Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2466
Творів: 44253
Рецензій: 86412

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза спогади

Майор Жах

© Артур Сіренко, 21-05-2012
(Уривок з повісті "Батальйон смерті")

                                                                  «…Ти ночі морок чорний.
                                                                   І тіло в трепеті і душу повнить гул, -
                                                                   Кричу й молю тебе – мій бог, мій Везельвул!»
                                                                                                                       (Шарль Бодлер)

Насправді його прізвище було інакше. Не буду, звісно, вказувати. Типове німецьке прізвище – В. Ім’я його було теж типове німецьке – Г. Коли я вперше побачив цього майора, я про нього ще нічого не знав. Але щось мене дивно вразило в цій людині. Застиглий як маска вираз обличчя і погляд. Погляд!!! Він пронизував наскрізь вістрям, приникав в саму глибину єства і вселяв жах. Я ще подумав: «Дивна якась людина».

Пізніше мені розповіли, що це «особіст». Майор В. служив в «батальйоні смерті» давно, був комуністом, був з «особливого відділу» - тобто з армійського КГБ і одночасно він був сином офіцера СС. Я в це не повірив – цього не могло бути, тому, що бути цього не могло. Бачив я його не так часто. По «обов’язку служби» він би повинен був мене і таких як я – політично неблагонадійних періодично «тягати» - тобто «проробляти» - вести залякувальні розмови, змушувати до співпраці і таке інше. Але він чомусь цього не робив. Всі ці процедури виконував майор Н. з штабу гарнізону, який попри свою грізну посаду і постійних погроз когось там розстріляти, не викликав інших емоцій крім відрази. Він нагадував божевільного, який уявив себе Наполеоном Бонапартом і Йосипом Сталіним одночасно. Навіть жести і фрази копіював -  і одного, і другого. Проте нагадував не ката, а психічного хворого – такого собі паяца-параноїка. Від рук такого – навіть якби він переодягся в заплічних справ майстра в чорному балахоні чи інквізитора, і стояв би обабіч гільйотини, і померти було б не страшно – було б тільки огидно. Як у свій час О. Мандельштаму було б огидно померти по вині папуги.

Майор В. – це було щось зовсім інше. Він взагалі ні з ким не розмовляв – ні з солдатами ні з офіцерами. За півтора роки служби я не почув з його уст жодного слова. В мене навіть було відчуття, що він німий. Хоча це, звісно, не так. Один «прапор» якось сказав мені пошепки і перелякано: «Майор В. казав, що ти на гачку в особістів!» Але говорив майор Жах, напевно, надзвичайно рідко. Він просто ходив по частині і заглядав кожному в обличчя своїм страшним колючим поглядом. Обличчя людини тут же змінювалось – воно наповнювалось неконтрольованим страхом. І так відбувалось з усіма не залежно від звання і віку. Мені довелось багато пережити в «батальйоні смерті» - в мене два рази стріляли майже в впритул – один раз п’яний офіцер, другий раз солдат-шизофренік якого чомусь поставили в караул. І обидва рази мені було якось байдуже. Кожного разу я бачив, як у сповільненій зйомці, як беруть до рук зброю, пересмикують затвор, ціляться мені в голову і думав: «Все, кінець. Вистава життя на цьому закінчилась.» Але щоразу було байдуже – померти зараз чи ще трохи пожити. Обидва рази мені пощастило – не влучили. І після пострілів була просто порожнеча в душі: «Ну, от знову цю землю топтати і на все це безглуздя дивитись…» Страху не було ніякого. Але коли ж майор В. направляв на мене свій погляд все єство наповнював якийсь містичний, нічим не пояснений страх. Мені здавалось, що я потрапив до рук гестапо. Можливо він володів якоюсь сугестією успадкованою від тата чи що. Я не вірив, що його тато насправді колишній офіцер СС і тим паче не вірив, що майор В. в себе в кабінеті практикує методи свого тата.

Але одного разу мене викликали у «стройовий відділ». Прапорщик Є. говорив мені якісь дурниці – кудись мене мали відправити з іншими солдатами з якимось дорученням – я вже не пам’ятаю куди. Думки мої були не про це. На столі у «прапора» я побачив розкриту справу майора В. Крім інших паперів там лежала автобіографія. Хоча вона лежала догори ногами по відношенню до мене я встиг її непомітно і з жадібністю прочитати. І ця легенда виявилась істиною. Його тато був направду офіцером СС, він носив прізвище свого тата і ім’я яке йому тато подарував. Яким чином офіцер СС потрапив на службу до «органів» я так і не довідався, але в пам’яті моїй його син лишився як майор Жах…

(Написано на основі реальних подій 1983-1985 років.)

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

Вользевул

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Богдан Коломійчук, 21-05-2012
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.51075291633606 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Огляд роману Сергія Жадана «Інтернат»
Сергій Жадан написав роман, на який чекали три роки. Чекали хоч і з нетерпінням, проте мовчки. Чекали …
10 рекомендацій із книги «Самостійна дитина, або як стати „Лінивою мамою“»
Одним із найбільших страхів майже кожної матусі є страх, що її назвуть «лінивою мамою». Проте можна …
Між двох вогнів: Огляд нової книги Світлани Талан
Новий роман письменниці Світлани Талан цілком виправдовує свою назву — «Ракурс», оскільки пропонує читачеві …
Огляд роману «Тіні наших побачень» Івана Байдака
Українського читача ХХІ століття непросто здивувати: книжку можна знайти на будь-який смак. Та літературної …