Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2451
Творів: 43886
Рецензій: 85490

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза спогади

Голоси

© Артур Сіренко, 22-05-2012
(Уривок з повісті "Батальйон смерті")

                         «Генерале! Ми так довго сиділи в багні,
                          що король черви наперед радіє,
                          і зозуля мовчить…»
                                                                  (Й. Бродський)


Кожна військова частина імперії мала своє призначення. Принаймі, з точки зору «стратегів» з лампасами. Були, звичайно, військові частини, які взагалі були нікому не потрібні, і невідомо навіщо вони існували. Були і забуті підрозділи, де військовослужбовці вели напівздичавіле існування.

Але це все не стосувалося N-ської військової частини! Суть її буття – передавання послань через простір і час. Від одних людей в погонах до інших. Шляхом коливання електромагнітного поля. Тому в частині було величезна кількість різних пристроїв на колесах і без коліс серед далеких лісів і боліт, де люди сидячи в бункерах хвилювали ефір, кидаючи у безмежжя простору слова.

Раз на півроку влаштовувались грандіозні дійства, які називались «навчання». Особливо вражали зимові. У безмежжя снігів, у біле мовчання тайги кидали людей, щоб вони, не боячись сорокоградусних морозів і пурги, ночували в палатках на снігу, не спали по кілька діб підряд, без кінця то розгортаючи до згортаючи вузол зв’язку. Як вони при цьому собі не відморожували все що можна і не можна – не знаю. Один мій товариш розповідав про галюцинації які переслідували його внаслідок трьохдобового абсолютно безсонного перебування на морозі. Деякі з цих навчань варті окремої розповіді. Ця оповідка не про це. Це поема про голоси які літали в ефірі, хвилюючи думки людей в зеленому.

На одне з таких навчань взимку 1984 року відправили і мене. Я досить туманно уявляв куди ми їдемо – їхали окремо від інших в радіостанції "Р-…" на колесах. Крім водія (за кермом) в тісній будці забитій апаратурою сиділи лейтенант М., прапорщик П. і двоє солдатів (включаючи мене). Довго стясло нас якимись лісовими дрогами, завивала машина буксуючи в заметах. Нарешті зупинились на околиці лісу. Вдалині бовваніло село з дивною угро-фінською назвою Пира. Село складалось з невеликого числа хат, чи то правильніше «ізб» з почорнілого від часу напівзогнилого дерева. «Ізби» були навіть не обгорожені парканами, а між ними пропливали інколи тіні в чорних рваних тілогрійках. Це викликало в мене відчуття суму і співчуття до людей, що приречені все життя жити в таких умовах. Лейтенант П. сказав, що маємо наказ розгорнутись саме тут і «качати зв’язок».

Витягли генератор, завели (при цьому прапорщика добряче вдарило струмом – так, що він відлетів на два метри і впав у замет. А все тому, що заземлення просто встромили в сніг), радіостанція засвітилась купою жарівок, ми поставили телескопічну антену і залізли в середину – в «кунг». З динаміків долинало шипіння і скрипіння. У середині було тепло – «ташкент» на солдатському сленгу.

Від усвідомлення того, що всю ніч можна «кімарити» в теплій кімнаті, коли «соратники» замерзають в палатках, було радісно. Був темний, майже безпросвітний зимовий вечір. Офіцер чомусь засуєтився, сказав, що в нього якісь невідкладні службові справи (судячи по всьому якась таємна місія), сказав, щоб ми тут несли службу старанно і направив свої стопи в сторону села. Прапорщик з сумом і нудьгою подивився йому у слід. Через півгодини ніби щось згадавши сказав, що він мусить теж піти по справах служби і щоб ми «діяли по ситуації». І якщо з динаміків ми раптом почуємо: «Волга, Волга, я Сокіл!» треба відповісти, мовляв «Я – Волга…» і таке інше. І теж пішов в напрямку села пробираючись крізь замети.

Ми одразу вирішили, що ніяких дурниць в ефір кричати не будемо. Волга – це річка. Ну, як можна комусь говорити, що я, мовляв, річка – подумають клепок немає людина. Просто сидіти було нудно, стали ми переключати хвилі. З динаміку було чути шуми, голоси… Раптом натрапили на приємну музику – і ми зрозуміли, як ми будемо проводити цей вечір. Після музики якась тьотя з динаміку сказала: «Ви слухаєте «Голос Америки» з Вашінгтону». Я був давнім прихильником цієї радіостанції і тому просто слухав з насолодою. Інший же солдат – родом десь з російської глибинки – напевно, раніше нічого подібного не чув. Слухав він заворожено, роззявивши рота. «Так вот гдє правда то! Вот она гдє…» - повторював він періодично з якимось дивним, майже релігійним завзяттям (о, незбагненна російська душа!).

В голові в мене промайнула думка про «особістов» які цяпнуть за зябра. А потім подумав – байдуже. Перший раз чи що.

Колегам прийшла в голову думка, що таку чудову передачу гріх слухати в самоті. Вони знайшли гучномовець і врубили його на всю потужність. На село полинула передача… Для посилення ефекту вирішили включити потужний прожектор і теж направити його на село періодично то вимикаючи, то змінюючи потужність. Вийшло звуко-світлове шоу… Так розважались ми до глупої ночі.

Рано вранці прийшли наші командири – обличчя лейтенанта і прапорщика були злі. Деякий час вони просто дивились на наші заспані фізіономії і мовчали. Відчувалось, що голови у них боліли – певно від переживання щодо справ службових. Потім їх понесло. Прапорщик П. – досить мовчазний і небагатослівний розродився цілою тріадою, гідною найкращих риторів античності: «Вот ви думаєтє - там на Западє харашо, там секс, а ви даже нє знаєтє какая ето гадость - секс. Я вам вот что скажу – нє нужен мнє нікакой секс, у мєня есть мая Саветская Родіна!»

(Написано на основі реальних подій 1984 року.)

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.30097985267639 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Іронічно і контркультурно – про сербські військові травми: “Три картини перемоги” Каранович
Не дивно, що нам тепер цікаво читати книжки, пов’язані з темою війни. І це посприяло інтересу до роману …
Огляд збірки оповідань «Земля загублених, або Маленькі страшні казки»
Андрій Любка здивувався високим рівнем попиту на власну збірку оповідань. На його думку, коротка проза …
8 книг, які можна прочитати за день
Якщо Ви обожнюєте читати книги з довгим сюжетом, безліччю подій та ще й неймовірною кількістю сторінок …
Огляд повісті Маріо Варгас Льйоси «Хто вбив Паломіно Молеро?»
Людина завжди прагне дошукатися правди, але коли знаходить її, часто домішує до неї зручні для себе …