“Зона збереження аборигенної карпатської бджоли. Ввезення бджіл заборонено”.
Ця тарифа - на місці, де Чорний Черемош пірнає поміж високогір’я; тільки тут вглиб долини можуть проникнути представники небажаних популяцій. 40 кілометрів вверх за течією, в Буркуті, діє розплідник племінної бджоли карпатської.
Всі ці заборони виникли через німфоманський характер бджолиних маток. Коли весною (однісінький раз в житті) матка вилітає у пошуках кохання – навіть добропорядна Вікіпедія каже, що це 6-8 трутнів. А як там воно насправді – свічка в польоті гасне. І якщо серед покохавших (наголос на другий) її будуть представники інших порід – відбувається метисизація, як наслідок – погіршення показників бджолиної сім’ї. Матка ж скаже “нєвіноватая (встигла нахапатися іншомовних слів), он сам ко мнє приїхав” (з наголосом на другий). В бджолиної сім’ї починаються проблеми, перестають дотримуватися звичаїв і далі по звичному сценарію.
А ще Вікіпедія каже таке:
“Після спарювання трутнів не пускають у вулик тому вони гинуть або їх вбивають бджоли-робітниці” -
такі заздрісні бджоли, з якими спарюватися ніхто не захотів (біологія не дозволяє), і з “де ти ходило” закривають льоток до рідної домівки.
В бджолиних сімей на Тернопіллі, не обмеженого геграфічними перешкодами – (Медобори – не гори), чиста порода буває тільки перший час серед привезених просто з розплідника племінних сімей.
Карпатська “аборигенна” бджола славна найдовшим хоботком з поміж усіх бджіл. Це допомагає краще проникати до найглибших високогірних квіточок. Незрозуміло, чому за таких умов їхні матки спарюються з трутнями інших порід. Це можна пояснити недосвідченістю, або ж прагненням отримати різнопланові враження.
Українська степова – бджілка-трудівниця. Раніше за всіх вилітає в поле, ледь не вдосвіта. Старанно працює, добре зимує, ні на що не скаржиться, ніколи надмірно не гудить. Мрія кожного Пасічника. Але трутні цієї породи чомусь перманентно пасивні, і передають свою генетику маткам тільки тоді, коли з іншими трутнями вже й зовсім сумненько. Саме тому ідеальна бджола – карпатсько-українсько степова - в природі не зустрічається.
Кавказькі. Їх на квітах побачати вкрай важко – хіба з квітами летять спарюватися з матками українських степових чи карпатських порід. Коли українські степові вилітають в поле – навідуються на ревізію в спорожнілий вулик. Таким чином, живуть непогано. Часто виготовляють фальсифікат меду; якщо на асфальті розлити що-небудь цукровмісне – от дитина розжувала і виплюнула токсичну карамельку з Е-330 -им – там одразу зберуться кавказькі бджоли. Можливо, для транспортування субстанції використовують українських степових, але це не є доведеним фактом.
Італійська бджола. Візуально дуже гарна – яскрава, статна з великим грудним віділенням. Але щось їй не працюється, а зимувати в українських реаліях й зовсім недобре.
Ну, й нарешті, середньоросійська бджола. Якщо ці взагалі вилітають в поле, то ближче до обіду – коли протверезіють. Але не в поле – літають довкола вулика із поганим настроєм. Якщо на пасіці, де мешкають різні породи, до вас безпричинно причепиться бджола – це середньоросійська. Не вигляд непримітні, сіренько-миршаві.
З таким підходом до життя на осінь назбираного меду виявляється вкрай мало (радше випадково); тоді пасічник мусить підгодувати їх цукровим сиропом. Середньоросійські женуть з нього самогон і безпечно гудять до весни.
Бджіл африканських порід, яких так часто можна побачити в кінематографі, на наших теренах поки немає. Напевно, до пори до часу.
* при написанні використані знання, що залишилися після відвідування позашкільного гуртка “бджільництво”.
