по шляхах вештається. Здогадуєшся навіщо приїхав?
- Прохатимеш допомоги на Таганрозькій лінії, але помочі, вибач, не буде. Війська застрягли на Перекопі. – Дибенко кинув на стіл олівець. – Якщо увійдемо в Крим, то не дамо полкам Май-Маєвського розгорнутися на харківському і київському напрямках. У планах Денікіна – Москва.
- Не візьмеш піхотою Перекоп. Я допоможу тобі увійти до Криму без значних жертв.
- Он як, – іронічно мовив комдив. – Звичайно Несторе, ти людина талановита, хоч і без військової освіти. Підкажи щось надзвичайне, до чого не додумалися мої штабісти.
- Ти лише пообіцяй підтримку майбутнього з’їзду.
- З’їзду?
- Так. Ми плануємо переглянути ставлення до більшовицької влади, яка нашпигувала надзвичайками тили та вимучує людей продзагонами.
- Я подібний з’їзд допустити не можу, не маю права, – стурбовано мовив Дибенко, зиркаючи на двері. – Він вважатиметься контрреволюційним, і так помишлятиму не лише я.
- Ну що ж, – Нестор театрально зітхнув, ніби йому шкода, що з’їзд таки не відбудеться, через заборону комдива. – Однак я все одно допоможу тобі з Кримом, нам не шкода.
Нестор підійшов до мапи розгорнутої на столі, показав озеро Сиваш.
- Дочекайтеся західного вітру і вночі підійдіть. Води відходять саме цієї пори під ранок, а берегова охорона як завше слабка, ви ж через гниле море пройдете як по бульвару.
- Ти диявол, а не людина.
За порогом штабу Остап сказав:
- Навіть не сумнівайся, що зараз Павлуша диктує секретарю телеграму про те, що готується антирадянський заколот. Ранувато зробив хід, друже Несторе.
LXXII
Коли Нестор перебував у Токмаку із Копанів прийшло повідомлення, що в селі лютує продзагін. Поїхав із Щусем і невеличким загоном із дванадцяти бійців.
У розвідку пішов Агатандел. Прийшовши повідомив, що у селі сорок вісім чоловік, під штаб зайняли найбільшу хату церковного старости.
Махновці, незважаючи на нерівність сил, увійшли до села.
Під’їхавши до потрібної оселі побачили обоз із п’ятнадцяти возів завантажених зерном. Мішки лежали просто неба намокаючи під весняною хлячею.
- Мерзота, – процідив крізь зуби Нестор. – Бачите, які господарі. Мало того, що посівне зерно забрали, ще й не накрили нічим, воно ж попріло б доки довезли. Награбоване не до ладу зберегти. Федоре, кулеметника на вихід, щоб ні одна наволоч не вискочила. Агате, Остапе, геть усіх із хати.
За мить тріснула віконна рама, із вікна у підштаниках вискочив продзагонівець, побіг до плетіню, та наздогнала куля Агатандла. На поміч махновцям прийшли селяни, які вказували на домівки де квартирували бійці продзагону, їх роздягнених виганяли на вулицю.
Командир продзагону, хлопець років двадцяти, побачивши на багатьох червоногвардійську уніформу, заголосив:
- Хто вам дав право? Хто ви такі? У мене мандат!
Мандат подивився Остап, після чого розірвав його і посипав шматками продзагонівцю голову.
Прийшов церковний староста, рудий чоловік, який шкутильгав і навіщось носив на грудях орден святої Анни другого ступеню.
Рудий орденоносець розповів, що учора від рук чекістів загинуло шестеро селян із них дві жінки.
- Ну що паскуди! – Щусь вихопив шаблю. – Народну кров п’ємо! Та ось вам відповідь…
Федів ударив шаблею, чекіст закрився рукою. Відсічена кисть упала в сніг.
- Ви що робите?! – кричав командир. – Главкомверх вам цього не подарує!
- Ось він по тобі і тризну замовить, – реготав Федосій, наносячи наступний удар, яким відсік вухо.
- Рубайте усіх! – наказав Нестор.
Чоловіки селяни попрохали віддати продзагонівців на самосуд, на що отримали категоричну відмову.
- Це військові злочинці і каратимуть їх інші військові, – говорив Нестор. – Не слід себе замазувати кров’ю.
Одного Нестор наказав залишити, дати можливість втекти.
- Навіщо випускати? – питав Сидір Нестора.
Та відповів Остап:
- Іншим перекаже, що ходу на махновську територію немає, там смерть. Психологічний маневр.
LXXIII
Представники «Набату» Волін і Аршинов до Гуляй-Поля прибули другого квітня. Ревком організував у «Колізеї» мітинг. Перед повстанцями і селянами по черзі виступали набатівці. Їхні промови в основному зводилися до вихваляння батьки Махна і керованого ним руху.
Анархіст Барон говорив довгу і незрозумілу для селян-повстанців промову. Послухатори позіхали і гомоніли між собою.
- Ти чи ба, які паничі до нас понаїхали. Ні біса не зрозуміло, та як ловко лепотять.
- Химороди якісь, – зазначав інший.
Тим часом Остап з Агатандлом і Севою розмістилися на темному бельетажному балконі, пили вино.
- Бачите друзі, – говорив Остап. – Яскравий приклад трибунного оратора. Жонглювання розумними фразами, які викликають ефект глубокомислення, ось спробуй зрозуміти, що він мав на увазі під фразою «концепціальна безпосередність класу, що підпав еволюції революційності». А він лише мав на увазі, що бачить батьку Махна єдиним керманичем селянства.
Після Барона виступав анархіст Тепер, у цього проникливий голос, на балконі ледь чутно промову:
- Я радий товариші, що ми одна громада. Батько Махно на власному прикладі руйнує міф про анархічну утопію. Нажаль революційна Росія зараз далека від практичного втілення анархізму і вагомою перешкодою цьому є більшовизм. Тут доречно процитувати вислів класика, у Росії дві біди – дороги і дурні.
- Я б дрібко перефразував! – вигукнув Остап. – У кацапів дві біди – дороги та Лєнін з Троцьким!
У залі зареготали.
LXXIV
Остап, сидячи на підвіконні, читав у голос звіт Голика, що стосувався отамана Григор’єва.
Нестор ходив по кімнаті, заклавши руки за спину, де інколи зупиняючись, щоб перем’ятись із п’ят на носочки.
- Григор'єв, він же Серветник, чоловік років тридцяти-тридцяти п'яти. Народжений десь у Єлисаветградському повіті. На фронтах війни отримав звання прапорщика, дослужився до штабс-капітана. Добре володіє механікою кулемета, капітанський чин отримав саме за устаткування кулемета, підвищив його боєздатність шляхом удосконалення охолоджувача ствола. Під час гетьманату служив у тому ж званні, потім старший козак піхотного куреня у Петлюри, на початку лютого – червоний командир другої бригади нашої дивізії. Схильний до пияцтва, – Остап вилучив із папки папірець. – А це григор’євська листівка, звернення до Одеситів. «Наказ. Згідно постанови пленуму Ради робітничих і селянських депутатів оголошується облік майна з метою вилучення у панівних класів залишків продовольства, взуття, одягу, білизни, грошей, коштовностей і всякого іншого необхідного усьому трудовому люду: робітникам і селянам, у тилу і на фронті. Все це проводиться у межах дня мирного повстання».
Остап передав Нестору папірець з переліком пунктів порядку огляду.
1. Комісія робить огляд квартир на визначеній території.
2. огляд розповсюджується на всі без виключення квартири.
Список речей, що підпадають під конфіскацію і беруться на облік:
а) Взуття. Чоботи вилучаються, черевики залишаються тільки ті, які на ногах власника;
б) Білизна. Дозволяється мати не більше однієї сорочки, одних кальсон, шкарпеток – дві пари, панчохи – дві пари, носовичків – три штуки;
в) Одяг. Одяг чоловічий і жіночий залишається той, що вдягнутий на підконтрольних, але не більше ніж по одному костюму;
г) Продукти. Усі продукти забираються, за виключенням необхідних протягом трьох днів;
д) Гроші і коштовності. Усі коштовності: золото, срібло, іноземна валюта повністю вилучаються. У власника грошей залишається не більше 1000 карбованців, при цьому у розрахунок відсутні члени родини не беруться.
е) Мануфактура. Яка б то не була – вилучається. За виключенням розкроєної і та, що знаходиться в роботі.
ж) Друкарські і швейні машини. Вилучаються, якщо належать власнику котрий не працює на них, якщо вони не слугують засобом існування власника.
з) Автомобілі, мотоцикли, жіночі і чоловічі веломашини, екіпажі, збруя – вилучається, якщо вони не служать засобом існування власника.
і) Усі види палива і мастильні матеріяли вилучаються.
- Не зрозуміла фраза про триденне харчування, – Остап підкреслив цей пункт. – Відразу видно більшовицькі мотиви. Головне вилучити, а що їсти після цих трьох днів…
- Григор'єв французів розбив.
- Не велика стратегія. Французи не біляки. Отаман без бою взяв Одесу.
- Як гадаєш Остапе, чому французи на альянс із Петлюрою не пішли?
- Він скомпрометував себе коли наші теперішні союзники вибили із Києва. Тільки уяви, петлюрівці намагалися налякати дивізію Щорса якимись невидимими хімічними променями.
- Потрібно Голику Петлюрою зайнятися. Кожен крок має бути відомим, навіть скілько разів на добу до уборної ходе.
- Нехай Левко Зіньковський займеться. Пам’ятаєш жида-луцака (Луцак – чоловік із товстим обличчям.), велетня? Уявляєш, він у червоних був командиром полку, і залишив посаду лише тому, що йому платили значно більше ніж рядовому бійцю. Вважав це вельми несправедливим. Тут, Несторе, ще один цікавий документ, – Остап подав папірець.
«Кожному, хто забажає видати голову отамана Махна законному російському керівництву, гарантується амністія і грошова винагорода у розмірі ста тисяч карбованців. Підпис: генерал-лейтенант Денікін».
- Жмикрут, – весело говорив Нестор. – Скоропадський триста тисяч пропонував.
LXXV
Сотні махновських розвідників та інформаторів нишпорили шляхами Таврії та в Юзівському районі. Шукали денікінський потаємний обоз. Однак інформація надходила не відомству Голика, а Остапу.
- Якщо заберемо золото, то білі протримаються не більше року, – говорив Остап Нестору.
- А чи не полюємо за маревом? – сумнівався Нестор. – Може й немає ніякого золотого обозу. А й був, то напевне знайшли якийсь безпечний канал.
- Залізницею небезпечно, а своїм ходом є шанс. Тепер знаю, що у бік Лозової путь верстає якийсь загін з обозом начеб то на з’єднання із батьком Махном. Та у той же час червоноармійцям надали перепустки і документи ніби то йдуть у поміч Дибенку. Загін із собою тягає два вози фуражу. Це вони Несторе. Мені потрібна сотня.
- Сотня?
- Думаю з обозом рухаються досвідчені військові.
LXXVI
Остап влаштував засідку у хуторі Бузилівка, що за двадцять п'ять верст від Лозової. Стало відомо, що обоз супроводжують тридцять чоловік. Із собою два «люйси» і «максим».
Остап розмістив людей біля броду по обидва береги річки Інгуша.
Очікували шість годин. О восьмій вечора з’явилося четверо вершників розвідників, які перевірили брід. Остап намагався визначити командира групи. Спочатку подумав на огрядного козака, який їхав попереду, та невзабарі зметикував, що головний молодий чоловік, в одінні робочого на возу біля кулемету. У нього і прицілився.
Остапів постріл став сигналом для атаки. Агатандел вистрелив у кулеметника. Перший залп зробили по обозних конях.
Білогвардійці зайняли колову оборону і мигцем зметикували звідки атакують. Укрившись за возами оборонялись гранатами. Остап, перебачивши цю тактику, наказав застосувати гранатомет. Один снаряд влучив у підводу з фуражем. Після вибуху випали ящики з-під снарядів. Махновці стрімко оточували білогвардійців, які після мінометного обстрілу вже не чинили опору. За мить усе скінчилося. Поранених добили.
Сева піддів багнетом один із ящиків.
- Ну що, – Остап узяв золотий злиток. – Білій гвардії хана друзі мої. На пустій ініціативі довго не провоюєш.
LXXVII
У штабі Дибенка обговорювалася стаття із махновської газети «Шлях до свободи», де оголошувалося про другий з’їзд селян-повстанців.
- Наш обов’язок цього ні в якому разі не допустити! – начштабу Степанишин зробив жест, розсікаючи долонею повітря. – Комісари, яких послали до Махна або убиті, або самі вже агітують проти радуряду. Ткаченко, який ніби то наш, відверто зайняв махновські позиції, висунув глумливе гасло – «Голодранці всіх країн єднайтесь». З’їзд однозначно буде спрямований щоб налаштувати проти нас населення.
- Ми самі достатньо наструнчували проти себе увесь світ, – говорив понуро начштабу Кримської дивізії Петровський. – Селяни обурені чекістами і повсюдно звинувачують у бідах Лєніна з Троцьким. Ми втрачаємо позиції перед махновською агіткою. Потрібно писати листа Леву Давидовичу, нехай надсилає потужну агітбригаду, щоб якомога більше перекривали горлянки махновським крикунам...
На це заперечила Олександра Колонтай:
- Що ж по вашому зроблять із нашими агітаторами, якщо ті зазіхнуть на священну особистість батьки? Тут потрібно щось інше, наприклад розстріляти від його імені по селах кількох саботажників продрозкладки…
Дибенко, який до цього нічого не говорив, бездумно дивився статтю, згорнувши газету поклав до теки.
- Сьогодні Махно отримає ультиматум. Товаришу Троцькому вже відомо про цей з’їзд і він наказав зробити усе можливе, а збіговиська не має бути. Якщо відмовиться, то буде оголошений поза законом.
- Навряд чи це Махна стримає, – говорив Петровський. – Тепер йому це позазаконня, як собаці воша. У нього біля двадцяти тисяч війська, не враховуючи роздрібнені співчуваючі банди. А скільки наших частин перейде на його бік, варто тільки прозвучати такому оголошенню. У нас дисципліна, а там вільна партизанщина. І, як на вашу думку, що для солдата більша принада?
- Однак він залежний від Червоної армії! – заперечив Степанишин.
- Чорта з два! – Дибенко вдарив кулаком по столу. – То тільки в газетах пишуть. Бригада Махна, як і загалом дивізія, вже давно нічого не отримує. Григор'єв відверто погрожує повстанням, а Махно… – Дибенко не договорив, підняв слухавку. – З’єднайте зі штабом другої бригади.
LXXVIII
Третій гуляй-пільський районний з’їзд представників волостей та повітів Катеринославської губерні прибули делегати 72-х волостей Олександрівського, Маріупільського, Бердянського, Бахмутського та Павлоградських повітів. Із військових делегати першого Семено-Михайлівського полку, 7-го Задніпровського Українського, та 12-го стрілецького партизанського полків. Нестор одностайно був обраний почесним Головою, Головою – лівий есер вчитель – Чорнокнижний Іван Севастянович, товариш Голови – Коган, почесний член з’їзду – Щусь, секретарем обрали набатівця Мавроді.
З’їзд відкрили оголошенням телеграми Дибенка, де той назвав з’їзд «контрреволюційним» і погрожував репресіями у відношення до делегатів.
Опісля виступав делегат Серафимов, який нещодавно прибув із Харкова, куди був відряджений для переговорів із тимчасовим робітничо-селянським урядом України, створеним російськими більшовиками 28 листопада 1918 року у містечку Суджі Курської губерні.
- Товариші, наше відрядження перетворилося на фарс, ми два дні намагалися добитися аудієнції більшовицької світської черні, а натомість отримали якогось пихатого ад'ютанта, котрий про село знає лише те, що там є корови і вівці. На важливі питання відповідав якось схематично. Ми це розцінили, що нас тримають за дурнів.
- Єлизаре, що значить «схематично»? – почулося із залу.
- Спитали якою буде Україна, відповіли – соціалістичною рівноцінною, котра федеративно пов’язана із Росією. Навпісля спитали, стосовно того війська, що суне на Україну. Каже, що то українці повертаються, які відступили під час приходу кайзерівців. «А як же будемо здійснювати вибори на місцях? – питаємо ми – Де наші люди у вашому парляменті?», виявляється у них уже все визначено ще у Москві. До їхнього установчого уряду входять ніби ж то «наші» – Ворошилов, Затонський, Коцюбинський, Сергеєв і Квірінг. На питання – «чому два міністра називаються селянськими?», відповіли, що то не наша компетенція.
Обговорювалася система надзвичайок. Нестор запропонував висунути більшовикам вимогу відправити добре озброєні чекістські загони на фронт, де їм саме місце. На завершення сказав:
- У своєму районі ми лояльні до будь-якої політичної організації, партії, якщо її діяльність не йде врізнобіч із інтересами народу. Товаришів більшовиків із Росії ми завжди приймали однаково гостинно, як і усіх інших. Будь то петлюрівці, есери, індивідуалісти – усім даємо можливість працювати з умовою, що ніхто не руйнуватиме нашої єдності. Найгірші із перерахованих виявилися більшовики, які позиціонували себе ідеологічно близькими, та, як виявилося їхня близькість се, як на одному пеньку онучі посушили от і породичалися. Саме вони постійно порушували домовленості, усе щось мудрують за спинами, встановили комісародержавство, владу чеки. Тому я відкрито оголошую війну будь-якому прояву гегемонії. Більшовики погрожують оголосити нас поза законом, ми ж у відповідь оголосимо їх поза законом людяності, ми звичайні роботяги, ми сіль землі і на це маємо повне право. Тому я – Нестор Махно, ставлю на вид наступні резолюції – геть комісарів! Геть надзвичайку! Ганьба політиканству! Ганьба міжпартійній боротьбі! Геть однобічну більшовицьку Раду! Слава свободо вибраним Радам робітників і селян! Смерть ворогам трудового люду! І тільки так!
LXXIX
У Волновасі на засіданні штабу обговорювалося питання реструктуризації третьої бригади. У боях бригада втратила майже третину особистого складу, та водночас поповнювалася добровольцями, які переходили із Червоної армії. Цим махновці порушували один із пунктів угоди, однак у контррозвідці придумали перейменовувати новобранців. Типографія виготовляла нові посвідчення особистості.
- Потрібен наказ, – говорив Білаш, масуючи скроні. – Багато загонів прагнуть діяти самостійно, не вірно розуміючи ідеологію анархізму. Такі, першочергово, захищають свої оселі і неохоче йдуть на інші боєділянки. Ще треба кінчати із, так званою, «батьківщиною», бо «батьків» розвелося як мишей у спіжарні. Що не загін, то «батько». В Оріхово отаман Правда проголосився батьком і відмовився йти на позицію, мотивуючи тим, що він сам собі батько і Махно йому не вказівка.
Нестор деякий час замислено дивився у вікно, курив. Потім, озирнувшись, знайшов поглядом Галину.
- Доки немає Харламова, Галю, побудь писарем. Пиши: «Усім командирам Першого донецького, Десятого Задніпровського, Першого ударного, Третього резервного, та дев’ятого Задніпровського полків. Наказую негайно заарештувати та роззброїти усіх політичних комісарів згідно телеграми комбрига. Усі документи, папери, попередньо запечатати, а самих політ-комісарів тримати до особливого розпорядження. Саботажників, провокаторів, що виявлені серед повстанців розстрілювати на місці. Командирів, які не виконують наказ від командування арештовувати і віддавати у розпорядження польового трибуналу. Крапка. Підпис – батько Махно».
Під документом окрім Нестора підписалися Озеров з Білашем.
- Учора ось Антонов-Овсієнко із Шумським до Григор'єва прибув, – говорив Голик. – Шумського у Верблюжках ледь не убили на мітингу, бо надумав агітувати на поміч продзагонам.
- То вже не допоможе, – замислено говорив Нестор. – Не сьогодні-завтра отаман підніме заколот. Якщо командуючий до нас завітає…
Остап не дав завершити думку:
- Обов’язково підніме, тільки не Григор'єв, він п’яна маріонетка. При ньому Тютюнник та інші є. З ними Антонову-Овсієнку слід гомоніти.
LXXX
Командуючого фронтом Антонов-Овсієнко на станції зустрічали з оркестром. Неподалік платформи на тачанці сиділи Остап з Агатандлом. Остап грався ножем, прокручуючи рукоятку між пальцями, Агатандел ліниво спостерігав за дійством, спираючись підборіддям на ефес шаблі.
Командуючий мав певну схожість з Нестором. Такого ж зросту, теж довге темно-русяве волосся, в окулярах.
- Непокояться більшовики, – говорив Остап. – Ублажати приїхали батька, бо знають, якщо Григор'єв тлумом з Нестором піднімуть повстання, то радам гаплик.
- То чому ж батько не об’єднається з ним?
- Амбіції, мій друже, не дозволять ні Нестору, ні оточенню отамана грати другі ролі. Кожен прагне бути гетьманом у тому то й наша слабкість.
Екіпаж Нестора, прикрашений квітами і стрічками під’їхав на платформу, за ним легковик.
Нестор підійшов до Антонова-Овсієнка, козирнувши, відрапортував:
- Товаришу командуючий фронтом, нами утримується маріупольська і бердянська бойові ділянки. Ми радо вас вітаємо на території революційного Гуляй-Поля.
Дорогою на зустріч кортежу виходило багато селян, низько кланялися, знімаючи шапки.
- Я забороняю ці прояви барщини, – говорив Нестор, помітивши здивований погляд командуючого. – Та у людей це шапкування міцно укорінене, що цікаво більшість із цих кривляк кацапи, переселенці із Росії.
На Соборному майдані, перейменовану махновцями на «Площу жертв за революції» був влаштований військовий парад, що дуже вразило командуючого.
- Особисто до мене є прохання? – питав Антонов-Овсієнко.
- Зброя і ліки, – зітхнув Нестор. – Поранених часто-густо доводиться просто добивати. Тиф косить більше ніж кулі, а лазарети не обладнані навіть бинтами. Зброю добуваємо у боях, бо ті італійські гвинтівки, які отримали від вас, недоукомплектовані набоями.
Після наради пішли до Нестора на квартиру. Галина з Явдохою накрили стіл.
- Несторе Івановичу, це правда, що ти заарештував комісарів?
- Так, – байдуже відповідав Нестор, хоча внутрішньо насторожився.
- Треба відпустити.
- Вони відкрито порушили наші домовленості. Намагалися посварити з іншими політичними партіями. У мене вільно працюють есери, є самостійники, але провокацій не допущу.
- Якщо дам слово, що вони більше не чинитимуть каверзи проти вас…
Нестор знизив плечима:
- Негайно дам розпорядження, якщо звісно їх вже не порубали. Не люблять у нас чужих брудних рук у тарілці.
- Скажи відверто, у яких ти відносинах з Григор'євим?
- Приховувати нема чого. Мої люди працюють у його дивізії, але лише як спостерігачі, не більше. А загалом про отамана маю доволі туманні уявлення.
Антонов-Овсієнко зняв окуляри, старанно протирав перенісся, а потім хустиною лінзи. Нестор з Остапових слів знав, що подібні жести означають знервованість, утому.
- До нас доходить інформація, що отаман планує виступ проти нас, хоча два дні тому клявся у вірності. Деякі його командири відверто висловлюють петлюрівські настрої, особливо полк Тютюнника і Хмари.
- Але ж Володимире Олександровичу, тут більше вашої провини, вірніше ваших продзагонів, які діють ніби дичаки (Дичаки – дикі звірі.). Якби ж то була налагоджена розумна політика стосовно поставок продовольства.
- Я неодноразово відправляв телеграми Раковському (Раковський Х.Я. 1873-1941 – більшовицький політичний діяч, болгарин.) з вимогою відкликати московські продзагони, бо тактика продзагонів Шліхтера (Шліхтер Олександр Григорович 1868-1940 – більшовицький партійний і державний діяч 1917-1918 – народний комісар земельних справ, член тимчасового робітничо-селянського уряду України, народний комісар продовольчих справ УРСР.) призводить до контрреволюції. Другу телеграму відправив на ім’я товаришу Лєніну, та відповіді немає. Однак ти не дав відповідь про Григор'єва, яке у тебе ставлення до нього. Скажу відверто, командування підозрює тебе у дворушництві.
- Я відповів, – Нестор холодно посміхався. – Я жодним чином не підтримував ніяких антирадянських заколотів. Для мене головне фронт утримати. Якщо і порушиться хоч один із пунктів домовленості, то першим буду не я.
Дорогою до станції Антонов-Овсієнко говорив про необхідність світової революції яка, за його словами невдовзі розпочнеться, як тільки буде покінчено з внутрішньою контрреволюцією.
- Ми зараз на тому історичному зламі, вирішення долі доля світової революції. Постає потреба прориватися до Європи. Революція в Угорщині, назріває у Польщі, саме там скоро зміцнюватимемо політичні позиції. Біла гвардія рушиться, Корнілов загинув, тепер головнокомандуючий Денікін. Подивимося, який він стратег. З Петлюрою йому однозначно не по путі, після оголошень про «єдину і неділиму Росію».
Нестор зробив висновки зі слів командуючого. Зрозумів те, що дивізії слід очікувати наказу виступати кудись до Польщі, Румунії, або Угорщини.
LXXXI
Остапів загін зупинився неподалік станції Розівка на хуторі Зоряному. Остапа нудило від отруєння, лежав на возі, блював у бур’яни. З вечора відчув температуру і вирішив полікуватися народними засобами, випивши півпляшки горілчаної настойки, яку десь роздобув Сева, а випити треба було трохи більше ложки. Загін рейдував білогвардійськими тилами, нападаючи на обози.
Коли стало трохи легше, підвівся. Попрохав набрати із криниці води і облити його.
Раптом почувся попереджувальний сигнал, постріл і іржання пораненого коня. Караульний вибіг із-за рогу не перестаючи дзюрчати поліцейським свистком. За ним гнався козак вершник, який вже замахнувся шаблею, та був убитий Агатандлом.
- По конях, хлопчики! – крикнув Остап.
Та невдовзі з’ясувалося, що село оточено, на прорив йти ризиковано, ставати в оборону неможливо через малу кількість набоїв і відкриту місцевість. Повів хлопців до балки, за якою височів маєток.
Відхід залишився прикривати матрос Мустафа. Кремезний чолов’яга, неймовірної сили, який голіруч міг убити вола. Мустафа глухонімий, тому, що перехворів якоюсь тропічною хворобою десь у Туреччині, через це і назвали «Мустафою», бо ніхто не знав справжнього імені, а сам не письменний. Він укрився з «люйсом» і десятком гранат під корчами.
Козаки спішилися, бо на конях через балку не перейти, а постріли Мустафи змусили ще й залягти у грязюку. Остапові коні теж застрягали в теклинах, однак вдалося перевести через балку.
Зненацька на Остапа вискочили троє козаків розвідників.
- Живими брати! – кричав чорновусий старшина, розмахуючи револьвером.
- А як же, – мовив Остап, вихопивши шаблю і кинджал.
Двоє козаків спробували битися з ним на шашках, та не просто змагатися з колишнім циркачем.
Мустафа, вистріляв два диска, тепер відступав, Остап прикривав його із трофейної гвинтівки.
Маєток з одного боку прикритий цегляним муром заввишки десять футів, із іншого оточувала глибока вибалка з глижею (Глижа – урвище підрите водою.), що заросла густим тереном. Господарів немає вже рік, лише двоє чоловік челяді, охороняли господарство для панів, які «невдовзі повернуться, тільки усе втихомириться».
Махновці забарикадували ворота возами, розосередилися по подвір’ю.
Доки тримали оборону, Сева кинувся обстежувати будинок. Невдовзі повідомив, що у підвалі знайшов звалище старих речей, ніби музейні експонати козацьких старожитностей.
Остап спустився глянути. Кімната-музей містила списи і козацьку одежу, та зацікавила одна річ. Це старовинна гармата-трійник, з 60 міліметровим основним дулом і 48 міліметровими боковими. Збереглися коліщата і лафет.
- Тягнемо цю археологію нагору, – сказав Севі.
Сева ще знайшов двоє ядер.
Наказав хлопцям скинутися набоями, собі залишити тільки для однієї атаки. Порох витрушували до казанка. Зарядили центральну гармату ядром, а бокові шрапнеллю, якою слугували пусті гільзи з кулями, також напхали палок, до кінців попідв’язували гранати, на яких роз’єднали вусики, а кільця з’єднали дротами до жерла, так, що вони повисмикуються, як тільки палки полетять.
Козаки влаштували на шляху барикаду підкотивши пожежні діжки і дві підводи. Ворота прочинилися від потужного тарану. Махновці виштовхали віз, а на ньому щось незрозуміле, здалося на перевернутий самовар. Далі сталося несподіване. Штука вистрелила. Підвод з саками (Сака – діжка водовозна.) як не було. Потім почали вибухати гранати. Десяток чоловік лежали на землі поранені і вбиті. Махновці залопом атакували верхи, стріляючи на ходу. Вдалося дібратися до козацьких коней, яких хапали за обротьки і уводили із собою. Самі козаки не відразу оговталися від залпу дивної артилерії. Багато контужених, а ще більше деморалізованих. Доки схаменулися, махновці втекли, ще й покравши більшість коней.
За годину на місце незвичайного бою прибув полковник з ординарцем. Довго дивилися на понівечену старовинну гармату, у якої розірвало дуло.
- Кажуть тут Чорний капітан побував, – говорив ординарець.
- Витівник, – зітхав полковник. – Трясця їх матері, вміють воювати. І про це треба постійно говорити, а не теревенити, що проти незграбних хамів воюємо. Ось до чого призводе недооцінення супротивника, – Полковник вказав на загиблих. – Прошу відзначити – жодного забитого махновця.
LXXXII
Коли до Гуляй-Поля прибував більшовицький інспекційний штаб на чолі з Левом Камєнєвим Нестор прибув із маріупольської фронтової ділянки, прилетівши на аероплані.
На станції помітив гасло, намальоване на дошці: «Бий жидів – слава батьку Махну».
- Хто написав? – спитав начальника станції.
Той оторопіло глянув на дошку, покликав помічника.
- Це Вітько Стецюра, – відрапортував залізничник. – Начальник станції.
- Повісити собаку, – Нестор гнівно сплюнув. – І геть з очей це лайно.
Інспекторів на станції приймали Озеров з Білашем, Нестора зустрічав Щусь.
- Батьку, повний штиль. Зі станції вже подзвонили. А ще раніше із Харкова, підлещуватися приїхали. Нагороджувати.
Нестор зітхнувши і махнув:
- Глупством, як завше, займаються. Краще б Дибенка свого утихомирили, він по Криму гуляє, а Луганськ уже у Денікіна, Ростовський напрямок відкритий, Троцький пасквілі щодня строчить, – помітив групу людей, які йшли вулицею до «Площі жертв за революцію». – Хто вони?
- Велико-Михайлівський полк, готується до виступу на фронт.
З’явився верхи Озеров, він перед появою інспекторів вирішив вишикувати новобранців. Розмахуючи нагайкою, що висіла на куксі (Кукса – понівечена рука.).
Із делегацією Камєнєва прибув командир 14-ї армії Климент Ворошилов (Климент Єфремович Ворошилов 1881-1969 більшовицький військовий та політичний діяч.), який ще займав посаду командуючого Внутрішніх військ. Нестор чув про нього ще у Царицині, під час його керування обороною міста. Тоді у битві проти кількох сотень козаків втратив біля трьох тисяч червоноармійців.
Гостей Нестор зустрічав стоячи на тачанці у голові вишикуваних полків.
Гостей вразило махновське військо. Колишні петлюрівці з поголеними головами і козацькими чубами-оселедцями. Озброєння не менш вражаюче: обрізи, кортики, шаблі східного зразка, тесаки призначені для шинкування капусти. Камєнєв подумав, що саме такий вигляд мали запорізькі козаки, за кілька сотень років нічого не змінилося. Самі махновці строкаті і живописні: добротні генеральські френчі поєднувалися з драними галіфе, бостонові штани з тільняшками-непранками, хутрові шапки, які колись носили державні високопосадовці і євреї-мільйонери, по чудному сиділи на макітрах молодих парубків, груди хрест-на-хрест перетинали кулеметні стрічки, у яких не було потреби, бо не мали вогнепальної зброї.
Камєнєв поспілкувався з махновцями. Здивувало, що деякі старші бійці до молодших звертаються на «ви», а ті у відповідь «тикають». Озеров пояснив, що це давній козацький звичай таким чином висловлювати повагу до тих, хто побував більше ніж у десятьох боях.
Сам батько Махно серед цієї мальовничої маси теж здавався не менш живописною фігурою. Маленький, схожий на хлопчика, в оточенні велетнів з ручними кулеметами і запоясниками (Запоясник – ніж за поясом.).
Камєнєв привітався, потім вказав на повстанців:
- Невже із таким озброєнням вони досі тримають фронт?
Нестор криво посміхнувся:
- Ми воюємо за велику ідею, тому в наших руках вила значно небезпечні від кулемета в руках контрреволюціонера.
Камєнєв із Ворошиловим виступали з трибуни, котру будували ще для Антонова-Овсієнка. Промова Камєнєва тривала півгодини, де він дякував махновському війську. Ворошилов говорив те ж саме.
Після мітингу Нестор запросив гостей до себе на квартиру. Дорогою Камєнєв спитав:
- А як у справи із антисемітизмом? Лев Давидович каже, що у вас це нагальна проблема, особливо загострена.
Нестор заскрипів зубами.
- Загострена… Більше слухайте Троцького. Звідки йому відомо якщо він і близько наших частин не совався? Прояви є як і скрізь, але за це розстрілюємо. У мене контррозвідкою керують євреї, культурний відділ теж очолюють євреї, врешті-решт я сам квартирую у євреїв.
Він розхвилювався, Галина погладила його по спині, звернулася до гостей:
- Прошу, до столу.
Та перед тим як сісти Ворошилов вилучив із кишені маленьку коробочку, яку розкрив перед Нестором. Там лежав Орден Червоного Прапору.
- Товаришу командуючий Другою бригадою Першої Задніпровської української дивізії, – почав урочисто Ворошилов. – Наказом товариша Лєніна і Главкомверха республіки за успішно проведені бойові операції, за зайнятті міст Бердянськ і Маріуполь комбриг Махно нагороджується Орденом бойового Червоного прапору.
Усі присутні зааплодували. Нестор грав щире здивування і розгубленість.
Ворошилов прикріпив Нестору на грудях орден.
- Загалом товариші, я не за бряцалки воюю, можна було б і обійтися. Краще б зброєю допомогли.
- Однак, товаришу Махно, з вашого боку дуже необачно і нечемно називати почесну нагороду першої у світі робітничої республіки «бряцалкою», – сказав Камєнєв.
Нестор відмахнувся:
- Облиште, все пусте. Я хотів лише сказати, що на першому плані для мене щастя народу, все інше – пил. Звісно ця нагорода вельми почесна, але на неї більше заслуговують ті, хто справді йшов у авангарді війська, наприклад Куриленко, взяття Бердянська з Маріуполем то цілковито його заслуга.
Ворошилова ця промова неприємно вразила. Зазвичай нагороджені не тямили себе від щастя.
Після обіду пішли на засідання Реввійськради. Представники ВКП(б) (Всесоюзна комуністична партія більшовиків.) також мали завдання утихомирити Махна у відношенні до продзагонів. Та у цьому питанні Нестор категоричний:
- Шлях для дерилюдів у моєму районі закритий!
- Радянський уряд враховує все, – Камєнєв говорив невпевнено. – Є плани подальшого розвитку селянства. Продзагони невдовзі будуть скасовані і встановлено прийнятний продподаток, який вичленовуватиметься відповідно зібраного врожаю… Село забезпечиться різноманітними пільгами на придбання мануфактури, підручників для шкіл. І я згоден із товаришем Махном, що наша кадрова політика у відношенні до ЧК недосконала, я б навіть сказав на рівні нижче середнього… Продзагони розбещені пияцтвом.
Камєнєва слухали уважно, але на обличчях читалася недовіра.
LXXXIII
Нестор читав звіт Лева Зіньковського, який відповідав за григор’євську ділянку.
«У отамана були напружені стосунки з червоними ще у березні, коли до своїх тилів допустив чекістів і виявив слабодушність. Замість того, щоб розстріляти їх, писав скарги-ультиматуми Раковському вимагаючи справедливості. Першого травня Раднарком надіслав королівству Румунії ультиматум де вимагав вивести війська із Бесарабії. Отамана попередили, що його дивізія першою виступить на румунський фронт. Дибенківський замначштабу Худяков перехопив телеграму Григор'єва, де той закликає комполку Тугільсько-Березанського полку перейти до нього. Отаман не кинув би дивізію проти румун, вони б домовилися».
- Очікуй листа від отамана, – говорив Остап Нестору. – Шукатиме альянсу.
- У тому то й справа, що альянс нам доки безпотрібний, – Нестор наморщив лоба. – Але домовлятись про нейтралітет із ним доведеться. А ще краще здобути симпатії серед його людей.
- А я вважаю, ми просто зобов’язані всіляко підтримати отамана і перейти на його бік, – говорив набатівець Барон. – Якщо об’єднаємо сили, то спроможні зламати більшовицький режим.
- Є також свідчення, що отаман шукає зв’язків зі штабом Шкуро (Шкуро (Шкура) Андрій Григорович 1887-1947, військовий діяч, кубанський козак, офіцер, генерал-лейтенант.), – Нестор ніби не почув репліку Барона. – З чека і продзагонами і без Григор'єва управлялися, а більшовики доки потрібні… Питання закрито – ніякої конфронтації із більшовиками. Де Голик? Він вже обіцяв григор'євський «універсал» показати…
Прийшов порученець від Голика, приніс надрукований на трьох аркушах текст.
«Народе український! Народе замучений! Жорстока війна з німецькою коаліцією і державами Антанти вирвала із твоїх сил кращих синів землі. Міжусобна війна, гетьманщина і петлюрівщина кращих синів твоїх загнала у в’язницю та в могилу. Коли у тебе бракувало терпіння, ти, залишивши рало та станок викопав із землі стару іржаву гвинтівку і пішов захищати своє право на землю і волю, але й тут політичні спекулянти обдурили тебе і хитрими заходами використовували твою довірливість: замість землі та волі насильно нав’язують комуну, надзвичайку, й комісарів із московської ненажерки і тієї землі, де розіп’яли Ісуса Христа. Ти працюєш день і ніч, ти світиш каганцем, ти ходиш у постолах і штанях із мішка: замість чаю ти п’єш гарячу воду без цукру, але ті, що обіцяють тобі світле майбутнє експлуатують тебе: тобою воюють, зі зброєю в руках забирають твій хліб, реквізують твою худобу і запевняють тебе, що все це на користь народу.
Працівнику святий! Божий чоловіче! Подивись на свої мозолясті руки і подивися навкруги – брехня і неправда. Ти цар землі. Ти годувальник світу. Але ж ти раб, дякуючи святій простоті і доброті своїй. Селяни і робітники, вас дев’яносто два відсотки в Україні. А хто вами керує? – Все ті ж кровопивці народні.
Народе український! Бери владу у свої руки. Хай не буде диктатури ні окремої особи, ні партії. Хай живе диктатура працюючого люду, хай живуть мозоляві руки робітника і селянина. Геть політичних спекулянтів! Геть насильство праворуч, геть насильство ліворуч. Хай живе влада народу України!
Я, отаман Григор'єв і мій штаб голови покладемо за права працюючого люду. Остання ставка. Для себе ми не шукаємо нічого. Дайте нам підтримку і тим врятуєте своє право. Ось вам мій наказ! У три дні мобілізуйте всіх, хто здатний володіти зброєю і негайно займайте усі станції і залізниці. На кожній станції поставте своїх комісарів. Кожна волость, кожне село – формуйте загони і йдіть на своє повітове місто; від кожного повітового міста із ваших загонів по чотириста чоловік, кращих бійців пошліть на Київ і по двісті на Харків; коли є зброя – зі зброєю, немає зброї – пошліть з вилами, але наказ мій прохаю виконати і перемога за нами. Все інше я зроблю сам. Головний штаб при моєму штабові. Тільки з вашою підтримкою ми доб’ємося прав народові. Негайно організуйте владу народну. У кожному селі оберіть селянську раду, у кожнім повіті – повітову раду, у кожній губернії – губернську раду. До ради мають право бути обрані представники всіх партій, які підтримують радянську владу. До складу рад можуть входити представники усіх національностей, пропорційно їхній кількості в Україні, себто: для українців представляється в раді вісімдесят відсотків місць, для євреїв – п'ять відсотків і для всіх інших національностей – п'ятнадцять відсотків. Під час такого розподілу не буде засилля окремої партії, чи нації. Глибоко вірую, що це дійсно буде воля народна.
Хай живе свобода духу, совісті, зібрань, спілок, страйку, праці і професії, недоторканість особи, думок, оселі, переконань та релігій. Народ божий, любіть один одного, не проливайте братерської крові! Забудьте партійну ворожнечу, схиліться перед владою чесної праці! Хай загине влада насильства і влада капіталу!
Залізничники! Пошта і телеграф! Ви змучились. Зрозумійте нас. Перемога наша – перемога ваша. Народ український завоювань поза межами землі своєї не шукає, але своїм братам по праці, де б вони не були, завжди допоможе і іржавою рушницею, і останнім шматком хліба.
Уряд авантюриста Раковського і його ставлеників просимо йти від нас і не насилувати владу народну. Всеукраїнський з’їзд дасть нам уряд, якому ми підпорядковуватимемося і свято виконуватимемо його волю.
Я йду вперед, бо так вимагає народна совість. Резерв мій – ти, народе український і від тебе залежить доля твоя.
Всілякі убивства без суду народного, мародерства, безчинства, вторгнення до чужої оселі, незаконні реквізиції, агітація проти окремих національностей будуть присікатися на місці силою зброї.
Порядок необхідний, геть свавілля! Своїми заступниками призначаю товариша Тютюнника, товариша Горбенка і товариша Лисенка, котрим довіряю важке завдання.
Підпис: Отаман партизанів Херсонщини і Таврії Григор'єв. Помічники: Горбенко, Тютюнник, Терещенко, Масенко, Ясинський, Бондар, Павлов».
Остап передав універсал Аршинову.
- Алогізм, чи оксюморон, – Нестор підвівся і перем’явся з п’ят на носочки. – На самому початку фактичний заклик до антисемітизму, а далі пропозиція взяти євреям п'ять відсотків голосів у майбутній раді. Що скажеш Петре?
- Дещицю насмикано із петлюрівської преси, наявний більшовицький вплив, є і наш напрямок.
- А як на мене, то переливання із пустого в порожнє, – говорив Остап. – Якщо вичленувати із цієї тиради суть, то вийде на один абзац.
- Пропоную надрукувати у нашій пресі, – зробив пропозицію Аршинов. – Звісно з відповідними коментарями.
Нестор кивнув, що значило – «Займись».
LXXXIV
На маріупольському засіданні комскладу махновської бригади, яке відбувалося 20 травня постало три питання: перше – григор’євщина і ставлення до неї, друге – перегляд взаємовідносин з Червоною армією, третє – реорганізація Другої Задніпровської бригади на Першу Українську повстанську дивізію імені батька Махна.
Нестор прочитав командирам секретний лист від повсталого отамана:
«Від комісарів, надзвичайок не було життя, комуністи диктаторствували. Мої війська не витримали і самі почали бити надзвичайки і гнати комісарів. Усі мої вимоги закінчувалися присиланням комісарів, коли їх набралося 42 душі, коли вони мене край замучили я їх просто вигнав геть. Вони тоді оголосили мене поза законом. Ось я, позазаконний отаман, ганяю їх за межі України. Доки на фронтах мій верх, до мене приєдналися кілька полків і ескадронів неприятельської кавалерії. Чи не час вам, батьку Махно, сказати своє вагоме слово тим, хто замість влади народу втілює диктатуру окремої партії?»
Нестор закурив, а потім присутні чекали доки у нього мине приступ кашлю.
- Знаю більшість із вас підтримує отамана особливо у питанні антибільшовизму, – витер хустиною куточки рота. – Однак долегатиму на нейтралітеті, а Григор'єв нікуди од нас не дінеться. Васю, пиши: «Наказ по бойових ділянках. Вжити най енергійних заходів для збереження фронту. Суперечка більшовиків із Григор'євим ні в якому разі не може вплинути на нашу міць. Не дамо послабити фронт. Доки не переможемо спільного ворога в особі білого Дону, ми залишаймося на фронті боротися за свободу, а не за владу політичних шарлатанів», – Нестор підписав наказ, звернувся до Аршинова: – Петре, це має бути опубліковане.
Слово попрохав Барон:
- Мені одне не зрозуміло. Ми, згідно домовленості, зберігаємо за собою виборність командирів, підпорядковуємося тільки в оперативному відношенні. Тоді поясніть чому ви підписали згоду про передачу командування бригадою якомусь більшовицькому призначенцю Чикиваню?
Нестор перезирнувся з Озеровим.
- Товаришу Бароне, ваша компетенція здається культпросвітницька, то ж займайтеся безпосередньою справою, за яку отримуєте пайок. Однак відповім, більшовики можуть прислати навіть Папу Римського, суті справи не змінить. Тут вже навіть культпросвіт закликаю тримати очі в руках, а бійці і без того знають хто їх справжні командири. Андрію, – звернувся до Семенюти. – Твої хлопці біля Оріхово порубали продзагін, та не просто порубали, чому у чекістів були випотрошені тельбухи, а інші помирали на палях? Навіщо середньовіччя? За нами й так дурна слава тягнеться.
- Я тут ні до чого. – Андрій підняв долоні. – Це Платоша Туман. Його пімста. П’яні чекісти ніби то його матір зґвалтували, деталей не знаю. А я не заперечував, нехай душу відведе.
- Я знаю що там було, – озвався Агатандел. – Сам Туман із Червоного Яру, матір дійсно зґвалтували, розрізали живіт і напхали каміння, зашили. Також познущалися над малолітніми сестрами. Ото Платоша і лютує.
Нестор зблід.
- Цього Тумана після засідання до мене. Нарада завершена. Остапе, затримайся.
Нестор несподівано розридався.
- У кого ми перетворюємося, друже? – несподівано перестав ридати. – Забери до себе цього Платошу. Най згірше, що ми не маємо права любити ворогів наших.
LXXXV
Засідання комітету КП(б)У Катеринославської губернії відбувалося в одному із номерів готелю «Асторія». Керував на засіданні голова Катеринославського Губкому Володимир Аверін. Присутні більшовики: Яковлев – голова олександрівської надзвичайної комісії, Іван Лепік – член катеринославського міськвиконкому, Тимофій Міхелович, Олександра Колонтай, начштабу Кримської дивізії Іван Петровський і Дибенко.
- Товариші, – почав Аверін. – В умовах григор’євського заколоту, ми постали перед черговою небезпекою – махновщиною. Від наших людей усе частіше приходять повідомлення про можливий військовий альянс між Махном і Григор'євим. Товаришу Лєпіку, вам слово.
Лєпік прокашлявся:
- Ми затримали махновську делегацію, – Лєпік вилучив із нагрудної кишені папірець. – Горєв, Венгеров і Коваль це анархісти-набатівці. Зізналися, що мають намір потрапити до григор’євського штабу для узгодження майбутніх операцій, на випадок оголошення Махна поза законом.
- Махно дав слово не йти на цей альянс, – говорив Міхелович. – Сумніваюся, що тепер у нього подібні заміри. А те, що набатівці шукають зв'язок із Григор'євим, то маємо результат газетних злорічань на Махна.
- Я теж за Махна ручаюсь, – у Дибенка від похмілля блищали очі. – Принаймні зараз його чіпати не слід. На нього ще можна впливати адміністративно.
- Наївний ти Пашо, – втрутилася Колонтай. – Хіба не розумієте, він не такий простий фрукт, яким здається. Чхати хотів на нашу адміністрацію та і на будь-яку загалом. Він лише удає ніби слухає, а робить по-своєму. Ось подивитеся, Григор'єв рушить на Катеринослав, а Махно не стане у того на перешкоді.
Дибенко кволо відмахнувся:
- Облиш Сашо, не треба абракадабру фляворити. Григор'єв без штабу ніщо, а Тютюнник не піде на таку авантюру з Катеринославом, у нього інші інтереси – об’єднати пропетлюрівські загони, ну і звісно якщо батько не підтримає, а Нестор, запевняю вас, не дасть такої згоди, бо поклав око на григор’євське військо.
- І не лише на григор’євське, – перебив Аверін. – Він вдало обертає наші промашки на свою користь. Продовольча політика грає проти нас, до Махна схиляються червоноармійці, і він їх охоче приймає. Тут згоден з товаришкою Колонтай, чхати він хотів на адміністративні дорікання. Протокольно у нього червоноармійців немає, дезертири у цій махновській вольниці отримують нові імена разом з документами.
Дибенко вийшов, сказавши, що «треба». За ним поспіхом Колонтай. Коли зайшла до його номеру, підловила, як той дістає із шафи графин.
- Павлушо, – мовила докірливо.
- Вибач Сашо, макітра геть запеклася, нічого не варить. Треба лікувати.
- Це згубить тебе. Навчатися потрібно, я домовилася. Годі кочового життя. Я допоможу по дипломатичній лінії, оселимося десь у Женеві. Чи може тобі любо з Махном по степах циганити. Махно зрозуміло, він козачок, козачком помре, а я тобі великі перспективи пропоную.
- Перспективу… – Дибенко, хекнувши, випив стакан коньяку. – Мрії-мрії, тут якби свої не з’їли, а ти кажеш Женева…
LXXXVI
Перед Нестором лежало два повідомлення. Одне написане вельми каліграфічно, належало Дибенку, а друге далеке від каліграфії, але за змістом цінніше від першого. Дибенко запевняв, що попередить Нестора заздалегідь, коли над ним згустяться хмари. Другий лист написав Іван Петровський, де детально оповів про що йшлося на засіданні катеринославського КП(б)У. Петровський навіть написав, що Дибенко відлучався «хильнути».
Лев Зіньковський подав кілька вирізок із газет.
- Більшовицька преса, – пояснив Лев. – Раджу ознайомитися.
Нестор прочитав заголовок – «Усі на захист своїх жінок і дітей» під світлинами порубаних жінок підписано: «Безчинства григор’євців».
- Звідки ж у них ці фото? – поцікавився Нестор.
- У тому то й справа, – Зіньковський потер долонями. – У більшовицькій пресі забули додати, що ці, так звані банди, на той час як робилися ці фотокартки йменувалися – «доблесними червоноармійськими полками першої бригади Задніпровської Української дивізії».
- Гм… – Нестор перем’явся з п’ят на носочки. – Де Пантелеймон?
- У Нижньодніпровську в ЧК. Боюсь якби не розстріляли. Комдив Пархоменко дав розпорядження арештовувати махновських командирів.
- Пархоменко? Знайоме прізвище.
- Його брат у полку Білаша начштабом.
- Та ні, того знаю. Це той самий Пархоменко, який розстріляв у Січеславі дідуся Максюту з донькою… Я подзвоню Дибенку, нехай посприяє. Думаю відпустять.
Нестор підійшов до мапи, прикріпленої до стіни. Довго дивився на донбаську ділянку. Фронт розтягнувся на багато миль, не вирішені нагальні проблеми: бракує озброєння, необладнані лазарети. Польові не мають тентів, поранені лежать просто неба. Нестор наказав створити групу фітознавців, які зайнялися б заготівлею лікарських рослин.
Секретар приніс розшифровану телефонограму із Катеринославу. Повідомлялося, що григор’євці у місті підняли повстання, червоні відступають до Павлограду і Синельниково. Це значило, що червоні знімуть з бойової ділянки 8-му і 13-ту армії, залишивши неозброєних махновців супротив козацьких полків Краснова і Шкуро. Щоб завадити подібній ситуації Нестор вирішив поповнити денікінський фронт знявши війська, які охороняли Маріуполь і ті, що стримували продзагони.
- Пиши наказ, – звернувся до Харламова. – Бондарцю зняти два кінних полки і наступати вздовж Кальміуса на Старобешево і Кутейниково. Денікіну тільки сюди дорога.
- Кутейниково охороняється бронемашинами, – попередив Дерменжі.
- Ми й не будемо атакувати, Бондарець не піде на правий берег. Нехай вперед йде підривна команда, псує телеграфні лінії і головне – не дати евакуюватися промисловості і важкій артилерії. Наказ Білашу формувати із резерву болгарські і грецькі полки зі школи Домашенка і Шаровського.
- Але ж батьку, біляки на зразок нас обшарпанці, голими руками воюють, – Озеров показав на карті ділянку. – Вони розтягнулися ледь не на триста верст.
- Денікін на подібне рішення й розраховує, що воюватимемо малими силами, – Нестор вказав на Таганрог. – Тут він тримає резерв проти нас – корпус генерала Слащова (Слащов Я.О. 1885-1929 – російський військовий начальник, генерал-лейтенант, активний діяч Білого руху в Україні.).
Його знову почав душити кашель. Галина піднесла склянку з борсучим жиром і, незважаючи на його протести, змусила випити кілька ложок.
LXXXVII
Остапа викликали із Олександрівського району де з Агатандлом, Севою і Туманом під виглядом чекістів знищували продзагони.
У Волновасі ледь не потрапили до рук шкурівського розвідзагону, який прорвався у Махновський тил із Мосіно. Остапові хлопці встигли від’їхати, а він затримався для виконання Несторового завдання – відшукати сільських знахарів.
Шкурівці повісили двох селян, запідозривши тих у належності до махновщини.
Остап показав мандат згідно якого він урльопник (Урльопник – солдат у відпустці.) за станом здоров’я.
Козак у вовчій шапці вивчав документи, кидаючи з-під лоба підозрілі погляди, намагаючись спіймати на емоційній шамотні, та колишній «солдат» лише понуро зітхав, показуючи як йому шкода, що не має можливості захищати батьківщину «від хамлюг».
- Тобі має бути соромно, – говорив козак. – Ми проти антихриста воюємо, а ти на печі біля баби. Що ж там такого болить, що не можеш гвинтівку тримати?
- Пробував ваш благородь, та військовий хвершал каже – йди тифозуй дома, – Остап стояв перехеньблено, ховаючи голову у комір, хоча було спекотно. – Якщо не сконаю від тифу, то неодмінно до війська піду.
Інформація про тиф вельми збентежила козака, повернувши документи, старанно витер руки.
Шкурівці залишили у спокої, та невдовзі на шляху спинив махновський роз’їзд.
- Я Чорний Капітан, – представився Остап. – Проведіть до найближчого відділення розвідки.
- Щось ти дрібненький для Чорного Капітана, – сумнівався махновець, вдягнутий у синій петлюрівський жупан без рукавів на голе тіло, буйне волосся стирчало в різні боки. – Я чув він голіруч людину приб’є, а тебе б і мізинцем розчавучив.
- Не переоцінюйся, бика ловлять за роги, а чоловіка за слово. Прибудемо на місце на герць викличу. Назвись.
- Гнат Мальований.
Щоб не трапилося якої приключки, затриманого вирішили зв’язати. Стягнули ременями руки за спиною.
- Це твої люди? – питав Остап, їдучи на возу. – Як прибудемо на місце у знадобі станеш.
Мальований спохмурнів.
- Загалом-то ми на захист хуторів від чеки поставлені і не підпорядковуємося всяким-іншим… Та й шпигів усяких теж виловлювати, а ти фрукт доки не з’ясований…
Остап несподівано прибрав руки із-за спини, хоча тим, хто його спутував, здавалося заґрундзьовали міцно.
- І все ж Гнате, невдовзі стрінемо моїх людей і сокупимо зусилля. Воно то звісно, хто не піде на війну й не буде убитий, та тобі й не доведеться багато ризикувати. Відволічеш увагу білих, доки ми пошарудимо у небезпечних місцях.
Гнат ще більше спохмурнів. Вже зрозумів, що пропозиція Чорного Капітана невдовзі матиме форму наказу, підписаного батьком Махном.
(далі буде)
