Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2518
Творів: 45412
Рецензій: 88865

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Історія

Кам'яний воїн (9 продовження)

© Аркадій Поважний, 29-05-2012
ІІІ
Від Синельниково до Мечетної Нестор частіше чув свої ім’я.
- Махно повертається, – говорив нарочито голосно у вагоні селянин, намагаючись долучити до кулуарної розмови якомога більше людей.  
- Ось тепер дадуть прикурити германцю.
- Це який такий Махно?
- Із Гуляй-Поля, який землю у сімнадцятому роздавав, а паничі купно з німцями навпісля відгарбали.
Нестор не знімав окуляр і натягував на очі козирок.
У Мечетному по вагонах пройшовся патруль, у кого не було «аусвайза» виводили.  Нестор побачив арештованого хлопця, у якого із документами ніби то гаразд, та все рівно арештували. Придивившись до юнака, зрозумів причину арешту. У хлопця під лівим оком білів шрам.
Зайшовши до вокзалу де роздобув вуглину і крейду, за допомогою яких загримував мітку під оком.  
На станції зустрів гуляй-пільця Гордія Ляшка, який торгував насінням.
- Вас скрізь шукають, – говорив злякано Гордій, скоса поглядаючи на патрульних неподалік.
- Коли до Гуляй-Поля?
- У вечорі.
- Виконаєш доручення.
Гордію хоч і не хотілося вплутуватися у небезпечну авантюру, однак мусив згодитися, суперечити Махну не наважувався. Нестор передав цидулку для Марії Продан, а вона надішле підпіллю.
Він писав:
«Я повернувся. Діємо згідно таганрозької домовленості».
Із Мечетного пішки вирушив до Рождественки. Йшов уночі, вдень переховувався у чагарниках.
Опівночі піднявся на пагорб з якого видно Рождественку.
IV
Стурбований Йосип Соловей зайшов до штабу гуляй-пільської Державної варти.
Обережно поклав на стіл папірець з друкованим текстом.
- Махно дійсно таки причалапав, клята шельма.
Дмитренко, начепивши окуляри, читав уголос:
- Товариші, після двох з половиною місяців моїх мандрів по революційній Росії, я знову повернувся до вас щоб тлумом взятися за вигнання німецько-австрійських контрреволюційних армій та їхніх посіпак. Одним міцним кулаком повалити владу гетьмана Скоропадського і поспіль не допускати на вільготне місце жодної іншої влади. Загальними зусиллями займемося організацією спротиву. Зруйнуємо рабський устрій. Хай живе наше селянське братство! Слава українській соціальній революції! – Підпис – Ваш Нестор Іванович. – Дмитренко нервово забарабанив пальцями по столу. – Так-таки-так. Кепські справи якщо дійсно тут правда, а не витвортки його приспішників.
- Слід негайно надіслати острогу генеральній прокуратурі, – мовив Соловей, теж пальцями видаючи знервованість. – Нехай допоможуть військами.
- Дарма, – заперечив Волох. – Нас на глум піднімуть. Маємо розквартирований піхотний полк, ескадрон гусар і страшимося якогось байстрюка. До того ж у нас у заручниках його брат з племінником.
- Не допоможе заручник, – зітхав Соловей. – Махно не та людина, яка поступиться своїми навіженими ідеями. Певен, коли на те піде він власноруч постріляє рідню, аби тільки по його було.
- Тобі Йосипе, може взагалі переїхати десь до Олександрівську чи у Катеринослав, – пропонував Дмитренко. – Махно не подарує тобі те, що з невісткою наробив.
V
Нестор півтора тижні жив у Рождественці на горищі селянина Захарія Клешні. На двір виходив поночі. Від Захара дізнався дві жахливі звістки, що стосувалася його родини. У травні начальник гуляй-пільської гетьманської жандармерії Йосип Соловей прийшов арештовувати Саву і не заставши того вдома, вимістив лють на Федорі. Її посеред подвір’я відшмагали, вона кинулася з вилами на одного із солдат, той рубонув її шаблею, важко поранивши у груди.
Сава потім намагався помститися. Вистежив Солов’я і вистрелив посеред вулиці, але тільки легко поранив. На Савине щастя німці не дозволили людям Йосипа здійснити самосуд, його відправили до Олександрівську. Друга неприємна новина стосувалася Насті, у Ростові вона народила гризуна (Гризун – мертвонароджена дитина.), тепер мешкає у Новоселці неподалік Полог. Нестор спіймав себе на думці, що певним чином відчув навіть полегшення із того приводу, що відтепер руки розв’язані.
Через зв’язкових постійно отримував листи від підпільників і селян. З сумом зазначив, що назріває антисемітизм.
Вночі прийшла зв’язкова Єлизавета Качаниха.
- Несторе Івановичу, Соловей лютує. Нещодавно наскочив на Марфополь, бо якісь злоріки нашепотіли, що ви там, а у Марфополі ховалися Лютий з Марченком. Та вони встигли дати чосу, їх Влас завчасно остережив.
- Влас?
- Шаровський, – пояснив Захарій. – Він у гетьманців служить, та це підстраховується, боїться братів, аби і йому, як Петьку, дух не випустили.  
Єлизавета повела Нестора у ярки де зібралося тридцять чоловік молоді. Нестор запропонував розділитися на три загони по десять чоловік, обрати командирів і єдиний штаб. За умовним сигналом загони мали приєднатися до повстання і взяти на себе певну бойову ділянку. Командиром рождественських загонів призначили Хвиля Каленика, колишнього прапорщика.
Поспіль Свирид розповів про загибель Мойсея Калініченка.
- Його на квартирі вислідили. Доки Соловей підтягнув людей Мусій у вікно та на коня. От лишень далеко не умчав, коня підстрелили. Він городами, та на біду, упавши, ногу зламав. Мойсея під арешт, а Соловей усіх на майдані зігнав та й оголошує, що, мовляв, злодія спіймано, йому підбріхувати купець Митровніков із Цапком та Гусенком. На розстріл Мойсей йшов спираючись на ковіньку. Підпоручик скомандував «плі», Мойсей упав, а затим ізнов піднімається, у крові весь. Сміється: «Що, падлюки, – каже, – навіть розстріляти не вмієте. Ось, почекайте, прийде Нестор він навчить як стріляти». Гетьманці плакали. Мойсея добив поручик, усю обойму висадив. А Пашу Сокруту били в жандармерії, та так, що сцяв ніч кров’ю, а до ранку амінь.
VI
Нестор розмірковував над планом підриву штабу Солов’я. Динаміту зібрав достатньо. Проблема, як наблизитися на відстань кидку. Штаб під посиленою охороною. Розглядався варіант перевдягнутися у жіноче вбрання.
Бомбу виготовляв за технологією Олександра Семенюти. Корпусом слугував звичайний саквояж, начинений динамітом і шрапнеллю.
Єлизавета повідомила, що у селі Воскресенці переховується Ярема Тур і ніби то під його контролем загін приблизно із десятка чоловік.
VII
Молодь села Воскресенки зібралася у Динеєвській балці. Десять чоловік по-різному озброєні: шаблями, кортиками, багнетами, мисливськими рушницями. У середині кола стояв Тур.
- Прийшов час братва, Нестор повернувся, – Ярема ходив по колу, зазираючи кожному у вічі. – Розумієте яка справа, попи дурили, ніби то наш Нестор по Петербургах у рестораціях балагує.
- Давай сьогодні буржуазії кров пустимо! – вигукнув один із хлопців.
- Що скажеш, отамане? – питав другий. – У Семенівському поручик Шпота квартирує.
- Що ж, – Тур плеснув долонями. – Тим більше потрібна зброя, бо цими виделками не навоюєш. Відділ каральний, том половина солдат нашою кров’ю замазана.
До хутора підходили вночі пішки, коней, щоб не видавали іржанням, залишили далеко у балці.
У розвідку пішов Агатандел Прудкий, який примкнув до Яреми в Олександрівську. Невдовзі повернувся зі свідченнями про пости.
Двох вартових із першого секрету «зняли» ножами. Тур і Агатандел вдягнули трофейні мундири, вирушили до хати, де квартирували офіцери. Біля дому ще двоє охоронців, які сяк-так виконували обов’язки вартових, один спав на возу, а другий куняв на призьбі. Цих теж тихо закололи.
Будинок оточили.
Ярема наказав тримати на прицілі двері і вікна. Троє хлопців із саморобними гранатами розосередились уздовж вулиці.
На солом’яну стріху штабу полетіли смолоскипи. У хаті схаменулися коли дах палав на повну силу. На вулиці вибухали гранати, то хлопці жбурляли у гетьманців, які бігли на полум’я.
На порозі палаючої оселі з'явився перший офіцер по ньому вистрелили із обрізу мисливської рушниці, пошарпавши дробинами бік. Той забіг до хати, та невдовзі вискочив стікаючи кров’ю, бо у середині вже неможливо знаходитись. Інші намагались вискочити через вікна, одному відсікли косою голову.
Ті солдати, які вибігали із осель тікали в городи, бо вогонь, вибухи на вулицях створювали ілюзію масивного нападу.
Трофеїв зібрали не так багато як сподівалися. Лише вісім гвинтівок і два револьвери. Поручик Шпота згорів.
Тур наказав вантажити забитих гетьманців на підводи.
VI
Каральний загін під командуванням штабс-капітана Мазухіна наближався до Воскресенки. Вранці прийшли бійці поручика Лебідя, повідомивши про нічний напад. Мазухін мав намір покарати кількох селян, бо не сумнівався, що до нічного розбою причетні хтось із воскресенської молоді.
На роздоріжжі загін спинився. Від моторошного видовища гетьманці хрестилися, один знепритомнів, хрьопнувся з коня.
Уздовж шляху вкопано вісім паль, на яких насаджені офіцери загону Шпоти. У одного на грудях табличка з написом – «Ласкаво просимо до пекла. Так буде із кожним німецьким посіпакою».
- Їх мертвими посадили, – зазначив секретар Мазухіна Сивашов, маленький товстун із червоним обличчям, уважно розглядаючи трупи. – Рани ножові.
- Господи, хто ж таке міг заподіяти? – один із бійців перехрестився. – Ваш благородь, дозвольте їх поховати.
- Ніколи, – Мазухін махнув у бік Воскресенки. – Накажемо мужикам схоронити.
На згарищі штабу знайшли ще три трупи.
- Бачите Сивашове, які справи, – Мазухін замислено хвиськав рукавичками по долоні. – Роботи не початий край.
- Люди Махна, – говорив Сивашов.
- Махна… Волох називав це прізвище і говорив, що непокоїтися нема чого.
- Волох вже п'ять разів повідомляв про його смерть то ж самі розумієте, віри немає.
Мазухін наказав привести церковного старосту. На питання хто напав на село, староста відповів ніби приречено:
- А що думати-гадати, Ярема зі своїми харцизяками.
- Махно був серед них?
- Біс його батька знає. Може й був, – староста перехрестився. – Хрест святий, ваш благородь, бачив цього Махна лише двічі у житті та й нема триби, ще стрічатися! Істино диявол у людській подобі. А чи був він з Яремою на спіл, чи не був, Бог зна…
Наказавши закрити у конюшні усю молодь і виставивши варту, Мазухін, узявши з собою старосту, з двома десятками вершників рушив Чувишинською балкою по слідах до села Веселого, де теж арештували молодих хлопців віком від п’ятнадцяти років, яких зігнали на майдан. Спитали старосту чи не впізнає кого.
- Ні, ваш благородь, нікого не знаю.
Брехав староста, ховаючись за тином бачив і розпізнав одного, який з Яремою у гетьманському одінні був, та відсік офіцеру голову біля вікна.  Боявся, бо із поверненням Махна насправді влада помінялася. Удень гетьманська, а вночі махновська.
Мазухін підійшов до Агатандла.
- Ану, покажи руки, – сам схопив кисть розвернувши долонею вгору. – А це що?
Штабс-капітан показав на водянку, яка зазвичай утворюється якщо людина починає тренуватися з шаблею.
- Це я сіно цілісінький день перекидав.
- Сіно? Знімай сорочку.
Знімати самому не довелося, двоє солдат здерли її. Мазухін ткнув батогом у слід на плечі, що утворився від тертя ременем гвинтівки.
- Від торби, – поспішив пояснити хлопець.
- В’яжіть цього розумника, живцем шкіру здеремо.
Гетьманці, побачивши який хлопець худосочний не вбачали у ньому небезпеки, тому не поспішили мотузити. Повели троє. Один штовхав револьвером у спину.
Знеобачка хлопчина з розвороту б’є, того що позаду, захопивши пістолет, двічі стріляє і заплигує на коня. Вартові оговталися коли кінь перескочив огорожу, чвалом нісся шляхом до Кінських Роздорів. Зробили залп. Троє помчало навздогін.
Мазухін бачив, як хлопець повернувся і зробив ще два постріли після чого двоє вершників упало із сідел.
- Стріляє ж то як, – мовив Сивашов. – Чотири постріли – чотири трупи.
- Повісити вісьмох, – наказав Мазухін.
VII
Нестор оселився у Тернівці у дядька Йосипа Передрія, куди той перебрався із Гуляй-Поля сім років тому. Тут вирішив затриматися на тиждень по можливості організувати загін. Від троюрідного брата Івана дізнався про воскресенські події. Попрохав родину дядька не розголошувати навіть близьким хто він насправді, на питання відповісти що приїхав родич, учитель із Матвієво-Курганського повіту.
Гуляв здебільшого поночі, але не так приховано, як у Рождественці. Прогулюючись за селом часто натикався на пари, де з ким знайомився. Невдовзі нічні прогулянки викликали перешіптування. Здебільшого людей насторожило, що приїжджий учитель не ходить до церкви. Полізли чутки про відьмака.
Зацікавилася і молодь. На потаємному зібранні гадали хто насправді Степан Шепель.
- Він агент варти, – говорив один із хлопців. – Вірно говорю, усе ходе, винюхує. Нещодавно бачив, як крутився неподалік наших сховів. Кінчати треба, доки нас до плахи не потягнув.
- А як же Йосип? – говорив інший. – Він чесна людина, навіщо йому приховувати агента? Ні, тут щось не теє.
- Та Йосип якось незрозуміло пояснює хто він такий. Усі Передрії торочать одне і те ж – родич, приїхав на відпочинок.
- Завтра вечорниці влаштуємо, – говорив найстарший із парубків, високий чорнявий хлопець. – Матвій із ним ніби заприятелював, ото нехай запросить, а перегодя тихесенько за село вивеземо і там усе розкаже, що він за птах такий.
VIII
Матвій Синиця зайшов коли Нестор тільки почав збиратися на чергову прогулянку. Охоче згодився на запрошення, радіючи нагоді поспілкуватися з молоддю.
Стіл накритий у клуні. Зібралося біля тридцяти хлопців і дівчат. Одні грали у «хвильку» (Хвилька – гра в карти.), інші навкружки гуртувалися відерної сулії і барильця пива. На столі сало, солоні огірки, квашена капуста.
Чорнявий парубок простягнув руку.
- Олександр Єрмократьєв.
- Степан Шепель, – відрекомендувався Нестор.
- Ну випий, Степане, закуси…
Нестору не сподобалася інтонація. Прізвище Єрмократьєва знайоме. Читав, що у Михайло-Лукашево каральний загін Мазухіна розгромив банду колишнього прапорщика Єрмократьєва.
Перед Нестором поставили шклянку горілки. Підняв, поморщившись поставив на місце.
- Вони такого не п’ють, – говорив один із хлопців. – Їм шампанського із сьомгою подавай.
Нестор вилив чарку на стіл.
- Вам не соромно? – питав спокійно, але шалено зазираючи кожному у вічі. – Не соромно вечори на дурню витрачати, небо коптити? Нищити свої юні сили, котрі зараз так необхідні вашому народу, вашій землі…
- Ще агітатор.. – почав було кепкувати один.
- Мовчати! – Нестор вдарив кулаком по столу, так, що стакан покотився. Усі примовкли, припинили грати в карти. – Так, можете назвати мене й агітатором, останні десять років тільки й тим займаюся, що агітую і воюю.
Він підвівся і рушив до виходу, на порозі обернувся, кивнув Єрмократьєву:
- Йди за мною. Гомоніти будемо.
Толокою із Єрмократьєвим вийшло четверо. Зайшли за сарай.
- Хочу відкритися, – Нестор на всяк випадок тримав руку в кишені, стискаючи рукоятку пістолета. – Я Нестор Махно, можливо чули.
Приголомшені терновчани перезирнулися.
- Чим доведеш? – спитав Єрмократьєв. – Я теж можу назватися ким завгодно, тим же Махном.
- Мені нічого не потрібно доводити, я Махно і все тут. Не вірите розпитайте мого дядька Йосипа, чи брата Івана. Але все то абищиця, скрізь де не буваю я створюю бойові загони, які надалі, під час загального повстання, підпорядкуються єдиному командуванню, – Нестор на мить замовк, зосереджуючись. Потім звернувся до Єрмократьєва: – То не ти командував лукашівськими повстанцями?
- Я, – відповів не без гордощів.
- Чому ж пересічній людині повідомляєш справжнє ім’я?
Єрмократьєв повів Нестора до клуні де розкидав сіно під стіною, показавши тайник з п’ятьма обрізами, двома шаблями і мисливською рушницею.  
- У лісі ще кулемет прихований. Тут така справа… – Єрмократьєв прокашлявся. – Гадали ти провокатор, потаємно винюхуєш усе, ото й принесли. Думали тебе сьогодні допитати і в розход.
Жоден м’яз не ворухнувся на обличчі Нестора, хоча мороз пішов під шкірою від думки, що ледь по дурному не загинув.
- То що сталося із твоїм загоном? Скільки було людей?
- Двадцять сім охочекомонних (Охочекомонні – вершники добровольці.), – зітхнув Єрмократьєв. – Лишилося троє, ось Костя з Макаром. Мазухін, стерво, обіцяю, колись кишки на голову намотаю.
Нестор сходив додому приніс чистих аркушів, копіювальний папір і дюжину олівців. Склав прокламацію і доручив молоді продублювати.
На ранок селяни гуртувалися біля листівок, розклеєних уздовж центральної вулиці. Навпісля з’явилися вартові, які батогами відганяли од огорож, здирали заклики. Терміново провели слідство, після якого заарештували двох випадкових юнаків. Селяни рішуче стали на захист хлопців, родичі стверджували, що схопили невинних, а насправді з вечора селом ходили чужі люди.
- Дурня клеють! – вигукнув один із вартових тернівчан. – Ці захиснички небісь самі й чіпляли. То треба за грудки вчителя взяти, Передрія родича. Учителі усі вільнодумці, начальство не поважають…
- Що таке верзеш, – заперечили вартовому. – Той учитель ось вже кілька днів як ген-ген поїхав.
Вартові відвідали Йосипа Передрія. Обшукали оселю і господарські побудови.
Нестор тим часом переховувався у кукурудзяному полі.
Як споночіло до схованки прийшов Єрмократьєв.
- До села не піду, – говорив Нестор. – Час повертатися. Організуй коня. На тебе тепер сподіваюся. Прийде людина з інструкціями. Самостійними акціями не захоплюйся. Слушним часом вдаримо.  
Невдовзі Єрмократьєв привів вороного.
- Вибач, Несторе, але іншого немає.
- Чом вибачаєшся? – Нестор простягнув коню долоню. – Огир (Огир – жеребець.) ніби то добрий.
- Дикуватий коник.
- Як його звати?
- Колишній господар називав Вуглик.
- Вуглик? Не годиться. Я називатиму Марсом, бог війни.
Перейменування ніби то сподобалося конику, на подив Єрмократьєва порська тварина вмить стала смиренною.
ІХ
У Різдвянці на Нестора очікувала приємна несподіванка. На конспіративній квартирі сокупно з Марченком, Пузановим, Агатандлом, Чубенком і Левком Голиком сидів Остап Коршак, друг дитинства.
Риси обличчя стали більш виразними: орлиний ніс, темні проникливі очі, тоненькі вуста, які ніби постійно посміхалися. Зростом такий же, як Нестор тільки ширший у плечах. Дивний капелюшок – безкозирка чи то турецького, чи персидського фасону. Вдягнутий у чорний текінський мундир.
Друзі обійнялися.
- Ось і стрілися, Несторе Івановичу.
- А я ж про тебе зачував ще у Бутирках, навіть на випит викликали. Ну як, знайшов свій шлях?
- Шукаю мій друже, шукаю. А зараз щастя будується на кровопусканні. Час теоретиків скінчився, почалася кривава практика.
- Кучеряво висловлюєшся. То з ким же ти?
- Звісно з тобою. Чутки  до Києву дійшли.
Нестор простягнув руку Агатандлу.
- Про тебе теж наслухався, чув поклав чотирьох людей Мазухіна, і це ж ти поцілив Рябку у лоба. Чесно скажу, таких стрільців на віку стрічав мало.
- Набоїв немає… – Агатандел показав пустий револьвер.
Нестор витрусив із барабану свого пістолета шість набоїв, залишивши один, висипав у долоню хлопцю.
- Візьми, у твоїх руках кожна куля не піде на файфер.
Нестор оголосив про початок засідання. Спочатку звітував Чубенко, який з розвідкою повернувся із Гуляй-Поля. Повідомив про масові репресії у відношенні селян через їхнє саботування німецької продрозкладки. Щодня палають обійстя.
Нестор розповів про свої досягнення в організації бойових осередків. На завершення прийняли резолюцію про початок агатаційно-бойового рейду. Єдиний нелад – обмежена кількість набоїв.
На зорі загін рушив у бік Туркенівки на з’єднання із новим загоном Єрмократьєва. Попереду верхи Нестор з Остапом, на обох капітанські погони, за ними на підводі брати Гусарі – Пантелеймон з Петром, Лютий, Агатандел і Чубенко. Хлопці мали нарукавні пов’язки Державної варти.
Із тернівцями зустрілися в умовному місці – у Тарт’янській балці неподалік колонії Марієнталь.
З Єрмократьєвим п’ятеро хлопців років по сімнадцять.
Нестор розказав про організацію рейду:
- Йдемо двома направленнями: ми до Гуляй-Поля, Єрмократьєв рухається західніше, паралельно. Основний мотив – агітація і збір зброї. Сіємо паніку помежи поміщиків, інкурсії (Інкурсія – напад.) здійснюємо одночасно у ріжних місцях, це створить ілюзію масовості. Буржуазія має розчумати – допомоги не буде, гетьманці з німцями то не спасителі. З каральними загонами доки сутичок уникаємо. Діяти за принципом – напад-відхід. Із засідок зробили залп, відійшли. Наступний напад хвилин через двадцять, і так цілодобово. Нападати групами, одні відсвіжуються, інші у справі. Ні на мить не давати ворогу спокою.
- А давайте Мордовенка покараємо, – запропонував один із хлопців Єрмократьєва. – І Самійло Рудь, він найзатятіший вартовий. Німці його наглядачем поставили, збирачем податків. Кожного дня, гад, когось шомполує.
Нестор схвалив пропозицію.
До оселі Мордовенка, який мешкав неподалік Павлограду, підійшли о другій ночі. Той проживав у розкішному кам’яному будинку на вісім кімнат. Нестор зупинився біля стовпа, показав на дріт. Один із хлопців закинув мотузку з «кішкою», якою обірвав телефонну лінію.
Остап з Агатанделом пішли вперед «знімати» охорону біля воріт. Невдовзі група оволоділа кулеметом «максим» і двома підсумками стрічок до нього. Дуло направили на клуню, де ночували німці. Маєток оточили і за сигналом синхронно кинули у вікна гранати.
Вибухи гриміли один за одним, супроводжуючись криками поранених і дзвоном битого скла. Із клуні вибігали німці, та під кулеметним залпом змушені прикипіти до землі. Уцілілі в маєтку барикадувалися, затуляючи вікна столами і меблями.
Німців хлопці роззброїли і відпустили, ті пішим ладом рушили до Павлограду.
Тим часом із маєтку спробували провести переговори:
- Облиште це! – кричав офіцер із віконця на горищі. – Ми вже зателефонували, невдовзі прибуде підмога! Видайте заколотників і розходіться. Слово офіцера не чіпатимемо!
- Покажи себе, – звернувся Нестор до Агатандла.
Хлопець вистрелив із трофейного «маузера», поціливши переговірнику в лоба.
Остап, тим часом, через дахове вікно проник до маєтку. Невдовзі вийшов, тримаючи закривавлений ніж. Махнув рукою, показуючи «все чисто».
У маєтку знайшли п’ятьох зарізаних гетьманських офіцерів і господаря Мордовенка.
Взяли дві ресорні брички-тачанки, на одну з яких встановили трофейний «максим». На підводи завантажили знайдене у коморах зерно, яке відвезли у найближчі хутори, роздали селянам.
Х
Кінна варта прибула до спаленого маєтку в обід. На галявині біля ставку слідчий зібрав селян, вимагаючи викрити злочинців. Один із мужиків на це відповів:
- А чого нам через цього шкуродера когось шукати чи викривати? Вбили і царство небесне. А я б за цих відчайдухів «за здоровля» ще й свічку.
Слідчий Сологдін побагровів од люті:
- Прирозумійте ви, це явище тимчасове. Нашим союзникам необхідна певна контрибуція на відвзаємну підтримку порядку. Гетьман готує нову земельну політику, згідно якої Україна спроможна прогодувати не лише себе, а й експортувати хліб. Але подібні злодійські випади гальмують. Гальмуєте ви, приховуючи розбійників. Урозумійте, що в першу чергу перешкоджаєте собі і тільки собі.
- Як же, як же, – озвався той самий селянин. – Дочекаєшся від вас нової політики, до тієї пори перевішають усіх. Ген, подивіться, обороги (Оборіг – дах на чотирьох стовпах під який складають сіно. О. опускається по мірі зменшення того, що під ним.) на землі, сіно позабирали, на зиму
Селяни розійшлися. Біля управи Сологдін побачив Мазухіна, той проводив своє слідство, заарештувавши сімох селян, яких по одному шмагали віжками, прив’язавши до колоди.
- Це не такі дурні, як Єрмократьєв. – Говорив Мазухін Сологдіну. –  Знали, що німці після першого пострілу від страху лапки до гори піднімуть… Знають, про їхні настрої – небажання загинути десь на чужині.
До Сологдіна підійшов підхорунжий, щось шепнув на вухо.
- Пане штабс-капітане, ходімо, там, здається, по вашій парафії.
Зайшли до хати, яку Мазухін зайняв під штаб. На стільці сидів хлопець років вісімнадцяти. На перший погляд міцний, але Мазухін визначив, що статура квола, радніше гладка. То селянська сорочка створює таку ілюзію, приховує барилькуватість.
- Ось, ваше благородіє, – показував підхорунжий на затриманого. – Листівки розклеював.
- Де схопили? – спитав Сологдін.
- Батько привів, каже ось чадо в революцію подалося. Оце питання, що з ним робити.
- А що робити, – Мазухін байдуже позіхнув, показуючи, що йому немає ніякої справи до долі хлопця. – Виведіть за огороди і розстріляйте. Самі ж знаєте, є нотація – бунтівників та інших порушників порядку до Аллаху без суду.
Мазухін удавав ніби на цьому справу закінчено.
- Та шкода хлопця, – співчутливо зітхав підхорунжий. – Його ж обдурили.
- Обдурили? – Мазухін зацікавлено подивився на блідого від переляку виростка. – А мені думається він телепав на що йшов. Он, жердина яка вимахала.
Штабс-капітан підійшов до дверей і ніби то віддаючи комусь наказ, нарочито голосно мовив у сінці, де нікого не було:
- Вирийте яму широку, бо арештант огрядний, на сонці гнити почне, смердітиме.
У арештованого під стільцем з’явилася калюжа. Мазухін, ніби цього не помітивши продовжував психологічну атаку, звертаючись до арештованого:
- То може тебе краще відпустити? Бо клопоту із цією ямою… Відпущу, якщо чесно усе розкажеш.
- Я…я…я… не…не… не…
- Не знаєш, – допоміг штабс-капітан. – Сивашове, налий йому.
Підхорунжий вилучив із похідної торбинки фляжку.
Затриманий, доки допив, розплескав пів кружки. Дрижали не тільки руки, а й усе тіло.
- Я пане, не знаю… я лише листівки… Я не хотів…
- «Не хотів», «не знаю»… Будь мужчиною, розкис мов баба. Ти ж зрештою революціонер, то ж і поводься гідно. Зумів нашкодити, зумій відповідати.
- Я не нападав на економію.
- Зрозуміло не нападав, вас кожного схопи за шкірку усі янголята, не нападав, не вбивав. Та ось, що любий друже, усе починається із листівок. Смута в Росії почалася з них. Спочатку прокламації, поспіль нічні напади, усе поєднане.
- Та годі, ваш благородіє, – говорив Сивашов. – Видно ж, хлопчина покаявся.
- А коли так, то нехай доведе. Бо таких заплутаних хоч греблю гати, тут каяття, а за поріг і ніж у спину. Знаємо, навчені.
- Я багато не знаю, мені листівки тілько доручили. Ми у клуні Шаповала збиралися, йому за це горілку давали.
- Хто у банді ватажок?
- Учитель якийсь, маленький такий, злий що чорт.
- Звідки?
- Чи то із Гуляй-Поля, чи із Москви. Нестор Назарич, увесь час повчав як воювати треба, казав ліпше нападати на маєтки ніччю, зробивши розвідку.
- Коли в останнє бачив цього ватажка?
- Позавчора вночі у Шаповала. Він з хлопчиком із Воскресенки приходив.
- Хлопчик? Що за хлопчик?
- Я ото з татом до Воскресенки до кумів їздили його бачив із якимось охвіцером…
- Офіцером? – Мазухін стурбовано наморщив лоба, далі оповідь слухав уважно і в той же час розмірковуючи над тим, що серед бандитів останнім часом трапляється усе більше військовиків.
- Підслухав, що вони з отаманом домовлялися стрітися у Славгороді, в якогось учителя.
- Чому ж ти бовдуре, відразу не сказав про це?! У якому чині офіцер?
- Не знаю, погонів не було.
- А чому вирішив, що він офіцер?
- Хто зна… чинився так
- Ну що ж, – Мазухін підвівся, вдягаючи білі рукавички. – Обіцяв значить відпускаю. Тільки умовимося, якщо у полі зору з’являться хтось із цих: отаман, хлопчик або офіцер, повідом куди слід. Звинувачення із тебе ще не знято.
ХІ
Нестор, Остап, Лютий, Пузанов і Агатандел, очікуючи посланця від Єрмократьєва і Куриленка із Гуляй-Поля, два дні переховувалися у Славгороді у будинку есера Івана Бордо. Командири бойових груп мали повідомити про готовність приєднатися до загального виступу, захопити Гуляй-Поле і розгорнути повстання.
Олеся, дружина Івана, забігла захекана і стривожена. Повідомила, що усі шляхи перекриті, арештовують славгородських вчителів.
- Діють спрямовано, – зазначив Остап. – Десь допустилися необережності.
До хати заскочив Лютий, який стояв на чатах:
- Все, засипалися. Оточили.
Остап визирнув у вікно, оцінюючи становище. Бордо спустився з горища.
- Їх чоловік сто.  
- Махно! – почувся крик з вулиці. – Знаємо ти там! Здавайся!
- Спокійно, – весело говорив Нестор, шарпаючи плече Івана. – Нас неможливо перемогти. Головне до коней добутися.
Коні сховані на сусідніх подвір’ях. Хлопці вирішили йти на прорив. Остап з Агатандлом, приготувалися. Взявши по два пістолети, і ще по два запхнувши за халяви чобіт.
Жбурнули підряд три гранати, і коли вибухнула остання, кинули каміння і пішли на прорив. Гетьманці з австрійцями, сприймаючи камені за гранати, не виходили із укриття, очікуючи вибуху.
В Остапових «маузерах» скінчилися набої, а в Агатандлових «наганах» спорожніли барабани, на землі лежало тридцять чотири забитих. Нестор з іншими йшли слідом, стріляючи навмання. Бричка стояла через два подвір’я. Нестор з Лютим віддали Остапу і Агату револьвери.
За бричкою помчала погоня, яка невдовзі відірвалася, бо переслідувачі оцінили небезпеку, як тільки з коней один за одним беркицнулися вершники.
- Ти улюбленець долі, – говорив Остап Нестору, витираючи хустиною «маузер». – За тобою вже інфамія (Інфамія – дурна слава.) плентається.
- Дурна слава тільки серед буржуазії. Я загину, заступить інший…
- Не обманюйся друже, тебе не буде, люди втихомиряться.
- Категорично не згоден. Зараз так багато прагнуть справедливості, тим більше зброї по руках чималенько. А ти? Ти Остапе, хіба не заміниш мене?
- Що ти, я не така масштабна фігура. А щодо революційності населення, то задам у відповідь питання. Після смерті Пугачова чому не продовжилася його справа?
Нестор відмахнувся.  
В Агафонівці знайшли Єрмократьєва, потім з Максимом і Самійлом, вирушили до Нової Гупалівки де очікував Куриленко.  
На шляху несподівано наткнулися на загін Державної варти, що складався із п’ятнадцяти вершників. Через присутність Остапа з Агатандлом хлопці особливо не переймалися з приводу того, що у гетьманців перевага майже удвічі.
Гетьманці познімали гвинтівки. Остап стьобнув коня, помчавши вперед. Офіцерська форма і самовпевненість збила вартових із пантелику. Поручик, командир загону підняв руку для військового привітання, та роздивившись «капітана» ближче потягнувся до кобури, бо за описами вельми схожий на бандита за прізвиськом «Чорний Капітан», але викоцабнувся застрелений. Остап вибив із сідел ще чотирьох, після чого гаркнув:
- Ані руш! За кожним пострілом труп! Воно вам треба?!
Гетьманці помирати за справу Гетьмана й не збиралися. Солдати кинули зброю і спішилися.
Під’їхав на бричці Нестор, ставши на козли почав промову:
- Ми вас відпускаємо, як несвідомий обдурений елемент. Але пам’ятайте, наступного разу помилування не буде.
Двоє  попросили узяти їх із собою, на що Нестор категорично відмовився.
- Доки не можна прийняти, вас тягне розбійницька воля, а нас ідея. Повертайтеся додому, подивіться що зробив ваш гетьманат. Організовуйте загони спротиву у своїх хуторах, селах. Зброю забирайте.
Підхорунжий повідомив, що по той бік Дніпра на кічкаських острівцях переховуються вояки, які не побажали служити гетьману. Ця інформація зацікавила Нестора. Відправивши Єрмократьєва до Нової Гупалівки на зустріч із Куриленком, сам рушив до Кічкаської переправи.
ХІІ
На правий берег переправилися на плотах, бо на мосту встановлені кулеметні гнізда. Пішли уздовж берега на північ до, так званого, «Вовчого горла», де багато порослих лісом затонів, острівців, схованих в очеретах.
Шукати довго не довелося, зразу ж у чалці (Чалка – місце розвантаження плоту.) наткнулися на чотирьох рибалок, які тягали ятир. Побачивши невідомий загін забродчики поспіхом сховалися у чагарях, звідки почулося клацання затворів.
- Спокійно! – крикнув Нестор. – Свої!
- Як знати що ви за свої?
- Підійду один, без зброї.
Нестор рушив стежиною, тримаючи долоні відкритими.
Його оточили.
- Я Нестор Махно, а там мої хлопці. Ми є революційний загін. Воюємо за волю трудового народу проти гетьмана і окупаційних армій.
Підійшов чубатий вусань із запорізькою зачіскою. Витерши об стегна руки, простягнув долоню:
- Михайло Пузир, сотник піхотного полку.
Пузир намагався вгадати якого високого рангу незваний гість. Тримається впевнено, навіть зухвало, без сумнівно авторитетний отаман.
- Нас розформували, – пояснював Пузир. – Хотіли перекинути кудись на схід, а чого ми там забули. Тут наша домівка. Посівна почалася, а кому сіяти? Вони тільки контрибуції вимагають, а наші сім’ї взимку зуби на полицю покладуть.
На острівку, захищеному очеретом і вербами переховувалося біля сорока синьожупанників, Пузир стверджував, що на Дубовому острову цілий полк, приблизно триста чоловік.
Харчувалися дезертири в основному рибою, вдавалося роздобути по хуторах хліб, вимінявши на обмундирування, або на набої. У Несторовому обозі був лантух картоплі і півпуда гречки. Цими запасами охоче поділився.
У загоні Пузиря двадцять стволів і кулемет «люйс».
Вночі з іншого берега човником приплив інший дезертир полковник Череда, чоловік похмурий, морально стомлений, із загорілою лисиною, яку без потреби постійно протирав хустиною.
Череда вельми обережний, на Несторові питання відповідав неохоче, лаконічно: «так», «ні», «та десь так», важко зрозуміти якої  він політичної орієнтації.
Нестор зібрав коло на нараду. Виступав стоячи на галявині.
- У вас тут добре, спокійно. Але друзі, досить відпочивати. Час тормошити паничів. Це вельми не достойно здоровим боєздатним хлопцям переховуватись по куширах, ніби коти здичавілі, у той час могли б захищати матерів і сестер, наречених. Натомість віддали їх у пазурі завойовникам.
- Мій загін не воюватиме проти гетьмана, – озвався Череда. – Я не схвалюю німецького альянсу.
- Зберемо коло, – говорив Пузир. – А там нехай кожен вирішує хто з Чередою, а хто за анархістами. Докіль не второпали що ти за людина і чи доброю дорогою пориваєшся повести.
- Краще погана дорога, ніж недобрий супутник, – мовив Остап, підіймаючись. – Ваші учорашні союзники багато наробили ганьби репресуючи народ лише за те, що скористався природнім правом обробляти землю і не годувати трутнів в образі поміщиків. Хто тримає голос за владу Скоропадського то стовідсотково прорахувалися. Нас називають бандою, але у кожному селі, хуторі, люди приймають із розпростертими обіймами, а вас і без німців стрічатимуть як вовкулаків. То ж подумайте, скільки ви протримаєтеся без народної підтримки.
На ранок Нестору не вдалося поїхати, його і Остапа запросили на Дубовий острів де проводитиметься козацьке «коло».
ХІІІ
Сходка проводилася на невеличкому майданчику, викладеному камінням. Спорудженому ще за прадавніх часів. По середині навіть зберігся жертовний камінь, тепер біля нього розвели вогнище.
Нестор із Чередою стояли всередині кола.
Першим говорив осавул Іван Цебинога:
- Шановне товариство, ми, непричкома, зібралися, аби не виникло серед нас алярму. Молоді козаки, що прийшли з лівого берегу, стверджують, що є анархістами, а такі позиції з багатьма із нас йдуть урізнобіч.
Череда підняв руку, показуючи, що говоритиме він.
- Побратими! Ми не боюни (Боюни – боягузи.), кожен має бойовий досвід. Гетьман тепер під контролем нашого історичного ворога, який прикриваючись військовою допомогою, всіляко перешкоджає створенню в Україні регулярного національного війська, перешкоджає відтворенню самостійності, для призору дозволивши жандармські формування Державної варти. Тому сподіваємося на новий уряд, який відстоюватимемо. Отаман Махно кличе воювати негайно. Як на мою думку, краще зберегти військовий потенціял, ніж розбазарити у змаганнях за сумнівні ідеали.
- Не згоден! – вигукнув вояк із загону Пузиря, сіпаючи край жупана. – Ось вже два місяці тягаю це синьожупанне лайно, а Махно у своїй волості забезпечив землею і роботою, усі були нагодовані, а ми лише хизуємося козацьким походженням, ходимо у вишиванках, та горілку дудлимо, ото й уся наша боротьба за Україну. Це братки, не відродження козацтва. Я піду за Махном.
Підняв руку Нестор:
- Я не заглиблюватимуся у хащі історичної національної само-визначеності. Мої загони інтернаціональні і, якщо бажаєте, політично різнобарвні. Нас усіх об’єднує мета – ворог має бути розбитим. Ми збудуємо справедливе суспільство. Моє кредо – першочергово нагодувати народ, надати йому прихисток, а дальш вже займатися культурним аспектом. Ну не знаю там… – домінуючою мовою зробимо українську, а бійці нехай з оселедцями ходять. Для мене немає справедливої гетьманщини, це той же царат, це теж гноблення селянина і пролетарія. Я геть не згоден із твердженнями деяких політиків, що працюючій людині, через її неосвіченість, конче потрібен життєвий керманич, простіше кажучи – дядько з нагайкою, що, мовляв, вона не спроможна самостійно організувати соціальний побут. Досвід показує – це твердження нероб, які більш за все на світі бажають зберегти теплі місця, щоб жирувати у неробстві. Мої ідеали прості і зрозумілі – з гнобителями боротьба до останньої краплини. Доки дихаю, доки б’ється серце я воюватиму за народ. Мир хатам – війна палатам!
Несторова промова викликала оплески.
Слово знову узяв Цебинога:
- Отже, шановне товариство, час зробити вибір. Хто за Чередою ставайте праворуч, хто з отаманом Махном – ліворуч.
- Я з отаманом, – підвівся перший. – Ще кілька днів по болотах і забуду як шаблю тримати.
- А я не піду за волохатим розбійником, він до шибениці доведе, а не до раю земного, – озвався другий.
На бік Нестора перейшло сімнадцять бійців.
- Отже, визначилися, – підсумував Цебинога. – Кожен боєць, що пішов за отаманом Махном, має право на військове майно, що при ньому.
Новоутворений махновський загін тієї ж ночі пішов берегом Дніпра до прибережного села Воскресенки, там перепочивши і організувавши збройні і продовольчі похоронки вирушив до Тернівки.
ХIV
У Тернівці стояла рота Варти. Дізнавшись, що на село суне чималенький повстанський загін, поспішили забиратися геть. Зайшовши до села повстанці в першу чергу встановили навколо села секрети. Протягом дня загін зріс до ста п’ятдесяти чоловік.
На військовій нараді обрали командування тернівським загоном, його очолив Матвій Синиця. Єрмократьєв з цього приводу дещо здивувався, адже у нього чималенький військовий досвід. Нестор пояснив:
- Ти може командир і авторитетний, незважаючи на нещодавній розгром, однак ми дотримуємося виборності, а ти не місцевий, навіть я не можу претендувати на командування загоном.
- Нічого душа моя, – говорив Пузанов, плескаючи Єрмократьєва по плечу, – посотникував, дай іншим.  
Бійці привели полоненого, який не встиг утекти з іншими, бо напився.
- Отамане, це Рюхін Макарка, – говорив жилястий дідок. – Віддай його мені отамане, він онуку мою, сирітку, зіпсував…
Нестор глянув на затриманого, потім на діда.
- То вже нехай громада вирішить. Ревтрибунал доки не організований.
Окрім зґвалтування чотирнадцятирічної дівчини за Рюхіним тягнулося чимало інших гріхів: виказав комендатурі чотирьох селян-революціонерів, найактивніше спомагав примусовій контрибуції. Ніхто не висловився проти, якщо дід помститься за онуку.
Остап простягнув старому «маузер», але той відмовився:
- Не треба на всіляку погань кулю витрачати, вона тобі, козаче, ще у бою знадобиться, а його як шельму порішу.
Дід підняв з землі сокиру.
Рюхін відступав доки не вперся спиною у стіну сараю.
- Власе, чуєш, Власе, не треба, – благав Рюхін. – Я одружуся на ній.
- А нам таких зятів і за гроші не потрібно.
Конвоїри ледь устигли відскочити від бризок крові з мозком.  
ХV
До Гуляй-Поля під’їхали з боку Бочан. Коней сховали у Сігорській балці. Зібралися у хаті Андрія Семенюти.
- Облави часто бувають? – питав Нестор Андрія.
- Сусід Микита очі і вуха Дмитренка. Гусарі у Шагровому очікують.
- Де квартирують бійці Дмитренка і Солов’я?
- На церковному дворі.
Нестор дав знак Остапу. Той, у свою чергу, кивнув Агатандлу.
Тієї ночі гетьманці втратили сімох коней, їх увели до Сігорської балки. Там же Нестор провів нараду.
- Товариші, ще не виконана резолюція таганрозької конференції. Сидоре, оголоси.
Лютий вилучив із планшету складений у четверо папірець.
- Польовий ревтрибунал Гуляй-Поля від двадцять третього квітня постановив: за провокативні антиреволюційні дії, спрямовані проти анархістів-комуністів, що спричинили зайняття Гуляй-Поля експедиційними арміями, розгрому сільськогосподарських комун призначити смертний вирок наступним громадянам: агроному Дмитренко, ротним командирам Йосипу Солов’ю, Лейтмонському і Тарановському, колишньому слідчому охранки Петру Сопляку, колишнім членам бойової групи анархістів-комуністів: Івану Закорлюку, Леву Шнайдеру, Прокіпу Коростильову, прапорщикам Івану Волкову та Аполлону Волоху, солдату Тихону Бику.
- Доповнення, – підняв руку Чубенко. – Поміщик Рєзніков не значиться і його чотири синки. Вони Мойсея убили. У маєтку двадцять чотири охоронці, наймають батраків.
- Я піду, – зголосився Агатандел.
XVI
Остапів учень виконав завдання досконало. Двоє охоронців окрай воріт і кулеметник на ганку лежали оглушені, два дога біля буди з перерізаними горлами. Повстанці зайшли на двір без перешкод.
Будинок Рєзнікова двоповерховий, під бляхою, з просторим горищем, там розмістилися солдати. Агатандел вказав кімнату де спали сини поміщика, туди зайшли удвох з Остапом і вийшли менше ніж за хвилину із закривавленими ножами.
Із конюшні вивели п'ятнадцять коней.  
До вітальні і в кімнати занесли сіно.
Коли запалало, охоронці на другому поверсі вискакували із вікон і потрапляли під шаблі і багнети. Огрядний Рєзніков спробував прорватися через перший поверх, та задихнувся у диму.
XVII
У Воскресенці очікувала неприємна новина. Німці заарештували усе чоловіче населення від п’ятнадцяти до сорока років і тримають у балці, огородивши територію колючим дротом. Нікого із хлопців Тура і самого отамана не взяли, Нестор дізнався, що він у Семенівських хуторах. Послав Яремі цидулу у якій повідомляв про похід на Гуляй-Поле, але спершу Нестор планував скористатися вибуховим саквояжем, розгромити гетьманський штаб, який базувався у «Таврійському зібранні». Вістовий від Тура приніс звістку, що в районі Дібрівок діє потужний загін Щуся.
Нестор із хлопцями вирушив на південь, щоб оминути Гуляй-Поле західніше і піти на з’єднання зі Щусем.
Та на пологівському шляху наткнулися на загін кайзерівців і гетьманців, які сприйняли невідомих вершників за вартових, бо попереду їхав «штабс-капітан». Повстанці розвернувши тачанку з кулеметом відкрили вогонь і під прикриттям рушили в балку, на тачанці лишилися Остап з Агатандлом.
- Стріляй перед ними! – кричав Остап. – Можливий полон, не треба дратувати.
Агатандел робив короткі черги під копитами, коні гарцюючи ставали дибки, скидаючи вершників. Коли скінчилися набої, підняли руки.
- Можуть порубати, – спокійно мовив Агатандел, дивлячись як наближаються вершники.
- Навряд… їм потрібен полон, є наказ. Відправлять до Гуляй-Поля, а далі в Олександрівськ чи Січеслав.
Невдовзі хлопців оточили. Один із гетьманців замахнувся на Остапа батогом, та вдарити не наважився, побачивши зловісну посмішку «штабс-капітана».
- Verfüchter! (Verfüchter! (нім.) – проклятий.)  – вигукнув німецький офіцер.
Як Остап і передбачив, відконвоювали до Гуляй-Поля, там закрили у зерносховищі Тупікова.
Як тільки зачинилися двері Остап, менш ніж за хвилину, звільнився від пут на руках і ногах, розв’язав Агатандла.  
- На совість зроблено, – Агатандел спробував двері на міць. – Що тепер, отамане?
Остап не відповів, почав вистукувати підлогу.
- Що то ти?..
- У юні літа Нестор писав, як тягали звідси харчі, десь має бути лаз, вони приховали його, бо брали потрошку, Тупіков так і не угледів збитку.
Потрібна дошка знайшлася, але лаз для Остапа виявився замалим, Агатандел ледь протиснувся.
- Йди сам, угледь коней, а я через парадний спробую, – шепнув Остап, потім почав дратувати вартового: – Гей, дуполизе, чуєш, дуполизе! Ходь-но сюди.
- Пельку стули, – почулося з зовні. – А то покажу такого дуполиза…
- А хочеш, дуполизе, анекдот розкажу. Сидить значить на вокзалі у Києві негр у вишиванці, сало їсть. Тут проходить гетьман Скоропадський, бачить таке діло і питає: «Ти хто такий?», «Я, – каже негр. – українець». «А хто тоді я?» – питає Скоропадський. «Не знаю, – відповідає негр. – певно москаль».
- Ти затулиш свого поганого рота?! Нічого, скоро капітан Мазухін прибуде, він тобі покаже і розкаже що і як.
- Не правильно розподіляєш категорії дійства. Спочатку ти займешся приємною для тебе справою – вилижеш капітану дупу, опісля він її мені покаже.
Остап зареготав, а у вартового урвався терпець. Як тільки-но відчинив двері отримав потужний удар знизу в щелепу. Остап, забравши «манліхер» обережно рушив під огорожею. Тут з'явився Агатандел, який вийшов із кущів. Пішли до своєї тачанки, яка стояла біля «Таврійського зібрання», з неї ще не зняли кулемет.
Агатандел сів кучером. Біля кулемета стояв коробок з набоями, але стрічка не заправлена.
Вартові стямилися тоді, як тачанка вже пересікла бочанський місток, стріляли навздогінці. Остап здивувався чому не організували погоні.
- Я знайшов кавалок коси, – пояснив Агатандел. – Супоні перерізав.
XVIII
Остап з Агатандлом приєдналися до товаришів на конспіративній квартирі у Бочанах.
Нестор розмірковуючи над планом знищення гетьманського штабу відкинув ідею із вибуховим саквояжем, бо занадто важкий, щоб жбурнути через огорожу і закинути до вікна. Вирішив скористатися гранатами. У загоні було чотири французькі «лимонки», які обклеїли шматками чавуна, цим посилювався шрапнельний ефект.
Вранці біля «Таврійського зібрання» йшов галантний кавалер у супроводі двох паночок. Кавалером виступав Семен Каретник, а «паночками» Нестор з Агатандлом. Від «саквояжу» все ж не відмовилися, його ніс Семен, який запевняв, що спроможний кинути такий вантаж куди слід.
За Несторовим планом вони з Агатандлом проходять повз охоронців до штабу і жбурляють гранати у вікна другого поверху, після вибухів Семен, який чекає біля входу, стріляє в охорону і закидає вибуховий пристрій у вікно першого поверху, де розташована канцелярія.
Як тільки Нестор з Агатом наблизилися до калитки, їх випередила якась жінка з двома маленькими дівчатками. Чатові на вході навіть козирнули. Напевне дружина якогось офіцера.
- Відбій, – шепнув Нестор, потім, старанно імітуючи жіночий голос, погукав Семена, який стояв біля огорожі, очікуючи сигналу: – Петю, а Петю, підійди-но…
Нестор поцілував Семена у щоку, після чого граціозно витер хустиною губну помаду.
- Там баба із дітьми, відходимо, – шепотів Нестор.
- А як же це? – підняв руку із саквояжем. – Його вже не розмінувати. До біса усе Несторе, вони знущаються над нашими жінками і дітьми. Чому маємо їхніх жаліти?
- Уб’ємо цих, назавжди обличчя втратимо. Не з цього починати треба. А бомбу у річці утопимо.
На алеї побачили Марченка з Лютим замаскованих під пару, вони мали прикривати відхід бомбістів. Тепер не почувши у визначений час вибухів, подумали, що щось трапилося і йшли на виручку.
Вночі гаряче обговорювали зрив операції. Кілька хлопців звинувачувало Нестора у м’якосердності. Омелян Рябко із групи Єрмократьєва говорив, що подібного трапунку може не нагодитися.
- Пропоную здійснити ще одну спробу, – говорив Остап. – Не треба дівочі вбрання, хоч і оригінально, але привертає увагу. Я з Туром вдягаємося у німецькі однострої і просто заходимо до штабу, всіх стріляємо, Агат на підхваті.
- А чому мені місця немає у твоєму плані? – питав Нестор.
- Тебе навіть щури знають. Тому краще з Агатом прикриватимеш відхід, можеш навіть у сукні.
ХІХ
Після розгрому гуляй-пільського штабу Державної Варти авторитет махновських загонів посилився не лише серед населення, а й у лавах гетьманців. Якщо траплялися зіткнення, відбувалася імітація бою і погоні, ті та інші стріляли в повітря.
Протягом серпня і початку вересня Нестор з хлопцями рейдував по повіту зриваючи заготівлю експедиційних військ. Закінчилися жнива і угорське керівництво розраховувало на чималеньке постачання борошном, однак гуляй-пільський район мав більше ніж вісімдесят відсотків недостачі запланованого збору. Це стало причиною, що гуляй-пільськими повстанцями зацікавився Скоропадський.
Німецько-гетьманським командуванням було прийняте рішення усіма засобами очистити Катеринославщину від банд. Гетьману також повідомили, що поміщики Олександрівського повіту зневірилися у німецьких військах, як захисниках і поволі залишають маєтки напризволяще, тікають за кордон.
Для відстеження пересування розбійницьких юрмищ командування експедиційних військ залучило авіацію.
ХХ
Несторів загін, який у купі із ним складався із сімох чоловік, рухався Дедиківською балкою у бік Дібрівок.  У небі з'явився аероплан.
Зробивши коло, пішов на друге. Нестор наказав обстріляти.
- Німецький винахід, – говорив Остап, цілячись у аероплан із «манліхера». – Повітряна розвідка. Десь неподалік війська. За нас серйозно взялися.
- Повертаймо! – крикнув Нестор.
Рушили із балки на новоселівський шлях. Із розвідки повернувся Сашко Шевченко, повідомивши, що назустріч їде загін Варти із двадцяти чоловік, двоє офіцерів в екіпажі.
Нестор звернувся до Агатандла, який керував тачанкою:
- За кулемет. Дам сигнал, роби чергу над макітрами, заартачаться – вибий кількох, не утихомиряться – криши в капусту.
Загони зближувалися. Гетьманці побачивши в авангарді двох «офіцерів» не зазорили небезпеки, до того ж невідомий загін значно поступався у живій силі. Остап виїхав наперед, зробив постріл із «маузера» наказавши вартовим зупинитися.
- Кидай стволи! – послідкувала команда.
Офіцери в бричці піднялися, та гримнула кулеметна черга, змусивши знову присісти, а бійців притиснутися до грив.
- Не стріляти! Єтіть вашу!.. – закричав один із офіцерів. – Я поручик Мурковський, зі мною прапорщик Греков!
Нестор наблизився до брички.
- То значить ви командир загону? – спитав поручик. – Я поміщик Мурковський, цей загін утримується на мої кошти. Ми достойні люди, а ви кулеметом.
Нестор угледів, що Мурковський напідпитку.
- Під чиїм підпорядкуванням?
- Штабс-капітана Мазухіна, особисто я брав участь у розгромі банди Єрмократьєва, а тепер Махна ловимо.
- Он як, – Нестор, кволо поплескав долонями. – І як ловиться?
- У кожному селі засідки. А ви якого полку?
- Базуємося у Славгороді, – відповів Остап.
- Це полковника Фрейгофера?
- Його-його, – Нестор хижо посміхався. – У яких селах засідки? А то випадково сприймемо їх за бандитів.
- У Дібрівках зараз кулеметна команда і кавалерія п’ятдесят шабель. Там розбили банду Брови.
- Невже розбили? – Нестор навіть не приховував розчарування.
- Частина просочилася до лісу. Викуримо і звідти. У них тепер Щусь ватажок, та голову навідріз – скоро і Щуся і Махна прилюдно шомполуємо, а потім повісимо на роздоріжжі.
- Досить! – Нестор вихопив револьвер. – Вилазь. Агате, попередь!
Агат зробив ще одну чергу, змусивши вершників спішитися.
- Що це значить? – питав Мурковський.
- Ти отримав опис Махна? – питав Нестор схопивши Мурковського за петельки.
Поміщик почав говорити завчений текст:
- Невеличкий, приблизно два аршини, блідий, довге темно-русяве волосся, під лівим оком шрам…
Мурковський зблід. Куди й хміль подівся. Кинувся Нестору в ноги.
- Пане Махно, не вбивайте, мене змусили…
- Он як? – Нестор огидливо відштовхнув ногою. – Мужиків вішати і шомполувати змусили?
- Благаю, не вбивайте, – поміщик учепився за Несторове коліно, почав цілувати. – Заради дітей маленьких. Я окуп за себе добрий дам. Золота скільки забажаєте. Тепер двадцять тисяч завдатку.
Мурковський підбіг до брички, звідки вилучив ридикюль, показав стос грошей. Нестор знову відштовхнув поручика і звернувся до гетьманців, які понурившись спостерігали за дійством:
- Ви цінуєте такого командира? Ви впевнені у ньому, що в разі небезпеки захистить вашу спину? Чому пішли за ним? Гроші? То ж забирайте ці двадцять тисяч і геть з очей.
Один із вартових забрав ридикюль, повернувся спочатку до своїх, поспіль до Нестора:
- А з вами можна?
- Їдьте до біса, – відмахнувся Нестор. – Ми військо революції, а ви ідейні розбійники.
Спотайна Мурковський, який на деякий час залишився поза увагою, підвівся, вихопив із бокової нагрудної кишені маленький «браунінг». Після пострілу в груди Нестор стояв нерухомо, похмуро дивлячись на поміщика, той, здивовано оглянув пістолет, знову вистрелив.  
- А тепер теж саме, тільки собі у голову, – спокійно мовив Нестор.
- Диявол… – прохрипів Мурковський і знову направив пістолет.
Але на гачок натиснути не встиг, Випередив Остап, поціливши поміщику у лоба.
Нестор підійшов до Грекова, який сидів у бричці ні живий ні мертвий, блідий і з мокрими штаньми.
- Говори паролі на секретах.
Дізнавшись усе необхідне Грекова відпустили. Той хитаючись пішов у поле, і скоро знепритомнів.
У Нестора на мундирі виступили багряні плями. Остап обстежив поранення. Приклав подорожник і зробив перев’язку.
- Твоє щастя набої слабкі. Куля зрикошетила від портупеї, а друга від бляшанки. Ну й стрілець поганий.
ХХІ
На військовій нараді командирів, що відбулася у Любомирівці в будинку Пантелеймона Каретника обговорювалося питання – здобуття коштів.
- Від налітів на маєтки доход невеликий, – говорив Нестор. – Поміщики що вартісне вивезли, альбо надійно схоронили. І це краплини, а нам для повстання необхідно зразу і багато. Пропоную взяти банк.
Пропозицію підтримали. Найближчий банк у селі Жеребець, що за сорок верст південніше від Гуляй-Поля.
На подив повстанців банк майже не охоронявся. Лише двоє солдат дрімали в сторожці. Ключів від сейфу у них не було, провели до будинку скарбника.
Скарбник навіть під страхом смерті не погодився віддати кошти без свідків і розписки, що грошей узято двадцять вісім тисяч золотом.
До ранку прибули до Гуляй-Поля. Нестор наказав в’їхати шумно.
Повстанці зробили коло по Соборному майдану стріляючи у повітря. Ті представники Державної Варти, що неумнозі залишалася у селі поспішили втекти.
Зразу ж, як тільки запрацював штаб, почали надходити розвіддані. Першою прийшла дівчина років вісімнадцяти, яка добре знала Агата і назвалася Соломоною. Повідомила, що до німецького штабу в Пологах прорвався вістовий.
- Відступаємо до Шагрово, – наказав Нестор.
- Не встигли зайти, а вже драпаємо, – говорив Чубенко.
- Не тікаємо, дамо їм зайти, а згоді виб’ємо.  
- Несторе Івановичу, а можна з вами? – спитала дівчина.
Нестор глянув на неї, потім на Агатандла і все зрозумів.
- Медицину знаєш?
- Ні, але навчуся.  
- Приєднуйся, – махнув рукою.
ХХІІ
Цілу ніч повстанці готувалися до ранкової атаки на Гуляй-Поле, куди зайшов німецький піхотний полк і кавалерійська рота.
Приєдналися загони Тура і Марченка, тепер повстанців сімдесят чоловік.
Наступ призначили на сьому ранку.
Німецькі вартові, помітивши загін, що рухався із Марфополя, не спинили попереджувальним пострілом, гадали Державна Варта. Та коли двоє вершників спішилося, щоб забрати зброю, збагнули хто то насправді. Підняли руки.
- Wir kämpfen nicht! (Wir kämpfen nicht! (нім.) – ми не воюємо.)– закричав один із німців, розмахуючи білою хустиною.
Наступ здійснювався із трьох напрямків: Марфополя, Туркенівки і Любомирівки. Загони виступили за сигналом дзвіниці Христово-Воздвиженської церкви, бевкали Агатандел із Соломоною.
Марфопільський загін вів Нестор, розсіявшись вуличками по п'ять чоловік. Німці гуртувалися біля «Таврійського зібрання», звідки строєм рушили до центру села, куди, як здавалося офіцерам, наступають повстанці.
Агатандел із дзвіниці робив короткі кулеметні черги над головами німців. Інші хлопці, розосередившись по дворах стріляли із-за огорож.
Німці не розуміли звідки бандити набрали таку кількість людей, адже згідно даних аеророзвідки їх не більше кількох десятків.
Гетьманці першими поспішили до станції. Повстанці спробували обстріляти їх із міномета, але ніхто не вмів цілитися. Із десяти пострілів лише одна міна впала на шляху убивши коня.
Вояки експедиційної армії піднявши руки кричали: «Ура Махне».
Гетьманці не змогли евакуювати сейф з полковою касою. Зміст сейфу складався із різноманітних грошей: керенки, білети УНР, гетьманські гривні із відрізними купонами, які ніби дійсні до 1933 року.
Оглянувши здобич, Нестор звернувся до Чубенка:
- Іди шикуй німчуру, буду говорити.
Кайзерівці вишикувалися у дві шеренги. Остап зголосився виступити перекладачем, хоча Нестор сам більш-менш володів німецькою, однак, на його думку, не зміг би сказати, те, що хотів. Нестор стояв на тачанці. Говорив тихо, Остап перекладав гучно.
- Ми, революційні повстанці. І нам не потрібно забирати ваші життя, бо розуміємо, що ви тут не за власним бажанням. То ж я відправляю вас додому. Відстоюйте священне право на щастя, аби-то буржуазія вас ніколи більше не посилала світ за очі воювати невідомо за що. Ми віддаємо вам польову касу.
Німці схвально кричали, підкидаючи догори шапки. До Нестора підійшов унтер-офіцер.
- Гере Махне, золдат мого взводу бажать йти з тобой.
- Не ви перші. У вашій країні назріває революційна ситуація, тому вам слід бути на своєму місці, а не копирсатися у чужому гної.
Нестор поїхав до телеграфу.
- Передавайте, – розгорнув папірець з текстом послання.
- Куди? – спитала телеграфістка
- Куди тільки можна, куди сягає телеграф. Бажано до Москви і Петрограду. Значить так: «Всім! Всім! Всім! Районний Гуляй-Пільський ревком сповіщає про зайняття повстанськими військами села Гуляй-Поля і оголошує про загальне повстання робітничих і селян півдня України проти окупаційних військ та інших гнобителів трудового люду».
Потаємно Військрадою спорядили до Дону бійця Марка Голованя, його завдання полягало у зборі інформації про Білу гвардію.  
У супроводі Сидора Лютого Нестор вирушив до будинку брата Карпа, де тепер мешкали мати і Варя з дітьми. Варя сиділа на призьбі. Він підійшов, став на коліна, схиливши голову.
- Прости мене Петрівно, за Омеляна прости…
Він не стримався, заридав.
Варя обійняла його.
- То війна клята. Вона винна Несторе.
Зайшли до хати. До півдня зібралися усі Махни, окрім Сави, Григорія і Михайла. Сава з племінником все ще сиділи в Олександрівській в’язниці, а Григорій десь у Червоній армії.
До ранку поминали Омеляна.
ХХІІІ
Від Щуся прийшов посланець з повідомленням, що отаман хоче зустрітися з Махном.
- А де ж наша людина? – Нестор мав на увазі Агатандла, який пішов до Щуся на переговори.
- Він у нас, – відповів посланець.
- Зрозуміло, заручник значить…
Загудів телефон. Телефоніст підняв, передав Нестору.
- Голова Гуляй-Пільського ревкому на дроті.
- Пане Махно, ви перейшли усі дозволені межі! – кричав хтось з іншого кінця дроту. – Навіженою поведінкою, безрозсудними випадами поставили під удар не лише людей, котрих обдурили демагогією, а й простих селян, які поза власної волі стали вашими приспішниками.
- А хто зі мною говорить?
- Я Ковєлєв, заступник начальника штабу.
- Що тобі потрібно, Ковєлєв?
- Чи то правда, що ви перебили усіх поміщиків?
- Якщо когось і стратили, то лише того, хто забруднив руки селянською кров’ю.
- Пропоную вам доки не пізно припинити бузувірство. Складіть зброю і очікуйте на справедливий суд.
- У мене зустрічна пропозиція – застрельтеся доки не пізно.
- Не зрозуміла ваша уверість (Уверість – упертість.). На що ви розраховуєте?
- Справа у тому, що я і мої люди готові до смерті, її ми приймемо заради наших ідей. А ви спроможні померти захищаючи режим Скоропадського? Чи може ладні загинути, тіко б маєток повернути?
- Мені шкода, що ми не домовилися.
Нестор кинув слухавку. Наказав зібратися ротним командирам.
- Товариші, доведеться знову залишити Гуляй-Поле, – оголосив на нараді.
- Чому? – питав Каретник. – У нас достатньо війська протистояти будь кому.
- Воно то так, але більшість новобранців юнаки жовтодзьобі і ми не дуже узгоджено діємо. Відійти треба, щоб зберегти сили. Вони на станцію вже підтягують артилерію, знаючи, що ми тут, обстріляють село. Ковєлєв так про це і сказав – постраждають мирні люди.
- Доки ж цей відворіт триватиме? – питав Марченко. – Тільки й те робимо, що драла даємо…  
- Доки не відпрацюємо власну тактику доведеться драпати.
(далі буде)

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.1419179439545 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …
«Сліпі убивці» вигаданих і справжніх світів
«Сліпий убивця» Марґарет Етвуд — приклад «шизофренічного» наративу, у якому один герой розпадається …