Вдома Оксана підозріло рано сіла за уроки, точніше, робила вигляд, що фізика з математикою такі їй вкрай необхідні… В цей час на думці було інше: як про оце бабусі сказати, як до неї з таким підійти?.. Вирішила зателефонувати Валі - своїй подрузі і старості їхнього сьомого «Б». Цікаво, як та вирішує їхнє спільне «домашнє завдання»? А воно в них сьогодні цікаве, небуденне таке!.. І зовсім не з фізики, і не з математики…
- Валь, ну, ти як? Уже сказала своїм?..
- Та я матір в Італії по скайпу огорошила: ма, кажу, мені в школі директриса наказала… презерватив купити! Якось так вирвалось, ніби то мені особисто наказано, а не всьому класу…
- А мама що?..
- Та злякалася! Спочатку кричала: «Не смій!», а потім: «Закупи! І без них не смій!..»
- «Без них не смій» - що?., - не второпала Оксана.
- Не знаю, - завагалась Валя, - мабуть, «без них» щоб я в школу не приходила… А чому?.. І що вони всі від нас хочуть?!
Свою бабусю Оксана виловила ввечері, коли та, зручно виклавши ноги на стілець перед кріслом, поринула у своє улюблене ток-шоу.
- Ба, ти тільки не лякайся, добре? Світлана Василівна, наша директорка, наказала мені (тю, я вже як та Валя!)… нам усім вона наказала – мені і однокласникам моїм, щоб ми носили у портфелях оті… ну, як їх, ба… презервативи, от.
Бабуся схопилася за серце:
- Що ви в тій школі творите, га?! Та де ж це видано – щоб у сьомому класі!..
- Та нічого ми не творимо! Приходив у школу якийсь психолог. Читав нам заумну лекцію, все щось випитував, поглядав підозріло… Тицяв якісь анкети, ми на них відповідали… А потім усамітнився з директоркою, щось їй там за нас навтирав… Ну, вона й прийшла у клас накручена. Сказала – без презерватива в школу не заходити… Ба, а що нам з тими… «презервативами» робити?..
Бабуся на це запитання прямо не відповіла, а руку від серця вже й не віднімала:
- Та коли сама Світлана Василівна… то й, справді, носіть у портфелях…
- А де його взяти, ба? У тебе є?.. – перелякана бабуся потяглася до рятівної аптечки, гарячково пригадуючи, чи там ще є валідол. Онука ж подумала: стара шукає презерватив…
Наступного ранку семикласники вирішували не підйомну проблему: і де їх узяти?.. Ніхто з батьків гумовий виріб «в дорогу» нікому не дав: у кого в домашньому запасі не було, хто сприйняв це як невдалий підлітковий жарт, а декому діти не наважилися й повідомити. І так уже за вчорашній вечір валідолом об’їдалися аж три бабусі, та ще відчайдушно кричали в рурки дві закордонні мами-заробітчанки!..
Перед першим уроком директриса Світлана Василівна недружелюбно завітала до класу, а Валі, як старості, натякнула з притиском: «Прийду, провірю…». Зовсім з глузду з’їхала, вирішили розважливі семикласники, та й заходилися шукати з-поміж себе сміливців, бо треба ж комусь тепер до аптеки… Імпровізований жереб випав Юркові - як найвищій людині у класі, та все тій же Валі – як власниці «найвизначнішого» бюсту, який тільки міг виткнутися в їхньому сьомому класі.
- Чому саме ми?! – захищалися Юрко з Валею, приречено розуміючи, що кому, як не їм, «найсоліднішим» на вигляд семикласникам, виручати свій клас…
Скільки збирати грошей на той чудний виріб, ніхто не знав. Сьомий «Б» – клас дружний, одне за одного горою: хто міг дати більше – давав більше, аби грошей точно вистачило… Велика перерва пішла у дівчат на те, щоб підфарбувати Валині вії, вималювати довкола очей чорні «стрілочки», накласти їй на губи непристойну товщу помади (вся косметика «експропрійована» у Танюшки – модниці-неакселератки, яка через дрібненькі габарити «аптечний кастинг» не пройшла, зате страшенно хотіла з Юрком – хоч куди! - помандрувати!). Після витончених косметичних «екзекуцій» семикласниця Валя подорослішала класів на два. Високого, кремезного, та все одно пацанкуватого, Юрка мучити не стали, бо якби ж то мали чим… Делегована до аптеки парочка пропустила наступний урок. Повернулися з вулиці швидко, ще до дзвінка на перерву. Ішли навшпиньки повз директорський кабінет. Аж раптом… завмерли, і так ото, підленько, й підслухали: що за нервова розмова у їхньої директриси по телефону?
- Так, Зіновію Петровичу (ага, мовчки перезирнулися Юрко з Валею: вона з завідуючим райвно балакає)… Та як же це?!. Дипломований психолог… утік з психвідділення?! Ходив по школах?.. Так, був у нас учора. Сказав, що від Вас…Що Ви дали розпорядження… Документ показував… Провів у трьох класах лекції, потім дав мені вказівки…професійні… Ой!.. Проаналізував учнівські анкети. Зробив невтішні висновки… І я теж… зробила свої невтішні висновки… Вибачте, будь ласка, Зіновію Петровичу.., - директрисин дитячий лепет перетворився на догідливий дорослий шепіт.
На перерві розпашіла Світлана Василівна зайшла до вихованого, як раніше вважала, сьомого «Б», та й жахнулась цій його стабільній «вихованості»: ніби по чиїйсь невидимій команді, одночасно й кожен - «ловким порухом руки» - всі дістали з-під парт… по маленькому яскравому квадратику! Директриса, запинаючись, запевнила клас, що вони щось наплутали, нічого «такого» вона їм не казала… Зараз же хай зберуть це «неподобство», і викинуть в урну для сміття!
Наступна перерва знов минула для семикласників у «трудах праведних» - тільки цього разу розмальовували вже не Валю, а… Вчителька історії, глибока пенсіонерка Надія Костянтинівна Пшонська, тільки охнула, зайшовши до класної кімнати: там дошка, віконні карнизи, книжкові шафи – все було заквітчане веселими та сердитими фізіономіями, намальованими маркером: вони шкірилися і витріщалися на присутніх з надутих безколірних гумових кульок! Двадцять п’ять загадкових кульок створили у класі неповторне справжнісіньке свято!..
