Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2483
Творів: 44783
Рецензій: 87673

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Історія

Кам'яний воїн (11 продовження)

© Аркадій Поважний, 29-05-2012
ХLIII
Марко Головань повертався з Дону. У Комиш-Зорі потяг перевіряли махновці, Марко мав перепустку. На станції пішов розшукувати візника, бо потяг далі не пропускали.
До нього підійшов чоловік у солдатському вбранні. Марко відразу визначив, що уніформа не його, надто неквапно грав «мужика».
- Слухай, земляче, бачив перепустку маєш. Мо проведеш через пости? А я само-собою віддружу…
- Звісно, – Марко вирішив теж грати простачка. – А куди треба?
- Поки що до станції Гуляй-Поле, кажуть лише звідти можна до Січеслава доїхати, а у мене наречена там. Розумієш… Я тобі п'ять тисяч дам.
- П'ять? Якими?
- Керенками, а як до Січеслава проведеш, то і червінцями. А хочеш то і гетьманськими гривнями.
Зголосилися на «керенках» і червінцях. Найняли візника.
У Гуляй-Полі Марко запропонував новому приятелю «зайти до знайомих»,  повів того прямо до махновської контррозвідки. Опинившись у приміщенні, увішаному чорними знаменами, гість розшолопав, що ускочив у халепу. Відштовхнувши чатового вибіг на двір. За ним навіть не кинулися наздогінці. Та й за двором, вибравшись в огороди гість зрозумів, що далеко не втече. Снігу по пояс. Його настиг вершник, шмагонувши батогом промовивши:
- Е ні, любенький, повертай-но голоблі.
Незнайомця обшукали. Знайшли лист від штабу Краснова (Краснов П.М. 1869 – 1947 – генерал від кавалерії, отаман Війська Донського.).  
Голик, прочитавши листа, почав допит:  
- Хто такий полковник Дядьєв?
- Командир восьмого добровольчого корпусу, він тепер у підпорядкуванні отамана січеславського кошу військ Директорії.
- Чому саме цей полк зацікавив?
- Він складається виключно із донців і отаман Горобець, не проти, якщо полк воюватиме із більшовиками на своїй території.
Голик відправив Реввійськраді докладний звіт. Невдовзі приїхав Нестор з Остапом і Лютим. Остап ознайомився з листом.
- Відчуваєте чим пахне? – говорив Остап.
- Пахне війною із Директорією, – Нестор теж глянув лист. – Потрібен альянс із більшовиками.
- Чому зразу війна? – питав Лютий. – Можемо ж поладнатися…
- Вони неодмінно проводитимуть мобілізацію, а ми не дамо.
- А ти пообіцяй, – радив Остап. – Пообіцяй не перешкоджати мобілізації, а з молоддю нехай попрацюють наші агітатори.
ХLIV
Делегацію Директорії зустрічали на станції з оркестром. Переговори проводили тут же в залізничній конторі.
Як і попереджав Остап, представники нового українського керівництва вимагали від повстанців не чинити перешкод мобілізації. Махновський штаб, у свою чергу, висунув зустрічну вимогу про вільну агітацію серед населення, на що представники Директорії довго не погоджувалися. Зійшлися на тому, що агітація дозволялася вже після мобілізації. Також пообіцяли виконати останню вимогу махновців – звільнити із в’язниць анархістів затриманих ще за часи правління Скоропадського.
На завершення повстанці влаштували парад військ, чим дуже вразили представників Директорії.
- Дійсно доведеться із ними воювати, – сумно говорив Нестор дивлячись як від’їжджає потяг. – З одного боку Біла гвардія, з іншого – українська аристократія.
- Ти забув про більшовиків, – додав Остап.
- А що більшовики, з ними завжди можна домовитися.
- Не будь наївним Несторе. Сам же знаєш, що це за цяця – марксизм. Вже зіткався із надзвичайками. Вони будуть союзниками доти, доки із твоєю поміччю зміцнять політичні позиції, сперегодом візьмуться й за союзників.
ХLV
Нестор третій день лежав немічний. Застудився коли у Пологах перевіряв постачання арт-батареї, яку надав Антонов-Овсієнко і майже цілий день перебував під дощем зі снігом.  
У двері постукали.
- Матінко, мене за батьком послали, – почулося із коридору.
- Він хворий.
- Там хтось до нього приїхав. Каже що із батьком у московському санаторію відпочивали.
- Що за ахінея! Який ще санаторій?
Нестор вийшов.
- Поясни, мій друже, – звернулася до нього Галина. – Ти лікувався у санаторії?
- Це метафора люба. Де той суб’єкт?
- У Реввійськраді.
Незважаючи на Галинині протести, поїхав.
Через густу бороду Севу тепер важко впізнати.
- Казав же, знайду тебе, – говорив посміхаючись Сева, розпростерши руки для обіймів.
Нестор наказав принести поїсти. Сева перед їжею випив пугирь горілки. За вечерею розповів як після звільнення певний час вештався по Москві, приєднався до анархістів-експропріаторів, та невдовзі утелюшився в ЧК. Із в’язниці мобілізували до Червоної армії. Таким чином розвантажували в’язниці, кидаючи карних усіх мастей на запеклі ділянки фронту, звідки важко вийти живим. Вперше про Нестора почув у Царицині, що ніби то подорожує із загоном Єгорова. Вдалося роздобути документи і дезертирувати. Повернувся до Москви де знову зійшовся із анархістами. Познайомився з Марусею Никифоровою. От і вирішив вирушити на вотчину друга і погуляти з ним.
- Добре, що приїхав, – Нестор підвівся, охоронець накинув йому на плечі бурку. – Надійні люди тепер конче потрібні. Поступаєш у розпорядження свого давнього друзяки Остапа.
- Остапа? Піки? – Сева ледь ковтнув не пережований шматок. – Таки живий чортяка…
На дворі до Нестора підійшов боєць, почав щось тихо говорити. Сева бачив як насупився товариш.
- Їдемо до Шагрово, – звернувся до Лютого, потім кивнув Севі: – Ти з нами.
- Що там? – питав Лютий. – Скоро ніч, вранці не можна?
- У нас тепер немає дня і ночі. Там від нашого імені якісь бузотери шаліють.
У Шагрово зайшли до сільської ради. Приміщення пусте, навіть без сторожа. Пішли до панського маєтку, де був телефон. Там наткнулися на повний розгардіяш: вибиті вікна, розпотрошений диван, подюганий паркет, важкий запах, від того, що у кутках справляли природні потреби. На диво, телефонний апарат цілий.
- Хто ж дзвонив? – питав Нестор, морщачись від запаху.
- Я, – почувся голос з другого поверху. – То я.
Поспіль сходинами спустився сухорлявий селянин років шістдесяти, який спирався на ціпок.
- Ти хто такий? – спитав Сидір.
- А Махно є?
- Я, – озвався Нестор.
- Ось же, слухайте, – чоловік вилучив із кишені засалений зошит. – Ваші люди, брати Дяченки здійснили наступні неподобства: дев’ятнадцятого жовтня у вдови Коган забрали свиню, дві пари нових клобук (Клобучі – валянки.) мішок борошна і відро горілки, двадцять третього жовтня у протопопші забрали індичку, золотий хрестик і срібні сережки у вдови Волосович, потому того ж дня п’яні…
- Досить! – Нестор топнув ногою. – Де вони?!
- У Солонихи, штаб їхній там.
Нестор наказав чоловіку до ранку зібрати народ на майдані.
Прийшли до вказаної хати. Данилов вибив двері, за ним зайшов Нестор із Севою.
Один із братів Дяченків спав поклавши голову на стіл, обставлений мисками із недоїдками.
- Тягни на двір, – наказав Нестор Севі.
Другого брата знайшли у сусідній кімнаті, той спав з господаркою. Цього схопили Лютий з Даниловим. Солониха заверещала, Нестор шмагонув її нагайкою.
Братів до ранку закрили у погребу.
На світанку на майдані збиралися селяни. Дяченків привели Сева з Лютим. Нестор очікував верхи, один із братів кинувся до нього, обхопив чобіт, цілував.
- Батьку, прости, лихий поплутав.
- Геть! – відштовхнув його. – Такі революцію ганьблять! Нас болотом гартують! Розстріляти псів поганих!
Сева вихопив револьвер.
ХLVI
Коли Директорія почала мобілізацію у Юзівському і Херсонському районах у повстанському штабі почалися суперечки. Одні пропонували доки нове українське керівництво не набрало силу, дати бій. Інші, у тому числі і Нестор, не погоджувалися.
- Воювати зараз із Директорією значить послабити східну ділянку, – аргументував Нестор. – Там ворог сильніший і політично і збройно. Працюємо краще із молоддю. Якщо до Петлюри і підуть, то нехай вже запалені нашими ідеями.
- То значить основний ворог білі? – питав Каретник. – Вони вже роблять короткі набіги на наші околиці.
- Шарпатимемо і ми. Робимо рейди дрібними групами глибоко в тил. Доки вивчаємо їхню тактику, вчимося. Невдовзі почнуться серйозні бої. Ми станемо перешкодою на шляху до Москви.
ХLVII
Остап з Севою і Агатандлом із пагорба, що за Межиричами спостерігали за шляхом. Місяць освітлював засніжений степ, тому добре видно на десятки верст. Невдовзі помітили загін із десяти чоловік, що рухався із колонії Красноселка.
- Розвідка, – Остап передав бінокль Агатандлу. – Мерщій до Нестора, його слово, буде бій чи ні.
Нестор вирішив не вступати у відкриту січу з біло-козаками, що сунули на Межиричі, хоча сили рівні. У Межиричах квартирувала «батькова сотня» – особистий полк Несторової охорони. Коней відвели у балки, таким чином створивши ілюзію відступу. Бійці ж поховалися в ожередах та по клунях.
О шостій ранку білокозаки оточили село, першим увійшов ударний ескадрон, зразу ж розшукали махновський штаб. На зустріч вийшов Тур.
- Де махновці?  – питав осавул.
- Втекли, ваше благородіє. Чорти б їх забрали. Як тільки про вас почули, так і чкурнули, ще й пил ще не осів.
Командир загону сотник Сорокін зле сплюнув:
- Спізнилися, єдріть... Що ж, дві години відпочинку.
Через годину Сорокін купно із штабними офіцерами сидів у теплій хаті. Штабісти п’яні, тому відпочинок затягувався. Сорокін не міг второпати, як так сталося, що не угледів тієї миті, коли «по двадцять капель» перетворилися у тривалу гульню і всі так скоро захмеліли, та й він особисто припустився вольності перекинути чарку-другу.  
Тур одну за одною ставив на стіл пляшки.
Сорокін, з розстебнутим кітелем, тулячись до теплої печі, грав на гітарі і співав:

Цілу ніч соловей нам наспівував
В темних оковах ховались дома…

- Видно Господь відвернувся від Росії, – говорив поручик Васильєв. – Значить гріх великий на імператорі і на його підданих.
- Закусюйте поручику, – говорив інший офіцер Карманов. – Це звичайний бунт, який сколихує Росію кожні сто років.
Сорокін відклав гітару, причукнувши лобом до холодної шибки. За вікном топтався чатовий. Підпоручик відвернувся, а чатового проткнули багнетом. До вікна підійшли Остап із Севою.
- Ну що, червоний півень? – питав Сева.
- Ні, – Остап дав гранату. – Кинь у димохід. Наказ офіцерів випустити, а інші тут залишаться.
Коли у хаті гримнуло повстанці вийшли із схронів, розстрілюючи козаків, які вибігали із хат.
Сорокін із офіцерами наопашки вихопилися на вулицю, хапали коней, на яких не змогли виїхати козаки. Хто устиг вискочити із махновської пастки, помчали до Цареконстантинівки, там на постої сотня полковника Шалаєва. Та з’ясувалося на Цареконстантинівку теж був наліт, Шалаєв загинув. Сорокін зібрав залишки двох полків і вирушив до Ростову. Тепер його мучило питання – що звітувати Ставці? Як пояснити безглузду втрату майже двох полків?
Десятьма годинами пізніше у головному штабі Сорокін писав у рапорті, про те, як чисельна добре озброєна банда, приблизно три тисячі шабель несподівано атакувала вночі. Подібні рапорти надходили із різних районів Катеринославщини, потрапляли до рук барона Нольнельна, який протягом місяця збирав інформацію про отамана Махна.
Штабні аналітики не могли збагнути яка кількість вояків у Махно. Через суперечливі свідчення виходило, що навкруг Гуляй-Поля зосереджено біля десяти тисяч бійців.
Несторова хитрість спрацювала. Тут зважав на офіцерську пиху. Жоден поважаючий себе офіцер, який через сором не застрелився, не скаже, що дав себе обдурити селянам-сіромахам, тому розповідатиме не те, що сталося насправді.
ХLXVIII
Перша збройна сутичка повстанців із військами Директорії відбулася біля Сатробільску під час мобілізації. Петлюрівці зобов’язалися постачати махновців зброєю, а махновці не чинити перешкод. Махновці не отримавши вчасно обіцяних гвинтівок напали на опорний пункт у Старобільську, де звільнили новобранців.
До махновського штабу прийшла звістка про те, що петлюрівці розігнали в Катеринославі Робітничу раду, а в Олександрівську Ревком. З цього приводу Нестор на засіданні сказав:
- Війна почалася на два фронти. Тепер і білі і Директорія проти нас.
20 грудня до махновського штабу прибули представники Антонова-Овсієнка з пропозицією йти з боями до Лозової на об’єднання із загонами Павла Дибенка (Дибенко Павло Юхимович 1889-1938 – більшовик, один із керівників жовтневого перевороту. Перший нарком військмор. У 1918 р. на підпільній роботі в Україні. У 1920-30-х рр. – керівник військових округів).  
Нестору пропонувалася посада головнокомандуючого об’єднаних повстанських загонів.
- Змилостивилися пани, – саркастично мовив Нестор, відкидаючи телеграфну стрічку. – Командування над повстанськими загонами і без їхнього благословення у наших руках.
- За цими рядками криється сумна істина – невдовзі очікуймо зіткнення з більшовиками також, – говорив Білаш.
- Схоже на те… – Нестор перем’явся з п’ят на носочки, замислено дивлячись у розкладену на столі мапу. – Вже поволі на голову залазять і ноги звішують. Вони мають потужне підпілля і симпатії на заході і сході де царюють Петлюра з біляками і у них є зброя.
26 грудня у Нижньодніпровську відбувся селянський з’їзд на якому головував Білаш. Махновці закликали молодь до Повстанської армії, а село активно підтримувати махновський рух.
Нестор тим часом у Пологах вів переговори із делегатами від Антонова-Овсієнка про похід на Січеслав. Більшовики мали зброю, але не мали людей. Нестор сподівався розжитися на катеринославських арсенальних складах.
ХLIX
Петлюрівська розвідка доповіла Головному штабу про наступ на Січеслав більшовицьких і махновських частин. Було негайно посилено  охорону південного мосту. Підігнали панцерник і бронемашину.
30 грудня о шостій ранку з лівого берега малим ходом рушив потяг.
Курінний отаман намагався зв’язатися з лівобережним постом, щоб дізнатися про нез’ясований ешелон, та схоже дріт ушкоджений.
- Не второпаю, – казав отаман, розглядаючи потяг у бінокль. – Вагони навстижір і таке ніби ген пусті.
- Накажу батареї підготуватися, – говорив хорунжий. – Тут якась витівка.
Потяг поволі перетнув міст. Гайдамаки зазирали у пусті вагони. Групу селян залишили поза увагою. Чоловіки і жінки жваво йшли пішохідною доріжкою, несучи за плечима торбинки і тягнучи возики зі збіжжям.
Один із солдат заплигнув на підніжку, заліз у кабіну машиніста. Невдовзі визирнув, крикнувши, що і машиніста немає.
Потяг спинили. Селяни, тим часом, вже наблизилися до першого блокпосту. Гайдамак більше цікавив загадковий поїзд.
Дві молодиці наблизилася до бронемашини. Селянка знеобачки жбурнула кошик під коліщата і, з непритаманною для жінки спритністю, помчала до бронепоїзду, перестрибуючи через фіри з піском. Один із охоронців спохватився, та був оглушений ударом у щелепу.
Селяни вилучивши із кошиків револьвери і обрізи оволоділи гарматою і кулеметним гніздом. Усе це розвернули на місто, прикриваючи вогнем кінноту Щуся, яка пішла через міст. Піхотинці полку Тесленка форсували Дніпро на човнах. Артилерійська батарея старшини Мартиненка перейшла на бік махновців.
Кавалеристи Щуся витіснили петлюрівців із вокзалу до центру міста. На вокзалі залишилося чимало зброї, яку махновці почали вантажити на підводи. Це обурило більшовицького командира Єрмолая Ковальчука, який керував підпіллям.
- Що ви робите?! Продовжуйте наступ! – кричав Щусю. – Не дайте їм закріпитися у місті!
- У мене немає наказу йти до міста, – говорив заступник Щуся Калашников. – А вам краще не вести людей. У них вже встановлені вогневі точки. Краще дочекатися темряви і нехай пошарудять Остапові люди.
- Я поскаржусь командуючому! – Ковальчук навів на Щуся револьвер. – Рішення командування – захоплення і утримання міста, а ви мародерствуєте!
- Мені до фені твоє командування, – Щусь, застосувавши прийом, заламав руку Ковальчука, вибивши пістолет. – Ми маємо право на трофеї, і людей до центру під кулемети не поведу. Тобі свербить, от і кермуй своїх червонопузих, а ми дочекаємося темряви.
Ковальчук, потираючи кисть, підняв револьвер. Невдовзі повів своїх бійців до центру міста. Де на Семінарському провулку потрапив під кулеметний вогонь, що вівся із вікна будинку. Кулеметник навмисне підпустив наступаючих до центру вулиці, щоб унеможливити відступ. Усі люди, укупу з Ковальчуком залишилися на мостовій.
Із кулеметним гніздом «розібрався» Михайло Махно, викотивши на вулицю трофейну гаубицю.
Нестор прибув на станцію опівдні. Вислухав доклад Щуся і Калашникова. Згідно даних розвідки петлюрівці закріпилися в Амурі і на пристані. Нестор наказав припинити наступ, і підтягнути на позиції захоплені гармати і обстрілювати петлюрівські укріплення.  
Махновці влаштували штаб у готелі «Асторія», у вечорі прийшов більшовик Іван Рогов.
- Товаришу Махно, я з ультиматумом. У місті діється казна що. Ваші люди грабують і убивають. Погромлені квартири євреїв і крамниці… Або ви припиняєте безчинства, либонь я скаржусь головнокомандуючому і з вами говоритимуть на іншому рівні…
Нестор ударив кулаком по столу.
- Погрожувати ви на всі штуки! Васю, пиши… Товариші повстанці, під час зайняття міста Катеринослав революційними військами у багатьох районах міста мають місце грабунки, насильство у відношенні до мирного населення, – наказ закінчувався погрозою розстрілу. Потім звернувся до Остапа. – Організуй ревізійну команду. Піду з вами.  
Біля ювелірної крамниці сиділо четверо зв’язаних.
- Хто такі? Із якої частини? – питав Остап.
З’ясувалося, що це бійці кайдацького більшовицького загону. Нестор схопив одного за чуба і поволік до Рогова, який під’їхав на автомобілі.
- Чому по місту пустили чутки що грабують махновці?
Рогов нічого не говорив.
- Тепер я вам ставитиму ультиматум! – Нестор звернувся до Севи: – Рубай в капусту!
Агатандел з Севою вихопили шаблі.
31 грудня на вулицях ще тривали бої, у ніч на перше січня петлюрівців остаточно витіснили із міста. Та на ранок стало відомо, що на підмогу Директорії підтягнулися свіжі полки отаманів Самокиша і Сакви. 2 січня о десятій ранку почалася петлюрівська контратака. Передові загони легко зламали махновську лінію оборони. Міські робочі виявилися прихильниками Петлюри, хоча до цього більшовики стверджували зворотне, почали обстрілювати махновців із барикад, і вікон будинків.
Відступаючу валку махновців вдалося спинити лише у Нижньодніпровську. Із Лозової прийшло повідомлення, що білокозаками розгромлений штаб. Голик з’ясував, що на передодні наскоку у Тернівці викрили двох провокаторів, перевдягнутих попів – білогвардійських розвідників. У Лозовій теж блукав піп, який багато спілкувався з жінками повстанців, обійшов секрети. А після виявилося, що кулемети не працюють. Козаки діяли не навмання, а точно знали у яку хату завітати.
L
Нестор зі штабом прибув до Гуляй-Поля 5 січня. Із Копані, де базувався загін Тура, приїхав вістовий із цидулкою «Блюменталь на боці білих», на словах вістовий передав, що блюментальці перебили у Копанях Ревком.
- Скільки там сил? – питав Нестор вістового.
- Десь шістдесят мужиків і вчора у поміч взвод юнкерів підтягнули.
- По конях! Зітремо їх з лиця землі! П’яних геть! Кого побачу той голим наступатиме.
- Не гарячкуй Несторе, – заспокоював Остап. – Вони напевне налагодили оборону. Та й Блюменталь має добрий обзір, не підступишся…
- Пусте. Зметемо до дідька. Вони перші пролили нашу кров.  
Нестор з Лютим, Остапом і Щусем йшли в авангарді. Лютий непокоївся через те, що батько вирушив не на Марсі, а схопив першого-ліпшого коня.
- Щось тихо, – говорив Лютий роззираючись довкіл.
Колонія вже завдальшки гвинтівочного пострілу.
Нестор і сам розумів, що щось не так. Постеріг білий димок, біля ожереду, потім ледь гримнуло і ніби поступово грім доходив до нього, переріс у жахливе ревіння зі свистом снаряду. Вибуху вже не почув, лише здригнулася земля, в обличчя дихнуло гарячим повітрям. Запанувала тиша.
Отямився накритий крупом мертвого коня. Лютий тягнув його, тер щоки снігом.
- Живий! Батько живий! – кричав Сидір.
Нестор трухнув головою і важко підвівся. Озирнувся, окіл побачив убитих повстанців і коней.
- Відступаємо, – тихо скомандував.
Його наказ підхопив Сидір. Дорогою пропонував підтягнути до колонії далекобійну гаубицю і міномети.
Повернувшись у штаб Нестор зажадав підрахунку убитих і поранених. З’ясувалося, що невдала атака коштувала життю шістнадцяти бійцям, більше тридцяти поранених. Із лазарету пришкутильгав Щусь, нога у нього ніяк не заживала, а тепер ще упав з коня. Показував на ребра, говорив:
- Схоже шпангоути поламав, не продихнути…
- Із Полог потрібно якось артилерію підтягнути, ми цього так не подаруємо….
Опівдні очікували нові неприємності. Блюментальці пішли в контратаку і відтіснили махновців до Оріхово, де стояв пошарпаний полк Кобця. Сам Кобець поранений у черево лежав у лазаретному вагоні.
- Білі у Токмаку, – пояснив Кобець. – Прорвали оборону, у нас мало набоїв, та й хлопці не обстріляні…
На платформі Нестор побачив ще поранених, які лежали просто неба.
- Чому на вулиці? – спитав санітарку. – Адже вокзал вільний…
- Начальник вокзалу не дає. Каже наш час вийшов, мовляв скоро законна влада прийде.
- Он як…
Нестор рушив до вокзалу, вихопивши револьвер, за ним Лютий, Сева і Щусь пошкутильгав. У револьвері барабан зі стріляними гільзами, кинув пістолет Севі, той перезарядив. Звернувся до Щуся.
- Збери людей і геть усіх із вокзалу. Хоча… Документи перевір, якщо є лікарі мобілізуй.
Нестор із Севою пішли до привокзальної побудови, місце начальника станції. На сходах дорогу заступив юнак років двадцяти трьох в уніформі залізничника.
- Сюди не можна, – рішуче мовив хлопець, розпростерши навіть руки.
- Що? – глухо спитав Нестор.
- Стороннім зась. Не пущу, хоч би там що. Вас тепер ніхто не боїться. Краще йдіть і очікуйте справедливого суду за злодійства ваші проти царя і вітчизни.
- А це дарма, що не боїтеся… – Нестор посміхався, очі випромінювали злість. – До того ж Миколка давно розцарювався вже, а ти тут ланцюговим псом, значить, поставлений.
Позаду Нестора пролунав постріл. У хлопця шарпнулася голова, біла стіна за ним забризкалася кров’ю з мозком. Вистрелив із обрізу Сева.
Нестор піднявся сходинами, хлопець із простреленою головою все ще стояв, його підхопив Сева скинувши з порогу.
Начальник станції Степан Севастянович відсахнувся од вікна і тремтячою рукою хрестився, промовляючи – «господи помилуй».
Із темряви коридору з’явилася  маленька фігура, удягнута в англійську сіру шинель, перекроєну під бушлат.
Начальник притискався спиною до стіни, із жахом спостерігаючи за повільним наближенням чоловіка, який тримав руки за спиною і просто свердлив його поглядом, ніби копирсаючись у страхах. Степану Севастяновичу здавалося, що немає на світі нічого страшнішого від цього погляду.
- Значить очікуємо законну владу? – тихо і спокійно спитав Нестор.
Спокій тривав лише мить. Почав несамовито бити залізничника спочатку кулаками, потім, коли той упав, ногами.
- Ах, ти наволоч, гнидо смердюча! Сучий виродок! Рано ховаєте батька Махна!
Несподівано заспокоївся.
- Молися, якщо умієш. До комори його, геть з очей.
Підійшов до вікна, тримаючи руки за спиною, переминаючись з п’ят на носочки. Убитий залізничник лежав під огорожею, вже роздягнутий до гола, двоє повстанців ділили його одяг.
Нестором знову оволодів напад гніву. Хлопці із обачності залишили на одинці зі злістю, бо почав крушити усе, що траплялося під руку. Жбурнув чайник, який влетів у фотокартку молодого Степана Севастяновича. Вихопив шаблю, рубонув по столу, розсікши пенал. Кинув шаблю на стіл і знову підійшов до вікна.
Глядів як поранені бійці курили на возах, вже почали заносити до вокзалу, та усі не вміщалися. Серед поранених з’явився дивний чоловік. Через слабкий зір не міг збагнути, що у ньому «не таке». Визирцем напружуючи очі.
Підійшов до столу, деякий час бездумно дивився в журнал руху потягів. Половина сторінки затекла чорнилами. Знову повернувся до вікна тільки з біноклем.
Дивним чоловіком виявився піп.
LI
Отець Григорій настоятель цвинтарної церкви Усіх Святих до служби став у грудні сімнадцятого року. Революцію сприйняв однозначно – смута, бунт. Духовно страждав, що ніяким чином не може перешкодити сатанинському дійству, що зветься революцією.
На проповідях закликав прихожан до миру і злагоди. Так він думав виконує призначення, та спіймав себе на думці, що якось бажає вподобатися до великомучеників печерських чи Афону. Геть гнав гордощі, молився.
Приходили петлюрівці, ходив по сотнях, закликав бійців розходитися, припинити війну, тоді й вперше постраждав. Якийсь офіцер виматюкав і шмагонув кілька разів нагайкою. Це надало більше наснаги, адже постраждав за правду.
З махновцями не доводилося мати справу.
- Браття! – отець Григорій молитовно стискав долоні. – Що ви робите, браття? До чого веде безумство?! Там, – вказав на південь, – лишилися ваші брати. І хто пояснить за що лягли кістками? Чорні пастирі під чорними знаменами, під перстом сатани повели вас на богопротивну справу і поведуть далі – до гієни вогняної. Адже усі діяння занотовуються на небесах і по справах ваших дано буде. А що у вас за справи браття? Огляньтеся! Грабунки та вбивства. Вас Бог настановив Господа славити, хліб святий сіяти та діточок ростити. А той, хто підбурює на огиду, той під десницею Лукавого. Та є час для каяття, не багато, але є. Тому браття, благаю вас, залишайте Махна і по домівках розходіться.
До батюшки підходили махновці, цілували руку.
- Ой, правда отче, ваша правда, – плакав один повстанець. – Погубив, ваша правда, погубив хлопців. Племінник у Дніпрі лишився, що тепер сестрі скажу? Скажу: «Не зможеш ти, Мотю, сина єдиного по-людськи поховати».
Серед повстанців пішов гомін незадоволення. Однак як тільки з'явився Лютий усі стихли, за ним прийшли Троян з Остапом. Збіговисько розступилося, даючи шлях до священика. Лютий кілька разів обійшов навколо отця Григорія, змірюючи поглядом, потім звернувся до бійців:
- Понашевкувалися, пащі пороззявили. Кого слухаєте? Це ж контра білопуза! Такі, як він чинять розлад серед нас, послабляють боєздатність. Бачу у декого коротка пам'ять. Забули, як кілька місяців тому отаке опудало лякало у Тернівці хлопців, а навпісля їх козаки закатували, бо послухались попа і склали зброю. Батько Махно силоміць нікого не тримає, ідіть собі хоч із богом хоч до дідька лисого. Тільки хочу запитати. Чи буде у вас те життя, яке розмальовує цей водолаз? Чи буде можливість мирно сіяти хліб та дітей народжувати? Ось ти, Данько Довбня, – вказав на повстанця, який тільки що плакався за загиблим племінником. – Хто тебе до армії притягнув? Сам прийшов коли батько у австрійського обозу твій хліб і худобу відбив, а може забув хто твоїй родині у сімнадцятому надав земельну ділянку і мануфактуру? То ж хто хоче нехай іде собі. Валяйтеся із бабами на печі, бублики їжте. Та смажений півень у дупу клюне не приходьте на уклін до батьки, прохаючи захисту. Ідіть шукати прихисту зразу до попа!
Лютий покликав двох бійців. Наказав заарештувати батюшку, і до розпорядження батька заперти у холодній.
- Пес їх розбере, – зітхав Данько Довбня. – Хто піп, а хто контра. Усе на наших нервах граються. Коли й батюшці нема віри, то де ж правду шукати.
- Батько нас ніколи не зрадить, – говорив один повстанець. – За спинами не чаїться, і кулям не кланяється. Від нього і смерть із радістю прийму.
Остап йшов поруч з отцем Григорієм.
- Навіщо панотче, вам се потрібно? У поганий час подумали проповідувати. Тепер за ваше життя і півкопійки не даси. Краще сиділи б у своїй церкві і безпосередньо справою займалися б, а так могилу собі вирили. І усе задарма! У батька настрій гірше нікуди, бій програли, – Остап вказав на розпростерте під огорожею тіло. – Він отримав кулю, лише за те, що став на шляху, а вас звинуватять у контрреволюції. Моліться отче, моліться.
Пройшли повз ворота на перекладинах яких висіло четверо страчених. Священик перехрестився.
- Блюментальці, – пояснив Остап. – Полонені.
- Помилуй Господи, – перехрестився піп. – Не знають, що творять.
- Мабуть панотче, краще було б якби світом керував холодний розум, інстинкт без емоцій, без любові, ненависті, почуття страху, лише голодний шлунок дає імпульс до життя – «убивати, щоб їсти». Як гадаєте, така б тваринна гармонія зберегла б світ? Адже любов, як керівник світу, не виправдала себе.
- Не тією стезею пішов, сину мій, – тихо мовив батюшка. – Господь карає не лише за дію, а більше за слово, а воно у тебе лихе.
- Знаєте, панотче, ми з Богом не у злагоді. Біблійний Бог стверджує, що я раб, не маю права чинити опір пану своєму, государю своєму. І це не мої реалії, не мого божества. Мій взоровзір, моя релігія – боротися за реальне земне царство, а не небесне. Доведеться умирати, я з легким серцем ляжу під знаменами батьки Махна. Якщо і ви маєте подібну віру, то значить і вмирати не пудно. Не пускайте до серця і тіні сумніву про те, що немає ніякого царства небесного, якщо не витримаєте, то уявіть що очікує сон без сновидінь.
Остап козирнув і пішов до тачанки чистити «маузери».
Отця Григорія штовхнули до підвалу. На першій сходині не втримався і опукою покотився вниз.
Деякий час лежав долілиць стогнучи від болю. Важко підвівся. Обійшов підвал, обмацуючи стіни, наткнувся на пусті ящики. Сів на один.
Згадався убитий Андрій, якого роздягли махновці і лишили лежати під парканом, повішені блюментальці і раптом прийшло із підвальної темряви марево. Побачив себе посеред селянської хати, у труні, по восковому жовтий, як усі мерці, яких він ховав.
Трухнувши головою, підвівся, пішов до сходин, там всівся і молився:
- Владико, Христе Боже. Іже страстьми Своїми страсті моя зціли і язвами Своїми язви мої полікуй…
Все сильніше в душу забиралися сумніви, про існування іншого життя. Гнав гріховні думки, палкіше молився:
- Даруй мені багато Тобі пригрішившому сльози умиління… Сраствори моєму тілу від обоняння животворящого тіла Твого, насолоди душу мою Твоєю чесною кров’ю, від горесті, нею ж мя сопротивник напої…
LII
До Нестора підійшов Сидір, той сидів біля розбитого вікна курив.
- Батьку, там провокатора зацапали, тулявся серед хлопців, у попа облачився, бійців розколихував…
- Перевдягнутий… – глухо мовив Нестор, поступово багровіючи.
- Хто зна, може й справжній піп. Блявкав щось там, пеклом лякав.
- Пеклом… – тепер в інтонації читалося зловісне.
Нестор дивився на закріплений на тачанці прапор прострелений у кількох місцях, який шарпав вітер.
- Значить таки пеклом… Раз пеклом, то нехай сам і відправляється туди!, – схопив шаблю і вдарив по столу. – У топку провокатора! У топку!!!
Лютий прутнув виконувати наказ, а Нестор несамовито рубав стіл, після кожного удару вигукуючи: «у топку». За кілька хвилин лакована вершня стала схожа на колоду, на якій рубають дрова.
Отець Григорій вже мало, що усвідомлював. Дихнула пекельна паща. Повстанець Яшка Костюхін, на прізвисько «Дурний» зірвав хрест.
Батюшку заштовхали головою вперед. Моторошний крик на мить заглушив усе навсібіч, вітер затих. Хрестилися навіть ті махновці, які вже вважали себе атеїстами.
До Нестора зайшов Остап. Нестор сидів біля вікна ридав.
- Круто ти з ним, – Остап сів поруч. – Можна було просто розстріляти.
- Нічого не повернеш, – Нестор заспокоївся. – Сам винен, йде війна, брати убивають братів, а він зі своїми проповідями. Дай чогось попити.
Остап простягнув плескату фляжку, у якій була якась сільська спиртова настойка.
- Потрібно Остапе, домовлятися із Петлюрою. А піп забудеться. Це лише один із небагатьох неприємних епізодів війни. Тут немає білих рукавичок.
Через годину ешелон з махновцями рушив відбивати Пологи.
Опівночі наважився вийти із заточення Степан Севастянович. До цього молився, щоб Махно про нього забув. Почалася трусниця (Трусниця – лихоманка.). Протягом нетривалого арешту вельми постарів. Зранку ще був шатеном, а тепер сивий.
LIII
Із окопу, виритому на могилі полковник Зайцев дивився у бінокль на позиції махновців, які за півмилі несподівано зупинили наступ і стали кошем.
- Не зрозуміло, – говорив капітан Потапов. – Це не лінія оборони, а казна що. Наступати видно не збираються. Чого очікують?
- Знати б, – зітхнув полковник. – Наскільки зміг вивчити їхню тактику, Махно уникає атак, а здебільшого партизанить. Мужва якусь авантюру замислила…
Махновці дійсно поводилися незрозуміло. Якийсь матрос сидів на кулеметній тачанці, грав на гармошці, щось горлопанив, а двоє танцювали. Інші туди-сюди гасали на конях.
У розташуванні полку звідкись з'явився капітан, засмаглий у старенькому мундирі, на кашкеті череп, що значило його належність до «ударних батальйонів смерті», а червоний погон з вензельною літерою «К» вказував, що служив у Корніловському полку.
Бійців поява невідомого капітана ніскільки не здивувала. Офіцери щотижня мінялися.
- Як бойовий дух соколята? – весело питав корніловець, підійшовши до кулеметної команди. – Бойовий сподіваюся? Кулемети справний? Бадьоріше, соколом дивитися, проти вас лише зграя недоуків, невдовзі спіткаються зі справжніми воїнами.
Капітан галдикав безупинно, задавав питання, сам відповідав, повчав, підбадьорював. Прискіпався до обслуги «максима», бо кулемет не змащений і охолоджувачі без води. Зі знанням справи перевірив кулемети різних моделей, пішов до артилеристів.
Узяв на перевірку «кольт», клацнув затвором і несподівано навів на Зайцева з Потаповим. Наступної миті офіцери впали з простреленими грудями. «Капітан» короткими чергами стріляв навколо себе. Почалася паніка, а махновці несподівано кинулися в атаку. На фальшивого капітана вже не звертали увагу, мерщій до кулеметів, та виявилися зіпсованими, гармата теж.
Махновці без перешкод минули здавалося неприступні лінії оборони.
LIV
Зі станції Пологи висадився десант білокозаків. Нестор зі штабом відійшов до Туркенівки. Білокозаки увійшли з двох напрямків: з Полог і з боку станції. Сподівалися захопити Ревком. Осавул Тіменов наказав знайти хату Махна.
Явдоха з невісткою Харитею і онукою Настею готувалися до святвечора, ліпили пиріжки, варили узвар, кутю. Карпо сидів біля вікна, лагодив чоботи.
На дворі почулося кінське іржання. Пес Дунай рвався з ланцюга.
- О господи! – Харитя перехрестилася, визираючи у вікно. – Що за біда прийшла?
У двері загримали. Карпо босоніж пішов відчиняти. У сінці зайшло двоє козаків.
- Де Махно?
- Вам вочевидь Нестор потрібен, то його нема, він тут не живе.
- Брешеш! Сказали тут Махно пробуває.
- Тут мешкаю я, його брат Міхненко Карпо Іванович.
- Забирайте його, поговоримо.
Харитя з доньками і Явдоха кинулися назирцем, намагаючись у дворі захистити чоловіка. Їх відштовхнули прикладами.
- Ану, геть, махновські шльондри! – закричав Тіменов. – А то зараз хату з усім виводком спалю!
- Харитю, іди до хати! – говорив Карпо. – Заведи дітей, нехай не бачать.
Карпа босоніж гнали за городи там били нагайками. Наказали підвестися. Осавул вишикував розстрільну команду.
Після залпу Карпо упав, хоча жодна куля не влучила. Лякали. Козаки повернулися до Карпової домівки, усіх вигнали потрощили вікна, пробували підпалити, та сніпки не займалися.
Родина побігла до Карпа, на поміч прийшли сусіди. Ледь живого внесли до хати. Розбиті вікна позатуляли ковдрами і подушками.
Карпо цілу ніч харкав кров’ю. Під ранок узяв Харитю за руку.
- Не витримаю довго… Помираю… Бережи дітей…
До обіду Карпо помер.
LV
Про братову загибель Нестор дізнався у вечорі. Звістка подіяла настільки приголомшливо, що командири почали хвилюватися за його психічний стан. Цілий день не виходив із хати, пролежав поклавши голову Галі на коліна. Так лежав мовчки до ночі. Потім підвівшись сказав:
- Я не влаштовував репресій родинам моїх ворогів. І після подібного вони насмілюються йменувати нас бандитами. Мене не змогли дістати, то вимістили зло на мирному чоловікові… Треба матір в обоз забрати.
Коли із юзівської ділянки прийшли групи Куриленка і Щуся, виступили до Гуляй-Поля. Нестор наказав стратити усіх полонених, навіть рядових, яких до цього не чіпали.
Шістнадцятьох козаків і двох офіцерів порубали на пологівському шляху.
На могилі Карпа Нестор стояв простоволосий, дивився у небо.
- Обіцяю, доки дихаю, боротися із цією білою нечистю. Хоч з чортом піду на союз проти них…
LVI
12-го січня махновський штаб отримав повідомлення, що білогвардійці до Полог підтягують панцерники і далекобійну артилерію. Махновці розібрали залізницю, ховаючи рейки у рівчаках, плануючи у майбутньому відновити. Висипали кілька вагонів щебеню. Залишили групу прикриття, яка б не підпускала ремонтну бригаду.
Нестор з Даниловим і Білашем спостерігали за полозьким шляхом з вежі, збудованої на пагорбі.
- Тепер наш союзник відлига, – говорив Нестор. – Такі шляхи не для юнкерів.
- Та й нам не солодко, – заперечував Білаш. – Бійці лежать.
- Юнкерам хворіти набагато важче. Подібні умови не для них, – Нестор звернувся до Данилова: – Твоя задача зв’язатись із Синельниково, лінія пошкоджена, то ж поїдеш сам і за п'ять годин повернешся з поміччю від Дибенка.
Тим часом панцерник білогвардійців під’їхав до розібраної колії, почав обстрілювати махновські застави. Більшість снарядів не розривалась, потопала у снігу.
Добровольча піхота пішла у наступ, та через розмитий шлях просувалися повільно, махновці постійно атакували фланговими наскоками, чим змусили білогвардійців відступити до Полог.
Махновці застосовували перевірену техніку бою – «наступ-відхід». Нестор сам повів взвод в одну із атак. Потопаючи по пояс у снігу, намагався йти першим. По наступаючих стріляли із кулемета. Лютий намагався прикрити Нестора, та той відштовхнув:
- Геть іди! Кулям не кланятися! Бомбісти, вперед!
Четверо хлопців, увішані гранатами, стрімко пересувалися на лижах. Закидали кулеметні гнізда.
З боку Оріхова увійшли кавалеристи Щуся. В селі зав’язався бій. Білогвардійці проривалися до станції, під прикриття бронепоїзда.
- Наші Пологи! – кричав Нестор, підкинувши шапку.
Неждано із-за рогу вибіг поранений прапорщик. Лютий не встиг зреагувати, як офіцер майже впритул вистрелив у Нестора. Куля влучила у груди. Його хитнуло, Лютий розрядив у прапорщика обойму.  
- Поранений? – Сидір обмацував місце прострілу.
Нестор хапаючи повітря, вилучив із бокової кишені фляжку, яку ще у вечорі взяв у Остапа. Куля застрягла у кожушку, зім’явши флягу. Покрутивши її, прочитав напис, у якому тепер вбачався певний символізм: «Gott mit uns» (Gott mit uns (нім.) – З нами Бог.).
- З Остапом довіку не розрахуватися, – викинув баклачку. – Давай, клич розвідку.
Розвідники доповіли, що білі відступили до Туркенівки і готують контратаку на Гуляй-Поле зі сходу. Нестор наказав тягнути туди дві захоплені гаубиці. Сам із невеличким загоном рушив уздовж полотна до станції. Дорогою подивився на захоплений білогвардійський броньовик «Солдат», хлопцям із групи прикриття наказав розбирати завали щебеню, і ремонтувати дорогу. Якогось практичного застосування подібному трофею ніхто зі штабу не бачив, однак Нестор вирішив доки «приховати» панцерник, а не спалити, як пропонували дехто із штабних, колись таки знадобиться.
На станції зв’язався зі Щусем наказав відійти до Новозлатополя, куди на його думку неодмінно підуть білі.
У вечорі на бронепоїзді «Спартак» прибули штабісти Дибенка. Домовлялися з махновським штабом про вступ повстанських загонів до складу Третьої Задніпровської дивізії на правах бригади.
LVII
Стаття в «Ізвестіях» Нестора і здивувала, і розсмішила. Там писалося, що на південному фронті радянські війська Дибенка ведуть успішні бої із козаками-чеченцями. Захоплено багато полонених, зброї. Відзначився у боях вождь повсталих селян, тепер командир бригади – Нестор Махно.
Нестор показав статтю Остапу.
- То Троцький мене помиями обливає, а тут без мене, мене оженили. Я вже червоний командир. Адже газету випустили ще задовго до того, як я дав згоду.
- Не раджу розслаблятися, мій друже. Троцький, як і більшість жидів, не люблять конкурентів у «богообраності», авторитетності. А тут ще Марусю із Бутирок випустили. Гадаєш вона лояльна буде з більшовиками? Отож бо… Тоді усі її вибрики приписуватимуться тобі. Тож прийде Нікіфорова не довіряй їй навіть взводу. Її час вийшов.
- Для нас тепер важливо закріпитися політично і збройно, – Нестор, заглибившись у думки, ніби не чув поради друга. – Поїдеш зі мною, скажеш про Дибенка.
- Се можу й тепер сказати. Дибенко – підступний халамаідол. Вірниця Лєніна з Троцьким. Посміхатиметься у вічі, вип’є на брудершафт, а у кишені дулю триматиме.
- Ну подібну цяцю й ми триматимемо, навіть дві дулі. Політика і не таке передбачає.
У Синельниково Дибенко зустрічав махновську делегацію. Високий, кремезний, русявий з французькою борідкою-клин. Привіталися. Нестор на дві голови нижчий від комдива.
Дибенко запросив гостей до столу, накритому у приміщенні вокзалу.
Нестор, Остап, Білаш, Платонов по один бік столу, Дибенко з начштабу і начальником політвідділу по інший.
Комдив захмелів після двох чарок. Нестор збагнув, що той «заправився» раніше.
- Дуже ви розпущені товаришу Махно, – Дибенко жував, підтримуючи підборіддя і важко кліпаючи очима. – Сила за вами велика, а революційної організації ніякої. Як я піду з вами проти Корнілова з Денікіним (Денікін А.І. 1872-1947 – російський військовий діяч, генерал-лейтенант російської армії, головнокомандувач антибільшовицькими силами Півдня Росії під час громадянської війни 1918-1920. Добровольчу армію очолив після загибелі генерала Корнілова весною 1919.), у вас навіть зв'язок міждо частинами до путя не налагоджений.
- Уже б мовчали про неорганізованість, – без тіні злості мовив Нестор. – Під нашим контролем чималенький район, до того ж нам підпорядковуються деякі червоногвардійські частини. Які зараз ведуть бої під Царицином і Таганрогом. Нам од вас пожиток мізерний. І на даному етапі конечність цього союзу потрібна вам ніж нам. Ми королі степу.
Дибенко налив у чарки.
- Не ображайся, я ж так, по-дружньому. У чому правий, то дійсно в тобі триба, як у талановитому командирі. Іншого такого немає.
Остап вирішив пройтися. Підвівшись, клацнув підп’ятками. На Дибенка цей махновець склав неоднозначне враження. Щось ніби то спостерігалося офіцерське, щось ніби маніакальне, щось простецьке і навіть – щось попівське.
Застільне засідання тривало чотири години.
Нестор поїхав, мотивуючи тим, що має бути на позиціях.
Дибенко покликав писаря.
- Пиши. Москва. Голові Всерадянського комітету. Пропоную посилити Третю Задніпровську дивізію, щоб здійснити похід на Гуляй-Поле, центр махновщини, і винищити усіх махновців до ноги. Для цього пропоную…
Далі комбриг раз-по-раз випиваючи чарку диктував план ліквідації махновщини.
LVIII
Від ординарця Дибенка Нестор отримав мандат, який уповноважував його заступити на посаду командуючого Другої Задніпровської бригади. Бригада входила до дивізії на таких умовах:
1. Махновські частини підпорядковуються вищому командуванню Червоної армії в оперативному відношенні.
2. Махновські частини не мають права здійснювати передислокацію частин під час бойових дій.
3. Махновці отримують військове спорядження і фінансове постачання.
4. За махновцями залишається назва «Революційно-Повстанська армія» і чорні знамена.
5. Махновці допускають до бригади військових комісарів.
Пологівський штаб розміщувався у селянській хаті. Нестор сидів біля груби, підкидав дрова. Галя з матір’ю спала у сусідній кімнаті, штабісти теж спочивали. Не спали Остап з Лютим.
- Тепер ми втратили свободу, – говорив Остап, лежачи на трьох стільцях і промовив, імітуючи дибенківського ординарця: – Ви є частина регулярної робітничо-селянської армії… Очікуймо комісародержавства.
Нестор потер під піхвами, щільніше кутаючись у шинель.
- Лихоманить мене чогось… Нічого не вдієш, нам цей союз теж потрібен. Сидоре, занотуй на завтра. Калашников з Куриленком готують наступ на Бердянськ та Маріуполь. Щуся, Забудько і Даниловим на співбесіду. Завтра буде оголошено про категоричну заборону пияцтва під час бойових дій. Рядових, кого спіймають п’яним – в холодну. Командирів – розжалувати в рядові. За ким пияцтво простежуватиметься регулярно – в розход.
- Це звісно діло, – Остап вже дрімав. – Вочевидь для профілактики все ж доведеться кількох своїх шльопнути.
Остап вилучив із кишені фляжку, точнісіньку таку, яка врятувала Нестору життя і з таким же написом.
- Доки такого наказу немає, то ж давай друже Несторе, по чарчині і баста. Тим більше тобі треба.
- У тебе гамазея цих фляжок?
Нестор зробив кілька ковтків. Невдовзі почувався краще. До Галі спати не пішов, а розстеливши шинель біля грубки, вклався на підлозі.
LIX
Гуляй-пільський штаб махновської контррозвідки розмістився у колишньому поліцейському управлінні. Сюди Нестор заходити намагався якомога менше, хотів навіть зруйнувати будівлю, та Голик відмовив, переконав, що приміщення вже адаптоване для контррозвідки.
У камері, де в роки юності довелося провести не один день, де над ним і товаришами знущався пристав Короченцев, нічого не змінилося. Той же дубовий стіл, табурет, стілець із високою спинкою, сейф. Тепер на високому стільці сидів Голик, його підручний Марко Головань стояв біля столу, на підлозі лежав непритомний затриманий.
Нестор зайшов з Остапом, Головань подав стілець, потім вилив на затриманого відро води. Голик подав Нестору посвідчення, яке знайшли в каблуці затриманого, в якому значилося, що документ виданий агенту Харківського ЧК Никодиму Мещерякову.
- Говори як на духу, – Марко підняв чекіста. – Перед тобою батько Махно.
Чекіст заплакав.
- Не розпускай нюні! – Голик вдарив кулаком по столу. – Відповідати по пунктах!
- До кого йшов? – спитав Нестор.
- До Клима Шендеровича.
Нестор запитливо глянув на Голика, той кивнув головою, мовляв «уже у нас».
- Яке завдання? – питав Голик.
- Тили, – схлипнув Мещеряков і почав заїкатися: – М..ми.. по… по… тилах… Вербувати махновців. Г…г… гроші у Шендеровича.
- Я хочу перецвірінькати з Шендеровичем, – Нестор підвівся.
Марко повів його до сусідньої камери. Шендерович, огрядний, барилькуватий чоловік років тридцяти, побачивши Нестора задрижав тілом, став навколішки.
Від затриманого дізналися, що в ЧК його завербували ще у Петрограді, де перебував у комерційних справах у липні 1917-го. Його заарештували за спекуляцію, і випустили з умовою подальшого співробітництва. Шендерович сподівався, що залишивши Петроград його стосунки з чекістами на цьому порішилися, та де там,  місяць тому прийшов чоловік із харківського ЧК, показав розписку Шендеровича і завдання, яке основувалося на потаємній директиві Троцького про впровадження антимахновського підпілля на півдні Україні. Шендерович мав підготувати базу для агентів.
Нестор пішов до чекіста, спитав чи не причетний до цього Дибенко.
- Вірогідно, його планують усунути, – висловив припущення Мещеряков. – Ним незадоволено командування.
Нестор глянув на годинник, до засідання штабу залишалося десять хвилин.
На порозі наздогнав Голик.
- Батьку, а що з чекістом робити?
- Як що? Розцілуйся з ним. Чекіста в розход, а Шендерович думаю, ще у нагоді стане.
LX
У штабі зібрався головний махновський комсклад, присутні представники анархістської організації «Набат» Антон Уралов та Леон Венгеров. Молоді інтелігенти почувалися серед строкатих махновців, увішаних з ніг до голови зброєю, ніяковіло. Товариш Волін у Харкові видав їм револьвери з якими спочатку почувалися ледь не королями всесвіту, доки не опинилися в оточенні парубків озброєних важкими «люйсами», які носили ніби легкі карабіни.
- Товариші, – почав Нестор. – Червона армія наш союзник, однак чи надовго цей союз? Головне будьте пильними. Вони заполонили наші лави чекістами у яких єдина мета – руйнувати все, що ми збудували. Я в ультимативній формі повідомлю Дибенку, що розстрілюватиму кожного спійманого чекіста, який щось організовуватиме, щось винюхуватиме. Наш вплив розповсюджується на сімдесят дві волості, це більше двох мільйонів населення і ті люди під нашим захистом. У ці райони не буде ходу чекістам і продрозкладці (Продрозкладка – примусове вилучення у селян України сільськогосподарських продуктів у 1918-1921 рр., введена рішенням Раднаркому у Радянській Росії. Здійснювалася військовою силою.) на тому й квит!
- У такому разі розрив з більшовиками відбудеться швидше ніж на те сподіваймося, – сказав Щусь. – Бо невдовзі під наші знамена стануть інші волості, які страждають від продрозкладки.
Після засідання до Нестора підійшов Уралов. Повідомив, що має передати вітання від товариша Аршинова, який невдовзі прибуде до Гуляй-Поля.
- Він прохав по можливості, до його прибуття організувати типографію, – додав Уралов.
- Та де ж її взяти, – зітхнув Нестор. – Нашу ще гетьманці погромили, а із Катеринослава не встигли евакуювати.
- У нас є станок, гектограф і каса зі шрифтом, – говорив Венгеров. – Тільки із транспортуванням проблема.
- Із сим допоможемо, – оживився Нестор. – Вас зараз погодують і сьогодні ж вирушайте. Із вами піде охорона.
Нестор вийшов на вулицю. Від довгого перебування у накуреному приміщенні ковток свіжого повітря викликав легке запаморочення. Умився снігом. За двором стояли запряжені санки. Звідкись з'явився Остап.
- Сядь кучером, – попрохав Нестор. – Їдемо на станцію. Там ночуватиму. Вранці Дибенко приїде.
- Зрозуміло. Наказ привезе.
- Так. Бердянськ і Маріуполь нарешті узгоджені. Як вони люблять ці директиви, ніякої ініціативи. Ми б ці міста ще три дні тому взяли б. А тепер кадети (Кадети – білогвардійці.) організували оборону.
LXI
Бронепоїзд «Спартак» прибув о четвертій ранку. Від комдива тхнуло часником і горілкою. Дибенко злий і п’яний. Поклав перед Нестором запечатаний конверт.
- Я знаю, що там Бердянськ із Маріуполем, – Нестор накрив конверт долонею.
Дибенко зробив гримасу, ніби з’їв щось гірке.
- А мені Донбас захищати, мать їх за ногу… З такими силами я спроможний витіснити Корнілова до Криму і скинути в море. Тепер чухатимемося доки кадети із французами збалакаються.
- Не думаю, що командування Антанти захоче влазити у наші авантюри, – говорив Нестор, свердлячи комдива поглядом. – Доки Донбас постачає їхні кораблі вони лякають силою зброї. То ж перекрийте це постачання, а на Одесу, якщо не помиляюся, має йти отаман Григор’єв.  
- Про все то ти обізнаний, товаришу Махно…
- Не знаю лише одного, – Нестор посміхався, але погляд залишався холодним. – Не знаю день і запланованої чекістами моєї ліквідації.  
- Розпорядження такого не було. Та не хвилюйся, я перший попереджу, – Дибенко розстебнув кітель і задер тільняшку показуючи синці на ребрах. – У Бутирках такими орденами нагородили. Три дні, сучі діти, тримали без їжі і питва. Вже гадав каюк мені. Дякувати Олександрі (Мається на увазі Олександра Колонтай 1872-1952 – діячка міжнародного і російського революційного соціялістичного руху, член першого більшовицького керівництва. Дружина Павла Дибенка.), витягнула. Відблагувала у Лєніна для мене прощення. І це за мою відданість. Думав собі, якщо вийду таку бубну виб’ю. Вони ось де у мене будуть…
Дибенко стис кулак.
- Вочевидь це відголоски тих статей у керенських газетах?
- Я очолював потаємну комісію, – Дибенко ковтнув порцію горілки і вже ледь говорив: – Ми документи у Мінюсті Керенського вилучили, там про зв’язки Лєніна з німецьким генштабом. Ось.
Комдив вилучив із бокової кишені складений у четверо папірець.
Нестор розгорнув.
«Ви, цим повідомляєтесь, що вимоги грошей для пропаганди миру в Росії будуть отримувати через Фінляндію. Виплати здійснюватимуться через наступних людей: Лєніна, Зіновієва, Камєнєва, Колонтай, Сіверса, Мєркаліна. Поточні рахунки, які відкриті у відповідності з нашим наказом № 2754 в окремих приватних німецьких банках у Швеції, Норвегії і Швейцарії. Усі вимоги мають бути забезпечені підписами «Диршау», чи «Волькенберг». Із будь-яким із цих підписів вимоги вищезазначених особистостей повинні бути виконані без затримок».
Дибенко сховав папірець.
- Це копія затверджена Залкіндом і Поливановим, є і оригінал, але у надійному місці. І доки він у мене я у безпеці.
Начдив заснув. Остап погукав двох матросів із бронепоїзда, ті звично підхопили командира попідруч.  
- Кажи Остапе.
- Нам від цих теревенів-венів зиску ніякого. Про те, що більшовики отримували гроші, щоб прийти до влади, знає кожна бабуся. А про чекістські витівки йому дійсно невідомо. Його теж зжеруть.
LXII
Бердянськ зайняли майже без бою. Добровольці залишили лише полк прикриття, який кавалеристи командира Бондарця із Новоспасівки порубали одним наскоком. Дибенко наступав на Юзово, залишаючи за собою шибениці. Вішали гімназистів та інтелігенцію. Комдив мав завдання – витіснити білогвардійців у район Волновахи, а звідти розгорнути наступ, змусити білих відступити до Таганрогу і Ростову.
Махновці під штаб зайняли бердянський театр.
По театральній площі кружляв легковик, переповнений матросами, які під мелодію «яблучка» співали:

Ех, яблучко, котись під гірочку
Прийде батько Махно зробить дірочку
Зробить дірочку, та й у голівоньці
Утікай буржуй, доки ціленький
Ех, яблучко, із листочками
Їде батько Махно і синочками
А кадети утікають броньовими танками
Ми кадетів здоганяймо нашими тачанками
Не за Лєніна і не за Троцького
А за батьку Махна гуляй-польського.

Із автівки вийшов гармоніст, високий чорнявий парубок, темне волосся з-під папахи спадало на плечі.
- Це Артур Дерменжі, – говорив Нестору Сидір. – Матрос з «Потьомкіна». Командир роти зв’язку, місяць тому від Черняка прийшов.
- Що тепер із Черняком?
- Ніби ще у Царицині. Чекісти розбили загін. Із Дерменжі прийшов хлопець один, зараз у політвідділку працює. Дуже дотепний і чесний. Левко Зіньковський.
Дерменжі відклав гармошку, піднявся сходинами до Нестора, вказав на автомобіль.
- Подарунок для вас батьку. Правда що палива у сьому вельботі малувато, але роздобудемо.
- Поїхали до телефону.
Дорогою по місту, Нестор побачив дві спалені вантажівки.
- Слухай, Артуре, а скільки загалом захопили транспорту?
- Гамузом із цією чортопхайкою три автомобілі.
- Займешся організацією автобази.
Невдовзі Нестору вдалося зв’язатися із Дибенком, який перебував у Юзово.
- Підготуй звіт для штабу армії, – наказав Дибенко. – Сьогодні їду до Харкову, а потім до Одеси на зустріч із комбригом Григор’євим. У його бригаді посилений антисемітизм. Як у тебе із цим справи?
- Боремося.
Нестор поклав слухавку.
Прийшли люди Голика, Яків Глазгон і Ценципер.
- У Пологах затримали двох чекістів, – звітував Глазгон. – Одного вбили, другому розв’язали язика. Вони йдуть на підтримку призначенців-комісарів. Аби, як пащекують, поступово замінити у наших полках махновських командирів на здоровий елемент, починаючи від комвзводу, закінчуючи вищим командуванням.
- Аж ніяк не несподіванка, – байдуже говорив Нестор. – Щось іще?
- Перехопили телефонну розмову Дибенка з командуючим південним фронтом Гіттісом. Дибенко отримав наказ всіляко дискредитувати вас в очах повстанців і населення і готувати вам заміну серед того ж таки здорового елементу.
LXIII
Штаб бригади на другий день після захоплення Бердянську отримав телеграму підписану головкомандуючим Вацетісом.
«Бригаді Махна, та іншим частинам Задніпровської дивізії. Розпочати 26-го березня наступ на Маріуполь».
- Пропоную залізницею відправити підривну команду, і я поведу, – визвався Остап.
- А не подумав, що залізниця і нам знадобиться? – говорив Куриленко.
- Ми обійдемося і без рейок, а кадети ні.
Нестор перем’явся з п’ят на носочки потім звернувся до Каретника:
- Що скажеш, Семене?
- На вузловій станції у них бронепоїзд. Якщо вдасться команді Коршака захопити, то це значно полегшить моєму полку бойову задачу.
- Впораюсь, – Остап схилився над мапою, роздивляючись вказане Каретником місце де бронепоїзд. – Накажи обозному видати десять комплектів марківського полку.
До штабу зайшов знервований Білаш, який займав посаду начальника постачання бригади:
- Несторе Івановичу, відбувається казна що. Сьогодні вістовий приніс наказ негайно з’явитися до особливого відділку штабу дивізії, ніби то якась нестача віднайшлася. Я через зайнятість відправляю порученця, а його поспіхом розстрілюють польове ЧК. Розумієш, розстрілюють замість мене! Виявляється я не виконав наказу, який насправді ще й не отримав. У них так було заплановано, розпорядження видане заднім числом, прийшло б саме після мого розстрілу.  
Нестор спохмурнів.
- Що ж… відчувається рука Троцького… Голик повідомляє, що у Сьомому Задніпровському більшовики просувають у командири якогось Ткаченка і у Першому Кубанському щось негаразд…
Нестора почав душити кашель. Галина, яка знаходилась тут же, займалась підготовкою святкового вечора на честь перемоги, піднесла йому чарку з цілющою настойкою.
- Усім спати, – наказав коли кашель пройшов. Звернувся до Лютого: – Перевір пости. Хто п’яний – кулю в лоба.
LXIV
Нестор перебував в Олександрівському готелі «Росія» на Катеринославській вулиці. Тут же розташувалася Реввійськрада Третьої бригади, політбюро і військовий штаб.
До номеру зайшов Хмара:
- Знайшов. На складах є компоненти для виготовлення піроксиліну.
- А інженер?
- Теж є, правда дав згоду під дулом. Артачився, казав не бажає знищувати архітектурну пам’ятку.
- Добре, молодець, – Нестор звернувся до Харламова: – Пиши. Почерез століття династії царів трималися на троні за рахунок ваших кривавих мозолів. І як засіб остраху використовуючи тюрми. Тому нехай ця акція стане символом першого кроку до світлого майбутнього, де не буде ні тюрем, ні кайданів.
Зранку почалася евакуація мешканців, які жили поблизу Олександрівської в’язниці. До цього цілий день закладали вибухівку. Нестор вимагав здійснювати руйнацію із найменшим ламанням будматеріалів, для яких вже підготували три ешелони, щоб вивезти до Гуляй-Поля.
Нестор з Галиною, Білашем, Харламовим і Хмарою спостерігали за розваленням тюрми з даху готелю.
LXV
Група Остапа назирцем пройшла два пости, залишивши за собою зарізаних вартових. Біля бронепоїзда чатових зняти непомітно вже не вдалося б, бо територія освітлювалася прожекторами.
Залишивши людей за насипом, Остап у супроводі Агата і Севи пішов до бронепоїзду вздовж лінії. Охоронець направив гвинтівку.
- Стій, стрілятиму!
- Як служиться служивий? – Остап став перед дулом, дивлячись на спантеличеного бійця. – Де командир? У мене секретна директива.
- Тама, – вказав у голову бронепоїзда, опускаючи гвинтівку. – Другий вагон.
Остап з Агатандлом рушив далі, Сева залишився з чатовим. Коли Остап підіймався сходинами Сева вихопив із чобота багнет, заколов охоронця, запхнувши під вагон, сам зайняв його місце.
У штабному купе сиділо четверо офіцерів, грали в карти. Остап з Агатандлом вихопили пістолети.
На постріли звернули увагу бійці зовнішнього оточення. Цим часом хлопці напали на охорону. Остап перейшов до кабіни машиніста.
Добровольці на позиціях спочатку не вбагнули чому бронепоїзд рушив до лінії фронту, адже наступ планувався на ранок. Обслуга відпочивала у теплушках, що стояли на запасних лініях. На броне-майданчиках залишалися лише днювальні.
Від’їхавши на нейтральну територію спинили панцерник. Днювальних відпустили. Сева, обшукавши купе, знайшов офіцерські запаси: тушонку і коньяк.
Остап підкинув пляшку, спіймавши після оберту за горличко.
- Ось чим  Туссон купує Білу гвардію. Почастуємося і ми.
Пити сіли Остап із Севою, Агатандлу не наливали, мотивуючи тим, що у когось одного має бути світла голова. Трохи розважились, погравши у чуприндир (Чупрундир – старовинна козацька гра в карти)), потягали один одного за чуби, найбільше дісталося Агатандлу, бо тричі програвав.
Після другої чарки Остап розговорився:
- Пройшли ті часи, друзі, часи високої собівартості життя. А чому? Тут, любі мої, питання глобальне і не тому, що війна, а лише – перенаселення. Земля, це живий організм, а люди – бактерії. Та коли їх занадто багато, виникають чиряки. Мати природа, щоб нас знищити дала нам розум. Ось і тепер – п’ємо за здоров’я, такий собі оксюморон, пити наявну отруту, сподіваючись продовжити життя. А ми все гадаємо, чому п’ємо за здоров’я, а його все менше. Тут два варіанти відповіді, альбо не допомагає, чи не достатньо самовіддано п’ємо.
До купе зайшов боєць.  
- Отамане, там в одному із вагонів знайшли інородця. Спав. Белькоче щось, форма чужа.
Невдовзі привели англійського лейтенанта.
- Good evening (Good evening (англ..) – добрий вечір.), – привітався Остап, вказуючи англійцю на табурет і наливаючи коньяку.
- Where a colonel Stern is? (Where a colonel Stern is? (англ..) – де полковник Штерн?.)  
- Name itself, please (Name itself, please (англ..) – Ваше ім’я, будь ласка.).  
- Lieutenant Clemets. And with who I speak? (Lieutenant Clemets. And with who I speak? (англ..) – лейтенант Клеменц. А з ким я говорю?)  
- I am the commander of the commando Mackhno army (I am the commander of the commando Mackhno army (англ..) – я командир махновської диверсійної групи.).  
- I am now a prisoner of war? (I am now a prisoner of war? (англ..) – я військовополонений?)  
Остап перекладав для Агатандла з Севою.  
- Невже ви викрали панцерник? – питав англієць.
- На те і диверсійна група, – Остап підняв чарку, цокнувшись із лейтенантом. – Давайте до суті справи. Зараз вирішується ваша подальша доля, чи повернетеся до туманного Лондону, альбо ж круки розтягають ваші кістки по українському степу.
- Що вам потрібно знати?
- Тут лише французи і греки, навіщо ви тут?
- Інспекція війська.
- На предмет чого?
- Боєздатності.
- Готується широкомасштабний наступ?
- Бачу ви самі усе знаєте.
- Конкретніше.
- Генерали Корнілов з Денікіним планують весняний похід на Москву і Петроград, щоб остаточно знищити наслідки російського бунту.
- Значить ви забезпечуєте зброєю Добровольчу армію?
- Найсучаснішою, – уточнив лейтенант, піднявши вказівний палець.
- І під що така щедрість?
- Під золото.
- Вже отримали?
- Ні, очікуємо обоз із Ростова.
- Вип’єте ще?
Остап допитував протягом години. Англійця відпустили, давши на дорогу кожушок і пляшку коньяку.
(далі буде)

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.34812092781067 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Гемінґвей правдивий
Я не знаю формули успіху, зате я знаю формулу провалу — це спроба сподобатися всім. Ернест Гемінґвей …
Служниці Республіки Гілеад
«Оповідь Служниці» Марґарет Етвуд — роман-антиутопія, де на прикладі тоталітарної Республіки Гілеад …
«Блискучий розум»: геніальність, що межує з божевіллям
Чи існує зв’язок між геніальністю та безумством? Це запитання вже десятки років залишається відкритим …
Аґата Крісті: Стати свідком чужих обвинувачень
«Ця жінка заробила на вбивствах більше, ніж будь-яка інша, включаючи Лукрецію Борджіа». Вінстон Черчилль …