Їж ананаси, рябчиків жуй
День твій останній приходить
Буржуй
(Володимир Маяковський)
І
Березневим ранком 1905 року Гуляй-Поле облетіла звістка. Вночі пограбували купця Плещіцера, який мешкає неподалік поліцейського відділку. Невідомі відчайдухи вдерлися опівночі.
Із поліцейських протоколів якимось дивом вислизнули подробиці: усі в масках, з пістолетами, відібрали п’ятсот карбованців і коштовностей на тисячу.
Ця подія, в першу чергу, кидала тінь на гуляй-пільську жандармерію. Після петроградських подій (Початок революції 1905 року.) поліцію підсилено військами, здійснювалися масові арешти селян, запідозрених у причетності до чогось антидержавного, чи то зберігання листівок, або ж крамольні розмови.
Нестор від хвилювання не знаходив місця, все думав-гадав хто ж ці урвиголови. Пригадалися зимові вечори в сараї Івана Левадного. Перешіптування на дворі Вальдемара з Прокопом. Несподівані появи Сашка Семенюти, брата Прокопа. Сашка розшукувала поліція, вдома ледь не щоночі облави.
Нестор впевнений, що брати Семенюти, Антоні, Левадній, Шевченко причетні до нічного наскоку.
На заводі розповсюджувалася газета «Іскра», яку читав у голос хтось із робітників, а дехто перебував на «шухері». Соціал-демократи, які популяризували цю газету хоч і переслідувалися поліцією, але то не вони.
Навесні вечорниці у сараї Івана завершилися, молодь збиралася в балках. Зазвичай розважали гармоніст, або гітарист. Та останнім часом, перед молоддю частенько виступав з лекціями Вальдемар.
Висловлюючись, Антоні говорив проникливо, пристрасно жестикулюючи.
1 травня народу зібралося вельми багато, біля п’ятдесяти чоловік. Окрім молоді, поприходили і робітники заводу.
- Товариші, прошу уваги! – Вальдемар підняв долоні. – Сьогодні не буде звичайної музики, бо нині важливий день, показовий для кожної чесної людини, трударя, який потом і кров’ю добуває хліб собі. Цього дня тисяча вісімсот вісімдесят шостого року в Чикаго розпочалися масові страйки робочих, які вимагали для себе людських умов праці. Вийшло більше сорока тисяч чоловік. Невдовзі, американське судочинство засудило на смерть організаторів – сімох анархістів.
Нестор протиснувся у перші ряди. Люди сиділи на колодах, хто на стільцях, які принесли з собою. Вальдемар розповів про зародок революції, що почався у Петербурзі, зокрема про «криваву неділю» («Кривава неділя» термін, яким в історіографії називають події 9 січня (за старим стилем, 22 січня за новим) 1905 року у Санкт-Петербурзі. У цей день була розстріляна 2,5 тисячна мирна демонстрація робітників, що йшли до царських палат з наміром вручити петицію з проханням поліпшити умови життя. Перед Зимовим палацом демонстрантів атакувало військо. Загинуло біля 300 осіб. Ці події викликали обурення в Росії; ця дата вважається початком Революції 1905 року.). Про ці події у Гуляйполі знали, але почасти невиразні чутки. Одні говорили, нібито по демонстрантах зробили залп шрапнеллю із артбатареї, інші стверджували, що козаки рубали голови прямо на Сенатській площі.
Із балки розходилися дрібними групами. Нестор приєднався до гурту де йшов Вальдемар.
Вже підходячи до села звідкись із кущів почулося: «Ану, революція, стояти!!»
Гримнув пістолетний постріл. Усі хто куди. Нестор перестрибнув через перетинок і помчав вишневим садочком. Десь чулися крики і постріли стражників.
Побачивши темний отвір у сараї, чкурнув туди. Перед входом лежала бляха, яка гучно загриміла, як тільки на неї наступив. За ним теж хтось ускочив. То був Вальдемар. Собака у дворі рвався з ланцюга, але господарі не наважувалися виходити. Невдовзі у дворі з’явилося двоє стражників, обидва захекані.
- Десь сюди бігли, – говорив один. – Хоч когось спіймали?
- Ні, саму шушеру. Першого тут не було, але другий точно ошивався … Подивись, он сарайчик…
Хлопці стояли за входом, один проти одного. Нестор побачив, як Вальдемар обережно щось вийняв із кишені, хоч і не роздивився, але впевнений – то пістолет. Сам Нестор намацав поліняку. Та стражник лише вслухався біля отвору, не наважившись переступити поріг.
Хвилин через десять після того, як переслідувачі пішли, Вальдемар знаком показав вибиратися. Коли виходили по черзі наступили на зрадницький метал, що змусило знову бігти. Зупинилися на пологівському шляху.
- То вони про Сашка Семенюту говорили, кажучи «перший», а «другий» значить ти...
- Можливо, – сухо відповів Вальдемар. – Наступного разу слід пости виставляти. Коли, що постоїш на чатах?
Пропозиція Нестора образила.
- Я не наймався до вас сторожовим псом. Візьміть до себе в команду.
- Ти ж і так з нами. Потрібно листівки розклеїти, бажано на видноці, і щоб двірник не встиг все позривати.
- Що ж, на видному так на видному. Давай прокламацію.
На роздоріжжі розпрощалися, кожен попростував своєю дорогою, Нестор обернувся:
- Вальдемаре, це все не те. Листівки може і мавпа розліплювати. Я хочу справжньої орудки.
Вальдемар на це лише розвів руками, мовляв: «Це і є справжнє діло».
ІІ
Листівки, розклеєні Нестором, зчинили чимало галасу не стільки змістом, бо до крамольних антидержавних прокламацій вже позвикали, а місцем знаходження. Розклеєні у несподіваних місцях: у церкві, в театрі, у Волосному правлінні, Таврійському зібранні і навіть у поліцейському відділку. Останній факт неабияк розлютив станового пристава Миколу Короченцева. Тепер у кабінеті розпікав помічників стражників Оніщенка і Бугаєвського:
- За що, я вас питаю, отримуєте жалування? Банда вже на шию сіла, прокламації просовують навіть до відділку. Якщо так піде, то у мене виникнуть цілком справедливі підозри, що хтось із вас кооперується з бандитами. То ж дайте хоч якесь більш-менш наближене до правди пояснення, як ці писульки опинилися тут. Не архангел же Михайло їх нам заніс!
- То, ваше благородіє, ми вже ось думали-передумали, – відповідав Бугаєвський. – Скоріше за все хлопець залишив.
- Хлопець? Що за хлопець?
- Та звичайний, пацан, як пацан, – Бугаєвський показав долонею на рівні грудей. – Хлопко малий, може років тринадцять… За якоїсь дрібнички приходив, чи то курку у нього хтось украв, чи щось таке…
Короченцев закурив.
- Тринадцять… – замислено мовив пристав, стукаючи олівцем по столу. – Нова фігура… Може й охиба, та є деякі припущення…
ІІІ
Нестор слідкував за Чернявським, бо переконаний, що Пилип належить до кола утаємничених, наближених до Антоні і Семенюти старшого.
У неділю Чернявський спільно з Іваном Шевченком і Дмитром Півнем кілька разів пройшлися взад-перед повз крамниці Ісака Брука. Всілися на лавочці навпроти, лузаючи насіння.
Нестор тим часом спостерігав за ними, ховаючись у кущах акації.
- Здорові були! – вигулькнув із схованки.
Від несподіванки трійця здригнулася.
- Відпочиваєте? Я теж ось вихідний….
Хлопці помітно нервували, перезиркувалися, поглядом один одного питаючи: «як його позбутися?».
Нестор кивнув на оселю Брука.
- Очевидьки на Ключницю очікуєте?
- Кого? – перепитав Чернявський.
- Ну Мотря ж, вона ключниця у Брука, ще вином підторговує.
- Звідки відаєш? – спитав Дмитро.
- Я працював на Брука. Хоча й не довго…
- Он як… – Чернявський підвівся. – Ти і в будинку бував?
- А як же.
- У Ісака кімната пробі на другому поверсі? – Івану дуже погано вдавалося грати пусту зацікавленість.
- Саме там, а на першому аптекар квартирував, тепер хто зна…
- Це оті крайні вікна – кімната господаря? – спитав Іван Шевченко.
- Бачу хлопці, у гості до нього націлились.
- Та, що ти, так просто… цікаво… – поспішив виправдатися Пилип.
Нестор прижмуривши очі, недовірливо посміхнувся і закивав погоджуючись головою. «Бреши, бреши» – читалося в очах.
Дмитро Півень поспішив змінити тему:
- Сьогодні у Піщаній балці Ісус лекцію говоритиме, приходь.
Ісусом називали Вальдемара. Таке прізвисько отримав через зовнішність, у нього продовгувате обличчя, довге хвилясте волосся і виразні очі, схожий на зображення на іконах, а ще чомусь називали Заратустрою.
У Піщаній балці зібралося двадцять чоловік, прийшли дівчата: сестра Дмитра Півня – Марія, сестра Вальдемара – Юзефа, Орися Бабич, Уляна Кравченко, Маруся Продан і Марія Штерн. Нестор особисто знайомий лише з Марусею Продан. Вона була старшою дружкою на Омельковому весіллі.
Доки не прийшов Антоні, Марія Штерн розважала молодь казками, які вона наполегливо презентувала реальними історіями.
- Дід мого дядька оповідав таке, – у Марії зробилася утаємничена міміка, – Повертався, значить, із невір-землі козак. Та й став у степу на спочинок. Вирішив віддихнути саме під кам’яною бабою. Задрімав він, коли це опівночі дідич приходить, у красному камзолі. І каже козаку: «Скільки ж ти талярів у поході заробив?». «Що заробив, – каже козак, – усе в шинку залишилося». «Я дам тобі грошей стільки в жодного короля немає», – лопотить старий. «А що гроші, то вода, хоч достобіса, а пальцями не втримаєш, просочується». «Тоді хочеш стати воїном непереможним, яких світ не бачив?», «А чим же маю відвзаємлюватися?» «Я заберу твою оселю». Здогадався козак, що то нечистий перед ним і замислив собі: «Перехимородю, адже немає у мене ніякого дому, і не буде ніколи. Козацький дім – степ широкий»…
Завершити цікаву оповідь не дав Вальдемар, який приніс валізку з листівками. Нестор намагався вбагнути чом ця казка йому так знайома, але цікавість витіснила питання. Інтерес полягав у змістові листівок і у Вальдемаровій промові.
Перед лекцією Антоні вилучив із валізки газети роздав по колу номер «Революційної Росії», друкований орган соціал-революціонерів. На першій шпальті стаття отця Гапона (Гапон Григорій Аполонович 1870-1906. Православний священик, організатор масового виступу робочих в день «кривавої неділі» 9 (22) січня 1905 року, лідер християнської профспілки «Зібрання руських фабричних заводських робочих, м. Санкт-Петербургу.), який закликав: «… міністрів, градоначальників і шпигунів, генералів і офіцерів, що наказують по вас стріляти – вбивайте… Всі засоби, щоб у вас були вчасно справжня зброя і динаміт». Також підбурював призовників не йти на японську війну. Ці рядки Нестора особливо зацікавили. Щодо цього спитав Вальдемара:
- Як же відмовишся, якщо вже на війні?
- Відмова спрацює, якщо вона стане масовою. І ми всіляко посприяємо, розпочнемо свою боротьбу проти тотального ворога – держави. Зміцнимося настільки, що волевиявлення кожного громадянина стане вагомим, з ним неспроможний буде сперечатися жодний державний судовий апарат.
- Поясни, навіщо Росія взагалі воює з сими бісовими японами? Де ми і де вони… – Нестор навіть підвівся, аби краще чути Вальдемара, хоча той, як притаманно завзятому оратору, говорив доволі голосно.
- Все складно і в той же час насправді просто. Два імператора не поділили Далекий Схід. Якщо Японія зміцнить позиції в Азії, то російський імператор постане перед загрозою атаки японського імператора на Маньчжурію. І авторитет Миколи, і без того хлипкий, похитнеться більше. Ця чвара, в першу чергу, б’є по безправних, по простому люду, по таких, як ми, у кого хтось із рідних вимушений піти, як правильно зазначив товариш Нестор, на війну з далекою невідомою Японією. Хоча тамошнє селянство і пролетаріат страждають не менше.
Нестор, слухаючи орацію, для себе постановив навчитися так само вправно висловлюватися.
Невдовзі прибігли чатові Наум Альтгаузен і Айзік Ольхов.
- Жандарми, – казав задихаючись після бігу Айзік. – Хтось бовкнув, що у ярках баптисти збираються, тож ідуть перевіряти.
- Врозтіч порівці! (Порівці – по одному.), – скомандував Вальдемар.
Ще у минулому році Вальдемар проігнорував би подібне попередження, поліція рідко навідувалася на збіговиська, але тепер не лишала поза увагою навіть хороводи за селом. Військове становище в імперії зобов’язувало жандармів перевіряти зібрання більше трьох чоловік і арештовувати будь кого до з’ясування.
Нестору не вдалося приєднатися до Вальдемара, наздогнав Прокопа.
- Скажи чесно, – допитувався Нестор. – Чому не беруть до вашої команди?
- Бояться нафіскалиш.
Ці слова вельми образили:
- Ви дуженько пошкодуєте, що не взяли. Пожалкуєте через втрату великого зиску. Нехай, невдовзі не тільки приєднаюся до вас, а й буду старшувати над вами!
V
Нестор вже стовідсотково впевнений, що люди Антоні збираються навідатися до Брука. Щовечора по кілька годин сидів у пункті спостереження, який обрав навпроти будинку купця в кущах акації. Та минув травень, а експропріатори все не йшли. Вже почали з’являтися сумніви про доцільність подальшого очікування. А тут від Прокопа Семенюти довідався, що Антоні вже тиждень немає у Гуляй-Полі, кудись поїхав.
Ніч з 28 на 29 травня мала стати останньою. Вирішив шукати інших підходів.
Опівночі на протилежній вулиці угледів три темні фігури, які добре видно на фоні біленького будинку Брука. Йшли в масках, та по ході легко впізнав Прокопа Семенюту, Івана Шевченка і Шмерка Хшиву.
Експропріатори ледь не кинулися навтьоки, коли біля хвіртки путь перетнула маленька фігура.
- Несторе? – шепотом спитав Прокіп. – Руш додому, Несторе.
- Не піду, я з вами.
- Цього не можна…
- Тоді стріляйте мене тутечки, інакше з місця не зійду. Будинок як своїх п’ять знаю, без мене не зорудуєте.
Прокіп довго не вагався:
- Добре, хай йому грець.
- Ходімо городами, а не через хвіртку, – Нестор дав знак слідувати за ним. – Там чорний хід, погано зачиняється з середини, знаю як добутися, кілька днів тому перевіряв.
Спантеличені рушили за Нестором. Прокіп кметував над тим, чом би оце Нестор кілька днів тому робив у будинку Ісаака Брука? Навіщо перевіряв чорний хід?
Підходячи городами до двору, Нестор наказав хлопцям залишитися за хвірткою, сам пішов закривати пса.
- Іване, віддай йому маску і револьвер, – наказав Прокіп.
Шевченко про себе вилаявся, бо не зрадів такій стрімкій зміні статусу зміщення від бойовика до чатового.
Підійшовши до чорного ходу, Нестор, ставши Шмерку на плечі, розібрав шибку, де вікно вело на приступки (Приступки – сходини.). Прослизнув у середину, відчинив двері. Перш ніж піднятися до господарів, спочатку зайшли до квартиранта аптекаря.
Піднявшись на другий поверх, побачили в робочому кабінеті світло. Брук не спав, працював з паперами. Першим зайшов Прокіп, Нестор з Хшивою пішли піднімати дружину.
- Сидіти тихо! – скомандував Прокіп. – Руки тримати на столі.
Тим часом завели перелякану дружину, та кинулася в обійми чоловіку.
- П’ять тисяч на користь революції і швидше!
Ця вимога миттєво привела Брука до тями:
- Таке скажете, панове нальотчики! Ми ніколи не тримаємо грошей дома, усе в банку. Не вірите упніть очі у мій гаманець, там лише кілька карбованців, їх і забирайте. Ісаку для революції нічого не шкода, але п’ять тисяч – даруйте…
Брук з готовністю витягнув із піджака портмоне, розкривши вилучив десять карбованців.
- Нам відомо, що ви не здали касу, доки прохаємо по-доброму, – Прокоп старанно змінював голос.
- Касу, панове, забрав братанич (Братанич – племінник.), то вам не вірна обвістка. А Ароша ще позаранком виїхав до Олександрівську, так, що мені нічого вам дати.
- Відкривай сейф, – Прокіп револьвером вказав на стіну з картиною.
Брук хотів було сказати, що не розуміє про що мова, та один із налітників упевнено підійшов до «Афродіти», показавши за картиною дверцята сейфу.
- Відчиняй бо сю штуку презентую, – Прокіп показав саморобну бомбу, невеличку чавунну кульку. – А тебе тут залишимо доки шнурок горітиме.
Бомба виявилася вагомим аргументом. Брук слухняно відчинив сейф, не перестаючи стверджувати, що і там порожньо. У сейфі дійсно не знайшлося нічого такого, що б зацікавило експропріаторів – акції та всіляка документація.
Розчарований Прокіп вже дав знак забиратися, та Нестор навіщось вирішив розтіпати стос конвертів. Серед них трапилася згорнута «катя» («Катя» – купюра номіналом 100 крб. так називалася через зображення Катерини ІІ.).
V
Пристав Короченцев стояв біля вікна в кабінеті Брука, похмуро дивлячись на вулицю. Бугаєвський писав протокол. Пристав спустився вниз, у дворі за столом літньої кухні Оніщенко допитував аптекаря.
Короченцев кивнув Оніщенку, підзиваючи того.
- Які висновки?
- Однозначно та ж сама банда – банда Семенюти. Тільки цього разу по-іншому спрацювали.
- По-іншому?
- Так, пса не отруїли, а зачинили в буді.
- Гм… – Короченцев тільки тепер помітив цю деталь. – Що каже аптекар?
- Він кріпко п’яний спав, напали зв’язали, устромили кляп… Можливо підгодували пса…
- Або ж хтось із нальотчиків вхожий...
Короченцев витер хустиною спітнілу потилицю.
Закурив. Деякий час замислено дивився на пса, який, через велику кількість сторонніх на подвір’ї, безупинно гавкав.
- Значится, так, – Короченцев почав загинати товсті пальці. – Біля будинку Семенют спостереження не знімати. Цілодобово! Перевіряйте усіх хто входив і виходив. Семенютину бабу негайно на допит, а ще усю дворову челядь, яку пес до себе підпускає.
- Підпускає лише куховара, але у того алібі – він у кума в Шагарово, перевірили.
- Брук стверджує нальотчиків було троє, можливо підлітки. Один найменший весь час дотримувався тіні, думається це і є знайомець нашого Джека, – пристав кивнув на пса. – З’ясуйте, хто тут працював протягом останніх півроку. І попередьте в банку, нехай повідомлять, як хтось зніме крупну суму. Схоже у них там своя людина…
VI
Антоні з Семенютою приїхали наприкінці вересня 1905 року. Обвістка, що Нестора Махна прийнято до бойової групи обох вельми не вдовольнила.
- Він хлопець вправний, – казав Антоні. – Але запальний і лепетливий. Сам того не бажаючи може видати.
- Марно було одмагатися од нього, – виправдовувався Прокіп. – Та й вибору не залишив. Відверто кажучи, останній екс («Екс» – скорочено від «експропріація».) без нього не проскочив би.
- Ще й «катю» ловко висмикнув, – додав Шмерко. – Хлопці, Нестор трібна людина. Рішучий. Він не з цокотливих.
- Що ж тепер, назад ходу немає, – говорив Сашко Семенюта, змахуючи із синього кашкета невидимий пил. – Бойовий спиток пройшов, а далі глядітимемо. Ми привезли зброю і прокламації. Дмитре, залучи сестру і інших дівчат.
- Нестора теж слід заохотити, – пропонував Прокіп. – Минулого разу навіть до поліційного відділку проніс.
Прокіп знайшов Нестора у чайній, той пив пиво і димів цигаркою. Вість про те, що його прилучено до бойової групи, сприйняв спокійно. Легкою посмішкою, мімічно показував, що подібний вердикт передбачив.
- Значить я в бойовій групі. Розкажи про формацію.
- Ми розподіляємося на кілька груп. Є «масовики», вони займаються розповсюдженням літератури, є «зв’язкові» – посередники між «бойовиками» і «масовиками». У вільні від ексів часи ми теж займаємося роботою «масовиків», а також, головним чином, самоосвітою, це важливо у нашій роботі. Окрім налітів на багатирів (Багатир – багач.), працюємо з населенням. Під нашою опікою сироти, вдови солдат, малоземельні. До речі, де револьвер?
Нестор торкнувся бокової кишені пальто.
- Сховай десь. Із собою не тягай, братимеш тільки на бойові операції.
Повертаючись додому, Нестору дуже кортіло, щоб до нього хтось причепився, бажано поліцейський, «слуга демону», як де-інколи називав їх Прокіп. Нарешті використати револьвер за призначенням. Та до самого дому навіть собака не гавкнула.
Револьвер сховав у клуні між кроквами під сніпками.
VII
Вальдемар зайшов на роботу. Нестор одвів до потаємного місця під сходинами, передав кошик із заготовками для бомб, які виготовив уночі із майстром Петром, на прізвисько «Великий».
- Такі справи починаються Несторе, – Вальдемар щільно закрив хусткою кошик. – У зламний період нам довелося народитися. Твориться новий етап історії і ми тепер її вершителі. Розумієш, ми! Важливо, щоби усвідомив усю велич відповідальності, це не на базарі пряники красти, за те, спіймавши, лише відшмагають. А наш фінал або шибениця, або світле майбутнє, яке обов’язково буде після нас. Ми зійшлися у двобої із потужним супротивником, на повергнення якого, може не вистачити життя. Ми анархісти йдемо на цю стезю свідомо, знаючи, що наші імена здебільшого розчиняться в океані історії, але важливіше, що лишиться після нас. А прийде час йти на ешафот, кожен революціонер матиме чисте сумління і скаже собі – «я зробив вагомий внесок, мій народ житиме щасливо».
Нестор ледь стримував сльози, настільки проникливою здалася промова товариша.
Явдоха тепер бачила найменшого дуже рідко. Зранку піде на роботу, прийде пізно у вечорі, щось перехопить поїсти й зникає до пізньої ночі, а то й зовсім не приходить ночувати.
Останнім часом її непутять різні думки. По Гуляйполю ширяться чутки про банду. У листівках вони називають себе анархістами. На проповідях панотець Ґмитро Сахновський називає їх не інакше, як антихристами і піддав анафемі, бо за його словами бандити зазіхнули на владу, котра, як сказано у Писанні, від Бога.
Явдоха непокоїлася, не дай Боже малий влізе до цієї банди.
- Як вогонь став, – мовила Омельку, коли той навідувався. – Усе галсвіта біжить-біжить, швидкується, ніби женеться за чимось…
- То він за щастям гониться мамо, – казав зітхаючи Омелько, не пояснюючи значення сказаного. Та й вочевидь сам не розумів, яке щастя мав на увазі, просто так сказалося.
VIII
Новий «екс» керівники організації призначили на грудень. Запланували вилучити кошти у Мойші Кернера. Мойша мешкав у двоповерховій оселі, розташованій неподалік річних млинів.
Нестор з Прокопом саме робили розвідку, проходили повз будинок, визначаючи шлях відходу. Раптом Прокоп смикнув Нестора за рукав:
- Не озирайся, фараони…
- Як знаєш? – Нестор ледь утримався щоб не оглянутися.
- Плетуться позаду, тільки от одкіль причепилися.
Нестор зупинився ніби щось витерти з чобота, обережно зиркнув назад. Десь за двадцять кроків топталися двоє, один у темному бушлаті, другий в кожушку, мав вигляд звичайного селянина.
- Гадкуєш, фараони?
- Один із них помічник Короченця.
Біля «Колізею» хлопці удавали ніби читають афішу, самі ж у відображення вітрини спостерігали за стражниками. Ті зупинились прикурити і хитаючись про щось розмовляли удаючи нетверезих.
Хлопці пішли врізнобіч.
Нестор зайшов до марнополії, де замовив келих пива, чоловік у кожушку за ним, всівшись за сусідським столиком.
Стражник Захаров поліз за цигарками, лише на мить випустив «об’єкт» із поля зору, як той щез, ніби розчинився у повітрі, залишився недопитий келих і цигарка у попільничці, яка диміла.
ІХ
Група засідала в будинку Івана Шевченка.
- Се фараони із Оріхова, – пояснював Олександр, вислухавши оповідь брата і Нестора. – Захаров і Биков, Короченець узяв у поміч проти нас.
- Так може їх того… – Нестор провів ребром долоні по горлу.
- Устигнемо, – Олександр пригладив чорні вуса. – Навіть не сумніваюся, якщо операція з Кернером пройде успішно слід очікувати потужну облаву. Короченець мобілізує у помогу ще й козаків із Олександрівську, спробує підключити громадськість. Та помишляю заохотяться тільки заможники та куркулі (Куркуль – у Катеринославщині пришлий із іншої місцини людина, що поселилася на постійне проживання.).
Раптом до хати увірвався Ольхов:
- Фараони!
- На горище! – скомандував Олександр.
У солом’яній стрісі заличкований лаз, по острішниці (Острішниця – бревно з кілочками, щоб утримувати солому на даху.) можна спуститися до сусіднього двору.
Та невдовзі з’ясувалося облава здійснилася не лише на будинок Івана а й на сусідні.
Вже сидячи в балці перед вогнищем Олександр припустив:
- У когось на хвості сиділи, бачили куди пішли, але не знали до якої хати.
Х
Назар Зуйченко з Петром Оніщенком зайшли в обід до Нестора на роботу, повідомили, що Короченцев заарештував Іванову сестру і матір. Катрю вже відпустив, та прийшла вельми бита.
У вечорі зібралися у Левадного.
Засідання розпочав Вальдемар:
- На обговоренні товариші, три питання: експропріація Кернера, робота з масами і покарання пристава Короченцева. Отже по першому, Несторе, тобі слово.
Нестор розгорнув на столі складений учетверо аркуш. Це креслення плану домини і навколишніх провулків.
- Із будинку три ходи: парадний, чорний для прислуги, і ось тут, збудований нещодавно, поруч розпочалася забудова, то ж до неї ці двері. Парадний і чорний на міцному дубовому хіднику. А третій закладений цеглою, однак лише одним шаром, якщо обережно можна тихо розібрати, там всілякий будівельний крам.
- Що пропонуєш? – спитав Сашко.
- Пропоную три способи. Перший – підійти і просто постукати у двері, назватися кимось, ну хоча б поліцією, сказати від Короченця, мовляв якась справа. Другий – на веранді є доволі широка шибка, можна через неї, як і у Брука залізу… Ну, а третій, вже казав – чорним ходом.
Вальдемар узяв Несторові креслення:
- Дивно, що тут скажеш, ажурна розвідка... Навіть не збагну яким чином роздобув усе це. – Вальдемар підвівся, пройшовся по кімнаті. – Тепер визначимо в який день призначаємо екс і хто візьме участь. Олександре, тобі слово.
- Йдуть: Вальдемар, Нестор, Прокіп, Ваня і я, – Семенюта глянув на Ольхова. – Айзік прикриває вулицю. Як зриш фліків не стрілятимеш, а задзюрчиш свистком і шпариш вулицею, це зіб’є їх із тямки. Що у нас зі зброєю?
Питання стосувалося Прокопа, відповідального за арсенал.
- П’ять револьверів, вісім бомб, набоїв – коту на сльози.
- Погано, – зазначив Олександр. – Та товариші із Юзово обіцяли пособу. Набої можна здобувати у військових частинах.
Питання стосовно Короченцева обговорювали до ранку. Вирішили залучити кілька надійних масовиків, але не присвячувати їх у суть справи, вони мали постійно слідкувати за приставом, ніби для збору компромату на нього, про відносини з коханкою. Бондаренко пропонував просто застрелити пристава десь посеред вулиці і не морочитись. Олександр цю пропозицію ухвалив, доповнивши, що уколошкати ненависного жандрама слід у людяному місці.
Наступні дні масовики щодня розповсюджували листівки на заводі «Богатир», роздавали робітникам кустарних майстерень. Короченцев на свою адресу регулярно отримував образливі листи. Їх підкидали у поштову скриню поліцейського відділку, на квартиру і навіть знаходив у кабінеті.
ХІ
Бойова група спорядилася чималеньким театральним реквізитом: накладні бороди, вуса, гумові шрами, які приліплювали на горло і на руки, Нестор навіть намалював на кисті хибне татуювання у вигляді якоря.
На «екс» пішли десятого січня.
Діяли згідно нового плану. Притягнули високу драбину, яка сягала горища. До будинку проникли через слухове вікно. Далі сходинами униз. Там Нестор знав як відчиняється внутрішній засув дверей, що ведуть до головного коридору.
Першим до спальні зайшов Нестор, за ним Олександр. Господаря розбудили, направивши в обличчя промінь ліхтаря. Нестор стулив дружині Кернера рот.
- Тихіше будь, – Олександр впер дуло Кернеру в живіт. – Жіночка твоя залишиться тут, а ми посполу сходимо до засіки.
- Усе віддам, тільки не вбивайте...
Невдовзі із сейфу до Вальдемарової ташки перекладено дві пачки асигнацій.
ХІІ
Пограбування Кернера викликало неабиякий сполох у поліції, особливо серед потаємних агентів, які мали б прослідкувати подібний «екс» і вчасно куди слід повідомити. Арештували Марусю Продан, дружину Олександра Семенюти, арештували брата Олександра і Прокопа – Андрія, який відношення до політичних течій не мав і взагалі мешкав не у Гуляйполі, а в Кінських Роздорах. Брали під варту кожного підозрілого, починаючи з тринадцяти років. До списку підозрюваних потрапив і Нестор, але жандарми його не знайшли. Явдоха сказала, що на кілька тижнів поїхав кудись на приробіток, на заводі взяв відпустку. Насправді Нестор з Вальдемаром і Олександром переховувався на конспіративній квартирі в Олександрівську.
Тим часом у Гуляйполі на противагу нелегальній «Спілці бідних хліборобів» утворилася легальна чорносотенна організація «Орден святого Гаврила» очолювана Короченцевим і поміщицею Чорноглазовою. Чорносотенці почали активну роботу по знешкодженню революційних настроїв серед населення. Піп Ґмитро Сахновський вступив до ордену першим і став провідним агітатором, ходив по дворах закликав селян приєднуватися до «богоугодної справи» – боротьби з антихристами-революціонерами.
Щовівторка у орендованому залі театру «Колізей» чорносотенці влаштовували відкриті засідання. Окрім попа Ґмитра агітував ще Кирило Алферов, керівник Катеринославської чорносотенної організації «Союз істинно руських людей».
Нестор з Іваном Леваднім зайшли послухати. Виступав Алферов.
- Панове! – Алферов мав дзвінкий гучний голос. – Свою промову я хотів би розпочати ось із чого... Багато хто із вас хоче задати мені єдине питання – яка головна мета нашого союзу? Роззирніться довкола, панове, огляньтеся в минуле і подивіться у сьогодні. Ви побачите, що велика Росія гине і гине швидкотемпно, а руйнує потаємне семітське братство жидо-масонів та їхні приспішники всілякого роду революціонери, так звані анархісти, соціал-демократи. Ви подивіться на портрет типового революціонера, у кожного плюнь, виявиться жид. І руйнують непомітно. Давайте розглянемо одну важливу деталь. Жиди усіх не жидів називають «гоями». У жидівській біблії, так званих «Протоколах Сіону», є коротке визначення: «гой – то отара овець, а ми їх вовки». Ось, бачите, як жиди нас визначають. Їм замало того, що вони запустили пазурі у світову економіку, їхня мета тотальна – перетворити на слухняну худобу всі не жидівські народи. Тому наш орден ідеалізує антисемітизм, бо антисемітизм це природна, універсальна практика проти світового сіонізму. Жиди показали свою аморальну провокативну роль у житті суспільства. Егоїзм закладений у характері кожного жида, хоча б візьміть за приклад їхнє переконання, що саме вони богообраний народ, а значить усі блага світу створені саме для них. Моралісти закликають боротися з антисемітизмом, а це значить, що ми повинні змиритися із талмудівськими вченнями, нашою нормою життя має стати аморальність, жиди нас споюють і переконують лягати в ліжко з матерями, сестрами і доньками, це значить ми маємо проклясти Ісуса Христа у серці своєму. Ось процитую кілька уривків із Талмуда: «Макот пункт сім «бе» – Не провинився в убивстві той, хто вбив християнина. Необхідно в усіх краях викликати різні непорозуміння, щоб цілковито виснажити людство незгодами, ненавистю, боротьбою, заздрістю, а також застосуванням тортур, оголодом, прищеплюванням хвороб, нестатками, щоб гої не бачили іншого виходу, як втекти під нашу цілковиту зверхність, як у грошах, так і у всьому іншому.
Після промови Алферова виступила Чорноглазова, яка закликала «кінчати з цією хохляцько-жидівською зграєю і топити їх у річці як кошенят».
Лекція тривала більше трьох годин. Нестор спіймав себе на тому, що цікаво, і в словах лекторів дійсно багато правди. Та дорогою додому Іван поволі розвіював оману:
- Не слід друже, перейматися бриднями. Упевнений, чорносотенці самі й понаписували ці «протоколи» із «талмудами». Занадто незграбно і безграмотно, як для євреїв, складено. Гірше, що антисемітським брудом засмічується народ.
- Бачив на зборах сих архангелів Івана Клешню. То він до них значить приєднався, – Нестор поскріб кулак, згадавши, як Клешня колись шмагонув його батогом, коли гемлесили Яшку Веселовського.
- То перед Короченцем падлючить. А як же ж, в одній організації із самим паном приставом. На кожному покуті хизується орденом. Наволоч, одним словом. Брата захотів хоч у чомусь переплюнути.
Брат Івана Клешні – Максим молодіжний отаман Подолянської сотні.
- А ми йому «червоного півня» пустимо, – Нестор озирнувся на театр, звідки виходили люди. – Так, «півня» і тільки...
ХІІІ
У неділю Нестор з Іваном Леваднім лаштували бомби. Опівдні мав зайти Вальдемар принести запали. Та натомість прийшов піп Ґмитро з Клешнею і двома жінками.
Іван схопив чоботарську лапку і молоток, а Нестор зняв чобіт.
Піп з Клешнею зайшли до сараю.
- Вітаю вас, діти мої...
Хлопці ліниво кивнули, проігнорувавши простягнутого для поцілунку хреста. Піп по черзі перехрестив їх.
- Ось, ходимо в люди, закликаємо кожного православного об’єднати потуги насупротив антихриста в союзі істинно руських людей...
- Звиняйте, – перепинив Іван. – Як кажете, союз називається?
- Істинно руських людей...
- Як же таке розчумати? Якщо є «істинно», то мають бути і «не істинні»? А хто це?
- Істинно руські люди, ті, хто не піддався Лукавому, не продав душу диявольській стихії, що зветься – революція. Кожен із нас має перед Богом і батьківщиною зобов’язання вірно нести офіцію наміснику Всевишнього на землі, царю нашому государю. Наш союз передбачає виховання молоді, виховання у дусі патріотизму, передбачає боротьбу із внутрішнім прихованим ворогом.
- Авжеж, ми якось потерлися на ваших лекціях. Агітатор схилявся до думоньки, що головний ворог людства євреї. А хіба євреї не божий народ, адже мати Ісуса також була юдейкою.
Піп на цьому вирішив завершити дискусію, аби не втратити авторитет в очах Клешні і двох селянок. Підійшов ближче до Івана знову простягнувши для поцілунку хрест. Але Іван відсторонився.
- Скажіть отче, а що для вас хрест, мистецтво, ідейне переконання, чи може ремесло?
- Тепер це ремесло, ремесло надане божим велінням...
Іван простягнув до батюшкиних вуст чоботарський молоток.
- А це моє ремесло, також надане божим велінням. Цілуйте і ви мій інструмент
Ґмитро прожогом вискочив із сараю, за ним підтюпцем Клешня, який із розмови нічого не второпав, лише відчув, що батюшка показав себе у невигідному світі.
Годиною пізніше піп казав Короченцеву:
- Вірогідно, ваш благородь, то одні із них. Ось бачите, до чого призводить наука серед селянства, ніякої поваги до сану, богохульні настрої в головах...
- А хто, кажете, був другий?
- Малий Махно, син Явдошки.
- Гм... Махно, – Короченцев записав прізвище до зошиту, поставивши знак питання і три знаки наголосу.
Вже кілька разів це прізвище промелькнуло у звітах потаємних агентів.
- Ви, отче, зробіть ось що... Сповідуйте його матір.
ХІV
Бойовий осередок групи зібрався у Піщаній балці. Дівчата зв’язкові Маруся Півень і Орися принесли звістки від Олександра і Вальдемара. Олександр у Бахмуті, там йому пообіцяли із військових складів набої, а Вальдемар, повертаючись із Петербургу, залишився у Катеринославі. Керівництво групою тимчасово передавалося Прокопу, а бойовиків очолив Нестор.
Група готувала напад на маєток поміщиці Чорноглазової. Нестор звітував про зібрану розвідку:
- Охорона – озброєні слуги, восьмеро. У них два карабіни і мисливська рушниця, сім шабель, вісім коней.
Бойовики вирішили в одну ніч здійснити три акції: підпалити будинок Клешні, закидати бомбами поліцейський відділок і будинок народного судді. Всі ці акції мали відволікти стражників і козаків від маєтку Чорноглазової.
Вдома на Нестора очікувало двоє. Один наблизився біля хвіртки, другий виникнув із двору. Нестор зиркнув на плетінь, та флік, вгадавши намір, схопив з комір:
- Не шукай хлопче, печеного льоду! Спокійно, а то зуби виб’ю!
До двору підкотила бричка.
За двадцять хвилин Нестора посадили до підвалу поліцейського відділку. У темряві рухався вздовж стіни навпомацки, шукаючи де б сісти. Зміряв розміри камери. Сів навпочіпки, упершись на вологу стіну. Намагався збагнути де припустився помилки.
«А, хай би там що, – думав. – Нічого не знаю, не петраю про що мова. Чого б не чіпляли – усе химороди і все тут».
Просидівши кілька годин, добряче змерз. Згодом камера відчинилася, увімкнулося світло, хоч і слабке, але очам стало боляче.
Першим переступив поріг камери Короченцев, за ним Оніщенко з Бугаєвським, один ніс табурет інший цеберку з водою. Нестор поїжився. Значить битимуть, а згодя відливатимуть. Надавав зовнішньої байдужості. Ніби насправді не страшно… Тепер шалено шукав у собі ті сили, які б дали можливість мужньо пережити спробунок. Наразі збагнув, наскільки ненавидить цих людей, слуг несправедливості. Вальдемар неодноразово казав, що сміливість – чи не найпотужніша зброя, вороги стають слабкішими перед духовною непохитністю.
Всадили на табурет. Хвилин десять стояли мовчки колом. Цей психологічний прийом поволі виводив Нестора із рівноваги, хотілося накинутися на тюремщиків.
- Роздягніть його, – скомандував Короченцев.
Нестор незчувся як опинився голий на підлозі. Стражники підхопили під пахви.
Пристав ударив нижче ребер. Стражники ледь утримали легке тіло, яке несподівано обм’якло.
Всадили на стілець. Віддихавшись, Нестор перше, що сказав:
- То не я курку у Вічлинських украв.
- О, та він ще й жартівник, – процідив пристав і наодмаш вдарив у лоб.
Нестору здалося, ніби тіло пронизало тисячі голок.
- Ти, падло, у мене другої заспіваєш. Хохльонок смердючий, диви, воно ще й кепкувати надумало.
Нестор, трухнувши головою, глянув на пристава і презирливо посміхаючись сплюнув у його бік.
- А як би там не було, то не я і все тут.
Короченцев дав знак стражникам, ті повалили Нестора і лупцювали ногами. Катаючись по підлозі, вигукував прокльони, обіцяючи неодмінно помститься.
- Де Семенюта? – питав пристав, наказавши знову всадити на стілець.
- У дупі в тебе, де ж йому ще бути, – прохрипів Нестор і істерично засміявся.
- Ще раз питаю, де Семенюта?
- А я ще раз кажу, нагнись, розсунь булки, нехай пси твої подивляться, може і знайдуть що корисне.
- Згною, падла…
Його знову били. Пристав наказав залишити на ніч, одежу не видавати.
Відпустили ранком, один із стражників допоміг вийти. На порозі відділку очікували Омелько з Карпом. Брати довезли додому на візку, бо самостійно йти не міг.
Протягом тижня арештували Івана Леваднього, Клима Кириченка, Пилипа Чернявського, Григорія Шаровського. Як і Нестора їх били, і відпускали, бо не мали доказів. За Семенюту Нестор був спокійний, бо ніхто із затриманих не знав де він.
На початку соченя (Сочень – березень.) Олександр з Вальдемаром зібрали засідання на якому намагалися провести слідство за яких причин арештовувалися члени організації. Підозра пала на попа Ґмитра Сахновського. Пилип Чернявський повідомив, що йому сповідувалася сестра, коли батюшка спитав чом брат не ходить до церкви, сказала, що той під впливом «баптистів» – так називали інтелігентних зайд, які де-інколи збирали у ярках молодь.
- А моя мати не ходить до церкви, – казав Нестор. – Принаймні на сповіді до отця Ґмитра.
Нестор не знав, що на сповідях інших матерів і сестер його ім’я звучить постійно. Ті переконували священика: «То Махно чортеня, з пантелику усіх збиває».
ХV
Акції вирішили здійснити першого березня, о першій ночі. Була неділя, більшість козаків розпустили по домівках. У Гуляй-Полі залишився лише караульний взвод.
До чорного реєстру потрапило ім’я попа Ґмитра.
До маєтку Чорноглазової, який знаходився на околиці Бочан, прийшло десятеро бойовиків. Олександр з Нестором підійшли до воріт, інші розосередилися вздовж кам’яного паркану.
Олександр гримнув по воротах.
- Хто?! – над брамою з’явилася чубата голова, а за нею рука з ліхтарем. – Чого вам?
- Відчиняй, ми з листом від пана станового пристава, – сказав Олександр, показуючи конверт.
Другого охоронець не міг розгледіти, той насунув на очі картуз. Як тільки прочинив хвіртку отримав удар рукояткою пістолета по тімені. Тут же присів на газон. Хтось перескочив через нього, другий, той, що з листом ще раз вдарив по тімені, від чого страж остаточно знепритомнів.
Нестор помчав до караульні, де відпочивали слуги. Ті вже спали.
- На підлогу, гниди! – Нестор цюкнув одного. – Кому сказано, на підлогу!
Тим часом до сторожки увірвалися Іван Шевченко з Пилипом. Чотирьох охоронців зв’язали. На порозі маєтку з’явився слуга з рушницею.
- Що таке? – питав. – Миколо, чого там?
З іншого боку будинку почувся дзенькіт скла, завищали собаки, а через мить гримнуло два потужних вибухи. Олександр почав стріляти із двох револьверів у бік лакузи (Лакуза – слуга.). Розлітався вітраж, слуга спробував заскочити назад, та одна з куль влучила у плече. Його торохнули по голові та скинули з порогу.
Хлопці заскочили до маєтку. Хутко піднялися на другий поверх. Із кімнати поміщиці витягли вкрай перелякану покоївку, самої Чорноглазової не знайшли. На питання де господарка, служниця вказала на маленькі двері, це чорний хід, який вів до прибудови біля південних воріт. Чорноглазова або встигла втекти, або сховалася. Хлопці не мали часу на розшук, взялися трощити шухляди і скрині відшукуючи коштовності. В одному із бюро Нестор знайшов восьмизарядний «кольт» із щічками зі слонової кістки, прикрашені срібними візерунками.
Оніщенко з Кратом тим часом відкрили конюшню, заходилися запрягати поміщицьку бричку.
На останнє Олександр облив гасом із лампи ліжко та підпалив свічкою, почекав доки полум’я охопить простирадла, переповзло на купу зламаних стільців і шухляд посеред кімнати.
Бричку і коней погнали до Павлограду, Нестор з Іваном повернулися в Гуляй-Поле, де у різних куточках били на сполох. У Вербівській сотні палав будинок Ґмитра Сахновського, у Подолянах горіла хата Івана Клешні, прогриміли вибухи у поліцейській дільниці.
Нестор з Іваном підійшли до хати Клешні, обаполи якої гуртувалися зацікавлені люди, але ніхто не допомагав тушити.
- Людоньки! – плакав Іван. – Чого ж стоїте? Несіть воду! Максиме!
Але брат Максим, схрестивши на грудях руки, без емоцій спостерігав за пожогом. Молодь теж байдуже зорила, бо отаман наказав не втручатися.
- Максиме, брате, допомагай…
- А то нехай твій архангел Гаврило зарятовує.
Клешня відчайдушно зірвав з грудей знак ордену, яким ще вдень так пишався, жбурнув у вогонь. Лише після цього молодь активізувалась. Стягували гаками палаючі сніпки стріхи, другі носили воду, інші рятували майно.
Наступної ночі горіли дома інших чорносотенців.
У вівторок на чергових зборах «Істино руських людей» із активістів прийшли лише Короченцев, Бугаєвський і Оніщенко.
- Що ж… – мовив монотонно пристав. – Цього разу нас пошили у дурні. Так нам і треба, показник поганої праці. Партія програна, панове.
ХV
У чайній Нестор здружився з дев’ятнадцятирічним фельдшером Міхеєм, який належав до ланки зв’язкових. Нестору подобалося, що такий статний юнак, на котрого звертають увагу дівчата, підлещується до нього, бо Нестор належить до бойової групи.
- У тебе і пістолет є? – питав Міхей.
Нестор відвернув край піджака, показавши рукоятку.
- Я не хочу Несторе листівки розносити, це не моє. Ти ж теж із цього починав, але нагода дала спромогу проявити себе. У мене немає такої….
- Свій час усьому. Повір краще листівки, якщо і спіймають, то покарання не значне, я ж під шибеницею ходжу. Тобі цього треба?
Міхей закусив губу.
Тим часом до чайної зайшов Вальдемар. Кивнув Нестору, запрошуючи вийти.
- З Міхеєм бачу затоваришував.
- Так, проситься справжньої справи.
- А сам що думаєш?
- Нічого. Як на мене заслабкий. Можливо і знадобиться, та не в «ексі».
- Правильно. У справи не посвячуй його. Після наших акцій проти архангелів щось занадто тихо. Підозріло. Думаю Короченець провокатора до нас впровадить. Тому якщо когось і завербуєш, ця людина окрім тебе нікого не має знати.
Коли Нестор повернувся назад до столику, Міхей сидів поглинутий у роздуми.
- Несторе, я знаю як довести, що вартий бути на рівні з тобою. Тільки потрібен пістолет.
На це Нестор посміхнувся.
- Пістолет… Гм… А ще чого?
- Я серйозно Несторе. Хочу застрелити судового виконавця із Павлограда. Він зараз тут. До того ж це наволоч, якої світ не бачив.
- Я подумаю. Побачимося завтра.
ХVI
Міхей зустрічав Нестора на прохідній після роботи.
- Ну то як, надумав? Він сьогодні тутечки, я знаю де і у скільки буде, іншого шансу може не випасти.
По Міхею видно, що справа дійсно невідкладна. Помітно нервував.
- Я не знаю кого ти збираєшся вбивати.
- Хіба ти бачив хоч одного судового виконавця, який би не заслуговував на смерть?
Аргумент залізний. Нестор погодився піти. Міхей запевнив, що у разі чого, візьме провину на себе і не видасть де узяв зброю. Пішли у центр села. Підійшли до потрібної хати.
- Давай.
Міхей, отримавши револьвер, підійшов до вікна обережно постукав, Нестор віддалився, але так, щоб чути, що діється.
Вийшла дівчина.
- Де твій залицяльник? – питав Міхей.
- Чого тобі треба? Хіба не зрозуміло сказала, а все вієшся, очі муляєш. Забирайся.
- Чом ти так зі мною Клаво? Я ж, знаєш, життя за тебе ладен…
- Уїдливий же який, до нетями набридло квиління. То «люблю», то «життя віддам». Кажу, не ходи і не настирся. Мені інший любий.
- Значить Миколка, шавка поліцейська….
- Так, Миколу кохаю. А тобі знаєш, до нього рости і рости. Вже двадцять років, а розуму не набрався. Ще й у революцію пішов, та який же цимбал дурний тебе туди взяв?
Нестор бив себе кулаком по тімені, картаючись через таку необережність, до цяти не перевіривши людини, довірити зброю, а головне – не дізнавшись кого збирається стріляти. Стрімко кинувся до дверей. Та Міхей вже вигукував:
- Раз ти не моя, то і нічия!
Вихопивши револьвер, вистрелив у дівчину. Та Клава постигнула повернутися, і куля чиркнула по стегну, ускочила до хати і зачинилася. Міхей підвів дуло до скроні. Коли натискав на гачок, Нестор встиг підбити руку, але пострілом обсмалило брови і праве око.
- Дурень! Ну й вислюга… щоб тобі рачки стало…
Забрав пістолет. У хаті, тим часом, здійнявся ґвалт.
- Дивись не лопоти язиком. Викрутишся, діваху лише подряпав.
Нестор втік городами.
Міхея, тим часом, зв’язали Клавині родичі.
Прийшов стражник, Міхей, схлипуючи повторював: «Я постраждав за революцію».
ХVII
За Нестором прийшли на роботу.
«Розляпав таки», – подумав і вирішив доки поводитися смиренно, цим приспати пильність фліків та драпнути десь по дорозі.
Але на його подив, жандарм сказав старшому зміни, що забирає хлопця ненадовго, за годину той має повернутися. Та й конвой умовний, ніяких наручників, жандарми просто йшли поруч.
«Може очі мулять, – виникло припущення. – Щоби без шуму до дільниці, а там до підвалу».
На допит прийшов не Короченцев, а худорлявий сивий чоловічок, який проймаючи дивився поверх пенсне.
- Є догад чому викликали?
Нестор заперечливо закивав головою.
- А я думаю, відаєш, – сивий зняв пенсне і старанно протер.
Нестор, витримав погляд, зберігаючи міміку непорозуміння.
- Мені цікаві деталі інциденту з Олександром Міхеєвим. Ось, у протоколі допиту, він говорить… Так, ось: «… від ревнощів вистрелив у Матвієвську Клавдію Кіндратівну, потім спробував у себе, на заваді став Нестор Махно, у якого до цього взяв револьвер».
- Усе бреше, нічого не передавав. Так я бачив, як намагається застрелитись, так вибив його руку, але пістолет не мій.
- Не раджу хлопче, клеїти дурника, – сивий начепив на перенісся пенсне і продовжував свердлити затриманого очима. – Пістолет так чи інакше ми знайдемо, але тоді начувайся, тюремного строку не минути. Якщо ж самохіть віддаси, то відкараскаєшся штрафом за незаконне зберігання зброї.
«Дурня знайшов», – а в голос додав:
- Він без царя в голові ваш Міхеєв, і чому забандюрилося таке сказати не знаю, самі розбирайтеся, – відкинувся на стільці, схрестивши руки на грудях. – Більше його химери слухайте, він і не таке нателіпає.
Замість обіцяної години протримали чотири, зізнання не домоглися.
Після допиту Нестор зразу рушив до Вальдемара.
- Якось дивно все, – Нестор нервово ходив од стіни до стіни. – Чому Короченець не втрутився?
- Можливо рудий чорт замислив якусь каверзу. Треба менше дуркувати Несторе, ти ледь не завалив організацію. Тому на деякий період тебе відсторонено від справ. І не заперечуй.
- Так мене виключено?
- Я сказав – тимчасово відсторонений. Веди звичайне життя: ходи на роботу, займайся господарством, одружись нарешті…
- Жартуєш?
У Нестора зіпсувався настрій. Відколи Григорій заручився, мати плекає ідею його одруження. Навіть вже й дівчину підшукала – Нюсю Задорожню.
Задля конспірації і безпеки організації готовий і до такого оберту долі.
ХVIII
Родина Задорожніх мешкає у Піщаному. Явдоха прийшла з Нестором, Омеляном і Варею.
Вечорниці влаштували під приводом іменин діда Гаврила Задорожнього, якому невідомо скільки років, він окрім городу нічого не усвідомлював, що діється надовкіл. Ніколи не виходив зі свого кутка, де ліжко і закладене вікно, на підвіконні завжди стояла банка з хріном, дідового виробництва, і старий Гаврила раз-по-раз надпивав.
Нестора вельми гнітило все це дійство, особливо ніяковіло почувався, коли мати з Варею вихваляли його, який він роботящий, розумний. Нюсини батьки співали тієї ж пісні тільки про доньку..
- Несторе, – звернувся Омелько. – Сходив би з Нюсею на свіже повітря.
- А це можна.
Допоміг їй вдягнути благеньке пальто.
Йшли темною вулицею мовчки. Нестор не знав про що говорити, єдине що крутилося у голові це лекція товариша Мірона про анархізм, яку він на тому тижні читав у ярках.
- А мене може скоро із заводу потурять, – сказав і сам картався, що почав розмову із такої дурниці.
- Чому? – охоче підтримала розмову Нюся.
- Прогулів чималенько, старший зміни незадоволений. Ось нещодавно у поліцейському відділку цілий день протримали, а обіцяли гінко відпустити.
Він сподівався, що вона поцікавиться за що був заарештований, а тоді поступово перейде до анархізму.
- То правда, що ти в банді?
- Хто ж таку марницю оповів? Яка ще банда? Я революціонер-анархіст! Щоб більше не чув таківських дурниць. Ніколи!
Нюся навіть у темряві побачила як він зблід.
- Просто гомонять таке, але я аж ніяк не думаю що се правда…
- Немає ніякої банди, запам’ятай. Бандити ті, хто у підвалах терзають борців за людське щастя. Ці головорізи захищені законом, а наше завдання розрушити закон несправедливості… – Нестор замовк, перегодя прокашлявшись, несподівано змінив тему: – Тут нас засватати хочуть… То ж буду відвертим, сам не знаю чи хочу цього, чи варто з твого боку на мене якось розраховувати… Серйозні справи починаються, мене у майбутньому або за грати кинуть, або уб’ють…
- Я теж не готова, то батьки вирішують… А я тобі зовсім не подобаюсь?
- Не про те мова. Кажу ж, пси поліційні мені на п'яти наступають, а таке може і моїй дівчині премного нашкодити.
Вдома батьки питали Нюсю якої вона думки про Нестора.
- Шибутний, – відповіла. – А загалом непоганий.
ХІХ
Нестор почав зустрічатися з Нюсею. Гуляли після роботи, у вихідні ходили до театру, у деяких виставах грав Нестор. Явдоха вже заспокоювалася, нарешті менший взявся за розум. Та була одна людина, яка не вірила у це перетворення. Короченцев не зняв спостереження.
Нестор повертався з роботи. Проходячи завулок між аптекою і семінарським парком почув слабкий свист. У тіні груші ховалася Маруся Продан.
- Ісус передав, сьогодні опівночі у Івана.
Нестор навіть не повернувся у той бік, бо ще від заводу помітив за собою «хвіст».
Опівночі бойовики визначали майбутні об’єкти експропріації, а також на порядку обговорення акт помсти Короченцеву і юзівському приставу Михайлевському, останній на допитах до смерті забив двох робітників.
Перші «екси» почнуться після посівної, об’єкт №1 – гуляй-пільське поштове відділення. На кінець квітня в Олександрівську запланований з’їзд революційних організацій. Вирішено, що делегатами поїдуть Олександр, Вальдемар і Нестор, і ще шестеро для прикриття, у разі арешту делегата повідомити інших.
Коли засідання завершилося, Вальдемар попрохав Нестора залишитись.
Залізли на підру (Підра – горище де зберігається сіно.), Іван зробив лампу світліше. Тільки тепер Нестор помітив старанно загримовані синці на обличчі Вальдемара. Той, побачивши запитливий погляд, поспішив пояснити Нестору:
- Це поцілунки нашого старого приятеля станового пристава. Дякувати адвокатові Волкову, звільнив за браком доказів. Та дрібниці. Розумієш, він зачитував регістр членів нашої організації і там усі, перерахував навіть зброю.
- Провокатор, – сумно зазначив Нестор.
- Так, і ця людина, або люди не лише серед масовиків. Напевне їм вже відомо про з’їзд в Олександрівську. Тому про місце знатимуть утаємничені.
- Треба відловити… – Нестор зле пнув миску, яка стояла для кішки. – Нехай лише потрапить, клянуся, живцем шкуру здеру.
ХХ
До Олександрівську доправлялися різними путями, хто залізницею в об’їзд через Пологи і Оріхово, хто в екіпажах Дібрівками. Нестор добирався через Оріхово. Щойно потяг рушив, до вагону з двох сторін зайшли четверо жандармів.
Навпроти Нестор угледів Олександра перевдягнутого у попа, який доладно грав роль священика. Перебирав вервиці, щось шамотів губами, раз-по-раз здіймаючи очі, хрестився. «Батюшка» не викликав у перевіряючих зацікавленості.
Нестор простягнув посвідчення металурга. Жандарм прочитавши прізвище, звірив у записничку, після чого дав знак двом. Ті наказали вийти із вагону.
На пероні вже арештовані Альтгаузен, Ольхов, Хшива і Єгор Бондаренко. Усіх посадили на підводу і під кінним конвоєм повезли до жандармерії.
На узбіччі Нестор помітив Вальдемара, вдягнутого робочим. Нестор підморгнув, це значило – «Не хвилюйся, із мене кліщами нічого не витягнуть».
В Оріхівській жандармерії камер достатньо, для окремого утримання усіх арештованих. Нестору не важко передбачити яке звинувачення закидатимуть, тому особливо не переймався вигадками нової легенди.
Офіцер, який викликав на допит, не здивував новизною, як і Короченцев наказав спочатку трохи потовкти затриманого.
- І так, Несторе Івановичу, нам усе відомо куди і навіщо ви їхали…
- Я їду за подарунком нареченій.
- Подарунок… – офіцер спочатку посміхнувся, та через мить спалахнув гнівом. – Відаю покидьку, що збираєтеся на бандитський зліт. Я хочу знати адреси.
- Невже? – Нестор зухвало посміхнувся. – Чули приказку – менше знаєш, більше спиш.
- Значить із тобою неможливо домовитися?
Нестор заперечливо кивнув.
- Ну то й не дуже треба. Думаю інші будуть більш говіркі…
- Еге ж, як то кажуть – вітер вам у сраку.
Офіцер наодмаш вдарив ребром долоні по щелепі. Нестор звалився зі стільця. Двоє інших стражників лупцювали ногами.
- Пусте, пане поручику, – казав один із жандармів над розпростертим непритомним тілом. – Не розколеться, не та порода. Вже ж зіткався із такими гнітисраками. А з іншими теж навряд чи витанцюється.
- Поясніть, – поручик закурив.
- Вони не знають про місце, інакше у цього б стільки пихи не було.
ХХІ
Хлопців почали випускати вранці. Усі зі слідами побоїв. Збиралися на станції.
- Я паки не поїду, – казав Шмерко. – До хвельдшера треба, рука розпухла, та й підщелеп’я розтовкли…
- А мені ребро зламали, – поскаржився Альтгауз.
Нестор з Айзіком хоч і більше постраждали, однак вирішили їхати. Заплигнули на гальмовий майданчик останнього вагону товарняка. Далі бачили, як за потягом мчали двоє. Нестор навіть узяв фліків на глум, показавши дулі.
Не доїжджаючи Комишевахи, тільки-но потяг уповільнив хід, хлопці сплигнули. Далі вирушили, обійшовши станцію і заплигнули на інший товарняк.
В Олександрівську на базарі в мануфактурних рядах знайшли Вальдемара, той влаштувався торговцем тютюном.
- Оріховський поручик знав про наш з’їзд, – говорив Нестор. – Правильно про провокатора речив.
- Тут в Олександрівську Бугаєвський з Оніщенком, за Шевченком повіялися. Оніщенко перевдягнутий у жінку. А про з’їзд дійсно знають, тому і хапають, але в адміністративному порядку, доказів немає, а значить не мають права тримати більше доби.
- Та я гадав то дурня для них…
Олександр прийшов на конспіративну квартиру вночі, тепер перевдягнутий у мундир єгермейстера з ним подруга Маруся Півень. За новими документами Сашко тепер Петро Коробка. Останнім прийшов чоловік років сорока Олексій Онуфрієв саме він має провести збір.
За північ революціонери почали розсаджуватися, люк на горище відкрили, щоб виходив тютюновий дим.
Розпочав конференцію Вальдемар:
- Товариші, ми зібралися, для обговорення можливості об’єднання розрізнених анархічних угруповань, для відпрацювання єдиної стратегії подальшої боротьби. Влада за помочі провокаторів дізналася про сьогоднішню зустріч і всіляко намагалася перешкодити. Дехто із товаришів, присутніх тут, пройшов крізь державну м’ясорубку, багато хто втратив здоров’я. Це пряме свідчення того, що ми сила, нас бояться. Отже, слово товаришу Олексію.
Онуфрієв підвівся:
- Браття, сестри, по зброї! Як зазначив товариш Володя, тут дійсно зібралися найстійкіші. Ситуація складається так, що представники революційних організацій: будь то соціял-революціонери, толстовці і навіть анархісти, зокрема московські і петербурзькі, по вуха загрузли у безглуздих політичних дебатуваннях, компрометують революцію неробством. Пусте теоретизування, не підкріплене дією, призводить до спустошення душі. Подібні революціонери, не усвідомлено, а деякі можливо і цілеспрямовано, будують нове самодержавство, яке стане на заміну роду Романових. Група «Спілка бідних хліборобів» яскравий приклад того, як слід працювати. Я бачу самовідданість великій ідеї, я бачу перспективу. І для мене вельми цінно познайомитися з активістами групи. Останнім часом анархістом називається леда-хто, часто остання погань, карні злочинці, які бачать анархізм крізь призму бажань власної наживи. Тому завданням єдиного центру, котрий, я сподіваюся ми створимо, стане узгодження того чи іншого акту. Акту продуманого, прорахованого, який стовідсотково працюватиме на користь народу, на профіт загальної справи. За кожен акт експропріації, чи покарання маємо нести відповідальність, щоб влада всіляке злодійство не чіпляла на анархістів, лише тому, що злодій назвався анархістом….
У вікно умовним сигналом постукав вартовий, сповіщаючи про небезпеку. Усі притьмом на горище, спустились потаємним ходом у заростях слив і аґрусу, де прокладена стежина до Дніпра. У чагарниках сховані човни.
- І тут вистежили, – марудився Вальдемар. – Значить у Олександрівську провокатор, тільки цей у колі утаємничених.
ХХІІ
Короченцев лаяв Оніщенка з Бугаєвським.
- Як же так могло трапитися, що усі вислизнули?! Ви телепні!.. телепні!..! телепні!..
Після кожного «телепні» бив долонею по столу.
- Вони виставили пости, – говорив Оніщенко. – тому й не вийшло усіх скопом.
- Виставили пости! – перекривляв пристав. – Допетрати не змогли. Звісно виставлять. Кого зафіксували?
- Махна, Антоні і Ольхова. Махна вели по базару, ніби то вибирав хустину для матері і нареченої.
- Заарештуйте її і на ніч до холодної.
- Кого? – одноголосно спитали стражники.
- Наречену, кого!
- Навіщо? – здивувався Оніщенко. – Махно міг там і випадково ошиватися, немає ж доказів, що він на сходці був. Ми стільки часу змарнували з ним. То ж мо’, ваше благородіє, взагалі топтуна зняти?
- Повчи коня іржати. Кому-кому, а Махну немає віри. Це найнебезпечніша від усіх тварюка, шкідливіший навіть від Семенюти з Антоні. Просто ще не проявив себе, а ми, у свою чергу, маємо докласти чималих зусиль, аби стати цьому перепоною.
Стражники вийшли. До кабінету зайшла Чорноглазова.
- Розорили кляті, – схлипувала поміщиця. – Знайшли хоч кого? Я б останнє віддала б, яби побачити цих мерзотників на шибениці.
- Скільки зброї узяли? – видно, що Короченцев ані скільки не співчуває соратниці по «ордену».
- Челядь, здається, мала чотири рушниці. І в бюро лежав пістолет покійника. Коштовний, подарунок губернатора.
- Якої марки револьвер?
- Не розуміюся.
- Може які документи на нього є?
- Що таке говорите! Спалили все анахтеми прокляті, нехай їх холера поб’є. Стерво, сучі діти…
Поміщиця ще довго вигадувала прокляття для анархістів. Короченцев терпляче слухав, доки не почав зиркати на годинник, даючи зрозуміти, що час вичерпано.
ХХІІІ
Нюся уникнула арешту, бо не було вдома. Арештували батька і брата. Обох били, допитуючись про місце знаходження Семенюти, але ті навіть в обличчя Сашка не знали. Загалом жандарми не мали завдання щось довідатися, їм наказано просто «обробити».
Задорожніх згодом відпустили. Батько родини, мацаючи розбиті губи, говорив сину Селівану:
- Отак і породичайся з бандитом, заб’ють ні за цапову душу…
- А я обіруч за Нестора, він з неправдою бореться.
- Побалакай мені. Сьогодні ж Настю під одвірник (Одвірник – замок.), най не якшається з сим комишником (Комишник – розбійник, від заст. (той, хто ховається в очеретах Дніпра)). Дід його Родька, кажуть теж розбійником був, пана свого зарізав і пограбував. Дивися, Селіване, не надумай із бандою зв’язатись, шкуру здеру і власноруч до відділку притягну.
Годиною пізніше Селіван розказав Нестору про арешт, той від люті розбив кулак об стіну:
- Кляте стерво! Пацюча морда! Най йому всреться криво!
Нестор вирушив до Софрона Продана, де переховувався Вальдемар, він хоч і не на нелегальному становищі, однак конспірував своє перебування, поліцейські впевнені, що десь у Катеринославі.
- Справа у Гайчурі, – говорив Вальдемар, передаючи Нестору «браунінг». – Групу поведеш ти.
Нестор ледь стримував радість:
- Кого беремо?
- Контора Гельдбуха.
Дату нападу призначили на 26 червня.
(далі буде)
