Колись давно в старому Меджибожі жила дівчина Оксанка, прекрасна як квітка дикої шипшини, що ще розкрилась. Всі хлопці з околиць розум із-за неї втрачали.
Та ось якось уночі, коли місяць був оповні, став з’являтись біля її хати якийсь незнайомий парубок. Гарний він був та чорнявий. Спочатку Оксанка цуралась його та тікала до хати, як побачить його біля тину, а потім якось непомітно взяла та й закохалася.
Одного разу вночі вперше вони розмовляли одне з одним.
- Хто ти? – спитала Оксанка незнайомця. – Навіщо приходиш ти до мого перелазу щоночі?
- Родом я зі Звягеля. Лише раз побачив тебе, але з того часу образ твій завжди стоїть перед моїми очима, наче випалений вогнем.
Але ось що дивно – незнайомець приходив тільки вночі і не називав свого імені. Захотілось Оксанці дізнатися, хто він такий, і ось що дівчина придумала: приколола до свити хлопця голку з довгою-довгою ниткою. Наступного ранку нитка привела її до старезного п’ятисотлітнього ясена, що височів біля Бугу. Голка стриміла в його порепаній корі.
Дивиться Оксанка і очам своїм не вірить – значить, хлопець був духом цього старезного ясена!
Повернулась дівчина додому, і зі сльозами розказала батькам про своє горе. А по тому довідались про те всі. Сильно злякались люди Меджибожа та поскаржились коронному гетьману Миколі Сенявському, що жив на той час у Меджибожському замку. Він наказав зрубати старезне дерево. А було воно велетнем - не обхопили б і шестеро чоловік, що взялись би за руки.
Зібралися люди і стали дерево рубати. Але варто було відщепити сокирою тріску, як тріска прилітала до дерева знову і ставала на своє старе місце так, що і не відірвеш. А на ранок на корі не видно було ні сліду від сокир. Так пройшло багато днів.
А дерева зі старезного лісу, що розкинувся між селами Головчинці та Михунки зажурились – засумували за своїм володарем, відчували, що люди хочуть його вбити і пішли його відвідати. Пішов з ними і полин-чорнобиль. Та могутній ясен побачив його і сказав:
- Ти ж не дерево, а тільки нікчемна трава. Не місце тобі серед дерев.
Розсердився та образився чорнобиль і став снитися людям з Меджибожа і казати їм:
- Кидайте у вогонь все, що вдасться відрубати від ясена.
Не один десяток днів рубали люди велетенське дерево, спалюючи тріски. Тільки так вдалося повалити старезного ясена.
Вирішили тоді люди розпиляти дерево на дошки та колоди - збудувати з них міст через річку Буг до Меджибіжського замку, але не змогли навіть зрушити з місця велетенський стовбур і не брала його пила. Тоді покликали Оксанку. Торкнулась вона рукою до поваленого дерева і хитнулось воно. Тоді люди легко мов пушинку підняли стовбур і розпиляли його на дошки.
Побудували з тих дошок чудовий міст. Але люди і коні боялись по ньому йти - щоночі міст щось шепотів сумним і тихим голосом.
Довідався про це короний гетьман Сенявський та наказав привести на міст Оксанку у білій сукні та з коралями на шиї.
Стала вона переходити через міст, а в самої очі повні сліз. Ступила вона на міст та й впала мертвою.
З того часу назвали той міст через Буг «Міст, котрий шепоче».
Примітки:
Записано зі слів діда Охріма Жука у Меджибожі тодішньої Подільської губернії у квітні 1863 року збирачем фольклору Ярославом Свічинським (1815 - 1894). Цікаво, що аналогічну бувальщину з дуже незначними відмінностями переказав Я. Свічинському житель Меджибожа кравець Моше Бен Шева на ідіш. Бувальщина так і не була опублікована. Рукописи Ярослава Свічинського зберігалися у рукописному фонді бібліотеки АН УРСР, після пожежі бібліотеки у 1972 році зникли. Копія цієї бувальщини була зроблена Юрієм Петровичем Дрогобицьким у 1969 році і люб’язно мені передана у жовтні 1982 року.
Микола Сенявський (1489 – 1569) - один з найбільших магнатів Речі Посполитої, володар Меджибіжського замку, з 1539 року - гетьман польний коронний, з 1553 року - руський воєвода, з 1561 року - гетьман великий коронний. Брав участь у воєнних діях на південно-східних кордонах Великого князівства Литовського. Намагаючись припинити руйнівні татарсько-турецькі напади на українські землі, організував ряд військових походів на Кримське ханство, зокрема на фортеці Очаків та Білгород. Активно втручався у молдовські справи. 1552 року за підтримки Миколи Сенявського молдовський престол зайняв Олександр Лапушняну, який став ленником Польщі.
Міст через Буг до замку будували багато разів (після чергового руйнування). Зокрема, відомі будівництва 1399, 1426, 1492, 1500, 1589 та 1661 років. Події описані в бувальщині віднесені до 1550 року. Дерев’яний міст, звісно, не зберігся. Зараз на тому місті стандартний залізобетонний міст.
