Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2533
Творів: 45667
Рецензій: 89355

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Історія

Кам'яний воїн (6 продовження)

© Аркадій Поважний, 29-05-2012
ІІ
Нестор кілька разів навідувався до Бутирок, намагаючись зустрітися із Маріним, який тепер підписувався і називався тюремним псевдонімом – Аршиновим.  Застав його пізно у вечорі, коли той повертався із засідання комісії.
- Де Сева? – питав Нестор. – Він так і залишився серед карних?
- Ні. Вислизнув ще під час першого масового виходу до Театральної площі. Приходив до мене, також тебе розшукував, говорив, що знайде у Гуляй-Полі.
- Я із дому телеграму отримав від матері і Луки Коростильова, це активіст нашої групи. Додому кличуть. Думав одельки лишитися, та попрацював і зрозумів, що московські товариші більше слину райдужну люблять пускати ніж працювати. Не для мене се. Не для такого стільки страждав. Якщо можна, поклопочись про місце у потязі.
Петро написав цидулку, яка призначалася Сергію Молчанському, секретарю відділку анархо-синдикалістів.
- Аршинов пише, що ви до України відбуваєте, – Молчанський відклав записку, уважно глянувши на Нестора поверх окулярів. – То можете виконаєте деякі дрібні доручення у Харкові?
- Звісно, якщо зможу.
- Ви із Катеринославщини, маю сподівання ми неодмінно побачимося. Наша федерація в готелі «Асторія».  
- Я хочу попрацювати з селянством. Село зараз віддалене від революції, це чиста сторінка. Місто не для мене, як і пусті дебати.
ІІІ
За вікном вагону розгорнулися безкраї степи України Нестор не стримався, заплакав. На горизонті побачив табун коней. З’явилася хіть мчати верхи чвалом по степу безнастанно, це так часто снилося в Бутирках.  
На станції Гуляй-Поле сплигнув на мокрий гравій. Гальмове сопло обволокло паровою хмарою.  
Не став наймати візника, до села рушив пішки.
Йшов дорогою, якою подумки проходив щоночі, намагаючись згадати кожен кущ. Здавалося, не було ніякого ув’язнення, лише жахливий сон. Тепер насолоджувався почуттям не насиченості свободою.
У селі вже знали про його наближення, виходили із дворів, віталися, знімаючи шапки.
Вдома зустрічала вся родина, стара Явдоха, брати з дружинами і дітьми.
Явдоха обійнявши сина довго не відпускала, так і стояла поруч тримаючи за руку.
Стіл накрили на подвір’ї.
- За твоє повернення брате, – Сава підняв чарку. – Дасть бог усе налагодиться. Омелько зі шпиталю покажеться, скоро воєдино всі будемо.
- Як там у нього справи?
- Шрапнеллю око вибило. Та живий і слава Богу. Пий брате, а то небісь і забув смак горілки.
- Скажеш таке, цього лайна скрізь досить, – Нестор випив півчарки, залишок вилив на землю. – Це остання на сьогодні. Нові справи починаються брате, потрібна твереза голова.
Невдовзі прийшли Пилип Крат з Андрієм Семенютою, братом Олександра і Прокіпа, завітали члени анархо-комуністичної організації, послідовники «Спілки бідних хліборобів», Нестор пам’ятав їх ще юними хлопцями, які працювали в агітаційному відділку і зв’язковій ланці, один із них Мойсей Калініченко заарештований у десятому році, засуджений на три роки. Прийшли брати Шаровські Григорій і Пилип, Лев Шнайдер, Павло Коростильов, Сидір Лютий, Павло Сокрута, Олексій Марченко, Павло Хундей, Сашко Шевченко – двоюрідний брат Івана.  
Сава з Григорієм спорудили ще допоміжні лавки, бо не всі гості вмістилися.
- Розкажіть Несторе Івановичу, що у світі діється, – попрохав хтось із стовпища.
Нестор для ліпшого обзору зайшов на віз.
- Великі події товариші. На нас очікують справи, мета яких поліпшити теперішнє і майбутнє кожного, хто працює. Я прийшов щоби корінним чином зламати світ гнобителів і дати вам волю. Буде свобода ініціативи, творчості. Це вам обіцяю. Я прийшов вам дати землю. Визначайтеся зараз хто зі мною. Але пам’ятайте, шлях наш буде тернистий. Немало ворогів стануть на перешкоді, тому мені потрібно якомога більше побратимів.
- Ми з вами Несторе Івановичу! – вигукнуло кілька чоловік.
Розходилися далеко за північ. Нестор почувався вкрай стомленим, однак вирішив не відкладати на ранок розмову із членами анархістської групи. Потрібно обговорити проведення мітингу. Пішли до сараю.
- Сьогодні говоритиму про розпуск Громадського комітету… – Нестор уважно глянув на реакцію хлопців.
- Як же так? – першим здивувався Павло Сокрута, прикурюючи у Нестора. – На сьогодні це єдиний керівний орган.
- Ми його змінимо на свій.
- Але ж це не відповідає самій доктрині анархізму, – заперечував Павло Коростильов. – Мені думається, все, на що ми спроможні, це увійти до правління і впроваджувати свою політику. Якщо створимо наш керівний орган, то виходить ми і не анархісти зовсім.
- Поясню, – Нестор зробив паузу, зосереджуючись. – Громадський комітет у першу чергу є осередком Тимчасового уряду. Товариш Коростильов вірно говорить, почнемо саме із впровадження своїх людей до лав цього комітету. А правління анархістів матиме лише номінальну форму, насправді головне це перетворення наших ідей на практику.
- Навіщо ж зразу оголошувати про скасування Громадського комітету? – питав Мойсей Калініченко. – Якщо і є такі плани, то можливо краще про них і не розголошувати? Бо і в лихо вшелепатися недовго.  
- Подібним оголошенням я консолідую навколо нас усіх невдоволених політикою Тимчасового уряду. Від революції очікувалося більше, а ми своєю роботизною дамо зрозуміти, що тільки від нас люди отримають усе необхідне, чого прагнуть найбільше – землі і волі. Створимо свій осередок – Селянську громаду.
Засідання завершилося о шостій ранку. До Нестора підійшов Андрій Семенюта, вилучив із бокової кишені револьвер «біблей», простягнув Нестору:
- Ще від Сашка залишився. Єдина зброя на всю групу, ми прирадилися ти маєш на нього право.
Нестор подякував, запхнув пістолет за пояс, потім попрохав брата Григорія пройтися з ним по селу, показати де тепер який заклад. Махнів пішли супроводжувати брати Шаровські
Вирішив навідатися до школи. Йдучи коридором відчув запах фарби, який нагадав дитинство. Тоді пахло так само. Згадалася перша учителька Катерина Олексіївна. Тепер намагався пригадати її останній заповіт висловлений у передсмертній записці, яку зопалу знищив. У голові крутилося щось про самовизначення у житті…
Підійшовши до дверей директора з написом «Корпусенко О.М.» без стуку зайшов.
Олександр Матвійович сидів за столом, перебирав папери. Нестор простягнув для привітання руку.
- Я Нестор Махно.
Директор нерішуче підвівся, його доволі вразив погляд незнайомого відвідувача: зіркий і стомлений. Здавалося у самі думки зазирають ці очі. Лише перегодя зрозумів, що у гостя зіпсований зір.
- Корпусенко Олександр Матвійович, – назвався, простягнувши для привітання долоню.  
- Я прийшов поцікавитися внутрішніми проблемами школи.
Директор ще більше розгубився, бо не міг збагнути якого рангу людина перед ним, які має повноваження. Вдягнутий у солдатську гімнастерку, але напевне не військовик.  
- Проблем насправді пребагато… Навіть не знаю із чого почати. Ми вже писали прохання до Громадського комітету та…
- Тепер прохання поштуйте мені, – Нестор щось занотував у записничку. – Детальніше все опишіть і думаю найближчим часом проблеми вирішаться. І запрошую вас о дванадцятій годині на Соборний майдан, буде мітинг.
Корпусенко, після того, як гість пішов, ще хвилин десять сидів у роздумах гадаючи, хто ж насправді Нестор Махно. Глянув на годинник, до мітингу ще півтори години, вирішив пройтися селом порозпитувати про гостя.
ІV
На майдані зібралося людей більше ніж Нестор на те очікував. Груповики коротким терміном оповістили Гуляй-Поле і навколишні хутори. Біля трибуни стояли офіцери Сербського полку, яких попередили першими, пояснивши, що на мітингу буде оголошено про створення нового органу управління.
Калініченко розказував Нестору хто є хто:
- Отой високий худий Кудінов начальник міліції, маленький товстун поруч – діловод Рамбієвський, біля брички голова Громадського комітету прапорщик Прусинський.
Прусинський, побачивши Нестора, підійшов.
- Ви Махно?
Нестор схвально кивнув.
- Нам стало відомо про ваші заміри створити своє правління. Із повною відповідальністю  попереджаю, що подібні дії розцінюватимуться не інакше, як провокація і в такому разі ми можемо застосувати військову силу.
- Революція дала нам право на свободу зібрання і свободу висловів, – Нестор зняв темні окуляри, пронизливо дивлячись на прапорщика. – Тепер шановний, не монархія і якщо громада вирішить, що ваша робота незадовільна, то ви просто не маєте право займати теперішні посади.
Прапорщик віддалився та і взагалі залишив майдан. Підійшов брат Сава, повідомивши, що виконав Несторове доручення – відвіз сербському полку діжку «грішної води». Горілку збирали Андрій Семенюта з Сидором Лютим.
- Як пройшло? – спитав Нестор.
- Прийняли як слід, можна і зброю виміняти.
Нестор пішов до трибуни.
- Товариші селяни! – зробив паузу, окинувши поглядом присутніх, яких зібралося біля трьохсот. – Я, Нестор Махно, щойно повернувся з царської каторги, куди потрапив за революційну діяльність. Мені вистачило кількох годин, для оцінки стану справ у Гуляй-Полі. Відбулася велика революція, мета якої зруйнувати тисячолітні соціальні устої. А що я побачив у рідному Гуляй-Полі?  Земля під контролем нероб-поміщиків, до того ж зміцнена військовою присутністю сербського полку. Школа практично не працює, виробництво стоїть, господарі «Богатиря» зупинили завод і притримують продукцію до кращих часів. І ось я питаю товариші – навіщо вам подібне керівництво, так званий «Громадський комітет» нав’язаний Гуляй-Полю Тимчасовим урядом? Ні пан Прусинський ні Кудінов гуляй-пільцям не знайомі, бо не місцеві. Зайди-призначенці. Справи ведуть із притаманною старому режиму орієнтацією. То ж спитаю ще раз – чи відчули ви, люди добрі, хоч якісь покращення протягом їхнього керівництва?
Гурба одностайно вигукнула «ні».
Нестор запропонував із кожної сотні призначити по представнику, які увійдуть до нового правління.
- Чому маємо слухати цього розбійника-каторжанина? – вигукнув один із тлуму де гуртувалися сербські офіцери.
Нестор впізнав купця Веселовського.
На трибуну піднявся Корпусенко, назвався головою «Спілки просвіти» і оголосив про цілковиту підтримку ініціативи створення Селянської спілки, для засідання делегатів від сотень запропонував актовий зал школи.
Прусинський тим часом, йдучи з мітингу вирішив негайно арештувати Махна із приспішниками і відправити до Олександрівську. Та з’ясувалося, що для цього немає солдат, усі до нестями повпивалися.
Пізніше голова Громадського комітету з Рамбієвським і Кудіновим приїхали верхи до гімназії, де закінчилися установчі збори новоутвореної Селянської спілки.
Прусинський заступив дорогу Нестору на сходинах.
- Даремно ви влаштували цю комедію. Що за позерство?
- Яку ще комедію? – Нестор посміхався, але в очах читався холодний вогник. – Тут не до жартів шановний.
- Я арештую вас негайно, ви провокатор!
- Он як…
Нестор схрестив руки на грудях. Позаду нього стали шестеро хлопців, озброєних мисливськими рушницями, які тримали напоготові. Сашко Шевченко відштовхнув Прусинського, давши Нестору дорогу.
- Негайно слід відправити телеграму повітовому комісару, – говорив Прусинський, коли Махно з охороною рушили на бричці. – Якщо цьому півню вчасно не обрізати крила, невідомо чим скінчиться.
V
Протягом тижня Нестор майже не спав. Ходив по сотнях, агітував селян створювати загони самооборони. Селяни питали про зброю, на що Нестор відповідав:
- Доки озброюйтеся тим що маєте: бірмаками, ножами, самопалами. По можливості цю проблему вирішуватимемо.
Це питання Нестор обговорював на засіданні групи, яке проводили у приміщенні колишнього Таврійського зібрання.
- А що тут думати, – говорив Мойсей. – Усе спирається в гроші, а тих коштів, що у касі вистачить хіба на кілька набоїв.
- Ми роззброїмо сербський реймент, – Нестор підійшов до вікна, заклавши руки за спину, перем’явся із п’ят на носочки. – Головне звести нанівець вплив офіцерів, збирайте спирт. Акцентуватимемо на тому, що їм час додому, там їх очікують жінки і діти. Гроші знайдемо, візьмемо під контроль касу обчеського комітету.
- Може спрацювати, – схвалив Мойсей. – Сказав би геніальна ідея, але ж всяко ризикована. Прусинський вже б’є на сполох.
- Буде зброя, нам нічого не стане на заваді.
Тут же вирішили Громадський комітет офіційно не розпускати, доки триватиме організація потужних бойових загонів самооборони. Нестор планував створити анархічну гвардію, куди увійдуть професійні солдати.
VI
Прусинський щодня відправляв до Олександрівську телеграму за телеграмою, де писав, що владу у Гуляй-Полі захопила, так звана, «Селянська спілка», вона ж бойкотує надходження коштів до Олександрівську. Прапорщик збагнув, що телеграфісти працюють на Махна. Відправив вістового, але через три дні того знайшли п’яного на станції Гайчур, до Олександрівську так і не дібрався. За словами вістового, ще у потязі приєднався до групи молодиків, ті відзначали чийсь день ангела, а далі усе запало у непам’ять, зокрема, куди подівся секретний пакет і не второпає яким чином опинився на станції.
Прусинський дорозумівся і про те, що і в його апараті хтось працює на Махна. До Олександрівська вирушив Кудінов.
Начальник міліції приїхав через два дні, передав Прусинському конверт.
Під час читання міміка поволі змінювалася, спочатку здивування, згоді гнів.
- Читай, – кинув послання на стіл. – Вони там або не втелепують серйозність нашої ситуації, або не бажають розуміти.
- «Заборонити ліво-радикальні об’єднання, видати наказ про здачу зброї…» – прочитав уголос Кудінов.
- «Видайте наказ», – саркастично промовив прапорщик. – Вже час прохати військової підтримки, а вони – «видайте наказ». Скільки у нас людей?
- Практично ніскільки, якщо виступати проти Махна, він набрав силу. Міліціонери деморалізовані, серби теж, вони щоранку отримують відро горілки, анархісти закидають їх прокламаціями і закликами розбрідатися по домах, до того ж пропили майже усю зброю, вона тепер у бандитів Махна…
- Що ж… Треба щось на протидію… Зберемо заводчиків, поміщиків, нехай стають у поміч. Створимо фонд викупу у населення зброї. Інакше не віддадуть, це ж хохли. І головне – вбити у поміщицькі голови, що для їхньої ж користі. Зажмикрутують кошти, Махно в першу чергу їм горлянки переріже.
VII
Чотири сотні: Вербівська, Гурянська, Бочанська і Піщанська обрали Нестора головою Селянської спілки, хоча він відмовлявся, мотивуючи тим, що інших організаційних справ накопичилося. Селянська спілка розташувалася в одному приміщенні з Громадським комітетом – у Волосному правлінні. Нестор також зайнявся заснуванням профспілки металістів і готував план створення у поміщицьких маєтках  сільськогосподарських комун.
Роботи накопичилося стільки, що доводилося спати у Волосному правлінні.
Вранці розбудив Пилип Крат.
- Несторе, по селу проїхалося двоє, назвалися агентами Тимчасового уряду.
- Людей на майдані зібрали, – додав Лев Шнайдер. – Хотіли у гімназії виступити, та Корпусенко не дозволив, сказав без твого дозволу ні-ні. Ось листівку роздають.
Нестор зіщулившись читав прокламацію.
- Гм… закликаємо до патріотизму… так-так… підтримати установчу раду, – не дочитавши віддав Пилипу. – Збережи, напишемо статтю-відсіч. Що виступили?
- Народ не підтримав. Люди кричали, мовляв, самі упораються без будь-якого контролю із міста чи звідкись інде, – Пилип схилився ближче до Нестора. – Схоже більше на розвідку ніж на агітаторів.
- Нічого. Тепер у нас є зброя.
На черговому засіданні групи оголосили про створення Чорної гвардії і обрали чорний прапор. Командиром загонів призначили Саву Махна, Нестора – політичним керівником. Перший бойовий загін нараховував п'ятнадцять бійців.
У вечорі із Дібрівок приїхали вісім вершників. Командир загону високий чорнявий матрос, на безкозирці напис «Іоан Златоуст». Нестор про себе зазначив, що через таких красенів дівчата втрачають розум.
- Федосій Щусь, – представив командира Сидір.
Після дібрівчан до штабу гвардії прибула ще одна виправа добровольців із Шагрово, командира Нестор пам’ятав із дитинства, коли на спіл працювали у колонії Блюменталь, це Семен Каретник, тепер ветеран війни, георгіївський кавалер, із армії демобілізувався у чині підпоручика. У загоні Каретника служило двоє братів близнюків Іван та Петро Петренки-Платонови. Хлопці носили військові однострої, перемішані з козацькими пасками, із яких стирчали гранати і пістолети, плечі перетягували ремні портупеї, на вигляд юнакам не більше шістнадцяти років. Прийшов Олексій Марченко, ще один товариш дитинства.
На засіданні бойових груп Нестор, як голова нового осередку правління, уповноважив мандатами Щуся, Каретника і Марченка вилучати зброю у колоністів і селян не причетних до сил самозахисту.
VIII
Колишній помічник начальника міліції Рамбієвський боязко переступив поріг кабінету де працював Нестор.
Знявши картуз, невпевнено наблизився до столу.
- Несторе Івановичу, тут справа, – Рамбієвський скосив око на Мойсея, який сидів за сусіднім столом під портретом Олександра Семенюти. – Особиста справа.
- У мене тепер немає від товариства конспіративного шарварку, кажіть із чим прийшли.
- Тут для вас є дещо, – Рамбієвський тримав під піхвою  щось загорнуте у мішковину.
Розгорнувши поклав на стіл три течки.
- Ще в Олександрівську, розбираючи архіви, я, не знаю навіщо, ну так, про всяк випадок, прихопив деякі матеріяли. Тут про вас та інших, кого арештували у восьмому-дев’ятому роках. Документи станового пристава Короченцева. От я і подумав, вам буде цікаво знати…
Нестор різко підвівся, а потім повільно підійшов до вікна заклавши руки за спину, перем’явся з п’ят на носочки. Наблизився до Рамбієвського, дивлячись тому у вічі.
- Що хочеш?
Рамбієвський нервово м’яв картуз.
- Відколи ви розпустили міліцію, я залишився без служби, от і подумав, чи не знайдеться місце діловода…
Нестор кивнув Мойсею:
- Признач йому пайок.
Ознайомлюватися з документами були запрошені уціліли члени «Спілки бідних хліборобів».
Прийшла Маруся Продан, яка через слабке здоров’я не займалася революційною діяльністю.
Нестор знайшов перший донос на себе, написаний Никодимом Задорожнім, двоюрідним братом Нюсі Задорожньої, яку колись намагався сватати.
Мойсей подав Нестору розписку. Це зобов’язання Петра Шаровського попередити поліцію якщо у полі зору з’явиться кум – Олександр Семенюта.
Нестор нервово забарабанив пальцями по столу. Наказав знайти Пилипа і Григорія Шаровських.
- Де ваш брат Петро? – питав Нестор.
- У себе, – відповідав Григорій. – Тільки давно не бачилися.
- Вікна цеглою позакладав, – додав Пилип. – Та жінка казала, відтоді, як ти з'явився у селі, він до Олександрівську поїхав. Боїться чомусь тебе…
- Ось чому, – Нестор подав Григорію донос. – Він провокатор, шпік (Шпік – так називали потаємних агентів поліції.).  
Григорій, перечитав кілька разів, важко зітхнув, передавши документ брату.
- На його совісті смерть Сашка Семенюти, – тихо мовив Нестор.
- Що з ним буде? – спитав Прокіп.
- Суд вирішить… Наш суд, народний.
- Я ураджую будь-яке рішення, – мовив Прокіп не дивлячись на брата.
- Як суд, так і я, – говорив Григорій. – Якщо мій старший брат авантурник, то він більше не брат мені…
Зміст документів уразив Нестора. Вразила кількість провокаторів упроваджених до групи.
Склали перелік тих, хто ще мешкав у Гуляй-Полі: Сопляк, стражники Бугаєвський і Оніщенко, останній, як Нестор дізнався, після його арешту знущався над Явдохою під час обшуку, до того ж виказав поліції рідного брата. Найбільше доносів написав піп Ґмитро. Виказуючи таїнства сповіді де матері розповідали про синів, які, на їх думку, «пішли кривою стежиною, зв’язалися з антихристами».
- Взяти Оніщенка? – питав Петро Семенюта. – Він вдома, хоч зараз на телеграфний стовп.
- Не треба, – заперечив Нестор. – Не варто швидкувати. Схопимо одного, інші на дно заляжуть. Вистежимо кожного і візьмемо в один день.
Заочний суд провели негайно.
ІХ
Петро Шаровський мешкав у двоюрідного брата в Олександрівську. Виїхав як тільки почув, що Нестор Махно повернувся.
Влаштувався лоточником, торгував цигарками. Та протягом останнього тижня самі невдачі. Спершу погиркалися з братом, той вигнав із квартири, Петро оселився у коморі двірника, далі виявилася невистачка і крамар більше не давав товар на реалізацію. Тепер вештався повз торгові ряди, шукаючи випадкового заробітку.
Після обіду, заробивши трохи вантажником, повертаючись із базару, купив пляшку – зробить спробу замиритися з кузеном.
На перехресті вулиць Тюремної і Ярмаркової угледів візника, який стоячи на козлах, розглядав мапу. Петро докумекав, що візник новенький і вочевидь заблудив, пасажирка, молода пані дуже нервувала.
- Забейкалися панночко? – спитав Петро, здіймаючи картуза.
Обличчя жінки закрито вуаллю.
- Лихач міста не знає, а мені потрібно до Шенвізе…
- О, знаю, це за річкою.
- То може покажете? А я вам заплачу.
- А чом би й ні, – Петро всівся біля візника. – Давай, паняй на Московську, а там скерую.
Коли виїхали на вулицю Кузнечну і наближались до річки Мокра Московка Петро звернув увагу на двох чоловіків, які топталися на мосту. Вони старанно закривали обличчя комірами, ніби ховаючись од протягу, хоча вітру немає.
Бричка в’їхала на місток двоє несподівано заплигнули з двох сторін. Петро збагнув, що ускочив у біду. Дівчина підняла вуаль, під якою виявився Сидір Лютий, а двох, що заплигнули не знав.
Селище Шенвізе знаходиться у лісовому масиві, бричка поїхала до лютеранського кладовища.
Петро стояв на колінах, Павло Хундай і Павло Сокрута тримали його на прицілі, Сидір читав присуд:
- За провокаторську діяльність у період з тисяча дев’ятсот дев’ятий по десятий роки, результатом якої стала загибель товариша Олександра Семенюти, революційний трибунал гуляй-пільської бойової організації «Чорна гвардія» засудив Петра Шаровського до смертної кари.
Хлопці відійшли на кілька кроків, підняли пістолети.
Х
Наступного дня після виконання вироку Петру Шаровському Нестор зіткнувся на вулиці з колишнім стражником Петром Оніщенком, який, побачивши булого ворога, зняв кашкета, по-лакейському схилившись.
- Мої вітання, Несторе Івановичу!
Простягнув для привітання руку. Нестор затремтів од люті, міцно стис рукоятку пістолета у кишені. Та опанував себе.
Оніщенко поспіхом прибрав долоню.
- Ви вже вибачайте за минульщину, самі розумієте, робота така собача…
- Робота? Якби тільки виконував свій обов’язок, я б якось тебе зрозумів. Брата рідного послати на ешафот це теж робота? Над матір’ю моєю знущався – робота? Геть з очей доки кулю не всадив.
Оніщенко поспішив щезнути.
Від хвилювання Нестор відчув нудоту і запаморочення. Біля крамниці угледів стілець. Вийшов господар спитав чи не потребує допомоги. Нестор попрохав когось послати до штабу.
Невдовзі на бричці під’їхали Мойсей з Кратом.
Вже у штабі Нестор знепритомнів. Викликали лікаря, той констатував – нервове і фізичне виснаження.
- Він хоч буває коли дома? – питав Крат Саву, який прибув, почувши що брату зле.
- Буває, – Сава розпачливо махнув у бік Нестора. – Відтоді, як повернувся, мати його безмаль разів зо тричі бачила. Харчується аби як, та й так же лікується. Варя йому десь борсучого жиру роздобула, та яке там.
Нестор поволі приходив до тями.
Підвівшись з софи деякий час ошаліло озирався.
- Посовинів ніби… Голова – каменюка. Оніщенка стрів, підлабузник чортів…
Нестор спробував підвестися, та знову відчув запаморочення.
- Може заарештувати Оніщенка? – спитав Хундей. – Вже ж прийшов час…
- Ні в якому разі, – заперечив Нестор. – Хто він такий, дрібнота і тільки. До того ж вже покараний страхами, підлий виконавець.
- А як же Петро? – питав Коростильов. –  Через нього на ешафот пішов…
- Загалом він лише свідчив проти брата, у Короченця і без того козирів проти нас було хоч греблю гати. Візьмемо зараз Оніщенка, втратимо Сопляка і Бугаєвського. Терпінням досягається багато чого….
Зайшов чатовий, повідомив, що прийшло двоє посланців. Нестор підвівся, дав знак впустити гостей. Завітали селяни із Таврії посланці анархістки Марусі Нікіфорової. Нестор чув про неї ще перебуваючи в Бутирках. Знав, що талановита ораторка.
- Може переманити наших людей, – непокоївся Борис Вертельник.
- Дурниці, – відмахнувся Нестор. – Вона потрібна нам як заводій. Думаю спроможні скерувати її у потрібному напрямку.
До штабу увірвався Лютий:
- Є! – Сидір не міг говорити далі, бо був захеканий. – Є…
- Що є? Дідько тебе забирай! – вилаявся Борис.
- Сопляк з'явився, бачили як візницю у Пологах на залізниці брав.
- Ну от… – спокійно мовив Нестор, хоча в очах читався зловісний вогник. – Оце вже важливий птах. Прийшов час друзі, помститися за загиблих братів-революціонерів.
Пилип Крат, який виконував обов’язки секретаря, почав друкувати наказ про арешт попа Ґмитра, колишніх стражників Бугаєвського і Сопляка.
ХІ
Арештовану трійцю відвезли до Непхайської балки.
Стражники слухали вирок мовчки, піп плакав.
- Ти найбільше за всіх завинив, – говорив попу Левко Шнайдер. – Тобі дурні баби ніби Богу довіряли…
Стражників застрелили першими. Попа Шнайдер зарубав шаблею, відсік голову і наштрикнув на кіл, який встановив на пагорбі, тіла облили гасом і підпалили.
ХІІ
Наближалося перше травня. Нестор зайнявся організацією свята, писав сценарій. Справами у Селянській спілці займався Мойсей.
Нестор сходив до командування сербської кулеметної команди, за його задумкою у Гуляй-Полі мав відбутися парад сил самооборони, і серби теж повинні промарширувати у повному бойовому викладі.
Під вечір Мойсей приніс на підпис документ, який уповноважував ревізійну комісію здійснити перевірку у поміщицьких садибах, переписати наявність інвентарю.
Вночі Нестор повертався стомлений, але у піднесеному настрої. Збувалася давня задумка, яку омріювали ще Олександр Семенюта з Вальдемаром, про яку мислив у Бутирках. Невдовзі має запрацювати комуна №1 імені Олександра Семенюти. Для цього обраний маєток поміщика Нейфельда, залишений господарем з усім інвентарем. У розпорядженні нової комуни три млина, слюсарна майстерня, олійниця. Також під комуну готується господарство Класена, там працюють хлопці Щуся. Федосій повідомив Нестору, що поміщик сподівається на повернення старого режиму, а також намагався лякати охоронною грамотою Олександрівського повітового комісара, яка забороняє будь-які реквізиції. Хлопці спочатку отетеріли, бо грамота, судячи із прізвища, підписана Нестором, та затим розторопали, що повітовий комісар просто має схоже прізвище – Міхно.
До першої комуни записалося зразу сімнадцять родин.
Вранці із типографії у штаб принесли плакати і збільшені портрети Кропоткіна та Олександра Семенюти.
Зі станції приїхав Несторів племінник Михайло, син Карпа, який відповідав за секрети навколо Гуляй-Поля. Повідомив, що з боку Полог йде загін вершників двадцять чоловік під чорним знаменом.
- Маруся, – зазначив Нестор.
Сів у бідарку, виїхав на зустріч. Ніяк не міг розгледіти серед бійців жінку.
Загін зупинився. Вершник, що їхав поруч із прапороносцем сплигнув, підійшов до бідарки. Тільки тепер роздивився, що це і є Маруся, вдягнена у чоловічий одяг. Шкіряні галіфе, шкіряна куртка, перетягнута ремінцями портупеї і планшету. Зачіска теж не жіноча, коротке темно-каштанове волосся пострижене під каре.
- Товаришу Махно? – голос у неї низький, але все ж жіночий. – Я вас зовсім по іншому уявляла.
Нестор холодно посміхнувся:
- Руште за мною.
До штабу Маруся зайшла з худорлявим чоловічком у пенсне, який назвався Вітольдом Бжостеком польським анархістом-терористом. Маруся представила його також, як свого чоловіка.
Нестор ознайомив гостей з планами на майбутнє, відвідали комуну №1, яка запрацювала саме перед приїздом гостей.
Побачене вразило отаманку.
- Я багато де була, але вперше зустрічаюсь із практичним втіленням кропоткінського вчення. Мені повідомили Несторе Івановичу, що і для мене робота знайдеться.
- Для кожного щось змудруємо, головне бажання. Тим більше для такої ініціативної як ви. Завтра о дев’ятій ранку першотравневий мітинг, то ж можу розраховувати на ваш виступ?
- Яку ж роботу плануєте доручити мені?
- У першу чергу працювати з людьми, це у вас вийде набагато краще ніж у мене. Зокрема організація бойових анархічних загонів у повіті. У Гуляй-Полі нам трохом вдалося зробити, але за межами авторитет за вами. Займетеся анархічним вихованням.
- Де я можу розквартирувати загін?
- У комуні. Ще… Попередьте – ніяких п’янок, за це суворо, навіть скажу, жорстоко каратимемо.
ХІІІ
Святкування почалося о восьмій ранку. Сербський полк надав духовий оркестр.
Почався парад. Пройшли строєм сотенні сили самооборони, проїхали вершники Марусі, з отаманкою на чолі, промарширували серби.
Першим виступав Борис Вертельник, за ним Нестор, який привітав гуляй-пільців з почином у створенні безвладного суспільства. Виступала Маруся, її слухали захоплено, навіть Нестор. Говорила на одному диханні, голос не по жіночому гучний. Жестикуляція вдало доповнювала палку промову. Здавалося і птахи принишкли слухаючи її. Здебільшого хвалила Нестора і закликала селян стати на захист революційних завоювань.
Військовий оркестр перемістився до ярмаркового майдану де заграв вальс «Амурські хвилі». Почалися танці.
До Нестора підійшов брат Григорій і Сашко Шевченко, запросили в садок на чарку.
Випивши трохи вина, Нестор відчув приємну слабкість.
- Ходімо подивимося як танцюють, – запропонував Нестор. – Так давно не бачив.
На майдані Сашко сіпнув Нестора за рукав, показуючи на трьох дівчат, що стояли біля ларьку з газованою водою. Дівчата вдягнуті святково: у демікотонових дзябканистих (Дзябканистих – різнокольорових.) сукнях, на спідницях басаги (Басаги – окремо зшиті кишені, прикріплені до спідниці.) у кожної обшиті по-різному, у однієї металиками (Металики – медальйони з тисненими фігурками святців.), насмиканими із старого намиста, у іншої білими коралами. У косах блакитні та алі  гарусні уплітки (Уплітки – штучні коси з вплетеними стрічками.) з чарданами (Чардан – бісерна стрічка з різнокольорових намистин нашитих на солом’яній плетінці і зав’язана у вигляді обручика, який прикріплюється до кіс, обмотується разом з косами.).
- Бочанські дівчата, – тихо мовив Сашко, – я їх знаю. Гайда погомонимо.
Нестор підійшов першим. Торкнувшись криси капелюха привітався:
- Доброго дня дівчатка.
Ті розгублено привіталися, бо Нестор здавався недосяжною особистістю, небожителем, такі зазвичай не зиркають у бік простих селянок.
- Відпочиваєте? – спитав Нестор, відчуваючи, як починають палати щоки.
- Відпочиваємо, – хором відповіли дівчата.
- То може громадно відпочинемо? – вклинився у розмову Сашко.
Дівчата засміялися. Сашко купив усім по стакану лимонаду і пляшку мадери. Пішли до альтанки під квітучими вишнями, де вже засіли молодики, та побачивши хто бажає відпочити зразу ж поступилися місцем.
Нестору сподобалася наймолодша русява дівчина років сімнадцяти, яка назвалася Настею Васецькою. Відкликавши її у бік, спитав:
- Ходімо сьогодні до театру. На честь прибуття Марусі ставиться Тарас Бульба. Я теж мав там грати, але справ так накопичилося, ніколи на репетицію ходити. То як, підеш?
- Піду, – відповіла Настя. Було видно, що їй важко приховувати хвилювання.
Нестор, глянувши на годинник, вибачився. Григорій із Сашком підвелись маючи намір йти з ним, але він відсторонився, сказавши, що сам впорається. Мовивши Насті на прощення: «Так я жду», пішов до Селянської спілки, де з Вертельником поспіль готували документи про націоналізацію заводу «Богатир».
Настя теж мерщій додому. Чепуритися. Хоча до зустрічі ще шість годин.
- Що це із тобою? – питала Настю мати.
Вона не відповіла. Відкривши скриню почала стурбовано перебирати прикраси, приміряла то гадюче намисто (Гадюче намисто – намисто чорного кольору.), то білі перла, то червоні рогачки (Рогачки – коралі скляні червоні.), обрала сороківці (Сороківці – нашийна жіноча прикраса з монет, виготовлених у вигляді кругляків з геометричними орнаментами.), які блищали ніби золото.
- Та що ж утрапилося?
- Нічого мамо, нічого особливого. Мене Нестор Махно запросив до театру.
- Хто?
- Ви почули.
Мати не знала чи радіти, чи навпаки. Нестор Махно найвідоміша і найповажніша у селі людина, з іншого боку селяни відчували до нього якийсь містичний пострах, який зумовлювався чутками про кумівство із нечистою силою.
ХІV
Нестор закохався. Тепер не так наполегливо займався громадськими справами, часто перекладаючи на Вертельника і Мойсея Калініченка. Пасивність ідейного керівника надавала негативного відбитку на роботу Селянської спілки. Маруся окрім організації «Чорної гвардії» намагалася втрутитися у громадські справи, та селяни її мало слухали, не допомагала навіть погроза «маузером». У комунах почали пити.
Нестора викликали на позачергове засідання, яке зібрав Мойсей. Прийшло вісім активістів. Нестор сидів на підвіконні курив, пускаючи дим через кватирку, намагаючись зберігати спокій, бо знав, що питання стосуватиметься його особистого.
- Ти розпочав цю справу, тобі її продовжувати і розвивати, – говорив Мойсей. – Ми хоч і опанували організаційну жилку, однак не володіємо тим авторитетом, який є у тебе. Ця справа дорога нам, тому боляче дивитися, як все рушиться.
- А в чому неладно? – Нестор зіскочив з підвіконня. – В чому?! Про яку до біса самоорганізацію можна говорити, коли варто на тиждень відволіктися, як розбіднилися, усе у них рушиться… Вам досі дядько з нагайкою потрібен? А уб’ють мене тоді як? Ви ж до всього маєте бути готові. Я не припиняв працювати, скерував вас, працюйте. Врешті-решт я маю право на особисте життя.
- Помиляєшся, – похмуро говорив Вертельник. – Тепер ти сам собі не належиш.
- Чого ж від мене хочете?
- Ти потрібен, – знову говорив Мойсей. – Закохуйся скільки завгодно, але справі не зашкоджуй.
Нестор не знав що на це відповісти. Останній аргумент уклав на лопатки.
«Дійсно, – думав, – я добровільно поклав себе на терези, люди повірили».
У вечорі вибачився перед Настею, цілуючи її руки.
- Прости, спізнився. Сама маєш розуміти, я тепер не господар собі.
- А мені? Мені ти належиш?
Нестор зітхнув:
- Маєш Настю, звикнути, або прожени мене.
Вона пригорнулася до нього.
- Чому саме ти? Невже мало страждань перепало на доленьку твою?
- Не в цьому справа. Сам обрав стезю, от і йду по ній впевнено. Один співузник багато філософствував на сю тему, казав якби у свій час зайнявся б чимось іншим, то неодмінно потрапив би на каторгу. Карма.
- Що?
- Це із індійських релігій. Простіше кажучи, якщо людина страждає, то має наслідок минулих гріхів. Індуси вірять у блукаючу душу, яка живе багато разів у ріжних тілах, – Нестор глянув на годинник. – Ну от, час. Ми створюємо комітет захисту революції, потрібно розписати все, кожному розтлумачити його обов’язки.
- Розкажи що це за комітет.
- Потім люба, потім….
Насті зовсім не цікаво слухати про незрозумілі комітети, просто хотілося, аби він більше побув біля неї.
ХV
До середини червня Селянська спілка, Громадський комітет і Земельний комітет реорганізувалися у Гуляй-Пільську Раду робітничих і селянських депутатів.
Поміщик Класен вже втік зі свого маєтку, не дочекавшись жнив і закінчення «революційної вакханалії». Надсилав кілька сотень скарг на ім’я повітового комісара і ніякої відповіді, ніякої допомоги. Прийшли озброєні до зубів люди з папірцем підписаним «байстрюком-каторжанином», запропонували поміщику у родинному обійсті кімнатку для прислуги. Після привізитували комунари. Класену стало невтерпуче жити бік о бік з «бидлом».
Комунари привезли десяток свиней, вісім корів і п’ятдесят овечок. Нестор двічі на тиждень працював у комуні помічником механіка Мусія Дашка. Залишаючи у такі дні Гуляй-Поле погрожував хлопцям пістолетом:
- Дивіться, падлюки, шалітимете, власноруч розстріляю. Ніщо до рахунку не йде. Дитячою дружбою спекулювати не дозволю.
Перед від’їздом Нестор навідався до театру, де художнім керівником працював Серафим Гаплик.
- Роби програму, з нею гастролюватимеш по селах, – Перем’явся з п’ят на носочки, роздивляючись анонс вистав на тиждень . – Та й далі, до Таврії. Будеш і агітаційну місію виконувати.
ХVI
Маєток поміщика Шабельського, що у семи верстах від Гуляй-Поля, охоронявся козаками. Нестор приїхав у супроводі Щуся, Каретника, Хоми Кожина і Бориса Вертельника.
Каретник, не злізши з коня, постукав прикладом у ворота.
Вийшов заспаний козак, озброєний мисливською рушницею.
- Якого дідька розгримівся?! – невдоволено питав охоронець, тримаючи гвинтівку напоготові.
- Я Нестор Махно, Голова Реввійськради Гуляй-Пільського комітету захисту революції. Цей маєток найближчим часом буде реквізовано і реорганізовано на сільськогосподарську комуну.
Козак опустив гвинтівку, оторопіло дивився на гостей. Чухав потилицю.
- Я Потапов, підосавул… Так, а ми як? Нам наказано охороняти…
- Ви можете погинути, як контрреволюціонери, або ж вирушайте негайно додому. Нам відомо, що пан Шабельський молодший зараз у Києві переховується, очікує доки тут кістьми ляжете, а йому відвоюєте блага старого режиму. То ж, пане підосавуле, обирайте самі.
На двір вийшли інші козаки. Нестор виступив і перед ними, закликаючи повертатися по домівках.
Маєток Шабельського вже на другий день перейменували на комуну імені Бакуніна. Хоча серед селян не приживалися імена анархічних стовпів, йменували комуна «Класена», комуна «Нейфельда», комуна «Шабельського».
ХVII
Нестор із племінником Михайлом зійшли на станції в Олександрівську. Зразу ж на вокзалі почали розклеювати листівки, вилучаючи із маленької валізки.
Там писалося:

«Кожному чесному працівнику!
До вас звертається орган Гуляй-Пільського селянського союзу. Товариші, у той час, коли революційні маси скинули самодержавство, вийшли на шлях свободи, рівності, братерства. У керма влади залишилася купка людей, яка замаскувалася під революціонерів, лизоблюди царату, що всілякими хитрощами намагаються повернути втрачені привілеї.
Наша Гуляй-Пільська волость сказала рішуче «ні». Ні – поверненню рабовласництва, ні – кровопивці-державі, ні – установчим радам, ні – громадським комітетам, ні – тимчасовому уряду. Відтепер революційне Гуляй-Поле, яке скасувало у своєму районі установчих призначенців, закликає кожен повіт, волость дотримуватися нашого прикладу.
Слава трудовому люду, що є авангардом революції!»

Протягом двох годин листівки наклеєні вздовж вулиці Вокзальної, до Ярмаркового майдану.
Зайшли до Олександріського штабу анархістів, де секретарем Борис Михайленко, з яким Нестор познайомився ще у Москві у Лефортовському відділені анархістів.
- У нас конкретна мета, – почав Нестор з головного. – Зібрати конференцію.
- Навіщо? – Михайленко не приховував невдоволення, бо не любив ініціативу, яка б могла зіпсувати відносини з владою.
- Наші досягнення у системі самоорганізації потрібно всіляко поширювати.
- Досягнення… гм… – Михайленко витер зі столу невидимий пил. – Що ж, можна...
- Ваше завдання оповістити представників Громадських комітетів і максимально забезпечити їхню явку.
Нестор з племінником вирушили на квартиру есера Михайлова. Той, вислухавши гуляй-пільців, зробив висновок:
- Розумію тебе. Вдалий, як на мене, політичний хід. Розхитати і без того хлипке олександрівське урядування.
- Я сонне царство хочу сколошкати, – уточнив Нестор. – Поміщики від влади отримують збройну підтримку. До того ж стало відомо, що проти Гуляй-Поля готується піхотний і кавалерійський полки.
- Звісно, адже резонанс який. Земля все ще в руках поміщиків, а ти закликаєш залишити їх ні з чим.
- Ми відібрали у нероб землю, – Нестор почав нервово ходити по кімнаті, заклавши руки за спину. – Якби ж то усі, розумієш, усі як ми, то це був би кулак! Кулацюра залізний! Важко вибити рабство із голів людей. Багато хто підкупний.
- Я припускаю Несторе Івановичу, цей раунд ти виграєш, Олександрівськ буде твій. А як же Катеринослав? Там зовсім інші люди, інші ресурси…
- Поставимо доки реальні цілі перед собою. Усе у нас буде.
О шістнадцятій годині Михайленко зібрав оргбюро. Призначили день проведення конференції.
Нестор з Михайлом не повернулися в Гуляй-Поле, а поїхали з агітаційною місією до Оріхово і Полог.
ХVIII
У Кінських Роздорах Нестор прибув із племінником і Каретником.  
У приміщенні Волосного правління так накурено, що у прибулих заболіли очі. Нестор хутко підійшов до вікна, яке прочинилося з тріском, бо не відкривалося кілька років.
- Дідько вас забирай! На дворі тепло, а ви наче щури.
Біля столу стояв бородатий чоловік, вдягнений у фрачні штани і смугастий жилет поверх чумарки. Шкутильгаючи підійшов до Нестора, простягнувши для привітання руку.
- Болтнєв Силант, – назвався чоловік.
У Болтнєва задрижали руки, він наслухався жахливих речей про те, як Нестор Махно розправляється з неугодними його режиму.
- Я сам, Несторе Івановичу, чманію од цього, то перед вами приходили, начаділи. Засідали хлопці…
- Де правління? І що це? – показав на стіл заставлений недоїдками.
- Я ж кажу, засідання…
- Хто веде організаційну роботу?
- Та ніхто… – Болтнєв розвів руками. – Усе якось так само собою. Та й багато мужиків до вас у Гуляй-Поле на заробітки пішло.
Нестор переминався з п’ят на носочки, замислено дивлячись на Болтнєва, від чого у того душа переселилася у п’яти.
- З вашими активістами я поспілкуюся. Бачу ви людина не питуща, то ж будете Головою правління у Кінських Роздорах.
- Я лише сторожую… Не зможу…
- Від нині у лексиконі немає слова – «не зможу», якщо ж ви проти, то у мене на противагу є – «розстріляю». А тепер я хочу зустрітися із членами правління.
- Ніяк не можна, вони п’яні…
- От і добре, значить організуйте кількох шибутних хлопців. Такі знайдуться?
Болтнєв привів трьох братів Боженків: Карпа, Михайла і Севастяна, шістнадцяти, вісімнадцяти і двадцяти років.
- Ну що хлопчики, потрібна служба, – Нестор став перед братами, переминаючись із п’ят на носочки. – Нуж бо, приведіть сюди увесь актив.
- Пручатимуться дядьку, – говорив Карпо. – Вони п’яні, а у Макухи ще й револьвер є.
Нестор простягнув Семену руку, в яку той вклав «парабелум». Зброю подав старшому Боженку.
- Тепер і у тебе револьвер. Пручатимуться, застрель одного.
Брати добре виконали завдання. Протягом сорока хвилин усі десятеро членів правління стояли на дворі Волосного правління.
Нестор, тримаючи руки за спиною, повільно тричі пройшовся туди-сюди повз стрій, проймаюче дивлячись кожному в обличчя. Члени правління стояли бліді від страху. Ті, хто до цього ледь на ногах тримався протверезіли. Один, не витримавши нервової напруги, знепритомнів.
- Що ж ви робите свині, – мовив Нестор спокійно і зловісно посміхаючись. Витримавши паузу, почав кричати: – Постріляю суки! У той час, коли проти нас рішуче активізуються сили контрреволюції, які воліють розтоптати наші досягнення, за які ми проливали кров, ви зайняли позицію трутнів. Дискредитуєте ім’я чесного революціонера в очах населення. Хто людей не поважає, сам поваги не має! Приїду через тиждень, мої люди знічев’я навідуватимуться, якщо хоч один п’яний писок повішу он на тій вербі!
Брати Боженки попросилися до Чорної гвардії. Нестор дозволив Михайлу і Севастяну. Карпа з Болтнєвим залишив у селі відповідальними. Болтнєв староста, а Карпо мав організувати сили самооборони.  Нестор пообіцяв надіслати спеціаліста у питанні розподілу землі.
ХІХ
Конференція відбулася у холі Олександрівського готелю «Росія». Нестор виступав з трибуни.
- Товариші, вам вже відомо, що це скликання відбулося за вимоги гуляй-пільського осередку анархістів-комуністів. Ми вже не маємо часу очікувати милості від природи, а тим більше від Тимчасового уряду коли він урешті-решт розколишеться і почне вирішувати земельне питання. Більшість земель губернії залишилися у поміщиків, за які вони досі деруть людожерську ренту, а заводи у капіталістів. Ми, гуляй-пільці, одностайно прийняли рішення самостійно розподілити справедливо землю, що і зробили. Нам бракує досвіду у сфері заводського управління, тому завод «Богатир» залишився за власниками, але контроль над рухом фінансів здійснює створена нами профспілка. Ми довели, що влада – нам без потреби. З владою ми золото миємо, і з голоду виємо.
Делегати конференції аплодували. На трибуну вийшов соціал-демократ Рубцов.
- Я уважно вислухав палку промову товариша Махна і хочу сказати ось що. Товариші, у яку епоху ми живемо? У двадцятому сторіччі, чи може в еру первіснообщинного  ладу? Лише політично неграмотна людина може верзти подібну ахінею. Що значить влада не потрібна? Товаришу Махно, ви хоч усвідомлюєте необхідність такого упорядкованого і могутнього організму, як влада? Безладдя припустиме лише у вузькому соціальному прошарку, можливо у Гуляй-Полі це і спрацює, але запевняю ненадовго. Бо товариш Махно зі  своєю Реввійськрадою і Селянською спілкою по факту і є владою, що заперечує самій ідеології яку він так шпарко позиціонує. Тож товаришу Махно, у вас лише видимість безвладного суспільства.
- Ми керівництво формальне, – Нестор став поруч трибуни звертаючись до залу. –  Я, та інші керівники Гуляй-Поля не маємо від своїх посад ніякого пожитку і привілеїв. Щоби утримати себе і родину кожен змушений десь працювати, відбираючи час на родину, особисто я працюю в комуні. У вас, товаришу Рубцове, інша ситуація, адже цілковито залежите від своєї посади.
Конференція тривала ще кілька годин. Результатом стало ухвалення  створення незалежних профспілок, які мали увійти до правління Олександрівських фабрик і заводів.
Додому Нестор повернувся опівночі. В його розпорядження Олександрівське ДЕПО виділило паротяг.
Настя вже спала, та як тільки зачепив на підлозі чавун прокинулася.
- Боже, що за життя. Ти хоч спочиваєш? Тижнями вдома не ночуєш, усе біжиш кудись. А мені грішним ділом думається-гадається чи не убили десь…
- Нічого не вдієш люба Настуня, нове життя будується. Давай вечеряти.
Доки Настя накривала на стіл, Нестор присів на лавочку біля печі та й миттєво заснув.
ХХ
Мойсей подав Нестору звіт про ще один звільнений маєток поміщика Косовиці-Тихомирова.
- Як же ж, – Нестор мрійливо прижмурився. – Там такі сади були, яблука, груші, сливи…
- Там і досі сади, – сказав Сашко Шевченко.
- У цьому році непоганий врод яблук, – додав Мойсей.
Нестор кілька хвилин ходив од вікна до дверей, роблячи біля вікна припини, щоб перем’ятися із п’ят на носочки.
- Слухайте, така справа, давайте-но там організуємо школу для дітей-сиріт. Бо приміщення теперішньої школи придатне хіба для казарми.
- Слушна ідея, – підтримав Мойсей. – Будь-яка комуна спроможна узяти на себе утримання такої школи.
Крат під диктовку надрукував наказ про організацію нового будинку-школи для дітей-сиріт.
Зайшов вістовий, повідомив, що до Гуляй-Поля прибули якісь городовики (Городовики – так називали мешканців Полтавщини і Чернігівщини.). З’ясувалося то делегати із Харківщини. Нестор наказав впустити.
Зайшло п’ятеро ходжаїв, удягнутих у солдатські уніформи. Один із георгіївським хрестом підійшов до Нестора, козирнув, виказуючи знаки військової пошани, хоча Нестор вдягнутий у цивільне. Можливо кобура на поясі навела делегата на думку, що перед ним головний військовий начальник.
- Ми із Богодухівського повіту, – почав георгіївський кавалер. – Тут ось яка справа, мій кум має сина, який ще торік виїхав до Юзова на заробітки, та щось тамечки не склеїлося, чи то господар падлюка, а мо’ синок, не приведи господи, ще той ракло. Та от, це ось приїхав привіз осьо…
Селянин-солдат вилучив із бокової кишені згорнутий у четверо папірець, дуже затертий на кутах.
Обережно розгорнув листівку Гуляй-Пільської Селянської спілки.
- Тут ось пишеться, що Гуляй-Поле самостійно вирішує питання про землю, отож ми порадилися із мужиками та й вирішили поїхати розпитати що і як.
Нестор не міг приховати задоволення. Делегатам присвятив залишок дня. Повезли по комунах, у вечорі відправили із кількома валізами листівок і газет. Та тільки-но провели харків’ян, приїхали такі ж із Таврії, за ними із Полтавщини, із Чернігівщини.
На другий день усе повторилося. Люди йшли і йшли, типографія працювала на повну потужність.
- Усе це звісно добре, – говорив Нестор товаришам на засіданні. – Але бракує однієї деталі – у нас немає талановитих агітаторів, які б їздили по селах і працювали із людьми, ось із такими гостями. У Москві багато розумних людей, але вони поступово деградують від неробства і пияцтва. Їх би та й врятувати, залучивши до роботи…
ХХІ
До Нестора на квартиру прийшло троє від робочого комітету. З одним Нестор познайомився на олександрівській конференції, це есер Володимир Антонов, двох інших Серьогіна і Мірошніченка знав по профспілці металістів.
Вирушив з ними на завод, там робочі скликали нараду.
Трудівники відразу обступили і один поперед одного сповіряли про свої проблеми. Через гам нічого не розумів.
- Так! – підняв правицю. – Стуліться усі, геть баки забили. Давайте коротко і прирозуміло. Для полегші, складіть лейстрик (Лейстрик – реєстрик.) вимог і давайте представника, який по пунктах розтлумачить. А хор мені не потрібен.
Доки складали реєстр вимог, Нестор пройшовся по цехах, поспілкувався з робочими, тому читаючи дезидерат вже знав про що там йтиметься:
1) скорочення робочого дня; 2) скасування штрафів; 3) підвищення платні на сто відсотків; 4) безкоштовне медичне обслуговування; 5) повний контроль і руху коштів.
- Якось замахнулися ми, – говорив Антонов, скептично дивлячись у перелік. – Крігер і на п'ять відсотків не підніме платню, а тут аж сто.
- На сто п’ятдесят будемо просити, – замислено мовив Нестор. – А згодимося на ста тридцяти. Якщо не впровадиться, то женіть мене із посади голови профспілки.
У той же день Крігер і члени правління заводу отримали повістки з вимогою прийти на ранкове засідання робочого комітету. У повістці був допис: «У разі неявки запрошений доставляється під робоче-військовим конвоєм».
ХХІІ
О восьмій ранку власник заводу «Богатир» Яків Крігер із членами правління директорів зібралися у залі нарад, настрій у всіх пригнічений, особливо у двох менторів, яких привели силоміць, не оцінили ступінь важливості постскриптуму у повістці. Тут же сиділи власники млинів, ковалень, майстерень, їх не запрошували, але прийшли послухати, бо знали, що подібне нікого не мине.  
Нестор зайшов стрімко, у супроводі озброєних обрізами гвинтівок братів Боженко.
Поклавши на стіл теку, зміряв поглядом присутніх, зупиняючи на кожному, очікуючи коли ті відведуть очі. Навіть Крігер, який пришов із рішучим настроєм, відвернувся і нервово забарабанив пальцями по столу.
- Від імені профспілки звертаюся до вас панове заводчики із низкою вимог, – Нестор повільно вилучив папірець. Заводчики спостерігали за його рухами так, ніби діставав бомбу. – Хто візьме?
Простягнув вимогу Крігеру. Доки господар заводу виймав із кишені окуляри, Нестор продовжив:
- Наші вимоги зводяться до цілком простих речей: робітникам чавуноливарного цеху підвищення платні на сто вісімдесят відсотків, восьмигодинний робочий день, – угледів здивування на обличчях, для підсилення ефекту, заговорив голосніше: – Так, панове, вам не почулося – сто вісімдесят відсотків! У разі невиконання, жоден робочий не вийде працювати. І се триватиме не один день, пройде тиждень, два, місяць. Для підтримки робочих ми надамо їм пособу в комунах, з голоду не помруть, а от як ваші справи підуть тут вже подивимося… Пам'ятайте, ми не поступимося жодним пунктом.
- Це ж фантастика! – вигукнув член правління Йосип Штерн. – Ви хоч розумієте, що насправді вимагаєте? Ви усвідомлюєте, що таке «зріст виробництва»? Подібною вимогою просто спростовуєте цю економічну догму. А без зросту виробництва шановний, завод можна закривати. Який сенс платити робітникам більше від того, що вони виробляють?
- При таких цінах потрібно у сто разів завищити ціни на продукцію, а хто ж її купить? – млосно говорив Крігер, відкидаючи Несторів папірець.
- Не треба про приріст виробництва, – Нестор підняв правицю. – Країна воює, ціни на чавун піднялися, на фронті снарядний голод, а завод не припинив випуск гільз до гаубичних снарядів. Вам на роздуми один день. Всілякі роботи на заводі припиняються. У мене все.
ХХІІІ
Правління директорів заводу з господарем зібралися у кабінеті Крігера.
- Панове, як на мене, то не слід перейматися погрозами цього бубарчука-каторжанина, – говорив Гельдбух. – Врешті нашою запорукою є військова присутність сербів.
- Ну не скажіть, – заперечив один із членів правління, – Кудінов з Прусинським об нього зуби поламали і тільки через те, що теж були занадто самовпевнені і сподівалися на сербську залогу. Досі листи-скарги строчать і що з того? Як то не прикро, але зважати на реальний стан справ – Гуляй-Поле вже в руках Махна і його зарізяк. І справа тут не у кількості зброї, та військовій присутності. Махно переміг у головній битві – битві за людські душі.
- То що ж ви пропонуєте? – спитав Крігер.
- Доки домовлятися. Висунемо стрічні вимоги і відпрацюємо нейтральні умови, водночас рішуче наполягатимемо на введені військ із Олександівську. Якщо ж не допоможе, то залишається одне – згортати виробництво і світ за очі.
- У такому разі зразу можна за кордон. Робочі не вийдуть працювати, і більшість тому, що бояться гніву Махна.
- А я думаю із цими харцизами не домовимося ніколи, – говорив власник ковалень Семашко. – Усі, хто проти них – ген тепер у степу лежать… Ці сто вісімдесят відсотків пояснюються бажанням спровокувати нас до активної протидії, що подасться, як гноблення буржуазією пролетаріату. Дивно, що ми досі кістьми не лягли…
- Ми їм необхідні як керівництво, – говорив Крігер. – Великим виробництвом вони керувати доки не спроможні. Запропонуємо тридцять відсотків і спробуємо довести, що це максимальна цифра, якщо ні, то нехай забирають правління і самі сплачують хоч двісті відсотків.
ХХІV
Від власників завод до страйкарів прийшли Крігер, Гельдбух і Госель.
- Ми обговорили ваші вимоги і прийшли до логічного висновку, що виконання ваших вимог економічно неможливе, ми запропонуємо нейтральний варіант. Наша пропозиція так: робітникам чавуноливарень – сорок відсотків, кустарникам – тридцять.
Нестор підвівся:
- Що ж панове, цей нейтралітет більше вигідний одній стороні, вам. Прошу зважити, що телеграфних стовпів у Гуляй-Полі достатньо.
- У такому разі керуйте виробництвом самі! – вигукнув Крігер, різко підвівшись. – Я залишаю все і  їду за кордон!
- У такому разі, – спокійно мовив Нестор, пронизливо дивлячись Крігеру у вічі, – відкараскатися од своїх обов’язків не вдасться. Відмова працювати дорівнюється до саботажу, а із саботажниками розмова коротка. А щоби не намислили п’яти намастити, до кожного буде приставлений конвой. Нічого, панове заводчики, ви і ваші предки довго сиділи на наших шиях, тепер час розраховуватися. Відбудете панщину у нас, доки не підготуємо вам заміну.
Нестор вийшов гримнувши дверима. Невдовзі мало розпочатися засідання селянської спілки.
У Таврійському вже зібралися. Говорити почав з ходу:
- Товариші, ми з Мойсеєм відпрацювали план. Тепер порадимося і обговоримо деталі. Товариші Серьогін і Мірошніченко завтра їдуть до Росії домовлятися з текстильними фабриками Петрограду і Москви. Там робочі потерпають від нестачі їжі, а у нас бракує реманенту і мануфактури. У них уся продукція під контролем робочих профспілок, так ото ми й домовимося про вільний товарообмін. Від сьогодні розпочинаємо агітацію серед селян. Створюємо звітну комісію про внески родин.
Після засідання Нестор скликав засідання політбюро. Обговорювалася телеграма анархіста Воліна із Харкова, де той писав, що у більшовиків, після захоплення влади, із німцями запланований мир, а есери підспівують Тимчасовому уряду про війну до кінця. Почалися заворушення на Дону, козаки збираються на підтримку генералу Каледіну (Калєдін Олексій Максимович  1861-1918 – російський військовий і державний діяч, генерал від кавалерії, один з керівників Білого руху в Росії у 1917—1918 роках, керівник Донської республіки 1917-1918. Отаман Війська Донського. Після невдач на фронтах, склав повноваження і застрілився.). А це значило, що громадянська війна неминуча.
До штабу прийшли представники профспілки, повідомили, що Крігер погодився на сто тридцять відсотків.
Тим часом у вузькому колі Крігер говорив:
- Треба чекати панове. Маю свідчення, що за підтримки Центральної Ради (Українська Центральна Рада (УЦР) – спершу загально український центр, що об’єднував політичні, громадянські, культурні і професійні організації, згодом після Всеукраїнського Національного Конгресу – революційний парламент України, яким керував українським національним рухом 1917-1918.) увійдуть війська щоб поскромити всю цю братію, а доки панове, нам доводиться змиритися.
ХХV
Із Комишевахи приїхав Дмитро Дундик, Нестора знайшов вдома, той саме порався по господарству, чистив конюшню.
- Нехай Бог помага, Нестору Івановичу.
Нестор запросив гостя під грушу, за стіл. Настя поставила самовар.
- Є Несторе, поговори, що комісар Міхно готує похід на Гуляй-Поле.
- Вже знаю, – зітхнув, відсьорбуючи чай. – А до тебе звідки інформація прийшла?
- Хлопці служать в Олександівському кулеметному гарнізоні. Очікуйте посланця з ультиматумом.
- Гм… це теж від хлопців стало відомо?
- Ні, є люди. Я приїхав сказати, що на нас можна розраховувати, навколишні роти теж підтримають.
- Ось це втішна звістка, – Нестор обійняв Дундика.
ХХVI
На початку вересня до Гуляй-Поля приїхав представник від повітового комісара. Зразу ж зайшов до приміщення Селянського союзу. У кабінеті застав лише маленького чоловічка, в окулярах, який жмурячись від тютюнового диму, жуючи цигарку, зіщулившись щось писав у книзі для земських звітів.
Представник прокашлявся, привертаючи увагу.
- Добрий день, – інтонація свідчила, що прибулець дуже поважна особа. – Мені потрібен Махно.
- Це я.
Гість оцінюючи зміряв поглядом, як йому спочатку здалося, конторського служаку. Жарт? Невже цей щур канцелярський підім’яв повіт? Сполохав губернське керівництво?
Та варто було діловоду повільно підвестися, зняти окуляри і проникливо глянути на посланця, куди й пиха у гостя поділася. Дрижачими руками передав ультиматум і, ніби виправдовуючись, тихо говорив:
- Ви самі розумієте… – зараз більш за все бажав залишити похмурий кабінет і мчати-мчати геть-геть куди подалі. – Це наказ… Інакше пан комісар упровадить заходи, тому ліпше не нагнітати.
- Чого не нагнітати? – спитав спокійно Нестор.
- Мені наказано вразі чого арештувати вас…
- І ви припускаєте таку можливість? – Нестор вказав на настінний годиник. – У вас є сорок хвилин щоб залишити територію вільного Гуляй-Поля.
Гостю не треба двічі повторювати.
ХХVI  
Із Москви приїхали Серьогін з Мірошниченком. Профспілки московських текстильних фабрик охоче погодилися на товарообмін. Ешелони для відправки продовольства гуляй-пільці підготували протягом трьох днів. Сава Махно очолив охорону ешелону.
В очікуванні звістки Нестор не знав спокою, якщо із задумкою товарообміну щось піде не так, то рухнуть надії на створення анархо-комуністичної республіки. Щоб якось відволіктися од важких думок згодився на пропозицію Серафима Гаплика зіграти у виставі «Хазяїн», де дісталася роль Пузиря.
Відколи ешелони вирушили із Гуляй-Поля минуло два тижні. Мойсей надіслав до Москви запит, на який прийшла відповідь: «Виїхали 20 вересня».
- Сьогодні двадцять восьме, вже давно мали б бути тут, – стривожено говорив Мойсей, – Щось приключилося.
Нестор ходив по кабінету раз-по-раз зупиняючись біля вікна, щоб перем’ятись із п’ят на носочки.
- Їдьмо, – мовив, рушивши до дверей.
Та двері причинилися зайшов Сидір, він із Савою супроводжував ешелон:
- Несторе Івановичу, біда! В Олександрівську затримали нашу мануфактуру, ми хотіли дати бій, та на путь викотили артилерію, конвой арештований, а мені вдалося дременути. Невже все дарма Несторе? Скільки роботи і собаці під хвіст…
- Чим мотивують затримку? – Нестор зовні зберігав спокій, хоча у середині кипіло.
- Кажуть, не маємо законного права. Мовляв, Гуляй-Поле на голову сіло…
- Зрозуміло…
Підняв слухавку, замовив з’єднання з повітовим комісаром. Коли на іншому кінці відгукнулися, гучно заговорив:
- Я голова Гуляй-Пільського Ревкому, Селянської спілки Нестор Махно. На якій підставі затриманий наш ешелон?!
- На тій підставі, що ви не маєте права на комерційну діяльність.
- У такому разі, скажу коротко – даю Олександрівську три дні на повернення наших ешелонів до Гуляй-Поля! І не дай вам боже, хоча б вухналі пропасти! Якщо ж не буде виконано, я – Нестор Махно, оголошую вам війну і нападаю на місто. Готуйте мило, бо починаючи від дрібного діловода до повітового комісара перевішаємо всіх на центральному майдані.
- Та як ви…
- У вас три дні. У мене все! – відгримнувся Нестор, кинувши слухавку. Звернувся до Мойсея: – Готуймося до походу.
- Гадаю, комусь слід поїхати до Олександрівську, – говорив Андрій Семенюта. – Сповістити робочих.
Нестор погоджуючись кивнув:
- Ти і поїдеш.
Звістка про похід до Олександрівську миттю облетіла Гуляй-Поле і навколишні сотні і хутори. Селяни збиралися на Соборному майдані. Озброєні мисливськими рушницями, саморобними самопалами, холодною зброєю, здебільшого теж саморобною – багнетами виготовленими із вил. Дехто навіть мав кременеві рушниці ХVIII століття, вочевидь вилучені із поміщицьких колекцій. Вершники озброювалася піками.
Григорій Махно зайнявся організацією бойових одиниць, поділивши селян на полки, роти і взводи. Маруся в Пологах інспектувала німецькі колонії, розшукуючи зброю.
До вечора сформувалися чотири полки. Вночі приїхав Андрій Семенюта з двома представниками Кічкаського селянського ополчення матросами Миколою Кобецем і Яремою Туром. Обидва прибули узгодити бойові дії з військовим штабом гуляй-пільців.
(далі буде)

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.0415470600128 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …
«Сліпі убивці» вигаданих і справжніх світів
«Сліпий убивця» Марґарет Етвуд — приклад «шизофренічного» наративу, у якому один герой розпадається …