LII
Каскін змушений вивести загін чекістів із міста, бо ЧК потерпала від п’яних матросів, які наслухавшись промов Махна норовили кинути у приміщення гранату, або ж нападали на бійців. Каскін на ім’я Антонова-Овсієнка надіслав телеграму:
«Прошу надіслати надійних політпрацівників. Анархісти підривають авторитет, бійці деморалізовані, запалені анархізмом»
Невдовзі прибув член Реввійськради 14-ї армії Бубнов. Каскін одразу повів його до шкіряного заводу, де Нестор організував черговий мітинг. Каскін показав Никифорову, вона саме виступала, але Бубнова більше зацікавив маленький чоловічок поруч, який чимось здалеку нагадав Антонова-Овсієнка, вдягнений у шкіряне пальто, з-під баранячої шапки спадають на плечі довгі пасма волосся.
Після мітингу Бубнов підійшов до Нестора з Марусею.
- Чому ви у всіх смертних гріхах звинувачуєте більшовиків? – Бубнов звертався до Нестора, намагаючись за темними окулярами розгледіти очі. – Особисто я ціную і поважаю анархістів, але будемо відвертими, здебільшого самі анархісти несуть провину за те, що поняття «анархія» сприймається у гіршому значенні – хаос, бузувірство…
- А то вже завдяки вашим «надзвичайкам» усі бешкети і грабунки зачисляються анархістам, – заперечила Маруся. – Як вже говорив товариш Махно, спочатку свій ніс витріть, а далій шукайте сопливих. Ми визнаємо свої помилки і по можливості боремося з ними, більшовики ж свої промашки намагаються перекинути на інших.
Коли Маруся з Нестором віддалилися, підійшов Каскін.
- Переконалися? А ми все сюсюкаємося з ними…
- Вона цікава особистість, – замислено говорив Бубнов.
- А Махно?
- Такі, як він до певного часу знаходяться у тіні подібних Марусь. Я б на вашому місці доки не пізно його якось нейтралізував, прийде час він вас на безкозирки поріже.
LIII
Таганрозьку конференцію проводили у вагоні. Присутні Сава Махно, Марченко, Лютий, Вертельник, брати Каретники Семен і Пантелеймон, Лев Голик, Чубенко.
- Товариші, – почав Нестор. – Найперше, ми повинні визначити основні причини нашої поразки, щоб надалі запобігти подібній ганьбі. Як не цинічно, але один плюс для нас у цій ситуації те, що селяни постраждають від окупаційних військ і нарешті зрозуміють хто є хто. Нас зрадив кагал (Кагал – єврейська община.), однак ми повинні всіляко посприяти тому, щоб серед селян не виник антисемітизм, пояснювати, що через кількох покидьків на зразок Левка Шнайдера, не слід клеймити всіх євреїв.
Наступним виступав Голик, який розгорнув папірець.
- Ми склали чорний регістр. Тут зрадники. Йосип Соловей, командир Піщанської роти, який під час наближення австріят на нараді командирів у Таврійському зібранні пропонував арештувати товариша Нестора і вийти на зустріч окупантам із білим прапором, а потім цей самий Соловей обстріляв із гармат наші відступаючи частини на станції Пологи. Це Тихон Бик, агроном Дмитренко, Олексій Волох, Іван Волков, Петро Коваленко, Микита Конопля, Шнайдер.
- Повернемося розрахуємося з усіма, – у Нестора нервово заграли жовна. – У нас слабка теоретична база, як теоретики ми типові гергепи (Гергепа – неквапна людина.). Більшовики на фронт відправляють ешелони агітаторів. Наша робота в основному базувалася на індивідуальному терорі, ми залякали заможників, тому вони очікували на наших ворогів, як на визволителів. Тепер усе по іншому. Ми підготуємо роздрібнені бойові загони. Наші вороги вже тепер мають знати, що над ними завис Домоклів меч. Пропоную цей чорний каталог оприлюднити за допомогою листівок.
Надалі гуляй-пільці розробили план повернення. Визначили три групи, кожна з яких має виконувати певне завдання. Перша під керівництвом Мойсея налагоджує підпільну роботу, організовує штаб-квартири, друга під проводом Семена Каретника займається агітацією, третя, очолювана Марченком – організацією бойових загонів та індивідуальним терором, Левко Голик має організувати розвідку, вербувати людей серед гайдамак. Усі три групи знаходяться у підпорядкуванні штабу під керівництвом Сави Махна і Вертельника.
Нестору доручалося протягом двох місяців зібрати авторитетну агітбригаду, для цього мав відвідати Москву і Петроград.
- Ох, дурниці все це, – зітхав Нестор. – Навряд чи витягнеш кого із Москви чи Пітеру, вони так звикли до теоретизування…
Після засідання Нестор провів Саву і Михайла. Підійшов Борис.
- За двадцять хвилин наш потяг.
Нестор не рушив з місця.
- Ось, що Борисе, мені затриматися треба. Піду на перейми Насті.
- Тоді візьми, – Вертельник простягнув пачку грошей. – Тут п'ять тисяч. У Москві ще ходять, хоча як доберешся може перетворитися на папір.
Домовилися зустрітися через місяць-півтора у Гуляй-Полі.
Нестор розшукав ешелони біженців. Дізнався, що гуляй-пільці виїхали кілька годин тому до Ростова, куди вирушив і Нестор.
У Ростові був лише через добу, та й тут пошуки виявилися марними.
На пероні зустрів Полонського, який намагався виїхати до Царицина. Нестор попрохав поклопотатися про місце і для нього. Тут же Олександр повідомив, про зміну політичної орієнтації.
- Я Несторе, вирішив вивчати більшовизм. Кропоткін здається утопічним, читатиму Маркса.
- Воля твоя. Не маю ні часу ні бажання переваблювати, бажаю знайти вірну путь.
LIV
Доки Полонський дбав про від’їзд до Царицина, Нестор пішов до штабу Беленкевича, розпитати про ешелони гуляй-пільців. Та нічого нового не почув, Беленкевич розповів те, що і інші – бачив, як вирушали із Таганрогу.
- За бабою женешся?
- Дружина вагітна, – зітхав Нестор. – Вже мабуть народила мені сина чи доньку.
- Хочеш, гайда зі мною, у мене посада начштабу вільна.
- Ні, дякую. Протягом місяця маю повернутися, буду із німцем та паном воювати. А твоя пропозиція суперечить моїм переконанням. Ти живеш за вказівкою «з гори» я ж дію за власної ініціативи, за велінням серця і здорового глузду.
- Ну не треба так вже критично. Дійсно кабінетні командири мало що відають про стан на фронтах. Товаришу Троцькому здебільшого потрапляють не точні дані, тут система надходження розвідданих недосконала. Але ж ми намагаємося збудувати державу, єдиний організм.
- Вам би слід услухувати розумних командирів, а не Троцького. Антонов-Овсієнко давно пропонував вашому командуванню перехресний план захисту. Експедиційні армії ввели лише кілька дивізій пошарпаних на заході і не переформованих. Ми за його планом будували лінії оборони, але не вистачило людей і озброєння, – Нестор зробив паузу, щоб закурити. – Так, нас ще зрадили.
- Отож бо, ти ще не знаєш анархістів із міста, сподіваюся невдовзі познайомишся і не будеш таким категоричним у відношення до нас…
LV
Нестор не міг знайти ростовської федерації, із колишнього будинку анархістів вигнали чекісти. Біля центрального банку побачив гурби солдат і матросів. Впізнав матроса Софрона.
- Що за люди? І де Маруся? – спитав Нестор.
- Проводимо акцію проти капіталу. Братки фіксацію банку зробили, будемо палити.
Нестора здивувала така недоречна практика анархізму, яка на його думку мала б проводитися під час налагодженого товарообміну.
На банківський майдан приїхала на автомобілі Маруся у супроводі двох матросів озброєних «люйсами».
- Ти? – прозвучало замість привітання. – А мені казали із Беленкевичем проти козаків пішов.
- Що це за затіва?
- Знищення капіталу. Акції, облігації, боргові записки…
- Царські гроші, – перебив Нестор. – Зрозумів, іншими словами – спалите макулатуру.
- Ти з нами? – Маруся зробила вигляд, що не помітила сарказму.
На банківському майдані окрім Марусиних хлопців зібралися кілька десятків зацікавлених городян-гаволовів, здебільшого молодь. Містяни не могли проминути подібної вистави, до того ж неабияк приваблював зовнішній вигляд «акторів», яких через строкатий одяг йменували «іспанцями». Морські бушлати поєднувалися з гусарськими рейтузами, малинові сорочки з тільняшками і клітчастими штанами, англійські котелки з австрійськими одностроями і все це доповнював чималенький арсенал – перехрещені на грудях кулеметні стрічки, широкі запорізькі паси з кинджалами і гранатами. Та найбільше інтригувала режисерка-отаманка, яка у багатьох асоціювалася із Жанною Д’Арк, коротка стрижка, шкіряний одяг вельми нагадував лицарські обладунки.
Матроси витрушували із мішків банківські папери. Окрім облігацій та акцій до «капіталу» потрапили звітні книги і земські записи.
Маруся стала на капот автомобіля.
- Городяни! Товариші! Сьогодні ви свідки історичної події. Ми знищуємо один із символів поневолення людської гідності. Цей мертвий вантаж, котрий не так давно слугував зброєю панівного класу нехай назавжди перетвориться на попіл і ніколи не відтвориться феніксом.
Вона дала знак матросу з каністрою.
LVI
Ростовський анархіст Борзенко проінструктував Нестора як краще дібратися до Москви:
- Будь особливо обережним на станціях, удавай простачка. На кожній свій закон. Тамбовщина багата на самостійні загони, вони йменуються як завгодно: і червоними, і чорними козаками, і дідько знає яким кольором. Буває таке, що більшовицькою ватагою керує отаман без будь-якої політичної орієнтації. Їхня революційність обмежується носінням червчатих (Черчатий – із червоного шовку.) бантів, або зірок на кашкетах, у головах же суцільне сміття. Не подорожуй на дахові, чи гальмовому майданчику. Ближче до Москви орудують надзвичайки, ці найгірші від усіх, бандити з необмеженою владою. Якщо, не дай боже, потрапиш до них у полон не чекай справедливого суду, або ж розкумекання ситуації. Борись за життя.
Нестор приєднався до червоногвардійської артилерійської бази під командуванням анархіста Пашечникова, яка вирушала до Царицина. Пашечников чув про Нестора, тому запропонував йому посаду начальника постачання. Нестор відмовлявся, та командир наполягав:
- Інакше не можна. Мені бійців годувати нічим, а ти хлопець шибутний, я знаю. У мене лише директиви Троцького де сказано, що свідоме населення має годувати солдат революції, я ж не можу з дядьками розмовляти, кажуть нема нічого.
- Умовив, – Нестор погоджуючись махнув. – Мені потрібні помічники, які потаємно пройдуться розвідають по крамницях, та складах.
На станції Тихорецька Нестор зробив розвідку. З’ясувалося у містечку, як і скрізь, влада хитка, домінують більшовики. Крамарі ігнорують наказ постачати провіантом і мануфактурою на рахунок військової позики.
Нестор з новим помічником Іваном Васильєвим пішли на базар, найнявши на вокзалі дві підводи.
Під’їхали до крамниці де торгували крупами і борошном.
- Необхідно десять пудів гречки, – сказав Нестор господарю, щось звіряючи у записничку. – Так, саме десять пудів.
Господар крамниці переконаний, що перед ним агент-закупник. Підвода була заповнена, таким же чином вплинув на продавця олії, взявши у того два бідони. Підійшов час розраховуватися шепнув Васильєву, щоб бійці супроводу примкнули багнети. Потім ставши на одну із підвід, гучно мовив:
- Панове, громадяни комерсанти, ваш товар вилучається як позика згідно закону про реквізицію харчових і мануфактурних товарів на користь червоногвардійських частин. Кожен, особисто від мене, отримає розписку за якою борги будуть погашені коротким терміном.
Оторопілі і ошукані власники реквізованого товару стояли мовчки доки підводи не рушили. Власник гречки оговтався перший:
- Ка-ра-у-ул!!! Що ж це діється людоньки?! Пограбували, тримайте їх!
Бійці зробили попереджувальний залп у повітря, виставивши багнети.
- Тихіше говорю! – вигукнув Нестор. – Повторюю, товар реквізований правно. Я маю мандат!
- Що мені твій мандат! – плакав крамар. – Плати зараз.
LVII
Через годину після реквізиції продовольства до ешелону приїхало на вантажівці шестеро чекістів. Зайшли до купе Пашечникова, де також сидів і Нестор. Один із чекістів впізнав Нестора за описом.
- Йдіть за нами, ви затримані до з’ясування.
- У чому його звинувачують? – питав Пашечников. – Це мій начальник постачання.
- Цей громадянин підозрюється у мародерстві.
- Він діяв за моїм розпорядженням і на законних підставах, – наполягав Пашечников.
- Ми маємо наказ. Прошу пройти за нами по доброму.
- Я піду, – сказав Нестор. – Інакше загін розформують.
- Я з ним, – визвався Васильев.
Їх привели до будівлі ЧК де завели до кімнати із закладеними цеглою вікнами. Зайшов чоловік у шкірянці і пенсне.
- Назвіться.
Нестор з Васильєвим дали документи.
- Ви заарештовані за мародерство і зарання будете розстріляні згідно закону військового часу.
- Сподіваюся нашу справу розглядатиме трибунал, – спокійно мовив Нестор.
- Є директива, мародери розстрілюються без суду.
Чекіст вийшов. Біля дверей залишилися двоє охоронців. Один огрядний, банькатий і з рідкими вусами під час розмови визирали жовті зуби.
- Глянь, Гриню, на них одяг справний, – говорив жовтозубий.
- Угу, – погоджувався Гриня і показуючи на Нестора додав: – Шкода у цього занадто мала одежина.
- Виміняємо на пайку, у четвертій роті куховар такий же.
Нестор спокійно слухав цю розмову, а Васильєв нервував:
- Почуваюся ніби розбіяка на Голгофі, ми ще живі, а наш одяг розігрують у кості. Лайно справа Несторе Івановичу. Скажуть розстріляли двох мародерів.
Нестор підійшов до дверей, охоронець направив на нього дуло гвинтівки.
- Ану, контра, не балуй.
- Поклич начальника.
- Ти не вказівка, стули пельку не то стрельну завчасно.
- Слухай, дубино, виконуй що сказано! Інакше вийду і особисто повішу тут на ґанку.
- Ну чого.. чого, – Гриня злякався.
До камери зайшов чекіст в окулярах.
- Що трапилося?
- Та ось, – жовтозубий вказав на Нестора. – Бузить контра.
- Як ви смієте ще й огризатися, мародери! – чекіст замахнувся на Нестора, але той стояв не ворухнувшись.
Чекіст закляк. Мов загіпнотизований стояв і Гриня, Нестор підійшов, повільно забрав гвинтівку, вдарив прикладом чекіста по щелепі. Тим часом Васильєв роззброїв жовтозубого.
На шум прибігли із інших кімнат, Нестор хотів стримати попереджувальним пострілом, але бойок просто клацнув. Трофей Васильєва теж виявився розрядженим.
Їх звалили і деякий час били ногами, зв’язали. Повели до начальника ревкому.
Рожевощокий начальник з маленькими очима запитливо глянув на затриманих.
- Хто ви такі?
Нестор кивнув на чекіста зі зламаною щелепою.
- Документи у нього. Ми вже називалися. У вас тут повний рейвах. Ні за що ні про що хапаєте чесних революціонерів і до стінки. Ми здійснили акт законної реквізиції, згідно наказу товариша Троцького. Думаю головкомверху сьогодні ж піде телеграма, що у Тихорецькому ЧК засіли контрреволюціонери, які активно перешкоджають постачанню фронту. У мене всі підстави думати, що ви у змові з торгашами. У такому разі розстрілюйте.
Рожеві щоки голови ревкому зблідли. Почав у голос читати Несторові документи:
- Начальник об’єднаного штабу вільних гуляй-пільських батальйонів… Гм… Що ж це за чортівня така виходить? Ми ж із Ростова учора отримали повідомлення про ваш ешелон і наказ зупинити. Прошу вибачити товаришу Махно, самі бачите із ким працювати доводиться…
Їх звільнили. Потім вивели ешелон із запасних ліній, повернули вилучену гречку і олію. Вночі ешелон рушив до Царицина.
LVIII
Після пережитої нервової напруги Нестор не міг заснути. Прийшов до Пашечникова на стакан чаю, той запропонував горілки, але відмовився. Дивлячись у вікно, замислено говорив:
- Ще не скоро весь цей гармидер розгребемо. Тихорецька лише квіточки, результат несквапності. Іншим випадком на такого простачка може й не поталанити.
Ешелон зупинився на проміжній станції.
- Телефон працює? – спитав Пашечников станційного наглядача.
- Ні десь лінію пошкоджено, можете розквартируватися тут, доки прибуде ремонтна бригада.
Нестор відзначив, що статура у залізничника струнка для людини, що веде осіле життя.
- Командуй негайно забиратися, – шепнув Пашечникову. – Роби як кажу, перегодом поясню.
Пашечников, який вже довіряв Несторовим відчуттям, скомандував вирушати.
- Його шапкування театральне, – пояснював Нестор. – Зробимо маневр…
У свою чергу начальнику полустанку не сподобався мовчазний патлатий чоловічок у темних окулярах. Червоногвардійський командир пішов виконувати якісь розпорядження, а патлатий підійшов до станційного наглядача.
- Ми виїдемо на обсів (Обсів – незасіяне поле.), пристріляємо гармати, там і заночуємо. А ви знайдіть до ранку мастила для зброї, заплатимо.
- Звісно-звісно, – погодився наглядач. – Знайдемо, усе буде в ажурі.
Коли потяг рушив біля станції залишився Васильєв сховавшись у господарчій будівлі.
- Поясни, – вимагав Пашечников.
- Це не станційний наглядач і по перону не звичайні мужики ходили. Засідка.
- Що ж тепер?
- Почекаємо Васильєва. А доки погримай холостими.
LIX
Станційний наглядач, він же підпоручик Тихий пішов до кімнати де очікував полковник Донцов. Вислухавши звіт Тихого, наказав корнету:
- Мерщій до Нагавки, людей усіх сюди, залізницю не чіпати. Візьмемо їх тут.
- Розвідка доповіла, що командир ешелону Пашечников, – говорив Тихий. – А хто такий отой маленький патлань не зрозуміло. Щось не подобається він мені.
- Поясніть.
- Враження, ніби його ініціатива відігнати ешелон у поле.
- Розвідки бракує, – роздумував у голос полковник. – А ще більше зброї. Червоні після Бресту драпають, а нам нічим від цих орд захищатися. Ось тепер яко розбійники за кожною рушницею полюємо. Може дійти до того, що руські люди знову на трон варяга покличуть, бо самі ми телепні несусвітні, а наш донський отаман і данину сплачуватиме аби не чіпали Великий Дон.
- Доволі образливі слова ваше благородіє, – озвався штабс-капітан, який лагодив телефонний апарат. – Якби не життєві обставини, вас би слід викликати на дуель.
- Облиште хвалькуватість, – Донцов поморщився, кутаючись у шинель. – Якщо бажаєте вижити, то вже слід розпрощатися із такими ілюзіями, як честь та гідність. Усе пил. Теперішня війна це не багнет, шабля чи куля, а політика. Більшовики тікають, а головнокомандуючий у змові з Ейхгорном (Герман фон Ейхгорн 1848 – 1918 німецький генерал-фельдмаршал, командувач німецькими окупаційними військами в Україні. Очолював адміністрацію окупованих областей України.) домовляються про зміцнення політичних позицій. Каледіну не подужати військову присутність. Реальна опозиція німцям – це різнобарвні банди, не дай боже, з’явиться хтось, хто їх об’єднає, тоді непереливки буде не тільки німцям.
- Вас послухати, то хоч негайно дуло до скроні.
На станцію поволі стягувалися люди із засідки. До приміщення зайшов осавул Борейко, який до цього перевдягнутий у селянина чергував на станції.
- Дозвольте, пане полковнику?
- Що у вас?
- Я впізнав одного із ешелону. На тому тижні ми з розвідкою були в станиці Великокняжеська, мітингував перед козаками. Його ім’я Махно, хоча називався Скромним. Доволі оклична особа у Катеринославщині…
Довершити оповідь осавула не дав сигнал тривоги на станції. Ешелон, який мав стати на ніч у полі мчав на всіх парах. Кормова гармата вдарила по платформі шрапнельним зарядом. Із вікон вагонів стріляли кулемети і гвинтівки.
Ешелон промчав. Донцов вибіг на платформу і схопився за голову. На пероні лежали десятки забитих козаків і коней.
Полковник важко опустився на лавочку.
- Бачите, як воно все підпоручику, – звернуся до Тихого. – Не буде вороття тому життю, яке ми відстоюємо, а у майбутньому для таких нещасних, як ми немає місця.
Донцов вилучив із кобури «наган». Тихий не встиг запобігти самогубству.
LX
У Котельниково ешелон Пашечникова відігнали на запасні лінії. Вістовий приніс наказ місцевої влади: «Наказуємо негайно скласти зброю». До ешелону підкотили дві гармати і броньовик.
- Що за чортівня? – лаявся Пашечников. – Одне і теж – арешт «до з’ясування». У мене чіткий наказ, а із мене на кожній станції місцеві князьки кров п’ють.
- Значить не вірну путь обрав друже, – говорив Нестор, роздивляючись у вікно загороджувальний загін. – Їм можна дати бій, але ж це прецедент оголосити тебе поза законом. Треба було піти служити Богу, він безпідставно не розстрілює.
- Що б ти у цій ситуації зробив?
- Бій і тільки бій, у тебе охоронна грамота начфронту. Дістанемося до місця там буде виправдання – воював проти внутрішньої контрреволюції, а вона тут наявна.
Пашечников курив одну за одною, зиркаючи на годинник, завершувався час ультиматуму.
- Під кулю підводиш Несторе…
Дві бортові гармати вистрелили синхронно. Чекісти навіть не збагнули, що постріли холості. Не звиклі до опору повтікали з позицій. Ешелон виїхав із запасних ліній, зім’явши гармату, рушив далі.
Під вечір Нестор відчув слабкість, піднялась температура. Куховар приніс йому цибулину, яку з’їв ніби яблуко, потім заснув.
Прокинувся на станції Сарапета. Зайшов Васильєв, повідомив, що Пашечникова арештували коли той пішов повідомити про прибуття.
- Не дивно, – Нестор незважаючи на слабкість підвівся. – Допевне із Котельниково повідомили, що ми контра.
- Так точно.
Пашечникова випустили у вечорі. Того ж вечора до Царицина від сарапетського ЧК пішла телеграма:
«У Сарапеті діють анархістські провокатори, що прибувають ешелонами з півдня. Прошу повідомити товаришу Гулаку».
LXI
Вранці до ешелону під’їхав загін вершників. Нестор не второпав, що діється. Вершники – мадяри, озброєні, дехто мав військові відзнаки і нагороди експедиційної армії. Подумав, можливо перевдягнуті, визирнув у вікно аби дочутися про що гомонять із Пашечниковим, який розмовляв зі сходин.
- Хто вони? – спитав командира, як повернувся.
- Колишні полонені, погодилися працювати на нас.
- І оце їм довірили зброю? Маячня якась! Нас змушують скласти, а наявних ворогів революції озброюють.
- Чехів теж озброїли, а вони з мадярами як хохол з кацапом.
У Царицині Нестор розпрощався з Пашечниковим.
Розшукав ревком, який перебував під посиленою охороною.
- Що трапилося? Чому не пускають? – спитав чатового.
- Якийсь контрреволюційний загін зробив висадку і розсіявся по місту.
Пішов розшукувати анархічний осередок. Знайшов у приміщенні колишнього театру, що теж охоронялося матросами. Один довго вивчав Несторові документи, показав іншому.
- Ім’я Махна задосить відоме, – казав матрос роздивляючись посвідчення голови профспілки металургів. – Ти не той Махно про якого я чув. Мармуза у тебе занадто підозріла…
- Знайдіть когось із загону Марусі, або Гаріна, чи Полупанова. Там мене знають особисто.
- Зараз кинувся шукати, чекісти теж ці імена знають.
Та Нестора впізнав хлопець Никодим Ростов-Юденко, учасник акції спалення капіталу в Ростові. Його повели до голови федерації Яшина. Чоловік, на вигляд років п’ятдесяти, хоча насправді йому тридцять вісім. Робила старішим сива борідка і пенсне.
- Ось так і живемо, – зітхав Яшин. – Ніби на діжці з порохом. Ледь не щодня інспектує ЧК. А тепер через цей загін…
- Що за загін?
- Сибіряка Петренка. Троцький прислав наказ роззброїти, а він дав бій.
- Чому ж ви не приєдналися до Петренка?
- Зброї мало.
- Могли б вплинути на червоногвардійців, провести агітацію, там багато таких, хто сумнівається.
- Дарма все. Тут у більшовиків потужний авторитет.
- Тож і гамба вам не сьогодні-завтра прийде. Розгонять і постріляють, значить ви того варті.
Нестор вийшов гримнувши дверима.
«Канцелярія чортова, – лаявся про себе. – Дивно, як їх до сих пір не розігнали. Більшовики грають у демократію, мовляв, нехай буде опозиція, але підгодована».
Біля виходу його наздогнав Никодим.
- Товаришу Скромний, можна з вами?
- Ходімо, розкажеш деталі, що і як.
- А що тут розказувати. Буде бій. Петренко вже на позиціях, чекісти також. Ворошилов пропонував переговори, але Гулак з Маніним протестували.
- Хто такі?
Прізвище Гулака Нестору знайоме, Пашечников говорив, що ордер на його арешт підписаний саме Гулаком.
- То великі більшовицькі начальники, Ворошилов ще нічого, тямущий, а ті двоє шохи Троцького. Тільки й знають, що цілими днями дудлити горілку та з повіями на катері кататися.
LXII
Загони чекістів підкріплені червоноармійцями (Черво́на а́рмія – повна назва Робі́тничо-Селя́нська Черво́на А́рмія (РККА або РСЧА) – більшовицькі військові формування Радянської Росії та СРСР, сформовані на основі червоногвардійських загонів.) виступили о десятій годині. Загін Петренка займав позиції на висотці неподалік річки Волги.
В авангард дрібною лавою пішла чекістська кавалерія, за нею три броньовики і піхотинці. Петренко створив дві лінії оборони, на першій кулеметник і десять стрільців-піхотинців в окопах, далі вище – артбатарея. Наступаючих кавалеристів зім’яв перший залп, короткі кулеметні черги діставали піхотинців. Потім петренківці зробили фланговий кавалерійський удар, розсіявши піхотинців, підпалили броньовик.
Нестор з Никодимом залізли по каракуватій сосні майже на верхівку, звідки зручно спостерігати за розгортанням бойових дій на пагорбі.
- Молодець який, – говорив захоплено Нестор, передаючи Никодиму бінокль. – Грамотно атаку відбив. Такий може і місто захопити.
- А це вже навряд. Він надто відданий більшовикам. Вважає, що все це провокація буржуазії.
- Так, тоді йому дійсно амінь.
Петренко тим часом перевів людей з першої лінії оборони, нижче. Бійці під прикриттям кулемету збирали зброю убитих чекістів.
Через годину до бунтівного командиру прибули парламентарі. Переговори вирішено провести у приміщенні залізничного вокзалу. Нестор хотів взяти участь у перемовах, та від чекіста отримав відмову:
- Краще не влазь, бережи шкуру.
З Никодимом розмістилися на даху сусіднього будинку.
- Це ж пастка. Невже купиться? Там штурмовий загін прихований, – Нестор вказував на товарний вагон, який підігнали до платформи. – Якщо не зовсім дурний, то дійма прийде.
- Ех, кажу ж, сподівається на справедливий суд.
Петренко прибув у супроводі вантажівки з десятьма охоронцями.
Нестор з товаришем не залишали пункт спостереження до другої ночі. Вже почали дрімати, як почули на вокзалі галас і стрілянину.
Вранці дізналися, що петренківців роззброїли і вишикували на пероні, готуючи до переформування по різних частинах.
У колишньому ресторані, де тепер була солдатська куховарня Нестор зустрів петренківців, які по одному проникали до міста. Багато хто впізнавав Нестора, підходили плакали.
- Що ж це діється, Несторе Івановичу, – ридав мов дитина матрос велетень. – Чому з нами так? Хіба не ми останніми залишали фронт, рятуючи їхні шкури? Вони кажуть хохли відкрили фронт, «а якщо, – кажуть, – ви агенти Центральної Ради»…
- Сам мало що розумію, – зітхав Нестор. – Вам слід узяти приклад у Марусиних хлопців, тим вдалося витягнути її із чеки. Тільки от, халепа, мало вас. Одних розформували інші розбрелися.
LXIII
Звістка про розстріл Пашечникова і Петренка миттю облетіла місто.
Матроса-велетня Нестор знайшов на залізничному полотні, неподалік вокзалу. Його застрелили коли намагався виручити командира. Куля влучила у лоба, відірвавши шматок черепа, але матрос був ще живий.
- Вмираю браток… – хрипів конаючий велетень. – Запам’ятай – станція Апостолово, хутір Зелений. Горіна Мотря, баба моя. Передай, прощаю їй усе, нехай під вінок із Козьмою стає. Поховай по людськи…
Нестор з Никодимом відтягнули на візку матроса до кладовища, де цвинтарний наглядач за пляшку спирту згодився поховати.
Далі Нестор планував подорожувати річкою. Перед від’їздом вирішив знайти когось із місцевих анархістів. Знайшов у готелі, як з’ясувалося тут також діяв публічний дім. Відвели до прокуреної кімнати, за столом сидів голова олександрівських анархістів Андрій Рубцов, тримав на колінах товсту повію, ще Нестор впізнав Михайленка Бориса – секретаря катеринославської федерації та Івана Тарасюка, цього кілька разів бачив у Катеринославі.
- Ба! Нестор Іванович завітали! – п’яно закричав Рубцов, зіпхнувши з колін діваху, пішов на зустріч, розпростерши руки для обіймів. – Якими вітрами?!
- Весело у вас у штабі, – холодно мовив Нестор відсторонюючись. – Лепський прихисток, нічого не скажеш. Із гуляй-пільців нікого не бачили?
- Бачив, – озвався Тарасюк. – Біля річки отаборилися, завтра покажу.
- Так відведе, – Рубцов поклав Нестору на плече руку. – Гони копійчину, ще горілки купимо.
- На це і полушки не дам, то трудові гроші, – Нестор скинув руку Рубцова.
- Ну от, – театрально образився Рубцов. – А гуляй-пільський командир то жмикрут, шкода пригостити товаришів.
Рубцов від удару в щелепу упав на стіл, затим, під верещання дівахи і дзвін битого посуду, рухнув на підлогу потягнувши за собою обрус (Обрус – скатертина.). Нестор несамовито лупцював його ногами. Присутні злякано спостерігали. За хвилину заспокоївшись, сів:
- Ще раз подібне почую, застрелю.
- Та чого ти так, – говорив Рубцов, підіймаючись і витираючи кров з губ. – Я ж пожартував. Сідай з нами, почверткуємо.
- Покажи де можу поночувати. А ти посидь розмисли, і висновуй чом твої люди не кинулися на захист. Якби подібне сталося у моєму штабі, хлопці на консерви б пошматували мого образника.
Нестор пішов, а Рубцов накинувся на присутніх:
- І справді, чого заклякли? Ваню, у тебе ж пістолет он за поясом. Навіщо? Горіхи колоти?
- У самого в чоботі «наган». За ним дійсно люди стоять.
LXIV
Вранці зайшов Рубцов із Тарасюком, мали вказати місце де оселилися гуляй-пільці.
На базарі голова олександрівських анархістів відокремився, вилучивши з-під шинелі кілька пакунків, розгорнув, там була шовкова жіноча білизна.
- Все братки, мені час працювати.
- Працювати? – здивувався Нестор. – Торгуєш жіночими причандаллями?
- Ох, брате Несторе, по іншому ніяк. Крутитись якось треба.
- Невже іншого не можна знайти? Тут же рибний завод, лісопильня є.
- Заморожене виробництво. Рибалки більше не здають продукцію, зразу ж на базар.
Гуляй-пільці розташувалися неподалік причалу, облаштували наметове містечко. На березі річки зустрів Григорія Василевського, який рибалив. Нестор відразу поцікавився про Настю.
- У лазаретному наметі вона, – відповів Василевський.
- У лазаретному?
- Ну вона ж, – Григорій показав на живіт. – Ходімо.
Та потрапити відразу до лазарету не вдалося. Обступили гуляй-пільці, хто тиснув руку, хто цілував.
- Пропустіть Настю! – вигукнув хтось із стовковиська.
Він опасався її міцно обійняти, щоб якось не надавити на живіт.
Усамітнилися.
Від радощів вона плакала:
- Знала, прийдеш, знайдеш.
- Я дійсно довго шукав тебе.
- Ти ж не залишишся, я знаю. Знову кудись побіжиш.
- Йде війна Настуню. Я маю бути там де є.
- Несторе, я ненавиджу революцію. Вона відбирає найкраще, що маю.
У вечорі гуляй-пільці зібралися навколо вогнища. Павло Хундей розповідав як громили комуну Класена:
- Спочатку притупували гайдамаки, попередили притьопає Класен, а з ним німці, шомполуватимуть, ліпше щоб йшли по-доброму. Та Шнайдер із Солов’єм обстріляли підводи. А Мойсея вже немає…
Під ранок Нестор попрощався з товаришами і Настею. Їй пообіцяв, що повернувшись зробить усе можливе, аби злучитися і тепер назавжди. Вона на прощання сказала:
- Знаю, ми ніколи не будемо разом.
LXV
На пристані зустрівся з Борзенком, Васильєвим і анархісткою із Олександрівська Рівою. Від Борзенка дізнався про скасування Центральної Ради на заміну якій прийшов режим гетьмана Скоропадського (Скоропадський Павло Петрович 1873-1945 – український громадський політичний і військовий діяч, гетьман Української Держави у 1918, лідер і ідеолог гетьманського руху.).
- Що з вами? – питала Ріва, побачивши, як сумно Нестор дивиться на пристань, їй навіть здалося, що він ось-ось плигне у воду.
- Стомився. Знайшов дружину і змушений розлучитися.
У Саратові Нестор накупив газет де освітлювалися останні події в Україні.
- От і маємо чергового дурника, – говорив, прочитавши про Скоропадського. – Тільки тепер від німців.
Ріва запросила на конференцію, де обговорюватиметься подальша доля газети «Голос анархії».
Конференція проводилася у приміщенні ілюзіону. Прийшло біля п’ятдесяти чоловік. Відкривав молодий саратовський анархіст Макс Альтенберг, більше схожий на конторського служаку, ніж на робочого риболовної артілі. Вдягнутий у старий, але акуратний костюм-трійку, пенсне, макітра, незважаючи на молодість, лиса.
- Почну із головного, – Альтенберг прокашлявся. – На порядку денному існування нашої газети. Усе банально і нагально для всіх часів – відсутність коштів. Отже, на обговоренні ця проблема. Можливо спільними потугами знайдемо рішення. Яку визначити періодику, одна на тиждень, як і раніше, чи хоча б раз на місяць…
Тут піднявся такий гам, що Нестор схопився за голову. Вийшов покурити. Після зайшов, попрохав слово.
- Я голова анархістського ревкому Гуляй-Поля, гадаю мої товариші порозуміло поставляться, якщо допоможу випуску одного номеру газети, – Нестор вилучив із кишені пакунок «керенок», половину передав Альтенбергу. – Звісно сума незначна, але це щось. Надалі раджу більше активно працювати з громадою. Зверніться до спільноти – заводських профспілок, знайдіть обопільний інтерес. Надайте місце на шпальтах, для висвітлення інформації ваших нових споборників. Одним словом шукайте, шукайте наполегливо. Саме наполегливістю, крайньою самовідданістю досягнете результату.
Нестор із Рівою залишив зібрання. Дівчина запропонувала відвідати ще хвору революціонерку, з якою, на її думку, товаришу Скромному цікаво буде познайомитися. Та лежала у шпиталі.
Як же здивувалася, коли Скромний обійняв Ганну Левіну. Надалі обернулася на слух, ловлячи кожне слово двох співкаторжан.
- Як товариш Аршинов? – питала Левіна.
- У Москві. До нього їду, хочу за його допомоги підготувати агітбазу.
- Розкажіть про себе…
Левіна розпитувала, чи не контактує з іншими товаришами по каторзі. Особливо цікавилася про заплановане антигетьманське повстання. Ріва слухала ще з більшим інтересом, до цього навіть не підозрювала, якого ґатунку новий знайомий.
Після відвідин Ріва побачила на його очах сльози.
- Що трапилося? – спитала.
- Тягар такий… Багато пройдисвітів приєдналося і приєднується до революції, а справжні бійці, хто її відстоював, тепер на смертному одрі.
- Гадаєте вона помре?
- Вже ж повір мені.
LXVI
До Нестора зайшов матрос Озерський, покликав до міста, де за його словами «затівається шторм». Дорогою розказав, що вночі із Одеси приїхав великий загін матросів, приблизно чотириста багнетів. Прибули на бронепоїзді, обладнаному п’ятьма тридюймовими гарматами і шестидюймовою гаубицею, що спроможна стріляти на сім верст.
- Звідкіля такі подробиці? – питав Нестор.
- Сам біля панцерника був.
- Що вони вимагають?
- Скасувати більшовицько-есерівську гегемонію, розгін чеки і правління рад на місцях.
- Справедливо, але незграбно. Дають зайвий козир більшовицькій агітці. Тепер кожна газета кричатиме про контрреволюційність анархістів.
Частина бунтівних матросів розташувалася у місті, отаборившись на центральному майдані. Озерський підвів Нестора до мічмана, який за його словами один із провідників повстання. Нестор назвався командиром анархістських гуляй-пільських батальйонів. Мічман представився Єгором Турчиним. Пішли до панцерника знайомитися із командиром.
Турчин розповів, що головного звати «товариш Михась», служив на крейсері «Республіка».
Як тільки Нестор ступив на бронемайданчик узрів знайому картину, яку терпіти не міг. Металевий, кулеметний стіл заставлений пляшками і залишками їжі. Двоє п’яних матросів хропіли на матрацах під гарматами. Михась дрімав на металевій койці, із появою гостей, важко підвівся.
- Мішаню, людину до тебе привів.
Михась – високий брюнет, років двадцяти восьми, з опухлим від недосипання і оковитої обличчям. Дізнавшись хто такий гість, охоче розповів про свої поневіряння:
- Не можемо до хронту доїхати. Авторитетних командирів від Одеси розгубили, їх знімають і кудись переправляють. Втрачається єдність. Троцький каже у частинах поширюється кумівство, тому й чинять так. Мордувався я та не витерпів, повісив комісара прямо на баштовій гаубиці. От і вирішив підчистити усі міста де проходитиму від надзвичайок.
- Скільки у вас палива? – Нестор визирнув у бійницю. – Дорогою поговорив із машиністом, каже не так вже й багацько.
- Палива… гм… – питання Михася настільки стурбувало, що протверезів. – Паливо, дійсно… Треба десь роздобути. У мене зброї вистачить. Бачив, рухлива башта, кулеметів шість штук, бортові гармати…
- А впевнений, що зі своїми пияками упораєшся? – Нестор кивнув на сплячих матросів.
- О, а ти знаєш який у нас терористичний загін…
Нестор тільки тепер збагнув, що Михась неадекватно сприймає дійсність.
На платформі зустрів Ріву.
- А я заходила на квартиру…
- Забираймося, духом звідси, – узяв її під руку. – Щось не те з анархістами діється.
Деякий час йшли мовчки.
- Терористична група у них є, – мовив кривляючись. – Тільки галсу і неприємностей нароблять. Такі вояки усю роботу нанівець зводять. Пожитку, як з верби петрушки … Ходімо де є друкарська машинка, статтю писатиму. Потім Альтенбергу передамо.
LXVII
Наступного ранку до Нестора прийшов від Михася вістовий матрос, спитав чи не бажає взяти участь у нападі на ЧК.
- Навіщо вам я? – здивувався Нестор. – У вас же стільки людей, ще й група терористична.
- Розбрелися по кабаках, – зітхнув посланець. – Єдино з Михасем нас п’ятеро.
- Який же у Михася план?
- Закидаємо чеку гранатами, далі вриваємося і усіх на багнети. В’язнів випускаємо.
- Поганий план. Сказав би, гірше нікуди.
- Чому ж не годиться?
- Значить передай Михасю так: по перше вікна ЧК зазвичай заґратовані, максимум від цього терору контузія якогось писаря, по-друге – переб’ють, бо немає серед вас тверезості і єдності. То ж забирайте тих, хто лишилися і геть із міста. Інакше до обіду вам амба.
Матрос пішов, а Нестор рушив до Ріви щоб та порадила місцевим анархістам до часу принишкнути у підпіллі, бо після провалу Михасевого теракту з боку чекістів почнуться репресії усіх анархістів без винятку.
Через дві години на пристані очікував пароплава до Астрахані.
LXVIII
В Астрахані сів на потяг до Москви. Дорогою вслухався до балачок, люди говорили, що у «златоглавій» скрутно з харчами, пригадалися розповіді бійців, які конвоювали продовольчі ешелони, про з’їдених у Пітері та Москві котів і собак.
У Тамбові потяг затримався на добу. Нестор вирушив на пошуки місцевої анархістської організації, але за адресою, яку вказали, виявився лівоесерівський штаб. Тут же зустрів знайомих по каторзі Сікорського і Богрова, вони чули про Нестора від робочих Московського металургійного заводу, з яким Гуляй-Поле налагодило товарообмін. Поцікавився щодо чуток про московський голод.
- Карткова система, – говорив Сікорський. – Якщо є гроші то не помреш.
- А тут можна харчів якихось придбати?
- Небезпечно, – казав Богров. – На вокзалі заградзагони, знайдуть більше добової пайки, заарештують як спекулянта. До речі, зброя є?
Нестор плеснув по внутрішній нагрудній кишені.
- Залиш, або ж викинь. Якщо чекісти схоплять, то зразу до стінки як терориста, без з’ясувань.
Розпрощавшись із товаришами вирушив на базар, накупив повну валізу продуктів, круп і сухарів. Від револьвера позбавлятися і не думав.
У Тулі набрав газет. Сподівався на шпальтах освячуватиметься метода виходу країни із економічної кризи, але ледь не кожен заголовок починався з «долой» і всілякими закликами. Економічна криза пояснювалася «розрухою» і роботою «шкідників, агентів заходу». І у кожному номері спрощення чуток про співпрацю більшовицької верхівки з німецьким генштабом.
У Орлі почалися перші перевірки на виявлення спекулянтів. Пасажири старанно витирали валізки від борошняного пилу.
Нестор із готовністю відкрив валізу. Зверху лежали більшовицькі газети, які прикривали продукти.
Вже у Москві через вікно побачив щільний ланцюг вартових, ті ретельно оглядали кожен чемодан, у чоловіків перевіряли кишені. Прикриваючись валізою, прив’язав пістолет до гомілки. Ступивши на платформу, поліз під вагон та з іншого боку запримітив облогу. Прилаштувався позаду чоловіка по поведінці якого легко визначити, що везе контрабанду. Коли того почали обшукувати, Нестор нарочито нав’язливо показував відкриту валізу. Вартові, зосередившись на пачкареві (Пачкар – контрабандист.) дали знак проходити швидше.
Вийшовши із вокзалу найняв візника, поїхав до Борового, той мешкав у комуні, що оташувалася у колишньому маєтку. Там же зустрівся з Адамом Козловським, вдягнутого у шкірянку, і картуз із червоною зіркою.
- Ти чекіст? – здивувався Нестор.
- Міліціонер, – уточнив поляк. – Доки працюю тут, та небавом додому, якось не узгоджуюся з більшовиками у політичних позиціях.
Козловський запросив на чай до себе в дільницю. Нестор особливо не розказував про мету прибуття, пояснивши, що змушений тікати із окупованої України. Розпитав де можна розшукати Аршинова.
Прощаючись, Козловський посміхаючись мовив:
- А пістолетик залиш. Патрулю попадешся зразу ж до цугундеру, тоді не зможу допомогти.
Нестор віддав револьвер.
- Повертатимешся, забереш.
У приміщенні Федерації, яка розмістилася у маєтку Дмитрівського провулку, Нестор зіткнувся з людським мурашником, люди пересувалися туди-сюди, усі заклопотані, одні по кутках їли, інші спали під сходинами. Знайшов «бутирчан» Гордіна, Палісадіна і Бармаша.
Бармаш на Несторове запитання про Аршинова відповів:
- Забудь про нього. Він не той, ким був раніше, зарився серед теоретиків-чистоплюїв, сам таким став. Вони із Гросманом-Рощиним по бібліотеках усе, лекції якісь незрозумілі читають.
- А ви чим корисним зайняті?
Несторове питання сконфузило трійцю, та він і не чекав відповіді.
Протягом дня ходив за вказаними адресами, але Аршинов ніби вислизав, то за годину подався, то «ось-ось». Пізно у вечорі рушив до гуртожику-комуни, куди влаштував Боровий. У кімнаті жило ще вісім чоловік.
Сусід по койці, який назвався Левом поцікавився звідки він. Почувши «Україна» поморщився і надалі називав «південь».
- Чи доходять до півдня наші резолюції стосовно внутрішньої побудови анархізму?
- Загалом ні, але ми й без того самоорганізувалися.
- Все ж не зовсім організувалися раз ви тут.
- Так, агітатори насправді потрібні бо селяни не дуже різнять більшовизм від анархізму.
Коли Лев пішов до туалету Нестор поцікавився про нього у іншого сусіда.
- Лев Чорний (Турчанінов Павло Дмитрович 1878-1921 – політичний діяч, анархіст, анархо-індивідуаліст, поет, видавець газети «Клич», засновник «Дому анархії» в Москві.)– пояснив той.
LXIX
Іншим ранком Нестор знову натрапив на слід Аршинова. У федерації повідомили, що Петро у відділку Селянської секції ВОВК(ВЦВК – всесоюзний центральний виконавчий комітет.).
Стрілися на порозі. Обійнялися. Петро повів до коменданта гуртожитку Виконавчого комітету Бурцева (Бурцев Володимир Львович 1862-1942 – російський публіцист і видавець, відомий викриттям потаємних агентів Департаменту поліції зокрема Євно Азефа.) про якого багато чув ще на каторзі. Бурцев нещодавно відсидів у більшовицькій в’язниці, туди запахторили за наказом Троцького, через антибільшовицьку агітацію у пресі. Розпитавши Нестора із яких той країв, і про мету прибуття, порадив:
- Головне юний друже, не довіряй ніколи більшовикам, а тобі, судячи з усього, доведеться із ними співпрацювати.
Нестор знизив плечима, не зовсім зрозумівши, чому Бурцев вирішив що йому доведеться співпрацювати із більшовиками.
Аршинов запросив Нестора на лекцію в жіночій гімназії, яку проводитимуть Бобров із Гросманом-Рощіним на тему «Лев Толстой і його вплив на революційну творчість».
Прийшли на початок лекції. Виступав Бобров. Говорив вільно, але якось завчено, подекуди сонно, помітно промова на одну і ту ж тему не перша. Нестор спочатку слухав уважно, бо лектор освячував дійсно цікаві факти із життя письменника, та несподівано подумав: «Яка ж революції користь від сієї балаканини?»
По завершенню пішли обідати.
- Як вам? – питав Нестора Гросман-Рощін. – Бачу не до вподоби.
- Чому ж, цікаво. Тільки, як на мене, займаєтеся не там де слід. Йдіть у народ, а тут це вені-теревені.
- Вважаєте не доцільним? – питав Бобров.
- Творчість Толстого звісно дуже корисна, але ви можете використати свій потенціал на користь революції. Їдьте до нас, нам бракує досвідчених агітаторів від анархізму. Не закисайте тут.
LXX
Біля будинку Кропоткіна Нестор був о дев’ятій. Кілька хвилин стояв біля парадного входу не наважуючись крутнути ручку дзвінка. Збирався з думками.
Відчинила жінка вдягнута у форму сестри милосердя.
- Я до Петра Олексійовича, із ним домовлено…
Медсестра провела до вітальні де попрохала почекати. Перегодом зайшла, повідомивши, що Петро Олексійович очікує в робочому кабінеті.
Кропоткін сидів у інвалідному візку, поясниця перемотана пуховою хустиною. Господар уважно дивився на гостя, примружуючи очі. Протер скельця окулярів. Вказав на стілець.
Нестор поклав на стіл пакунок:
- Тут Петре Олексійовичу, гостинець для вас.
- Зразу видно, що із України. Не варто, мій друже, однак дякую. То з яких ви країв?
- Із Катеринославщини. Я до вас з питанням. Наші комуни будувалися і діяли за вашими принципами тому ця зустріч важлива для сотень тих, хто залишився там, у ярмі гетьманщини.
Поволі Нестор опановував емоції і говорив впевненіше. Детально розповів про створення бойових загонів самооборони. Кропоткін робив нотатки.
На прощання, патріарх анархізму сказав:
- Я зрозумів ви людина дії і головне – слова. Зберігайте ці якості доки б’ється серце. Однак маєте з товаришами недолік. Ви занадто покладаєтеся на істинність теорії. У той час як теорія лише поштовх, практика – розвиток і удосконалення теорії. Я не маю морального права давати практичні поради хоча б тому, що я лише теоретик. Кожен мій твір має евристичну основу. На прощання порада – бережіть себе, не втрачайте самовідданості.
Залишивши оселю Кропоткіна Нестор вже остаточно вирішив негайно повертатися в Україну. Проблему з агітаторами долати самотужки. А щодо московської поїздки зробив висновок: «Даремне вояжування».
LXXI
Терміново виїхати не вдалося. Аршинов попрохав попрацювати у московській Раді солдатських депутатів. Нестор погодився, бо дізнався, що є нагода отримати перепустку до Кремля.
Через два дні роботи у комітеті отримав мандат до голови ЦВК від якого розраховував на поміч у безпечному переправлені в Україну.
Блукаючи коридорами Кремлівського палацу довго не міг знайти потрібного кабінету. Переходячи із поверху на поверх на сходинах зустрівся з Бухаріним (Бухарін М.І. 1888-1938 – російський економіст, комуністичний політичний і партійний діяч.), його світлину бачив у газетах. Спитав як знайти голову виконавчого комітету. Бухарін, дізнавшись, що співрозмовник із України запросив до свого кабінету, пригостив чаєм з крекерами і розпитував про політичне становище у тих краях, звідки приїхав. Нестор охоче повторив оповідь, яку розказував багатьом.
- Розумієте, – Нестор почувався дещо розчуленим від уваги Бухаріна. – Маю повернутися. Ми запланували широкомасштабне повстання.
- Відвідаємо товариша Свердлова, розповісте йому те, що мені.
Свердлов теж запропонував чаю, та Нестор відмовився. Протягом години розповідав теж саме, що і Бухаріну.
- Навіть не усвідомлюєте наскільки важливий ваш прихід, – Свердлов написав на папері: «південь, посланець». – На цей момент, можна так висловитися, інформаційний голод про південь Росії.
- Не знаю наскільки свіжі мої новини, становище змінюється щодня.
- Те, що від вас почули вже дуже цінне. Особливо цікавить який відсоток селян спроможне чинити опір німецьким військам.
- Спроможні всі. У нас бракує зброї, але це не перешкода. Під знамена свободи піднімуться десятки тисяч.
Свердлов зняв пенсне, дмухнув на скельця і старанно протер хустиною.
- Ми маємо зовсім інші свідчення. Хоча б те, що нагодоване малоруське селянство запалене куркульством, хлібом-сіллю вітало австро-німецькі війська.
- Ви занадто категоричні, і ваше судження виникло через поодинокий випадок. Експедиційні війська дійсно хлібо-сольно приймали, але хто? Поміщики та їх наймити.
- Наймити… – Свердлов начепив пенсне. – Вам треба зустрітися з Володимиром Іллічем.
По телефону Свердлов зв’язався з Лєніним.
Зустріч призначили на ранок. Нестор вийшов з подвійним почуттям. Занадто просто виявилося потрапити на прийом до кремлівських небожителів, на перший погляд прості добрі люди, та у той же час це ті, хто ведуть боротьбу із будь-яким інакодумством, їм підпорядковується ЧК, на їхній совісті життя чесних революціонерів таких як Петренко, Пашечников, або невідомий велетень-матрос.
LXXII
Лєнін виявився навіть трохи нижчий за Нестора.
- Радий товаришу, – Лєнін потис його долоню обома руками. – І так, ви із Катеринославщини. Скажіть, як населення сприйняло гасло «Уся влада радам на місцях»?
- Як можливість самоорганізуватися. Для нас це значило, що кожна окрема комуна є невід’ємною одиницею революції, але без центристського підпорядкування.
- І ви вважаєте це правильним?
- Абсолютно.
- Ви анархіст?
- Вірно.
- Цікаво-цікаво… Анархізм для селянства неприродне діло. Безперечно подібні ідеї приносять пропагандисти із міста, тому анархізм у селі явище тимчасове, перехідне.
- Не згоден категорично. Моїми першими вихователями анархізму були звичайні селяни.
- Ви дуже різнитеся від наших московських анархістів, – додав Свердлов, який курив біля кватирки.
Нестор посміхнувся:
- Ви теж відрізняєтеся від тих більшовиків з якими доводилося зустрічатися.
Лєнін продовжив розпит:
- Ось, товариш Свєрдлов казав, що ви спільно із червоногвардійськими частинами брали участь у роззброєні козацьких ешелонів. Яке загалом ставлення населення до Червоної армії?
- Про армію не скажу, але щодо гвардії інше діло. Регіональні бойові формування на дев’яносто відсотків складаються із місцевого населення. Виключення комісари, чи мобілізовані.
- Ви говорите про анархічні бойові загони? – уточнив Лєнін. – Я спитав про червоне спрямування.
- Певний період населення не різнило чи анархічний чи червоний. Бо це був єдиний революційний організм. Усіх об’єднувала загальна справа – боротьба із буржуазією. Та згодом з’явилася межа у вигляді надзвичайок, які всіляко компрометують більшовиків, налаштовують населення проти вас. Чекісти розстрілюють відданих синів революції і я цьому був свідком. Наприклад Петренко.
- Петренко не виконав бойового наказу, – зазначив Свєрдлов.
- Якби більше таких бунтарів революція перемогла б. Я свідок того, як червоні командири драпали, загони ж Петренка стояли до останнього, даючи можливість евакуюватися резервам. І тільки через контрреволюційну змову поплатився життям.
- На вашу думку фронт розвалюють чекісти?
- Не тільки. Військспеців мало.
Лєнін повернувся до Свєрдлова.
- Бачите, Якове Михайловичу, питання про термінову реорганізацію комскладу постало архіважливо. Повідомте Троцькому, щось він кволенько працює, – повернувшись до Нестора спитав: – А які ваші плани?
- Повернутися в Україну.
- Сподіваюся для боротьби?
- Саме так, ми з товаришами плануємо розпочати партизанську війну, а потім… – Нестор замість того, щоб сказати що буде «потім» зробив жест, вказуючи на захід.
- Вам потрібно перейти кордон. Бажаєте заручитися моєю підтримкою?
- Було б ідеально.
- Яка конкретно поміч?
Нестор посміхнувшись, знизив плечима:
- Наздогад буряків, щоб дали капусти.
Лєнін не зрозумів.
- Якове Михайловичу, хто у нас займається півднем?
- Затонський.
- Відправте товариша до нього, нехай забезпечить усім необхідним. І все ж, на вашу думку, як скоро ми зміцнимося як влада?
Питання Лєніна ніби то засмутило.
- Навіть не знаю на скільки відверто можу відповісти…
- Кажіть як є, – говорив Свердлов, прижмурившись після затяжки.
- Ви щодня віддаляєтеся від потреб народу семимильними кроками. А в такому випадку – ставишся як лев, а загнешся як муха.
Коли Нестор пішов, Свердлов викинув у кватирку недопалок.
- Володимире Іллічу, що остання приказка значила? Що він мав на увазі?
- Пророкує наше фіаско…
LXXIII
29 червня Аршинов проводжав Нестора. Лєнін посприяв забезпеченню документів, тепер Нестор мав посвідчення вчителя Матвієво-Курганської волості, Таганрозького повіту на ім’я Івана Яковича Шепеля, два мундири і офіцерські погони капітана і прапорщика.
На прощання Аршинов говорив:
- Не забувай Несторе, про скрутне становище московських товаришів.
- Потрібна буде поміч нехай приїздять, дамо можливість заробити. Не треба вам тут розпинатися з толстовськими лекціями перед курсистками та ґаволовами.
РОЗДІЛ 5
МАХНОВЩИНА
Люта погодка, воля задарма
Вирвана решітка, зруйнована тюрма
Гультіпань без міри, бий із гвинтаря
Во христову віру, в батюшку царя!
Чумарка червоненька, заспівай гармонь
Шашка та гвинтівка, та мій вірний конь!
Ох, догрався голубе, духопель за всіх!
Головою в проруб, чобітьми у сніг
Чорнії знамена, попереду полків
Стережись Будьоний, Батькиних клинків!
Рано на світанку, полем вздовж ріки
Пронеслись тачанки, наскочили «братки»
Вільний вітер в ночі, із нами заодно
Довго пам’ятатимуть Нестора Махно!
(Ф. Щусь.)
І
В Орлі потяг затримувався на шість годин. Нестор пішов блукати по базару. Кілька разів спиняли торговці, пропонуючи безглузді речі, як-то: ніби то золоті, насправді ж спижові (Спижові – бронзові.) каблучки «самої імператриці», самовар, а один переконував, що його протигаз невдовзі стане у нагоді. У привокзальній чайній наткнувся на гуляй-пільця, якого знав лише в обличчя. Арон Вайзман гостював у родичів. Нестор помітив, що Арон намагається щось сказати, але не наважується.
- Чом трешся? Говори, не ховай очі.
- Навіть не знаю Несторе Івановичу, як сповістити… Ви давно із Гуляй-Поля про брата нічого не знаєте?
На Нестора наплив холодок.
- Говори.
Арон витер сльози.
- Сталося те другого травня. Кайзерівці прийшли із Полог, привели їх двоє офіцерів Державної Варти (Департамент Міністерства внутрішніх справ Української держави (Гетьманату) 1918).). У них наказ був – розстріляти Махна. Як тіко зайшли питали «де хата Махна». Хтось і вказав Омелянову.
Нестору хотілося перервати оповідача питанням «що з Омельком?», та стримався, сподіваючись, що можливо не все так погано.
- Вигнали вашого брата із хати і дітей з Варею виштовхали. Омеляна погнали через дорогу до городів Вічлинського, а Іван саме пивницю копав. Варя плакала, запевняла, що не того, мовляв, схопили, а вони: «Махне стрілять – Махне стрілять». Омелька примусили докопувати Іванову яму. Варя притьмом до коменданта, та запізно, Конопля приїхав, а Омеляна вже застрелили і тіло облили гасом збиралися палити. Коли ж дізналися, що не тому віку вкоротили розлютилися, і хату з подвір’ям спалили. Явдошка встигла у Карпа сховатися. Саву і Михайла Махнів заарештували, чи живі не скажу.
Нестор не пам’ятав, як розпрощався з Ароном, як сів у потяг.
Пригадалася остання зустріч з Омельком. Після каторги вони майже не спілкувалися. Омелько присвятив себе господарству, родині.
«Вони поплатяться, – думав Нестор. – За кожну невинну душу спитаю. Тепер ім’я Нестора Махна наводитиме такий страхополох, що кожен із них хто залишиться жити передасть переляк по крові наступним поколінням, і шаленітимуть ті нащадки од страху, почувши ім’я моє».
ІІ
Нестор зійшов у Курську, в кущах перевдягнувся у військовий однострій, начепивши погони капітана. Спочатку почувався ніяковіло, здавалося, недостатньо переконливо грає роль офіцера. Оглянувся у вітрині магазину. Пройшовся туди-сюди. З сумом відзначив – бракує військової виправки.
У Курську рушив до вокзального ринку, де за домовленістю мав очікувати Олексій Чубенко. Того знайшов за торгівлею цигарками.
- А я думав ще кілько днів тут потинятися та й майнути до Гуляй-Поля, – говорив Олексій. – Ніхто на зв'язок так і не вийшов.
- Мені ледь не на кожній станції із земляками доводилося стрічатися. Нам потужного тумака дали, тепер наша черга на опертя.
Чубенко неабияк зрадів, що час їхати. Бо за його словами жебракував, торгівля цигарками справа не дохідна, доводилося харчуватися аби чим, ночувати у собачій конурі. Нестор відвів його до лазні, дав запасний мундир і погони прапорщика. У Чубенка був револьвер з двома кулями, його привласнив Нестор, бо його пістолет Козловський так і не повернув.
Сіли на потяг до Бєлгорода. Чубенко тільки-но приліг на другій полиці, миттєво заснув. Нестор сидів біля вікна до самого Бєлгорода.
На станції почули звуки оркестру. Обидва вийшли подивитися.
На одному обаполоку платформи у синіх жупанах вишикувалися солдати Державної варти, на другому кінці австрійські гусари.
Хлопці вирішили подивитися ближче.
- Що за ганьба! – почулося збоку.
Обернувшись побачили маленького генерала, який виходив із вокзалу. Озирнулися, сподіваючись то не до них. Зиркнувши один на одного, змикитили, що так обурило генерала. «Офіцери» трималися розв’язно, руки у кишенях, комірці розстебнуті.
- Струнко! – кричав генерал. – На гауптвахту обох!
«Офіцери» неквапно намагалися стати «струнко», та далі взагалі чкурнули до товарного потягу, що набирав оберти. Заскочили на гальмовий майданчик. Нестор шкодував за однією втраченої валізкою, де була чиста білизна і головне – примірник «Землі і волі» з автографом Кропоткіна. Цією книжкою у майбутньому планував розпочати «Музей анархізму». Залишився наплічник з прокламаціями, зібраними у Москві по різних політичних установах.
Прибувши до наступної станції зняли погони. Сіли на потяг до Катеринославу.
У вагоні ходив патруль німецький і гетьманський. До хлопців підійшли австрійці.
- Auswesen bitte (Auswesen bitte (нім). – документи будь ласка.).
Нестор подав документи на ім’я Шепеля, Чубенко дав посвідчення інваліда війни.
І тут сталося несподіване, Чубенко випустив з колін наплічну торбину і на підлогу випало кілька прокламацій.
- Was is das (Was is das (нім.) – Що це?.).
Нестор поспішив зібрати листівки, пояснив:
- Unterstützung grammatisch (Unterstützung grammatisch (нім.) – граматичний посібник.).
Патруль пішов далі, а хлопці раділи з того приводу, що їх вагон перевіряли не гетьманці. Однак вирішили не випробувати долі. Сплигнули, тільки-но потяг уповільнив хід.
Дібравшись до вузлової станції розділилися. Нестор доручив Олексію їхати в Катеринослав, який тепер йменувався Січеславом, попередити підпілля про його повернення, сам вирушив до Синельниково.
(далі буде)
